Україна втрачає лідерство у Східному партнерстві

 

Ініціатива Східного Партнерства, як правило, розглядається у двох площинах, які відображають сферу її діяльності. А саме: двосторонньої, тобто дотичних відносин ЄС із кожної із країн-учасниць Партнерства, і багатосторонньої, що втягує в співробітництво всіх учасників програми в регіональному вимірі: держав-членів ЄС, країни ПВ-6 і Європейську Комісію. З погляду Польщі, у двосторонньому діалозі найбільшою активністю характеризується діяльність влади Молдоави. Незважаючи на досить нестабільну політичну ситуацію, Кишенів почав переговори про підписання договору «Про асоціацію» (грудень.2009 р.) і досяг значного прогресу в питанні скасування віз. Безсумнівно, велике значення в цьому випадку має розмір країни й лобіювання з боку Румунії, на які накладається й масове отримання громадянами Молдови румунських паспортів. Також активною є участь цієї країни в багатосторонньому співробітництві, яке оцінюється Варшавою як зразкове.

У випадку України, то вона не відзначається успіхами, які могли б задовольнити обидві сторони. Це тим більше істотно і прикро, що програма Східного партнерства, безсумнівно, розроблялася насамперед у контексті підтримки процесу зближення України з Європейським Союзом, і передбачалося, що вона відповідає новим потребам у цій сфері. Перевага цієї Програми полягала в тому, що вона, з одного боку, нівелювала негативні настрої в Європейському Союзі щодо подальших етапів його розширення, а з іншого боку, віддзеркалювала прагнення України " раціоналізувати" зусилля по знаходженню членства в ЄС, а також відповідала реальним можливостям Польщі у підтимці цих українських прагнень. Як і у випадку інших учасників Партнерства, приймаючи, звичайно, до уваги різний ступінь їхньої інтеграції з Євросоюзом, головною метою польської влади є заміна " разових механізмів підтримки" " стратегією еволюційного включення й залучення" [30]. Таким чином, головною метою стає модернізація, що розуміється як досягнення певних цивілізаційних стандартів для прийняття відповідних політичних рішень у майбутньому, що тлумачаться як згода на вступ до ЄС.

У практичному аспекті, хоча переговори України про асоційоване членство з ЄС ідуть своєю чергою, значною мірою, незалежно від установок Партнерства, найбільшим викликом для польської сторони все ще залишається питання лібералізації візового режиму. Вибір даного питання як головної мети діяльності партнерства визначений цілим рядом причин. З одного боку, він являє собою конкретну проблему в контексті суспільного виміру зближення кожної із країн з ЄС, що відображається на успішності ключової мети Партнерства - цілісної модернізації всіх країн-учасниць відповідно до критеріїв Євросоюзу, а з іншого боку, враховуючи, що Польща залишається прикордонною державою, природно приводить до постійної зацікавленості влади у Варшаві даним питанням. В обох випадках, досягнення хоча б мінімального прогресу в процесі ослаблення візового режиму можна буде представити як аргумент на користь не тільки виправданості існування Східного партнерства, але і його інтенсифікації, розширення областей його діяльності. Це стосується як аргументів, що представляються державам- членам ЄС, або безпосередньо - Комісії, так і влади країн-учасниць програми. Тому не підлягає сумніву, що Польща буде і надалі прагнути збереження переговорного процесу в питанні пом'якшення візового режиму в списку найголовніших пріоритетів СП. Треба, однак, пам'ятати, що, з огляду на цільовий і системний характер Програми, а протидію деяких країн Євросоюзу, досягнення безвізового режиму потрібно розглядати скоріше в середньострокових категоріях, тобто - у перспективі 3-5 років.

У цьому випадку найбільшу проблему складає опір ФРН, який час від часу посилаюється в залежності від різних подій. Німецький опір блокує можливості досягнення в цьому питанні відчутних успіхів. Дивно, але більшість аргументів, що приводяться німецькою владою, являє собою повторення тез, якими влада Німеччини оперувала й у дискусії про пом'якшення візового режиму для поляків перед вступом Польщі до ЄС. Не говорячи вже про те, що ці різного роду побоювання не виправдалися. Така ситуація вказує на проблему політизації питання в пом'якшенні візового режиму для України, що, втім, є предметом суперечок між міністерствами закордонних справ та внутрішніх справ Німеччини.

Білорусь, незважаючи на свій обмежений статус у рамках програми, головним чином бере участь у багатосторонніх формах співробітництва, прикладом чого можуть служити переговори з Україною й Литвою на тему спільних проектів в галузі транспорту, енергетики й спрощення візових процедур[31]. З погляду програми, головною метою (а на сьогодні - практично єдино можливою для реалізації, насамперед через низький ступінь політизованості), є лібералізація візового режиму. Треба, однак, вказати на створення основ європейської політики Білорусі, якої дотепер практично не існувало як окремого вектору. Ця зміна відзначається й з польською владою. Проте, головною проблемою тут залишається відсутність комплексного підходу Мінська до питання основних установок програми. Це проявляється у вибірковому використанні механізмів Програми. Насамперед, це помітно в ситуаціях, коли готовність білоруської влади до розширення співробітництва обмежується винятково діяльністю економічного характеру, тоді як аспекти суспільної сфери (програми обміну для молоді, процес демократизації політичного життя, модернізація правової системи відповідно до принципів правової держави) апріорі трактуються як теми табу.

Серед держав Південного Кавказу найбільш активним учасником є Грузія, яка, зокрема, досягла домовленості про спрощення візового режиму і нині очікує її імплементації. У цей час вона проходить технічні процедури в ЄС. Також все помітнішою стає участь у Програмі Вірменії. Набагато складніше розвивається співробітництво в даній області з Азербайджаном, який незважаючи на задекларований ним намір продовжувати двосторонній діалог в рамках Партнерства, відкидає можливість участі в багатосторонньму співробітництві, котре включало б також і участь Вірменії. Як і у випадку Білорусі, наслідком стає вибірковий підхід до Програми.

Випадок Білорусі та Азербайджану вказує на загрозу ослаблення Програми, спричиненого порушенням її структурної цілісності. Це може призвести до фрагментації Програми, а в підсумку - до обмеження масштабів її діяльності.

В кінцевому рахунку це може звузити Програму до окремих розрізнених областей двостороннього співробітництва й обмеження сфери її функціонування, наприклад, тільки до суспільної сфери. Польща цьому рішуче протистоїть, і, таким чином, варто очікувати підвищеної її активності в даній сфері. Адже така ситуація природньо вела б до зменшення значення Програми, зниженню уваги ЄС до " Східного" питання і дискредитації на майбутнє подібного роду ініціатив розрахованих на виділення з ЄПС певного географічного регіону. У підсумку це означало б поступове " зведення Програми на нівець", або обмеження винятково одним з компонентів її діяльності, наприклад, неурядовим, який все частіше навязують німецькі експерти. Не підлягає сумніву, що зміна підходів в такому напрямку призвела б також до ослаблення позиції Польщі як головного розробника " східних" програм ЄС, що явно не відповідає не тільки інтересам Варшави, але й, як нам здається, насамперед, більшості країн Східної Європи і Південного Кавказу.

 

⇐ Предыдущая31323334353637383940Следующая ⇒

Поделиться: