Структурні різновиди ПФ та способи їх актуалізації

Дослідження типологічних особливостей ПФ передбачає віднесення їх до одного з різновидів, а також аналіз способів актуалізації прецедентних одиниць у контексті залежно від їхнього різновиду.

За нашими спостереженнями, С. Жадан найчастіше використовує ПВ, наприклад: смерть книжки; свято на нашій вулиці; котлети окремо, мухи окремо; мистецтво не продається; дах над головою; порятунок потопаючих та інші. При цьому ПВ вводяться переважно в трансформованому вигляді. Розглянемо заголовок колонки «Смерть книжки? », що є трансформованою назвою есе Ролана Барта «Смерть автора»: спостерігаємо заміну ключового компонента (автор – книга) і зміну модальності на питальну: « Смерть кни­жки? [Заголовок]. В Америці уже сьогодні електронних книжок продається більше, аніж паперових. Перебуваючи в українському книжковому просторі, складно говорити про світові тенденції, та навіть і не про світові – усе одно складно. Руху майже немає, проблеми давно означено та обговорено, змін на краще найближчим часом не передбачається. Ба навіть можна поставити собі запитання: що взагалі чекає на паперову книжку? Адже, попри клініч­ний стан мережі розповсюдження у більшості регіонів, якісь книжки у нас таки видають, купують та ще й читають» ( tyzhden. ua / Columns /50/29330). Такий заголовок орієнтує читача на проблему, якої торкатиметься автор, але питальна конструкція зберігає інтригу, якою ж буде його оцінка долі паперо­вої книги.

Усічений заголовок «Порятунок потопаючих» автор дібрав до свого допису, у якому порушує проблему корупції: «Боротьба з корупцією – це як ремонт у комунальній квартирі: некомфортно буде всім. І стосуватися це буде всіх. І якщо це когось не стосується – значить  жодної боротьби не ве­деться» (dw.com/uk/ 18990976). Хоч частину фрази усічено, її загальний зміст зберігається, при цьому зазнає узагальнення: «Але все ж можна припустити, що ті три тисячі небайдужих харків’ян, які хочуть боротися з корупцією (ну, себто ті, хто прийшов на форум), маючи досвід, ідеї та відповідаль­ність, справді зможуть зламати ситуацію в місті, не надто озираючись на авторитети й не надто страждаючи від відсутності в своїх рядах конкре­тно взятого месії. Себто все, як і завжди, в наших руках ». Ми навели пер­ший та завершальний абзаци тексту, які свідчать про текстотвірну роль заго­ловка: останнє речення, що теж є ПВ, за змістом є синонімом актуалізованого в назві вислову і слугує  змістовому обрамленню тексту.

Визначаючи способи апелювання до ПФ, розрізнюємо власне ПВ, які ми наводили вище, і такі, що є знаком відповідних ПТ. Показовою щодо цього розрізнення є вже згадувана колонка: « Сталь і ніжність як страх і ненависть [заголовок]. Щодня змінюючись і трансформуючись, химерна укра­їнська дійсність просто на очах набуває нових параметрів та характе­ристик. Що постане в результаті цих цивілізаційних здвигів, сказати склад­но – здається, й самі прораби нової української перебудови не надто добре уявляють, що вони будують, керуючись у своєму реформаторстві переваж­но суворою чоловічою інтуїцією та жорсткою партійною субординацією. Утім, якщо уважно відстежити та проаналізувати дії української влади останнім часом, можна окреслити в загальних рисах образи того, чого вони хочуть. Найбільше це нагадує стару-добру УРСР із її керівною роллю партії та ентузіазмом на місцях. Радянський дискурс доволі природно вписується в політичну кон’юнктуру...» (tyzhden.ua/Columns/50/7200). Цей текст датова­ний 15 жовтням 2010 року, тобто написаний за часів президенства В. Януко­вича, яке у своїх критичних роздумах С. Жадан порівнює з радянською до­бою. Для увиразнення проведених паралелей автор вдало використовує назву тенденційної збірки П. Тичини «Сталь і ніжність» (1941), у якій оспівано ра­дянську дійсність часів Сталіна й уславлено образ самого вождя. Доданий компонент «як страх і ненависть» постає конкретизатором авторської оцін­ки – уболівання за долю країни й неприйняття політики тодішньої влади.

Згадана авторська колонка показова й щодо актуалізації ПС. Указівкою на ПС стають атрибути ситуації [14]: «Щоби парламент був по-справжньому працьовитим, знову будуть обирати до нього переможців відновленого ста­хановського руху, голів відновлених колгоспів та представників перереє­строваних творчих спілок ». Моделюючи наслідки правління тодішньої вла­ди, автор розгортає сценарій, який відсилає читача до радянської дійсності.

Апеляція до ПІ здійснюється переважно через пряме найменування: «Спробуйте-но зібрати повен стадіон прихильників національного музичного продукту на платний концерт. Шанси мізерні, якщо ви, звісно, не Михайло Поплавський » (http: //tyzhden.ua/Columns/50/7200). Образ Михайла Поплав­ського набув асоціативного значення виконавця традиційної естради.

Таким чином, спостерігаємо, що автор залучає до виразових засобів усі структурні різновиди прецедентних одиниць (вислови, тексти, ситуації, іме­на), при цьому надаючи перевагу прецедентним висловам.

 

Функції ПФ у текстах

Парольна та моделювальна функції властиві всім ПФ, оскільки вони зумовлені самою природою цих мовленнєвих утворень, що виявляють спіль­ність лінгвокультурної бази для мовців. Наприклад: « Умовний спосіб історії [заголовок]. Тут Олександр Ірванець – бубабіст, корифей і пересмішник – написав нового романа. Називається " Харків. 1938". Альтернативна історія. [ … ] Те, що історія не має умовного способу, є чи не найбільшою її, історії, вадою. Є, звісно, й інші недоліки – скажімо те, що її не можна читати без брому. Але бог із ним – із бромом. Куди гіршим видається саме той факт, що історію не перепишеш, що доводиться сприймати її такою, якою вона є. Найрозумніші роблять із неї якісь висновки. Найпалкіші наживають невро­зи» (tsn.ua/blogi/themes/zhittya/928202). Обізнаний читач побачить тут два ПВ: перший належить німецькому історикові К. Хампе, а другий – україн­ському письменнику й політикові В. Винниченку. Автор уміло вбудовує їх у свої іронічні судження, моделюючи усталене сприйняття історичного мину­лого. Але водночас ці вислови (як і сама назва тексту) проектуються на оцін­ку роману О. Ірванця, у якому справді пропонується історія з серії «якби». Отже, маємо подвійну актуалізацію першого вислову.

Прагматична функція ПФ найбільш яскраво виявляється тоді, коли вони вживаються в заголовках. Особливістю авторських колонок С. Жадана є те, що він дуже часто формулює назву тексту, використовуючи відому цитату чи трансформований ПВ. Таким чином автор привертає увагу читачів до своїх публікацій, прагне зацікавити аудиторію, вступає з нею у своєрідну гру. При цьому відзначимо таку особливість: автор «відриває» цитати від текстів, вони стають цілком самостійними одиницями: «Сім’я вечеря коло хати» ( tyzhden. ua / Author /56/ Column ) – про стосунки між художниками; «Як тебе не любити? » (dw.com/uk/ 19164646) – про ставлення європейських країн до України у зв’язку з уведенням безвізового режиму. Прагматичний ефект мають і ті заголовки, які зазнали видозмін: двоскладні речення стають називними, що надає їх змісту узагальненого значення, наприклад, «Свя­то на нашій вулиці» (tyzhden.ua/Columns/50/7200) – про проведення Євро-2012.

Ігрова функція виявляється в досить оригінальних видозмінах преце­дентних одиниць, наприклад: «Тінь батька Моцарта» (tyzhden.ua/Columns/ 50/956) – заголовок тексту про формування музичних смаків на пострадянському просторі: «Діти мусять грати на музичних інструментах, щоби найгіршими рисами не нагадувати своїх батьків. Мо­царт став символом втрачених піонерських років, які можна було б викори­стати з користю, обкрадаючи сусідні яблуневі сади... Хоча, здавалося б, до чого тут Моцарт? … Що ж наші діти, котрі проводять тягучі години в репетиційних залах? Наскільки класика важлива для їхнього подальшого життя? Де всі ці випускники, котрі досконало володіють нотною грамотою та грою на балалайках? Адже це вони мали б якось реагувати на тотальну відсутність у ефірі улюблених ними Баха з Бетховеном. І тут питання ли­шається відкритим – чи може людина, котра сім років ходила до музичної школи, комфортно почуватися в суспільстві, де існують три радіо «шан­сон»? ». Лексична видозміна шекспірівського (Тінь батька Гамлета) робить авторський вислів багатозначним: він асоціативно відсилає до часів, коли батьки масово віддавали дітей до музичних шкіл, і разом із тим набуває оцінного значення, характеризуючи музичні смаки.

В авторських колонках доволі виразною є оцінна функція ПФ.

Колонку «Нервова посмішка Бога» (tsn.ua/analitika/nervova-posmishka-boga-450894.html) присвячено враженням від атмосфери сучасної Одеси: «Вулицями розвішано банери: " Одеса – це не місто. Одеса – це посмішка бога ". Чи Бога, не пам'ятаю. Та й не так важливо. В Одесі справді багато посміхаються, багато й голосно говорять. Місто, яке після окупації Криму перейняло на себе функції головного курорту…». Цей вислів – усічена назва комедії «Усмішка Бога, або Чисто одеська історія» і водночас доповнена оцінним означенням нервова, яке робить вислів двоплановим щодо вираження оцінки: і позитивної, що пов’язано зі стереотипним сприйняттям цього міста, і негативної, зумовленої занепокоєнням автора настроями певної частини населення, що має проблеми з національною самоідентифікацією. Слова посмішка, посміхатися  повторюються в тексті: «більшість спів­вітчизників саме дивляться – споглядають, не втручаються, вичікують – чим усе завершиться, що з цього всього вийде. Дивляться на борсання країни, на її спроби вирватись, на її втомленість і відчай. Дивляться без особливого жалю, без надмірного співчуття. Хоча й без посмішки » – для вираження стану невизначеності деяких людей; «Я, скажімо, Одесу різною пам’ятаю. Пам’ятаю, як давно, років вісім тому, ми приїхали сюди зі шведськими поета­ми. Було зимно, посмішку бога важко було розгледіти за важкими хмарами» – для творення іронії; «Важкі питання мають одну неприємну ри­су – відповіді на них, зазвичай, теж доволі важкі. Отримавши їх, не розумієш, що з ними далі робити. Тому більшість ні про що й не запитує. Життя триває, море хвилюється, бог продовжує посміхатися нам усім. Без винятку» – для узагальнення позиції автора, який оптимістично дивиться на майбутнє країни.

Тетяна Кальченко, виділяючи експресивну функцію ПФ, наголошує, що вона полягає в актуалізації ознаки, яка розширює семантичне наповнення позначуваної одиниці, посиленні емоційної виразності тексту [13]. В авторських колонках С. Жадана прецедентні одиниці виконують зазначену функцію часто разом з оцінною, наприклад: «… часто доводиться чути про гостре почуття неприязні й ненависті, що панують у мистецькому середо­вищі. … Мовляв, усі ці художники – павуки у трилітровій банці , зацікавлені лише в тому, щоб відкусити один одному голову, позбавивши таким чином своїх конкурентів елементарної працездатності. … Якщо ви думаєте, що художник художнику – вовк, ви дещо спрощуєте ситуацію. Все набагато складніше. І цікавіше» (tyzhden.ua/Columns/50/87). У наведеному контексті функціонують ПВ, які мають спільну оцінну семантику – характеризують непримиренність і ворожнечу в стосунках.  Лексичні заміни в другому ви­слові контекстуально зумовлені (людина – художник). Експресивність вини­кає і внаслідок видозміни, і внаслідок нагнітання ПВ.

Отже, як бачимо, ПФ у текстах автора є поліфункціональними. Слід го­ворити про те, що в контексті та сама прецедентна одиниця виконую водно­час кілька функцій.

 

Висновки до розділу 2

Сергій Жадан більшою мірою апелює до національно-прецедентних та універсально-прецедентних феноменів, які тяжіють до сфери мистецтва, зок­рема літератури.  Це переважно назви добре відомих читачеві творів україн­ської та світової літератури або цитати з них, імена знакових письменників.

У текстах функціонують усі різновиди прецедентних одиниць: вислови, тексти, імена, ситуації. При цьому більшою мірою представлені саме ПВ, які є сконденсованими виразниками певної ідеї. Автор вільно поводиться з фор­мою ПВ: вони зазнають різноманітних трансформацій (лексична заміна, усічення, доповнення, граматична видозміна). Публіцист доволі часто робить за­головком видозмінений ПВ, що, без сумніву, привертає увагу читача. Пока­зово, що такі заголовки набувають семантичної багатоплановсті, яка розкри­вається в тексті завдяки обіграванню їх лексичних елементів. Читачеві, без сумніву, цікаво впізнавати відомі вислови і розшифровувати авторську гру.

ПФ виконують парольну, моделювальну, прагматичну, ігрову, оцінну, експресивну функції, які в тексті можуть поєднуватися, що робить ці одиниці надзвичайно виразними засобами вираження авторської позиції.

 

ВИСНОВКИ

Проведений комплексний аналіз дав змогу з’ясувати специфіку функ­ціонування прецедентних одиниць в авторських колонках Сергія Жадана.

Основні результати дослідження можна звести до таких положень.

Добір конкретних прецедентів характеризує автора як мовну особис­тість, якій властиве орієнтування на політичні та суспільні теми; заглибле­ність в українську історію за часів СРСР; переосмислення національної та світової історії на тлі сьогодення. Автор усвідомлює себе як особистість, яка нерозривно пов’язана з життям свого народу і в найширшому розумінні – із життям світу. Відсутність потреби коментування прецедентних феноменів створює можливості для кодування, шифрування інформації, орієнтування її на «свого» читача.

Прецедентні одиниці відрізняються за рівнем прецедентності, своєї поширеності та зрозумілості для читача. Виокремлюємо соціумно-, національно-, універсально-прецедентні феномени. У колонках Сергія Жада­на найчастіше трапляються універсально-прецедентні та національно-прецедентні феномени, пов’язані зі сферами літератури, мистецтва, історії та політики.

У текстах С. Жадана засвідчується використання всіх різновидів ПФ: імені, вислову, тексту та ситуації. Найбільш помітними групами в колонках автора є ПВ, звернення до яких пов’язане з такою рисою ідіостилю досліджу­ваного колумніста, як тяжіння до осмислення класичної літератури.

Апеляція до ПФ може здійснюватися різноманітними способами. У колонках Сергія Жадана визначаємо такі способи апелювання до ПФ: до ПІ – через пряме найменування; до ПВ – шляхом прямого відтворення або його трансформації; до ПТ – за допомогою назви тексту, уведення до кон­тексту трансформованих і нетрансформованих цитат; до ПС – через атрибути ситуації.

У досліджуваних текстах ПФ виконують різноманітні функції, серед яких оцінна, експресивна, ігрова, прагматична, парольна й моделювальна. Останні дві функції властиві всім прецедентним одиницям, що зумовлено самою їх природою. Продуктивність оцінної функції зумовлена специфікою жанру авторської колонки – висловлення авторської позиції. Прагматична функція в досліджуваних текстах виявляється найповніше у висловах, що функціонують як заголовки. Відзначаємо тяжіння автора до творення заголо­вків із використанням трансформованих ПВ, які, зокрема, виконують ігрову й прагматичну функції.

Отже, в авторських колонках ПФ повною мірою реалізують свій лінгвокультурний, естетичний та оцінний потенціал, виявляють змістову багато­плановість і поліфункціональність. Перспективним видається вивчення пре­цедентних феноменів у художніх текстах С. Жадана для подальшого встано­влення рис ідіостилю автора.

 

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: