Позитивістська концепція праворозуміння.

(Карл Бертоллі, Дж.Остін, Ганс Кельзен, Рудольф Штамлер, Павло Новгородцев)

· право – це реальне явище, яке існує в об’єктивній дійсності, воно дається людині “із зовні”, а не є частиною її природи чи продуктом її психіки

· право втілює в собі владні веління, обов’язковість яких гарантується застосуванням державного примусу

· структурно право являє собою багаторівневу ієрархічну систему юридичних норм, де кожна норма вищого рівня наділяє законністю норму нищого рівня

· єдиною формою вираження права слугує законодавство (закони та підзаконні нормативно-правові акти)

· право встановлюється державою і неможливе без неї

· держава є монополістом творення права, жоден інший інститут суспільства не здатен творити право

· право завжди доцільне, оскільки держава, котра його встановлює виражає волю всього суспільства

· право не підлягає оцінюванню з точки зору морально-етичної категорії: добра, зла, справедливості, правильності і тд.

Матеріалістична (марксистська) концепція праворозуміння.

(Карл Маркс, Фрідріх Енгельс)

Ідеї:

· право має суто класовий характер, воно завжди виражає волю та захищає інтереси панівного класу

· виникнення права обумовлене класовим розшаруванням суспільства та появою класових протиріч. Право було створене як засіб нав’язування волі панівного класу всім іншим станам

· зміст права як волі панівного класу визначається матеріальним умовами його життя, його економічними потребами та інтересами

· зовнішньою формою виразу права служить закон. Право не може існувати інакше, ніж у вигляді офіційних правових актів

· історично право є продуктом розвитку держави. Право є похідним від держави

· держава – це єдиний суб’єкт творення права, а також гарант його обов’язковості. У свою чергу право забезпечує легітимність та стабільність державного апарату

· структурно право являє собою розгалужену систему юридичних норм, тобто загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених державою і забезпечених силою її примусу.

Лібертарна теорія права

(В. С. Нерсесянц)

В юридично-лібертарної класифікації праворозуміння розрізняють два діаметрально протилежні підходи до визначення права через юридична ( лат. ius - право) і легістскім ( лат. lex - закон) праворозуміння.

 

Легістське праворозуміння. Відповідно до даного підходу право являє собою продукт діяльності держави, що встановлюється державною владою і охороняється силою державного примусу. У цьому випадку право і закон - суть одне і те ж. З цієї точки зору, владна примусовість є єдиною відмінною особливістю права. Показовим у даному є висловлення Гоббса Т. -

 "Правова сила закону полягає тільки в тому, що він є наказом суверена".

 

 Такі уявлення в XIX столітті розвивали Дж. Остін , Ш. Амос , Г. Ф. Шершеневич та ін

 

 З легістской точки зору, визначення права можна сформулювати наступним чином: Право - це система формально-визначених, встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил поведінки (норм права), що регулюють суспільні відносини, що забезпечуються можливістю державного примусу.

 

Юридичне праворозуміння. Для юридичного типу праворозуміння характерна та чи інша версія відмінності права і закону. При цьому під правом мається на увазі щось об'єктивне, не залежне від волі, розсуду або сваволі законоустанавлівающей влади, то є певна, відмінне від інших соціальне явище.

 

 У рамках юридичного праворозуміння серед інших існують:

Природно-правовий підхід.

 З точки зору природно-правового підходу, право - це право, ззовні віддане людині і пріоритетне до людських звичаями.

Лібертарно-юридичний підхід, розроблений Нерсесянц В. С.

 Відповідно до даного підходу під правом розуміється нормативне вираження принципу формальної рівності, під яким, в свою чергу, мається на увазі єдність трьох компонентів:

 рівною для всіх норми і заходи

 свободи

 справедливості

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: