Вплив негативних факторів на здоров’я людини.

 

Здоров ’ я людини залежить від багатьох факторів:

1. кліматичних умов;

2. стану навколишнього середовища;

3. забезпечення продуктами харчування і їх цінності;

4. соціально-економічних умов;

5. стану медицини.

Доведено, що приблизно на 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя.

Негативними чинниками способу життя є:

1. шкідливі звички;

2. незбалансоване (неправильне) харчування;

3. несприятливі умови праці;

4. моральне і психічне навантаження;

5. малорухомий спосіб життя;

6. погані матеріальні умови;

7. проблеми в сім’ї;

8. самотність;

9. низький освітній та культурний рівень.

Здоров’ю людини загрожують:

1. негативні наслідки науково-технічної революції і урбанізації;

2. антропогенне забруднення природного середовища;

3. погіршення генетичного фонду популяції;

4. недостатнє забезпечення продуктами харчування;

5. нездоровий, ненормальний спосіб життя;

6. неефективність медичних профілактичних заходів, низька якість медичної допомоги.

Негативно позначається на формуванні здоров’я і несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природнокліматичні умови (частка цих чинників — до 20 %). Істотне значення має стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб. Це ще близько 20 %, які визначають сучасний рівень здоров’я населення. Безпосередньо на охорону здоров’я з її низькою якістю медичної допомоги припадає всього 10 % “внеску” в той рівень здоров’я населення, що ми його сьогодні маємо.

Причинами порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні (властивості неживої природи) чинники навколишнього середовища. Очевидний зв’язок географічного розподілу низки захворювань з кліматогеографічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю випромінювань, переміщенням повітря, атмосферним тиском, вологістю повітря тощо.

На здоров’я людини впливає біотичний (властивості живої природи) компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.

Патологічні стани людини можуть бути пов’язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, ґрунт, вода, продукти промислового виробництва. Сюди також віднесено патологію, що пов’язана з біологічними забрудненнями від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного синтезу (кормові дріжджі, амінокислоти, ферментні препарати, антибіотики).

Суттєво на стан здоров’я населення впливають чинники соціального середовища: демографічна та медична ситуації, духовний та культурний рівень, матеріальний стан, соціальні відносини, засоби масової інформації, урбанізація; конфлікти. Початок XXI ст. ознаменувався тим, що внаслідок науково-технічної революції і урбанізації нашої планети навколишнє середовище неухильно погіршується і люди вже неспроможні адаптуватися до цих швидких і глобальних змін. Крім того, постала проблема демографічного вибуху і обмеженості природних ресурсів та життєвого простору земної кулі.

Щорічно чисельність людей на Землі зростає на 80¸100 млн. осіб. Це потребує щорічного зростання виробництва продовольства на 30¸40 млн. т. У багатьох районах світу, особливо в економічно слаборозвинених країнах, виробництво продуктів харчування більше не в змозі задовольнити потребу населення, в результаті чого голодування стало постійним явищем. Загальне якісне і кількісне недоїдання сприяє виникненню епідемій, гострих інфекційних захворювань, паразитарних захворювань.

Не меншу загрозу для людства становить антропогенне забруднення природного середовища. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів харчування, а також шум, вібрація, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання тощо викликають в організмах людей тяжкі патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Це призводить до різкого збільшення захворювань, передчасного старіння й смерті, народження неповноцінних дітей.

На фоні дії негативних факторів навколишнього середовища на організм людини виникають такі захворювання, як онкологічні, серцево-судинні хвороби, дистрофічні зміни, алергія, діабет, гормональні дисфункції, порушення у розвитку плоду, пошкодження спадкового апарату клітини.

Людина, яка має міцне здоров’я, справедливо вважає, що їй пощастило. Але коли мова йде про захворюваність і смертність населення, то справа тут в іншому. Соціальні та економічні умови, які не забезпечують людей нормальним харчуванням, чистою водою і задовільними санітарно-гігієнічними нормами, в кінцевому результаті позначається на стані здоров’я населення. Не менший вплив учиняють на нього виробничі процеси, в яких ігноруються факти забруднення робочих місць на підприємствах чи місцевості, де вони розташовані, різноманітні небезпечні відходи. Неправильне харчування, вживання спиртних напоїв, куріння, недостатнє фізичне навантаження лежать в основі багатьох поширених хвороб. А це, у свою чергу, пов’язане з економічними умовами і політикою держави.

Перелічені вище умови середовища визначають стан здоров’я населення. Там, де домінують голодування і бруд, інфекційні хвороби і висока дитяча смертність — явище звичайне. Переїдання, сидячий спосіб життя і куріння позначаються на здоров’ї середнього покоління, сприяють розвитку захворювань серцево-судинної системи і пухлин. Там, де виробничий процес не контролюється, у шахтах, на заводах і у полі робітників чекають професійні захворювання і рання смерть.

Внаслідок катастрофічного погіршення стану навколишнього середовища загальний рівень здоров’я населення України в останні роки різко знизився. Значно збільшилась кількість серцево-судинних захворювань, особливо інфаркту міокарда, ішемічної хвороби серця, судинних захворювань мозку, бронхіальної астми, діабету, алергічних захворювань та захворювань органів травлення, захворювань на рак. Порушилися генетичні процеси, народження дітей з різними спадковими хворобами збільшилось у два-чотири рази. Смертність перевищила народжуваність. За останні п ’ ять років тривалість життя чоловіків зменшилась з 64 до 57 років, жінок — з 74 до 70 років.

Звичайно, дуже важко створити абсолютно ідеальні умови для здоров’я. З розвитком людського суспільства розвиваються хвороботворні агенти, а біологічні, геологічні і хімічні умови навколишнього середовища змінюються значно швидше там, де порушується природна рівновага.

Виявити небезпеки, які криються в навколишньому середовищі, зрозуміло, значно легше, ніж усунути їх. Ключ до вирішення питань про вплив навколишнього середовища на здоров’я — в надрах економіки, політики, у способі життя і взаємовідносин людей з їхнім природним оточенням. Здоров’я населення, як дзеркало, відображає обличчя суспільства.

Для вирішення проблеми збереження здоров’я та працездатності людини, продовження її життя в масштабах держави створена система охорони здо ров’я (СОЗ) України, яка охоплює наступні підсистеми: 1) санітарно-профілактичні; 2) лікувально-профілактичні; 3) фізкультурно-оздоровчі; 4) санатарно-курортні; 5) науково-методичні; 6) санітарно-епідеміологічні.

Але бути чи не бути здоровому — це насамперед залежить від самої людини: від її активності чи пасивності, індивідуальних особливостей, темпераменту, характеру, звичок, ставлення до інших людей.

На основі сказаного раніше можна зробити висновок, який базується на твердженні римського філософа Сенеки (4 до н.е. — 65 н.е.): „Уміння продовжити життя — в умінні не скорочувати його”.

Здоровий спосіб життя.

 

У філософському розумінні спосіб життя — це синтетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних утворень) у поєднанні з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут, суспільне життя і культуру, поведінку (стиль життя) людей та їх духовні цінності. Тобто, поведінка, або стиль життя, є одним з найважливіших елементів способу життя в цілому, який не може не впливати на здоров’я окремої особи або на здоров‘я тих чи інших соціальних груп населення.

Поведінка є однією з основних детермінант здоров’я, ступінь впливу якої значно перевищує вплив багатьох інших детермінант. За визначенням M. Lalon-de, вона разом з біологією людини, медичною допомогою та навколишнім середовищем відноситься до чотирьох основних чинників, що визначають рівень здоров’я. Результати спеціальних досліджень, проведених у 70-х роках у США (McKeown and Lowe, 1974) з метою кількісної оцінки впливу різних чинників на здоров’я виявили, що група чинників названих “біхевіоральними” (поведінковими) постійно випереджувала інші. Найважчі хвороби у розвинутих країнах у наш час пов’язані з індивідуальними звичками, особливо постійними, які у сукупності часто називають способом життя.

Звіт ВООЗ про здоров’я у світі 1995 р. підтверджує ці дані і свідчить, що захворювання та стани, пов’язані із способом життя людини, є причиною 70¸80 % смертності у розвинутих країнах і приблизно 40 % — в країнах, що розвиваються. Передбачається, що і в країнах, що розвиваються, ситуація погіршуватиметься. Кількість захворювань, пов’язаних із способом життя, зростатиме через те, що мають місце негативні зміни в харчуванні та поведінці середнього класу. Розвиток цивілізації породжує такі зміни в способі життя, які підвищують ступінь ризику виникнення так званих “хвороб сучасної цивілізації”, що найбільш розповсюджені в індустріально розвинутих країнах. Це, зокрема, захворювання серцево-судинної системи, окремі типи онкологічних захворювань та ожиріння. Багато з них зумовлені цілою низкою чинників.

Поведінкові чинники можуть бути як сприятливими, так і шкідливими для здоров’я, що залежить від вибору способу життя конкретною особою. Поведінка людини важлива для здоров’я, оскільки впливає на нього безпосередньо через спосіб життя або опосередковано — через економічні чи соціоекономічні умови, які, безперечно, є основною детермінантою здоров’я. Щоб вплинути на поведінку людини, необхідні зусилля з боку самої людини, сім’ї та суспільства.

З позицій викладеного розуміння феномена здоров’я людини походить визначення поняття здорового способу життя(ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя — праці, відпочинку, побуту.

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров’я — фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них: 1) харчування (в тому числи споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок); 2) побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності); 3) умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку); 4) рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).

Для усвідомлення ЗСЖ важливі поінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров’я. Проблема формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в багатьох соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Особливої актуалізації ця проблематика набула у другій половині ХХ століття як у світі в цілому, так й в Україні.

Тенденції розвитку країн колишнього Радянського Союзу протягом 80¸90-х років, змусили суспільство по-новому поставитись до складових здоров’я та формування здорового способу життя, зокрема молодого покоління. Слід підкреслити, що цим питанням приділяють увагу різні науки — медицина, гігієна, охорона здоров’я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична культура і нова наука — валеологія. Формуванню здорового способу життя в учнівської молоді, формуванню ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя, організації здорового способу життя школярів, медико-біологічним та психолого-педагогічним основам здорового способу життя, принципам формування здорового способу життя молоді присвячені наукові праці та посібники. У деяких школах викладається курс валеології — наука про здоровий спосіб життя.

 

СНІД.

 

Походження вірусу СНІДу.

У 1978 р. з’явилося перше повідомлення про захворювання декількох чоловіків-гомосексуалістів на запалення легень, викликане умовно-патогенним мешканцем альвеол легень людини (пневмоцистою). У 1980 р. стало відомо про захворювання молодих чоловіків-гомосексуалістів на саркому Капоші. Ця форма новоутворень зазвичай спостерігається у чоловіків похилого віку у вигляді поодиноких вузлів на шкірі, які мають, як правило, доброякісний перебіг. В описаних випадках саркома Капоші, крім віку й особливостей статевого життя хворих, відрізнялася безліччю локалізацій, а також ураженням внутрішніх органів. Пізніше стало відомо, що ця хвороба протікала досить активно, і більшість хворих померли. За станом на липень 1981 р. у Нью-Йорку штату Каліфорнія було зареєстровано 26 випадків саркоми Капоші і запалення легень, викликаних пневмоцистою, причому в усіх випадках у чоловіків-гомосексуалістів. Характерним для всіх хворих було зниження захисних імунних функцій організму. У зв’язку з цим захворювання отримало назву синдрому набутого імунодефіциту (СНІД). Кількість хворих на СНІД у США за період 1981-1983 рр. збільшувалася кожні півроку удвічі.

Англійський вчений Дж. Сіл вперше висловив припущення про вірусну природу СНІДу. Він стверджував, що це не епідемія, а пандемія, яка може знищити половину населення планети.

Численні дослідження вірусологів, молекулярних біологів свідчать про те, що найбільш вірогідним джерелом походження збудника СНІДу є вірус, який мешкає в організмі тварин. Підозра впала на віруси, поширені серед мавп. Так, японський дослідник Ісао Міоші виділив від японських макак вірус, подібний до вірусу, який викликає СНІД у людини, вони мають подібні будову та механізм зараження клітин.

Пізніше був виділений вірус, схожий на збудник СНІДу у людини й африканських мавп. Він був причиною СНІДоподібного захворювання серед мавп, завезених із Африки, які утримувалися в зоопарках Північної Америки. Цей вірус уражав переважно макак-резусів і зелених мавп. За своїми властивостями він був ближчим до збудника СНІДу людини, ніж вірус, виділений від азіатських мавп. Деякі африканці, особливо жителі Західної Африки, були заражені, але інфекція протікала у них без будь-яких клінічних проявів і розпізнавалася лише за наявністю антитіл у сироватці крові.

Відомо, що вірус СНІДу спочатку був мавпячим, близьким до вірусу макаки і характеризувався як мавпячий Т-лімфоцитний вірус третього виду, тобто здатний заражати (як і збудник СНІДу) лімфоцити. Багато мавп стійкі до його дії, тому він може роками знаходитися в їхніх організмах, не викликаючи хвороби. Разом з тим він постійно виділяється тваринами у навколишнє середовище, передається від однієї особини до іншої при статевих стосунках або при укусах, зберігаючись таким чином серед мавп як вид протягом багатьох сторіч.

Побутові контакти людей з мавпами, подряпини, укуси мавп можуть призвести до зараження людей Т-лімфотропним вірусом. Проте до перетворення та мутації його в збудника СНІДу людини має пройти деякий час, причому це відбувається під впливом багатьох факторів та механізмів.

При насиченні організму людини мутагенами, тобто сполуками хімічної природи, які негативно діють на спадковий апарат усього живого, створюються умови для прояву нових видів збудників. Один з них — вірус СНІДу.

Не минуло і трьох років з моменту клінічного опису СНІДу, як було виділено його збудник, а пізніше описані його властивості. Виявилося, що це вірус, який належить до ретровірусів. Віруси як збудники багатьох інфекційних та онкологічних захворювань є причиною смерті людей. Лейкози, пухлини жіночих статевих органів, головного мозку, інших внутрішніх органів, хвороби печінки (гепатити А і Б), підшлункової залози, деякі природжені захворювання, запалення легень та кишечнику, енцефаліти, грип та багато інших порушень організму людини є наслідком ураження її вірусами. Близько 500 вірусів здатні викликати захворювання у людини. Віруси уражають не лише людину, а й тварин і рослини. Вони можуть довго існувати у навколишньому середовищі, чекаючи свого часу. Будучи досить мінливими, вони здатні переходити від одного хазяїна до іншого (наприклад, від мавпи до людини).

Вперше вірус СНІДу ідентифікували у 1983 р. французькі вчені під керівництвом Люка Монтеньє в Пастерівському інституті (Париж). У той же час про факт відкриття вірусу, що спричинює СНІД, повідомили американські вчені з Національного інституту здоров’я на чолі з Робертом Галло.

До початку 80 рр. XX ст. ретровіруси не привертали увагу дослідників та лікарів, хоча перші з них були відкриті ще на початку сторіччя. Серед них — вірус саркоми курей. Цей збудник, і особливо його взаємодія із злоякісне переродженими клітинами, дозволили Д. Теміну і Д. Балтимору виявити шлях пере-дачі спадкової інформації з РНК вірусу на ДНК, а не тільки, як вважали раніше, з ДНК на РНК, і наступну реалізацію спадкової програми розвитку клітини та організму. Це дозволило пояснити, яким чином ділянки РНК вірусів, що несуть важливу інформацію і викликають розвиток раку, вмонтовуються в хромосоми (ДНК) клітин. Там вони чекають відповідних умов (найчастіше, порушення гормонального балансу організму, дії інших вірусів, у тому числі і грипу, потрапляння хімічних речовин з мутагенною дією, дії радіації та інших факторів) для завдання „удару”, що закінчується розвитком пухлини і смертю людини. Родина ретровірусів включає онковіруси, спумавіруси і лентивіруси. Онковіруси здатні викликати злоякісний ріст клітин ссавців, птахів, земноводних тощо. Спумавіруси вивчені мало. Лентивіруси викликають повільні інфекції: прогресуючу пневмонію овець, ураження їх нервової системи, анемію коней, імунодефіцит мавп, мишей, котів. Виявилося, що вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) не є ізольованим серед ретровірусів. За багатьма ознаками він подібний до Т-лімфотропного вірусу людини (HTLV-І і НТLV-II), що викликає лейкоз. Відомий тип лейкемії, яка має сімейний характер. Вона передається не лише від батьків до дитини, але й під час статевих стосунків та переливання крові. Було визначено, що таку хворобу викликає ретровірус HTLV-І, інкубаційний період якого триває 40 років, крім того, лише одна людина із 100 заражається і у неї розвивається лейкемія. А другий вірус НТLV-II викликає лімфому.

Описаний І. Міоші вірус, який виявили у японської макаки (здатний заражати і африканських та азіатських мавп), дуже споріднений із ВІЛ. У 1984 р. американські вчені отримали підтвердження наявності в організму азіатської макаки вірусу, подібного до ВІЛ. Ветеринари-патологоанатоми повідомили про епідемію хвороби, подібної до СНІДу, у мавп, яких утримували у неволі. На думку Р. Галло, ВІЛ виник у Африці, де були заражені і люди, і мавпи. Пізніше він поширився на Новий Світ через работоргівлю.

⇐ Предыдущая25262728293031323334Следующая ⇒

Поделиться: