Податкові стимули, їх типи та зміст

У країнах із розвинутою ринковою економікою податкові стимули обмежені. Основний аргумент проти використання стимулів полягає в тому, що вони спотворюють економічну діяльність. Ці стимули викликають відхилення моделі прибутку після сплати податків від моделі прибутку до їхньої сплати. Наслідком цього є розподіл ресурсів, який відрізняється від ринкового, що створює ефективну рівновагу.

У країнах із перехідною економікою ще немає умов існування ефективного ринку. Багато підприємств продовжують залишатися під державним контролем; ринки капіталу перебувають у зародковому стані; вихідна інформація про можливості ринку і способи ведення справ недосконала; комерційна і правова інфраструктури перебувають у процесі формування, а багато суб'єктів економіки (керівники і робітники) ще не володіють досвідом і знаннями використання основних принципів роботи ринку, а отже, не можуть працювати ефективно. Тому в економіці перехідного періоду стимули можуть відігравати тимчасову роль доти, доки не будуть створені, зокрема, ринки капіталів.

Податкові стимули можна поділити на кілька категорій: податкові канікули, податкові пільги на інвестиції і податкові вільні зони.

Податкові канікули є типовою формою податкового стимулювання. Вони надаються новим фірмам на певний період, коли, починаючи з якогось моменту, вони звільняються від прибуткового податку, їх перевага полягає в тому, що такі канікули забезпечують іноземним інвесторам простий режим оподаткування.

При використанні податкових канікул виникає питання: коли починати канікули? Тут існують три можливості: це може бути момент початку виробництва; перший рік, коли фірма отримує прибуток; або перший рік одержання фірмою позитивного кумулятивного прибутку від своїх операцій. Важливо визначити тривалість канікул. У більшості країн із перехідною економікою канікули є нетривалими. Тому їх користь для капіталомістких проектів украй незначна. Як свідчить досвід країн Азії й Угорщини тривалі канікули забезпечують можливість залучення довгострокових інвестицій.
Податкові пільги використовуються для зниження розміру оподатковуваного доходу підприємства, а податковий кредит - із метою безпосереднього зменшення суми виплачуваних податків.

Вибір способу стимулювання безпосередньо пов'язаний із сумою стимулювання витрат для держави, викликаними відмовою від прибутку. При збільшенні ступеня стимулювання з являється проблема, коли стимулювання підприємства з метою обмеження витрат зменшується і, отже, відбувається "подорожчання" інвестицій. Якщо ставка кредиту і податкова знижка занадто високі, то вони ведуть до законного ухилення від сплати податків. Використання стимулів може обмежуватись, з тим щоб воно не призвело до повного скасування податку, який підприємство має виплачувати даного року.

У ряді країн із перехідною економікою використовується особлива форма пільг на інвестований капітал, що полягає у зменшенні податкової ставки на реінвестований прибуток.

Загальне зниження податкових ставок може бути установлене для доходів, що надходять із певних джерел, або фірмам, що відповідають визначеним критеріям. Ці знижки відрізняються від податкових канікул, оскільки податкова заборгованість фірм скасовується не повністю; ними можуть користуватися не тільки нові підприємства.

Вільні економічні зони - це особливі райони з особливим режимом оподаткування. Фірми, що функціонують у цих регіонах, можуть одержувати різні пільги. Зокрема, вони мають вільний доступ до реєстрації, а також звільняються від деяких податків і мита на інвестиції. Ці пільги часто пов'язані з умовою, відповідно до якої діяльність фірми має бути спрямована на іноземні ринки. Звичайні митні й експортні збори стосуються тільки операцій між вільною економічною зоною й іншою частиною країни.

 

⇐ Предыдущая37383940414243444546Следующая ⇒

Поделиться: