Класифікація українських казок у літературі

Казка – це прозовий жанр усної народної поезії, у якому реальна дійсність, народні мрії та прагнення зображені за допомогою вигадки, фантастики. Назва казка походить від слова «казати». Дійсно, у казках народ «розказав», розповів про своє життя, боротьбу проти гнобителів, про людську працю, споконвічні мрії, створив образи, які є втіленням народних ідеалів. [17, С. 91-98]

Шліфуючи казку протягом століть, народ довів її форму до витонченої довершеності. Мова казок барвиста й образна, в прозову розповідь органічно вплітаються пісеньки, примовки, віршований текст.

Казковий епос, як частина усної народної прози є великим пластом української словесності. Казка, один з найпоширеніших видів народнопоетичної творчості, виникла і розвиваласяяк твір для дорослих. З розвитком суспільства переважна більшість казок завдяки своїй доступності перейшла до дитячого фольклору. З'явилися і казки, складені спеціально для дітей. [33, С. 15]

У казках, як одному з найстаріших жанрів, знайшла відображення народна педагогіка. У різні часи народ широко використовував казки як засіб виховання у дітей почуття патріотизму та гуманізму, любові до праці, високих моральних якостей. Поетика казок сприяла естетичному вихованню дітей, розвивала в них художній смак, творче уявлення, любов до рідного слова. [9, с.123]

Відповідно до функцій, що виконують персонажі в казках, Л.Ф.Дунаєвська поділяє їх на добро творців, зло творців та знедолених. Їх кількісне співвідношення у різних творах може бути різним, але кожен образ, на думку дослідниці, повинен бути віднесений до однієї з трьох груп.

За тематикою та художньообразною структурою жанр казки дуже різноманітний. Казкова традиція виробила та зберегла безліч сюжетів давньослов'янських та міграційних, часто в текстах поєднуються елементи різних періодів та історичних епох, різнонаціональні нашарування, територіальні та регіональні впливи в межах українських земель. Це спричиняє труднощі класифікації казкового матеріалу.

Здавна дослідники вказували на різноманітність художніх форм казки як її суттєву жанрову ознаку. В.Я.Пропп навіть висловив думку, що групи казок, об'єднані на основі особливостей форми і поетики, є не жанровими різновидами, а окремими жанрами. [33, С. 87]

І. Франко у своїй спробі класифікації виділив:

1. казки звірині;

2. казки властиві:

а) казки чудесні;

б) казки легендарного характеру;

в) казки-новели;

г) казки про дурного чорта або велетня;

Але М.С.Грушевський критикував такий поділ, вважаючи основною помилкою те, що " він класифікує не прості мотиви, а доволі складні комбінації їх, і притім занадто притримується германських казкових тем...". М.С.Грушевський не подає класифікації казок, а виділяє головні казкові мотиви-образи чи " мікротеми". Тут розглядаються космічні сили чи космогонічні образи, образи змія, Баби-яги, Кощія, тваринні персонажі тощо.

В.Я.Пропп вважав, що види казок можна визначати за їх структурними ознаками (особливо для творів з чіткою сталою композицією) або за характером дійових осіб (у випадку, коли нема єдності композиції). [33, с. 303]

Традиційним, прийнятим у сучасній лінгводидактиці є поділ казок на казки про тварин (птахів, рослин, комах), чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні) та суспільно-побутові (реалістичні, новелістичні), з окремими розгалуженнями чи підвидами у кожній з названих груп. Така класифікація є цілком прийнятною, тому візьмемо її за основу, долучивши до неї казки з міфологічними мотивами (окрему групу яких виділяє М.С.Грушевський) умовно називаємо їх культово-анімістичними (міфологічні) казки.

Культово-анімістичними (міфологічні) казки. Звіриний епос. Групи казок про небесні світила, тварин, птахів, плазунів, комах, рослин, предмети, природні явища можна було умовно об'єднати назвою «культово-анімастичні казки», оскільки ці оповіді витворилися на основі давніх культів та анімістичних уявлень і вбирають елементи доісторичних вірувань. Найдавнішими з цих оповідей (і найменш чисельними) є казки про природні явища та небесні світила (наприклад " Про сонце, мороз і вітер" ), герої яких – анемічніістоти, наділені людськими характеристиками: мовою, думками, здатністю спілкуватися, почуттями, емоціями тощо. Ці твори дещо подібні до міфів, оскільки є давніми спробами людей пояснити незрозумілі явища дійсності і виявляютьвірування перед вітром, дощем, морозом, сонцем, вогнем і т.п.; страх людини перед силами природи, її повну залежність від них, віру в те, що земні та небесні стихії здатні діяти в залежності від ставлення людини до них.

Подібними є казки про рослин (" Стріча баба з цибулею", " Про липку й зажерливу бабу" ), де виявляються анімістичні уявлення про " жителів лісу та поля". Казка " Про липку" чітко відображає культ дерев – липка виконує всі бажання людей, розмовляє з ними, є справедливим суддею тощо. Такими є і казки про предмети чи речі. У цих творах, де головними персонажами постають усілякі коржики, короваї (" Коржик", " Хлібина" ), елементи культу хліба нерідко поєднуються з культами зерна, ниви. [43, с. 80]

Найчисленнішу групу культово-анімістичних казок становлять казки про тварин, які відображають тотемічні вірування, що часто поєднуються з анімізмом та елементами інших культів.

Казки про тварин. Вважається, що казки про тварин це в історичному плані найдавніший пласт народного казкового епосу. У праслов'янських племен, як і в багатьох інших народів, у період зародження та розвитку мисливства з’явилися прозові оповіді про звірів. Спершу вони носили магічний характер і мали на меті замовляти тварин – тотемних предків. [3, С. 3-14]

Серед казок про тварин, що в усних переказах чи записах дійшли до нашого часу, найчисельнішу групу становлять казки про диких (лісових) звірів. Є підстави вважати що генетично вони найдавніші.

Найпоширенішим образом тут є вовк. Найдавнішим зразком оповіді з центральним образом вовка є " Казка про вовка-колядника", який приходить на Різдво до діда й виколядовує в нього овечку, козу, коня, бабу, а потім – самогодіда, відносить це все до лісу і там з'їдає. Але вовк у казках не завжди постає грізним і лютим. Він не завжди панує в лісовому царстві, його неважко обдурити. Можливо, в минулому оповіді про обдуреного вовка, мали на меті накликати на людей-мисливців здатність перехитрити лісовогохижака. Очевидно, у поширеному звертанні " вовчику-братику", " вовчику-панібратику" криється бажання поріднитись із ним, заручитися його підтримкою і покровительством (адже брат – значить " свій", – не може завдати шкоди).

У подібному плані постає образ іншого лісового хижака – лисиці, яку теж в казках нерідко величають " лисичкою-сестричкою". Вона завжди зображається хитрою, облесливою, здатною на всілякі вигадки, тому може обдурювати навіть сильніших від себе. У багатьох казках вовк та лисиця постають разом як спільники чи побратими. Але часто вони намагаються перехитрити один одного у бажанні отримати більшу частину здобичі (" Про лисичку-сестричку і вовка", " Лисичка-сестричка і вовк-панібрат", " Як лисиця роздобула риби", " Як лис учив вовка діставати рибу" та ін.).

На слов'янському ґрунті особливого значення набув культ ведмедя. Тотемні вірування багатьох племен зберегли думку про походження людини чи роду в цілому від цієї тварини. Ведмідь нерідко зустрічався разом з образами вовка та лисиці. Як найсильніший у лісі звір, він постає володарем лісу, царем ([13, С. 120]

Спостерігаючи за поведінкою лісових мешканців, прадавні люди витворили реальні картини співжиття звірів. Тому в народних казках хижаки панують над слабшими - зайцем, білкою, їжаком, і лише інколи можуть бути обдурені, піддавшись на хитрощі менших (" Як заєць обдурив ведмедя", " Лев та заєць" ). Переможцями нерідко стають птахи, миші (які підгризають дерево), бджоли, комарі (які кусають хижака). Вони перемагають ворога разом чи поодинці.

Діти легко сприймають думки, висловлені народом у казках про тварин. Цьому, як зазначає І.Я. Франко, сприяє висока художність казок, яка допомагає просто й доступно показати дітям правду життя. [50, с. 246]

Чарівні, або героїчно - фантастичні, казки.

Найбільшу групу казкового народного епосу становлять чарівні (героїчні) казки. Інколи їх ще називають фантастичними..[30, С.213]

Значна частина героїко-чарівних казок носить виразний історичний характер, їх головні герої (Кирило Кожум'яка, Ілля Муромець) мали реальних прототипів. У них зустрічаються описи чи згадки про дійсні події минулого. Але серед чарівних казок є й такі, що майже або й зовсім позбавлені героїки. Це твори типу " Дванадцять місяців", " Про дідову дочку та бабину дочку". У них центральним персонажем постає знедолена героїня, яка подібно до лицаря з героїчних казок, потрапляє в інший світ (дивний ліс, підземне чи морське царство), і там з нею відбуваються незвичайні події.

Важливою особливістю цих творів є їх динамізм. Дія, як правило, розгортається не лише у часі, а й у просторі, який постійно змінюється. Категорії часу та простору (хронотоп казки) функціонують за певними законами. Час як такий майже не вказується – не повідомляється, скільки часу минуло між вказаними подіями (наприклад, скільки герой був у дорозі). [2, С. 327]

Простір у чарівній казці плинний. Він поділяється на світ " своїх" і " чужих", " живих" і " мертвих" (своє царство, тридесяте царство тощо). Чуже, потойбічне царство знаходиться під землею, у воді, на небі, або " за тридев'ять земель". Воно функціонує за своїми особливими законами. Межею між царствами служить ліс, море, річка, колодязь, міст, гора, вогонь, дерево чи інша рослина, яма, печера, щілина в горах і т. п., перейшовши або перестрибнувши які герой опиняється у потойбіччі. Інколи цей перехід можливий в певний зачарований час.

Усі персонажі чарівних казок є статичними, остаточно сформованими. В оповіді не вказуються фактори, не змальовуються обставини, за яких вони викристалізувались, під впливом чого сформувався їх характер.

Соціально-побутова казка – пізніший за походженням жанровий різновид цієї епічної групи, що й зумовлює її особливості.

Продовживши народно-епічну традицію, соціально-побутова казка увібрала елементи інших різновидів – тваринного та героїчного епосу, але поступово у ній стерся вплив давніх культів. Натомість цей жанровий різновид набуває нових характеристик, головною з яких є комізм – гумор, іронія та сарказм.

Соціально-побутові казки тематично багаті та різноманітні. Найважливіша їх прикмета – реалізм, усі вони зачерпнені з реального побуту і основані на нім у цілості. У них відтворюються різні грані народного життя. Героями виступають представники різних соціальних груп: селянин, мельник, коваль, шинкар, піп, пан, солдат; інколи – інших національностей: москаль, жид, циган, турок, нерідко головні ролі відводяться жінкам.

Багатство тематики та проблематики соціально-побутових казок зумовлює певні труднощі класифікації. Існує розподіл їх на родинно-побутові та соціально-побутові, але й він умовний, оскільки у багатьох творах, що відносяться до першої групи наявне соціальне начало. [44, С. 172]

Л.Ф.Дунаєвська виділяє чотири групи соціально-побутових казок:

1. дидактичні " в яких відображені уявлення... селянина про його залежність від Долі, Щастя, Злиднів, від якихось надприродніх сил";

2. сімейно-антагоністичні, " про старшого та молодшого братів, деякі реалістичні казки про пасербицю та бабину дочку";

3. гумористичні – про дурнів, ледарів, брехунів, п'яниць, витівки солдатів;

4. сатиричні – " казки про боротьбу двох антагоністичних соціальних

сил".

Такий поділ також не можна вважати остаточним, бо існує багато творів, у яких сімейний конфлікт поєднується з гумором та дидактизмом. Тому часто соціально-побутові казки ділять на тематичні цикли на основі спільності конфлікту чи сюжету, що також об'єднані спільним головним персонажем. [17, С. 91-98]

Родинно-побутові казки.Велику групу соціально-побутових казок становлять твори про двох братів, один з яких багатий, а другий – бідний. На основі їх майнової нерівності виникає родинний конфлікт. Бідний брат – добрий, щирий, готовий допомогти, - на противагу йому багач зображається злим, жорстоким.

Наступну групу соціально-побутової казкової прози становлять твори, в основі яких лежить сімейний конфлікт - між батьком та сином. («Син батька на лубку возить»). Казки, у яких син несправедливо поводиться з батьком, дуже давні за походженням. Вони зберігають згадки про колишні звичаї, у яких виявляється зіткнення між язичницькими та християнськими поглядами.

Іншим пафосом сповнені казки, сюжет яких побудований на конфлікті між чоловіком та жінкою. Тут суперечність виникає на основі невідповідності між подружжям: один з них розумний та працьовитий, інший – дурний, ледар. У таких творах відстоюються народні ідеали, але часто це відбувається в гумористичній формі. Дуже поширеним, є сюжет, в якому роботящий чоловік навчає молоду ледачу дружинупрацювати («Як чоловікжінку вчив працювати»). [30, С. 240]

Дехто вважає мандрівним сюжетом про пошуки чоловіком жінки, дурнішої, ніж його дружина. Герой, вирушив на пошуки дурних, по черзі зустрічає жінок, які роблять абсурдні речі: носять кошиком сонячне проміння, щоб стало світліше в хаті; ножицями вирізають в одязі дірки, щоб їх позбутись; тягнуть корову на дах, щоб з'їла траву, яка там виросла («На світі є дурніші замою дружину», «Про дурних багачок»). Іноді недотепами виступають чоловіки. Нерозумні чоловік чи жінка - образи багатьох соціально-побутових казок.

Сюжет багатьох суспільно-побутових казок будується на основі конфлікту між наймитом та господарема. Ця група казок має значну кількість варіативних змін, заміщень окремих епізодів. Наймит у них завжди виявляється спритнішим, ніж господар.

Надзвичайно поширені в українській усній словесності казки, центральною постаттю яких є шахрай. Часто це образ дурника, якому завжди щастить («Про Івана-дурника»).

Поширені у фольклорі європейських народів суспільно-побутові казки, у центрі яких образ чорта, що намагається обдурити чоловіка, але не рідко сам залишається обдуреним («Як чорт оддячив чоловікові», «Кріпак і чорт», «Як баба чорта обдурила»); або в людській подобі намагається до чоловіка на службу, допомагаючи йому розбагатіти нечесним шляхом («Служба за три коржики»).

Відомий і мотив про змагання брехунів, яке виграє той, що король скаже: «Це – неправда! » («Це не може бути»).

Українська народна соціально-побутова казка упродовж тривалого розвитку увібрала в себе елементи поглядів та уявлень народу на різні суспільні явища, зазнала впливів перекладної християнської та світської європейської літератур, скристалізувавши оригінальне народне світобачення, своєрідне ставлення до життя, розуміння моралі [46, С. 83]. На перший погляд соціально-побутові казки здаються картинами реальної дійсності; насправді ж закони, за якими живуть і діють герої побутової казки, докорінно відрізняються від тих, котрі діють у повсякденності.

Казка — епічний твір, у якому розповідається про фантастичні події і пригоди героїв. Крім народних, є літературні казки. Відомі казки українських письменників: І.Я.Франка, Л.Українки, М.Ф.Слабошпицький, В.З.Нестайко; зарубіжних письменників: О.С.Пушкіна, братів Я. та В. Ґрімм, Г.К.Андерсена та інші. [26, С. 111]

Літературна казка як окреме літературне явище виділилася ще в минулому столітті і «давно стала повноправним літературним жанром». Великі зміни відбуваються з появою письма і книжок. У суспільстві на передній план виходить авторська казка — казка, створена одним чи декількома авторами, імена яких як правило відомі. В певному розумінні всі художні твори (художня література) є авторськими казками. В більш вузькому розумінні авторські казки — це ті художні твори, які мають досить простий сюжет. [21, С. 44] Вона знаходиться на стадії активного розвитку, проте до цих пір не існує чіткого розуміння її жанрової своєрідності.

Найчастіше при визначенні жанру літературної казки її майже повністю ототожнюють з фольклорною казкою: «При жанровій диференціації, яка властива в однаковій мірі фольклору та літератури, є деякі жанри, загальні для тієї та іншої різновидів поетичного мистецтва. Різниця зафіксовано термінологічно лише додаванням слова «літературна». Давно відомо, що літературна казка – жанр синтетичний, що ввібрав в себе як риси народного фольклору, так і елементи літературних жанрів. [9, С. 15]

І народні, і авторські казки у свою чергу можуть бути розділені на казки про тварин, побутові, страшні й чарівні казки. Крім цього авторські казки можуть мати дидактичний, психокорекційні, психотерапевтичний і медитативний характер. [33, С. 56]

Чудесне в літературній казці, як й у народній казці – не самоціль, не спосіб здивувати читача, а засіб для створення ідеального казкового світу, де перемагають шляхетність, доброта, безкорисливість. Літературна казка, тобто казка не фольклорна, а написана певним автором, багато в чому схожа з народною казкою, навіть якщо вона не звертається до класичних казкових сюжетів й обходиться без звичних казкових персонажів, без чудес. І дія літературної казки розвертається частіше не в «некотором царстве, некотором государстве», а у звичайній квартирі сучасного міста або на фермі. І все-таки, незважаючи на розходження, що кидаються в очі, багато чого зближає народну й літературну казки. [2, С. 359]

Ступінь присутності фольклорного початку в авторській казці може бути різним. Автор може запозичити сюжет народної казки й запропонувати його оригінальну версію. Напроти, літературна казка може мати зовсім самостійний сюжет і при цьому використати фольклорні способи організації художнього простору казки. У цілому ж літературна казка проголошує ті ж ідеали, що й казка народна: вона зміцнює віру маленького читача в торжество добра й справедливості, учить його співчувати героєві.

Найвідоміші автори літературних казок: зарубіжні автори: Ш.Перро, Г.К.Андерсен, В.Гауфф, О.С.Пушкін; українські письменники: Л.Українка, Н.Л.Забіла.

Художній світ сучасної літературної казки – це особлива модель, умовна структура світо порядку, створена письменниками на основі синтезу традиційних елементів народної казки й осмислення нелегкої сучасної письменникам дійсності на основі різних ідейно-естетичних позицій. Літературна казка по-своєму складний літературний жанр, але й по-своєму зовсім легкий для написання, треба всього лише мати прекрасну фантазію й ентузіазм. Казка буде існувати вічно, адже вона спрямована на сприйняття й повчання навіть дорослих людей, а для дітей казка завжди була прикладом поведінки й основних правил життя. [26, С. 93]

Літературна казка належить до числа найбільш популярних жанрів мистецтва слова. Її вивчення присвячено безліч дослідних робіт, число яких рік у рік тільки збільшується. Однак проблеми становлення казкового жанру в літературі до цих пір залишаються майже не висвітленими. Одним з таких «білих плям», які заслуговують ретельного вивчення та аналізу, є літературно-казкове творчість В.І.Даля, який вніс вагомий внесок в процес розвитку і формування жанру літературної казки на російському грунті: казки Козака Луганського були одним з перших дослідів подібного роду в російській літературі.

 

 

⇐ Предыдущая12345

Поделиться: