Збирання та дослідження загадок

Класифікація загадок

Однією з перших логічно несуперечливих і науково вмотивованих класифікацій, що не втратила свого значення і в наш час, була запропонована І. Франком у праці «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних». Аналізуючи первісний слов´ янський світогляд, побудований на ідеалізації і персоніфікації сил і явищ природи, та давні релігійні вірування (анімізм, зооморфізм і антропоморфізм), Франко кладе їх в основу класифікації загадок як одного з найдавніших жанрів.

Першою за походженням дослідник вважає групу загадок, які називає анімістичними. До них зараховує твори, в яких неживі предмети, сили і явища природи представлені як живі істоти, тобто персоніфіковані чи одухотворені. Найдавнішими вважає ті з них, що тотожні чи суголосні зі старовинними праслов´ янськими міфами про світобудову, походження світу, божеств, пов´ язаних з природними явищами. Наприклад, уявлення, що небо — батько, а земля — мати, знайшло відображення в загадках, типу «Тато високий, мама широка, син кучерявий, невістка сліпа» (Небо, земля, вода, ніч). Ремінісценцією міфів є загадки на зразок «Сидить півень на вербі, пустив коси до землі» (Небо, сонце, дощ), де небо зображене як світове дерево (елемент всіх євразійських міфологічних систем), а сонце — птах на ньому. Подібною трансформацією міфу є зображення сонця як золотого коня (що перегукується з міфом про золоту небесну колісницю). Поклоніння одухотвореним силам природи і деякі табу на їхні імена синтезувались у загадках про сонце як панну із золотими косами, що спадають на землю (проміння); та зорю ранню чи вечірню у вигляді дівчини, богині, що плакала або загубила ключі: «Зоря-зоряниця, красная дівиця, до церкви ходила, ключі загубила, місяць побачив, сонце скрало». Тут, як і в багатьох текстах календарної обрядовості, ключами зорі названа роса; те, що сонце скрадає ключі означає, що воно бере владу над світлом і днем.

Подібними є загадки про місяць в образі князя або пастуха: «Череда незлічена, толока незміряна, пастух ненайманий». Зорі, які заховались за хмари, уявлялись украденими чи втраченими вівцями.

У багатьох загадках елементи астрального культу поєднані з елементами інших культів, зокрема із культами вогню, домашнього вогнища, печі, хліба. Так, у загадці «Повна піч паляниць, посередині книш» маються на увазі зірки і місяць; небо та сонце нерідко порівнюються із піччю та хлібом: «За лісом за пралісом золота діжа кисне» або «За лісом червона діжа сходить».

Такі загадки, де сили природи зображені у вигляді звірів, становлять другу, дещо пізнішу групу, яку Франко називав зооморфічною. У зооморфічних загадках зафіксовані тотемічні вірування слов´ ян і елементи поклоніння тваринам-тотемам. Найвиразніші з них ті, в основі яких лежить поклоніння корові, волу, бику: «Чорна корова всіх людей поборола, а білий віл всіх людей на ноги підвів» (ніч і день). Подібні образи зустрічаються у грецьких міфах (білі воли Гіперіона — сонця) та в індійських віруваннях, що говорить про спільне індоєвропейське тло. Це стосується й образів хмар у вигляді овець: «Сиві барани все поле залягли»; вітру в подобі коня: «Що біжить без повода? » а також інших явищ — вогню, води, грому, місяця, снігу, дощу, веселки та ін.

Значна група загадок, пов´ язана з культом птахів: червоного півня, що асоціюється з вогнем — «Сидить півень на осиці, підняв догори косиці» (Вогонь і дим); золотої квочки з курчатами — «За горами, за лісами золота квочка золоті курятка водить» (Місяць і зорі); чорного птаха — ночі; білого птаха — снігу; сивого птаха — диму та ін. Франко наголошує на такому цікавому і недругорядному факті, що символами явищ природи служать майже виключно домашні тварини та птиця (за винятком кількох загадок, де звірі нечітко означені), тому що «звірі, з котрими чоловік найближче живе, котрих вдачу найліпше знає, і котрі заразом, як нас поучає порівнююча історія первісних релігій, займали найбільше місце в первіснім культі звірів (зоолатрії), спільнім в більшім або меншім розмірі всім народам на певнім ступені розвою духовного».

До третьої групи належать антропоморфічні загадки, тобто такі, де явища природи і реали дійсності порівнюються з людьми і людськими взаєминами. Наприклад, сонце — пан, місяць — пастух-най-мит; вітер — злодій; місяць — чумак, зорі — воли; замок — сторож та ін. Вони теж успадкували анімістичні риси, але, вказуючи на певні суспільні відносини і явища, є витвором більш сучасним і віддаленим від первісної міфології.

Детально зупиняючись на аналізі цих трьох груп, Франко зазначав, що всі інші загадки є «штучнішими», бо витворені народною уявою і фантазією, а тому є цікавими з точки зору фразеології і мови, а не світогляду чи змісту, закладеного в них. їх можна умовно об´ єднати у ще одну групу загадок, в яких явища чи предмети порівнюються з іншими явищами чи предметами. Наприклад, сніг — скатерть, ніч — покривало, веселка — міст, зорі — цвяхи, блискавка — коса та ін.

Інші класифікації загадок у переважній більшості побудовані на основі тематичного, а не історичного принципу. Так, І.П. Березовський виділяв такі тематичні групи: Природа (Небо. Земля. Явища природи. Рослинний світ. Тваринний світ); Людина (Фізична природа людини: будова тіла, життя і смерть. Матеріальне життя людини: їжа, одяг, взуття, речі домашнього вжитку); Трудова діяльність людини (Освіта. Музика. Звичаї та обряди. Абстрактні, загальні, умовні та зібрані поняття. Головоломки, шаради та різноманітні запитання); Різні. Включена група «Різні» вказує, що можна виділити й інші тематичні групи та підгрупи.

Поетика жанру загадок в основному характеризується загально-фольклорними рисами. Як уже зазначалось, найчастіше вони побудовані на основі метафори, метонімії чя розгорнутого паралелізму; основні механізми — персоніфікація, алегорія та іносказання. У мові загадок вживаються традиційні сталі епітети («Густий ліс, чисте поле», Волосся, лоб). Засобом зображення неметафоричних загадок часто є порівняння («Білий, як пір´ їна, холодний, як крижина», Сніг). Використовуються гіперболи («Ревнув віл на сто гір, на тисячу городів», Грім), тавтологічні вислови («Мур мурований, склеп склепований», «Бігунці біжать, ревунці ревуть»). Для позначення певних предметів вибираються власні назви, найчастіше людські імена (кінь— Федько, півень — Гришко). Часто вони вживаються з метою римування чи ритмізації («Сидить Пахом на коні верхом», Окуляри; «Сидить Марушка в семи кожушках, хто її роздягає, той сльози проливає», Цибуля). Ритміка загадок нерідко підкреслюється алітерацією («За лісом, за пралісом, за розсохачем бив бук бука буковим бичем», Довбня, клин, колода) чи звуконаслідуванням («Соломон, согодан, согодіца, собродіца, а зуб кланц», Замок і ключ). У цьому прикладі зустрічається ще один поширений в загадках прийом — неологізми, утворені на основі звукових (тарахкотинський чи іржинський — про замок) чи образних асоціацій («Чотири чотирнички, п´ ятий Макарчик», Пальці). Багато загадок побудовано на запереченні чи заперечному паралелізмі´. «Кинув не палку, піймав не галку, скубу не пір´ я, їм не м´ ясо», Риба.

У віршованих загадках використовуються прийоми, властиві народній ліриці: римування, метричність, співзвучність, паронімія та ін.:

Прилетіли гості, їхала пані

Сіли на помості, В срібнім жупані,

Без сокири, без лопати Як уїхала в сад,

Поробили собі хати. Не вернулась назад.

(Птахи) (Риба, сітка)

Поширені також народнопоетичні символи:

У вінку зеленолистім, У червоному намисті Видивляється у воду На свою хорошу вроду. (Калина)

Зв´ язок загадок з іншими жанрами фольклору та з писемною літературою

Загадки дуже тісно пов´ язані з іншими жанрами усної словесності. Перш за все, як уже зазначалось, ґенетично вони пов´ язані з міфологією — містять елементи давніх вірувань (анімізму, тотемізму), — а також з магією: споріднені із замовляннями, в яких з певних причин вказується не пряма назва предметів чи явищ, а їх описова метафорична форма. У найдавніших загадках збереглися залишки віри в магічну дію слова, тому подекуди в давніх колядках і віншуваннях зустрічаються побажання у формі загадок.

Загадки виявляють тісний зв´ язок із народною лірикою. У календарно-обрядовому циклі вони найчастіше зустрічаються урусаль-них піснях, де відгадуванню загадок надається магічна сила. Зміст цих пісень у переважній більшості однаковий. Русалка, зловивши хлопця чи дівчину, обіцяє відпустити, якщо той відгадає загадку. Варіанти загадок русалок — дуже різні, але однотипні. Як правило, вони залишаються нерозгаданими, а русалка забирає «жертву» з собою.

Спостерігається зв´ язок жанру і з родинною обрядовістю, зокрема весільною драмою. У багатьох реґіонах існує звичай, що наречений повинен відгадати ряд загадок перед тим, як до нього виведуть наречену. Це — спрощений і видозмінений обряд, коріння якого у дуже давньому звичаї випробування нареченого перед весіллям. Якщо він не виконав запропонованих завдань чи не відгадав загадок, то він вважався недостойним нареченої, і вона не ставала його дружиною. Це зафіксовано у ряді загадок: «Сонечко-околечко, посередині живиця, хто не одгадає, не буде жениться» (Колесо і дзеркало).

Продовження використання загадок для виявлення здібностей хлопця чи дівчини у дошлюбний період зустрічаємо у ліричних піснях про кохання. Так, звертаючись до коханої, хлопець говорить:

... Загадаю загадочку Відгадаєш — моя будеш. Не вгадаєш — чужа будеш.

Таке відгадування загадок могло також відігравати роль не випробування, а ворожіння.

Відлуння цього та інших звичаїв простежується і в епосі. З усіх епічних жанрів найближчими до загадок є казки — у них використовуються ті ж прийоми способу моделювання дійсності (персоніфікація, метафорика, алегорія, фантастичний компонент та ін.), тому в казках завжди створюється атмосфера загадковості. І. Березовський, порівнюючи ці два жанри, зазначав: «Розповідне начало в казці є основною ознакою епічного ставлення художника до дійсності, а в загадці воно фактично виражане ніби в прихованій формі. Справді, чимало загадок за характером образу є стислим, гранично сконденсованим викладом ознак певного явища, яке б могло бути предметом відтворення — в такому ж плані — значного за розміром художнього полотна. Саме тому іноді один і той же образ фігурує і в казці, і в загадці, знаходячи різний ступінь деталізації, по-різному розгортаючи закладене в ньому розповідне начало у відповідності з можливостями кожного жанру».

Однак і самі загадки часто використовуються як парадигма сюжетобудування казок. Особливо у героїко-фантастичному циклі вони вводяться в канву тексту як один із шляхів випробування героя — перевірка його кмітливості і винахідливості, здатності мислити, аналізувати різні явища дійсності. Подекуди в казках загадуванням загадок ведеться двобій між героєм і антигероем. Тобто замість того, щоб мірятися силою, вони міряються розумом. Перемагає той, хто відгадав усі загадки супротивника. Таке вирішення розвитку сюжету казки не є випадковим. Відомо, що у давнину були випадки, коли два вороги чи навіть ворожі армії, щоб не проливати крові, «змагались», задаючи один одному загадки. Від уміння відгадувати їх залежала подальша доля (як це відображено і в казках). Часто той, хто не відгадував загадки, платив за це своїм життям. Адже перипетії сюжету передбачають розгадування таємниці.

Таке серйозне ставлення до цього жанру у давнину спричинилося до того, що загадки поширені не лише як елемент казкової прози, а й як складова частина героїчного історичного епосу. Так, у думах та історичних піснях оспівуються випадки, коли турки чи татари загадують загадки полоненому козакові, і, якщо він їх відгадує, — відпускають на волю. В історичних документах зафіксовано подібний звичай часів середньовіччя: перед стратою засудженої на смерть людини їй привселюдно задавали загадки, і, якщо вона їх відгадувала, — звільняли від покарання.

Як бачимо, загадки займали важливе місце у світогляді і житті людей, їм надавалося важливого магічного значення. Подібне розуміння жанру знаходимо у творчості усіх народів. Особливо важлива роль відводилася загадкам в країнах Азії і Близького Сходу. У Біблії згадуються випадки поєдинку загадками (Самсон загадує загадку филистимлянам). Не менш важливою загадка є у грецькій культурі. Відомий грецький міф про Сфінкс, яка вбивала кожного, хто не давав відповіді на загадку. Ніхто не витримав цього випробування, крім Едіпа, який переміг Сфінкс мудрістю, правильно відповівши на загадку.

Уже в древні часи загадка була вироблена як окремий жанр із певними специфічними рисами, і навіть у Арістотеля знаходимо доволі детальний аналіз рис цього жанру. У давніші часи загадки розвивалися в тісному зв´ язку з писемною літературою. Ф. Колесса підмітив, що особливо важливий вплив на розвиток і поширення загадок в Україні справили апокрифи і «Пчели», що прийшли до нас з Візантії. Саме тому, на думку дослідника, у цьому жанрі так багато «мандрівного матеріалу». Зворотній зв´ язок загадок із писемною літературою прослідковується і в наступні епохи. Цей жанр використовували у своїй творчості письменники давньої літератури. Так, І. Галятовський скористався формою загадки для розгортання проповіді «Ключ разумєнія»; в основі твору — питання типу формулювань з «Притчей Соломонових»: «Що є в світі простіше, ніж шлях орла в повітрі, змії на камені і корабля на морі? ». А. Байбаков вводив віршовані загадки у свій підручник поетики; М. Костомаров опрацював казку-загадку «Семилітка» у п´ єсі «Загадка». Поетичними обробками загадок є деякі байки Л. Боровиковського, Л. Глібова (цикл «Загадки та відгадки»), твори О. Федьковича та ін. Розширена інтерпретація народної загадки казка М. Коцюбинського «Десять робітників». Елементи та прийоми цього жанру вводять П. Тичина у «Пастелі», А. Шиян у дитячу п´ єсу «Котигорошко» (тут герой відгадує загадки Водяника), В. Сосюра у вірші «У плащі»: «Мишенята сині на паркані — то проміння (одгадай, чиє?..)». Серед сучасних письменників популярними є поетичні загадки М. Сингаївського.

На сьогодні загадки майже повністю перейшли в дитячий фольклор. Містячи в собі елемент гри, що збуджує уяву того, хто має відгадати, загадки захоплюють дітей і виконують пізнавальну та розвиваючу функції. У багатьох народів цей жанр був і залишається засобом формування і розвитку розумових здібностей молодих людей, вироблення здатності до аналізу, зіставлення явищ. Це широко використовується в українській народній педагогіці.

Про виховання

" Діти як квіти: поливай, то ростимуть"; Тни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале"; " Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю"; " Оцінюють людину за її вчинками"; " На дерево дивись, як родить, а на людину, як робить"; " Засиджене яйце завжди бовтун, занянчений син завжди швендяло"; " Не будь тією людиною, що догори щетиною"; " Пусти дітей на волю, сам будеш у неволі".

Про вчителя

" Священна праця вчителя — щоденна"; " Учитель, як батько й мати, вчить честь шанувати; " " Вчителя й дерево пізнають з плодів"; " Професія вчителя прекрасна, мов на небі сонце ясне"; " Де праця вчителя завзята, там країна на героїв багата; " " Учитель — добра і розуму повелитель"; " Щоб учителем стати, треба щире серце мати".

Методи й засоби виховання

" Хто б'є дитину, той не виховує добру людину"; " Боги й діти живуть там, де їх хвалять"; " Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш"; " Добрий приклад кращий за сто слів"; " Лагідні слова роблять приятелів, а гострі — затятих ворогів"; " Жорстокість породжує тупість і дурість".

Моральне виховання

" Любов, як перстень, — не має кінця"; " Щастя той здобуває, хто в праці розуму набуває"; " Мораль чиста — краще всякого намиста"; " Гідність людини визначається її вчинками"; " Правдою весь світ зійдеш, а неправдою ані до порога"; " Догоджай не людям, а совісті своїй"; " Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає"; " Хто честі не має, ані сто кувачів йому не прикує"; " Не місце людину красить, а людина — місце".

Розумове виховання

" Голова без розуму, як ліхтар без свічки"; " Свій розум — цар у голові"; " У кого розум — у того й щастя"; " Що в мудрого на гадці, те в дурного на язиці"; " Не краса красить, а розум"; " По одягу зустрічають, по розуму проводжають"; " На свій розум надійся, та й за чужий тримайся"; " Золото без розуму—сміття"; " Наука для людини — як сонце для життя"; " Де більше науки, там менше муки"; " Вчення в щасті прикрашає, а в нещасті утішає"; " Талановитими людьми стають лише у праці"; " Хто закінчує вчитися, той перестає жити".

Трудове виховання

" Коріння праці гірке, але плоди — солодкі"; " Умій працювати й помічників добирати"; " Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається"; " У праці — краса людини"; " Землю прикрашає сонце, а людину — праця"; " Без роботи — ані хліба, ані хати, ніде і води взяти"; " Дерево шанують, як добре родить, а людину — як добре робить"; " Людина свою долю працею кує".

Естетичне виховання

" Весняне сонце, як дівчини серце"; " Сонце гріє, сонце сяє, вся природа воскрешає"; " Як музика іскриста, то й душа чиста"; " Весна — днем красна"; " Весна гарна квітами, людина характером"; " Краса людини — в красі характеру".

Фізичне виховання

" Без здоров'я немає щастя"; " Найбільше багатство в світі — то здоров'я"; " Здоров'я людини — багатство країни"; " Як дитина бігає і грається, то й здоров'я усміхається"; " Розпусник гуляє — гнилу душу має"; " Сила без голови шаліє, а розум без сили міліє"; " У здоровому тілі — здоровий дух".

Родинне виховання

" Хто батьків шанує, той вовіки не загине"; " Дружна сім'я гори зрушить"; " Без сім'ї й без роду — хоч з мосту та в воду"; " Нема цвіту білішого над ожиноньку, нема роду милішого над дружиноньку"; " В хаті жінка три куги держить, чоловік — четвертий"; " Жінка для світу, теща для привіту, матінка рідна краще всього світу"; " На красиву жінку приємно дивитися, а з розумною добре жити"; " Чоловік без жінки — як без розуму"; " До людей — по розум, до матері — по серце"; " Молитва матері з дна моря рятує"; " Хто матір забуває, того Бог карає"; " Діти — не поле засіяне, їх треба доглядати"; " Умів дітей родити, умій І навчити"; " Принеси, Боже, здалека родину, то ми і в будень зробимо неділю"; " Не бажай синові багатства, а бажай йому розуму"; " Любов до батьків — основа всіх доброчинностей".

Провідне місце у процесі навчання займає проблема забезпечення інтелектуального розвитку людини, оскільки інтелект — головне багатство не тільки окремої особистості, а й певної соціальної спільноти, країни загалом. Багатовіковий досвід людей із сивої давнини, коли ще не виділилися такі науки, як психологія, генетика, свідчить, що розумними людьми не народжуються, а стають у результаті наполегливої праці над собою (" Талант — не птах, що прилітає зненацька", " Розум приходить не тільки з роками, а й з шипами", " Талант добувають працею" та ін.). Тому люди придумують засоби, які сприяли б розумовому розвитку дитини з раннього віку. Найбільш поширені з них — загадки. їх використовують у родинному вихованні, у процесі організації різноманітних ігор, своєрідних інтелектуальних змаганнях. Широке використання загадок спрямоване на створення ситуацій для дії рушійної сили. Адже навчання — це процес. Як і будь-який інший процес він має у своїй основі рушійну силу. Передусім це результат дії суперечностей між пізнавальними й практичними завданнями з одного боку і наявним рівнем знань, умінь і розвитку — з іншого. Коли перед людиною в будь-якій сфері діяльності постає певне завдання, а рівень знань недостатній, або й відсутній, виникають запитання: " Чому? ", " Як? " та ін. Виникає рушійна сила, яка виявляється у підвищенні розумової активності, у потягу особистості до певних дій, спрямованих на набуття нових знань, щоб знайти відповідь на внутрішнє " Чому? " Ця закономірність лежить в основі проблемного навчання і випливає із закономірностей функціонування людського мозку: людина мислить лише тоді, коли перед нею постає завдання. Особливо важливо це в роботі з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку, які виявляють невгамовну активність у пізнанні навколишньої дійсності. Невипадково їх називають " чомучками".

Звертаються до загадок і використовують їх з метою включення розуму дитини в цікаву для неї активну діяльність, яка сприяє її інтелектуальному розвитку. У загадках відображено різні аспекти об'єктивної дійсності: рослинний і тваринний світ, явища природи, різноманітну діяльність людей.

Наведемо лише окремі групи народних загадок, відгадування яких вимагає напруження розумових сил людини, а отже сприяє її інтелектуальному розвитку.

1. Два брати у воду дивляться, та вони повік не зійдуться.

2. Не багнет, не куля, не меч і не снаряд, а людину вбиває.

3. Не суша і не вода: ні ногами не підеш, ні на човні не попливеш.

4. Через річку повисло червоне коромисло.

5. Без рук, без ніг, а ворота відчиняє.

6. Гуляє по полю, та не кінь.

7. Ввечері вмирає, а зранку оживає.

8. Коли немає — чекають, коли прийде — тікають.

9. Я — вода, і на воді плаваю.

10. Без ніг, без рук, без язика, а кричить.

11. Без крила летить, без кореня росте.

12. Батько — високий, мати — низька, син — гарячий, дочка — мокра.

13. Зайде в дім — не виженеш дрючком, прийде час — сам вийде.

14. Вночі спить на землі, а вранці тікає.

Відповіді: 1. Береги. 2. Блискавка. 3. Болото. 4. Веселка. 5. Вітер. 6. Вітер. 7. День. 8. Дощ. 9. Крига. 10. Луна. 11. Місяць. 12. Небо, земля, вогонь, вода. 13. Промінь сонця. 14. Роса.

Ім’я Леоніда Глібова ввійшло в історію української літератури як ім’я славнозвісного талановитого байкаря. Але творча спадщина митця українською мовою — це не тільки байки, це й цикл віршів для дітей, а також ліричні поезії.

Леонід Глібов був лагідною людиною і глибоким ліриком у душі. Часто його можна було побачити десь у зеленому гаю чи на березі річки, де він сидів із замріяними очима — очима лірика. І хоча ліричних поезій українською мовою у творчому доробку Глібова небагато, вони вражають своєю ліричністю, пісенністю, романтичністю.

Поезія «Журба» не була для мене новою, вона відома мені як чудова мелодійна пісня, музику до якої написав Микола Лисенко. Прекрасні слова і музика цієї пісні полюбилися людям, і вона стала народною. Цей факт знову таки свідчить про надзвичайну ліричність поезії Глібова.

Вірш «Журба» написаний в народнопісенній традиції. В уяві читача постає чудовий український краєвид:

Стоїть гора високая,

Зелений гай шумить;

Співають пташки голосно

І річечка блищить…

Поет з надзвичайною зворушливістю виписав пейзаж у своєму творі, забарвив його лагідними тонами.

І якщо під час опису природи відчувалося замилування поета нею, зворушеність його душі, то коли автор розкриває нам свої почуття і думки, ми відчуваємо його схвильованість. У поезії Глібов передав цілу гаму своїх почуттів і емоцій — від радості, що її дає життя, до невимовного суму від того, що життя швидкоплинне, а молодість — скороминуща.

Особливого ліризму поет досягає завдяки зверненню до засобу образного паралелізму. Так, зіставляючи життя людини з явищами природи, Глібов шукає в цих явищах відгук своїм власним почуттям і настроям, своєму смуткові за безповоротно втраченою молодістю. Наприклад, дні своєї молодості він порівнює з хвилями річки:

Ой річечко, голубонько!

Як хвилечки твої —

Пробігли дні щасливії

І радості мої!

Поезія «Журба» відкрила для мене зовсім іншого Леоніда Глібова — людину з лагідною душею, людину-лірика, людину з надзвичайно глибоким відчуттям всесвіту.

Леонід Глібов любив Чернігівщину, часто приїжджав помилуватися краєвидами, поблукати старенькими вулицями, відпочити на березі річки Снов. Під час одного з таких приїздів він замислився над тим, що ще недавно по цій землі ходив Тарас Шевченко, писав, малював, а сьогодні його вже нема. Так народилася поезія " Журба", яка була покладена на музику М. Лисенка і стала улюбленою піснею кількох поколінь " Стоїть гора високая".

У поезії автор описав лагідну, ніжну теплу пору року — літо. Вона так само чудова, як і молодість, та ліричний герой засмучений. Він розуміє, що скоро прийде осінь і нагадає, що щасливі дні промайнули, молодість минула. Від цього болить серденько у героя, тяжко йому на душі:

Як хороше, як весело

На білім світі жить!..

Чого ж у мене серденько

І мліє, і болить?

А болить воно від усвідомлення, що природа змінна, але вічна. Пройдуть холодні осінні дощі, прошумлять снігові заметілі і знову землю уквітчає зеленню та квітами весна. Життя ж людини скороминуче, до неї ніколи не повернеться юність, ніколи їй більше не пережити щастя молодості, ніколи не зустрітися з дитинством.

Ой річечко, голубонько!

Як хвилечки твої —

Пробігли дні щасливії

І радості мої!

До тебе, моя річечко,

Ще вернеться весна;

А молодість... не вернеться —

Не вернеться вона!..

Поезія " Журба" — це свідчення не тільки великого ліричного таланту Леоніда Глібова, а й патріотизму, мудрості, глибокого знання українських народних образів-символів. У цій поезії є і верба — символ весни і самої України, і гора — символ висоти людського духу, і річку, яка символізує плинність часу, початок і кінець людського життя. " Журба" витримана Глібовим у стилі народної пісні. І змістом, і духом вона близька до народного мелосу. " Завдяки глибокій життєвості, яскравій емоційній виразності, винятковій мелодійності звучання, — писав Б. Деркач, — вона за життя поета стала народною піснею".

Одним з найважливіших завдань розвитку особистості дитини молодшого шкільного віку є освоєння їм духовного багатства, природної краси, культурно-історичного досвіду народу, що створюється століттями величезною кількістю поколінь.

У зв'язку з цим виникає необхідність пошуку нових підходів до визначення змісту виховання і освіти, до створення особово-орієнтованої моделі виховання і освіти дітей молодшого шкільного віку. Одним з дієвих засобів виховання такої людини є використання усної народної творчості на уроках читання.

Можливість використання усної народної творчості в школі, для розвитку творчої активності дітей молодшого шкільного віку, обумовлена специфікою змісту і форм творів словесної творчості українського народу, характером знайомства з ними і мовним розвитком школярів. Діти добре сприймають фольклорні твори завдяки їх м'якому гумору, ненав'язливому дидактизму і знайомим життєвим ситуаціям. Усна народна творчість – неоціниме багатство кожного народу, вироблений століттями погляд на життя, суспільство, природу, показник його здібностей та таланту.

Проблему вивчення епічної літератури, зокрема казки досліджували у різних напрямках: психологічному, лінгвістичному, психолого-педагогічному. Означеною проблемою займалися такі вчені: (В.Г.Белінський, М.К.Боголюбська, М.С.Вашуленко, Л.С.Виготський, О.В.Запорожець, С.І.Дорошенко, О.І.Соловйова, В.С.Мартиненко, О.П.Усова, К.Д.Ушинський, О.Н.Хорошковська та ін), фольклористи (В.Ф.Анікін, А.Ф.Афанасьєв, М.О.Булатів, М.Забілін, О.І.Капіца, Е.В.Помєранцева, В.Я.Пропп, І.П.Сахаров, І.М.Снігирьов, П.В.Шейн та ін.) визначили важливе значення словесної творчості народу в житті людини.

Українська казка – джерело народної мудрості, один із найпопулярніших жанрів усної словесності. Перебуваючи сьогодні головним чином у сфері дитячого фольклору, вона зберігає архаїчні елементи, водночас виховує ідеали краси, доброти, милосердя, засуджує жадібність, корисливість і нечесність.

Казковий епос як частина усної народної прози є значною частиною української словесності. Казковий епос є складовою багатьох прогресивних народних традицій – культурних, духовних, моральних, сімейно-побутових – необхідних для всебічного і повноцінного розвитку особистості. Усвідомлення і використання цих знань учнями сприятиме їхній успішній професійній діяльності у майбутньому.

Витвори українського народного мистецтва через особливу форму виразу відношення до сприйнятої дійсності, через багату тематику, зміст, різносторонньо впливають на дитину, учать образно мислити, в звичайному предметі або явищі бачити незвичайне, закладають основи естетичної культури, формують пошану до результатів діяльності багатьох поколінь і уміння творчо застосовувати отриманий досвід в нестандартних ситуаціях.

У теорії шкільного виховання питання сприйняття фольклору в різних аспектах розглядалися дослідниками і практиками (К.Д.Ушинський, О.І.Капіца, Г.С.Виноградов, О.П.Усова, Є.О.Флерина, М.Ю.Новіцька, Р.П.Боша, Н.Ф.Самсонюк та інші). Дослідники відзначають великий інтерес дітей до творів усної народної творчості. Визначений вплив творів словесної творчості народу на образність і виразність мові дітей молодшого шкільного віку.

Усвідомлюючи важливість вивчення казкового епосу для формування гармонійно розвиненої особистості та урахування різнопланового наукового інтересу вчених до питання етично-естетичного розвитку дітей підтверджує актуальність теми бакалаврського дослідження «Методика роботи над казковим епосом на уроках читання».

Під впливом казкового епосу як жанру усної народної творчості відбувається етично-естетичний розвиток дітей: формуються різноманітні етичні якості, поняття про норми поведінки в сім'ї, суспільстві, здійснюється закладка основ для розвитку у школярів патріотичних відчуттів.

В цілому ж дослідження, присвячені усній народній творчості як засобу етично-естетичного виховання, містять вказівку на те, що усна народна творчість таїть в собі величезні можливості по формуванню творчої спрямованості особі дитини-школяра. В науково-педагогічній літературі є дослідження, присвячені питанням формування творчої активності в процесі інтеграції різних видів художньої діяльності за допомогою усної народної творчості. Саме тому в масовій практиці роботи шкільних установ твори казок використовуються односторонньо, в основному як засіб етично-естетичного виховання і ознайомлення з явищами суспільного життя.

Мета дослідження – узагальнення методів роботи над казкою на уроках читання в початковій школі.

Об’єкт дослідження – процес вивчення казкового епосу.

Предмет дослідження –засоби вивчення казкового епосу в початковій школі.

Завдання:

· на основі аналізу наукової-методичої літератури розкрити поняття «казковий епос», «казка», дати їм загальну характеристуку;

· дослідити та класифікувати українські казки, що вивчаються в початковій школі;

· проаналізувати програму та підручники з літературного читання в початкових класах;

· з’ясувати роль та місце казки у навчальній діяльності школярів;

· дослідити ефективність методів та прийомів роботи над казкою;

Для вирішення поставлених завдань було застосовано методи дослідження: емпіричні, теоретичні та частково-пошуківі.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел.

Класифікація загадок

Прилетіли гості, їхала пані

Сіли на помості, В срібнім жупані,

Без сокири, без лопати Як уїхала в сад,

Поробили собі хати. Не вернулась назад.

(Птахи) (Риба, сітка)

Поширені також народнопоетичні символи:

У вінку зеленолистім, У червоному намисті Видивляється у воду На свою хорошу вроду. (Калина)

Зв´ язок загадок з іншими жанрами фольклору та з писемною літературою

... Загадаю загадочку Відгадаєш — моя будеш. Не вгадаєш — чужа будеш.

Таке відгадування загадок могло також відігравати роль не випробування, а ворожіння.

Збирання та дослідження загадок

Історія збирання і дослідження загадок порівняно коротка. Спеціальну увагу на цей жанр збирачі фольклору звернули у 40-х роках 19 ст. Лише поодинокі приклади зафіксовані у збірнику М. Лучкая «Grammatica Slavo — ruthena» (Будапешт, 1830), «Учёных записках Московского университета» (1834), газеті «Молва» (1835). Вперше окремо 60 загадок подав Г. Ількевич у збірнику «Галицькі приповід ки і загадки» (Відень, 1841), 175 українських і 150 сербських загадок опублікував І. Головацький у книзі «Вінок русинам на обжинки» (Відень, 1847). Перший окремий збірник «Малоросійські та галицькі загадки» уклав і видав у 1851 р. у Києві О. Сементовський. Сюди увійшло 380 творів, а у доповненому виданні «Малоросійські загадки» (СПб., 1872) їх налічувалось 475. Чимало текстів друкувалось у збірниках М. Закревського «Старосветский бандуриста» (Москва, 1861, Кн. 2), М. Номиса (М. Симонова) «Українські приказки, прислів´ я і таке інше» (СПб., 1864), П. Чубинського «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» (Т. 1, СПб., 1877), І. Манжури «Казки, прислів´ я і т. п., записані в Катеринославській і Харківській губерніях» (Харків, 1890), М. Костомарова «Нова збірка народних малоруських приказок, прислів´ їв, помовок, загадок і замовлянь» (Одеса, 1890). Деякі тексти подано у збірниках Б. Грінчен-ка, Ф. Колесси, В. Гнатюка та ін. На початку 20 ст. вийшли окремі збірки паремій, укладені М. Зіронькою «Українські приказки та загадки (Київ, 1908), А. Онищуком «350 загадок молодим і старим на забаву» (Коломия, 1911) та ін. Перше наукове видання загадок радянського періоду — «Загадки» (1962), здійснене І.П. Березовським. До наукового дослідження загадок в Україні в 19 ст. вперше звернулись О. Потебня і О. Сементовський, які пов´ язували цей жанр з міфотворчістю і називали «малим міфом», що потребує відповіді. Після них до вивчення жанру звернулись прихильники міграційної школи в Україні (зокрема М. Сумцов), які шукали витоків загадок у церковній та художній літературі. Помітне місце займає праця І. Франка «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних». У радянській фольклористиці найпомітніші дослідження М. Рибникової, І. Колесницької, В. Аникіна, В. Митрофанової. Перша вагома праця — П. Попова — стаття до двотомника «Українська народна поетична творчість» (Київ, 1952). На сучасному етапі дослідження жанру найпомітнішими є праці М.М. Пазяка, І. Березовського та ін.

«Загадка (від «гадати» – думати, вгадувати) – жанр фольклору, дотепне запитання, часто у віршованій формі».

«Загадки – бистроумні й дотепні питання, в яких повинна критися також відповідь на них» (Володимир Гнатюк).

«Загадка – це афористичний твір, що складається з стислого поетичного, часто ритмізованого вислову, в якому певний предмет чи явище зображується через його метафоричний еквівалент» (Лідія Дунаєвська).

«Загадками називаються короткі, стислі поетичні твори, в основі яких є метафоричні запитання. Найчастіше в загадках на основі названих однієї чи кількох рис відомих предметів або явищ належить одгадати інші («загадані») предмети або явища» ( П.Попов).

«Загадки – це стислі поетичні запитання, мудрі сентенції, які в «прихованій», часто нарочито завуальованій формі зображають окремий предмет чи явище через інші – на основі їх певної спорідненості, подібності, часом ледве вловимої і навіть далекої» (Іван Березовський).

«Загадки – це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь – відгадку, потрібно вміти зіставляти життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності за певними ознаками, рисами, характеристиками. Звідси й назва «загадка» від «гадка» – думка, «гадати» – думати, мислити.

Специфіка загадок полягає в тому, що в них у завуальованій алегоричній формі зашифровано якийсь предмет чи явище і треба відшукати його первісне значення. Тому деякі учені [Іван Березовський], аналізуючи художню форму загадок, твердять, що «кожна загадка композиційно – одночленний паралелізм, другим членом якого є відгадка» (Мар'яна Лановик, Зоряна Лановик).

«Загадка – це короткий афористичний фольклорний твір, побудований на інакомовності, метафорі, алегорії, описові предметів, явищ, живих істот у хитромудрій запитальній чи стверджувально-констатуючій формі (де це питання відчувається) і потребує відгадки. відповіді, розшифрування зумисне закодованої символічної інформації з метою:

– активізації пізнавальної діяльності;

– формування навичок логічного, абстрактного мислення;

– розвитку кмітливості, спостережливості;

– естетичної насолоди;

– розваги, гри

і опосередкованого виховання чи випробування розумових здібностей людини за певних обставин» (Микола Дмитренко).

«Створити загадку – значить дуже стисло описати за допомогою певних яскравих метафоричних образів кілька найхарактерніших для предмета чи явища ознак (матеріал, форму, звук, колір, кількість, дію, призначення, застосування, оточення)… Відгадати її можна лише шляхом логічної заміни зображених метафоричних образів реальними.

Загадки-метафори складають основу жанру» (Лідія Дунаєвська).

Класифікація загадок за І.Франком («Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних»):

анімістичні (в яких неживі предмети, сили і явища природи представлені як живі істоти, тобто персоніфіковані або одухотворені);

зооморфічні (загадки, де сили природи зображені у вигляді звірів);

антропоморфічні (такі, де явища природи і реалії дійсності порівнюються з людьми і людськими взаєминами);

четверта група (в яких явища чи предмети порівнюються з іншими явищами чи предметами).

«Українські народні загадки відзначаються багатством тематики і художньої форми. Предметом, об'єктом художнього відтворення тут є навколишній світ: від зоряного неба, оточуючої природи, картин виробничого та родинного побуту аж до абстрактних понять (радість, журба) та образів з громадського життя (десяцький, швець, солдат, ледар)» (Іван Березовський).

Класифікація загадок за тематичними рубриками (за Іваном Березовським):

1. Природа: небо, земля, явища природи, рослинний світ, тваринний світ.

2. Людина: фізична природа людини: будова житла, життя і смерть, матеріальне життя людини: їжа, одяг, взуття, речі домашнього вжитку.

3. Трудова діяльність людини: освіта, музика, звичаї та обряди, абстрактні, загальні, умовні та зібрані поняття; головоломки, шаради та різноманітні запитання.

4. Різні.

«Російська дослідниця М.О.Рибникова цілком справедливо зауважувала, що загадки позначають видові, а не родові поняття, тобто в них описуються морква, буряк, цибуля, а не овочі; вівця. Баран, корова, кінь, кіт, а не домашні тварини» (Лідія Дунаєвська).

«Найголовнішими ознаками художньої специфіки жанру загадок є конкретність теми, лаконізм, конденсованість думки, надзвичайна стійкість традиції та велика усталеність образності. І.Франко саме цю усталеність вважав головною причиною того, що саме в жанрі загадки найбільше збережені давній зміст і форма. Він зазначив, що загадки «уложені в дуже узлуватій, стереотипній формі і менше, ніж всякі інші твори народні, підлягають змінам, а затим докладніше переховують сліди далекої старини» (Іван Березовський).

«Основними рисами художньої форми загадок є стислість, лаконічність, сконденсованість думки й вислову. Характер образності в загадках максимально конкретний, пов'язаний з реальним навколишнім життям і побутом народу…

Будучи багатими на мальовничі, пластичні елементи, загадки відзначаються різноманітністю ритму, рим, багатством асонансів і алітерацій. Своїм оформленням загадки, як і прислів'я, займають проміжне місце між поезією і прозою, однак ближчі до поезії» ( П.Попов).

«Лексика загадок, їх образний світ відображає моральні, філософські, соціально-історичні погляди їхніх творців. Через загадку можна побачити побут українського селянина, конкретні предмети вжитку, визначити форми трудової діяльності, господарські інтереси, етнографічні деталі певного часу. Загадка дуже тісно прив'язана до своєї доби з її історико-етнографічними особливостями. Проходять роки, зникають з ужитку певні предмети, з'являються нові. Відповідно відживають архаїчні, з'являються нові загадки, переосмислюються старі» (Лідія Дунаєвська).

«Одне із перших міркувань стосовно загадки належить Арістотелю, який вважав її різновидом метафори («метафори включають в себе загадку»). Термін «загадка» у східних слов'ян зафіксовано 1649. Визначення загадки в українській фольклористиці вперше запропонував І.Срезневський: «Загадки. Плод народного остроумия. Они вообще носят отпечаток какой-то обдуманности и затейливости». Сучасні авторитетні пареміологи Р.Джорджес і А.Дандіс кваліфікують загадку як «вербальне висловлення, яке містить один, два або більше дескриптивних елементів (ДЕ). Ці дескриптивні елементи можуть знаходитись в опозиції, і референт їх повинен бути відгаданий» (Федір Євсєєв).

«Загадкам надавали на ранньому етапі їх розвитку магічного значення, тобто приписували їм певний вплив на стан господарства, родини, на розквіт або занепад життя. Вдале одгадування загадок вважалося ознакою розуму і щастя людини. Навпаки, невміння одгадувати загадки вело, за народними уявленнями, до невдач, нещастя, навіть до загибелі людини» ( П.Попов).

Матеріали до заняття

« Пареміографія — розділ фольклористики: збирання, систематизація та оприлюднення друком паремій. Пареміографія невіддільна від пареміології.

Пареміологія, або приказкознавство, — розділ фольклорис-

тики, що займається мовним і структурним аналізом паремій — прислів’їв і приказок» (Анатолій Волков) [45, с. 397].

« Пареміографія — це частина фольклору, яка об’єднує найкоротші жанри, що в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності: прислів’я, приказки(приповідки) та їх жанрові різновиди — вітання, побажання, прокльони, порівняння, прикмети, каламбури, тости. Це — словесні мініатюри,

що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені формули, образні кліше» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43,

с. 536].

168

« Паремія (грец.рareimia — прислів’я) або провербіум (лат. — приказка, прислів’я) — 2) Видове позначення фольклорних малих жанрів афористичного спрямування (прислів’я, приказки). Часом пареміями звуть також інші малі жанри фольклорної прози: загадки, заклики, зичення, прикмети, примівки, прокляття, скоромовки» (Людмила Волкова) [45, с. 398].

«…В сучасній науці паралельно із термінами «прислів’я» і «приказка» на означення жанру вживається термін «паремія» (від гр.paroimia — притча).

Від цього слова утворились назви « пареміографія » — записування, збирання прислів’їв та « пареміологія » — наука про прислів’я, їх дослідження, пояснення. Проте обидва терміни часто вживаються паралельно чи взаємозамінюють один одного. Окрім фольклористики прислів’я і приказки вивчає мовознавство (фразеологія). Але між цими дослідженнями існує істотна різниця. Фольклористи розглядають паремії як жанр народної словесності, аналізують їх з точки зору композиції, художньо-образноїструктури, ідейного навантаження. Мовознавці розглядають лише лінгвістичний аспект: відносять їх до розряду мовних фразеологізмів, пояснюють лексичне значення (пряме і переносне), вивчають вживання у живому мовленні та ін.» (Мар’яна Лановик,

Зоряна Лановик) [43, с. 536—537].

« Прислів’я — це короткі сталі афористичні вислови, в яких у художній формі виражено судження народу про життєві явища… Прислів’я справедливо вважають вираженням народної мудрості і народної філософії… На відміну від інших жанрів прислів’я охоплюють найрізноманітніші аспекти дійсності…

Прислів’я досить стійкі, менше від інших жанрів піддаються варіантності. Основою цього є той факт, що вони правдиво відтворюють життєві спостереження і дають оцінку певним явищам. Стійкість підсилюється і тим, що прислів’я є творами афористичними і легко запам’ятовуються.

Характерна ознака прислів’їв та приказок виявляється в можливості передавати загальне в конкретному» (Михайло Грицай) [15, с. 74—75].

« Прислів’я і приказки — це стійкі афористичні вислови, що у стислій, точній формі висловлюють думку про певні життєві явища, реалії дійсності, людські риси, вчинки і т.п. у їх характерних і специфічних ознаках. Узяті з різних джерел

народної словесності на основі безпосередніх спостережень над навколишнім життям, вони відзначаються влучністю вислову і загущеністю думки; увібравши світогляд народу і його багатовіковий досвід, становлять невід’ємний пласт народної філософії — скарбницю мудрості» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 537].

« Прислів’я та приказки схожі між собою і становлять по суті один жанр народної творчості.Відмінність між ними полягає, головним чином, в тому, що прислів’я висловлюють більш повні твердження, які містять у собі певне міркування і висновок, а приказка — лише натяк на висновок… Приказка може перетворитись на прислів’я, коли міркування, дане натяком, набуде розширеності, узагальненості» (П. Попов) [75, с. 133].

«На відміну від прислів’я приказка не висловлює повне твердження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній образній формі спостереження над цим явищем. З цього випливає те, що на противагу синтаксичній двочленній завершеності прислів’я, приказка — одночленна з синтаксичного погляду. Вона переважно є неповним реченням або частиною речення» (Людмила Волкова) [45, с. 442].

«Відносячись до одного жанру, прислів’я і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислів’я — довершений за змістом вислів, який становить граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення, що має двочленну структуру: «Поженешся за двома зайцями — жодного не здоженеш». За визначенням В. Даля, прислів’я — це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, — це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Приказка — це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: «Гнатися за двома зайцями». Прислів’ям властиве повне вираження думки, приказка висловлює думку неповно,

часто є частиною прислів’я» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лано-

вик) [43, с. 537].

« Принципи творення образу в прислів’ях мають свою специфіку. Оскільки судження тут виражається однією фразою і тому немає змоги дати розгорнуте змалювання явищ життя, автори прислів’їв шукають місткої образності. Саме тому в творах цього жанру використані з великою віддачею різні поетичні засоби»

(Михайло Грицай) [15, с. 80—81].

Жанрові різновиди паремій (за Мар’яною і Зоряною Лановик):

1.Вітання — сталі вислови-кліше, які говорять при зустрічі знайомої людини. Окрему групу становлять святкові вітання, тобто усталені фрази, якими вітають один одного лише у певені свята.

2.Побажання — словесні мініатюри зичення добра, щастя, матеріального статку.

3.Тости — застільні побажання, висловлені господарям дому або гостям.

4.Побажання-подяки.

5.Прощання.

6.Формули-побажаннядо певних нагод: з нагоди народження дитини, застосовані у похоронному обряді.

7.Прокльони — своєрідні форми вираження почуття незадоволення, обурення, досади, гніву з висловленням побажання зла чи загибелі іншій людині.

8.Присяги — словесні формули, якими людина підтверджує правоту своїх слів із зазначенням, що у разі обману чи невиконання обіцяного, лихо чи нещастя повинно впасти на неї.

9.Приказки-застереження— формули, якими один співрозмовник спиняє іншого (або й самого себе), щоб не сказати зайвого.

10.Прикмети — сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов’язуються з кліматичними чи погодними змінами, які впливають на наслідки хліборобської праці.

Народний календар — перелік прикмет на кожен день року і пов’язана з ним народна мудрість.

11.Народні порівняння — стійкі словесні формули, в яких одні предмети, явища або дії зіставляються з іншими предметами, явищами або діями на основі спільності. подібності, спорідненості.

12.Афоризми — короткі влучні оригінальні вислови, в яких узагальнена, глибока думка висловлена у стислій лаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній.

13.Каламбури — сталі фрази, побудовані на зіставленні чи поєднанні непоєднуваних, несумісних понять та явищ, що набуває форми нісенітниці. Вони вживаються здебільшого в сатиричному, іронічному контексті.

171

14.Діалогічні каламбури чи стягнені анекдоти, які в лаконічній формі в кількох репліках передають комічну ситуацію. Як й інші каламбури, вони побудовані на мовних парадоксах чи використанні прийому невідповідності.

15.Казкові зачини і кінцівки.

16.Дитячі примовки, скоромовки, дражнилки (жанри дитячої пареміографії).

До малих фольклорних жанрів, або форм, належать прислів'я, приказки, загадки, жарти, скоромовки та інші твори невеликого обсягу.

Прислів'я та п р и к а з к и —це найдавніші і найбільш поширені в народі жанри усної народної творчості. Записи прислів'їв можна знайти у багатьох джерелах, починаючи з писемних пам'яток Київської Русі.

Прислів'я — це короткий образний вислів, переважно ритмічний, який є часто двочленним реченням, з повчальним змістом. Наприклад: «Хто знання має, той і мур зламає» — це прислів'я двочленне, ритмічне, римоване, має повчальний зміст; закликаючи оволодівати знаннями, воно підкреслює могутню силу людини, озброєної ними, — «мур зламає».

У прислів'ях виражена мудрість і життєвий досвід багатьох поколінь людей. Ця мудрість передана влучно, дотепно, у висловах, відшліфованих століттями. Прислів'я і приказки завжди високо цінувалися за їх зміст і художню майстерність і використовувалися з метою навчання і виховання дітей.

За формою — це животрепетний вияв рідного слова, що вилетіло безпосередньо з його живого глибокого джерела — вічно юної душі народу.

За змістом наші прислів'я важливі для початкового навчання тим, що в них, як у дзеркалі, відбилося народне життя з усіма своїми мальовничими особливостями. Можливо, нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснюючи їй значення народних прислів'їв.

О. М. Горький відзначав, що «прислів'я і пісні завжди короткі, а розуму і почуття вкладено в них на цілі книги».

У прислів'ях відбито все, що народ думає про життя, про людські характери і взаємини, працю, сімейні стосунки, побут тощо. Народ висловлює в них свої оцінки явищам і подіям, які відбуваються в житті, свої моральні переконання і свої ідеали. Наприклад: Кожному мила своя сторона; Добрі люди погибають, діла їх не вмирають; Сам пропадай, а товариша в біді виручай; Брехня часта, але пуста, а правда рідка, зате як квітка. А ось як нещадно висміюються в прислів'ях пороки: Ховається від роботи, як собака від мух; Діла на копійку, а балачок на карбованець; Думками за горами, а ділом у запічку; Учений іде, а неук слідом спотикається; Світа багато бачив, а й трохи не вхопив; або ось одно з прислів'їв, які Т. Г. Шевченко включив у свій «Букварь южнорусский», — Брехнею увесь світ пройдеш, та назад не вернешся.

Приказка (приповідка) має з прислів'ям багато спільного, проте вона відрізняється від нього.

Приказка — це також влучний, стислий образний вислів. Але він не має повчального значення. Наприклад, бажаючи підкреслити в розмові, що якась подія відбувалась дуже давно, говорять: Було за царя Гороха. Щоб підкреслити категоричність якоїсь думки, кажуть: Написано чорним по білому. Характеризуючи невиразну вдачу чи поведінку людини, вживають приказкуНі риба ні м'ясо. Щоб посміятися над брехуном, кажуть: Намолов сім мішків гречаної вовни. Згадуючи в розмові тиху, мляву, безвільну людину, говорять: На нього й кози скачуть. Як бачимо, в цих висловах немає повчального висновку.У приказках немає завершеної думки, речення не закінчені. Вони вживаються для того, щоб оживити мову, надати їй особливої виразності, ствердити певне судження про події, про вчинки чи поведінку людей, їх характери та ін.

Іноді приказка може стати прислів'ям, і навпаки, прислів'я скорочується і переходить у приказку. Наприклад, Найшла коса на камінь –Приказка; Коса не втне, камінь не подасться — прислів'я. За двома зайцями поженешся — жодного не здогониш — прислів'я; Женеться за двома зайцями — приказка;

Прислів'я і приказки тому й мають такий довгий вік і так легко запам'ятовуються, що вони є художніми творами; вони багаті на різноманітні образотворчі засоби: ритмізована мова, звукопис (алітерації, асонанси), епітети, порівняння, метафори, метонімії, алегорії, паралелізми, засіб контрасту);

Влучне і мудре слово, до того ж вчасно сказане, багато чого може навчити дітей, тому в роботі з малятами можна й слід використовувати чимало прислів'їв і приказок, доступних для їхнього розуміння і спрямованих на виховання пошани до старших, любові до праці, на виховання дисципліни, охайності тощо.

Досвід показує, що дітям зрозумілі й подобаються такі, наприклад, прислів'я, як При сонечку тепло, а при матері добре; Пташки радіють весні, а матінка — дітям; Бджола мала, а й та працює; Любиш їздити — люби й саночки возити та ін.

Прислів'я й приказки цінні не лише тим, що в них висловлено глибокі думки, а й тим, що вони передають ці думки дітям у ясній, стислій, дохідливій формі, допомагають їм самим вчитися образно висловлюватись, вчать любити влучне, дотепне слово, викликають бажання заучувати прислів'я і використовувати їх у своїй мові. Прислів'я й приказки також розвивають розумові здібності дитини, адже над кожним прислів'ям треба добре подумати: кожне з них — своєрідна задача.

12 3 4 5 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-06-08; Просмотров: 402; Нарушение авторского права страницы