Розрахунок кількості повітря для забезпечення мікроклімату на робочих місцях

    Основна мета розрахунку загальнообмінних систем штучної вентиляції – визначити кількість повітря, яку необхідно подати та видалити з приміщення. При розрахунку вентиляції в приміщенні повітрообмін, як правило, визначають розрахунковим шляхом за конкретними даними про кількість шкідливих виділень (тепла, вологи, пари, газів).

    Для сталого процесу загальнообмінної вентиляції та виділення у приміщення всього шкідливого необхідна кількість вентиляційного повітря L, /год, обчислюється за формулами:

– при поглинанні надлишкової теплоти:

L= (3.2)

– при забиранні надлишкової пароподібної вологи:

L= ; (3.3)

– при розбавленні свіжим повітрям шкідливих газів, парів та пилу:

L= ,(3.4)

де Q, W i G – відповідно кількість надлишкової теплоти, Вт, інтенсивність виділення пароподібної вологи, кг/год, газів, парів чи пилу, г/год; с – питома теплоємність повітря, с = 1 кДж/(кг К);  – густина повітря при даній температурі, за нормальних умов  = 1,2 кг/ ; – відповідно температура повітря, що надходить і виходить, К; і – відповідно вологоємність повітря, що надходить і виходить, г/кг; і – концентрації шкідливих газів, парів чи пилу відповідно у повітрі, що надходить і виходить, мг/ .

Надлишки теплоти Q (формула (3.2) визначають як різницю між загальною кількістю теплоти, що виділяється у приміщенні (теплота від гарячих поверхонь технологічного обладнання і трубопроводів, охолодження нагрітих виробів, працюючого електрообладнання та штучного освітлення, людських тіл та ін.), та втратами теплоти через будівельні конструкції приміщення.

Величини кожного із додатків загальної кількості тепловиділень наведені у довідковій літературі. Величина тепловитрат визначається за СНиП ІІ-А.7-71, СНиП ІІ-33-75 залежно від кліматичних умов.

Кількість вологи W (3.3), що випаровується у повітря приміщень, знаходять за довідковими даними.

Концентрації шкідливих речовин у припливному та витяжному повітрі ,  (3.4) обчислюють таким чином. Концентрація шкідливих речовин у припливному повітрі повинна бути мінімальна і відповідно до СН 245-71 не перевищувати 30 % від ГДК у повітрі робочої зони. Концентрація парів, газів і пилу у витяжному повітрі не повинна перевищувати ГДК у повітрі робочої зони.

Дані про концентрації шкідливих речовин, температур і вологості повітря визначають за санітарними нормами СН 245-71, з технічної літератури та довідників.

Найбільші труднощі, звичайно, викликає визначення кількості теплоти, вологи та шкідливих речовин, що виділяються від технологічних процесів і обладнання. Визначають ці дані одним із способів – за наявними нормами, розрахунками або натурними дослідженнями.

Після розрахунку витрати вентиляційного повітря  L визначають кратність повітрообміну n  у приміщенні, ,

                  ,                                                                           (3.5)

де  – об’єм приміщення, .

Кратність повітрообміну показує інтенсивність вентилювання даного приміщення, тобто кількість обмінів повітря у приміщенні, яке подається або витягується протягом однієї години. У разі, якщо повітря подається, перед значенням n ставлять знак плюс, якщо витягується – мінус; коли у приміщення одночасно подається та витягується повітря, ставлять знак плюс – мінус. Наприклад, n = – 3 означає, що із даного приміщення витягується повітря у кількості трьох його об’ємів за одну годину.

У тих випадках, коли кількість шкідливих виділень важко визначити, розрахунок повітрообміну можна провести за кратністю. Із довідників з проектування промислових будівель вибирають кратність повітрообміну, а потім за формулою (3.5) визначають необхідну витрату повітря  на вентиляцію.

За відсутності надлишків теплоти, вологи, виділення парів, газів і пилу необхідна кількість вентиляційного повітря визначається санітарними нормами СН 245-71 залежно від об’єму приміщення, що припадає на одного робітника, тобто від питомого об’єму приміщення. Якщо цей об’єм менше 20 , подачу зовнішнього повітря належить передбачати у кількості не менше 30 /год на кожного робітника, а при питомому об’ємі приміщення більше 20 – не менше 20 /год на кожного робітника. У випадку відсутності у приміщенні чи на окремих його ділянках природної вентиляції механічна вентиляція повинна забезпечувати подачу зовнішнього повітря у кількості не менше 60 /год на одного робітника. При цьому мінімальна кратність повітрообміну по усьому об’єму приміщення – 1 раз на годину.

Кількість повітря , що видаляється місцевою витяжною вентиляцією та залежить від характеру шкідливих виділень, швидкості і напрямку їх руху, можна обчислити за виразом:

,                                                          (3.6)

де  – площа відкритого перерізу витяжного пристрою, ; – швидкість всмоктування повітря у цьому прорізі (приймається 0,5 – 1,7 м/с залежно від токсичності та легкості газів і парів).

Варіанти розрахунків кількості повітря для забезпечення загально- обмінної вентиляції виробничих приміщень і вихідні дані для розрахунків наведені у табл.3.3, 3.4, 3.5, 3.6, 3.7.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: