Вбивство через необережність. Співвідношення вбивства через необережність та інших злочинів, складами яких охоплюється позбавлення життя через необережність.

Об'єктом злочину є життя особи.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - посяганням на життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді й смерті; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.

Якщо необережне заподіяння смерті є ознакою іншого злочину (зокрема передбаченого ч. 2 ст, 134, ч. З ст. 135, ч. З ст. 136, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 139), воно кваліфікується за статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за цей злочин, і додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребує.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті особи.

Суб'єкт злочину загальний.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.

Із суб’єктивної сторони вбивство через необережність може бути вчинено вна­слідок як злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості. Вид необережної вини на кваліфікацію злочину, що розглядається, не впливає. Проте його встановлен­ня є необхідним для оцінки ступеня суспільної небезпечності вчиненого, а також для правильного відмежовування даного злочину від умисного вбивства і випадкового спричинення смерті.

 При вбивстві внаслідок злочинної самовпевненості винний передбачає можли­вість настання смерті іншої особи від вчинюваної ним дії (бездіяльності), але легко­важно розраховує на її відвернення. При цьому повинен мати місце розрахунок на цілком реальні, певні обставини, які, на думку винного, мають здатність відвернути настання смерті. Однак такий розрахунок виявляється легковажним. Обставинами, які, на думку винного, відвернуть настання смерті, можуть виступати його власні, особисті якості, дії інших осіб тощо. При вчиненні злочину, що розглядається, харак­терним є те, що винний впевнений у ненастанні злочинного наслідку.

 Вбивство через необережність внаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від вбивства з непрямим умислом, коли винний, передбачаючи мож­ливість настання смерті, свідомо її допускає. При цьому винний усвідомлює можли­вість настання смерті потерпілого в даному випадку від його поведінки, не бажаючи разом із тим злочинного наслідку або байдуже ставлячись до його настання. Про на­явність непрямого умислу свідчить, зокрема, розрахунок винного на випадковість, «навмання», а не на конкретні обставини.

 При вбивстві внаслідок злочинної недбалості винний не передбачає можливос­ті настання смерті іншої особи від вчиненого ним діяння (дії або бездіяльності), хоча повинен був і міг її передбачити, діючи з більшою обачністю.

Вбивство через необережність слід відмежувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 119) є вбивство через необережність двох або більше осіб.

 

 

Поняття тілесного ушкодження. Види тілесних ушкоджень.

Тілесне ушкодження – це протиправне і винне порушення анатомічної цілісності тканин органів потерпілого і їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи к-ох зовнішніх ушкоджуючи факторів.

Кримінальний кодекс України передбачає три види тілесних ушкоджень:
1. легкі;
2. середньої тяжкості;
3. тяжкі.
Важливо розуміти, що віднесення тілесних ушкоджень до того чи іншого виду (визначення їх тяжкості та характеру) в конкретних випадках здійснюється на підставі висновку експерта. Тобто, для вирішення цього питання в рамках кримінального провадження обов’язково призначається судово-медична експертиза. Міністерством охорони здоров’я України затверджені «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» від 17 січня 1995 р. №6 (далі – Правила).

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться: