Незаконне полювання (ст. 248 КК)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом злочину є суспільні відносини, що забез-печують охорону довкілля. Безпосередній об’єкт злочину - встанов-лений порядок охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу суходолу (диких звірів і птахів як невід'ємної складової частини довкілля).

Предметом злочину є дикі звірі та птахи, що охороняються законом і перебувають у стані природної волі або утримуються в напів- вільних умовах, включені до державного мисливського фонду та які перебувають у мисливських угіддях, а також випущені туди з метою розведення. Не є предметом цього злочину звірі та птахи, які не охо-роняються законом (наприклад, сірі ворони, сороки, бродячі собаки і коти тощо), а також звірі та птахи, які перебувають у вольєрі, на зві- ро- або птахофермі, у зоопарку тощо (їх протиправний відстріл чи відлов слід кваліфікувати як злочин проти власності).

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 248 КК) виражається у:

1) порушенні правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду; 2) незаконному полюванні в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду; 3) полюванні на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.

Полювання - це дії людини, спрямовані на вистежування, пере-слідування з метою добування та власне добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, які перебувають у стані природної волі чи утри-муються в напіввільних умовах. Полювання визнається кримінально караним за умови його незаконності. Порушення правил полювання означає, що цей вид використання тваринного світу здійснюється: 1) без належного дозволу (без ліцензії чи відстрільної картки); 2) в за-боронений час; 3) у недозволених місцях, зокрема на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду; 4) забороненими знаряддями або способами; 5) стосовно тих видів тварин, які занесені до Червоної книги України.

До полювання прирівнюється перебування осіб: у межах мислив-ських угідь, зокрема й на польових і лісових дорогах (крім доріг за-гального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю чи з капка-нами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами та птахами, або з продукцією полювання; на дорогах загального користування з продукцією полю-вання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 17 від 10 грудня 2004 р. «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля».

Порушення правил полювання є закінченим злочином із моменту заподіяння істотної шкоди (наприклад, зникнення того чи іншого виду тварин у певній місцевості; знищення місць компактного проживання та розмноження звірів і птахів, їхніх жител, споруд; руйнування об’єктів природного середовища; знищення тварин, відтворення яких з урахуванням особливостей або чисельності того чи іншого виду (видів) пов’язане зі значними труднощами; тощо), тобто має матеріальний склад. Незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях і об’єктах природно-заповідного фонду чи полювання на об’єкти тваринного світу, занесені до Червоної книги України, вважається закінченим з моменту початку полювання незалежно від того, чи мали місце шкідливі наслідки (формальний склад).

Суб’єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або нео-бережністю.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 248 КК) є вчинення його: 1) службовою особою з використанням службового становища; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу (це такі дії, які здатні спричинити чи спричинили загибель великої кількості представників дикої фауни, наприклад, знищення популяції або певного виду тваринного світу в тій чи іншій місцевості чи водоймі, застосування отруйних або вибухових речовин, газу, диму, електроструму, автоматичної зброї, спрямування стада тварин на болото тощо); 4) з використанням транспортних засобів (гелікоптера, автомашини, мотоциклу, моторного човна, трактора тощо, що застосовується безпосередньо для вистежування, переслідування та добування звірів і птахів); 5) особою, раніше судимою за цей злочин.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 248 КК - штраф до 100 неоподат-ковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до 3 років, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого; за ч. 2 ст. 248 КК - штраф від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до 5 років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого.

3. Задача

М„ працюючи начальником відділу кадрів заводу, видав своєму знайомому Б. фіктивну довідку про те, що той працював на заводі 10 років, чим збільшив його трудовий стаж. Довідку Б. взяв для того, щоб належним чином оформити пенсію, що і зробив згодом, пред’явивши її у відповідні установи. Пенсію Б. отримував протягом року в загальній сумі 6000 гривень.

Кваліфікуйте дії М. і Б.

Відповідь

Дії М. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 366 КК як службове під-роблення, а дії Б. - за ч. 1 ст. 190 КК як шахрайство.

 

Білет № 38

1. Подвійна (складна чи змішана) форма вини. Її значення для кваліфікації

В юридичній науці значного поширення набула концепція подвійної (змішаної, складної) вини, яка розглядає окремо психічне ставлення особи до діяння та її психічне ставлення до його наслідків. При цьому усвідомленість скоєння діяння ототожнюється з умисністю. Відповідно психічне ставлення до порушення тих чи інших правил перестороги ви-знається умисним, оскільки суб’єкт свідомо їх порушує і бажає цього, а ставлення до наслідків - необережним. Подвійна вина виникає й тоді, коли діяння суб’єкта породжує різні наслідки, до одних із яких він ста-виться умисно, до інших - необережно (ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 152 КК та ін.). Теорія подвійної вини знайшла втілення і в новому КК Росії (ст. 27).

Існує і протилежна позиція. Вона базується на уявленнях сучасної психології, що розглядає психічне життя людини як цілісний, інте-гративний процес, роздвоєння якого веде до патології. З такого погляду злочин із матеріальним складом - це розтягнутий у часі у часі процес розвитку причинності - від діяння до наслідків, а психічне ставлення суб’єкта до процесу від початку до кінця є єдиним цілісним ставленням.

Психічні процеси, що складають психологічну тканину вини, можуть мати різну природу, але в цілому це не порушує цілісності пси- хінного ставлення особи до злочину. Отож, цілком свідоме порушення певних правил, яке потягло непередбачувані суб’єктом небезпечні наслідки, охоплюється єдиним психічним ставленням, що повністю підпадає під законодавчі ознаки злочинної недбалості, і питання про «змішання» умислу з необережністю у подібних випадках не повинно виникати. Попри всю структурну складність, поведінка людини залишається цілісною, і психічне ставлення суб’єкта до своїх актів і зчеплених з ними причиновим зв’язком наслідків також є цілісним ставленням, і залишається таким навіть тоді, коли діяння вчиняється свідомо, але його результати не усвідомлюються (не передбачаються). Під цим кутом зору визнання існування подвійної вини означає визнання штучного розриву єдиного психічного процесу, який складає зміст певної форми вини, адже кримінально-правові категорії умислу і необережності характеризують злочин у цілому. Виходячи з цього, свідомий і вольовий характер дій особи, яка скоїла необережний злочин, ще не дає підстав говорити про умисність її діянь у кримінально- правовому сенсі. За умисного ставлення до одних наслідків діяння і необережного до інших також наявна ідеальна сукупність злочинів, коли однією дією заподіюється різна шкода. У деяких статтях Особливої частини Кодексу подібна ідеальна сукупність виражена в одній нормі. Маються на увазі такі злочини, як, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК та ін.). Така конструкція норми використовується законодавцем, очевидно, з метою підкреслити високу ймовірність заподіяння з необережності конкретних небезпечних наслідків під час скоєння певних умисних злочинних дій і пов’язати з цими наслідками підвищену відповідальність.

⇐ Предыдущая34353637383940414243Следующая ⇒

Поделиться: