Принципи соціальної педагогіки. Принципи природовідповідності, культуровідповідності і гуманізму.

Соціальна педагогіка

1. Роль і місце соціальної педагогіки в системі наук про суспільство..Соціальна педагогіка, як інтегративна наука, спирається на результати досліджень інших наук, із яких вона запозичує ту інформацію, що необхідна для всебічного пояснення соціальних феноменів, які нею вивчаються.Педагогіка є базовою дисципліною, яка дозволяє соціальній педагогіці вивчати особливості виховання, освіти та навчання особистості на різних етапах її соціалізації.Психологія дозволяє більш точно зрозуміти психологічні особли-вості особистості чи групи, що, у свою чергу, є підґрунтям для розробки різноманітних форм та методів соціально-педагогічної діяльності.Соціологія розкриває особливості становлення, функціонування та розвитку соціальних спільнот, соціальних груп та взаємостосунків між ними.Економіка дає можливість соціальній педагогіці розглядати економічні процеси як причини окремих соціальних проблем, визначати їх вплив на розвиток соціально-педагогічної діяльності, їі матеріальне забезпечення.Політика дозволяє соціальній педагогіці враховувати особли-вості політичних явищ та процесів для визначення змісту соціальної політики щодо дітей та молоді, соціального виховання та характе-ристик процесу соціалізації особистості.Право дає можливість відстоювати інтереси дітей та молоді в соціально-педагогічній діяльності на основі державних та міждержав-них правових документів.Дефектологія дозволяє соціальній педагогіці розробляти зміст та форми соціальної підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями на основі знань про психофізіологічні особливості дітей з фізичними та психічними недоліками.Віктимологія виступає теоретичним підґрунтям для організації соціально-педагогічної роботи з людьми, які перебувають в несприят-ливих умовах соціалізації.Менеджмент дає можливість організувати соціально-педагогічну діяльність на управлінських засадах, що можуть забезпечити опти-мальну ефективність практичної роботи фахівців.Історія дає свідчення про особливості становлення та розвитку соціальної педагогіки як науки та сфери практичної діяльності у різні часові періоди.Етнологія дає соціальній педагогіці можливості враховувати особливості національного досвіду та традицій у процесі організації соціального виховання.Етика визначає основні морально-етичні вимоги до професійної діяльності соціального педагога.

взаємозвязок соц роботи і соц пед.Соціальна педагогіка – це наука про соціальне становлення і розвиток особистості з урахуванням педагогічних можливостей різних соціальних інститутів.Соціальна робота — професійна, цілеспрямована діяльність у суспільстві через уповноважені державні та недержавні соціальні інститути, спрямована на створення соціальних умов для повноцінної життєдіяльності та розвитку різних категорій населення.

Соціальна педагогіка і соціальна робота є самостійними, але взаємопов’язаними сферами наукової та практичної діяльності. Соціально-педагогічна допомога є частиною соціального виховання, яка має свою специфіку в соціальній роботі, яка виступає засобом соціального виховання]. На думку багатьох учених, соціальна педагогіка виступає базовою теоретичною основою, що покликана науково обґрунтовувати і визначати сферу застосування практики соціальної роботи, її характер.

І. Звєрєва, А. Капська, Л. Міщик розглядають соціальну педагогіку як теорію, а соціальну роботу

як практику реалізації соціально-педагогічних наукових розробок.

2.Наукова цінність і практична значущість соціальної педагогіки як гуманітарної науки. Основна мета соціальної роботи полягає в регулюванні правових і економічних відносин людини із суспільством, наданні їй допомоги та підтримки у вирішенні проблем, гідному самоствердженні й повноцінному житті. Отже, в центрі уваги соціальної роботи перебуває громадянин, який стає клієнтом соціального працівника і вимагає науково обґрунтованого ставлення до вирішення своїх проблем.

Соціальна робота передбачає вивчення вітальних (елементарних) і вищих потреб суб'єкта (особа, сім'я, колектив, група, община та ін.), а також виявлення потенціалу соціальної сфери, який міг би задовольнити ці потреби згідно з науково обґрунтованими нормативами, тобто охоплює дослідницький (пошуковий), діагностичний і творчий (продуктивний) аспекти. Вихідною базою для збирання й аналізу різного за змістом емпіричного матеріалу, різноманітних спостережень, з'ясування суті конкретних соціальних процесів, ситуацій, фактів суспільного життя є практика. Вона дає змогу акумулювати, осмислити досвід соціальної роботи, теоретично її узагальнити і обґрунтувати, тобто надати їй форму системи наукових знань.

У цій системі розрізняються два основні розділи: теоретично-методичний, фундаментальний (методологія, категоріальний апарат, принципи, закономірності) і прикладний — галузь практичного застосування теоретичного й емпіричного знання, наукового забезпечення розв'язання конкретних завдань, що постають перед соціальними працівниками. А ці завдання багатогранні й різноманітні. На низовому рівні організації суспільства (сім'я, мікрорайон, трудовий колектив, поселення) ця діяльність передбачає регулювання міжосо-бистісних і групових відносин, соціальне обслуговування населення, коригування девіантної (відхильної) поведінки, консультування, психопрофілактику та інші напрями. На місцевому й регіональному рівнях соціальний працівник покликаний вирішувати також проблеми, пов'язані з міграцією, соціоінженерним проектуванням, інноваційними заходами у сфері управління та контролю, інші питання.

Об'єктом досліджень теорії соціальної роботи є соціальні відносини. Оскільки вони багатопланові, складні за структурою і змістом, їх вивчають різні соціальні науки. Для соціальної роботи як галузі науки безпосереднє значення мають такі проблеми соціальних відносин:• індивідуальні та сімейні, пов'язані зі слабким фізичним здоров'ям людини, її пригніченістю (одинокість, соціальна ізоляція), жорстокістю, невлаштованістю (бездомність, еміграція та ін.);• соціально-екологічні (охорона навколишнього середовища, забруднення великих промислових центрів, екологічні катастрофи);• соціально-економічні • поведінкового функціонування індивідів, груп, спільностей (девіація, наркоманія, алкоголізм, інші соціальні відхилення);

• комунікації, пізнавальних властивостей і нормативних оцінок• політичних режимів і структур влади, від яких значною мірою залежить стабільність суспільства, активність людей в ньому і їхнє соціальне самопочуття (тоталітаризм, авторитарність, демократія).

Предмет,завдання,функції соціальної педагогіки. Соціальна педагогіка – це наука про соціально-педагогічні механізми становлення особистості в соціумі.

Предметом соціальної педагогікиє дослідження, організація та керівництво впливами соціального середовища на формування духовності людини, групи, суспільства в цілому предметом соціальної педагогіки є формування людини в соціумі:формування самостійно діючої, моральної, гармонійної особистості, яка відповідає за вибір життєвого шляху, творчу реалізацію своїх здібностей у найрізноманітніших сферах (людина-людина, людина-праця, людина-природа, людина-суспільство, людина-сім’я, людина-здоров’я, людина-час, людина-моральність);адаптація людини до соціокультурного середовища і середовища до людини;виховно-освітня допомога соціальному становленню особистості, підтримка незахищеної особистості;сприяння в критичних і екстремальних ситуаціях розвитку життєвих цінностей і відносин особистості.Метою соціальної педагогікиє створення у соціумі умов для позитивного розвитку особистості, цілеспрямована гуманізація між- та надособових стосунків у суспільстві, гармонізація духовної та матеріальної структур в соціумі.

Основні завдання соціальної педагогіки:1.Самостійне дослідження та узагальнення досягнень дотичних наук щодо процесу соціального формування особистості, групи, суспільства.

2.Створення умов в соціумі для духовного становлення, розвитку та реалізації в соціумі людини, групи, суспільства.3.Організація гуманної, демократичної системи соціального виховання в суспільстві.

4.Розробка механізмів регуляції та корекції ставлення:а) особистості до себе, іншої особистості, групи, суспільства, природи;б) групи до особистості, суспільства, природи;в) суспільства до особистості, групи, природи.5.Дослідження перспектив розвитку соціальної педагогіки в нашій країні та за рубежем.

Прикладні завдання соціальної педагогіки:Формувати в свідомості людини любові до ближнього і всього живого, добра, справедливості.У випадку кризи ставити за мету вийти з неї, визначити шляхи виходу з цієї кризи, визначити мету життя, навчити людей спілкуванню.Розвивати прагнення пізнавати навколишній світ, ; розуміти духовні та фізичні особливості, права і обов’язки людини в суспільстві.Розвивати почуття власної гідності, самостійності і впевненості у собі.Навчити людей вирішувати конфлікти опираючись на моральні та правові норми суспільних відносин, які діють у соціумі.

фукції соц.пед. В узагальненому вигляді їх можна сформулювати так:- дослідницька(передбачає вивчення та узагальнення як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду вирішення проблем соціалізації. Дослідження можливостей застосування його в конкретний час у конкретних умовах.,)

- проектна(проектування ефективних моделей соціалізації з відповідною системою стратегій, тактик, методик та технологій соціальної роботи, вироблення у соціальних педагогів умінь прогнозування розвитку процесів соціалізації).,- доброчинна(організації надання духовної та матеріальної підтримки як окремим особам, так і певним групам населення, які потрапили в біду),- кореагуючо-координаційна,(вироблення вмінь визначення, врахування та цілеспрямування різноманітних соціальних впливів у процесі соціалізації як окремої особистості, так і цілих груп людей)- пропагандистська(передбачає пропаганду не лише актуального досвіду соціалізації, а й соціальної політики держави, завдань соціалізації),- виховна,(діяльність соціальних педагогів та соціальних працівників з метою вироблення в об'єктів соціалізації внутрішньої готовності до нормалізації процесу власної соціалізації).- соціально-правова,(творення органами влади правової бази процесів соціалізації різновікових та різносутнісних груп населення країни,)

- соціально-реабілітаційна.(водиться до виховної та освітньої роботи з дітьми та підлітками-інвалідами. Така робота, як правило, лягає на плечі соціального педагога.)

Завданнями

-профілактика бездоглядності, бродяжництва, дезадаптації;

-формування у дітей та підлітків позитивного досвіду соціальної поведінки, навичок спілкування та взаємодії з оточуючими людьми;

• психологічна та педагогічна підтримка, сприяюча ліквідації кризових станів особистості;

• сприяння поверненню в сім'ю;

• забезпечення можливості отримати освіту;

• турбота про подальший благоустрій, місці проживання

46девіантна.деліквентна.кримінальна поведнка підлітків. Девіації включають в себе девіантна, делінквентна і кримінальна поведінка.

Девіантна поведінка - один з видів поведінки, що відхиляється, пов'язаний з порушенням соціальних норм і правил поведінки.

Делінквентна поведінка, на відміну від девіантної, характеризується як повторювані асоціальні вчинки дітей і підлітків, які складаються в певний стійкий стереотип дій, що порушують правові норми, але не тягнуть кримінальної відповідальності.

Кримінальна поведінка - це протиправні вчинки, які тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

шляхи подолання девіантної поведінки у дітей Подолання девіантної поведінки починається із запобігання їй. Вважається, що запобігання девіації складається з:

1) профілактики;

2) власне запобігання;

3) запобіжних заходів.

На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо, й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийняття), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання.

Профілактика правопорушень має такі основні цілі:

1) обмеження впливу негативних факторів;

2) вплив на причини злочинних проявів;

3) вплив на мікросередовище;

4) вплив на особистість, здатну на злочин.

Реабілітація проституток

53Соціально-педагогічна діяльність у дошкільних навчально-виховних закладах,школах,професійних навчальних закладах,вищих освітніх установах. Сутністю соціального виховання дітей дошкільного віку є розширення соціального досвіду дитини, оволодіння нею не тільки сімейними стосунками і нормами поведінки, але і засвоєння елементів соціальної компетентності, формування ставлень до природного та людського оточення, до себе. Це досягається створенням умов для усвідомлення дитиною себе не тільки як члена родини, самостійного учасника дитячих спільнот, але й жителя відповідної вулиці, району, міста, регіону, країни, Всесвіту.

Соціальне виховання дошкільнят здійснюється через родину, культурне середовище (матеріальне, духовне) населеного пункту, організацію дозвілля за місцем проживання та організацію ігрової діяльності, спілкування дітей у різноманітних (державних, приватних, громадських) дошкільних закладах.

Дошкільний заклад - найперше спеціально створене суспільне середовище для дитини, "основне призначення якого — соціальна адаптація її до умов життя в товаристві незнайомих дітей і дорослих. Виховання ціннісного ставлення до навколишнього, природи, людей, самої себе"

Загальноосвітній навчальний заклад - це такий, що забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту.

Школа як узагальнений тип загальноосвітніх навчальних закладів - важливе соціальне знаряддя введення нової генерації до активного соціального життя через включення у дитяче соціальне буття. "Вступаючи до школи, дитина переходить із світу інстинктивних зв'язків та прихильностей, що складають умови сім'ї, чи з атмосфери граючого хору, що є сутністю дитячого садочка, у світ зовнішньо врегульованої общини. Скріплюючим початком у цьому новому світі є вже загальна праця й підкорення загальному закону... Стосовно моральної освіти завдання школи зводиться переважно до виховання правового відчуття і суспільної свідомості людини"

Об'єкт соціально-педагогічного виховання у ВНЗ - студент, викладач, студентська група.

Основним призначенням студентства, як відомо, є поповнення армії працівників розумової праці вищої кваліфікації.

Соціально-педагогічна робота у вищих навчальних закладах носить адресний характер і має враховувати: сфери життєдіяльності студента; актуальні й найтиповіші соціальні та психологічні проблеми молоді; вік, стать, соціальний статус кожного студента; рівень соціальної активності студента та його ставлення до майбутньої професії. Соціальна робота в Україні зі студентською молоддю забезпечується Міністерством, місцевими органами влади, міцною базою законодавчих актів держави; диференційованим підходом до різних категорій молоді та пов'язаних з цим проблем; студентським самоврядуванням на основі міцної бази нормативних документів та високим рівнем активності молоді в організації життєвого простору кожного студента, групи студентів та усієї виховної роботи у ВНЗ. Такі основні властивості соціальної роботи, як відкритість, доступність, отримання різних видів соціальної допомоги сприяють соціальній справедливості студентської молоді незалежно від політичних, соціальних, економічних, генетичних, статевих відмінностей. Системність і безперервність соціальної роботи створює умови вирівнювання соціальних відмінностей у студентському середовищі.

54Соціально-педагогічна робота за місцем проживання.Соціальний педагог працює за місцем проживання дітей у мікрорайонах, у неформальних об'єднаннях, клубах, товариствах. Саме середовище охоплює всі сторони життя дітей, підлітків і включає побут, сімейні відносини, дозвілля.

Виховання дітей у мікрорайоні вимагає від соціального працівника об'єднувати свої зусилля щодо вирішення загальної проблеми виховання і захисту дітей із працівниками школи, соціальними службами. Центром у цьому єднанні є дитина, особистість дитини, її сім'я, середовище однолітків. Адже поза школою, поза контролем сім'ї та школи дитина виявляє свої негативні риси, байдикує, встановлює зв'язки з неформальними, часто злочинними, групами.

Соціальний педагог, який працює у районі, повинен співпрацювати з батьками й дітьми, домагаючись нормалізації відносин, підтримувати тісний зв'язок із школою, з'ясовувати причини небажання дітей ходити до школи, виявляти сім'ї, у яких жорстоко ставляться до дітей, які страждають від знедоленості. Така діяльність передбачає залучення спеціалістів: лікарів, юристів, працівників міліції, вчителів, соціальних працівників різних напрямків, представників адміністративних органів.

Функції соціального працівника, який працює за місцем проживання: організаційна (організація вільного часу); підтримуюча (допомога і підтримка у вирішенні дитячих проблем, які виникли); контролююча (контроль за поведінкою, за відносинами дітей і молоді з ровесниками, сім'єю); комунікативна (налагодження спілкування з дітьми).

Об'єктами роботи соціального працівника за місцем проживання стають найчастіше діти, молодь, що вживають наркотики, алкоголь, які стоять на обліку в дитячій кімнаті міліції для неповнолітніх, діти з неблагополучних сімей, такі, що відстають у навчанні.

У своїй діяльності соціальний педагог повинен керуватися такими важливими принципами, як гуманізація, демократизація, повага до людини, її захист.

55Територіальна громада,як соціалізуючий простір особистості.

Територіальна громада- це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

У соціальній педагогіці громаду розглядають як різновид соціального середовища. Громада як конкретний соціум забезпечує процес соціалізації особистості власними ресурсами, оскільки в ній існує певне „поле” соціокультурних норм і правил, які в процесі соціалізації особистості оформляються в її персональну ціннісно-нормативну систему. Чим більше розвинута громада в моральному, інтелектуальному, культурному, матеріальному та інших напрямках, тим більше можливостей отримує кожний її член для особистісного розвитку. I навпаки, розвиток громади залежить від рівня розвитку осіб, які її складають. Тобто існує взаємообумовленість між рівнем розвитку громади та її конкретних представників.

Громада є свого роду соціальним інститутом, побудованим на територіальній спільності та соціально-економічному базисі, що виступає регулятором суспільного життя населення. Тому її основними функціями є: виробництво-споживання, соціалізація, соціальний контроль, соціальна участь, взаємопідтримка. Ці функції спрямовані на розвиток життєвого сценарію як самої громади, так і окремої особистості. Завдяки цим функціям громада є тією сферою, де реалізуються всі життєво важливі потреби людини в соціумі: визначаються норми соціально необхідної поведінки; здійснюється контроль за соціальним функціонуванням індивіда в соціумі через систему формальних принципів; здійснюється підтримка індивіда через різні типи організацій: релігійні, громадські, спеціалізовані.

Основні характеристики територіальної громадиОсновні характерні ознаки територіальної громади, що знайшли закріплення в законодавстві України:

1) територіальна — спільне проживання осіб (жителів), котрі входять до громади на певній території (у межах певної адміністративно-територіальної одиниці — села, селища, міста, ч. 1 ст. 140 Конституції);

2) інтегративна — територіальна громада виникає на основі об'єднання всіх жителів, що мешкають на певній території незалежно від того, чи є вони громадянами даної держави, тобто членами територіальної громади можуть бути громадяни даної держави, а також іноземні громадяни, особи без громадянства, котрі постійно мешкають на певній території. Можливо включення до територіальної громади біженців і переміщених осіб (за змістом ст. 1 Закону України від 21 травня 1997 p.);3) інтелектуальна — в основі конституювання територіальної громади лежать спільні інтереси жителів, які мають специфічний характер і виявляються у вигляді широкого спектра виникаючих між ними системних індивідуально-територіальних зв'язків (основний об'єкт діяльності територіальної громади — питання місцевого значення, ч. 1 ст. 140 Конституції України);

4) майнова — територіальна громада є суб'єктом права комунальної власності (їй належать рухоме й нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що перебувають у власності відповідних територіальних громад — ч. 1 ст. 142 Конституції України);

5) фіскальна — члени територіальної громади є платниками місцевих податків і зборів (ст. 67 Конституції України; статті 4, 6,15 Закону України "Про внесення змін у Закон України "Про систему оподатковування" від 18 лютого 1997 р.).

Соціалізуючі функції громади.Провідні соціалізуючі функції громади, як різновиду соціального середовища, такі: ціннісно-орієнтована функція, що забезпечує прийняття членом громади суспільних цінностей, на основі чого формується особистісна система цінностей; культурологічна функція, яка передбачає формування особистісної культури на основі практичного й вибіркового засвоєння кожним членом громади соціокультурних традицій спільноти; нормативно-правова функція, що базується на закріпленні в поведінці особистості соціальних норм (зразків), схвалених спільнотою; функція соціального контролю, суть якої полягає у виробленні системи групових реакцій на поведінку члена громади у вигляді санкцій (покарання чи заохочення), що є адекватними соціальним цінностям суспільства; інтегративна функція, мета якої - згуртувати людей шляхом опанування ними моделей поведінки, в основі яких лежить усвідомлення потреб та поважання прав інших людей, об’єднання їхніх зусиль для суспільно-корисноїдіяльності.

56Неурядові організації як суб » єкти соц.-пед роботи на локальному рівні.Неурядові організації є складовою будь-якого демократичного суспільства. Вони є важливим чинником соціального і політичного життя. Залежно від особливостей кожного окремого суспільства відрізняються лише кількість цих організацій та обсяг дій, які вони виконують. У країнах, де вони тривалий час мали всі умови для існування, наприклад у США, Канаді, країнах Європи, неурядові організації функціонують у всіх сферах суспільного життя, і скрізь вони роблять свій вагомий внесок у справу загального добробуту і стабільності. Стосовно України, то тут їм поки що не вдалося розкрити свій потенціал очікуваною мірою.

Неурядові організації- це громадські організації, благодійні фонди, які сформовані на принципах добровільності, не мають на меті отримання прибутку, незалежні та не підпорядковані урядовим структурам, захищають інтереси окремих груп людей відповідно до статуту.

Свою діяльність неурядові організації здійснюють як на загальнодержавному, так і на регіональному чи місцевому рівнях.На місцевому рівні неурядові організації включають у себе величезний інтелектуальний, культурний, науковий, духовний капітал територіальної громади, який спроможний за правильної спрямованості принести користь і громаді, і владі, і бізнесу.

ТСПД

1тспд як галузь науки та навчальна дисциплінаНа сьогоднішній день існують два аспекти розуміння соціально-педагогічних технологій: по-перше, їх можна розуміти як способи застосування теоретичних висновків тієї чи іншої науки у розв’язанні практичних завдань; по-друге, під соціально-педагогічними технологіями розуміють сукупність прийомів, методів і впливів, які застосовуються для досягнення поставлених цілей в процесі соціального розвитку, для розв’язання тих чи інших соціальних проблем.

Технології, які застосовуються в соціально-педагогічній роботі, виступають у формі:

– знань (наука);

– знань та умінь (навчання);

– знань, умінь, досвіду і практики (діяльність)

ресурси зовнішні-- соц інституції(школа,дит.садки,навчальні заклади),людські ресурси(соц.педагоги,медики,ркабілітологи,волонтери);ЗМІ;інформаційні ресурси(підручники,буклети,листівки)

Технологічні--методи,форми,засоби та прийоми,що застосовуються соц.службами,соц.обслуговуванням,соц.педагогами,соц.прац.

матеріальні--фінансові не фінансові.офіційні не офіційні;соціальні --які займаються соціальними проблемами(громад.ор-ції,благодійні фонди)

Внутрішні:особливості психічних пізнавальних процесів особистості(,сприймання,уваги,память,уява);прояви емоційно-вольвих процесів та психічних станів;особистісні характеристики(особливості характеру.темпераменту,потреби,інтереси);поканики освітнього рвня людини;професійні та соціальні уміння та навички якими івона володіє.

Окремим ресурсом соц-пед роботи виступає сімя.

Завдання:

1.розширюють діапазон знань студентів;2формують критичне мислення;3запобігають лженоваторство;4дозволяють вибрати найоптимальніші форми,методи та засоби роботи з дітьми.

5 етапи реалізації соціально-педагогічних технологій. 1. Діагностичний етап. А. Аналіз вихідної ситуації: а) визначення ступеня труднощі і небезпеки ситуації для дитини;
б) визначення того, чи входить вона в коло проблем, які повинен вирішувати соціальний педагог;
в) виявлення причин, що її породили; г) постановка проблеми;
д) визначення ступеня переживання та усвідомлення проблеми дитиною, тобто її актуальності для нього; е) готовність або неготовність дитини до вирішення проблеми.
Б. Постановка завдання соціально-педагогічного захисту (проектування).
2. Надання допомоги дитині у виявленні та усвідомленні проблеми та її причин або створення умов для актуалізації проблеми для дитини.
3. Спільне проектування рішення важкій ситуації.
4. Визначення способів соціально-педагогічного захисту (безпосередні, прямі, непрямі, опосередковані).
5. Допомога дитині в знаходженні способів вирішення проблеми або створення умов для пошуку їм цих способів.
6. Аналіз результатів виходу з проблеми.
7. Оцінка власної діяльності.
8. Наслідки - формування установки дитини на самостійне подолання подібних проблем.
9. Здійснення контролю за станом дитини і її розвитком.
Варіант Л.В. Мардахаева передбачає п'ять взаємопов'язаних етапів:
1) діагностико-прогностичний;
2) етап вибору (розробки) оптимальної технології;
3) етап безпосередньої підготовки до реалізації обраної технології;
4) реалізаційний;
5) експертно-оціночний.

4Технології соціально-педагогічної діяльності можна умовно розділити також на три групи: технології діагностики (побудовані на основі вивчення соціальних проектів і можливого прогнозування їхнього розвитку); технології конструювання і проектування розвитку тих чи інших соціальних об’єктів; технології реалізації соціальних проектів, програм та впровадження соціальних інновацій. Також технології соціальної реабілітації і адаптаціїВиділяють такі види соціальних технологій:

· інформаційних,

· навчальних,

· впроваджувальних,

· політичних,

· управлінських.

Моделювання

на тему Основні напрями роботи з сімєю,в якій виховуються прийомні діти

Завдання соціального працівника (педагога) у роботі з прийомною сім'єю - це вирішення кризових ситуацій. Крім того, слід звернути увагу і на їх своєчасне попередження і нейтралізацію. Соціальний педагог крім педагогічних проблем, робота з сім'єю, вирішує соціальні, економічні, медичні та психологічні завдання

Головна мета - мобілізувати внутрішні сили прийомної сім'ї на подолання кризи. Крім того, соціально-педагогічна діяльність здійснюється на трьох рівнях: діагностичному, профілактичному і реабілітаційному.
Соціальний патронаж - одна з універсальних форм роботи з клієнтом, що надає собою надання різної допомоги вдома. У ході патронажу можна здійснювати різні види допомоги - матеріальну, психологічну, освітню та ін
Проведення патронажу вимагає дотримання ряду етичних принципів: принципу самовизначення клієнта, добровільності прийняття допомоги, конфіденційності, тому слід інформувати сім'ю про майбутній візит.

очікуваний результат роботи соціального педагога - сприяти створенню в сім'ї відчуття безпеки, він повинен бути твердо переконаний у правильності своїх дій, бути здатним чітко викласти свої цілі клієнтам, з якими збирається працювати

Соціальний педагог повинен постійно засвоювати нові методи і прийоми роботи з сім'єю, розуміти механізм їх дії і відповідально підходити до їх застосування

О сновн напрями роботи соц.пед.з неповною сімєю.

Метою соціальної роботи з неповною сім'єю є забезпечення нормальних умов для функціонування неповної сім'ї, її розвитку та задоволення потреб її членів

Завдання соціального працівника полягає насамперед у тому, щоб забезпечити певний рівень самодостатності сім'ї щодо отримання соціальних послуг та належний рівень соціальної взаємодії

принципів роботи соціального працівника з неповною сім'єю . Серед них: індивідуальний підхід, постійний контакт з сім'єю протягом тривалого періоду часу, довірливі відносини між працівниками служби і членами сім'ї, незвинувачення (замість нього реальна допомога, захист), повага, ділове співробітництво, орієнтація на розвиток на основі позитивного потенціалу сім'ї, її здатності до самодопомоги, гнучкість у виборі методів, підходів і засобів впливу.

Основні форми роботи із неповними сім'ями,індивідуальні (з окремою сім'єю чи конкретним членом сім'ї); групові (з гетеро- чи гомогенними групами чи окремими членами кількох сімей); масові (із значною кількістю сімей або членів сімей);одноразові заходи (акції, свята); постійно діючі (лекторії, клуби, обстеження, консультпункти); «пульсуючі» (діючі за потребою, щоб зняти загострення проблеми, привернути до неї увагу з подальшим переходом до роботи в постійно діючих чи одноразових заходах);інформаційні (спрямовані на засвоєння інформації); репродуктивні (спрямовані на відтворення знань, способів дії: лекторії, семінари, диспути); тренувальні - тренінги, практикуми тощо (спрямовані на застосування на практиці знань, формування вмінь, навичок, звичок); творчі (спрямовані на вироблення нових рішень, нових знань та способів дії);Соціальна робота з неповними сім'ями здійснюється за напрямами: соціальна допомога, соціальне обслуговування, соціальний захист, соціальна підтримка, соціальне забезпечення, соціальне посередництво, соціальна адаптація, соціальна діагностика, соціальна профілактика, соціальна корекція, соціальна реабілітація.

Соціальна педагогіка

І. Звєрєва, А. Капська, Л. Міщик розглядають соціальну педагогіку як теорію, а соціальну роботу

як практику реалізації соціально-педагогічних наукових розробок.

Принципи соціальної педагогіки. Принципи природовідповідності, культуровідповідності і гуманізму.

А. Капська визнає чотири групи принципів:

соціально-політичні(принцип законності,принцип державного підходу до завдань,принцип звязку,змісту форми роботи СПД)

психолого-педагогічні(принцип диференційованого та індивідуального підходу,принц.цілеспрямованості,системності)

організаційні,(принцип компетентності кадрів,інтеграції, прин.контролю та перевірки виконання)

специфічні (для соціальної роботи)(пр.гуманності,пр.клієнтоцентризму,пр.конфедеційності,пр.толерантності)

Принцип природовідповідності. Виховання має будуватися відповідно із природним ходом розвитку самої людської природи (Песталоцці), як слідування за процесом природного розвитку людини на кожному віковому етапі, з урахуванням індивідуальних особливостей (Дістервег). Цей принцип базується на науковому розумінні природничих і соціальних процесів, загальних законів розвитку природи, людини, ноосфери. Залежно від статі й віку необхідно формувати в людини установку на збереження життя, здоров'я, на здоровий спосіб життя, розвивати в ній відповідальність за себе і оточуючий світ.

Принцип культуровідповідності передбачає, що соціальне виховання повинно базуватися на загальнолюдських цінностях культури, будуватися відповідно до національних цінностей, норм; це також прилучення людини до різних пластів культури етносу, суспільства, світу в цілому. Цей принцип має особливу роль у сучасному суспільстві, в якому постійно відбуваються зміни у всіх сферах життя, а зміни, як відомо, породжують психолого-педагогічні проблеми. Людство в цілому, групи людей, конкретна людина далеко не одразу ' не завжди безболісно сприймає всі інновації, які відбуваються. Адаптація людини до інновацій може породжувати порушення психічного здоров'я, соціальну дезінтеграцію, агресивну поведінку.

Принцип гуманізму є стрижневим у всій соціально-педагогічній діяльності. Його витоки можна простежити ще в благодійних діяннях князів Київської Русі після введення християнства. Вчення церкви про людинолюбство, духовність, доброчинне ставлення до нужденних, благодійність через спеціальний податок і милостиню стали наріжним каменем гуманістичної спрямованості соціальної допомоги та підтримки людини. Сьогодні принцип гуманізму передбачає визнання людини найвищою цінністю. Він має на меті здійснення соціально-педагогічної діяльності на засадах альтруїзму, емпатії, людяності, прийняття особистості клієнта з усіма його позитивними та негативними рисами.

4Дидактичні принципи і правила соціально-педагогічної діяльності. дидактичні принципи - пинципи навчання.

Принцип спрямованості навчання на реалізацію мети освіти. Цей принцип витікає з того, що навчання обумовлене потребами суспільства у всебічному і гармонійному розвитку особистості.

В основі принципу науковості лежить ряд важливих положень: світ можна пізнавати; людські знання, перевірені практикою, дають об'єктивну картину розвитку світу; наука в житті людини відіграє важливу роль, що зумовлює спрямованість шкільної освіти на засвоєння наукових знань; науковість навчання; науковість навчання,.

Принцип зв'язку теорії з практикою, з життям вимагає розуміння учнями значення теорії в житті, умілого застосування теоретичних знань для виконання практичних завдань, участі у вирішенні актуальних проблем сучасності.

Принцип зв'язку навчання з життям передбачає постійне звернення педагога і учнів до новітніх досягнень науки, техніки, культури, мистецтва, проблем суспільного життя нашої країни і всього світу.

Принцип свідомості й активності. В основі даного принципу лежить цільова установка школи — необхідність підготовки свідомих і активних громадян держави; установлені наукою закономірні положення: справжню суть людської освіти складають глибоко і самостійно осмислені знання, набуті шляхом інтенсивного напруження власної розумової діяльності; свідоме засвоєння знань учнями залежить від ряду умов і факторів: мотивів навчання, рівня і характеру пізнавальної активності учнів, організації навчально-пізнавального процесу і управління пізнавальною діяльністю учнів, застосованих учителем методів і засобів навчання тощо.

Принцип доступності передбачає відповідність змісту, характеру і обсягу матеріалу, який вивчається, віковим особливостям і рівню підготовки учнів. Доступність навчання не означає його легкості.

Принцип наочності навчання вимагає залучення до сприймання всіх органів чуття учня. Принцип використовується з стародавніх часів. У сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання.

Принцип систематичності і послідовності. Принцип вимагає, щоб знання, уміння і навички формувались системно, в певному порядку, щоб кожний елемент навчального матеріалу логічно пов'язувався з іншим, а нові знання спиралися на засвоєні раніше і створювали фундамент для засвоєння наступних знань.

Принцип міцності. Даний принцип вимагає, щоб знання, уміння, навички, світоглядні та інші ідеї були осмислені, добре засвоєні й тривалий час трималися в пам'яті. Принцип рішуче відкидає схоластичне зазубрювання і механічне заучування матеріалу.

5Специфіка соціально-педагогічних понять: соціально-освітній простір, соціальний розвиток і соціальне формування особистості. певною мірою освітній простір позначає сферу впорядкованого й навіть гармонізованого середовища, завданням якого є розвиток, соціалізація й виховання особистості, освітній простір можна вважати організованою формою буття особистості, яка соціалізується.

Освітній простір складається із різних компонентів, серед яких:

матеріально-речове середовище (території й природні об’єкти, приміщення для різноманітної діяльності, оснащення й устаткування, у тому числі книги, технічні засоби тощо);

освітні установи на рівні мікросоціуму (дошкільні освітні установи, школи, дитячі і юнацькі установи культури, громадські організації, спортивні установи);

джерела масової комунікації (теле- і радіопрограми, дитячі й молодіжні видання, періодичні журнали та інше);

змістовна сторона освітнього простору (соціальний досвід, "закодований" у змісті навчання, в іграх, у художній діяльності, спорті, дитячій і молодіжній субкультурі);

організація освітнього простору (режим, організація часу й реґламентація життя учасників освітнього простору, форми самоврядування, норми, заповіді, система влади й керування, що склалися, міри дисципліни тощо).Таким чином, під поняттям “освітній простір” ми розуміємо педагогічний феномен зустрічі та взаємодії людини з оточуючими її елементами-носіями культури (освітнім середовищем), у результаті чого відбувається їх осмислення та пізнання. У зміст цього педагогічного феномену ми вкладаємо смисл спеціально організованого педагогічного середовища як структурованої системи педагогічних факторів та умов їх освоєння особистістю у процесі її становлення. Таке розуміння освітнього простору зміщує акценти у визначенні цілей шкільного навчання та засобів вирішення проблем, які виникають у зв’язку зі змінами парадигми освіти.

Соціальний розвиток людини - це тривалий виховний процес, в якому беруть участь педагоги, батьки, дідусі та бабусі. У процесі соціального розвитку не всі сторони дають правильну оцінку того, як дитина засвоює цінності, традиції, культуру суспільства чи спільноти, в якому він має жити. Граючи з друзями, займаючись, спілкуючись з дорослими і однолітками, він отримує соціальний розвиток і вчиться жити поряд з людьми, враховувати їхні інтереси, правила і норми поведінки в суспільстві. Правильне соціальний розвиток дитини створює його характер соціально адаптованою, компетентним до життєвих ситуацій і визначає його майбутнє. По суті, майбутнє дитини формується сьогодні, яким і ким стане ваше чадо визначає саме соціальний розвиток дитини.

Соціальне формування особистості - природний безперервний процес. Від нього залежить, яким стає людина як особистість, якою мірою і як він реалізує себе в житті, як впливає на середу життєдіяльності.

6Професійний портрет соціального педагога.Призначення, сфери діяльності та функції соціального педагога. Соціальний педагог - спеціаліст, зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності. Він організовує взаємодію освітніх та позанавчальних установ, сім'ї, громадськості з метою створення у соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку.Соціальний педагог у відповідності з посадовими обов’язками: вивчає психолого-медико-педагогічні особливості дітей та молоді; умови їх життя в мікросоціумі; виявляє інтереси, потреби, труднощі, проблеми, конфліктні ситуації відхилення в поведінці дітей та молоді; надає їм своєчасну допомогу та підтримку; виступає посередником між особистістю та організацією, сім’єю, спеціалістами різних соціальних служб, відомств та адміністративних органів; здійснює реабілітацію дітей-інвалідів; організує роботу з дітьми та молоддю за місцем проживання; забезпечує соціальний супровід дітей-сиріт; працює по профілактиці негативних явищ серед дітей та молоді.

Придатність спеціаліста до виконання перелічених посадових обов’язків визначається рівнем сформованості в нього когнітивного (знання) та операційного (вміння) компонентів готовності до соціально-педагогічної діяльності.

Базові теоретичні знання соціального педагога реалізуються в практичній діяльності соціального педагога. Вони тісно пов'язані з професійними вміннями.

Комунікативні уміння передбачають володіння культурою міжособового спілкування, налагодження контакту з іншою людиною, розвиток взаємодії з клієнтом в позитивному емоційному напрямку.

Аналітичні вміння спрямовані на аналіз процесів, що відбу-ваються в соціумі, аналіз стану дитини та впливу на неї мікросоціуму; виділення проблем дитини та розуміння сумісної діяльності з нею щодо їх подолання.

Організаторські вміння - створення і розвиток офіційної та неофіційної мережі соціальної підтримки особистості, залучення волонтерів, що можуть надати ресурси, послуги та інші види допомоги.

Прогностичні вміння передбачають прогнозування розвитку особистості з урахуванням м проблем; постановку мети діяльності та їі завдань, передбачення можливого результату роботи; планування етапів майбутньоїдіяльності.

Проектувальні вміння дозволяють створювати програми діяль-ності по окремих напрямах роботи; здійснювати відбір необхідних методів та форм діяльності; конкретизувати зміст роботи в кожному окремому випадку.

Психологічні характеристики: емоційна врівноваженість, низька тривожність, творче мислення, послідовність у діях, наполегливість, стриманість, уважність, спостережливість.

Морально-етичні якості: гуманність, доброта, терпимість, спра-ведливість, тактовність, емпатійність, скромність, відповідальність.

Психоаналітичні якостї. адекватна самооцінка, самокритичність, самоаналіз, прагнення до самовдосконалення.

Психолого-педагогічні якості: комунікабельність, зовнішня при-вабливість, уміння навіювати та переконувати, оптимізм.

основне призначення соціального педагога-- Це соціальний захист дитини, підлітка, надання йому соціальної чи медичної допомоги, вміння організувати його навчання, його реабілітацію і адаптацию.Сфери діяльності соціального педагога: соціальні служби різного типу; служби у справах дітей; неурядові організації; установи та заклади, підпорядковані Міністерству охорони здоров'я України; заклади освіти; заклади пенітенціарної системи; центри, відділи, управління, підпорядковані Міністерству у справах сім'ї, молоді та спорту.Сфера діяльності соціального педагога — соціум, як найближче оточення особистості, людські відносини, соціокультурні умови розвитку. Потреба в соціальному педагогові з'являється там і тоді, де і коли сім'я, школа, громадськість не забезпечують необхідного розвитку, виховання й освіти дитини, молодої людини. Саме у такий період соціальний педагог є дуже потрібним, особливо для роботи з іще не сформованою молоддю та дітьми.Соціальний педагог у своїй діяльності виконує такі функції:

- діагностичну:вивчає та оцінює особливості діяльності і розвитку учнів (вихованців), мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу в цілому, неформальних молодіжних об¢єднань; досліджує спрямованість впливу мікросередовища, особливостей сім¢ї та сімейного виховання, позитивного виховного потенціалу в мікрорайоні та джерела негативного впливу на дітей та підлітків;- прогностичну:прогнозує на основі спостережень та досліджень посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на розвиток особистості учня чи групи; прогнозує результати навчально-виховного процесу з урахуванням найважливіших факторів становлення особистості;- консультативну:дає рекомендації (поради) учням, батькам, вчителям та іншим особам з питань соціальної педагогіки; надає необхідну консультативну соціально-педагогічну допомогу дитячим, молодіжним об¢єднанням, дітям, підліткам, які потребують піклування чи знаходяться у складних життєвих обставинах;- захисну: забезпечує дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представляє їхні інтереси у різноманітних інстанціях (служби у справах неповнолітніх, міліції, суди тощо);- профілактичну:переконує учнів в доцільності соціально значимих норм та правил поведінки, ведення здорового способу життя, сприяє попередженню негативних явищ в учнівському середовищі;- соціально-перетворювальну:надає соціальні послуги, спрямовані на задоволення соціальних потреб учнівської молоді; здійснює соціально-педагогічний супровід навчально-виховного процесу, соціально-педагогічний патронаж соціально-незахищених категорій дітей; сприяє соціальному і професійному визначенню особистості, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію молоді;- організаційну:координує діяльність та взаємодію усіх суб’єктів соціального виховання; сприяє соціально корисній діяльності дітей і підлітків; формує демократичну систему взаємостосунків в підлітковому середовищі, а також серед дітей і дорослих.

Специфіка функцій соціального педагога потребує безперервного самовдосконалення, широкої поінформованості, обізнаності, ерудиції, глибоких спеціальних знань. Соціальний педагог має бути цікавим для оточення.

7Кодекс етики соціального педагога. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи (соціальних працівників і соціальних педагогів) України – це документ, який націлює на здійснення соціальної роботи в багатьох функціональних сферах з метою розвитку потенціалу та можливостей особистості, а також і задоволення людських потреб.В Етичному кодексі спеціалістів із соціальної роботи України визначено положення, які є для фахівців принциповими орієнтирами з питань професійної діяльності, виконання службових обов'язків, організації взаємодії з клієнтами. У документі визначено шляхи розв'язання моральних проблем та прийняття найбільш адекватного професійного рішення в етичних питаннях.

І. Етичні обов’язки соціального педагога стосовно клієнтів. 1. Права і прерогативи, першорядність інтересів клієнтів. Соціальний педагог має докласти максимум зусиль, щоб виховати і розвинути самостійність клієнта.. 2. Конфіденційність і збереження таємниці. Співробітник соціальної служби повинен поважати таємниці клієнта і не розповсюджувати інформацію, яка стала відомою під час професійної соціальної допомоги.

3. Гонорари. Співробітник соціальної служби повинен впевнитися, що встановлені гонорари за різноманітні види соціальної допомоги справедливі, розумні, тактовні та відповідають виду здійсненої соціальної допомоги і здатності клієнта платити. Соціальний педагог не повинен приймати цінних подарунків за виконану роботу. ІІ. Етичні норми соціального педагога стосовно своїх колег. 1. Повага, чесність, ввічливість. Соціальний педагог повинен ставитися до колег з повагою, ввічливо, справедливо, з довірою, зберігаючи делікатність:. 2. Стосунки з клієнтами колег. Співробітник соціальної служби повинен поводитися з клієнтами своїх колег з увагою, вести їх справи з повною професійною віддачею: а) не брати на себе професійну відповідальність за клієнтів колеги без відповідного погодження з останнім; б) обслуговуючи клієнтів колег під час їхньої відсутності, працювати з ними так само уважно, як і з "власними". ІІІ. Етичні обов’язки соціального педагога стосовно керівної організації або керівника. Співробітник соціальної служби повинен суворо дотримуватися своїх обов’язків, встановлених керівною організацією: а) працювати над вдосконаленням, коректуванням політики своєї організа-ції, підвищенням ефективності та дієвості її служб; б) використовувати ресурси керівної організації дуже уважно і тільки за такими потребами, для яких ці ресурси розраховані. ІV. Етичні обов’язки соціального педагога перед своєю професією. 1. Захист чистоти, недоторканості професії. Соціальний педагог повинен підтримувати і підвищувати значущість, етику, знання та цілі своєї професії: а) захищати і підсилювати чистоту своєї професії, бути відповідальним і активним в дискусіях з удосконалення професії; б) вживати заходів за допомогою відповідних каналів проти неетичної поведінки будь-кого зі своїх колег; в) попереджувати некваліфіковану та заборонену практику соціальної роботи; г) не припускати під час реклами своєї компетентності, кваліфікації тих послуг та результатів, яких не може бути досягнуто. 2. Робота в мікрорайоні. Соціальний педагог повинен всіляко допомагати людям, інформуючи і роблячи соціальні служби доступними для населення мікрорайону: вкладати свій час, професійний досвід та знання в діяльність, яка сприяє шанобливому ставленню до корисності, чистоти і компетентності у своїй професії. 3. Розвиток знань. Соціальний педагог повинен нести повну відповідальність за розвиток і повне використання своїх професійних знань: V. Етичні обов’язки соціального педагога перед суспільством. Співробітник соціальної служби повинен сприяти розвитку суспільства: а) діяти таким чином, щоб виключити несправедливість стосовно будь-якої людини чи групи на основі національного походження, політичних чи релігійних переконань, сексуальних орієнтацій, віку, шлюбного статусу, психічних або фізичних вад, а також виключити переваги та привілеї для окремих категорій на-селення;

8 Особистість соціального педагога.Соціальний педагог — це спеціаліст, у компетенцію якого входить надання педагогічної, психологічної, психотерапевтичної та соціальної допомоги людям, які її потребують. Він організовує виховну роботу з дітьми, молоддю, дорослими в різних соціокультурних середовищах (сім'ї, навчальних і дошкільних закладах, дитячих будинках, притулках, трудових колективах тощо).

Соціальний педагог повинен знати основні закономірності розвитку особистості на всіх вікових етапах; специфіку формування стосунків у соціумі; екологічну, демографічну, соціально-педагогічну характеристику мікросередовища; форми і методи соціально-педагогічної роботи з сім'єю, різними групами і категоріями населення; функції, права і обов'язки державних і суспільних інститутів стосовно сім'ї та особистості; особливості молодіжної політики держави; основи трудового законодавства, сімейного права; методику і технологію діагностики особистості та її мікросередовища; вміти аналізувати і програмувати соціальну роботу, проводити соціально-педагогічні дослідження, діяти відповідно до етичного кодексу спеціаліста.

Спираючись на аналіз науково-педагогічної літератури, можна визначити такі основні положення кодексу етики соціального педагога:

— бути комунікабельним, контактним посередником між клієнтом і його оточенням та іншими суб'єктами соціальної роботи, разом визначати шляхи розв'язання проблеми, спонукати до дії, ініціативи, творчості, враховуючи можливості особистості, поважати її гідність та унікальність;

— уміти слухати клієнта, проявляти витримку, делікатність, тактовність, виконувати роль порадника, будувати взаємини на основі діалогу "рівний з рівним", на позиції гуманізму і милосердя;

— проводити роботу в рамках своєї компетенції; нести персональну відповідальність за якість своєї роботи; захищати і підсилювати достоїнство професії, удосконалювати професійні знання, майстерність, рівень кваліфікації;

— не повчати, не наказувати, не використовувати професійні відносини в особистих цілях, не піддаватися впливам і натискам, що призводять до негативних наслідків;

— сприяти розвитку благополуччя суспільства шляхом: розширення особистих можливостей людей, приділяючи особливу увагу людям з обмеженими функціональними можливостями; активної боротьби проти несправедливості щодо різних верств населення стосовно їх національних, політичних і релігійних переконань; створення умов для розвитку культур національних меншин; ініціатив, спрямованих на зміни законодавства з метою покращання соціальних умов життя.

До характерних рис особистості соціального педагога належать: емпатійність, гуманність, делікатність, психологічна грамотність, комунікабельність, тактовність, загальна культура.

9.Значення неперервності освіти у професійній діяльності. ідея неперервної професійної освіти, реалізації концепції ”освіта упродовж життя” посідає важливе місце серед сучасних прогресивних освітніх ідей, спрямованих на забезпечення сталого розвитку нашого суспільства та прогресу всього людства у ХХІ столітті. З цього випливає актуальність проблеми створення гнучких механізмів постійного оновлення змісту освіти та технологій неперервного оновлення знань. У контексті неперервної професійної освіти важливо зазначити також проблему стандартизації освітніх інформаційних технологій. Конкретизуємо цю тезу.

Неперервна професійна освіта має виключне значення як для самої особистості, так і для держави.

Щодо особистісного контексту, то неперервна професійна освіта має виступати як цілісна педагогічна система, яка організаційно, змістовно й технологічно забезпечує потребу людини у навчанні, духовному й культурному розвитку, підвищенні професійної компетентності й просто отриманні естетичної насолоди від пізнання всього нового, що відповідає інтересам і запитам особистості.

Щодо державного значення, то неперервна професійна освіта забезпечує стабільність розвитку суспільного виробництва, є засобом розширеного відтворення його інтелектуального, духовного і культурного потенціалу, а тому має стати пріоритетом соціальної державної політики.

Слід виділити якісно нові аспекти дослідження проблем неперервної професійної освіти у сучасній педагогіці:

• неперервна професійна освіта сьогодні охоплює не тільки всі традиційні компоненти освітніх систем, а й неформальну освіту, самоосвіту, освіту дорослих;

• навчання людей з різним життєвим і професійним досвідом, різними ціннісними орієнтаціями не може забезпечуватися лише простим механічним перенесенням попередніх досягнень педагогічної науки і практики у нові умови.

Отже, неперервна професійна освіта потребує нового теоретико-методологічного і методичного забезпечення з боку педагогічної науки, оскільки вона за цілою низкою ознак відрізняється від традиційної системи освіти.До найбільш характерних особливостей неперервної професійної освіти сьогодні відносять такі: фундаменталізацію освіти; випереджувальний характер освіти; збільшення доступності системи освіти для населення; технологічність освіти.

10..Причини появи та розвитку волонтерства на сучасному етапі розвитку суспільства. Разом із відновленням традицій благодійності як невід’ємна її складова у незалежній Україні починає активно розвиватися волонтерський рух. Це благодійна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної платні, просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства загалом; гуманістична діяльність, яка спрямована на соціальну допомогу певним верствам населення, розвиток добробуту та процвітання суспільства.

Для України, як і для всього світу, волонтерство є актуальним і важливим з низки причин. По-перше, як свідчить багаторічний досвід використання праці волонтерів, це ефективний спосіб вирішувати складні проблеми окремої людини, суспільства і навколишнього середовища, які часто виникають на ґрунті недостатньої турботи про суспільне благо. По-друге, волонтерство приносить у соціальну сферу нові, як правило, творчі та сміливі ідеї щодо вирішення найгостріших і найскладніших проблем. Тому саме завдяки йому безвихідні, на перший погляд, ситуації знаходять своє розв’язання. По-третє, волонтерство – це спосіб, за допомогою якого кожний представник суспільства може брати участь у покращанні якості життя. По-четверте, це механізм, за допомогою якого люди можуть прямо адресувати свої проблеми тим, хто здатний їх вирішити.

Більш впевнено можна говорити про виникнення феномену волонтерства вже з середини ХІХ століття. 1859 рік вважається роком виникнення волонтерського руху в світі. Саме в цей період Анрі Дюран, відомий французький письменник-журналіст, вражений наслідками кривавої битви при Сольферіно, запропонував Створення Червоного Хреста – організації, яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу полоненим та пораненим.

Від часів незалежності України державою видано низку нормативно-законодавчих актів щодо підтримки та розвитку волонтерського руху, зокрема, у Законах України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” (від 21.06.2001, № 2558-III), „Про соціальні послуги” (вiд 19.06.2003, № 966-IV), в яких добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна. 10 грудня 2003 року затверджено постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг” (від 10.12.2003, № 1895). Нині обговорюється проект Закону „Про волонтерський рух”. Це свідчить про визнання суспільством значущості волонтерської діяльності.

Волонтерська група – це невелика за чисельністю спільнота лю-дей, що діє на добровільних засадах, об’єднана певною благодійною діяльністю та утворена при державній чи неурядовій організації.

Система волонтерського руху функціонує завдяки її людським ресурсам. В широкому розумінні ресурси розглядаються як запаси чого-небудь, що можна використовувати в разі потреби. В іншій інтерпретації вони трактуються як джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися по мірі необхідності з метою виконання певних завдань чи вдосконалення діяльності.Традиційною типовою класифікацією добровільних помічників в Україніє поділ їх на три умовні групи в залежності від їх причетності до певної організаційної структури: 1) волонтери, які працюють при Центрах соціальних служб для молоді; 2) волонтери, які є членами різних громадських організацій 3) волонтери, які представлені іншими категоріями населення

Волонтери, які працюють при ЦССМ (Центрах соціальних служб для молоді):Діти та молодь:- учні старших класів шкіл та середньо-спеціальних закладів;- творчі об'єднання;- групи самодопомоги;- школи лідерів;- клуби інвалідів;- дитячі та молодіжні об’єднання.Фахівці:- психологи;- педагоги;- соціальні педагоги;- соціальні працівники;- юристи;- лікарі.Батьки проблемних дітей:- батьки дітей-інвалідів;- батьки підлітків з девіантною поведінкою;- батьки підлітків з адиктивною поведінкою.Студенти ВНЗ:- які проходять практику при ЦССМ;- які потребують реальної практичної допомоги у навчанні.Волонтери, які є членами різних громадських організацій: - дитячих; - жіночих; - релігійних; - організацій соціально-медичного профілю; - культурологічних; - організацій патріотичного характеру; - спеціалізованих організацій, що працюють з інвалідами, людьми похилого віку.Волонтери, які представлені іншими категоріями населення:- волонтери, які приходять за власним бажанням; - клієнти; - спонсори; - чиновники.

11 Особливості мотивації волонтерів до соціально-педагогічної діяльності. Мотивація – це те, що штовхає людину вчинити певну дію відповідно до потреби, що виникла.Можна виділити такі мотиви, які спонукають волонтерів до соціально-педагогічної діяльності, а саме: знайомство з новими людьми; боротьба із самотністю; схвалення оточуючих людей; відчуття потрібності суспільству; причетність до вирішення важливих соціальних проблем; вираження творчої натури; набуття знань і практичних навичок; розширення власного світогляду; можливість для особистісного зростання; встановлення нових зв’язків та поява нових контактів, які в подальшому допоможуть у працевлаштуванні; можливість кар’єрного зростання; отримання рекомендацій для кар’єрного зростання чи навчання; організація змістовного дозвілля; розвиток умінь і навичок, які не використовуються на оплачуваній роботі; вираження релігійних переконань та прихильностей; вираження співчуття та солідарності з людьми, які потребують допомоги.

Але одним із найвагоміших мотивів волонтерів до соціально-педагогічної діяльності є покращення якості життя як благоотримувачів, так і волонтерів. Утім, найбільше дискусій серед науковців та практиків як мотив волонтерів до соціально-педагогічної діяльності викликає альтруїзм. Скептики стверджують, що альтруїзм як мотив, що спонукає до волонтерської діяльності, існує тільки на словах, людина ж завжди переслідує власні цілі, працюючи на благо інших.Релігійні ж переконання виступають каталізаторами, які підштовхують волонтерів до соціально-педагогічної діяльності.

Отже, розглянувши різні підходи мотивації волонтерів до соціально-педагогічної діяльності, можна зробити висновок, що центральним мотивом є сама соціально-педагогічна діяльність, спрямована на допомогу іншим, ґрунтуючись на власній відповідальності за громаду і через релігійні переконання. Ця діяльність може бути пов’язана з низкою егоїстичних мотивів, але в соціально-допустимій нормі. Альтруїстичний мотив, який в ідеалі має бути основним, буває нестійким, оскільки завжди підкріплюється бажанням людини.

Напрями соціально-педагогічної діяльності, що потребують участі волонтерів.Основні напрями соціально-педагогічної діяльності, що потребують участі волонтерів:1. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі: - робота з молоддю, схильною до асоціальної поведінки;- профілактика та подолання вживання алкогольних напоїв;- профілактика та запобігання тютюнопалінню;- профілактика та запобігання вживанню наркотичних речовин;- профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІДу;- підтримка дітей та підлітків, що постраждали від морального, фізичного,сексуального насильства;- підтримка дітей та молоді, що перебувають у кризовому стані;- соціальна робота з "дітьми вулиці".В цьому напрямку волонтерами проводяться різноманітні бесіди, диспути, лекції на різну тематику, організовуються вечори, концерти "За здоровий спосіб життя", проводяться рольові та творчі ігри з молоддю та з "дітьми вулиці". Розповсюджуються інформаційні листівки, буклети про негативний вплив на організм вживання алкоголю, тютюну, наркотичних речовин. Тут застосовуються як групові форми роботи, так і індивідуальні.

2. Соціальна опіка і захист найменше захищених категорій дітей та молоді:- підтримка та сприяння розвитку творчих здібностей молодих інвалідів;- соціальна допомога молодим сім'ям;- соціальна робота з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування;- соціальна підтримка військовозобов'язаної молоді;- соціальна робота з жіночою молоддю;- соціальна допомога самотнім матерям, неповним сім'ям, багатодітним сім'ям;- допомога у вирішенні соціальних проблем учнівської та студентської молоді.

Організовуються концерти, конкурси, змагання, ярмарки, створюються різноманітні лубі за інтересами, проводяться благодійні акції, вечори.Все це робиться для того, щоб такі категорії дітей та молоді відчули себе потрібними в цьому суспільстві.

3. Соціальний супровід молоді, допомога її інтеграції у суспільство.- сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню дітей та молоді;- формування та розвиток якостей творчої особистості;- соціальна підтримка безробітної молоді, сприяння в працевлаштуванні;- розвиток та підтримка обдарованих дітей та підлітків;- організація змістовного дозвілля дітей та молоді як шлях профілактики дитячої бездоглядності і правопорушень.

12соціалізація особистості Соціалізація – процес, який, з одного боку, передбачає засвоєння індивідом соціального досвіду, адаптацію до соціального середовища, засвоєння його традицій, норм і цінностей шляхом, а з другого – процес активної діяльності, включення в соціальне середовище.

Соціалізація включає три взаємозалежних процеси:

1) соціальна адаптація – це активне пристосування до умов середовища за допомогою засвоєння/асиміляції зовнішніх вимог і зміни/акомодації власних реакцій;

2) індивідуалізація – активне пристосування особистості до власних особливостей у формі самопізнання, самоприйняття і самореалізації;

3) соціально-психологічна інтеграція – поступове ускладнення, упорядкованість і узгодження інтрапсихічних компонентів і функцій у відповідності з вимогами соціальної реальності.

Соціальний розвиток дітей і молоді можна розуміти як об’єктивний і водночас керований процес взаємодії кількісних і якісних змін соціальних характеристик молодого покоління в ході його становлення як суб’єкта суспільного виробництва і суспільного життя. Можна сказати, що поняття “соціальний розвиток” і “соціалізація” збігаються, але в них по-різномузроблені акценти: активність особистості більш виразно представлена в ідеї розвитку, а в соціалізації в центрі уваги знаходиться соціальне середовище і його вплив на особистість.

Соціалізація відбувається в просторі і часі, у формальних і неформальних групах і різних інституціях, від народження і до смерті.

Мета соціалізації полягає в тому, щоб:а) оволодіти досвідом старших поколінь, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце у суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому;

б) допомогти особистості вижити у суспільному потоці криз і революцій — екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших поколінь, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце у суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому;

в) зрозуміти своє покликання, визначити власне місце у суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому.завдання можна об'єднати у три групи:

-природно-культурні– досягнення на кожному віковому етапі певного рівня фізичного розвитку, засвоєння елементів етикету, ведення здорового способу життя, управління своїм психофізичним станом тощо;

-соціально-культурні– пізнавальні, моральні цілі, бажання володіти певною сумою знань, умінь і навичок;

-соціально-психологічні– становлення самосвідомості, самовизначення, самореалізація, самоствердження особистості. Людина може змінювати цілі, шукати нові шляхи їх досягнення,

оскільки є активним учасником соціалізації.напрями Основні напрями соціалізації відповідають ключовим сферам життєдіяльності людини: поведінкової, емоційно-чуттєвої, пізнавальної, буттєвої, морально-етичної, міжособової. Таким чином, в процесі соціалізації люди навчаються тому, як поводитися, емоційно реагувати на різні ситуації, переживати і проявляти різні почуття; яким чином пізнавати навколишній природний і соціальний світ; як організовувати свій побут; яких морально-етичних орієнтирів дотримуватися; як ефективно брати участь в міжособовому спілкуванні і спільній діяльності.

13Сім’я, освіта, релігія і культура як основні інститути соціалізації дитини. Роль різних соціальних інститутів у соціалізації людини не однакова. Одні з них стихійно впливають на індивіда в процесі його розвитку та соціального становлення, інші ж виконують функцію цілеспрямованого впливу на формування його особистості. До таких соціальних інститутів, які можна з повним правом назвати інститутами соціалізації, відносяться: родина, освіта, культура, релігія.Сім'я є головним інститутом соціалізації, через який людина засвоює основні соціальні знання, набуває моральні вміння і навички, сприймає певні цінності та ідеали, необхідні йому для майбутнього життя в даному суспільстві.Роль сім'ї як інституту соціалізації залежить від типу суспільства, від його традицій і культурних норм. Незважаючи на те, що сучасна сім'я не може претендувати на ту роль, яку вона відігравала в традиційних суспільствах (збільшення числа розлучень, ослаблення традиційної позиції батька, трудова зайнятість жінки), її роль в процесі соціалізації усе ще залишається надто значущою.

Іншим соціальним інститутом, що має таке ж, важливе, значення для успішної соціалізації людини, як і сім'я, є освіта. Через освіту особистість також долучається до цінностей, які панують у суспільстві. На думку П.О. Кенкмана освіта формує у підростаючого покоління ідейну спрямованість, життєву позицію. Набуваючи в процесі освіти знання, вона не тільки розвивається, але й адаптується до життя в суспільстві.

Предметне поле культури як ще один соціальний інститут вбирає в себе всі створені людством матеріальні і духовні цінності. Важко переоцінити той вплив, який чинить на індивіда в процесі її становлення і розвитку культура: література, музика, живопис, засоби масової інформації та багато іншого.Релігія як соціальний інститут являє собою складне суспільне явище, цілісну систему особливих уявлень, почуттів, установ і різних об'єднань віруючих. Вічні духовні цінності такі як любов і турбота про ближнього, чесність, терпіння, милосердя, співчуття в духовному вихованні не замінні. Релігійні свята, традиції, релігійна музика мають великий вплив на засвоєння дитиною моральних суспільних норм і правил поведінки.

У процесі соціалізації людини, її інтеграції в суспільство, в різні типи соціальних груп та структур відбувається засвоєння цінностей, установок, соціальних норм, зразків поведінки, на основі яких формуються соціально значущі якості особистості.У результаті виховання, самовиховання і позитивного впливу інших соціальних факторів: культурно-історичних і релігійних традицій, засобів масової інформації відбувається природний процес інтеграції особистості в суспільство, а саме, її соціалізація.

умови які впливають на процес соціалізації. Соціалізація особистості на індивідуальному рівні містить такі процеси:• взаємодію (особистість кожної людини формується в процесі взаємодії одна з одною. На характер цих взаємодій впливають такі чинники, як вік, інтелектуальний рівень, стать тощо);• вплив (навколишнього середовища на особистість людини);• набуття досвіду (особистість формується на основі власного індивідуального досвіду);• окультурення (важливим аспектом формування особистості є культура).

Соціалізація здійснюється через низку умов, які після їхнього групування можна назвати «факторами». Такими факторами соціалізації є: цілеспрямоване виховання, навчання і випадкові соціальні впливи в діяльності та спілкуванні. Соціалізуючись, дитина не пасивно приймає різні впливи (зокрема виховні), а поступово переходить від позиції об´єкта соціального впливу до позиції активного суб´єкта. У процесі соціалізації індивід бере участь у соціальних відносинах, змінюється його психіка.

14Основні фактори та види соціалізації особистості, їх педагогічний потенціал та характеристика. фактори соціалізації об’єднують у 4 групи:

1Перша – мегафактори (від англ. «мега» – «дуже великий») – космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів Землі.Органічний взаємозв’язок планети і світу пояснюється тим, що світ виник і почав розвиватися в природно-кліматичних умовах. У результаті розвитку засобів масової комунікації став можливим вплив планети і світу на процес соціалізації, тому що засоби масової інформації дозволяють людині, сидячи вдома, бачити, як живуть люди в будь-якій точці земної кулі. Тим самим розширилися межі дійсності, наслідком чого стала зміна у сприйнятті життя.

2Друга – макрофактори (від англ. «макро» – «великий»), що впливають на соціалізацію країни, етносу, суспільства, держави.Роль етносу як чинника соціалізації людини впродовж її життєвого шляху, з одного боку, не можна ігнорувати, а з іншого – не слід і абсолютизувати.Вплив етнокультурних умов на соціалізацію людини найбільш суттєво визначається тим, що прийнято називати менталітетом.

3Третя – мезофактори (від англ. «мезо» – «середній), які дозволяють виділяти групи людей за: місцевістю і типом селища, в яких вони живуть (регіон, село, місто); приналежністю до слухачів тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення тощо); належності до певних субкультур.На соціалізацію впливають мезофактори як прямо, так і опосередковано.Важливим мезофактором соціалізації є регіон.У регіоні відбувається залучення людини до соціуму, тут формуються, зберігаються і змінюються норми способу життя, а також відбувається розвиток і збереження культурних і природних багатств. Регіональні умови впливають на соціалізацію, маючи при цьому різний характер, в залежності від характерних особливостей регіону.

4четверту групу – мікрофактори. До них належать фактори, що безпосередньо впливають на конкретних людей – сім’я, сусіди, групи однолітків, виховні організації, різні громадські, державні, релігійні, приватні і контр соціальні організації, мікросоціуми. Сім’я як один із мікрофакторів соціалізації – це найчастіше об’єднана шлюбом або кровною спорідненістю мала група людей, члени якої пов’язані одним спільним побутом, взаємною моральністю і допомогою один одному; в ній утворюється сукупність норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують відносини між подружжям, батьками і дітьми, а також дітей між собою.

Розрізняють декілька видів соціалізації:

Стихійна соціалізація, яка відбувається у взаємодії і під впливом об’єктивних обставин життя суспільства, зміст, характер і результати якої визначаються соціально-економічними реаліями (вибір професії, виїзд за кордон);

Відносно направлена соціалізація – має на меті створення в суспільстві певних економічних, законодавчих і інших передумов, які впливають на розвиток та життєвий .шлях особистості;

Відносно соціально-підконтрольна соціалізація - це процес спеціально організованої передачі соціального досвіду особистості та розвитку її потенційних можливостей, який здійснюється в різних державних і недержавних організаціях (школа, позашкільні заклади, дитячі та молодіжні організації тощо);

Більш-менш свідоме само змінювання особи, якій притаманне самовдосконалення у відповідності до особистих задатків і у відповідності або на перекір об’єктивним умовам життя.

Стадії соціалізації:

Рання - від народження до вступу дитини до школи (батьківська сім'я, дитячі дошкільні установи);

Стадія навчання, що поєднує весь період юнацтва в широкому розумінні цього терміна (школа, навчально-професійні установи; вищі навчальні заклади);

Трудова – охоплює весь період зрілості людини, її трудової діяльності, коли людина не тільки опановує соціальний досвід, а й активно його відтворює, впливає на середовище через діяльність;

Післятрудова – включає похилий вік, який робить історичний внесок у відтворення соціального досвіду в процесі передачі у нове покоління.

15Соціальне виховання, його цілі, зміст, сутність, принципи, методи і форми здійснення як предмет соціальної педагогіки. Соціальне виховання - це соціально-педагогічне явище, що відбиває процес взаємодії особистості і виховних ресурсів і можливостей (потенціалу) соціуму з метою розвитку у особистості соціально значущих якостей для успішної соціалізації в суспільстві. Соціальне виховання здійснюється на основі загальних і специфічних закономірностей і принципів.У соціально-педагогічному аспекті соціальне виховання також охоплює, а відповідно й розглядає з педагогічних позицій, практично всі сфери життя й діяльності людини: сімейний соціум, різновікові періоди розвитку особистості, специфіку міського мікрорайону й сільської общини, школу та інші навчальні заклади, різні групи ризику та ін. Ця галузь наукового знання, його теоретичні й прикладні аспекти принципово змінюють погляди на місце й роль особистості в соціумі. Пріоритетними стають її структурно-функціональні зв’язки в системі соціальних відносин, що регулює педагогіка.

Основні форми соціального виховання представляються аналогією форм соціального навчання, з тією лише різницею, що відрізняються змістом їх наповнення: а) включення виховуваних в активні види соціально значимої діяльності з метою формування соціальних якостей особистості; б) включення виховуваних в активні види соціально значущих відносин з метою розвитку соціально значущих якостей особистості; в) встановлення взаємодії з соціальними інститутами соціуму або окремими індивідами з метою вирішення проблем соціалізації особистості та якісного її зміни; г) самовиховання на основі освоєння соціального досвіду; д) сімейне обговорення творів представників народної педагогіки; е) участь у колективних, масових заходах; ж) робота в соціальних електронних мережах; з) участь у розробленні проектів соціального виховання; і) самоаналіз соціальної реклами.

чотири групи методів соціального виховання - передачі соціального досвіду, знань, умінь, навичок, прилучення до природи, рольовим обов'язкам, інтересам, захопленням в ході соціального виховання з реалізації освітнього процесу в обстановці освітньої установи.1. Методи безпосереднього і опосередкованого впливу: переконання; приклад; вправу; спонукання; проходження прикладу інших, рекомендація, порада, посередництво, співробітництво.2. Методи суміщення людини з природою: суміщення з природою, рух назустріч природі; прогнозування майбутності індивіда; активне перетворення природи, заощадження природи, турбота про природу і людину.3. Методи засвоєння досвіду минулих поколінь: сприйняття інновацій, що мали місце раніше у виховній практиці; розвиток соціальних потреб; слідування ідеям гуманізму; наступності; слідування традиціям; прилучення до соціального досвіду поколінь.4. Методи організації розвиває спілкування: безпосереднє захоплення спільними заняттями; прилучення до досвіду обміну інформацією; передача досвіду; розвиток навичок спілкування; збагачення досвідом

У різних літературних джерелах вказують різні принципи соціального виховання. Наведемо найбільш часто зустрічаються:

принцип центрації полягає в спрямованості виховної роботи на вміння правильно поводитися в колективі;

принцип колективності соціального виховання полягає в тому, що колектив виконує виховну функцію, дає людині великий життєвий досвід і навчає його правильно діяти в різних життєвих ситуаціях;

принцип природовідповідності дозволяє оцінити зв'язок людини з природою, залежність моделі поведінки від віку і статі конкретного індивідуума;

принцип культуровідповідності передбачає орієнтацію особистості на національні та етнічні цінності;

під принципом додатковості прийнято розуміти комплексне використання всіх перерахованих принципів. інших; метод узгодження.

16Поняття “соціальне середовище Вплив соціального середовища на розвиток і формування особистості.Соціальне середовище – це сукупність суспільних, матеріальних та духовних умов, факторів, відносин тощо, в яких існує особистість і які так чи інакше впливають на її свідомість, поведінку і діяльність.З точки зору соціальної педагогіки соціальне середовище -- це сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на формування її свідомості та поведінки.Реальна дійсність, в умовах якої відбувається розвиток людини, називається середовищем. На формування особистості впливають різноманітні зовнішні умови, в тому числі географічні й соціальні, шкільні й сімейні. Коли педагоги говорять про вплив середовища, то мають на увазі, перш за все, середовище соціальне й домашнє. Перше відносять до дальнього оточення, а друге – до найближчого. Поняття соціальне середовище має такі загальні характеристики, як суспільний лад, система виробничих відносин, матеріальні умови життя. Найближче середовище - сім'я, родичі, друзі.

Саме соціальне середовище, зокрема його сфери: політична, соціальна, духовна формують певні очікування щодо поведінки особистості. Ці очікування перетворюються відповідними соціальними інститутами у цілі, завдання, зміст соціального виховання.

Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості.

В структурі соціального середовища виділяють макро- та мікрорівні. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політичне середовище.Макрорівень - це загально створені умови існування для кожної людини і є однаковими для всіх. А саме до макросередовища належать: держава, етнос, суспільство, регіон, місто, селище чи село, а також ті великі організації, які діють на території даних середовищ, а саме засоби масової інформації, субкультури, контркультури, а також економічне і політичне становище у країні, які також відіграють чималу роль у соціалізації індивіда.Мікрорівень - це конкретні умови життя особистості (сім'я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточення (вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив, громадські організації, формальні та неформальні об'єднання). Отже, мікрорівень (мікросоціум) - це спільність, що діє на певній території, включає сім'ю, сусідство, групи однолітків, різні громадські, державні, релігійні, приватні і виховні організації, а також різні неформальні групи жителів. Визначити межі мікросоціуму не завжди просто. У сільських поселеннях, в селищах, в малих містах ці межі, як правило, співпадають з межами конкретного поселення в середніх і великих містах визначення меж мікросоціуму проблематично. Мікросоціум можна обмежувати двором (якщо йдеться про мікросоціум маленьких дітей); кварталом (для молодших школярів), мікрорайоном (для більш старших вікових груп). Умовно мікросоціум - це конкретне сільське поселення, селище або мале місто, а в середніх і більших містах - мікрорайон. Вплив мікросоціуму на процес соціалізації дітей, підлітків, юнаків залежить від об'єктивних характеристик мікросоціуму і суб'єктивних характеристик самої людини.

Соціальне середовище як сукупність соціальних умов процесу соціалізації особистості безпосередньо впливає на механізми його регулювання. Зміни у процесі соціалізації обов'язково обумовлюються реформаціями у структурі та функціонуванні соціального середовища. Тобто, всі зміни, які відбуваються у тому середовищі, з яким взаємодіє людина впливають на формування її свідомості та поведінки.

17Соціальна адаптація як активне пристосування індивіда до умов середовища. Адаптація - пристосування організмів до умов існування. У соціальній психології адаптацію визначають як пристосування індивіда до групових норм та власне соціальної групи. Психологічна адаптація особистості в суспільстві відбувається завдяки таким психологічним механізмам, як рефлексія, ідентифікація, емпатія, прийом соціального зворотного зв'язку тощо. Соціальна адаптація - процес пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи стосунків із соціальними об’єктами, інтеграція особистості в соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища.

Процес соціальної адаптації безперервний зважаючи на те, що в навколишньому середовищі постійно відбуваються зміни соціальної дійсності, які, безперечно, потребують нових способів пристосування індивіда. Соціальна адаптація здійснюється з різною мірою інтенсивності. Періоди підвищеної адаптивної інтенсивності можна співвідносити з пожвавленням соціальної діяльності суспільства, і навпаки, уповільнення явищ соціальної трансформації зменшують інтенсивність соціального пристосування індивіда.

Будь-яка адаптація, у тому числі й соціальна, - це складник соціалізуючого процесу, яку необхідно розглядати в діалектичній єдності двох діяльностей: зовнішньої - матеріально-духовної, яка спрямована переважно на зміну умов зовнішнього середовища, та внутрішньої - суб'єктивно-психічної, спрямованої перш за все на перетворення внутрішнього світу суб’єкта. Тому важливий компонент соціальної адаптації - це узгодженість оцінок, особистих можливостей і прагнень індивіда з цілями, цінностями соціального середовища.

Соціальна адаптація може здійснюватися у формі: акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їхнього критичного аналізу); конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища); асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними).

18Завдання і зміст корекційного виховання.

Корекційне виховання – створення всіх умов для пристосування індивіда до нормального життя в соціумі, послаблення дії або подолання усіх тих недоліків або дефектів розвитку, які сприяли перетворенню індивіда в жертву.Завдання і зміст колекційного виховання залежить від характеру і ступеня складності конкретної аномалії розвитку.

Корекційне виховання - це виховання типологічних властивостей і якостей особистості, інваріативних предметній специфіці діяльності (пізнавальній, трудовій, естетичній), які дозволяють адаптуватись у соціальному середовищі.

Основне завданнякорекційно-розвивальної роботи – підвищення загального рівня розвитку дитини; восповненя прогалин її попереднього розвитку і навчання, розвиток недостатньо сформованих вмінь та навичок, підготовка дитини до адекватного сприйняття навчального матеріалу.

Це такі категорії дітей:

- діти з порушенням здатності до навчання – характерний значний розрив між досягненнями в певних сферах і загальним рівнем інтелекту; можуть спостерігатися проблеми з мовою, читанням і письмом, а також труднощі з аргументацією, гіперактивність, неуважність;

- важковиховувані діти – виявляють несприятливість і опірність щодо виховного впливу;

- педагогічнозапущенідіти – навчання, виховання і розвитокякихпредставляєважкупедагогічну задачу;

Корекційне навчання має передбачати нормалізацію порушених контактівдитини з оточуючими та соціальнуінтеграцію. Цейрозділнавчанняспрямований на усуненняпсихогеннихпорушень у дітей з вадамимовлення (страху мовлення, почуттяобмеженості і пригніченості, фіксації на своємудефекті), розвитоккомунікативнихумінь і навичок, вихованняактивності і товариськості [14, С.69]. Система корекційних занять для дітей з мовленнєвимивадами повинна будуватись з урахуваннямїхпсихотерапевтичної і психокорекційноїспрямованості. Дієвимзасобомпсихокорекціївиступаєказкотерапія. Через казку перед дитиноюрозкриваютьсяглибиниїївласноговнутрішньогосвіту, відбуваєтьсязнайомство з основнимипсихологічнимипоняттями, розвиваєтьсяїїіндивідуальність. Зогляду на цевважаємо за доцільневикористанняказкотерапії у психокорекційнійроботі з дітьми, якімаютьмовленнєвіпорушення.

19 Соціально-педагогічна віктимологія, її основні завдання.

Соціально-педагогічна віктимологія досліджує ті категорії людей, які стали або можуть стати жертвами несприятливих умов соціалізації, в ній визначаються напрямки соціальної та педагогічної допомоги ім. Людина є не тільки об'єктом і суб'єктом соціалізації, але може бути і жертвою несприятливих умов соціалізації (інваліди, сироти, особи з девіантною поведінкою)

Соціально-педагогічна віктимологія розробляє принципи, цілі, форми і методи профілактики, мінімізації, компенсації, корекції тих обставин, внаслідок яких людина стає жертвою несприятливих умов соціалізації.

Соціально-педагогічна віктимологія, будучи складовою частиною соціальної педагогіки, вирішує певне коло завдань: по-перше, досліджуючи розвиток людей різного віку з фізичними, психічними, соціальними відхиленнями, розробляє загальні та специфічні принципи, цілі, зміст, форми і методи роботи з профілактики, мінімізації, нівелювання, компенсації, корекції цих відхилень, по-друге, вивчаючи віктимогенні фактори і небезпеки процесу соціалізації, визначає можливості суспільства, держави, інститутів та агентів соціалізації з мінімізації, компенсації та корекції їх впливу на розвиток людини в залежності від його статі, віку та інших характеристик, по-третє, виявляючи типи віктимних людей різного віку, сенситивності людей тієї чи іншої статі, віку, типу до тих чи інших віктімогенним чинникам і небезпекам, виробляє соціальні та психолого-педагогічні рекомендації з профілактики перетворення віктимних особистостей у жертви соціалізації.

20Поняття « особистість »: зміст та структура.Поняття "особистість" характеризується суспільною сутністю людини, пов'язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна характеристика людини в нього не входить.

Структура особистості багатогранна , найхарактерніші її компоненти такі: скерованість – вибіркове ставлення людини до дійсності;можливості - сукупність здібностей, яка забезпечує успіх діяльності;характер; самоуправління.

Особистість характеризують такі ознаки: розумність – визначає рівень інтелектуального росту; відповідальність; свобода(прийняття самостійних рішень); особиста гідність; індивідуальність, несхожість а інших.

Своєрідність психіки, особистісна неповторність індивіда визначають індивідуальність –це сукупність зовнішніх і внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність і відмінність від інших людей. Виявляється у здібностях людини, основних потребах, інтересах, рисах характеру і почутті власної гідності у світобаченні, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих проців в індивідуальному стилі діяльності, типів темпераменту.

Особистість дитини. Розвиток дитини в соціумі.Особистість дитини – це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних історичних відносин.найменш пристосованим порівняно з представниками тваринного світу, проте саме ця біологічна незапрограмо-ваність відкриває можливості до засвоєння найширшого спектра культурних та соціальних програм.

Діти, які на стадії раннього дитинства були позбавлені людського оточення, так і не можуть надолужити втрачене і набути людських якостей. Становлення й розвиток особистості є складовими процесу соціалізації. Це процес входження індивіда до соціального середовища, засвоєння ним соціальних впливів, залучення до системи соціальних зв’язків.

Інститутами соціалізації є сім’я, школа і дошкільні заклади, трудовий колектив, а також ті конкретні групи, в яких особистість звикає до існуючих систем норм і цінностей. Розвиток дитини в соціумі полягаює у функціональних особливостях нервової системи, темпераменті, у потребах, інтересах ,характерологічних рисах, моральних, вольових, емоційних, розумових якостей, особистості дитини При цьому складається неповторна специфічність особистості – її індивідуальність.

Розвиток особистості дитини охоплює такі якісні зміни:

1) розуміння дитиною навколишнього світу, усвідомлення свого місця в ньому, що породжує нові мотиви поведінки, під впливом яких вона здійснює свої вчинки;

2) розвиток почуттів і волі, що забезпечують дієвість мотивів, стійкість поведінки, її незалежність від зовнішніх обставин.

21Засвоєння соціальних ролей як складова процесу становлення особистості. Соціальна роль – сукупність нормативно зумовлених соціальних властивостей, очікувань і зобов»язань з конкретною соціальною позицією. Це роль більш-менш визначений шаблон поведінки, що очікується від людини, яка займає відповідний статус у суспільстві.При входженні дитини в соціумі засвоюються цінності і норми , дитина пристосовується до нових умов соціального буття, входить до певної соціальної спільності, групи, дитячого колективу та інше.

Дитина виконуючи певне завдання, доручення, фактично виконує певну соціальну роль, входить у систему ситуацій, які вимагають реакції певних якостей, а отже сприяють її розвитку. Перехід дитини до нового виду діяльності обумовлює її входження в нові соціальні умови.

Якщо дитина немає досвіду виконання ролей – це призводить до проблем соціалізації.

Тому використання соціальним педагогом у практиці роботи з дітьми рольового підходу є важливим інструментом спрямування розвитку особистості, підготовки її до виконання соціальної функції.

Соціальна адаптація— пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії.

Соціальна дезадаптація – порушення процесу активного пристосування індивіда до умов соціального оточення за наявності неправильного або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе й свої соціальні зв'язки. Дезадаптація супроводжується зниженням самооцінки людини, розмиванням індивідуальності, зростанням незадоволеності своїм становищем у суспільстві, що змушує людину шукати таке оточення, яке б задовольнило та підтримало її.

Соціальна реабілітація — комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров'ї, дієздатності. Цей процес націлений не тільки на відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, але і самого соціального середовища, що зазнало негативних змін внаслідок соціальних причин.

22Поняття соціальної норми. Норма– це деяке ідеальне утворення, умовне позначення об’єктивної реальності або деякий середньостатистичний показник, що характеризує реальну дійсність, але в ній здебільшого не існує. В різних суспільствах (в залежності від рівня економічного та культурного розвитку) існують різні поняття норми, а також відповідно різні ставлення до тих людей, які якимось чином виділяються з цієї норми.

Соціальні норми- це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивними закономірностями і є результатом свідомо-вольової діяльності певної частини чи всього суспільства, що забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Залежно від способу їхнього утворення і забезпечення соціальні норми класифікуються на: правові норми; норми моралі, корпоративні норми (громадських організацій,політичних партій, інших об'єднань громадян); звичаї; традиції; релігійні норми; технічні норми.

Соціально – педагогічні відхилення від норми.Педагогічні відхилення – дане поняття стосується стандартів які визначають рівень освіти та виховання. Педагогічна норма являє собою прийняті стандарти загальної освіти, відповідно до яких кожна дитина повинна одержати початкову, неповну і повну середню освіту. Відхилення від педагогічних норм пов’язується найчастіше з тим, що діти не можуть одержати відповідну освіту через обставини що склалися або не хочуть це робити.

Педагогічні відхилення спостерігаються як в отриманні загальної освіти, так і в отриманні професійної освіти. Різновидом педагогічних відхилень є соціальні відхилення. Соціальні відхилення пов’язують з поняттям соціальна норма. Соціальна норма – це правила, зразок діяльності або міра допустимої поведінки людей чи соціальних груп, що склались в даному суспільстві. Це модель поведінки прийнята для даного соціуму. Усі соціальні норми поділяються на універсальні та індивідуальні або приватні. Соціальні норми також розподіляються за сферами в яких вони існують. Для регулювання соціальних норм кожне суспільство вводить певні соціальні обмеження. Соціальні норми для дітей виступають фактором виховання, а для дорослих є фактором існування будь-якого суспільства. Соціальні норми як правило дотримуються через: 1) соціалізацію особистості; 2) через застосування певних санкцій. Тенденції до відхилення у поведінці мають і свою історію. З соціальними відхиленнями пов’язують такі поняття як “важкий, важковиховуваний та девіант”. Основними видами соціальних відхилень в соціальній педагогіці вважаються: а) сирітство. б) девіантна поведінка: алкоголізм, наркоманія та ін.

23Особливості, умови та правові норми соціалізації дитини з обмеженими можливостями. Інвалі́дність— соціальна недостатність внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

Проблема соціалізації дітей з обмеженими можливостями є однією з актуальних проблем суспільства. Сьогодні все більша кількість батьків відмовляється віддавати свою дитину, яка має обмежені можливості, в заклади інтернатного типу. Залишившись фактично поза державною системою освіти, такі сім’ї та їхні діти не мають можливості своєчасно отримувати повноцінну реабілітаційну допомогу, що істотно впливає на міжособистісні відносини в сім’ї та інтеграцію дитини з обмеженими можливостями в суспільство. Роль сім’ї в соціалізації дитини-інваліда не заперечлива. Члени родини зазвичай забезпечують їй умови життя, опіку, виховання та освіту, передають досвід, навчають нормам суспільного життя. Сім’я створює умови, які включають в дію компенсаторні механізми дитини і сприяють мобілізації та реалізації фізичних та психічних ресурсів. Умови соціалізації дитини дошкільного віку з обмеженими можливостями: взаємодія сім’ї та центру ранньої соціальної реабілітації. Нинішня державна політика захисту дитинства є складовою загальної цілісної концепції розвитку суспільства України, що відображено в Конституції, Закони України «Про освіту», Закони «Про шлюб і сім'ю», у змінах і доповненнях, прийнятих Верховною Радою щодо порядку усиновлення (удочеріння) дітей, та інших нормативних документах. Повне уявлення про шляхи та основні етапи соціального захисту дітей - інвалідів у усьому світі можна скласти, аналізуючи документи Організації Об'єднаних Націй: Декларація прав дитини (1959), Декларація про права розумово відсталих осіб (1971), Декларація про права інвалідів (1975), Всесвітня програма дій щодо інвалідів (1981), Конвенція про права дитини(1989). У Декларації соціального прогресу та розвитку зазначена необхідність надання всебічного соціального забезпечення і послуг, соціальної опіки і страхування всім особам, які внаслідок хвороби і непрацездатності стали інвалідами, а також захисту прав і забезпечення добробуту дітей та інвалідів, що страждають фізичними чи розумовими вадами .

24 Класифікація методів соціально – педагогічної роботи.Метод-у СР означає спосіб взаємопов’язаної діяльності професійних спеціалістів та їх клієнтів, спрямованої на досягнення спрямованих цілей. Класифікація методів: І. Класифікація за ступенем спільності клієнтів: -методи індивідуальної СР:бесіда, консультація;-метод моделювання проблемних ситуацій;-метод групової соціальної роботи;-методи соц.роботи в общині. ІІ. Класифікація за змістом і характером соц..роб.:-група соціально-економічних методів;-організаційно-розпорядчі методи;-психолого-педагогічні методи. ІІІ. Класифікація за сферами застосування виховання майбутнього покоління:-методи стимулювання до дії; -методи репродукування;-методи закріплення і збагачення;-методи творчості. Окрім цих методи соц.роб. поділяються на: 1)соціологічні методи отримання інформації; 2)психолого-педагогічний метод:-сформування свідомості особистості, - стимулювання діяльності та поведінки, - організація пізнавальної та практичної діяльності і поведінки; 3)правові методи в соціальній роботі:-право соц..забезпечення, -біографічний метод, -інтерв’ю, -консультування, - метод соціального моделювання. 4)діагностичні методи: спостереження, аналіз, порівняння, використання діагностичних методів, перепис населення.

Використання соціологічних методів в роботі соціального педагога.Соціологічні методи соціальної роботи — способи, які застосовуються для збирання, обробки і аналізу соціологічних даних у межах соціальної роботи. У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи: 1. Підготовчий, Полягає у виробленні програми та інструментарію — анкети, бланки інтерв'ю, бланки фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо. 2. Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту. 3. Упорядкування та обробка зібраної інформації. 4. Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій. Фундаментальні соціологічні дослідження в соціальній роботі спрямовані на встановлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей соціального розвитку і пов'язані з вирішенням найскладніших проблем громадян і суспільства в цілому. Фундаментальні соціологічні дослідження проводяться в соціальній роботі на рівні державних інституцій, таких як Український державний центр соціальних служб для молоді, Державний комітет у справах сім'ї та молоді, Міністерство соціальної політики та праці тощо.

25.Сім'я як об'єкт і суб'єкт соціально-педагогічної діяльності. Cім’я – динамічна мала група людей, котрі разом проживають, пов’язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідне-ності, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною від-повідальністю

Сім'я виступає як об'єкт соціологічного дослідження і займається нею окрема галузь соціології -соціологіясім'ї, що вивчає формування,розвитокі функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретнихкультурнихі соціально-економічних умовах.

Сім'я є суб'єктом виховного впливу, бо саме вона має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпеченні достатніх матеріальних та педагогічних умов для її фізичного, морального та духовного розвитку. Сім'я веде активну роботу з виховання дітей як своїх об'єктів. Важливим аспектом цього положення є знання дорослими членами сім'ї особистіших якостей дитини: фізичного і психічного здоров'я, стійкості нервової системи, реакцій на ті чи інші види подразнень, витривалості, готовності до співпраці й взаємодії, інтересів й можливостей. Для успішного здійснення виховання дитини слід зосереджувати увагу на достовірності, об'єктивності й повноті інформації, яка виступає основою виховного процесу [ Постовий В.Г, 1996]. Саме в системі сімейного виховання актуалізується диференціація та індивідуалізація виховання, в результаті чого досягається мета - перетворення об'єкта в суб'єкт виховного процесу.

Сім'я є об'єктом багатьох впливів і, зокрема, виховного впливу соціального педагога. Різні соціальні інститути, навчально-виховні установи розглядають сім'ю як відкриту систему для координації своїх виховних зусиль. Скоординувати усі ці зусилля означає послабити протиріччя і створити однорідне виховне та розвиваюче середовище.

Соціальний статус — це характеристика, що відображає адаптованість сім’ї до виховання дитини на даний момент. Це динамічний параметр, що змінюється з часом. Ефективність виховання дитини значно зменшується, якщо погіршується соціальний статус сім’ї.

Типи сімей 1. Залежно від виконання матеріально-економічної функції:за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені,забезпечені, багаті;- за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя - сім'ї робітників,службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх;баптистів, мусульманів; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.2. Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структурою сім'ї та особливостей проживання:- за складом сім'ї: неповні, прості нуклеарні, складні; великі. 3. Залежно від виконання демографічної функції:- за кількістю дітей в сім'ї: інфертильні (бездітні), однодітні,малодітні (2 дитини), багатодітні;- за однорідністю соціального вкладу: однорідні (сім'я складається з представників однакових соціальних прошарків - робітничі сім'ї, сім'ї інтелігентів, сім'ї вчених і т.д.) - їх налічують до 70 відсотків;різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, професію) за регіональними принципом (міські, сільські);- за тривалістю подружнього життя - сім'ї молодожонів (до 1 року); сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років; і т.п. В зарубіжній літературі визначаються відповідно такі типи сімей: сім'я двокар'єрна (чоловік і жінка - професіонали); сім'я середнього класу, сім'ї кольорових, міжнаціональні сім'ї, сім'ї безробітних,гомосексуалістів, емігрантів, національних меншин у зоні конфлікту та ін. 4. Залежно від виконання комунікативної функції:- сім'ї за типом керівництва - гелітарні (рівноправні, демократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);

- за типом юридичних взаємостосунків - побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридичне, але проживають окремо;- за юридичними взаємостосунками батьків та дітей - чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї; - за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гармонійні;конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили);

- соціальне неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства); - сім'ї зі специфічними проблемами - сім'ї з психічними та фізичнимизахворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на СН1Д; сім'ї зі схильністю до суїциду; сім'ї інвалідів. 5. Залежно від виконання виховної функції:- благополучні;- неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);зовні благополучні);- сім'ї групи ризику.

26Дитина та її роль у сім'ї , проблеми соціалізації дитини в сім'ї. Соціалізація дитини - це процес входження її в суспільство, активного засвоєння нею соціального досвіду, " соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в даному суспільстві. У процесі соціалізації в дитини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. І як бачимо, важлива роль у соціалізації дитини належить сім’ї, сімейним відносинам.

Умови виховання дитини в сучасній сім'ї настільки різноманітні, що практично їх усіх не можна перерахувати або визначити і тому, що багато з них мінливі, і тому, що практично окремо одна від одної не зустрічаються, а навпаки, конструктивно пов'язані між собою і на певному рівні інтеграції утворюють комплекс, характеризуючи сімейне виховання в цілому, отже, є інтегрованими.Дитина грає одну із головних ролей особливо в молодому подружжі це є та складова як взаємопов'язує обох батьків. Дитина є об’єднуючим компонентом .Проблеми соціалізації дитини в сім'ї як правило виникають лишень тоді аоли дитина або всиновлена, абож взята під опікунство. Адже народившись в сім'ї дитина з самого малечку привикає і проходить процес соціалізації в сім'ї, процес привикання о тих чи інших явищ .

27Сімейне виховання як система. Сімейне виховання - складна система. На нього впливають спадковість і біологічне (природне) здоров'я дітей і батьків, матеріально-економічна забезпеченість, соціальний стан, уклад життя, кількість членів сім'ї, місце проживання, ставлення до дитини. Все це органічно переплітається і в кожному випадку проявляється по-різному. Зміст сімейного виховання охоплює всі напрями. У сім'ї здійснюється фізичне, естетичне, трудове, розумове, моральне виховання дітей, формуються ціннісні відносини в усіх напрямках. У міру сил батьки та близькі в родині дають знання про природу, суспільство, виробництві, професіях, техніці; формують досвід творчої діяльності; виробляють деякі інтелектуальні навички; нарешті, виховують ставлення до світу, людям, професії, житті. Привести у відповідність моральні норми з педагогічними ідеалами - означає правильно визначити гармонію між метою, змістом і засобами виховання в сім'ї. Не можна вселяти дитині: «Будь добрим», - і при цьому принижувати його. Дисгармонія цілі та засоби неминуче призведе до негативного результату. Щоб визначити міру оптимальних, тобто гармонійних, рішень, треба знати ті крайнощі, якими грішать багато батьків. А.С. Макаренко: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з ним розмовляєте, або повчаєте його, або наказуєте йому. Ви виховуєте в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми, і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету - усе це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до нього невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвалькуваті, або пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не потрібно думати про виховання: ви вже виховуєте ваших дітей, і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть .

Сучасні форми соціально-педагогічної допомоги сім’ї. Освітня Форми соціально - педагогічної допомоги сім'ї. Одна з форм роботи соціального педагога з сім'єю - соціальний патронаж, що є відвідування сім'ї вдома з діагностичними, контрольними, адаптаційно - реабілітаційними цілями, що дозволяє встановити і підтримувати тривалі зв'язки з родиною, своєчасно виявляючи її проблемні ситуації, надаючи негайну допомогу.Патронаж дає можливість спостерігати сім'ю в її природних умовах. Що дозволяє виявити більше інформації, ніж лежить на поверхні. Проведення патронажу вимагає дотримання ряду етичних принципів: принципу самовизначення сім'ї, добровільності прийняття допомоги, конфіденційності, тому слід знаходити можливості інформувати сім'ю про майбутній візит і його цілі.

Соціальний педагог, працюючи з сім'єю, може використовувати найбільш поширені прийоми консультування: емоційне зараження, навіювання, переконання, художні аналогії, міні - тренінги та ін

Поряд з індивідуальними консультативними бесідами, можуть застосовуватися групові методи роботи з сім'єю (сім'ями) - тренінги.Соціально - психологічний тренінг визначається як галузь практичної психології, орієнтована на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності в спілкуванні.

Групові методи роботи дають можливість батькам обмінюватися один з одним досвідом, задавати питання і прагнути отримати підтримку і схвалення в групі. Крім того, можливість приймати на себе роль лідера при обміні інформацією розвиває активність і впевненість батьків.

Ще одна форма роботи соціального педагога з сім'єю - соціально - педагогічний моніторинг сім'ї - це науково обгрунтована система періодичного збору, узагальнення та аналізу соціально - педагогічної інформації про процеси, що протікають у сім'ї, і прийняття на цій основі стратегічних і тактичних рішень.Сутність соціально - педагогічного моніторингу сім'ї полягає в комплексному використанні всіх джерел даних про процеси і події сімейного життя, як носять природний характер (інформація, пропонована членами сім'ї за власною ініціативою; безпосереднє й опосередковане спостереження, твори і графічні роботи дітей про сім'ю і т. д .), так і отриманих в ході спеціально організованого дослідження (опитування, анкетування, метод експертних оцінок, біографічний метод, психологічні методики на виявлення показників внутрісімейних відносин і т. д.)

28Підготовка молоді до сімейного життя та її значення.Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише представницю біологічно протилежної статі. Самоповага й повага до протилежної статі є важливим моральним чинником, який регулює взаємини між статями. Досить продуманою і делікатною має бути виховна робота в підлітковому віці, оскільки дівчата швидше дозрівають статево, що змінює їх стосунки з хлопцями. За несприятливих педагогічних умов це може позначитися на їх ставленні до протилежної статі в майбутньому.Паралельно повинна відбуватися загально соціальна, моральна, психологічна, правова, господарсько-економічна й естетична підготовка молоді до сімейного життя.

Загально соціальна підготовка до сімейного життя пов'язана з вихованням правильного розуміння дорослості, відповідальності за свої вчинки, ознайомлення з особливостями сучасної сім'ї, її значенням у житті людини та суспільства. Одночасно відбувається формування у школярів здатності планувати і реалізовувати свій життєвий шлях, самостійно приймати рішення з життєво важливих питань, бережливо ставитися до свого здоров'я, піклуватися про здоров'я інших, вести тверезий спосіб життя, усвідомлення важливості виховання дітей в сім'ї.

Моральна підготовка до сімейного життя передбачає виховання готовності будувати сім'ю і рис сім'янина (доброти, чуйності, ніжності, турботливості, доброзичливості, терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину, вірності та обов'язковості); гідності у міжстатевих стосунках, критичного ставлення до неправильних установок стосовно протилежної статі (негативізму, споживацька, байдужості тощо). Не менш важливе ознайомлення дітей з вимогами, яким повинна відповідати кожна стать, правилами подружнього життя, культурою та етикою поведінки в сім'ї та організацією досвіду нестатевої любові.

Психологічна підготовка до сімейного життя покликана сформувати спрямованість на іншу людину, розуміння її зовнішніх виявів і внутрішніх станів, здатність помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати її, виховання таких якостей, як симпатія, емоційна гнучкість, емоційна стабільність, розуміння потреб партнера, поблажливість, адаптивність, здатність поступатися. Цій меті підпорядковано і розвиток психологічної привабливості особистості, її здатності до контактів з іншими людьми, вміння спілкуватись і співпрацювати.

Правова підготовка до сімейного життя має на меті ознайомлення школярів з основними положеннями сімейного права, порядком укладання шлюбу, його державної реєстрації, правових наслідків незареєстрованих шлюбів.

Господарсько-економічна підготовка до сімейного життя покликана виробити психологічну установку на необхідність ведення домашнього господарства, домашньої праці, орієнтування на рівномірний розподіл обов'язків щодо ведення домашнього господарства між усіма членами сім'ї, подолання хибних установок про поділ домашньої праці на чоловічу й жіночу.

Естетична підготовка до сімейного життя спрямована на формування уявлень про естетичну культуру сім'ї і культуру міжстатевих стосунків, виховання у школярів поваги до сімейних традицій, усвідомлення необхідності примножувати їх, уміння організовувати сімейні свята.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-06-19; Просмотров: 276; Нарушение авторского права страницы