Територіальна підсудність

1. Кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримі­нальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територі­альної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

2. Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. Якщо згідно з частиною першою цієї статті кримінальне провадження стосовно судді має здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав по­саду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (АвтономноїРеспубліки Крим, області, міста Києва чи Севастополя).

1. Підсудність - це сукупність юридичних властивостей кримінального прова­дження, на підставі яких кримінальний процесуальний закон визначає, в якому саме суді і в якому складі суддів має розглядатися і вирішуватися по суті справа. Підсудність виступає процесуальним інститутом, що має велике значення для належного відправ­лення правосуддя у кримінальному провадженні. Правила про підсудність випливають із основних засад судочинства, передбачених ст. 129 Конституції України, засад кри­мінального провадження, визначених у главі 2 КПК, а також засад організації судової влади, окреслених розділом 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вони безпосередньо ґрунтуються на принципах побудови системи судів загальної юрисдик­ції, встановлених ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», а саме територіаль- ності, спеціалізації та інстанційності.

Порушення правил підсудності належить до істотних порушень вимог криміналь­ного процесуального закону (див. коментар до ст. 412). Якщо судове рішення ухвале­но з порушенням правил підсудності, воно у будь-якому разі підлягає скасуванню судом вищої інстанції згідно із п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК.

Залежно від характеру кримінального правопорушення, місця його вчинення, ознак, які характеризують підсудність, її поділяють на такі види: територіальну, спе­ціальну (персональну) та інстанційну (про інстанційну підсудність див. коментар до ст. 33).

Територіальна (місцева) підсудність вказує, якому конкретно суду із судів однієї ланки підсудна справа. За загальним правилом територіальної підсудності, криміналь­не провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» територіальна юрисдикція суду визначаються з урахуванням принципів територіаль- ності, спеціалізації та інстанційності. Суди загальної юрисдикції утворюються і лік­відовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Місцеві загальні суди загальної юрисдикції та апеляційні суди з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення утворюються відповідно до ад­міністративно-територіального устрою України, тому територіальна юрисдикція вказаних судів поширюється на певну адміністративно-територіальну одиницю (район, місто, район у місті, місто і район для місцевих судів і область, АРК, міста Київ і Се­вастополь для апеляційних судів), назва якої відображається у назві відповідного суду (наприклад, «Куп 'янський міськрайонний суд», «Апеляційний суд Харківської об­ласті» тощо). Відповідно вчинення кримінального правопорушення в межах даної адміністративно-територіальної одиниці означає, що воно підлягає територіальній юрисдикції певного суду, який і має здійснювати по ньому кримінальне провадження.

У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, причому вони були вчинені на території різних адміністративно-територіальних одиниць, кримінальне про­вадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, суд, у межах територіаль­ної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Тяжкість кримінального правопорушення визначається залежно від виду кримінального право­порушення: був це кримінальний проступок чи злочин. Тяжкість злочинів визначається згідно із класифікацією злочинів, наведеною у ст. 12 КК України.

Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування. Виходячи з правил визначення підсудності за місцем закінчення досудового розслідування, на практиці вирішується питання підсудності в тих випадках, коли місце вчинення кримінального правопорушення не може бути точно встановлено (наприклад, воно вчинено під час польоту на повітря­ному транспорті чи переїзду на залізничному транспорті).

2. Спеціальна (персональна) підсудність, яка залежить від особи обвинуваченого, передбачена у випадку здійснення кримінального провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення. Діє встановлене ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», а також КПК правило, відповідно до якого кримінальне провадження у цьому випадку не може здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. Однак вказані акти по-різному регламентують вирішення цього питання. Так, КПК встановлює, що коли згідно з правилами територіальної підсудності кримінальне провадження стосовно судді має здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Ав­тономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя). Це положення вступає у колізію з ч. 6 ст. 48 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Голо - вою Верховного Суду України. З огляду на те, що норми КПК повинні розглядатися як спеціальні відносно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», оскільки лише кримі­нальне процесуальне законодавство визначає порядок кримінального провадження на території України (див. коментар до ст. 1), саме вони підлягають застосуванню у разі здійснення кримінального провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримі­нального правопорушення.

Стаття 33

Інстанційна підсудність

1. Кримінальне провадження у першій інстанції здійснюють місцеві (районні, міські, районні у містах, міськрайонні) суди.

2. Кримінальне провадження в апеляційній інстанції здійснюють Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя.

3. Кримінальне провадження у касаційній інстанції здійснює Вищий спеціалізова­ний суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

4. Судові рішення переглядаються Верховним Судом України з питань неоднако­вого застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, та встановлення міжнародною судовою установою, юрис­дикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

5. Кримінальне провадження за нововиявленими обставинами здійснюється судом, який ухвалив рішення, що переглядається.

1. Інстанційна підсудність визначає обсяг повноважень суду кожної ланки судової системи України щодо здійснення кримінального провадження. Поняття судової ін­станції визначає судовий орган у цілому або його структурний підрозділ, що виконує певну процесуальну функцію при здійсненні правосуддя. Судові інстанції відрізня­ються колом процесуальних повноважень по здійсненню кримінального провадження і прийняттю судових рішень. Розрізняють суд першої інстанції, суд апеляційної ін­станції, суд касаційної інстанції і ВСУ. Кожна наступна інстанція є вищестоящим судом відносно судової інстанції, що раніше постановила судове рішення. Суд апеля­ційної інстанції є вищестоящим відносно суду першої інстанції. Суд касаційної ін­станції є вищим відносно суду апеляційної інстанції. ВСУ є найвищим судовим орга­ном у системі судів загальної юрисдикції в Україні.

ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що систему судів загальної юрис­дикції становлять: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) ВСУ (ч. 2 ст. 17).

Кримінальне провадження у першій інстанції здійснюють місцеві (районні, місь­кі, районні у містах, міськрайонні) суди. Це положення кореспондує нормам ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого місцевими загальними судами є ра­йонні, районні у містах, міські та міськрайонні суди (ч. 1 ст. 21), які розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом (ч. 2 ст. 22). Місцевий суд може виступати виключно як суд першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Це означає, що кримі­нальне провадження не мають права здійснювати спеціалізовані адміністративні чи господарські місцеві суди. Кримінальне провадження у першій інстанції полягає у розгляді і вирішенні справи по суті.

2. Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», у системі судів загаль­ної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивіль­них і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністра­тивні правопорушення. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції (наприклад, судова палата з розгляду кримінальних справ). Апеляційний суд у кримінальному проваджен­ні може діяти лише як суд апеляційної інстанції. Провадження в суді апеляційної ін­станції полягає в перевірці законності і обґрунтованості судових рішень, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили на підставі їх оскаржен­ня (див. главу 31 КПК).

3. У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністра­тивних справ. Кримінальне провадження у касаційній інстанції здійснює ВССУ з роз­гляду цивільних і кримінальних справ. У ВССУ утворюються палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції (наприклад, палата з розгляду кримінальних справ). У кримінальному провадженні Вищий спеціалізова­ний суд з розгляду цивільних і кримінальних справ може діяти лише як суд касаційної інстанції. Провадження в суді касаційної інстанції полягає у перевірці законності судових рішень, що набрали законної сили: вироків та ухвал про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судових рішень суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції, на підставі їх оскарження (див. главу 32 КПК).

4. ВСУ найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, не ви­ступаючи при цьому якоюсь із вказаних інстанцій. ВСУ: 1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесу­альним законом; 2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; 3) надає висновок про наявність чи відсут­ність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням ВР України письмове подання про неможли­вість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; 4) звертається до КСУ щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

У кримінальному провадженні судові рішення переглядаються ВСУ з питань нео­днакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм криміналь­ного закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло за собою ухва­лення різних за змістом судових рішень, та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Неоднакове застосування судом касаційної інстанції (Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ) одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь трапляється у випадках неоднакового застосування Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ як судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень. Встановлення міжнародною судовою установою, юрис­дикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом стосується насамперед рішень ЄСПЛ. Порядок провадження у Верховному Суді України визначається главою 33 КПК.

5. Судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за ново- виявленими обставинами, якими визнаються: 1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправди­ві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтуєть­ся вирок; 2) зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримі­нального провадження; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 4) визнання КСУ неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом; 5) інші обставини, які не були відомі суду на час судового роз­гляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявле­ними обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить пере­глянути (див. коментар до ст. 459). Кримінальне провадження за нововиявленими обставинами здійснюється судом, який ухвалив рішення, що переглядається. Мається на увазі той конкретний суд, визначений за правилами територіальної та інстанційної підсудності, який ухвалив помилкове судове рішення. Як правило, таким судом ви­ступав суд першої інстанції, однак у разі оскарження судового рішення відповідні помилки могли повторюватися і у судових рішеннях апеляційної та касаційної інстан­цій. Перегляд за нововиявленими обставинами можливий щодо судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, однак заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин (див. коментар до ст. 463). Порядок кримінального провадження за нововиявленими обставинами визначається главою 34 КПК.

Стаття 34

⇐ Предыдущая18192021222324252627Следующая ⇒

Поделиться: