ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ АДАПТИВНО-ЛАНДШАФТНИХ СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА

 

Поняття «система землеробства» має складну і суперечливу історію. Існує безліч її визначень. Як офіційне (ГОСТоване), таке, що увійшло до підручників, використовується наступне визначення: « Система землеробства - це комплекс взаємозв'язаних агротехнічних, меліоративних і організаційних заходів, направлений на ефективне використання землі і інших ресурсів, збереження і підвищення родючості грунту, отримання високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур». Воно носить дуже загальний характер і абсолютно безадресне в екологічному відношенні. Лише в результаті узятого в 1980-і роки курсу на диференціацію землеробства відповідно до природних умов з'являється екологічна адреса системи землеробства, хоч і дуже приблизний — зональна. У ГОСТ 16265-89 зональна система землеробства визначена як «система, всі ланки якої повною мірою враховують і реалізують грунтово-кліматичні, матеріально-технічні і трудові ресурси конкретної природної зони». Така «прив'язка» системи землеробства далеко неадекватна, оскільки природна зона охоплює надзвичайно різноманітні умови. Фактично ступінь диференціації систем землеробства розрізнявся на рівні природно-сільськогосподарських провінцій.

У 1990-х роках в результаті активізації досліджень по поглибленню адаптації землеробства до природних умов стали активно з'являтися нові формулювання, в яких розвивалися різні аспекти проблеми, доповнюючи один одного. Проте системи землеробства не сприймалися як цілісне явище природно-господарської діяльності. Крім невизначеності екологічної адреси і без альтернативності, в них не відображалися соціально-економічна, ринкова мотивація, зв'язок з виробничим потенціалом, господарськими устроями.

З урахуванням цих недоліків В. І. Кирюшиним розроблена методологія, яка дозволяє будувати моделі систем землеробства, зважені не тільки у фізичному просторі, але і в соціально-економічному з урахуванням певної сукупності чинників:

суспільні (ринкові) потреби (ринок продуктів, потреби тваринництва, вимоги переробки продукції); агроекологічні вимоги культур і їх середовищеутворюючий вплив; агроекологічні параметри земель (природно-ресурсний потенціал); виробничо-ресурсний потенціал, рівні інтенсифікації; господарські устрої, соціальна інфраструктура; якість продукції і середовища незаселеного, екологічні обмеження.

Виходячи з цього підходу сформульовано визначення системи землеробства: адаптивно-ландшафтна система землеробства — це система використання землі певної агроекологічної групи, орієнтована на виробництво продукції економічно і екологічно обумовленої кількості і якості відповідно до суспільних (ринковими) потреб, природних і виробничих ресурсів, що забезпечує стійкість агроландшафту і відтворення грунтової родючості.

Термін «ландшафтна» в назві системи означає, що вона розробляється стосовно конкретної категорії агроландшафту, трансформованої через призму агроекологічної оцінки в агроекологічну групу земель. При цьому ланки систем землеробства формуються в межах агроекологічних типів земель (тобто ділянок, однорідних за умовами обробітку культури або групи культур з близькими агроекологічними вимогами); елементи (прийоми обробітку, сівби і т.п.) диференційовані відповідно до елементарних ареалів агроландшафту (тобто елементами мезорельєфу, обмеженими елементарними грунтовими структурами), а організація території здійснюється з урахуванням структури ландшафту і умов його функціонування.

Термін «адаптивна» означає адаптованість системи землеробства до всього комплексу позначених умов.

Сукупність адаптивно-ландшафтних систем землеробства в межах природно-сільськогосподарської провінції названа зонально-провінційним агрокомплексом.

В межах землекористування досить крупних господарств може зустрічатися декілька агроекологічних груп земель, для яких повинні розроблятися відповідні адаптивно-ландшафтні системи землеробства. Тоді їх сукупність в межах сільськогосподарського підприємства може називатися господарським агрокомплексом.

На основі даної методології сформована класифікація адаптивно-ландшафтних систем землеробства, яка починається з визначення їх агроекологічної приналежності, виходячи з природно-сільськогосподарського районування і угрупування земель в межах провінції.

Реалізація потенційних можливостей використання земельного ресурсу, визначуваного групою земель, залежить від потреб ринку і виробничого потенціалу товаровиробника, рівня інтенсифікації і соціально-економічних умов, що також відбито в класифікації. З екологічно можливого набору культур спеціалізація рослинництва остаточно визначається ринком, що позначається термінами «зернова», «кормова» і т.д.

Інтенсивні системи землеробства означають перехід до якісно нових сортів рослин з програмованим застосуванням добрив і регулюванням продукційного процесу різними біологічними і хімічними засобами.

Високоінтенсивні системи (точні) припускають якнайповніше використання досягнень науково-технічного прогресу, створення сортів рослин із заданими параметрами продуктивності і якості, сучасні засоби реалізації їх генетичного потенціалу, оптимальну організацію території на основі ідентифікації ландшафтно-екологічних зв'язків за допомогою новітніх методів математичного моделювання і інформатизації. Точне землеробство включає:

проектування АЛСЗ і агротехнологій на основі електронних ГІС;

виділення виробничих ділянок з достатньо однорідним ґрунтовим покривом і оптимальними умовами зволоження, теплозабезпечення і грунтової родючості;

прецизійний передпосівний обробіток грунту, точний висів, диференційоване внесення добрив і інших агрохімічних засобів відповідно до мікроструктури грунтового покриву і стану посівів;

регулювання продукційного процесу спеціальних сортів рослин по мікроперіодах органогенезу з використанням самоналагоджувальних автоматизованих засобів на основі електронних систем управління;

ідентифікацію стану посівів, прогноз врожайності і якості продукції на основі автоматизованих дистанційних систем спостереження, картування врожайності в процесі збирання.

Адаптивно-ландшафтні системи землеробства реалізуються пакетами агротехнологій для різних агроекологічних типів земель при різних рівнях виробничо-ресурсного потенціалу (екстенсивні, нормальні, інтенсивні, високі). Чим вищий рівень інтенсифікації агротехнологій, тим більше враховується агротехнологічних параметрів і детальніше землеоціночна основа.

Як один з традиційних критеріїв класифікації систем землеробства застосовується форма використання землі і відтворення родючості грунту. По цьому критерію виділяються види систем землеробства: парова, плодозмінна, контурно-меліоративна і ін.

У особливу категорію виділені системи землеробства з обмеженнями або виключенням застосування добрив і пестицидів щоб уникнути ризику забруднення водозахисних, курортних зон і т.п. У цю ж категорію віднесені альтернативні системи землеробства: біодинамічна і органічна.

 

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

Поделиться: