ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО. Лекційне заняття № 11. ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Лекційне заняття № 11

 (  теоретичне заняття - 1 година, самостійне вивчення - 1 година)

Тема № 11 . Функції та форми державного управління, їх види.

 Мета: дати студентам чітке поняття функцій державного управління.  Студенти повинні знати види функцій державного управління. Студенти повинні орієнтуватися в правових актів державного управління та знати їх юридичне значення.

План заняття:

1. Поняття функцій державного управління.

2. Види функцій державного управління. Внутрішні та зовнішні функції державного управління. Постійні й тимчасові функції державного управління. Загальні та допоміжні функції державного управління. Спеціальні функції державного управління.

3. Поняття і види форм державного управління. Вимоги до використання форм державного управління. Правові та неправові форми державного управління: поняття та юридичне значення.

4. Поняття правових актів державного управління та їх юридичне значення. Порядок прийняття та чинність правових актів управління. Вимоги щодо правових актів управління. Призначення правових актів державного управління. Нормативні акти та їх ознаки. Ненормативні акти та їх ознаки. Дія актів у часі і просторі. Підстави припинення дії правових актів державного управління.

Питання для самостійного вивчення:

1. Класифікація актів державного управління. Нормативні та індивідуальні акти управління. Акти Президента України. Акти Кабінету Міністрів України. Акти центральних органів виконавчої влади. Акти місцевих органів виконавчої  влади. Акти інших органів державного управління. Акти загального, галузевого і міжгалузевого управління. Державна реєстрація нормативно-правових актів.

2. Адміністративний договір як форма державного управління: ознаки, суб 'єктний склад, особливості правового регулювання та сфера застосування. Співвідношення адміністративного договору і адміністративного акту.

3. Взаємозв'язок функцій і форм державного управління.

Рекомендована література до теми:

1.	КонституціяУкраїни від 28.06.1996р.
2.	Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями
3.	Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями
4.	Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями
5.	Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. зі змінами і доповненнями
6.	Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996р. зі змінами і доповненнями
7.	Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. зі змінами і доповненнями
8.	Закон України „Про міліцію” від 2012.1990р. зі змінами і доповненнями
9.	Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999р. зі змінами і доповненнями
10.	Закон України „ Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 5 липня 2012 року № 5076-VI
11.	Закон України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 01.12.1994р. зі змінами і доповненнями
12.	Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. зі змінами і доповненнями
13.	Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992р. зі змінами і доповненнями
14.	Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 06.12.1992р. зі змінами і доповненнями
15.	Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. зі змінами і доповненнями
16.	Закон України „Основи законодавства України про культуру” від 14.02.1992р. зі змінами і доповненнями
17.	Закон України „Про освіту” від 23.05.1991р. зі змінами і доповненнями
18.	Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002р. зі змінами і доповненнями
19.	Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. зі змінами і доповненнями
20.	Закон України „Про дорожній рух” від 30.06.1993р. зі змінами і доповненнями
21.	Закон України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998р. зі змінами і доповненнями
22.	Закон України „Про оборону України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
23.	Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
24.	Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
25.	Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями
26.	Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
27.	Закон України „Про державний кордон України” від 04.11.1991р. зі змінами і доповненнями
28.	Закон України „Про державну прикордонну службу України” від 03.04.2003р. зі змінами і доповненнями
29.	Закон України „Про транспорт” від 10.11.1994р. зі змінами і доповненнями
30.	Закон України „Про телекомунікації” від 18.11.2003р. зі змінами і доповненнями
31.	Закон України „ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991р. зі змінами і доповненнями.
32.	Закон України „ Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994р. зі змінами і доповненнями
33.	Закон України „ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1991р. зі змінами і доповненнями
34.	Закон України „ Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. зі змінами і доповненнями
35.	Закон України „ Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.1993р. зі змінами і доповненнями
36.	Закон України „ Про доступ до судових рішень" №3262-1V від 22.12.2005
37.	Указ Президента України „ Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. зі змінами і доповненнями
38.	Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.
39.	Положення про МВС, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 р.
40.	Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001р.
41.	Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена Міністерством внутрішніх справ України від 22.02.2001р.
42.	Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003.
43.	Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с.
44.	Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова . – М.: Юристъ, 2002.
45.	Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8.
46.	Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с.
47.	Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Картбланш, 2004. – 520 с.
48.	Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998.
49.	Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
50.	Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с.
51.	Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11.
52.	Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с.
53.	Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с.

 

ЛЕКЦІЯ

 

1. Поняття функцій державного управління.

Функції управління — це відносно самостійні та однорідні частини змісту управлінської діяльності, в яких виражається владно-організуючий вплив суб’єкта управління на об’єкт. Найбільш поширеною у вітчизняній літературі є класифікація функцій державного управління на загальні, спеціальні та до поміжні.

Загальні функції справляють об’єктивно необхідний вплив на певні процеси, що відбуваються в господарській, політичній, со­ціально-культурній та інших сферах. Ці функції є основними, при таманними будь-якому управлінню, незалежно від того, на якому рівні та в яких галузях вони здійснюються. Загальними функціями державного управління є прогнозування, планування, організація, ре гулювання, координація, облік, контроль. Ця класифікація побудова на на підставі внутрішньої технології управлінської діяльності.

2. Види функцій державного управління.

Функції виконавчої влади, як уже було зазначено, відносно самостійні та універсальні. Наявні різні підходи щодо їх класифікації, їх поділяють на політичні та технічні функції або функції загального управління й спеціалізовані функції, функції здійснення суверенітету (зовнішнього та внутрішнього), економічні, соціальні, соціально-виховні функції тощо.

Найпоширенішою у вітчизняній літературі є класифікація функцій державного управління на загальні, спеціальні та допоміжні.

Загальні функції справляють об'єктивно необхідний вплив на певні процеси, що відбуваються в господарській, політичній, соціально-культурній та інших сферах. Ці функції є основними, притаманними будь-якому управлінню, незалежно від того, на якому рівні та в яких галузях вони здійснюються. Загальними функціями державного управління є прогнозування, планування, організація, регулювання, координація, облік, контроль. Цю класифікацію побудовано на підставі внутрішньої технології управлінської діяльності.

Функція прогнозування. Потреба в прогнозуванні випливає із самої природи державного управління, бо воно має розв'язувати як повсякденні завдання, так і перспективні проблеми. Прогнозування — це наукове передбачення, систематичне дослідження стану, структури, динаміки та перспектив управлінських явищ і процесів, властивих суб'єкту й об'єкту управління. Прогнозування обумовлено також характером об'єкта управління, що відрізняється значною динамічністю. Не можна здійснювати управлінські дії без знання їх наслідків. Тому управлінська система повинна бути прогнозованою. Державне управління покликане вирішувати довгострокові, перспективні завдання, розв'язання яких відбуватиметься в умовах певної невизначеності, якщо органи виконавчої влади не матимуть прогнозів. В управлінському процесі прогнозування використовують і як функцію, і як принцип, і як метод управління. Тому органи виконавчої влади повинні розробляти прогнози, управляти ними, розв'язувати свої завдання на їх підставі.

Функція планування є на всіх рівнях ієрархії управління. Вона полягає у визначенні мети, напрямів, завдань, засобів реалізації тих чи інших процесів (соціальних, економічних, політичних, культурних тощо), розробленні програм, за допомогою яких має бути досягнуто мети. Шлях реалізації функції планування має такий схематичний вигляд: необхідність — завдання — функція — рішення (мета). Методика планування ґрунтується на принципах науковості, комплексності, багатоваріантності рішень, виборі оптимального варіанту, нормативності тощо.

Функцію організації пов'язано зі створенням організаційного механізму. Мета цієї функції — сформувати керуючі та керовані системи, а також зв'язки й відносини між ними. Особливість функції організації щодо інших самостійних функцій полягає в тому, що це єдина функція, яка забезпечує взаємозв'язок і ефективність усіх інших функцій управління. Зміст функції організації включає створення органів управління, побудову структури апарату управління, формування управлінських підрозділів, ланок, розроблення положень про органи управління, встановлення взаємозв'язків між управлінськими структурами, підбір і розстановку кадрів тощо. Організація означає також реорганізацію та ліквідацію органів управління, підприємств, установ.

Завдяки функції регулювання досягають необхідного стану впорядкування та стійкості системи управління. Регулювання охоплює переважно поточні заходи щодо будь-яких відхилень від завдань і заданих програм. За допомогою регулювання здійснюються безпосереднє керівництво, поведінка керованих об'єктів. Під впливом регулювання управлінські процеси відбуваються в заданому напрямі та відповідно до встановленої програми. Потребу оперативного регулювання обумовлено виключно мобільністю самого управління. Здатність управлінської системи самостійно зберігати рівновагу щодо збурюючих впливів (відхилень) є результатом здійснення функції регулювання.

Координація як функція забезпечує узгодження діяльності систем управління. Завдяки координуванню узгоджують дії керівників не тільки всередині управлінської ланки, а й дії керівників інших управлінських структур.

Функцію обліку пов'язано зі збиранням, передачею, зберіганням і переробленням даних, реєстрацією та групуванням відомостей про діяльність системи управління, наявність і витрати ресурсів тощо. Облік є передумовою контролю.

Функція контролю має свої особливості відносно інших функцій. Так, якщо планування ставить завдання, організація приводить систему управління в стан можливості виконання цього завдання, то контроль характеризується універсальністю стосовно управлінської системи. Контроль покликаний постійно надавати інформацію про дійсний стан справи щодо виконання завдань.

Контроль починається з одержання інформації про дійсний стан керованого об'єкта та закінчується прийняттям рішень, які передбачають відповідну корекцію в системі управління для досягнення запланованої мети. Контроль ґрунтується на принципі зворотних зв'язків, які існують за будь-якої взаємодії суб'єкта й об'єкта в системі управління. Кожна загальна функція управління перебуває у взаємозв'язку з іншими.

В залежності від того, які невідкладні проблеми й стратегічні завдання необхідно вирішувати суспільству, встановлюються функції держави. Сьогодні існує досить широка номенклатура наукової літератури з класифікації державних функцій.

Враховуючи те, що у сучасному глобалізованому світі громадське життя все більше інтернаціоналізується, межа між внутрішніми та зовнішніми функціями поступово зникає. Практично кожна з функцій держави має як зовнішній, так і внутрішній аспекти.

Однак становлення інформаційного суспільства та символізація соціальних відносин, що його супроводжує, вимагають оновлення арсеналу технологій управління, зокрема за рахунок посилення символічного ресурсу державно-регулятивного впливу. Звертаючись до соціальної природи символічного та використовуючи його інтегративний потенціал, держава через діяльність економічних, політичних, культурно-освітніх структур відстоює загальнонаціональні інтереси на опосередкованому рівні, що значно підвищує ефективність реалізації її функцій.

Постійні й тимчасові функції державного управління. Загальні та допоміжні функції державного управління.

Показники ступеню реалізації державою її функцій вимірюються у тому, наскільки держава втілює у собі загальні потреби, інтереси, цілі та волю громадян, та водночас у тому, як держава практично управляє соціальними процесами та забезпечує розвиток суспільства.

На сьогодні ми маємо досить обширну номенклатуру джерел з питань класифікації державних функцій, представлених юридичною, політологічною та управлінською галузями знання.

За загальноприйнятим підходом, основні функції держави прийнято поділяти на постійні та тимчасові, зовнішні та внутрішні, основні (сталі і специфічні) та другорядні, а також класифікувати за головними сферами суспільної діяльності.

Так, постійні та тимчасові функції держави розрізнять у залежності від тривалості дії. Так, наприклад, функцію охорони правопорядку, або дипломатичну функцію держава здійснює на всіх етапах свого існування. У той же час функція ліквідації наслідків стихійного лиха або техногенної катастрофи має тимчасовий характер. Вона зникає з досягненням мети, що поставлена перед державою.

Залежно від сфери застосування розрізняють внутрішні (економічна, соціальна, політична, правова, екологічна, демографічна тощо) та зовнішні (дипломатична, зовнішньоекономічна, зовнішньополітична, інформаційно-культурна тощо) функції держави.

Поділ функцій держави на основні та другорядні зумовлений тим, що діяльність кожної держави переслідує дві групи завдань, необхідних для існування всього суспільства та тих, що випливають із протиріч меж державними інститутами та підпорядкованими їм соціальними верствами.

Функції держави, їхні зміст та пріоритет змінюються залежно від історичної епохи, типу і форми держави. Тому серед основних варто розрізняти сталі і специфічні функції держави.

Перші є необхідними та обов’язковими для будь-якої країні впродовж усього періоду її існування.

Другі ж визначаються об’єктивними обставинами в окремих країнах (традиціями, наявністю багатьох національностей, релігій, віддалених або особливих територій тощо ) і є специфічними для даної держави. Здебільшого саме наявність останніх призводить до різноманітності наборів функцій різних держав.

Визначення основних (сталих і специфічних) функцій держави безпосередньо пов’язане з визначенням її основних цілей, оскільки функцію можна визначити як перетворення призначень держави у її дії, де призначеннями є вже визначені її цілі .

Реалізація основних функцій забезпечує досягнення поставлених цілей розвитку держави, причому кожна з функцій являє собою певний напрям або вид суспільної діяльності, який здебільшого характеризується своєю методологією і технологіями і не є похідним від інших напрямів або видів діяльності. Можливий їх різний рівень узагальнення або конкретизації залежно від суб’єктивного фактора, що зумовлює можливі розбіжності у відображення системи основних функцій держави.

До того ж основні функції влади змінюються за змістом і формою залежно від історичної стадії суспільства, динаміки соціальних потреб та інтересів, політико-ідеологічної орієнтації суб’єктів влади.

Звідси становлення глобального світопорядку певним чином позначається на змісті та структурі державних функцій.

По-перше, сучасна держава позбувається частини своїх функцій на користь міждержавних та наддержавних утворень, та водночас передає деякі повноваження, що традиційно були прерогативою центрального апарату державного управління, територіальним органам влади.

По-друге, долаючи межі між внутрішньою та зовнішньою політикою, глобалізація призводить до якісних зрушень у структурі світових ринкових відносин.

По-третє, в умовах глобалізації держава, з метою забезпечення власної конкурентноздатності повинна забезпечити реалізацію ідеї інформаційного суспільства, і, як наслідок, позбутися монополії на легітимацію владних повноважень.

Все це призводить до кардинального перегляду системи методів та механізмів державно-регулятивної діяльності у контексті новітніх тенденцій суспільного розвитку. Однією з таких тенденцій, що визначає обличчя сучасного постіндустріального світу є тенденція символізації суспільно-владних відносин. Умовою та змістом символізації виступає соціально-політична комунікація. А її сутність полягає в тому, що символ, будучи засобом управління і формою відчуження, набуває якостей інструменту конструювання соціальної реальності через стратегію прямої інформаційної дії.

Таким чином, процеси глобалізації висувають перед національними державами цілу низку завдань, що позначається на змінах у структурі їх функцій. Сьогодні, в умовах економічної експансії, геополітичного тиску та культурної уніфікації держава повинна відстоювати не тільки свою територіальну цілісність та політико-економічну незалежність, але й свій символічний простір. А це означає, що у процесі реалізації функцій держави, зокрема політичної, соціальної, інформаційно-культурної та зовнішньополітичної, необхідно враховувати фактор символізації.

 

 Спеціальні функції державного управління.

Спеціальні функції характеризують особливості конкретного суб'єкта чи об'єкта управління.

До основних спеціальних функцій державного управління, що здійснюються на вищому рівні вищим органом (Кабінетом Міністрів України), в системі органів виконавчої влади належать:

· забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;

· розроблення проекту Закону про Державний бюджет і забез печення його виконання;

· розроблення та здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального й культурного роз витку держави та інші, перераховані в ст. 116 Конституції України.

Спеціальні управлінські функції здійснює Президент України як глава держави. Серед них такі: керівництво зовніш ньополітичною діяльністю держави, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших держа вах і при міжнародних організаціях; призначення за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних організацій і припинення їх повноважень на цих посадах (розстановка кадрів); прийняття в разі необхідності рішення про введення в державі або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологіч ної ситуації; присвоєння вищих військових звань і класних чинів, нагородження державними нагородами; встановлення президентських відзнак і нагородження ними тощо.

Розмежування функцій існує й на нижчих рівнях державної виконавчої влади. Так, місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують здійснення таких основних функцій: виконання Конституції та законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів України, інших органів вико навчої влади; підтримання законності та правопорядку; додер жання прав і свобод громадян; виконання державних і регіо нальних програм соціально-економічного та культурного роз витку; програм охорони довкілля; підготовка та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; звіт про виконан ня відповідних бюджетів; взаємодія з органами місцевого са моврядування; реалізація інших, наданих державою, а також делегованих відповідними радами, повноважень.

Управлінські функції в АРК здійснюють на підставі розділу X Конституції України, особливо статей 134, 136, 138. Розмежування функцій здійснюється також на всіх рівнях галузе вих систем управління.

Перелік основних спеціальних функцій виконавчої влади свідчить про те, що вони є численними та різноманітними, але разом з тим взаємопов'язаними як завдання, що розв'язують органи управління. Порівняння загальних функцій зі спеціаль ними приводить до висновку, що перші пов'язані з процесами державного управління, тобто виявляються в будь-яких взає модіях відповідних керуючих і керованих систем. Зміст же спеціальних функцій становлять не загальні закономірності, а особливості взаємодії конкретних суб'єктів і об'єктів держав ного управління.

Спеціальні функції можна згрупувати за типами основних завдань (особливо на вищому рівні): це добір кадрів та їх роз становка, складання бюджету, здійснення довгострокових цілей і подолання кризових ситуацій. Особливого значення в діяльності виконавчої влади надають прийняттю та здійснен ню довгострокових цілей, тоді як кадрова й бюджетна політи ка належить до категорії засобів, але не мети. Такий напрям діяльності виконавчої влади, як подолання кризових ситуацій, є особливим. Маються на увазі будь-які кризи — загальнона ціональні чи місцеві, від стихійного лиха (землетруси, повені) до загального страйку, проблеми та події, які можуть поруши ти громадський порядок, суспільну безпеку (наприклад, спо ри про благоустрій у тій чи іншій місцевості, захоплення за ручників терористами, викрадення літака, неприпустимий тиск з боку іншої держави на інтереси нашої держави та інші конфліктні ситуації). Особливість кризових ситуацій полягає в тому, що рішення повинні бути швидкими, оперативними, наочними, такими, що стосуються різних органів управління, установ, підприємств, які в цій ситуації координують свої дії. Функція координації (зовнішня) в подібних ситуаціях є домі нуючою.

ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Лекційне заняття № 11

 (  теоретичне заняття - 1 година, самостійне вивчення - 1 година)

Тема № 11 . Функції та форми державного управління, їх види.

 Мета: дати студентам чітке поняття функцій державного управління.  Студенти повинні знати види функцій державного управління. Студенти повинні орієнтуватися в правових актів державного управління та знати їх юридичне значення.

План заняття:

1. Поняття функцій державного управління.

2. Види функцій державного управління. Внутрішні та зовнішні функції державного управління. Постійні й тимчасові функції державного управління. Загальні та допоміжні функції державного управління. Спеціальні функції державного управління.

3. Поняття і види форм державного управління. Вимоги до використання форм державного управління. Правові та неправові форми державного управління: поняття та юридичне значення.

4. Поняття правових актів державного управління та їх юридичне значення. Порядок прийняття та чинність правових актів управління. Вимоги щодо правових актів управління. Призначення правових актів державного управління. Нормативні акти та їх ознаки. Ненормативні акти та їх ознаки. Дія актів у часі і просторі. Підстави припинення дії правових актів державного управління.

Питання для самостійного вивчення:

1. Класифікація актів державного управління. Нормативні та індивідуальні акти управління. Акти Президента України. Акти Кабінету Міністрів України. Акти центральних органів виконавчої влади. Акти місцевих органів виконавчої  влади. Акти інших органів державного управління. Акти загального, галузевого і міжгалузевого управління. Державна реєстрація нормативно-правових актів.

2. Адміністративний договір як форма державного управління: ознаки, суб 'єктний склад, особливості правового регулювання та сфера застосування. Співвідношення адміністративного договору і адміністративного акту.

3. Взаємозв'язок функцій і форм державного управління.

Рекомендована література до теми:

1.	КонституціяУкраїни від 28.06.1996р.
2.	Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями
3.	Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями
4.	Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями
5.	Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. зі змінами і доповненнями
6.	Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996р. зі змінами і доповненнями
7.	Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. зі змінами і доповненнями
8.	Закон України „Про міліцію” від 2012.1990р. зі змінами і доповненнями
9.	Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999р. зі змінами і доповненнями
10.	Закон України „ Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 5 липня 2012 року № 5076-VI
11.	Закон України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 01.12.1994р. зі змінами і доповненнями
12.	Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. зі змінами і доповненнями
13.	Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992р. зі змінами і доповненнями
14.	Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 06.12.1992р. зі змінами і доповненнями
15.	Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. зі змінами і доповненнями
16.	Закон України „Основи законодавства України про культуру” від 14.02.1992р. зі змінами і доповненнями
17.	Закон України „Про освіту” від 23.05.1991р. зі змінами і доповненнями
18.	Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002р. зі змінами і доповненнями
19.	Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. зі змінами і доповненнями
20.	Закон України „Про дорожній рух” від 30.06.1993р. зі змінами і доповненнями
21.	Закон України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998р. зі змінами і доповненнями
22.	Закон України „Про оборону України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
23.	Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
24.	Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
25.	Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями
26.	Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
27.	Закон України „Про державний кордон України” від 04.11.1991р. зі змінами і доповненнями
28.	Закон України „Про державну прикордонну службу України” від 03.04.2003р. зі змінами і доповненнями
29.	Закон України „Про транспорт” від 10.11.1994р. зі змінами і доповненнями
30.	Закон України „Про телекомунікації” від 18.11.2003р. зі змінами і доповненнями
31.	Закон України „ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991р. зі змінами і доповненнями.
32.	Закон України „ Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994р. зі змінами і доповненнями
33.	Закон України „ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1991р. зі змінами і доповненнями
34.	Закон України „ Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. зі змінами і доповненнями
35.	Закон України „ Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.1993р. зі змінами і доповненнями
36.	Закон України „ Про доступ до судових рішень" №3262-1V від 22.12.2005
37.	Указ Президента України „ Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. зі змінами і доповненнями
38.	Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.
39.	Положення про МВС, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 р.
40.	Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001р.
41.	Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена Міністерством внутрішніх справ України від 22.02.2001р.
42.	Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003.
43.	Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с.
44.	Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова . – М.: Юристъ, 2002.
45.	Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8.
46.	Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с.
47.	Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Картбланш, 2004. – 520 с.
48.	Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998.
49.	Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
50.	Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с.
51.	Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11.
52.	Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с.
53.	Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с.

 

ЛЕКЦІЯ

 

1. Поняття функцій державного управління.

Функції управління — це відносно самостійні та однорідні частини змісту управлінської діяльності, в яких виражається владно-організуючий вплив суб’єкта управління на об’єкт. Найбільш поширеною у вітчизняній літературі є класифікація функцій державного управління на загальні, спеціальні та до поміжні.

Загальні функції справляють об’єктивно необхідний вплив на певні процеси, що відбуваються в господарській, політичній, со­ціально-культурній та інших сферах. Ці функції є основними, при таманними будь-якому управлінню, незалежно від того, на якому рівні та в яких галузях вони здійснюються. Загальними функціями державного управління є прогнозування, планування, організація, ре гулювання, координація, облік, контроль. Ця класифікація побудова на на підставі внутрішньої технології управлінської діяльності.

2. Види функцій державного управління.

Функції виконавчої влади, як уже було зазначено, відносно самостійні та універсальні. Наявні різні підходи щодо їх класифікації, їх поділяють на політичні та технічні функції або функції загального управління й спеціалізовані функції, функції здійснення суверенітету (зовнішнього та внутрішнього), економічні, соціальні, соціально-виховні функції тощо.

Найпоширенішою у вітчизняній літературі є класифікація функцій державного управління на загальні, спеціальні та допоміжні.

Загальні функції справляють об'єктивно необхідний вплив на певні процеси, що відбуваються в господарській, політичній, соціально-культурній та інших сферах. Ці функції є основними, притаманними будь-якому управлінню, незалежно від того, на якому рівні та в яких галузях вони здійснюються. Загальними функціями державного управління є прогнозування, планування, організація, регулювання, координація, облік, контроль. Цю класифікацію побудовано на підставі внутрішньої технології управлінської діяльності.

Функція прогнозування. Потреба в прогнозуванні випливає із самої природи державного управління, бо воно має розв'язувати як повсякденні завдання, так і перспективні проблеми. Прогнозування — це наукове передбачення, систематичне дослідження стану, структури, динаміки та перспектив управлінських явищ і процесів, властивих суб'єкту й об'єкту управління. Прогнозування обумовлено також характером об'єкта управління, що відрізняється значною динамічністю. Не можна здійснювати управлінські дії без знання їх наслідків. Тому управлінська система повинна бути прогнозованою. Державне управління покликане вирішувати довгострокові, перспективні завдання, розв'язання яких відбуватиметься в умовах певної невизначеності, якщо органи виконавчої влади не матимуть прогнозів. В управлінському процесі прогнозування використовують і як функцію, і як принцип, і як метод управління. Тому органи виконавчої влади повинні розробляти прогнози, управляти ними, розв'язувати свої завдання на їх підставі.

Функція планування є на всіх рівнях ієрархії управління. Вона полягає у визначенні мети, напрямів, завдань, засобів реалізації тих чи інших процесів (соціальних, економічних, політичних, культурних тощо), розробленні програм, за допомогою яких має бути досягнуто мети. Шлях реалізації функції планування має такий схематичний вигляд: необхідність — завдання — функція — рішення (мета). Методика планування ґрунтується на принципах науковості, комплексності, багатоваріантності рішень, виборі оптимального варіанту, нормативності тощо.

Функцію організації пов'язано зі створенням організаційного механізму. Мета цієї функції — сформувати керуючі та керовані системи, а також зв'язки й відносини між ними. Особливість функції організації щодо інших самостійних функцій полягає в тому, що це єдина функція, яка забезпечує взаємозв'язок і ефективність усіх інших функцій управління. Зміст функції організації включає створення органів управління, побудову структури апарату управління, формування управлінських підрозділів, ланок, розроблення положень про органи управління, встановлення взаємозв'язків між управлінськими структурами, підбір і розстановку кадрів тощо. Організація означає також реорганізацію та ліквідацію органів управління, підприємств, установ.

Завдяки функції регулювання досягають необхідного стану впорядкування та стійкості системи управління. Регулювання охоплює переважно поточні заходи щодо будь-яких відхилень від завдань і заданих програм. За допомогою регулювання здійснюються безпосереднє керівництво, поведінка керованих об'єктів. Під впливом регулювання управлінські процеси відбуваються в заданому напрямі та відповідно до встановленої програми. Потребу оперативного регулювання обумовлено виключно мобільністю самого управління. Здатність управлінської системи самостійно зберігати рівновагу щодо збурюючих впливів (відхилень) є результатом здійснення функції регулювання.

Координація як функція забезпечує узгодження діяльності систем управління. Завдяки координуванню узгоджують дії керівників не тільки всередині управлінської ланки, а й дії керівників інших управлінських структур.

Функцію обліку пов'язано зі збиранням, передачею, зберіганням і переробленням даних, реєстрацією та групуванням відомостей про діяльність системи управління, наявність і витрати ресурсів тощо. Облік є передумовою контролю.

Функція контролю має свої особливості відносно інших функцій. Так, якщо планування ставить завдання, організація приводить систему управління в стан можливості виконання цього завдання, то контроль характеризується універсальністю стосовно управлінської системи. Контроль покликаний постійно надавати інформацію про дійсний стан справи щодо виконання завдань.

Контроль починається з одержання інформації про дійсний стан керованого об'єкта та закінчується прийняттям рішень, які передбачають відповідну корекцію в системі управління для досягнення запланованої мети. Контроль ґрунтується на принципі зворотних зв'язків, які існують за будь-якої взаємодії суб'єкта й об'єкта в системі управління. Кожна загальна функція управління перебуває у взаємозв'язку з іншими.

1234567Следующая ⇒

Поделиться: