Статусу безробітного може набути:

1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;

2) інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам";

3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Зареєстровані безробітні мають право на:

Безоплатне одержання від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції:

a) послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру;

b) консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії);

c) інформації про свої права та обов'язки як безробітного;

d) відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі.

2) матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону;

3) збереження права на виплату допомоги по безробіттю на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру (тривалістю до 180 днів, зокрема у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника) у розмірах, встановлених до укладення ними строкового трудового договору на участь у таких роботах;

Оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи.

Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку.

У разі відсутності трудової книжки громадянин, який вперше шукає роботу, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці - військовий квиток.

Крім цих документів окремі категорії громадян під час реєстрації повинні пред'явити також такі документи:

1) громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації - довідку медико-соціальної експертної комісії щодо професійної придатності;

2) випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, яким відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення, - направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштування,

3) особи, які отримують пенсію відповідно до законодавства України, - пенсійне посвідчення або посвідчення інваліда.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота.

Семиденний строк підбору підходящої роботи розпочинається з дня реєстрації громадянина як такого, що шукає роботу.

Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися в період пошуку роботи від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом шести місяців надаються консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток, бути зареєстровані як такі, що шукають роботу, за згодою одного з батьків або осіб, що їх замінюють.

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.

Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи (тобто з восьмого дня після реєстрації) особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

  При вивченні третьго питання  (Втрата годуваль­ника як соціальний ризик.) необхідно звернути увагу на те, що

Втрата годувальника є підставою для призначення пенсії в разі втрати годувальника та щомісячних страхових виплат, якщо годувальник помер внаслідок нещасного випадку на виробництві чи проф. захворювання.

Під втратою годувальника розуміють його смерть або безвісну відсутність. Факт смерті підтверджується свідоцтвом або встановлюється судом. Оголошення померлим в судовому порядку проводиться, якщо в місці постійного проживання не має відомостей про перебування особи протягом 3 років, а якщо він пропав безвісті за обставин, що загрожують смертю або дають підстави припускати загибель від певного нещасного випадку – протягом місяців. Військовослужбовець або ін громадянин, який пропав без вісті у зв’язку із воєнними діями, може бути оголошений померлим не раніше, ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій. Оголошення безвісно відсутнім в судовому порядку здійснюється, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання не має відомостей про перебування.

Право на отримання певних видів соціального забезпечення мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника,, якщо вони знаходились на його повному утриманні або отримували від нього допомогу, котра була постійним і основним джерелом засобів до існування. Непрацездатними членами сім’ї визнаються: дружина (чоловік), або один із батьків померлого чи інший член сім’ї, якщо він не працює та доглядає дітей, сестер, братів або онуків потерпілого, які не досягли 8 річного віку.

Теорія соціальних ризиків, але коротко.

Ключовим юридичним фактом для всього соціального забезпечення є соціальний ризик - це закріплене в нормах права соціального забезпечення, як такі, що мають місце в житті кожного або в житті значної частини суспільства, ймовірнісна передбачувана подія, як правило, невідворотне для конкретної людини, що об'єктивно тягне соціально значимі негативні зміни матеріального й (або) соціального положення людини або його здоров'я з незалежних від нього обставин, у випадку настання якого, людина вправі вимагати надання певного матеріального блага за правом соціального забезпечення з метою підтримки здоров'я й добробуту цієї людини та членів його сім’ї.

Погляди відомих вчених на поняття соціального ризику дуже різноманітні. На думку Синчук С. - поняття соціального ризику за правом соціального забезпечення базується на вузькому розумінні цієї групи ризиків як власне соціальних, тобто таких, які об'єктивно порушують життєдіяльність особи та пов'язані з соціально-економічними чинниками в державі. Правовим підґрунтям визначення об'єктивних обставин, з настанням яких особа має право на соціальне забезпечення саме як соціальних ризиків, на мою думку, можна вважати положення Основних напрямів соціальної політики на 1997—2000 роки. Зокрема, Розділ 5 цього акта закріплює, що держава гарантує соціальний захист громадян від соціальних та професійних ризиків, пов'язаних із втратою заробітку, місця роботи, здоров'я...

В подальшому Синчук С. наголошує, що система соціальних ризиків не є сталою, вона динамічно змінюється залежно від розвитку держави та проголошених нею цінностей. Сучасний перелік соціальних ризиків, що зумовлюють право особи на соціальне забезпечення, визнаний міжнародним співтовариством (Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966), Європейська соціальна хартія (1961), Конвенції Міжнародної організації праці) та закріплений у національному законодавстві (ст. 46 Конституції України).

Слід зазначити, що у вітчизняній науково-правовій літературі термін соціальний ризик як юридичний факт, правову підставу виникнення права на соціальне забезпечення, й таким чином, як об'єктивний фактор виникнення забезпечувальних правовідносин вперше почала використовувати Болотіна Н.Б.

В результаті того, що соціальний ризик, як правовий феномен, став предметом досліджень багатьох науковців різних періодів розвитку нашої країни, в подальшому сукупність таких досліджень одержала назву - теорія соціального ризику. Свого часу ще у 20-х роках ХХ-го століття її обґрунтовували Н.Вігдорчик, Н.Семашко, В.Догадов. Згідно вказаної теорії особа отримує право на соціальне забезпечення у випадку настання певної обставини, яку суспільство тлумачить як правомірну підставу участі непрацюючого у розподілі колективного продукту.

В працях відомих вчених Тучкової Е.Г. та Захарова М.Л. було зроблено спробу показати обумовленість виникнення, зміни й припинення правовідносин із соціального забезпечення шляхом аналізу специфічних юридичних фактів (це були, як правило, події, що не залежать від волі людей) – соціальних ризиків .

Наукова важливість категорії соціального ризику значна передусім тим, що саме через неї можна привести до єдиного "знаменника" "основні" юридичні факти в праві соціального забезпечення. Що ж таке соціальний ризик?

В суспільстві існує загальновживане поняття ризику, що передбачає наявність "можливої небезпеки". Таким чином ризик можна визначити як можливість, яка передбачає настання відомого негативного явища.

Так, на думку О.Є. Мачульської, соціальний ризик – це ймовірнісна подія, що наступає в результаті втрати заробітку або іншого доходу, падіння рівня життя нижче відмітки прожиткового мінімуму за об'єктивними, соціально значимими причинами, та яка створює необхідність соціального захисту населення з боку держави. Це означає що вказаним автором була зроблена спроба початку новаторського поширення сутнісних властивостей соціального страхового ризику на ризики, які властиві всьому соціальному забезпеченню.

На думку ж М.Ю. Федорової, "сутність соціального ризику полягає у втраті заробітку або іншого трудового доходу, тому навряд чи можна стверджувати про наявність заробітку чи доходу у осіб, що не мають роботи й заробітку". "Соціальний ризик – це ризик матеріальної незабезпеченості працюючого через втрату можливості брати участь в економічному процесі». Якщо брати до уваги думку Синчук С., то таке визначення соціального ризику заслуговує на увагу, однак не є зовсім вірним при характеристиці соціального ризику як інституту права соціального забезпечення.

Обґрунтовуючи поняття соціального ризику саме так, Роїк К. обмежує коло потенційних суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин («тільки працівники»); а також звужує перелік підстав, що породжують право на матеріальне соціальне забезпечення (втрата зарплати внаслідок втрати працездатності).

Очевидним є той факт, що за сучасних умов поряд із соціально-економічними причинами зберігаються не менш важливі підстави здійснення державою функції соціального забезпечення: фізіологічні (наприклад, потреба соціального забезпечення дитини-інваліда) та демографічні (соціальне забезпечення сімей з дітьми). Синчук С. звертає увагу на те, що такий соціальний ризик як безробіття також не охоплюється запропонованою вченим дефініцією.

Тобто, Федоровій М.Ю. та деяким іншим вченим уявляється більш правильним вузьке тлумачення соціального ризику, згідно якого громадянин, не зайнятий у сфері суспільного виробництва, не підпадає під дію соціального ризику.

Спроба піддати критиці позиції Федорової М.Ю. та Мачульської О.Є. в зв’язку з чим соціальні ризики в соціальному страхуванні назвати «соціально-економічними» не зовсім обґрунтовані. Законодавець чітко назвав соціальні ризики в сфері соціального страхування - "страховими". Думається, що «страхові соціальні ризики» досить справедливо можуть бути визнані одиничним випадком узагальнених «соціальних ризиків».

Соціальний ризик, як правову категорію можна визначити як універсальний основний юридичний факт у сфері соціального забезпечення, що є підставою виникнення відповідного суб'єктивного права людини на соціальне забезпечення в різних його організаційно-правових формах. Тобто соціальні ризики будуть ключовими юридичними фактами для всього соціального забезпечення, законодавче закріплення яких у сфері соціального страхування незаперечно має свої особливості.

Вчений Гарасимів Т.З. в якості одного із найбільш суттєвих елементів соціального ризику за правом соціального забезпечення вбачає втрату особою працездатності[10]. З такою позицією одразу важко погодитись хоча б з тієї підстави, що соціальний ризик, про який говорить Герасимів Т.З., є лише одним з об'єктивних причин втрати особою засобів до існування (такими як втрата особою можливості знайти роботу, втрати годувальника, або втрата можливості здобути засоби до існування).

Соціальний ризик — це вірогідність настання матеріальної незабезпеченості особи внаслідок відсутності заробітку з об'єктивних соціально-значимих причин, та у зв'язку з додатковими видатками щодо утримання дітей чи інших членів, а також щодо задоволення потреб у медичних чи соціальних послугах.

На думку деяких вчених, соціальними ризиками слід вважати ті несприятливі (принаймні у матеріальному сенсі) обставини існування й розвитку людини, котрі є підставами для отримання можливих, за даних конкретно-історичних умов, соціальних надань. Із настанням цих обставин у особи саме і виникають відповідні соціально-захисні права, тобто можливості діставати соціальне утримання з боку соціуму, зокрема держави. Отже, виходячи із загальнотеоретичних позицій, слід вважати, що соціальні ризики і соціально-захисні права — це явища об'єктивні, котрі виникають та існують незалежно від того, чи пов'язує з ними саме держава у своєму законодавстві ті або інші юридичні наслідки.

Так, наприклад, Ковалевский С.М., прийшов до висновку, що більшість соціальних ризиків являють собою юридичні факти, які пов'язані з життям й здоров'ям людини. Ґрунтуючись на прийнятій у доктрині права класифікації юридичних фактів на події й дії, можна затверджувати, що такий юридичний факт, як «випадок», відноситься не до дій, а до подій. Дійсно, в основі випадків лежать обставини, які, за загальним правилом, у масштабі суспільства не залежать від волі людини, у житті якого відбулася дана обставина.

Хоча настання юридичних фактів – «випадків» не залежить від волі людини, у житті якого відбулися дані факти, це зовсім не означає, що на настання зазначених фактів вольовий фактор не може мати взагалі ніякого впливу. Тобто в праві соціального забезпечення можливі події відносні, хоча найбільш типові події є абсолютними (так, наприклад, вагітність, пологи, самогубство, смерть або хвороба людини в результаті злочину й деякі інші події в праві соціального забезпечення є відносними, тому що воля людей робить тут значний вплив на саме явище дійсності, але не міняє підсумкову правову оцінку такого явища як подія. Абсолютні ж події – це досягнення певного віку, інвалідність, сирітство й т.і., що є найпоширенішими підставами для надання благ із соціального забезпечення).

Другою істотною ознакою юридичних фактів на думку Ковалевського С.М., - "випадків" те, що їх настання в житті людини спричиняє, за загальним правилом, значні матеріальні (майнові) труднощі.

Третьою ознакою розглядуваних юридичних фактів - "випадків", є можливість настання подібних випадків у житті кожного або в житті значної частини суспільства.

При цьому подібна можливість характеризується такою ймовірністю настання, що не дозволяє державі відмовитися від вжиття заходів, які могли б пом'якшити негативні наслідки виникнення даних випадків у житті людини. Про значущість такої ймовірності свідчить той факт, що питання захисту людини при настанні зазначених випадків привернув увагу основного закону країни - Конституції. На думку Бабича А.М. особливість соціальних ризиків виражається у великомасштабності їх виникнення й високої значимості наслідків для особистості й суспільства в цілому (наприклад, безробіття веде до зростання захворюваності, злочинності, розлучення) .

Так, на погляд Шайхатдинова В.Ш., у праві соціального забезпечення фіксуються моделі життєвих обставин, які спричиняють втрату або зниження доходу або підвищені витрати, малозабезпеченість або бідність. Ці наслідки мають місце тоді, коли наступають життєві випадки (ризики):

 а) біологічного характеру (хвороба, вагітність і пологи, старість, інвалідність, смерть);

б) виробничого характеру (трудове каліцтво, професійне захворювання);

в) економічного характеру (безробіття, інфляція);

г) соціального характеру (наявність дітей у родині, багатодітність, неповнота родини, самітність, сирітство).

 Варто принципово погодитися з даною пропозицією, хоча й потрібно ще раз підкреслити обов'язкову незалежність від людини зазначених обставин втрати засобів до його існування.

На основі всіх вищевказаних позицій і норм Загальної Декларації прав людини 1948 року можна сформулювати поняття соціального ризику, як найбільш типового "основного" юридичного факту в праві соціального забезпечення: соціальний ризик – це закріплене в нормах права соціального забезпечення, можливе в житті кожного або в житті значної частини суспільства, ймовірна передбачувана подія, як правило, невідворотне для конкретної людини, що об'єктивно тягне соціально значимі негативні зміни матеріального й соціального становища людини або його здоров'я з незалежних від його обставин, у випадку настання якого, людина вправі вимагати надання певного матеріального блага за правом соціального забезпечення з метою підтримки здоров'я й добробуту його самого та членів його родини.

Деякі вчені, виникнення правовідносин із виплати допомоги з тимчасової непрацездатності, по вагітності та пологам пов’язують винятково із укладенням індивідуального трудового договору. Тобто правовідносини із приводу цих виплат виникають не при настанні страхового випадку (тимчасової непрацездатності й т.д.) та додаткових юридичних фактів (звернення особи й прийняття рішення про виплату), а одночасно з виникненням трудових відносин. Зв'язок деяких відносин із соціального забезпечення із трудовими не виправдує зазначене припущення про момент початку відносин, пов'язаних з виплатою допомоги із соціального страхування. Тут відбувається зміна понять суб'єктивного права на допомоги та спеціальної право-, дієздатності громадянина.

      При вивченні четвертого питання  (Поняття, критерії та порядок підтвердження малозабезпеченості.) необхідно звернути увагу на те, що

Кому надається допомога

Допомога малозабезпеченим сім’ям призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім’ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.

Прожитковий мінімум для сім’ї — визначена для кожної сім’ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України „Про прожитковий мінімум» для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення.

(!!До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.)

Малозабезпечена сім’я — це сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї. Право сім’ї на цю допомогу залежить не лише від доходів, але і від її майнового стану, зайнятості працездатних членів сім’ї та інших факторів.
Ця допомога призначається відповідно до закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» та Постанови Кабінету міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 250 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям».

Хто включається до складу сім’ї при визначені права на допомогу ?

До складу сім’ї включаються:

— чоловік, дружина;

— рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб віком до вісімнадцяти років, а також діти, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I — IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти трьох років і які не мають власних сімей;

— неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I та II груп або інвалідами I групи і проживають разом з батьками;

— непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв’язку з відсутністю власних доходів;

— особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом I групи і здійснює догляд за ним;

— жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей.

При цьому до складу сім’ї включаються незалежно від місця проживання (перебування) або реєстрації діти, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I — IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти трьох років і не мають власних сімей.

Водночас до складу сім’ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні.

Куди звертатися за допомогою

Призначення і виплата соціальної допомоги здійснюється управліннями соціального захисту населення (УСЗ, совбес) за місцем реєстрації уповноваженого представника малозабезпеченої сім’ї.

У сільській місцевості заяви з необхідними документами для призначення соціальної допомоги приймають виконавчі органи сільських і селищних рад та здійснюють їх передачу відповідним органам соціального захисту населення. Зазначені виконавчі органи можуть визначати уповноважену особу для прийняття документів.

Чи може бути виплачена допомога не за місцем реєстрації ?

Допомога також може бути призначена і виплачена за місцем фактичного проживання уповноваженого представника сім’ї за умови подання довідок про склад сім’ї і про неотримання такої допомоги в органах соціального захисту населення за місцем реєстрації.

У разі коли повнолітні члени сім’ї, яка звернулася за призначенням соціальної допомоги, фактично проживають разом, але зареєстровані за різними адресами, уповноважений представник сім’ї додає до заяви довідки про склад сім’ї та про неотримання такої допомоги в органах соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Потрібно зазначити, що у цьому випадку рішення про призначення соціальної допомоги приймається органами соціального захисту населення на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, яке проводиться соціальними інспекторами цих органів, із складенням акта за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Перелік документів необхідних для отримання допомоги

Для отримання допомоги потрібно подати заяву, де дається згода сім’ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно. До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються:

— документ, що посвідчує особу уповноваженого представника сім’
— довідка про склад сім’ї;

— декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім’ї (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім’ї);

— довідка про наявність та розмір земельної частки (паю);

— довідка встановленої форми про безпосередню участь особи в антитерористичній операції (якщо є така особа в складі членів родини).

Потрібно зазначити, що в декларацію не включаються державна соціальна допомога, призначена відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»; нарахована субсидія за спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім’ї аліменти.

Рішення про призначення соціальної допомоги або про відмову в її наданні приймається органом соціального захисту населення протягом десяти календарних днів.

У разі прийняття рішення про відмову в наданні соціальної допомоги орган праці та соціального захисту населення письмово повідомляє про це уповноваженого представника сім’ї із зазначенням підстав відмови та порядку оскарження рішення.

Строк протягом якого виплачується допомога

Допомога малозабезпеченим сім’ям призначається на півроку і через шість місяців сім’я знову повинна підтвердити своє право на виплати.

Для призначення соціальної допомоги на наступний строк уповноважений представник сім’ї подає заяву і декларацію про доходи та майно. Довідка про склад сім’ї поновлюється лише у разі змін у складі сім’ї або у разі, коли між поданням заяви на призначення соціальної допомоги на наступний строк та припиненням виплати раніше призначеної соціальної допомоги минуло більше календарного місяця.

Випадки коли допомога не призначається

У наданні державної соціальної допомоги може бути відмовлено, а виплата призначеної допомоги може бути припинена у випадках коли:

— працездатні члени малозабезпеченої сім’ї не працюють, не служать, не навчаються у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням соціальної допомоги;

— під час обстеження матеріально-побутових умов сім’ї з’ясовано, що малозабезпечена сім’я має додаткові джерела для існування, не зазначені у декларації про доходи та майно;

— особи, які входять до складу малозабезпеченої сім’ї, протягом 12 місяців перед зверненням за наданням соціальної допомоги здійснили покупку земельної ділянки, квартири (будинку), автомобіля, транспортного засобу (механізму), будівельних матеріалів, інших товарів довгострокового вжитку тощо, на суму, яка на час звернення перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім’ї;

Рішення про призначення державної соціальної допомоги у таких випадках приймається органами соціального захисту населення на підставі обов’язкового обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, яка звернулася за призначенням такої допомоги;

— у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім’ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім’ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму).

За наявності обставин, що зазначені вище (тобто умов коли допомога не призначається) державна соціальна допомога може бути призначена органом соціального захисту населення на підставі рішень районних, держадміністрацій та виконавчих комітетів міських і районних у містах (у разі їх створення) рад або утворених ними комісій у разі, коли:

a) у складі сім’ї є інвалід;

b) у малозабезпеченій багатодітній сім’ї виховуються троє або більше дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах I — IV рівня акредитації, але не довше ніж до досягнення ними 23 років);

c) неможливість отримання будь-яких джерел для існування пов’язана з тривалою хворобою одного та/або кількох членів сім’ї. Рішення про призначення державної соціальної допомоги у таких випадках приймається на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, яка звернулася за призначенням такої допомоги.

Умови припинення виплати допомоги

Виплата раніше призначеної соціальної допомоги припиняється:
— якщо сім’єю приховано або навмисно подано недостовірні дані про її доходи та майновий стан, що вплинули на встановлення права на соціальну допомогу і визначення її розміру, внаслідок чого були надміру виплачені кошти, — з місяця, в якому виявлено порушення;
— у разі переїзду сім’ї в іншу місцевість та настання обставин, що унеможливлюють виплату соціальної допомоги (зокрема, смерть одинокої особи), — з місяця, що настає за місяцем, в якому відбулися зміни;
— за заявою уповноваженого представника сім’ї — з місяця, що настає за місяцем її подання, якщо інше не обумовлено заявою.

Розмір допомоги малозабезпеченим сім’ям

Розмір допомоги — це різниця між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї (встановлюється щорічно законом про державний бюджет) та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75 % від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї.

Середньомісячний сукупний дохід сім’ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги, що затверджується Мінпраці, Мінекономіки, Мінфіном, Держкомстатом і Держкомсім’ямолоддю.

Розмір соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Рівень забезпечення прожиткового мінімуму для різних категорій осіб, кожного разу визначаються законом про бюджет на відповідний рік.

Знайте! Для кожної дитини (крім дитини-інваліда), яка входить до складу малозабезпеченої сім’ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10 %, а для кожної дитини-інваліда, яка входить до складу малозабезпеченої сім’ї, для кожної дитини, яка утримується матір’ю (батьком, усиновителем), що не перебуває у шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька), для кожної дитини, в якої один або обоє батьків є інвалідами I або II групи, — на 20 %.
Для громадян, які отримали статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20 %.

Важливо!

Для фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та є платниками єдиного податку першої групи, незалежно від отриманих (неотриманих) доходів до сукупного доходу за кожен місяць враховується дохід на рівні двох розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, чинного на відповідний місяць; для фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та є платниками єдиного податку другої групи, — трьох розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб; для фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та є платниками єдиного податку третьої групи, — чотирьох розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Приклад розрахунку допомоги малозабезпеченим сім’ям у 2018 році: 

Сім’я складається з 4 осіб (двоє дітей – 10 та 5 років, батько та мати), середньомісячний дохід сім’ї – 3000 грн.

Середньомісячний дохід визначається на підстві сумування всіх доходів родини за попередні шість місяців перед зверненням за допомогою та діленням суми всіх цих доходів за шість місяців на 6, тобто визначаєте середню суму ваших доходів за один місяць.

Які доходи враховуєте, а які ні, визначено в Методиці: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0112-02

Далі ви визначаєте, яку ж суму гарантує держава на склад вашої родини, і ви повинні мати.

Визначається ця сума, з урахуванням даних Закону України про державний бюджет на відповідний рік (це статті 7 та 9 ЗУ про державний бюджет).

Так, з 01.01.2018 року родині, зазначеній в прикладі держава гарантує:

на дорослих — 370,02 грн. (1762 грн.прожиткового мінімуму помножуєте на 21 %)

на дитину до шести років — 1268,20 грн.(1492 грн.прожиткового мінімуму помножуєте на 85 %)

на дитину від шести до вісімнадцяти років — 1581,00 грн. (1860 грн.прожиткового мінімуму помножуєте на 85 %)

З 1 січня 2018 року рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги для сім’ї становить: 3589,24 грн. (370,02 грн. х 2 працездатних + 1268,20 грн. х 1 дитина до 6 років+ 1581,00 дитина від 6 до 18 років).

Розмір допомоги з січня 2018 році становить 589,24 грн. (3589,24– 3000,00).

Тобто віднімаєте те, що держава гарантує від того, що ви фактично маєте в родині.

Оскільки в цілому родина за прикладом має право на допомогу за доходами, відповідно до цієї суми 589,24 грн. буде ще додано 10% на кожну дитину, як зазначалось вище.

Максимальний розмір державної соціальної допомоги з урахуванням збільшення її розміру на кожну дитину, яка входить до складу малозабезпеченої сім’ї, не може бути більшим за прожитковий мінімум для сім’ї.».

08.06.2015 року Президент подписав Закон України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» щодо соціального захисту сімей, члени яких мають у власності чи володінні земельні ділянки» від 10 грудня 2014 року за N 1350.

Згідно з законом, розширюється коло сімей, які матимуть право на призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям. До таких сімей закон відносить сім’ї, у власності чи володінні яких є земельна ділянка, незалежно від розміру такої земельної ділянки.

  При вивченні п’ятого  питання  (Поняття, система і класифікація державних соціальних стандартів та їх гарантії в Україні.) необхідно звернути увагу на те, що

Державні соціальні стандарти — це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Складовими цих стандартів виступають соціальні норми, соціальні нормативи та нормативи витрат (фінансування). Соціальні норми — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг. Соціальні нормативи — показники забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами. Нормативи витрат (фінансування) — показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.

Метою встановлення державних соціальних стандартів і нормативів є:

1) визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, передбачених Конституцією України;

2) визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

3) визначення та обґрунтування розмірів видатків бюджетних коштів і коштів соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери. Ці державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.

Класифікація соціальних нормативів здійснюється за характером задоволення соціальних потреб та за рівнем задоволення цих потреб.

⇐ Предыдущая12

Поделиться: