КРАТКИЕ БИОГРАФИЧЕСКИЕ СПРАВКИ

 

     БАНДЕРА Степан (1909-1959) – политический деятель. Родился в с. Угринов Калушского уезда на Галичине в семье священника. Образование получил в Стрийской гимназии и в агрономической школе Львовской Политехники. С 1927 г. входил в состав Украинской военной организации ( УВО ). В ОУН вступил в 1929 г., а с 1933 г. возглавлял ее на территории Западной Украины. В 1934 г. был приговорен польским судом к смертной казни, замененной на пожизненное заключение. На свободу вышел в начале Второй мировой войны. В феврале 1940 г. со своими единомышленниками создал Революционную фракцию ОУН, а в 1941 г. стал руководителем Провода ОУН-Б. Накануне Великой Отечественной войны организовывал походные группы и подготовил Акт 30 июня 1941 г. провозглашения Украинского государства. За отказ аннулировать этот Акт был арестован фашистами и до осени 1944 г. находился в концлагере Заксенхаузен. В немецком лагере Аушвиц в 1942 г. были замучены два брата С. Бандеры. В послевоенные годы находился за границей и руководил борьбой украинских националистов против советской власти. В 1947 г. Бандера был избран председателем Провода ОУН. 15 октября 1959 г. убит в Мюнхене агентом советских спецслужб Б. Сташинским.   

        

     БОРОВЕЦ Тарас (псевдоним – Бульба; 1908-1981). Один из руководителей повстанческого движения в Западной Украине. В июле 1941 г. с разрешения немцев создал вооруженное формирование «Полесская Сечь», которое вело зачистку Полесья от подразделений Красной Армии, оказавшихся в тылу гитлеровских войск. Под давлением бандеровцев часть отрядов Боровца прекратила свое существование, а оставшиеся были преобразованы в Украинскую Революционную Армию. В 1944 г. Боровец был заключен в концлагерь Заксенхаузен. После окончания войны находился в эмиграции, издавал журнал «Меч і воля» (1951-1953 гг.). Написал воспоминания «Армія без держави».

 

      ГРАБЕЦ Емельян (псевдонимы – Батько, Вовк; 1911-1944) – военный деятель, член ОУН-Б. В 1935 -1936 гг. отбывал заключение в польском концлагере Береза Картузская, а в 1939 г. находился в тюрьме. Участник походных групп ОУН-Б (1941г.), областной руководитель ОУН Ровенской и Каменец-Подольской областей (1941-1943 гг.), руководитель Генеральной Округи на восточных украинских землях (1943-1944 гг.). Командовал УПА-Юг. Погиб в бою с войсками НКВД.

     ГРИЦАЙ Дмитрий (псевдонимы – Перебийнис, Палий; 1907-1945) – военный деятель. Активный член ОУН с 1929 года, был узником польских тюрем и концлагеря Береза Картузская. Являлся командиром старшинской школы, в которой велась подготовка командных кадров для УПА, редактировал учебники по военному делу. В 1944 г. Грицай возглавлял главный штаб повстанческой армии. При переходе границы в 1944 г. был схвачен чешскими пограничниками и покончил жизнь самоубийством в тюрьме.

 

    КАНДЫБА Олег (псевдоним – Ольжич; 1907-1944). Политический деятель, поэт и публицист. Родился в Житомире. Образование получил в Карловом университете (Прага). В ОУН вступил в 1929 г. Издал несколько сборников стихов. С 1937 г. возглавлял отдел культуры в Проводе ОУН. После раскола ОУН являлся активным деятелем мельниковской группировки. В 1941 г. принимал участие в организации Украинской Национальной Рады в Киеве. В 1944 г. возглавил ОУН-М в оккупированной части Украины. В мае 1944 г. был арестован гестапо во Львове и помещен в концлагерь Заксенхаузен, где и погиб.

 

     КЛЫМИВ Иван (псевдоним – Легенда; 1909-1942) – военный деятель, член ОУН-Б. В 1932-1937 гг. был узником польских тюрем и концлагеря Береза Картузская. Участвовал в создании сети ОУН на Волыни, прошел подготовку на военных курсах ОУН в Кракове в 1939-1940 гг. Клымив был назначен министром политической координации в правительстве Украинского государства, провозглашенного 30 июня 1940 г. во Львове. В 1941-1942 гг. входил в руководящее ядро ОУН-Б. Осенью 1942 г. замучен гестаповцами во Львове.

 

     КЛЯЧКИВСКИЙ Дмитрий (псевдонимы – Охрим, Клим Савур и др.; 1911-1944) – военный деятель, член ОУН-Б. Политзаключенный польских (1937 г.) и советских тюрем (1939-1940 гг.). В 1939-1940 гг. возглавлял деятельность юношеских организаций ОУН Станиславщины. Клячкивский входил в состав руководства ОУН-Б, являлся одним из создателей и первым командующим УПА. После назначения командующим УПА Р. Шухевича-Чупринки, Клячкивский в звании майора возглавил УПА-Север (1944 г.). Погиб в бою с войсками НКВД.

 

     КОНОВАЛЕЦ Евгений (1891-1938) – военный и политический деятель. Учился во Львовском университете, занимался общественной работой в «Студенческом союзе» и «Просвите». В 1910 г. был под судом за участие в борьбе за создание украинского университета во Львове. Во время Первой мировой войны воевал в составе австро-венгерской армии и в апреле 1915 г. попал в русский плен. В 1917 г. тайно перебрался из Царицына в Киев. Сечевые Стрельцы под командованием Коновальца в 1918 г. активно участвовали в восстании против гетмана П. Скоропадского. В армии УНР полковник Коновалец командовал дивизией, корпусом, армейской группой. В 1920 г. он инициировал создание УВО, а в 1929 г. - ОУН, которую возглавлял до 1938 г. Убит советским агентом в Роттердаме.       

 

    ЛЕМИК Николай (1915-1941). Студент Львовского университета. В 1933 г. добровольно согласился совершить убийство советского дипломата во Львове. Был приговорён к смертной казни, которую заменили пожизненным заключением. На свободу вышел в 1939 г. после поражения Польши. В 1941 г. возглавлял походную группу ОУН. Погиб в г. Миргород на Полтавщине.

 

    МАРТИНЕЦ Владимир – политический деятель, журналист и публицист. Участвовал в работе нелегальных студенческих организаций во Львове. С 1927 г. входил в руководящее ядро УВО, участвовал в создании ОУН и с 1929 г. по 1941 г. являлся членом ее Провода. Редактировал печатные органы ОУН: «Сурма» (1927-1933 гг.), «Розбудова Нации» (1928-1934 гг.), «Українське Слово» (1934-1940 гг.). Руководил структурами ОУН в Западной Украине, был узником польских, советских и немецких тюрем. После окончания Второй мировой войны Мартинец жил и работал в эмиграции, он написал ряд книг, посвященных истории УВО и идеологии национализма.

 

     МЕЛЬНИК Андрей (1890-1964) – военный и политический деятель. В 1914-1916 гг. – командир сотни Сечевых Стрельцов в составе австро-венгерской армии. Участвовал в Первой мировой войне, в 1917 г. бежал из русского плена. Вместе с Коновальцем полковник Мельник в 1918 г. командовал частями стрельцов во время антигетманского восстания. В 1919 г. являлся начальником штаба армии УНР. Самое активное участие принимал в создании УВО. В 1924-1928 гг. находился в польской тюрьме. После гибели Коновальца возглавлял Провод ОУН, а после ее раскола возглавлял ее умеренное крыло (ОУН-М). Мельник был сторонником тесного сотрудничества с немцами и рассчитывал на их помощь в деле создания самостоятельного Украинского государства. В годы войны находился в эмиграции. С января по октябрь 1944 г. был узником концлагеря Заксенхаузен. В 1959 г. выдвинул идею создания Украинского мирового конгресса и Всемирного союза украинцев. Умер в Люксембурге.         

     МИРОН Дмитрий (псевдоним – Орлик; 1911-1942). Учился во Львовском университете, член ОУН с 1929 г. Работал в редакции газеты «Юнак». С 1933 г. по 1938 г. находился в заключении. В 1938 г. стал членом краевой экзекутивы ОУН и занимался идеологической работой. В 1940 г. занимал пост краевого проводника ОУН. Подготовил книгу «Ідея і Чин України». Принимал участие в деятельности походных групп. В Киеве организовал краевой Провод ОУН и возглавил его. Погиб в Киеве.

 

     РЕБЕТ Лев (1912-1957) – политический деятель, публицист, правовед. С 16 лет – член подпольной УВО, в ОУН вступил в 1929 г. Образование получил на юридическом факультете Львовского университета. За активную деятельность в революционной группе Бандеры трижды отбывал заключение в польских тюрьмах. Во время войны находился в концлагере Освенцим. С 1945 г. жил в Мюнхене и работал в Проводе Украинской Головной Вызвольной Рады (УГВР) за границей. После разрыва оппозиции с Бандерой в феврале 1954 г. возглавил фракцию заграничной части ОУН, а после изменения ее названия, на «ОУН за границей», стал председателем ее Политического Совета. Ребет писал научные труды по политологии, социологии и праву, редактировал журнал «Самостійна Україна». Убит советским агентом Б. Сташинским.

 

    СЕНЫК Емельян (псевдонимы – Грыбивский, Канцлер, Урбан; 1891-1941). Родился в Галичине, в 1927 г. уехал за границу. Являлся одним из организаторов УВО и ОУН, входил в состав высшего руководства организации националистов. Осуществил поездки в США, Канаду и Южную Америку для оказания помощи в создании националистических организаций. Занимался созданием походных групп ОУН-М и руководил их работой. Убит в Житомире в августе 1941 г.

 

    СИДОР Василий (псевдонимы – Шелест, Кравс, Лисовык, Вышитый; 1910-1949) – военный деятель, член ОУН-Б. Учился в школе подхорунжих польской армии. Политзаключенный польских тюрем в 1935, 1937-1939 гг. занимался созданием боевых групп, преподавал на военных курсах ОУН в Кракове. В 1941-1942 гг. служил в батальоне «Нахтигаль». С лета 1943 г. Сидор занимал руководящие должности в УПА: командир УПА-Запад (1944-1949 гг.), заместитель командующего УПА (1946 г.). С 1947 г. он являлся членом Провода ОУН, руководителем ОУН Карпатского края, генеральным судьей ОУН. Погиб в бою.     

 

     СТАРУХ Ярослав (псевдонимы – Синий, Стяг; 1910-1947). Член ОУН с 1929 г. Учился во Львовском университете. Являлся сотрудником и редактором подпольных печатных изданий ОУН. В 1935 г. вошёл в состав руководства ОУН Северо-Западных украинских земель. Был узником польских тюрем. В 1941 г. входил в состав правительства Я. Стецько и являлся членом Провода ОУН. В 1942 г. арестован гестапо и был освобождён из львовской тюрьмы боевиками ОУН. Старух являлся организатором подпольной радиостанции «Вільна Україна». В 1945-1947 гг. руководил украинским националистическим движением в Закерзонье. Погиб в бою с польской полицией.

 

    СТЕЦЬКО Ярослав (1912-1986) – политический деятель. Родился в Тернополе, образование получил в Краковском и Львовском университетах. С 1932 г. – активный член ОУН, несколько раз оказывался в польских тюрьмах. Он являлся одним из руководителей ОУН-Б, организовал провозглашение Акта 30 июня 1941 г. во Львове. Возглавлял правительство, созданное националистами. За отказ аннулировать данный Акт был брошен в концлагерь «Заксенхаузен», в котором находился до осени 1944 г. С 1945 г. – член бюро Провода ОУН, а с 1946 г. – председатель Антибольшевистского блока народов. Входил в число основателей и руководителей мировой антикоммунистической лиги. В 1967 г. написал книгу «30 червня 1941». Умер в Мюнхене.

 

     СУШКО Роман (1894-1944). Родился на Львовщине в крестьянской семье. В 1912 г. окончил гимназию и поступил на юридическое отделение Львовского университета. Студентом второго курса вступил в отряд сечевых стрельцов, участвовал в Первой мировой войне. Находился в русском плену, а после революции командовал сотней и полком в армии УНР. Активный участник УВО и ОУН. Налаживал связи между Проводом ОУН и украинскими организациями за границей, создавал сеть ОУН в США. После раскола ОУН поддержал линию полковника Мельника. С начала Великой Отечественной войны полковник Сушко находился на нелегальном положении во Львове. Был убит во Львове в январе 1944 г. Убийца и причина убийства остались неизвестными.

 

     СЦИБОРСКИЙ Николай (1897-1941) – деятель ОУН, теоретик украинского национализма. Родился в Житомире. Подполковник армии УНР. В 1929 г. завершил обучение в Украинской хозяйственной академии в Чехословакии и получил специальность инженера-экономиста. Участвовал в создании ОУН и входил в состав Провода. Постоянно печатался в националистических изданиях: «Розбудова Нації», «Сурма», «Українське Слово». Он принимал участие в разработке проекта Конституции Украинской Державы. Летом 1941 г. руководил походной группой  ОУН-М. В августе 1941 г. был убит в Житомире. 

 

     ТЕЛИГА Елена (1907-1942) – поэтесса, политический деятель. Родилась в Петербурге. Училась на историко-филологическом факультете Украинского пединститута в Праге. Ее произведения печатались на страницах львовского журнала «Вісник» (1933-1939 гг.). Телига являлась активным участником походных групп ОУН-М, в оккупированном немцами Киеве возглавляла Союз писателей Украины и была редактором еженедельника «Литаври». В феврале 1942 г. расстреляна в Бабьем яру.

 

      ХАСЕВИЧ Нил (1905-1950). Родился на Волыни к крестьянской семье, с детства был инвалидом. Образование получил в Варшавской академии искусств. Был участником международных выставок. С 1943 г. находился в подполье и работал в нелегальных изданиях ОУН и УПА, разработал эскизы наград УПА. Погиб в 1950 г.

 

      ШУХЕВИЧ Роман (псевдонимы – Тарас Чупринка, Тур; 1907-1950) – военный деятель. В 1925 г. стал членом УВО, активно работал в ОУН. Подвергался преследованиям со стороны польских властей, с1934 по1937 г. находился в заключении. В конце 1938 г. нелегально перебрался в Закарпатье и участвовал в создании армии автономной Подкарпатской Руси. После раскола ОУН присоединился к бандеровской фракции, входил в руководящие органы ОУН-Б. В 1941 г. командовал батальоном «Нахтигаль», а потом служил в 201-м батальоне в Белоруссии. После ликвидации этого батальона бежал из-под охраны и вступил в УПА. Осенью 1943 г. возглавил командование УПА. В июле 1944 г. был избран председателем Генерального Секретариата и главным секретарем военных дел УГВР. Возглавлял борьбу отрядов УПА против советского строя в Западной Украине. Погиб в марте 1950 г. в бою возле Львова.        

    

 

 

ДОКУМЕНТЫ

 

 № 1

ПОСТАНОВА КОНГРЕСУ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ*

 

І. Загальні означення.

1. Український націоналізм є духовий і політичний рух, зроджений із внутрішньої природи Української Націі в час її зусильної боротьби за підстави й цілі творчого буття.

2. Українська Нація є вихідне заложення кожної чинности та метове назначення кожного прямування українського націолцізму.

3. Органічна зв’язаність націоналізму з нацією є факт природного порядку, і на ньому основано ціле розуміння істоти нації.

4. Нація є найвищий тип людської спільноти, що при найбільшій своїй психологічній та суспільній зрізничкованості має одну свою внутрішню форму, витворену на грунті подібного природнього стану, спільного пережиття історичної долі та невпинного змагання здійснятися в повноті силової натуги.

5. Внутрішня форма нації є основний чинник її динамічного тривання й разом із тим принцип синтетичного формування, який дає життю нації на протязі її історичного розвитку суцільну духову окресленість, зазначену в різних її конкретно-індивідуальних виясненнях. У цьому означенні внутрішня форма – це ідея нації, що основує та вможливлює її історичне ставання.

6. Історичне ставання – цей наглядний вираз постійної актуальності національної ідеї – вказує на безглядний ідеал нації, який полягає в її змаганні втриматися в системі світової дійсности в ролі безпосередньо-чинного підмету з найширшою сферою впливу. 

7. На шляху до власного самоздійснення в формі найбільшої інтенсивности історичного значення, нація чисельно збільшує запас своїх біофізичних сил на поширеній рівночасно територіяльній базі; у цьому відношені відбувається в ній процес постійного переформлювання різних етнічних первнів у синтезу органічної національної єдности; з погляду цієї своєї чинности нація все перебуває в стані власного росту.

8. Найвидатнішим силовим засобом росту нації є її духова тугість, узмисловлена у витворених вартостях культури, що, з одного боку, затіснюють спійність нації, а з другого, простелюють їй шлях відосереднього впливу на оточення. Культура не є тільки чинником національної окремішности та її відборности назовні, але першим з-поміж чинників безпосередного значення на оточенні духової сили нації, за яким з більшим успіхом наступає цивілізаційне й політично-господарське його опанування.

9. Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава. ________________

*Правописные особенности и язык документов сохранены.

 

10. Держава є зовнішня форма такої взаємочинности всіх діючих сил нації, яка відповідає основним її якостям і в той спосіб вможливлює нормальний її розвиток у всіх можливих виявленнях; держава – це стан кожночасної окреслености нації формою організованого співвідношення сил замкнених в органічну цілість-систему, відмежовану назверх як самостійна збірка одиниця. 

11. Через державу стає нація повним членом світової історії, бо щолиш у державній формі свойого життя вона посідає всі внутрішні й зовнішні ознаки історичного підмету.

12. Державна форма життя найвимошніше потвержує конкретне узмістовлення чинного характеру національної ідеї, а тому першим природним прагненням нації є прикрити межі своєї державної виконности з цілим краєвидом свойого етнічного розпросторення, щоб таким чином державно оформити ввесь свій фізичний організм – цю найважливішу елементну підставу своєї будучності.

13. Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулятом є створення політично-правної організації, означеної: Українська Самостійна Соборна Держава.

14. Для створення, закріплення й розвитку держави необхідна засаднича умова: щоб держава була висловом національної істоти у спосіб найбільш творчої видатності всіх складових органів нації, отже виявляла систему організованої їх взаємочинности на засаді інтегралізму суспільних сил з їх правами й обов’язками відповідно до їх значення в цілості національного життя.

15. Український Націоналізм висновує для себе з провідних засад державної організації практичні завдання, підготовчі для здійснення державного ідеалу соборними зусиллями українців-державників, зорганізованих на принципах: чинного ідеалізму, моральної своєзаконности та індивідуального почину.

16. Першим зав’язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах всеукраїнства, надпартіиности й монократизму. 

 

ІІ. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ.

 

Форма української державної влади буде відповідати послідовним етапом державного будівництва України, а то національного визволення, державного закріплення розвитку.

У часі визвольної боротьби лиш національна диктатура, витворена в ході національної революції, зможе забеспечити внутрішню силу Української Нації та найбільшу її відпорність назовні.

Щолиш після відновлення державности, настане доба її внутрішнього порядкування та переходу до стану монолітного державного тіла. У цей переходовий час голова держави матиме за завдання підготувати створення найвиших законодатних органів на засаді представництва всіх організованих суспільних верств, з узглядненням відмінности окремих земель, що ввійдуть до складу Українскої Держави.

На чолі упорядкованої держави стане покликаний представницьким органом голова держави, що призначить виконавчу владу, відповідальну перед ним та найвищим законодатним тілом.

Основою адміністративного устрою Української Держави буде місцеве самоврядування; зокрема кожний край буде мати свій представницький законодатний орган, покликаний місцевими организованими суспільними верствами та свою виконавчу владу.

 

ІІІ. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПОСТАНОВИ.

 

1. Вступні тези.

Українська Держава буде змагати до осягнення господарської самовистачальності нації, збільшення народнього майна та забезпечення матеріального благобиту населення, шляхом розбудови всіх галузей народнього господарства.

Господарське життя країни буде побудоване на основі співпраці держави, кооперації та приватного капіталу. Поодинокі ділянки народнього господарства будуть розділені між ними, будь стануть предметом їх рівночасного й рівнорядного діяння, у залежності від користности цього для цілости народнього господарства та для інтересів держави.

 

2. Аграрна політика.

Інтересам народнього господарства України відповідає існування та розвиток селянського господарства.

Вивласнення поміщицьких земель без викупу, проведене в час революції на Сх. Україні, державна влада затвердить законом, якого силу поширить на всі землі Української Держави.

Державна влада зробить корективи в розподілі землі на Сході України, необхідні з огляду на стихійний, неупорядкований характер росподілу вивласнених земель у час революції.

Держава дбатиме про розвиток сільско-господарської виробности та про забеспечення благобуту селянства шляхом підтримання господарства.

Селянське господарство буде побудоване на праві приватної земельної власности, обмеженім державною регуляцією вільного продажу й купна землі, з ціллю запобігти в той спосіб надмірного зменшенню чи збільшенню земельних наділів.

Державна влада буде всебічно сприяти інтенсифікації селянських господарств та пристосування їх до ринків, буде підтримувати розвиток сільсько-господарської кооперації, давати сільському господарству дешевий продукційний кредит, та буде дбати про агрикультурну й агриосвітню справу та про забезпечення хліборобської продукції державним забезпеченням.

Лісові площі будуть вивласнені без викупу та передані державі, або органам самоврядування. Лише невеликі площі, непредатні до удержавлення й муніципалізації, будуть в руках приватних власників.

Аграрне перенаселення буде регульовано шляхом приміщення селянських рештків у національній продукції та відповідно проведеної колонізації.

Міські землі та нерухоме майно залишаться в руках приватної власности. Держава й орган самоврядування регулюватимуть міське будівництво та усуватимуть мешкальні кризи та й земельну спекуляцію шляхом скупчення в своїх руках відповідних регуляційних земельних фондів.

 

3. Промислова політика.

З метою усамостійнення народнього господарства та його всебічного розвидку, що зокрема диктують потреби державної оборони та конечність дати варстат праці лишком сільскої людності, держава буде сприяти упромисловленню країни.

Підприємства тих галузей промисловости, що є важливі для існування та оборони країни будуть удержавлені. Інші підприємства будуть залишені приватному капіталові поодиноких осіб і асоціяцій на основі вільної конкуренції та приватної ініціятиви. У випадках, визначених законом, держава матиме право першенства перед приватним капіталом у набутті співвласности приватних підприємств.

Держава дбатиме про раціоналізацію всіх родів промисловости, зокрема їх машинового урядження, та про підготування кадрів фахівців і технічних робітників, що задовольняли б вимоги сучасної техніки.

Для піднесення добробуту сільского господарства і для підготування фахових робітників для великої промисловості, держава буде сприяти розвиткові сільсько-господарської промисловости в формах виробничої кооперації.

Держава подбає про організацію виробницої та збутової ремісничої кооперації, підтримуючи ремісництво в межах, що відповідають сучасному характерові продукції та ринків.

 

4. Торговельна політика.

Торговельні операції, як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках, будуть розподілені між приватним капіталом, кооперацією і державою, яка то остання перебирає торгівлю виробами удержавленої промисловости та головні роди перевозу.

Маючи на увазі нормальний внутрішній процес обміну й розподілу, держава дбатиме рівночасно про забезпечення українським продуктам та виробам найвигідніших умов збуту на світових ринках, а для оборони національного господарства назовні вживатиме метод охоронного і сприяючого характеру та метод протекціоналізму, що знайдуть застосовання у формі мит та торговельних договорів.

 

5.Фінансова політика.

Податкова систама буде сперта на засаді единого, рівномірного поступового й безпосереднього податку при залишенні обмеженої кількости посоредніх податків.

Держава дбатиме про розвиток банківництва в усіх галузях господарського життя. Емесійний банк буде установою найбільш незалежною від сутополітичних чинників та підлягатиме контролі з боку виконавчої влади та громадянства.

Справа регуляції державних боргів, що припадуть на українску державу, як частина боргів окупаційних держав, буде упорядкована за засадами справедливости й в рамках господорської спроможности.

 

6.Соціяльна політика.

Регулювання взаємовідносин поміж суспільними групами, зокрима право остаточного арбітражу в справах суспільних конфліктів, буде належати державі, яка дбатиме про співпрацю виробничих верств Українскої Нації.

Члени всіх суспільних груп будуть мати право коаліції, на основі якого вони будуть об’єднуватись у професійні огранізації з правом синдикалізування за територіяльним принципом і за галузями виробництва та матимуть своє представництво в огранах державної влади.

Працедавці і працівники матимуть право вільних персональних і колективних умов у всіх справах, що стосуються взаємних інтересів, у рамках законодавства та при контролі держави.

У приватних та державних промислових підприємствах будуть створені виробничі ради з представників підприємств, керівників та робітників, з правом взгляду й контролі техніки продукції.

У хліборобських, промислових і торговельних підприємствах будуть утворені ради працівників, як представничі органи для полагоджування справ працівників у взаємовідносинах їх із професійними спілками, працедавцями та державою. Зокрема вони укладатимуть сами або в порозумінні з професійними організаціями колективні умови, а в промислових підприємствах братимуть участь у виробничих радах.

Працедавці і працівники матимуть право вирішувати взаємні невзгоди шляхом третейських судів. На випадок недосягнення згоди за ними залишається право страйків та льокавтів. Остаточне залагодження конфліктів належатиме державним арбітражним урядам.

Нормальним днем праці буде 8-годинний день праці з тим, що, наскільки дозволять на це обставини, держава подбає про його скорочення.

Визнаючи засадничо волю праці, держава дбатиме про видайність праці з одного боку шляхом видання закону, що визначатиме умови кваліфікованої праці й концесійованих зайнять та нормуватиме внутрішній регулямин підприємств, зокрема розпорядок і технічний процес, з другого боку при помочі контрольних органів та інших державних установ.

Ведучи державний уряд праці та контролюючи приватні бюро посередництва праці, держава дбатиме про матеріальну поміч безробітним, що її буде давати при посередництві професійних організацій із фондів, зібраних від працівників і працедавців, а у виняткових, визначених законом, випадках, з допомогових фондів громад і держав.

Держава заведе єдину організацію загального забезпечення, обов’язкову для всіх верств суспільности, беручи рівночасно на себе обов’язок утримувати всіх громадян понад 60 літ життя, позбавлених власних засобів прожитку.

 

IV. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА.

 

Здійснення постуляту української державності передумовлює активізацію внутрішнього політичного життя українського народу, заманіфестовану назовні для зазначення української справи як рішаючого чинника в питанні східньоевропейського політичного стану.

Повне усунення всіх займанців із українських земель, що наступить в бігу національної революції та відкриє можливости розвитку Української Нації, в межах власної держави, забеспечить тільки система власних мілітарних зброєнь та доцільна союзницька політика.

Відкидаючи в засаді традиційні методи української політики орієнтуватися у визвольній боротьбі на якогось із історичних ворогів Української Нації, українська зовнішня політика здійснювате свої завдання шляхом союзних в’зань із тими народами, що вороже відносяться до займанців України, як рівно ж шляхом належного використання міжнародних взаємовідносин для осягнення суб’єктивної ролі України в міжнародній політиці.

У своїй зовнішньо-політичній чинності Українська Держава змагатиме до осягнення найбільше відборонних меж, що охоплюватимуть усі українські етнографічні терени й забеспечуватимуть їй належну господарську самовистачальність.

 

V. ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА.

 

Організація української військової сили буде поступно розвиватися, а її форма мінятися відповідно до трьох етапів політичного стану України: ворожої займанщини, національної революції, державного закріплення.

В обставах ворожих займанщин підготовку українських народних мас до збройньої боротьби, а зокрема підготовку організаторів та вишколених провідників перебере окремий військовий осередок.

Лише військова сила, що спиратиметься на озброєний нарід готовий уперто та завзято боротися за свої права, зможе звільнити Україну від займанщини та вможливити упорядкування Української Держави.

Оборону упорядкованої Держави перебере єдина, регулярна, надклясова, національна армія й фльота, що враз із територіяльними козачими частинами будуть збудовані на підставі загальної військової повинности.

 

VI. КУЛЬТУРА Й МИСТЕЦТВО.

 

Українська держава буде змагати до піднесення рівня культури й цивілізації в Україні, узгіднюючи культурний процес, побудований на основі свободи культурної творчости, з духовою природою українського народу, його історичними традиціями й вимогами сучасности, та викорінюючи лихі наслідки чужонаціонального поневолення в ділянці культури та психики народу.

Тільки розвиток тої культурної творчости й тих мистецьких течій, що зв’язані зі здоровими проявами в минувшині Української Нації та з культом лицарськости й вольово-творчим відношенням до життя, зможе збудити здоровий гін нації до сили й могутньости.

VII. ШКІЛЬНА ПОЛІТИКА.

 

Кермування й догляд за шкільництвом як засобом виховання народніх мас у національно-державному дусі та встановлення шкільної системи, що піднесла би на належний рівень розвитку освіту українського народу, буде належати державі.

В основу народнього шкільництва ляже система української, державної, обов’язкової й безплатної, єдиної школи, яка забезпечуватиме всебічний, гармонійний розвиток людини та обійматиме й практичне, фахове-професійне виховання.

Приватні освітні установи та чужомовне навчання будуть допущені за дозволом держави в кожному окремому випадку та підлягатимуть контролі державних чинників. 

 

VIII. РЕЛІГІЙНА ПОЛІТИКА.

 

Уважаючи релігійне почуття внутрішньою справою людскої особи, Українська Держава в цьому огляді стане на становищі повної волі релігійної совісті.

Приймаючи засадниче відділення церкви від держави, влада задержуючи необхідну контролю над церковними організаціями, - співпрацюватиме з українським духівництвом різних культів у справах морального виховання нації.

У школу буде допущена наука релігії тих культів, що не будуть виявляти денаціоналізуючих тенденцій.

Українська Держава буде сприяти розвиткові української національної церкви, незалежної від чужеземних патріярхатів, та українізації релігійних культів, що будуть діяти в Україні.

        

IX. ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ.

 

Беручи ідею Української Самостійної Соборної Держави в підставу свойого політичного діяння та не визначаючи всіх тих міжнародніх актів, умов та установ, що стан українського національно-державного розірвання сотворили та закріпили, Організація Українських Націоналістів ставить себе у категорічне противенство до тих всіх сил, своїх і чужих, які цьому становищу українських націоналістів активно чи пасивно протиставляться, та протидіятиме всяким політичним заходам єдиниць і колективів, що будуть відхиленням від повищих засад.

Не обмежуючись у своїй діяльності на той чи інший терен, але змагаючи до опанування української національної дійсности на всіх українських землях та на чужих теренах, заселених українцями, Організація Українських Націоналістів вестиме всеукраїнську політику державництва без надавання їй партійного, клясового чи якого-небудь іншого суспільно-групового характеру, та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і клясовим угрупуванням з їх методами політичної праці.

Спираючись на творчі елементи українського громадянства та об’єднуючи їх коло українського національно-державного ідеалу, Організація Українських Націоналістів ставить собі завдання оздоровити відносини в середині нації, викликати в українському народі державно-творчі зусилля, розгорнути українську національну силу на всю її широчінь, і таким чином забезпечити великій українській нації відповідне місце серед інших державних народів світу.

 

   Відень, лютий 1929р.

 

Мартинець В. Українське підпілля. Від У.В.О. до О.У.Н.

/ В.Мартинець.- [Б.М.В.], 1949, с. 335-341.

                                              

 

 

 № 2

 

ВИТЯГ З УСТРОЮ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ.

 

II Розділ.

Членами доросту О.У.Н. можуть бути українці (ки) у віці 8-15 р.

Членами юнацтва О.У.Н. можуть бути українці (ки) у віці 15-21р.

Членами О.У.Н. можуть бути українці (ки), яким скінчився 21 рік.

Кожний бажаючий вступить в О.У.Н. подає до одного з відділів писану заяву з порукою двох дійсних членів ОУН.

Новий член впродовж 6 місяців вважається кандидатом.

Обов’язком членів є підлягати приписам Устрою, правильників, постановам і наказам усіх кермуючих органів ОУН, ширити ідеологію українського націоналізму, притягати нових членів і своєчасно платити членські вкладки.

 

III Розділ.

1. ОУН на території України ділиться на 10 країв.

2. ОУН на чужині ділиться на 10 теренів.

3. Край ділиться на 5 округ.

4. Терен ділиться- відповідно до політичних кордонів- на держави.

5. Кожна округа й держава ділиться на відділи.

 

IV Розділ.

1. Відділ складається з членів ОУН, що перебувають в одній місцевості.

2. Відділ має гурти Доросту й Юнацтва.

3. На чолі відділу стоїть Управа в складі Голови й двох членів.

4. Голову обірають Загальні Збори Відділу. Членів Управи затверджують Загальні Збори на пропозицію Голови.

 

V Розділ.

1. На чолі Округи чи Держави стоїть Секретар, якого призначає Провід Українських Націоналістів.

 

VI Розділ.

1. На чолі Краю чи Терену стоїть Провідник, якого призначає Провід Українських Націоналістів.

 

VII Розділ.

1. Законодавчим Органом ОУН є Збір Українських Націоналістів.

2. Членами Збору є всі Секретарі Округ чи Держав, усі ПровідникиКраїв чи Теренів, усі члени Проводу, усі члени Суду, Головний Контрольний і всі члени ОУН, що виконують ці чи інші самостійні завдання.

 

VIII Розділ.

- Виконавчим органом ОУН є Провід Українських Націоналістів.

- Провід складається з Голови якого покликує Збір, і вісьмох членів, яких на пропозицію Голови затверджує Збір.

- Кожний член Проводу, що стоїть на чолі Референтури, зветься референтом.

 

IX Розділ.

Фінансово-технічну контролю ОУН проводить Головний Контрольний, якого покликує Збір Українських Націоналістів.

 

X Розділ.

Голова Проводу, Провідники, Секретарі й Голови Відділів мають право накладати кари на членів ОУН.

Суд ОУН складається з Головного Судді, якого покликує Збір Українських Націоналістів, і двох членів, яких іменує Провід з-поміж фахово-підготованих членів ОУН.

Правильник Організаційної Карности встановлює норми дисциплінарної влади керівників і діяльности Суду ОУН.

 

Відень, лютий 1929р.

Мірчук П. Нарис історії ОУН. / П.Мірчук.–

Мюнхен; Лондон; Нью-Йорк: Українське вид-во, 1968, с. 100.

 № 3

 

ЗА ЩО БОРЕТЬСЯ УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (БОРОВЦЯ).

 

1. УкраїнськаПовстанська Армія — це надбання усього українського народу. В її військово-революційні лави мають право вступати всі українці.

2. УПА не підлягає жодній політичній партії. Свою діяльність УПА підпорядковує тільки законному Урядові Української Держави.

3. УПА не вступає в ніякі міжпартійні суперечки. Замість партійних та класових міжусобиць УПА бореться за абсолютну консолідацію серед українців та мобілізує усі творчі сили України насамперед проти зовнішніх ворогів України.

4. УПА веде свою акцію на двох фронтах: революційно-парти­занську в СРСР та репрезантивно-інформативну поза межами СРСР.

5. УПА стоїть на становищі безкомпромісної боротьби з кожним загарбником України. Свою діяльність УПА не підпорядковує ніяким чужим силам.

6. УПА бореться насамперед за визволення України з чужого ярма та відбудову своєї суверенної держави. Про державний лад і форму володіння державою буде вирішувати своєчасно тільки увесь народ за посередництвом своїх представників у парламенті Са­мостійної України або загальним голосуванням.

7. УПА бореться за перебудову Східної Європи за принципом етнографії. Кожен народ мусить мати свою суверенну державу, а не каратися під насильною окупацією чужої імперії.

8. УПА бореться за спільний революційний фронт усіх народів, поневолених московською компартією або якоюсь іншою імперією.

9. УПА визнає потребу уряду воєнного часу. Всю владу у воєнний час виконує уряд, складений із представників усіх політичних угруповань, а в основному опертий на власну мілітарну силу.

10. УПА визнає засади демократії як єдино правильні для української народної держави. Українська держава мусить базувати свого розбудову не на вузьких реакційних, однонаціональних чи однокласових доктринах, а на широких основах територіального патріотизму. Добрими патріотами української держави можуть бути не тільки самі українці, а й також представники всіх інших національностей, що чесно визнають Україну своєю батьківщиною.

11. УПА бореться за абсолютну рівноправність усіх громадян (незалежно від національності та релігії. Не може бути ані привілейованих одних, ані позбавлених прав (" лишенців" ) других. Усі громадяни мусять мати однакові права і обов'язки.          

12. УПА бореться за дійсну, не фіктивну свободу думки, слова, віри і чину кожного громадянина української держави, без різниці його національності, статі, стану, походження й політичних та релігійних переконань.

13. УПА бореться за відновлення вільної діяльності всіх віросповідань та церкви як одного з дуже важливих чинників національно-державного будівництва.

14. УПА визнає законною і правильною націоналізацію більшості ресурсів країни державою, але рівночасно стоїть на сторожі права оборони інтересів трудового люду перед державним капіталом так само, як і перед капіталом приватним. Державний капітал не має права до вирішального впливу на соціальне законодавство української держави.

15. УПА бореться за якнайскоріше уконстатування в українській державі:

1) державної власності;

2) комунальної власності;

3) кооперативної власності;

4) приватної власності.

Кожна форма володіння власністю мусить бути рівноправна перед законом.

16. УПА бореться за перебудову економічної структури української держави з монопольної совєтської " казьонщини" та " колхозництва", за поширення свободи приватної ініціативи, але тільки через організації регульованого державою народного капіталізму, а не підпорядкування держави приватному капіталові.

17. УПА визнає конечну потребу безпосередньої державної адміністрації тільки для військової та тяжкої промисловості. Всі інші галузі індустріальної продукції мусять планово переставитись на адміністрацію комунальної, кооперативної та приватної ініціативи.

18. УПА бореться за негайне переставлення фабрик та заводів в українській державі на дійсну, а не фіктивну власність трудового народу. Це має бути доконане через організовані державою спеціального роду акційні товариства. Кожен трудівник - акціонер.

19. УПА бореться за абсолютну перебудову українського села. Хаотичне й зруйноване старе та насильно колективізоване теперішнє село мусить заступити нова хліборобська оселя з самовистачальних господарств, пристосована до нового розподілу країни, комунікаційної мережі і т. ін.

20. УПА визнає за найвідповідніше в майбутній державі державне, кооперативне та приватне хліборобство:

Державне - це адміністрація самою державою усього національ­ного державного фонду.

Кооперативне - це всякого роду кооперативно-артільні господар­ства, які можуть існувати там, де місцеві обставини та воля народу бачать їх потребу.

Приватне - це одноосібне, сильне хуторне господарство в системі хліборобської станиці, побудоване за всіма правилами сучасної агротехніки з механічним обробітком. Спекуляція землею та великовласницьке поміщицтво заборонені. Землю як на кооперативні, так і на одноосібні господарства надає держава законним актом на вічну приватну власність тому, хто її обробляє, безплатно.

21. УПА бореться за планову перебудову всієї країни. Принагідно посталі хліборобські, промислові, торговельні та адміністративні осередки мають бути змінені новими планово розміщеними оселями, залежно від тереново-кліматичних, сировинно-продукційних, торго­вельних та адміністративних умов і потреб країни.

22. УПА бореться за справедливе нормування відносин у державі та за справжнє піднесення життєвого рівня усього трудового населення України.

23. УПА бореться за право добровільного вибору роду праці на підставі добровільної умови. Трудовий люд має право до зміни праці через розв'язання умови, а не бути прикованим до заводу диктатурним " указом" держави або всякими примусами працедавця.

24. УПА бореться за право на безплатну освіту і повну культурну, соціальну та санітарно-медичну опіку для усіх громадян української держави.

25. УПА бореться за право трудових мас на 8-годинний день праці, за нормальний відпочинок і на оборону своїх інтересів професійною організацією як перед приватним, так і перед кооперативним і державним капіталом.

26. Усі революційні кадри і вояки УПА мають право належати до своїх політичних партій та громадських і професійних організацій, визнавати той чи інший політичний світогляд. У рядах УПА їх зобов'язує ідея відродження української суверенної держави, поста­нови внутрішніх організаційних правил та вояцько-лицарська дис­ципліна.

 

Бульба-Боровець Т. Армія без держави. / Т. Бульба-Боровець.–

Львів: Поклик сумління, 1993, с. 90-92.

 

 № 4

ВІДПИС

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

Поделиться: