Основні напрями ек. політики Хмельницького та її меркантилістські засади.

1. Антифеодальна війна (1648 – 1657) – знищення магнатів, звільнення селян.

2. Створення козацької держави – Гетьманщини (до 1760р)

3. Соціальна структура (покозачення під час війни) – «товариство»(козацтво – привілеї,шляхта), духовенство, «поспільство» (міщанство, селянство)

4.Аграрна політика – землеволодіння юридично не захищено, не перетворено в інститут приватної власності;скасування великого землеволодіння польських магнатів базоване на фільварковому госп. – землі Війська Запоріжського, тобто державні;наділення землею козаків(володіння),селян(довічне користування) – козацьке і селянське індивід. госп.;збереження церковного і монастирського землеволод.(«- «); обмежене шляхетське землеволод.(« - «). Збереження останніх двох форм землеволод. з часом відкрило шлях до повернення феодальних порядків.

5. Госп. діяльність в містах – отримання містами права самоврядування; сприяння Гетьманатом розвитку майстерень, мануфактур (надання кредиту);охорона міських ремесел і цехової їх організації.

6. Внутрішня торгівля – торгівля зосереджена на торгах та ярмарках; надання права торгівлі усьому населенню без обмежень;надання привілеїв козацтву.

7. Зовнішня торгівля – звільнення іноземних купців від ввізного та вивізного мита – в мирні часи лише 2%; обкладання високим митом вивіз дорогоцінних металів.

8. Фінансова політика – надходження в казну (перевищували видатки) – податки;земельний фонд, його продаж,промисли, винокурні, шинки, млини, які здавалися в аренду; митні збори від зовн. торгівлі; податки за користування судом та ратушею;штрафи.

9. Елементи меркантилізму – активне втручання державної влади у господарське життя;заохочення вивозу товарів і обмеження вивезення коштовностей;встановлення захисних мит;пільги підприємцям та купцям.

Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного і політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. Боротьба за соціальне визволення вже влітку 1648 р. тісно переплелася з національно-визвольною і фактично переросла в Селянську війну. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.

Умови Зборівського (1649) та Білоцерківського (1651) договорів тимчасово загальмували розгортання прогресивних змін. Знову відновлюються феодальне землеволодіння і колишні форми експлуатації, що викликало нове загострення соціальних протиріч та черговий виток Селянської війни. Лише після перемоги в битві під Батогом (1652) на території Української держави було остаточно ліквідовано фільварково-панщинну систему господарювання, велику земельну власність королівщини, польських та українських магнатів і шляхти.

На аграрну політику Б. Хмельницького, крім зовнішніх чинників, активно впливала козацька старшина, яка сама прагнула стати великим землевласником Проте гетьман, розуміючи, що основною рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, намагався гасити нові соціальні конфлікти і як міг гальмував зростання великого землеволодіння новітньої еліти.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами.

57.Господарська система Гетьманату та її еволюція на протязі другої половини XVII — середини XVIII ст.

Визвольна війна 1648-1676pp. стала переломним моментом у житті україн народу, круто змінивши його долю. Наслід­ком війни стало визволення Наддніпрянщини з-під польської влади, відродження україн державності у вигляді козацько-гетьманської держави.

У результаті визвольної війни україн народу середини XVIст., на більшій частині України основними стали дер­жавна, козацька, селянська форми землеволодіння, було скасо­вано кріпосне право. B основному було ліквідовано велике й се­реднє землеволодіння польських феодалів, фільварково-пан­щинну систему господарювання й кріпацтво. Набула поширення козацько-селянська земельна власність. Козаки та селяни всту­пали в товарно-грошові відносини, що сприяло перетворенню їхніх господарств у товарні. Набирало сили й промисл вироб­ництво, йшов процес утворення загальноукраїнського ринку як складового елемента європейського та світового ринків. Еконо­мічна політика, що проводилася Б. Хмельницьким була спрямована на екон роз­виток за допомогою активного втручання державної влади у господарське життя.

Але збереження землеволодіння монастирів, церкви, дрібної шляхти стало прецедентом для відродження феодальних відно­син, їхній реставрації сприяв той факт, що Козацька держава не зуміла зберегти територіальної цілісності українських земель. У Ге­тьманщині створилися приватні та рангові землеволодіння ко­зацької старшини. Після поразки під Полтавою в 1709 p. і. руйнування Січі в 1775 p. з'явилися маєтки російських, німець­ких, сербських, грузинських і інших іноземних феодалів. Пан­щинно-кріпосницька система була відроджена і на західних, правобережних українських землях. До кінця XVIII ст. селяни та козаки були закріпачені.

Все ж у національному масштабі в Україні міцніли економічні зв'язки, тривав процес створення загальноукр ринку, що формувався як складова європейської і світової ринкових систем.

Водночас у другій половині XVII—XVIII ст. еволюція соціаль­них відносин і розвиток народного господарства України від­бувається у складних суспільно-політичних умовах. Об'єднання в 1654 p. української держави з російською сприяло розвиткові продуктивних сил у сільському господарстві, ремесла й промис­лів, піднесенню мануфактурного виробництва та зростанню міст.

Незважаючи на вкрай несприятливі умови, в економі­ці Лівобережної України з'являються паростки торговельно-підприємницького укладу у вигляді торговельного капіталу, підприємництва, поширення найманої праці тощо. Купецький капітал зростав як за рахунок торговельних операцій, так і внаслідок занять купців лихварством та орен­дарством.

Знаходив своє застосування купецький капітал і в промисло­вості, проте формування підприємців відбувалося здебільшого за рахунок інших джерел. Поступова ліквідація кріпацтва, що від­бувається в процесі Визвольної війни, особиста свобода селян, перехід землі у власність Війська Запорозького відкривали ши­рокі можливості для розвитку підприємницької ініціативи. Під­приємцями ставали не лише багаті міщани, а й козаки та збагатілі селяни. 3 кінця XVII ст. козацька старшина, яка зміцнила своє становище, починає прибирати до рук також й інші галузі проми­словості.

Особливо важливим етапом у формуванні певної структури народного господарства Укр стали роки правління Петра 1. Иого політика, спрямована на посилення екон та полі­т могутності Росії, в той же час стосовно України передба­чала посилення колонізації та ліквідацію й залишків автономно­го устрою. Дбаючи про розвиток мануфактурного виробництва, торгов зв'язків Росії, Петро I спрямовував свою політику щодо України на перетворення її у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Надзвичайно багато роблячи для розвитку ма­нуфактурного виробництва в Росії, проводячи політику «наса­дження мануфактур», Петро I водночас час накладав певні забо­рони на розвиток їх в Україні, створюючи умови насамперед для підприємців-росіян та іноземців. Використовуючи укр сировину, російський уряд відкривав казенні (скарбові) ма­нуфактури. Він усіляко підтримував створення й приватних ма­нуфактур, але таких, якими б володіли росіяни, продукція яких ішла виключно на потреби російської армії та флоту. Російський уряд будував свою економічну політику щодо України на оволодінні україн промисловістю, ство­ренні російських державних підприємств на українській сиро­вині та із застосуванням української робочої сили. З'являється кріпосна мануфактура з великою кількістю «приписних» робіт­ників (як державна, так і приватна), власниками якої найчастіше стають російські підприємці.Великої шкоди петровська політика завдала українській тор­гівлі — як зовнішній, так і внутрішній. Високими митами та за­боронами були перекриті можливості для україн купецтва у вже налагодженій міжнар торгівлі. Так, указом 1714 p. заборонено вивозити низку товарів — таких, як прядиво, шкіри, сало, віск, щетина та ін. через будь-які порти, крім російсь­ких. Врешті-решт, украї експорт було скорочено до мінімуму. З метою забезпечення ринків збуту для російської мануфактурної промисловості заборонялося й завозити до України ряд іноземних товарів — таких як панчохи, полотно, сукно, голки. Усі ці дії призводять до значного падін­ня цін на українському ринку на низку товарів, що дає можли­вість російським купцям та уряду за безцінь скуповувати цю продукцію.

Дуже дошкульною для українського купецтва була й митна політика, внаслідок якої значно зросли митні збори на українські товари, а для деяких товарів (горілка, тютюн) вивіз на певний час зовсім заборонявся. Усе це надзвичайно негативно позначається на економіці України, активно сприяючи перетворенню її на ро­сійську колонію, ринок сировини та збуту для російської проми­словості. Цей процес прискорюється в наступні часи, а в період гетьманування останнього гетьмана К. Розумовського внаслідок скасування митних кордонів між Україною і Росією (1754 р.) економіка України стає складовою частиною російської в рамках всеросійського ринку, що формується, і цим самим остаточно скасовуються залишки української автономії.

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться: