Не судилось” – оригінальна драма, найвище творче досягнення М. Старицького в галузі драматургії

 

1) Історія написання драми

       Драму “Не судилось” написано в 1878-1881 рр. на основі раніше створеної п’єси “Панське болото”. У цьому творі митець, порушуючи проблему майнової нерівності як перешкоди в коханні, різко осудив тих панів, які на словах були з народом, а на ділі не відмовлялись від дворянських розкошів, великопанської пихи і зневаги до простого люду.

       Події, зображені у творі, дійсно відбувалися майже на його очах у 1862 році, і всі герої мали своїх прототипів: “Факт, що послугував темою в моїй драмі, - факт правдивий, з щирого життя, з сусіднього нашого села, в якому я був свідком… У драмі навіть всі фамілії справжні з малими одмінами, - так, замість Ілляшенків – Ляшенки, а решта – ті ж самі”.

       Драма пробивалася на сцену дуже довго. М. Старицький чотири рази переробляв її, згладжував конфлікт, усував репліки, які здавалися цензорові надто гострими.

       “Не судилось” – драма на 5 дій, яка за змістом більше відповідає назві її першої редакції – “Панське болото”.

       Побачили глядачі прем’єру цього твору в Воронежі. Ставила її трупа М. Старицького.

2) Жанр твору – соціально-побутова п’єса, але багато в чому автор вийшов за рамки цього жанру. М. Старицький не просто констатував певні факти, а виражав співчуття, гнів, пророчив виродження тим, хто живе за рахунок народу і з нього ж знущається.

3) Тема п’єси – розвінчування панства, яке, прикриваючись фальшивим народолюбством, лишалось глибоко ворожим народові.

4) Основний конфлікт драми – непримиренні суперечності між поміщиками і селянством, а саме: протиставлення паразитичного характеру життя, побуту і моралі поміщиків і зіпсованих впливом поміщицького побуту деяких нестійких людей із народу (покоївки Аннушки і лакея Харлампія) – чесному життю і моралі народу, в першу чергу, сиротам – Катрі Дзвонарівні і Дмитру Ковбаню.

5) В основі п’єси – ідея демократичного перетворення існуючого суспільного ладу.

6) Проблематика. Незважаючи на те, що сюжет твору дуже простий, автор поставив у ньому ряд важливих проблем:

1. Справжні цінності людського життя.

2. Народна мораль.

3. Подвижницька праця інтелігенції на благо народу.

4. Батьки і діти.

5. Любов і сімейне щастя.

7) Образи п’єси

       Іван Андрійович Ляшенко – це поміщик, який із селян не тільки “жили тягне”, а йому ще хочеться з них “і олію видушить”. Разом з шинкарем і волосним писарем він обдурює селян і відбирає в них кращі землі, позбавляє їх права користуватись шляхами та водопоєм для худоби. З морально-етичної точки зору поміщик Ляшенко також реалістично змальований М. Старицьким, як людина некультурна, але з претензіями на культуру і патріотизм. Він, за ремаркою автора драми, “інакше не говорить, як по-українському”. Це типовий поміщик, “патріот, убогих брат”, який “у свиті ходить між панами” і “однімає дочку й теличку у мужика”.

       Анна Петрівна Ляшенко. Трохи в іншій формі, але в тому ж ідейному плані викриває М. Старицький психологію, мораль і етику й інших представників “панського болота” – дружини поміщика Ляшенка Анни Петрівни і її кузена Миколу Степановича Бєлохвоста. Анна Петрівна також “моди ради закидає часом по-українському”, хоч своїми думками і вчинками вона дуже далека від інтересів українського народу і його культури. За своїм характером Анна Петрівна – люта поміщиця, некультурна, морально розбещена жінка. Справжнє обличчя цієї брутальної жінки і жорстокої поміщиці драматург викриває у її відношенні до Катрі Дзвонарівни, яка закохалась у її сина Михайла. “Я тебя собственными руками разорву! Раскатать её… Эй люди! ” – наказує вона дворовим. Та М. П. Старицький зриває маски українофільства і фальшивого народолюбства з українських поміщиків
1860-70-х рр.

       Батьки Ляшенки все ж другорядні постаті в драмі. Вони становлять лише фон для розкриття ганебних вчинків і характеру суспільних і морально-етичних поглядів і вчинків центрального негативного образу драми – їх сина Михайла – безпосереднього винуватця трагічної загибелі обдуреної ним селянської дівчини Катрі Дзвонарівни.

       Михайло Ляшенко. В образі панича Михайла Ляшенка М. Старицький викриває й засуджує лібералізм поміщиків, розвінчує всю фальш і нікчемність ліберального язикоблуддя про можливість соціальної рівності між поміщиками і селянами, про співчуття поміщиків до “меншого брата” – народу.

       Піддавшись модному ліберальному напрямові думок в час навчання в університеті, Михайло приїхав на село (в маєток батька) з наміром працювати на користь народу, вивчати його побут, етнографію. У розмові зі своїм дядьком Бєлохвостовим Михайло на словах заходить дуже далеко, справедливо, між іншим, обвинувачує поміщиків у відсутності патріотизму, їх брехливій політиці, але на ділі сам робить те, що критикує на словах. Кохання його до Катрі наче і щире, він навіть виявляє намір одружитись але досить його матері сказати “ні”, як Михайло покірно здає свої позиції. В нього не вистачає сміливості і мужності ні перебороти опір батьків, які захищають “честь дворянського звання”, ні порвати з батьками і одружитись всупереч їх волі. Михайло хниче, вичікує якогось “слушного часу”, аж доки батьки не дізнались про його намір одружитися з Катрею і не поглумились над безневинною дівчиною.

       В образі Михайла Ляшенка М. Старицький переконливо розкрив нереальність і нікчемність ліберальних ідей, поширюваних у другій половині ХІХ століття, про “єднання”, “злиття” панів з мужиками. Старицький показав, що ні демократична інтеліґенція, яка по-справжньому захищала інтереси народу, ні сам народ не вірив цій брехливій проповіді лібералів. Коли Михайло (в розмові з товаришкою Катрі Пашкою) говорить про чесні стосунки панича із селянською дівчиною, то Пашка відповідає: “Розказуйте! Розказуйте! Так і повірили… Ще парубок – може, а що панич - зроду”.

       Драма “Не судилось” сильна не лише своєю критикою, але й ствердженням позитивного в суспільнім житті післяреформеного періоду. Жорстоким поміщикам і лібералам М. Старицький протиставляє чесних трудящих селян і тих інтеліґентів, які щиро і самовіддано працювали для свого народу і рідного краю. Такими в драмі є: Катря Дзвонарівна і її мати, бідний парубок Дмитро Ковбань та лікар Павло Чубань. В цих образах драматург втілює кращі риси громадської і особистої людської поведінки і моралі.

       Катря Дзвонарівна. Головний образ драми – Катря – трагічний. Катря подібна до багатьох жертв панської розпусти із творів Т. Г. Шевченка та творів інших українських письменників демократичного напряму. Як і Шевченкова Катерина, Катря покохала до забуття поміщицького сина, хоч і знала, що “паруються тільки рівні”. “Не звір же він?! ” – відповідає вона на застереження Дмитра, що панич покине її, насміявшись. Катря сподівалась на виняток в особі Михайла, але він був не винятком, а типовим паничем, мерзотником. За свою помилку Катря заплатила життям.

       Особливою заслугою М. П. Старицького в цій драмі є те, що він, стоячи на ґрунті реалізму, відтворив не тільки страждання бідних людей і змалював трагедію нерівного кохання селянської дівчини і поміщицького сина, а показав також в особі Дмитра Ковбаня активний протест і помсту найбіднішої частини селянства над поміщиками. Вбиваючи понича і підпалюючи панський маєток, Дмитро мстить і за те, що пан пограбував селян, і за втрату власного щастя, яке розбив панич, і за смерть Катрі. Він обвинувачує не тільки свого безпосереднього ворога – родину поміщиків Ляшенків, а всіх панів: “Увесь світ би зажерли… Мало їм, розбещеним, тієї втіхи на світі, ще зазіхають і на нас старців, однімають останню радість, останнє щастя! ”

       Павло Платонович Чубань. В драмі “Не судилось”, крім сильних, проявились також і слабкі риси творчості М. П. Старицького. Через обмеженість світогляду драматурга, не завжди його позитивний ідеал був на рівні передових ідей і політичних вимог часу. Так, позитивний за задумом драматурга, образ Павла Чубаня, як борця за народні інтереси, в дійсності є неповністю реалістичним. Демократично настроєний лікар, який гостро висміює ліберальні наміри Михайла, прямо каже: “Ви, пани, як не заноситесь в хмари своїми ідеями, своїми замірами народові послужити, а все оте зложите перед першою спідницею, … одним ви миром мазані: обтешетесь зверху тією культурою, приберетесь у ідеальні химороди та й красуєтесь, а дмухни тільки на вас – то такі ж жироїди у ґрунті…” Але не всі думки, поради і вимоги Чубаня були позитивними і корисними для народу. Він, безумовно, відданий справі народу, проте він піддається впливу ліберальної ідеології, перебільшуючи роль освіти, гуманізму й інших факторів морально-етичного характеру у справі боротьби за покращення умов життя селян. Тому він апелює до гуманних почуттів, патріотизму і совісті поміщиків там, де потрібна непримиренна боротьба. Все це знижує ідейну і художню цінність цього загалом позитивного образу інтелігента-демократа.

8) Висновок (орієнтовний). Актуальна проблематика, психологічна достовірність кожного характеру, гострота конфлікту, яскраві реалістичні образи п’єси ставлять її в ряд кращих творів української драматургії другої половини ХІХ ст. Автор викриває не тільки “панське болото”, а й фальшивий лібералізм. Він переконаний, що у представників “панського болота” немає і не може бути майбутнього.

 

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: