Методи контролю складу повітря робочої зони.

Усі методи контролю складу повітря робочої зони поділяються на такі:

- лабораторні;

- експрес-методи;

- автоматичні.

Лабораторні методи найбільш точні, однак довготривалі і потребують складного апаратурного оформлення (колориметри, фотоколориметри, нефелометри і т.ін.)

Експрес-методи прості та оперативні, однак менш точні. Як правило, принцип їх роботи ґрунтується на змінюванні кольору пористих індикаторних мас або індикаторного паперу (газоаналізатори УГ-1, УГ-2, ГХ-4).

Автоматичні методи значно поширені, оскільки дозволяють швидко та точно отримувати результат вимірювань і миттєво вживати необхідних заходів щодо нормалізації становища. Застосовують автоматичні газоаналізатори оптичної, колориметричної, термохімічної дії, які поєднані з пристроями звукової та світлової сигналізації, також здатні видавати певний імпульс на різні виконавчі механізми для управління технологічними процесами, вентиляцією або іншими системами.

Застосування засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД)

За принципом дії усі ЗІЗОД поділяють на фільтрувальні та ізолювальні.

Фільтрувальні ЗІЗОД застосовують у тих випадках, коли вміст кисню у повітрі становить не менше 18% та при обмеженій кількості шкідливих речовин у повітрі робочої зони. До таких ЗІЗОД належать протиаерозольні (респіратори) та протигазові (протигази та респіратори) засоби.

Ізолювальні ЗІЗОД застосовують у випадках, коли вміст кисню у повітрі недостатній для дихання (менше 18%) та при необмеженій кількості шкідливих речовин у повітрі. До таких ЗІЗОД належать шлангові протигази, пневмошоломи та апарати автономного дихання.

 

Опалення виробничих приміщень

За видом теплоносія розрізняють системи водяного, парового і повітряного опалення.

Системи водяного опалення поділяються на системи:

а) з нормально нагрітою водою - до 100 °С (70-95°С); б) з перегрітою водою - вище 100 °С;

Системи парового опалення залежно від тиску можуть бути: а) низького тиску - до 0, 7 кГ/см²;

б) високого тиску - понад 0, 7 кГ/см².

Повітряні системи опалення можуть бути з вогняними, паровими, водяними та електричними повітропідігрівачами (калориферами).

Пожежна небезпека систем опалення визначається температурою на поверхні підігрівальних приладів - при температурі, меншій 100°С, небезпека запалювання звичайних матеріалів, що згоряють, не виникає.

Як нагрівальні прилади застосовують чавунні ребристі труби або регістри з гладких труб і в окремих випадках - радіатори.

Застосування ребристих батарей у запорошених приміщеннях категорій А, Б та В за правилами пожежної безпеки не допускається.

Етапи проектування системи опалювання такі:

1. Встановлюється ступінь пожежної і вибухової небезпеки сировини, допоміжних матеріалів, готової продукції.

2. Дається характеристика пари, газів і пилу, що виділяються в приміщеннях, а потім визначають допустимі концентрації цих забруднень з погляду пожежної і вибухової безпеки.

3 Дається характеристика будівлі, що проектується, визначаються можливі мінусові температури в зимовий період, встановлюються необхідні гігієнічні і технологічні температури у виробничих приміщеннях згідно з санітарно-гігієнічними нормами.

 

Лекція 5. ШУМ ТА ВІБРАЦІЯ

Характеристика шуму

Існує два визначення шуму:

1. Шум - це неритмічне звукоутворення, безладне змішування звуків.

2. Шум - це будь-який звук, що заважає людині.

Статистика стверджує, що останніми роками шум як у побуті, так і на робочих місцях постійно збільшується десь на 1-3 дБ на рік. Шум – шкідливий подразнювальний чинник, який діє на органи слуху і весь організм людини. Якщо шум – це сукупність звуків, доцільно спочатку згадати основні параметри, за допомогою яких можна охарактеризувати звук.

Основними параметрами, які характеризують звук, є:

1. Звуковий тиск «р» - це різниця між миттєвим значенням тиску у даній точці середовища при проходженні через цю точку звукової хвилі і середнім тиском, який спостерігається в цій точці за відсутності звукових хвиль. Вимірюється в Па.

2. Швидкість звуку «с» - це відстань, на яку за одну секунду може поширитися хвильовий процес. У повітрі при температурі 20°С і нормальному атмосферному тиску вона дорівнює 344 м/с, при підвищенні температури швидкість звуку збільшується приблизно на 0, 71 м/с на кожний градус. Для порівняння: у сталі - 5000 м/с, у гумі - 40-60 м/с.

3. Інтенсивність «І» - це кількість енергії, що проходить у результаті поширення звуку через площу 1м², розташовану перпендикулярно до напряму поширення звукової хвилі за одиницю часу.

4. Частота звуку «f» - це кількість коливань за одну секунду, Гц. За частотою весь звуковий діапазон поділено на три частини:

Інфразвук – це нечутний для людини звук із низькою частотою – до 20 Гц;

Чутний звук – має інтервал 20 – 20 000 Гц;

Ультразвук – також нечутний для людини, має частоту вище 20 000 Гц.

Чутливість звукового апарату людини до звуків різної частоти неоднакова, найбільшою вона є при частотах 1000 – 5000 Гц, тому за еталонний звук взято звук із частотою 1000 Гц. У діапазоні чутного звуку виділяють дві межі, за допомогою яких можна охарактеризувати вплив звуку на людину. Ці межі мають назву поріг чутності та больовий поріг. Це такі значення звукового тиску та інтенсивності, при яких у людини виникають відповідні почуття. Для частоти 1000 Гц ці значення тиску та інтенсивності становлять:

поріг чутності: р_о = 2·10^-5 Па, І_о = 10^-12 Вт/м²; больовий поріг: р_б = 2·10² Па, І_б = 10² Вт/м².

Оскільки людина сприймає звуки в дуже великому діапазоні інтенсивності звуку і звукового тиску, то користуватися для оцінки звуку абсолютними їх значеннями незручно. До того ж вухо людини здатне реагувати на відносну зміну цих параметрів, а не на абсолютну. Тому прийнято оцінювати звуковий тиск та інтенсивність стосовно їх значень на порозі чутності у відносних логарифмічних одиницях – децибелах (дБ).

Використання логарифмічної шкали для вимірювання рівня шуму дозволяє вміщувати дуже великий діапазон значень інтенсивності звуку «І» і звукового тиску «р» в порівняно невеликий інтервал логарифмічних величин від 0 до 140 дБ. Зміна рівня інтенсивності звуку на 1 дБ людиною практично не відчувається.

Слуховий апарат людини має різну чутливість до звуків різних частот, тому для оцінки впливу шуму на людину необхідно знати частотну картину шуму, тобто його частотний спектр. Частотний спектр – це залежність параметрів звуку ( тиску та інтенсивності) від його частоти. Залежно від характеру спектра розрізняють шуми широкосмугові – якщо він має неперервний спектр шириною більше однієї октави, і тональні – якщо у спектрі є виражені дискретні тони. За часовими характеристиками розрізняють шуми постійні – рівень звуку за 8-годинний робочий день змінюється не більше ніж на 5 дБ, і непостійні – якщо він змінюється більше ніж на 5 дБ.

Як правило, параметри шуму та вібрації оцінюють в октавних смугах. За ширину смуги взята октава, тобто інтервал частот, в якому вища частота f₂ в два рази більша за нижчу f_1.

Октава - це така смуга звукового спектру, в якій верхня гранична частота відрізняється від нижньої граничної частоти в 2 рази. Тоді весь спектр набере вигляду:

22, 5-45 (31, 5); 45-90 (63); 90-180 (125); 180-355 (250); 355- 710 (500); 710-1400 (1000); 1400-2800 (2000); 2800-5600 ( 4000); 5600-11200 (8000).

У дужках зазначені середньогеометричні частоти дев'яти октав, за якими здійснюється нормування шуму.

Шкідливий вплив шуму на людину залежить від таких чинників:

- звуковий тиск та його рівень;

- інтенсивність звуку та її рівень;

- частотний спектр шуму;

- тривалість дії;

- рівномірність.

Найбільш шкідливі для людини імпульсні високочастотні шуми.

 

Нормування шуму

При нормуванні шуму використовують два методи:

- нормування за граничним спектром шуму;

- нормування рівня звуку в дБА.

Нормування за граничним спектром шуму є основним для постійних тональних шумів. Відповідно до ГОСТ 12.1.003-83 нормуються рівні звукового тиску в 9 октавних смугах із середньогеометричними частотами: 31, 5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000; 8000 Гц залежно від виду виконуваної роботи. Із збільшенням частоти шуму (більш неприємний шум) допустимі рівні зменшуються.

Граничний спектр – це сукупність рівнів звукового

тиску, дБ, в дев’яти октавних смугах частот, які залежать від виду роботи, що виконується.

Нормування за рівнем звуку в дБА застосовують для орієнтовної оцінки постійних широкосмугових шумів, що часто має місце у виробничих умовах. Характеристикою непостійного шуму є інтегральний параметр – еквівалентний рівень звуку в дБА. Ці рівні звуку вимірюються за шкалою А шумоміра, тому і мають відповідне позначення дБА.

На підприємствах вимірювання шуму на робочих місцях з метою контролю його відповідності санітарно-гігієнічним вимогам повинно проводитися не рідше одного разу на рік.

Нормами передбачається робочі зони з рівнем звуку, що перевищує 80 дБА, позначати спеціальними знаками, а тим, хто працює у цих зонах, повинні видаватися ЗІЗ органів слуху. Забороняється навіть короткочасне перебування людей у зонах з рівнем звукового тиску більше 135 дБ у будь-якій октавній смузі.

 

Захист від шуму

Основні заходи боротьби з шумом:

- зменшення шуму у джерелі його виникнення;

- звукоізоляція джерела шуму;

- застосування звукопоглинаючих матеріалів;

- віддалення джерел шуму від працюючих.

Крім заходів технологічного і технічного характеру, коли не вдається знизити рівень шуму до допустимих значень, застосовуються ЗІЗ органів слуху:

а) антифони у вигляді вкладишів із суміші волокон органічної бактерицидної вати і ультратонких полімерних волокон (знижують шум на 15-30 дБ);

б) навушники (знижують шум на 30-40 дБ);

в) шоломи - при дії шуму з рівнем більше 120 дБ.

 

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: