Перша допомога при враженні діяльності мозку, зупинці дихання та серцевої діяльності

Внаслідок різного виду травм, сильного болю, втрати крові, нестачі кисню в організмі, при замерзанні та перегріві тощо можливе ураження центру свідомості – мозку. Враження мозку призводить до різного роду станів організму, починаючи від шоку, памороків, непритомності та закінчуючи зупинкою серця і смертю, а ознаки такого ураження проявляються широким спектром симптомів.

Оскільки характер допомоги, як правило, визначається станом потерпілого, спочатку розглянемо порядок і правила надання долікарської допомоги при загальних розладах організму, викликаних ураженням мозку, зупинкою дихання та зупинкою діяльності серця, а далі розглянемо окремі види ураження організму та допомогу при них.

Втрата свідомості – це стан, коли людина не реагує ні на що, нерухома, не відповідає на запитання.

Причини можуть бути різні, але всі вони пов'язані з ураженням центру свідомості – мозку (при травмах, нестачі кисню, замерзанні тощо).

Ознаки втрати свідомості виявляються у широкому спектрі симптомів, починаючи від шоку, непритомності і закінчуючи станом клінічної смерті.

При втраті свідомості небезпеку для життя потерпілого становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання.

Допомога. Передусім потерпілого потрібно винести з місця події, потім звільнити дихальні шляхи, покласти потерпілого на бік. У разі зупинення дихання і серцебиття треба розпочати допомогу методом штучного дихання і закритого масажу серця. Людину, що втратила свідомість, не можна намагатися напоїти, транспортувати її треба у фіксованому стані на боці.

Відсутність свідомості у потерпілого визначають візуально. Так, серцебиття визначається прослуховуванням грудної клітки та за пульсом – прощупуванням сонної або променевої артерії. Дихання визначається за рухами грудної клітки, за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа потерпілого, за звуженням зіниць під час раптового освітлення очей або після їх затемнення рукою.

Після встановлення ознак життя треба негайно розпочати надання допомоги. Але навіть і за відсутності перелічених ознак до тих пір, поки немає повної впевненості у смерті потерпілого, потрібно надавати йому допомогу у повному обсязі.

Вченими доведено, що живий організм не помирає одночасно з припиненням дихання і зупинкою роботи серця. Після зупинки їх роботи організм продовжує жити певний час: одні клітини довше, інші коротше. Найменше живуть клітини головного мозку – 6-8 хв. Саме цим визначається тривалість клінічної смерті.

У людини смерть – не одномоментний процес. Розрізняють два етапи – клінічна і біологічна смерть. Ознакою клінічної смерті є припинення найважливіших життєвих функцій організму: втрата свідомості, відсутність серцебиття і дихання. Проте у цей час більшість клітин та органів ще залишаються живими. У них ще відбуваються процеси самооновлення. Отже, є можливість повернути організм до життя – оживити (реанімувати). Оживлення складається з двох основних процедур: відновлення дихання (штучне дихання) та серцевої діяльності (зовнішній масаж серця). Звичайно, повернути до життя зі стану клінічної смерті можна лише тоді, коли не ушкоджені життєво важливі органи. Внутрішню будову людини наведено на рис. 1.

 

Рис. 1. Внутрішня будова людини

Клінічна смерть є першим етапом припинення життєдіяльності організму, його загибелі. Другим етапом є біологічна смерть, або істинна смерть, – незворотне припинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах. Перші ознаки біологічної смерті – це помутніння рогівки, деформація зіниці під час здавлювання, трупне задубіння, трупні синюваті плями.

Тому, хто надає допомогу, необхідно знати ознаки життя і смерті та вміти розрізняти ці два стани організму.

Єдиним способом недопущення переходу клінічної смерті в біологічну є негайне проведення серцево-легеневої реанімації, до якої належать такі заходи: звільнення дихальних шляхів від сторонніх речовин чи предметів при їх закупорці, штучне дихання, непрямий (закритий) масаж серця.

Штучне дихання. Найефективнішим способом штучного дихання є дихання «з легень у легені», яке проводиться «з рота в рот» або «з рота в ніс». Людина, яка надає допомогу, робить видих із своїх легень у легені потерпілого безпосередньо в його рот чи ніс. Попередньо потерпілого необхідно покласти спиною на тверду рівну поверхню, звільнити від стискаючого одягу, підкласти під лопатки невеликий валик з будь-якого матеріалу, відхилити голову максимально назад (рис. 2). При такому положенні голови вхід у гортань відкривається (рис. 2, г), забезпечуючи тим самим необхідні умови для проведення штучного дихання. Відхиливши голову потерпілого максимально назад, пальцями затискають ніс (або губи). Роблять глибокий вдих, притискають свої губи до губ потерпілого і швидко роблять глибокий видих йому в рот. Вдування повторюють кілька разів з частотою приблизно 12 разів на хвилину, тобто кожні 5 секунд (рис. 3). З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком тонкої тканини.

Аналогічно проводиться штучне дихання способом «з рота в ніс», при цьому вдувають повітря через ніс, а рот потерпілого повинен бути закритим.

Якщо пошкоджено обличчя і проводити штучне дихання «з легень у легені» неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітки шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітки з їх наступним розведенням у боки.

 

 

Рис. 2. Правильне положення голови потерпілого перед проведенням штучного дихання:

а – початкове положення голови потерпілого: вхід у гортань 1 перекритий надгортанником 2 та запалим язиком 3; б – рятівник відхиляє голову потерпілого лівою рукою, одночасно підтримуючи його шию правою;        в – рятівник утримує голову потерпілого у відхиленому положенні лівою рукою, відтягуючи одночасно нижню щелепу правою; г – положення голови потерпілого перед проведенням штучного дихання

 

 

 

Рис. 3. Штучне дихання способом «з рота в рот»:

а – вдування повітря в рот потерпілого; б – рятівник вдихає свіже повітря, в той час як потерпілий видихає використане повітря

 

Слід зазначити, що є спеціальні апарати для проведення штучного дихання, які, перш за все, дозволяють уникнути прямого контакту між ротом потерпілого та ротом рятівника.

Апарат штучного дихання ручний портативний, модель 120 . Апарат призначений для поновлення відсутнього чи послабленого дихання потерпілого ритмічним вдуванням у легені через маску атмосферного повітря, збагаченого киснем. Вдування максимального об'єму повітря за один цикл не менше 1,5 л (рис. 4).

 

 

Рис. 4. Аппарат для штучного дихання:

1 – ручка; 2 – гофрований міх; 3 – нереверсивний клапан;                 4 – запобіжний клапан; 5 – гофрований клапан; 6 – кутник; 7– клапан забору повітря

 

Опір видиху при постійному потоці газу 25 л/хв. – не більше         10 мм. рт. ст. (98,7 Па). Маса апарата 2,5 кг.

Апарат складається із гумового гофрованого міха 2, нереверсивного клапана 3, запобіжного клапана тиску 4, клапана забору повітря із атмосфери 7, клапана подачі в міх кисню і комплекту елементів для підключення апарата до потерпілого. Гумовий гофрований міх закріплений між верхньою та нижньою кришками апарата. У центрі нижньої кришки апарата – конусна втулка, в яку безпосередньо чи за допомогою кутника 6 і гофрованого шланга 5 встановлюється нереверсивний клапан. Штучне дихання здійснюється стисненням і розтягненням міха. Міх розтягується ручкою 1, закріпленою на верхній кришці апарата. Під час стиснення міха повітря надходить у нереверсивний клапан і далі – в легені потерпілого.

У комплект апарата для штучного дихання входить набір дихальних трубок, що дає змогу проводити штучне дихання способом «із рота в рот» і «з рота в ніс».

Підготовка апарата і порядок його роботи. До початку штучної вентиляції легенів потрібно розкрити рот потерпілого, швидко оглянути його, перевірити пальцями порожнину рота, глотку і вхід у гортань. Потім підібрати відповідний шланг для подачі повітря, ввести його в рот і зафіксувати липким пластиром чи бинтом.

До апарата приєднати маску потрібного розміру і щільно притиснути її до обличчя потерпілого. Для герметичності шкіру в місці накладання маски попередньо змазати вазеліном. Той, хто надає допомогу, одну руку кладе на верхню кришку дихального апарата, а другою фіксує маску на обличчі потерпілого. Частота вдування для дорослих 15-18, для дітей від 2 до 10 років – 20-30 раз на 1 хвилину.

Непрямий масаж серця здійснюється у разі його зупинення. При цьому робиться його ритмічне стискання між грудиною та хребтом. На нижню частину грудини кладуть внутрішньою стороною зап'ястя одну руку, на яку з силою натискають (з частотою 1 раз на секунду) покладеною зверху другою рукою. Натискання потрібно робити прямими руками, використовуючи при цьому вагу власного тіла, і з такою силою, щоб грудина здавлювалась на глибину 4-5 см в сторону до хребта (рис. 5, рис. 6, рис. 7).

 

 

Рис. 5. Схематичне зображення непрямого масажу серця:

суцільна стрілка вказує напрямок натискання на грудину;

пунктирна – напрямок руху крові при здавлюванні серця

 

Рис. 6. Непрямий масаж серця:

а) положення серця під час піднімання рук;

б) положення серця під час натискання рук

 

 

Рис. 7. Місце розташування рук при проведенні непрямого масажу серця

 

Масаж серця доцільно проводити паралельно зі штучним диханням, для чого після 2-3 штучних вдихів роблять 4-6 натискань на грудну клітку.

При правильному масажі серця під час натискання на грудину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і протягом кількох секунд звузяться зіниці, а також порожевіють шкіра обличчя і губи, з'явиться самостійне дихання. Але не потрібно втрачати пильності, не забувати про можливість зупинення серця або дихання.

Під час надання першої допомоги треба бути готовим до раптового другого приступу. Щоб його не пропустити, потрібно стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу.

Шок. Причини – сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводять до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин.

Ознаки – блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасна втрата свідомості, посилені дихання і пульс, зниження артеріального тиску. Під час тяжкого шоку – блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок і вух, кінчиків пальців. Інколи може спостерігатися мимовільне сечовиділення. Потерпілий байдужий до оточення, але свідомість зберігає, хоча можливі короткочасні знепритомніння.

Допомога. Запобіганням розвитку шоку є своєчасна й ефективна допомога, яка надається при будь-якому пораненні. Якщо шок посилився, потрібно надати допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи тощо). Потім потерпілого треба закутати у ковдру, покласти в горизонтальне положення з дещо опущеною головою. У разі спраги, коли немає пошкоджень внутрішніх органів, дають пити воду. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є: тиша, тепло (але не перегрівання), зменшення болю, пиття рідини. Коли є підозра на удар живота та пошкодження черевної порожнини, не можна потерпілому давати пити.

Непритомність. Причини – раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом: емоційного збудження, страху, болю, нестачі свіжого повітря тощо. Ці чинники сприяють рефлекторному розширенню м'язових судин, внаслідок чого знекровлюється мозок.

Ознаки – настання раптової непритомності, але інколи перед нею буває блідість, блювання, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. У цей період пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 50-40 ударів на хвилину. Велику небезпеку для життя потерпілого під час непритомності становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання.

Допомога. Непритомного треба покласти на спину, трохи підняти (на 15-20 см) нижні кінцівки для поліпшення кровообігу мозку. Потім вивільнити шию і груди від одягу, який їх здавлює, поплескати по щоках, полити обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання немає, треба перевірити, чи не запав язик. У крайньому разі вживаються заходи до оживлення.

Струс мозку. Причини – травматичне пошкодження тканини і діяльності мозку внаслідок падіння на голову, ударів і забиття голови. При цьому можуть виникати дрібні крововиливи і набряк мозкової тканини.

Ознаки – миттєва втрата свідомості, яка може бути короткочасною або тривати кілька годин, а той й кілька днів. Можуть спостерігатися порушення дихання, пульсу, нудота, блювання.

Допомога. Для запобігання удушення потерпілого у несвідомому стані через западання язика або блювотних мас його кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути повернута вбік. На голову кладуть охолоджувальні компреси, за відсутності або порушення дихання проводять штучне оживлення. Потерпілого ні в якому разі не можна намагатися напоїти! Потерпілого треба негайно транспортувати до лікувального закладу у супроводі особи, яка вміє надавати допомогу для оживлення.

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: