Закономірності формування рухливих навичок у процесі навчання дітей

Навчання у фізичному вихованні − це сумісна діяльність педагога і дітей, спрямована на оволодіння дошкільниками системою знань, рухових умінь та навичок, розвиток рухових якостей, виховання позитивних моральних та вольових рис характеру [1, с.115].

Процес оволодіння руховою дією починається з формування вміння, яке спирається на попередньо отримані знання щодо виконання вправи, яка вивчається, та особистий руховий досвід дитини.

Рухове вміння − це здатність виконувати рухову дію за умови зосередження уваги дитини на кожній ще не засвоєній деталі рухової дії. Управління рухами, які складають цілісну рухову дію, відбувається не автоматизовано.

Багаторазове систематизоване виконання вправ, що вивчається, призводить до того, що вміння поступово переходить у рухову навичку.

Рухова навичка − це здатність виконувати дію автоматизовано, яка дозволяє акцентувати увагу на умовах та результатах руху.

Процес формування рухової навички умовно розподіляється на три етапи [4, с. 69]. Розглянемо їх більш детально.

Перший етап − іррадіація.

Малюнок руху. Невпевненість в русі, загальна напруженість мускулатури, наявність зайвих рухів, неточність рухової дії.

Перший етап формування рухової навички відповідає першому етапу навчання руху (фізичній вправі). На цьому етапі відбувається виникнення динамічного стереотипу у корі великих півкуль мозку дитини. При перших спробах виконання руху перед дітьми ставлять мінімальні вимоги, обмежені рамки дії, які повинні допомогти їй оволодіти основною структурою руху, тобто виконати його у загальних рисах.

Методи навчання. Словесні: пояснення, назва вправ, опис. Наочні: показ, імітація, слухові, зорові орієнтири. Практичні: практичне опробування, виконання вправ без змін.

Способи організації дітей: фронтальний, груповий.

Другий етап − спеціалізація.

Малюнок руху. Рухи чіткі, точні, координовані, стабільні.

Другий етап формування рухової навички відповідає другому етапу навчання руху (фізичній вправі). На цьому етапі провідна роль у системі управління рухами переводить до рухового аналізатору − „м’язових почуттів”(І.П. Павлов). Фізіологічний механізм формування рухової навички характеризується уточненням наміченої системи умовних рухових рефлексів, усуненням надмірного м’язового напруження [1, с. 119].

Методи навчання. Наочні: імітація, зорові, слухові орієнтири, розчленований показ. Словесні методи використовують у вигляді чітких вказівок, словесних інструкцій, описів, розпоряджень, команд, аналізу дій, питань до дітей. Практичні: виконання вправ без змін.

Способи організації дітей: потоковий, груповий, позмінний.

Третій етап − стабілізація.

Малюнок руху. Рух виконується вільно, достатньо точно, впевнено в будь-яких умовах.

Третій етап формування рухової навички відповідає третій етапу навчання руху (фізичній вправі). На цьому етапі основна мета − формування міцної та пластичної навички. Більшість рухових навичок, сформованих у дитини у дошкільному віці, є ніби перехідними формами до більш стійких навичок дорослої людини. Тому вони повинні бути гнучкими та варіативними, легко піддаватися подальшому удосконаленню у зв’язку з розвитком рухових якостей, а також із значним збільшенням розмірів тіла [1, с. 122].

Методи навчання. Словесні: назва вправи, питання до дітей, розпорядження, команди, вказівки, оцінювання. Наочні: наочні посібники (картки, малюнки, діафільми). Практичні: проведення вправ в ігровій та змагальній формах, виконання вправ в різних умовах.

Способи організації дітей: груповий, індивідуальний, потоковий.

Рухливі ігри широко використовуються для удосконалення основних рухів у дошкільників усіх вікових груп. О.В. Запорожець у зв’язку з цим підкреслює, що хоч складні рухові навички засвоюються дитиною не в грі, а шляхом безпосереднього навчання, лише у грі створюються умови для подальшого їх удосконалення [1, с. 124].

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: