Примушування давати показання (ст. 373 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор­ми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочи­ну — правосуддя в частині забезпечення доведеності вини, а також конституційне право людини на те, що її обвинувачення не буде ґрун­туватися на доказах, одержаних незаконним способом. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я, воля, честь і гідність особи. Потерпілий від злочину — особа, що, згідно з КПК, може давати показання при допиті під час дізнання або досудо-вого слідства (підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, екс­перт).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 373 КК) характеризується такими обов'язковими ознаками: 1) діянням — примушуванням давати показання при допиті; 2) способом — незаконними діями.

Допит — це слідча дія, яка полягає у взятті показань у певних уча­сників кримінального судочинства і фіксації їх у протоколі допиту (цим поняттям у даній статті охоплюється також і така слідча дія, як очна ставка). Примушування давати показання під час проведення ін­ших слідчих дій (наприклад, обшуку, виїмки) не утворює складу зло­чину, передбаченого ст. 373 КК. Примушування давати показання — це психічний вплив на особу, яку допитують, з метою отримати потрі­бні для особи, яка провадить допит, показання. Незаконні дії при до­питі — це, наприклад, проведення допиту з погрозою застосування насильства, з використанням шантажу, обману, гіпнозу, з незаконним обмеженням прав потерпілого, його підкупом тощо. Навпаки, багато­разове попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, правомірне використання тактичних прийомів проведення допиту не містить складу цього злочину.

Злочин є закінченим з моменту вчинення незаконних дій при допи­ті (формальний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний (особа, що проводить дізнання (дізнавач, начальник органу дізнання) або досудове слідство (слідчий, начальник слідчого підрозділу), прокурор).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 373 КК) є вчинення йо­го, за відсутності ознак катування: 1) із застосуванням до потерпілої особи насильства (наприклад, здійснення фізичного впливу на особу, яку допи­тують, що завдало їй фізичного болю або спричинило тілесні ушкоджен­ня); 2) із знущанням над нею (наприклад, багатогодинні допити, насмі­хання над фізичними вадами потерпілого, образа його релігійних або національних почуттів тощо).

Якщо примушування давати показання поєднується з задумом вико­ристати ці показання і притягти допитуваного до кримінальної відповіда­льності за злочин, який він завідомо не скоював, то такі дії кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 327 та 373 КК. Якщо ж резуль­тати примушування давати показання лягли в основу непритягнення зло­чинця до кримінальної відповідальності, дії слідчого або особи, що вела дізнання, слід крім ст. 373 КК кваліфікувати ще за ст. 365 КК.

Насильство як кваліфікуюча ознака примушування може вигляда­ти як умисне населення ударів, побоїв, мордувань, зв'язування на три­валий час, тримання на холоді, позбавлення сну, їжі, води, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Якщо наслідком таких дій є смерть потерпілого або спричинення тяжких тілесних ушкоджень, дії злочинця повинні кваліфікуватися за ч. 2 ст. 373 та ст. 115 чи ст. 121 КК.

3. Задача:

Б. випадково виявив, що в оперативній системі персонального комп'ютера О. присутня програма «троянський кінь», що дозволяє отримувати несанкціонований доступ до чужого комп'ютера. Викори­ставши можливості «троянського коня», Б. заволодів комп'ютерною інформацією, що належала О., а потім знищив всі системні файли «Windows». Кваліфікуйте дії Б. Кваліфікуйте дії Б.

Відповідь:

Дії Б. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 361 КК як несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ю­терів), що призвело до витоку та втрати інформації.

 

Білет № 73

1. Обставини, які обтяжують покарання. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практи­ку призначення судами кримінального покарання».

Обтяжуючі обставини — це встановлені судом відповідно до ч. 1 ст. 67 КК різного роду відомості, що свідчать про підвищену небезпеку особи винного і вчиненого ним злочину і дають підстави для застосу­вання до нього більш суворого покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 67 КК до обставин, що обтяжують покарання, чин­не кримінальне законодавство відносить: 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; 2) вчинення злочину групою осіб за по­передньою змовою; 3) вчинення злочину на ґрунті расової, національ­ної чи релігійної ворожнечі або розбрату; 4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; 5) тяжкі наслідки, завдані злочином; 6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; 7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; 9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає на психічне захворювання чи недоумство; 10) вчи­нення злочину з особливою жорстокістю; 11) вчинення злочину з ви­користанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзви­чайних подій; 12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом; 13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Згідно пр. 6 постанови наведений у ч. 1 ст. 67 КК перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посила­тись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні по­карання інші обставини, не передбачені цією статтею.

Водночас суд має право, залежно від характеру вчиненого зло­чину, не визнати за фактичної наявності деякі із зазначених у цьому переліку обставин такими, що обтяжують покарання, навівши мо­тиви свого рішення у вироку (ч. 2 ст. 67 КК). До таких відносять обставини, викладені у пунктах 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 зазначеного пе­реліку. За наявності у справі обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК, закон зобов'язує суд врахувати їх при при­значенні покарання.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні по­карання як таку, що його обтяжує.

Обставини, які обтяжують покарання, свідчать про підвищену не­безпечність вчиненого злочину й особи винного, що дає підстави суду призначити йому покарання найбільш суворе з можливого. За наявнос­ті обтяжуючих обставин суд може: а) призначити більш суворе пока­рання в межах одного виду; б) за альтернативної санкції обрати більш суворий вид покарання; в) призначити додаткове покарання, передба­чене санкцією як факультативне; г) обрати принцип, за яким призна­чене остаточне покарання буде найсуворішим (наприклад, не принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, а принцип част­кового чи повного складання); ґ) не застосувати звільнення від відбу­вання покарання в порядку ст. 75 КК.

2. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор­ми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочи­ну — інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 383 КК) полягає у завідомо неправдивому повідомленні суду, прокурору, слідчому або органу діз­нання про вчинення злочину.

Повідомлення може бути здійснене у різних формах: письмово, ус­но, за підписом особи, яка його зробила, або без такого (анонімним). Неправдивим таке повідомлення є, коли воно стосується злочину, яко­го насправді не було, або коли у ньому міститься інформація про вчи­нення злочину особою, яка насправді його завідомо для винного не вчиняла, або про вчинення особою більш тяжкого злочину, ніж той, що вона насправді вчинила.

Неправдивість повідомлення має торкатися тільки фактичних об­ставин вчинення злочину, а не його юридичної оцінки. Якщо у повід­омленні будуть подані правдиві факти щодо вчиненого злочину, але їм буде дана неправильна юридична оцінка, то не буде відповідно і заві­домо неправдивого повідомлення про вчинення злочину. Також не утворює складу цього злочину неправдиве повідомлення, що стосуєть­ся аморальної поведінки якоїсь особи, або вчиненого нею дисципліна­рного проступку чи адміністративного правопорушення.

Злочин є закінченим з моменту надходження неправдивого повід­омлення до суду, прокурора, слідчого або органу дізнання (формаль­ний склад).

Суб'єкт злочину — загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16 років).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 383 КК) є поєднання його: 1) з обвинуваченням особи у тяжкому чи особливо тяжкому зло­чині (див. ст. 12 КК); 2) із штучним створенням доказів обвинувачення (наприклад, підроблення документів, що є доказами в кримінальній справі, виготовлення фальшивих речових доказів тощо), а також 3) вчинення його із корисливих мотивів.

3. Задача:

За попередньою змовою Л. і Ч. незаконно проникли на веб-сервер однієї комерційної компанії та розташували на головній веб-сторінці цієї компанії зображення порнографічного характеру.

Кваліфікуйте дії Л. і Ч.

Відповідь:

Дії Л. і Ч. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 361 і ч. 3 ст. 301 КК як несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних ма­шин (комп'ютерів), що призвело до підробки інформації та спотворен­ня процесу її обробки, вчинене за попередньою змовою групою осіб, а також як розповсюдження зображень порнографічного характеру, вчи­нене за попередньою змовою групою осіб.

 

Білет № 74

1. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено за­коном. Рішення Конституційного Суду України у справі за кон­ституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідно­сті Конституції України (конституційності) положень статті 69

Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) № 15-рп від 2 листопада 2004 року. По­станова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише:

за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'як­шують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

особа вчинила будь-який злочин (Див. Закон України «Про вне­сення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15.04.2008 р.). Таким змінам передувало Рішення КС від 2 листопада 2004 р. № 15-рп, згідно п. 4.1 якого: «можливість застосування до осіб, які вчинили злочин невеликої тяжкості, інших норм, що передбачають правові підстави і порядок звільнення від кримінальної відповідально­сті та від покарання (статті 44, 45, 46, 47, 48, 74 Кодексу), не може бу­ти перепоною для індивідуалізації покарання, зокрема, шляхом при­значення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Проте цього способу індивідуалізації покарання для осіб, які вчинили злочи­ни невеликої тяжкості, статтею 69 Кодексу не передбачено, хоча в ній ідеться про особливі підстави, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину для осіб, які вчинили особливо тяжкі, тяжкі і середньої тяжкості злочини. Тим самим норми зазначеної статті суперечать основоположному принципу правової держави — справедливості, оскільки особи, які вчинили злочини неве­ликої тяжкості, поставлені в гірші умови, ніж ті, які вчинили більш тяжкі злочини».

Тому Конституційний суд України вирішив:

Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконс­титуційним), положення частини першої статті 69 Кримінального ко­дексу України в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

Положення частини першої статті 69 Кримінального кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Верховній Раді України привести положення статті 69 Криміна­льного кодексу України у відповідність з Рішенням Конституційного Суду України;

3) з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого зло­чину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній — посла­тися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

Покарання, призначене судом із застосуванням ст. 69 КК, не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, вста­новленої у Загальній частині КК, тобто меншим, ніж один рік позбав­лення (для повнолітніх) чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо.

З підстав, зазначених у ч. 1 ст. 69 КК, суд може не призначати до­даткового покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією части­ни статті) Особливої частини КК як обов'язкове.

Щодо особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може при­значити більш м'яке покарання, ніж передбачене законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і остаточно визначити пока­рання за правилами ст. 70 КК. Застосування положень ст. 69 КК щодо покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупні­стю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.

Призначенню покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаче­ної санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, не перешкоджає наявність у цій же санкції альтернативних, більш м'яких покарань.

Згідно п. 8 постанови, суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу і зві­льнити особу від кримінальної відповідальності або постановити об­винувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

2. Проблемні питання кримінальної відповідальності свідків і потерпілих.

Злочини, які вчиняються свідками і потерпілими проти правосуддя, відносяться до злочинів проти інтересів всебічного, повного й неупередженого розслідування і судового розгляду кримінальних справ (статті 384, 385 і 387 КК). Основні проблемні питання виника­ють при встановленні умислу вказаних учасників кримінального про­цесу, при відмежуванні зазначених злочинів від адміністративних пра­вопорушень тощо. Розглянемо три статті, які передбачають відповідальність свідків і потерпілих.

Завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор­ми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочи­ну — інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 384 КК) полягає у: 1) завідо­мо неправдивому показанні свідка чи потерпілого; 2) завідомо неправ­дивому висновку експерта; 3) завідомо неправильному перекладі.

Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони цього злочину є об­становка і час його вчинення (зазначені дії можуть бути вчинені тіль­ки під час проведення дізнання, досудового слідства, здійснення вико­навчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді).

Показання — це відомості про факти, що підлягають встановленню у кримінальній чи цивільній справі і мають важливе значення для пра­вильного вирішення справи. Неправдивими є показання, в яких повніс­тю чи частково перекручені факти, що мають значення для правильно­го вирішення справи. Завідомо неправдиві показання утворюють склад цього злочину, якщо вони дані уповноваженій на те особі, у встанов­леному законом порядку і належним чином процесуально оформлені.

Злочин є закінченим з моменту вчинення зазначених дій (формаль­ний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний (це фізична осудна особа, яка до­сягла 16-річного віку і дає показання як свідок чи потерпілий у справі, призначена експертом або залучена як перекладач).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки цього злочину (ч. 2 ст. 384 КК) за своїм змі­стом повністю аналогічні кваліфікуючим ознакам злочину, передбаче­ного ст. 383 КК.

Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК).

Стаття складається з двох частин, з яких перша містить що містить заборонювальну норму, а друга — заохочувальну. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуд­дя у державі. Безпосередній об'єкт злочину — інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

Об'єктивна сторона злочину полягає у відмові свідка від давання показань або відмові експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків.

Відмова — це відкритий прояв небажання свідка давати показання, а експерта чи перекладача — виконувати покладені на них обов'язки за відсутності поважних причин (форми відмови можуть бути різни­ми — усна, письмова тощо). Злісне ухилення свідка, експерта чи пере­кладача від з'явлення в суд, органи досудового слідства чи органи діз­нання, яке не має на меті відмовитись від виконання юридичного обов'язку щодо давання показань чи виконання обов'язків експерта або перекладача, не утворює складу цього злочину і тягне адміністра­тивну відповідальність за статтями 185-3 і 185-4 КУпАП.

Злочин є закінченим з моменту доведення відмови до відома суду, органів досудового слідства, тимчасової слідчої або тимчасової спеці­альної комісії Верховної Ради України чи дізнання.

Суб'єкт злочину — спеціальний (тільки свідок, експерт або пере­кладач).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Частина 2 ст. 385 КК зазначає, що не підлягає кримінальній відпо­відальності особа за відмову давати показання під час провадження ді­знання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор­ми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочи­ну — інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

Об'єктивна сторона злочину полягає у розголошенні даних досу­дового слідства чи дізнання: 1) без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, особою, попередженою в установлено­му законом порядку про обов'язок не розголошувати їх (ч. 1 ст. 387 КК); 2) суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність (ч. 2 ст. 387 КК).

Розголошені дані можуть стосуватися досудового слідства або діз­нання винної особи чи інших осіб. Склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 387 КК, наявний тоді, коли злочин вчинено без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, та якщо особа була попе­реджена в установленому законом порядку про обов'язок не розголо­шувати такі дані.

Злочин є закінченим з моменту ознайомлення з даними досудового слідства чи дізнання сторонніх осіб.

Суб'єкт злочину — спеціальний (за ч. 1 ст. 387 КК — свідок, поте­рпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, а також інші особи, які присутні при провадженні слідчих дій і попереджені про обов'язок не розголошува­ти даних досудового слідства чи дізнання; за ч. 2 ст. 387 КК — суддя, прокурор, слідчий, працівник органу дізнання, оперативно-розшу­кового органу незалежно від того, чи брали вони безпосередню участь у досудовому слідстві або дізнанні).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

3. Задача:

3., маючи право доступу до бази даних системи електронно-обчислю­вальних машин Києво-Печерського комерційного банку, 3 квітня 2011 р. вніс туди неправдиву інформацію та перерахував 175 000 дола­рів США на свій рахунок до Центрально-Європейського банку Угор­щини в м. Будапешт.

Кваліфікуйте дії 3.

Відповідь:

Відповідно до абз. 3 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності» шахрайство, вчинене шляхом незакон­них операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, має кваліфікуватися за ч. 3 ст. 190 КК і додаткової кваліфікації (напев­но за іншими статтями, зокрема, розташованими у розділі XVI «Зло­чини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електро-зв 'язку» Особливої частини КК. — авт.) не потребує. Однак, врахову­ючи суму завданих збитків, дії 3. слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 190 КК, як шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки та в особливо великому розмірі.

Разом з тим, у кримінально-правовій літературі переважає думка, що способи шахрайства («обман» і «зловживання довірою») можуть використовуватися лише при спілкуванні між людьми (Див.: Азаров Д. С Злочини у сфері комп'ютерної інформації (кримінально-правове до­слідження): монографія / Азаров Д. С. — К, 2007. — С. 163, 164; Куз­нецов В. В. Кримінальна відповідальність за крадіжки: монографія / Кузнецов В. В. — К, 2005. — С. 109-112; Панов Н. И. Квалификация преступлений, совершаемых путем обмана: Учеб. пособ. / Па­нов Н. И. — X., 1980. — С. 32; та ін.). За такого підходу дії 3. слід ква­ліфікувати за ч. 3 ст. 362 і ч. 5 ст. 185 КК як несанкціоновані дії з ін­формацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї, що завдало значної шкоди, а також як крадіжка, вчине­на в особливо великих розмірах.

 

Білет № 75

⇐ Предыдущая60616263646566676869Следующая ⇒

Поделиться: