Конституційні засади формування та розвитку громадянського суспільства в Україні.

Принципи правового статусу особи.

Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина являють собою основоположні засади та ідеї, відповідно до яких здійснюється правове регулювання відносин між особою та державою.Відповідно до ст. ст.21-24 Конституції України конституційними принципами правового статусу людини і громадянина є наступні: 1) усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; 2) права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними; 3) конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; 4) кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості; 5) громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Ст.52 Конституції України передбачено рівність прав дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Крім того, з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток 26 квітня 2001 року Верховною Радою України було прийнято Закон „Про охорону дитинства”.

Припинення діяльності політичних партій.

  Політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому цим та іншими законами України. Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з'їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція) політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі.

 

Суверенитет государства

 Суверени тет – это свойство, присущее гос-ву, определяющее его верховенство, самостоятельность и независимость при осуществлении функций внутри гос-ва и за его пределами. Он характеризует возможность самостоятельно, без всякого вмешательства осуществлять свою политику.Украина как суверенное гос-во самостоятельно в решении любых вопросов своей госполитики. Она беспечивает верховенство Конституции и законов республики на своей территории, имеет свое гражданство. Украина самостоятельно определяет свой экономический статус и закрепляет его в законах. Народ Украины имеет исключительное право на владение, пользование и распоряжение нацбогатством Украины.

Суверени тет рассматривается в зависимости от его содержания в трех аспектах: государственный суверени тет, народный суверенитет и суверенитет наций. Суверени тет государства характеризуется сочетанием государственного, народного и национального суверенитета. Декларация «О государственном суверени тете Украины» провозглашает государственный суверенитет Украины как верховенство, самостоятельность, полноту и неделимость власти Республики в пределах ее территории и независимость и равно-правие во внешних сношениях. Суверени тет народа - это полновластие народа. Граждане Республики всех национальностей составляют народ Украины, который является единственным источником государственной власти в Республике. Полновластие народа реализуется на основе Конституции Украины как непосредственно, так и через народных представителей, избранных в Верховный и местные Советы Ук-раины. От имени всего народа может выступать исключительно Верховный Совет. Украина обеспечивает верховенство власти на всей территории, ее единство и целостность. Национальный суверенитет проявляется в праве нации на самоопределение и на выбор своей государственности.

 

67. Принцип республіканської форми правління в Україні. Проблема парламентсько - президентської і президентсько-парламентськой республіки.

Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави.

Республіканська форма правління безпосередньо пов'я­зана з демократією як свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна республіці.

Відомі два види республіки — президентська, парламентська, змішана ( президентсько-парламентська, парламентсько-президентська)

Перша характерна тим, що поєднує в одних руках повно­важення глави держави і глави уряду, обираючи президента шляхом прямих або непрямих виборів і формуючи уряд по­запарламентським способом.

У другої в основу системи вищих органів державної вла­ди покладено принцип верховенства парламенту, який утво­рює уряд і контролює його діяльність.

Існують і змішані форми правління: парламентсько-президентські і президентсько-парламентські. До числа останніх належить і Україна.

Специфіка напівпрезидентської республіки в Україні по­лягає у тому, що Конституція передбачає міцну президент­ську владу у поєднанні з окремими рисами парламентської республіки, зокрема надання згоди парламентом на призна­чення Президентом Прем'єр-міністра України, здійснення контролю за діяльністю уряду (пункти 12 і 13 ст. 85 Консти­туції), можливість розпуску Верховної Ради Президентом України (ч. 2. ст. 90 Конституції).

Сполучення двох форм правління спостерігається також у порядку обрання Президента: він обирається загальним го­лосуванням, що характерно для президентської форми, на відміну від парламентської, за якої Президент обирається парламентом.

По-друге, Президента Конституцією України наділено повноваженнями, які дозволяють йому діяти незалежно від будь-якої влади.

По-третє, поряд з Президентом діє Уряд України, який лише певною мірою відповідальний перед парламентом (у цьому відмінність напівпрезидентської форми правління від президентської).

 

68. Конституційна організація державної влади і місцевого самоврядування в Україні.

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межа х Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях.Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, район ів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і ус танов, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.                        Стаття Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та ку льтурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.Обласні та районні ради затверджують програми соціально- економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відпові дного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують і нші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюдже ту у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Згідно з чинною Конституцією, «Президент України є главою держави...» (ст. 102) і не тільки «призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку» (ст. 106, ч. 9), а й «призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах» (ст. 106, ч. 10), «утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади...» (ст. 106, ч. 15). Такі повноваження Президента свідчать про те, що він фактично є главою державної виконавчої влади, хоча формально Конституція цього не визнає. Реально в Україні існує дуалізм виконавчої влади, який виявляється у її поділі між Президентом і Прем'єр-міністром за домінуючої ролі глави держави. За Конституцією, «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України» (ст. 75). До повноважень Верховної Ради щодо формування і функціонування уряду належать: «розгляд і прийняття рішення шодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України», «надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України», «здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України» (ст. 85, ч. 11, 12, 13). Верховна Рада також «може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України» (ст. 87), а «прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України» (ст. 115).

Такий розподіл повноважень щодо Кабінету Міністрів між Президентом і Верховною Радою, за якого уряд формується главою держави, а участь парламенту в цьому процесі зводиться до надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра, визначає впроваджену в Україні форму державного правління як змішану, причому саме як президентсько-парламентарну, а не навпаки — парламентарно-президентську.

Відповідно до цієї форми правління в Україні впроваджена подвійна політична відповідальність уряду: Кабінет Міністрів несе політичну відповідальність і перед Президентом, і перед Верховною Радою, які можуть відправити його у відставку. Проте Президент ніяким чином не відповідає за дії виконавчої влади, оскільки формально не визнається її главою, а Кабінет Міністрів не має ніяких засобів впливу на Верховну Раду, оскільки формується позапарламентським шляхом і не спирається на партійну більшість у парламенті. Це спричинило нестабільність уряду, яка виявилася, зокрема, в тому, що за роки незалежності в Україні діє вже дев'ятий за складом уряд. Впроваджуючи президентсько-парламентарну форму правління, в Україні не вдалося реалізувати її основну перевагу — забезпечення стабільності уряду.

Завдяки змішаній формі правління Президент України має досить широкі повноваження. Крім наявних у глави держави в президентській республіці повноважень, Конституція надала йому право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, причому «законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово» (ст. 93), а також право розпуску парламенту: «Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися» (ст. 90).

 

69. Конституційна система функцій Української держави.

За новою Конституцією, Україна здійснює цілісну, повноцінну систему об'єктних (внутрішніх і зовнішніх) функцій. Це такі функції, як політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна і т. п. Найбільш рельєфно в Конституції закріплюється політична функція (ст. ст. 1, 5, 6, 15, 36, 39, 85, 102, 106, 116 тощо). Зокрема, держава в особі відповідних органів державної влади визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85), здійснює внутрішню та зовнішню політику (ст. 116) тощо. Досить повно закріплена в Конституції також еконочічна функція держави (ст. ст. 13, 14, 41, 42, 85, 106, 116 тощо). Так, держава в особі відповідних органів державної влади здійснює від імені Українського народу права власника на природні ресурси, забезпечує захист прав усіх суб'єктаів права власності і господарювання (ст. 13), охороняє основне національне багатство — землю (ст. 14), забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності (ст. 42), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку України (ст. 85, 116), встановлює порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального (ст. 92), тощо. Найдетальніше Конституцією визначена соціальна функція (ст 1, 3, 13, 24, 43, 46, 47, 49, 85, 92, 116). Насам перед наша держава проголошується в Конституції соціальною державою (ст. 1). Вона визнає людину, її життя іі здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Визначальними щодо змісту і спрямованості діяльності держави є права і свободи людини та їх гарантії (ст. 3). Держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ст. 13), належні умови для повного здійснення громадянами права на працю (ст. 43), на достатній життєвий рівень (ст. 48), гарантує право на соціальний захист (ст. 46), створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування (ст. 50), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми соціального розвитку України (ст. 85, 116), тощо.Всебічно закріплена й культурна (духовна) функцій держави (ст. 10, 11, 12, 53, 54, 85, 116 тощо).

Основні внутрішні функції української держави

1. Політична - держава регулює сферу політичних відносин, визначає " правила гри" суб'єктів політичної системи суспільства, контролює їхнє дотримання; забезпечує народовладдя, наприклад, через проведення референдумів, діяльність представницьких органів держави (Верховна Рада України), органів місцевого самоврядування.

2. Економічна - держава регулює сферу економічних відносин, але втручання держави в ринкову економіку, що розвивається на основі саморегулювання, обмежено, воно, зокрема, проявляється у створенні казенних підприємств (не підлягаючої приватизації) і регулюванні їхньої діяльності; у демонополізації економіки;

у захисті прав виробника (наприклад, від несумлінної конкуренції);
у ліцензуванні тих видів підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє середовище, безпеку держави; у захисті прав споживачів.

3. Соціальна - держава забезпечує соціальну захищеність особистості, його діяльність спрямована на зняття й зм'якшення соціальних протиріч шляхом фінансової, матеріальної, програмної й іншої підтримки нужденних у соціальному захисті: інвалідів, безробітних, біженців, багатодітних родин і т.д.

4. Культурно-виховна - держава займається організацією утворення, виховання, підтримкою й розвитком науки, культури.

5. Екологічна -і держава забезпечує екологічну безпеку особистості, видає й проводить у життя відповідні природоохоронні закони

6. Охорони правопорядку - держава забезпечує охорону й відновлення порушеного правопорядку як результату державно-правового регулювання суспільних відносин (діяльність органів внутрішніх справ, прокуратури, правосуддя й ін.)

 7. Фінансового контролю - держава контролює легальність доходів фізичних і юридичних осіб, частина яких у вигляді податків підлягає вилученню й напрямку в бюджет (місцевий, загальнодержавний) для задоволення загальсоціальних інтересів, утримування державного апарата; витрата податків також є об'єктом контролю відповідних державних органів.                        Основні зовнішні функції української держави

1. Економічного співробітництва - держава, з огляду на світовий поділ праці, економічну взаємозалежність країн, сприяє інтегруванню національної економіки у світову на основі висновку відповідних взаємовигідних міждержавних договорів, міжурядових угод

2. Співробітництва по забезпеченню світового порядку -держава бере участь у діяльності, спрямованої на збереження миру, роззброювання, ліквідацію ядерної зброї, бере участь у боротьбі з контрабандою, наркобізнесом, тероризмом, будучи членом Інтерполу.

3. Співробітництва в рішенні глобальних проблем сучасності - тільки спільні зусилля держав можуть привести до рухів у рішенні проблем, що коштують перед світовим співтовариством: екологічної, сировинний, енергетичної, демографічної й ін.

4. Оборони - випливає із призначення Збройних Сил України винятково для захисту незалежності, територіальної цілісності держави й виконання міжнародних зобов'язань

 

70. Поняття, система і функції державних символів України.

 Державні символи - це умовні знаки державності та суверенітету, частина більш широкого поняття - " атрибути державності". В поняття " атрибути державності" крім таких атрибутів як герб, гімн, прапор, столиця, включають також конституцію, парламент, уряд, законодавство, святкові церемонії та інше. В ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Під державними символами України слід розуміти закріплені в законодавстві офіційні графічні чи звукові зображення, в яких втілюються національні ідеї, що символізують державність України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України. Характерними ознаками їх є те, що вони: 1) виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту; 2)мають загальнообов'язковий характер. Основою державних символів є державний суверенітет. Державні символи є складовою частиною більш широкого поняття «державні атрибути», до числа яких входять також столиця держави, офіційна назва держави, державна мова, державна печатка, національні пісні, почесні значки, державні стандарти.

Стаття 20.Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих гори­зонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуван­ням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізь­кого законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб Ук­раїни).

Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома тре­тинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

З часу проголошення незалежності нашої держави, Державні символи України є важливим атрибутом державності України. Вони є справжніми символами нашої держави, нації і народу. Державні символи України широко використовуються для представництва нашої держави у внутрішніх і зовнішніх відносинах, вони встановлені в приміщенях органів державної влади і місцевого самоврядування, офіційних представництвах України за кордоном; елементи державної символіки широко застосовуються у Збройних Силах України, органах внутрішніх справ, інших компетентних державних органах, вшануванням Державних символів розпочинаються і закінчуються офіційні державні церемонії та різноманітні публічні заходи, тощо.

Одна з найважливіших функцій Державних символів України полягає у вихованні високого патріотизму, національної гідності і самосвідомості громадян України. Державні символи України об’єднують, згуртовують український народ і надихають на розбудову незалежної, демократичної, сильної і заможної України!

 

71. Конституційне закріплення і правовий порядок використання державних символів України.

  Державi належить монопольне право на встановлення своїх символiв (атрибутiв). Вони, як правило, визначаються основними законами держав, а їх докладний опис i правовий режим використання регламентуються спецiальними законами або iншими актами загальнонацiонального значення. До них зазвичай вiдносять державний прапор, герб, гiмн, iнодi кольори, штандарт глави держави, державну печатку.В Українi державними символами згiдно з положенням ч. 1 ст. 20 Конституцiї України є Державний прапор України, Державний герб України i Державний гiмн України, якi концентровано виражають провiдну роль української нацiї у становленнi держави, повагу до неї українського народу, здатнiсть сприяти патрiотичному вихованню громадян України, є виразниками суверенностi Української держави.

 Особливу значущiсть цих символiв для розбудови нашої держави законодавець пiдкреслив, передбачивши в ч.6 ст.20 Конституцiї, що їх опис та порядок використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України. Однак нинi прийнято тiльки один такий закон -- Закон України «Про Державний Гiмн України». Питання, пов'язанi з Державним прапором України i Державним гербом України, регулюються пiдзаконними нормативно-правовими актами.Державний прапор, Державний герб i Державний гiмн України -- пiд захистом вiтчизняного законодавства. Публiчна наруга над державними символами тягне за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть (ст. 338 Кримiнального кодексу України). державному символу надається особливе значення, свiдчить встановлення, поряд iз загальною кримiнальною вiдповiдальнiстю за публiчну наругу над усiма державними символами, окремої вiдповiдальностi за публiчну наругу над офiцiйно встановленим або пiднятим прапором iноземної держави (ч. 2 ст. 338 Кримiнального кодексу України), за пiдняття Державного прапора України на рiчковому або морському суднi без права на цей прапор (ст. 339 Кримiнального кодексу України). Державні символи України широко використовуються для представництва нашої держави у внутрішніх і зовнішніх відносинах, вони встановлені в приміщенях органів державної влади і місцевого самоврядування, офіційних представництвах України за кордоном; елементи державної символіки широко застосовуються у Збройних Силах України, органах внутрішніх справ, інших компетентних державних органах, вшануванням Державних символів розпочинаються і закінчуються офіційні державні церемонії та різноманітні публічні заходи, тощо.

 

72. Державна територія: поняття и склад.

У геофізичному сприйманні під територією розуміється простір земної кулі, що включає її сухопутні, водні, повітряні, космічні райони і земні надра. До складу державної території можуть входити всі простори в геофізичному розумінні, за винятком космічного, що знаходяться в межах державного кордону, включаючи земні надра.Як державна територія розглядаються також морські, повітряні і космічні кораблі, а також трубопроводи і кабелі, прокладені по території з міжнародним режимом. Юридична природа і правовий статус державної території визначається територіальним верховенством держави, його суверенною владою, що виключає будь-яку іншу іноземну владу на території держави

В межах державної території у повному обсязі діє вся законодавча, виконавча, судова й адміністративна влада держави. Юридична природа і правовий статус державної території підкреслюється в ряді основних принципів сучасного міжнародного права.

 Зокрема, це найбільш чітко проглядається в таких принципах, як принцип суверенної рівності, територіальної цілісності, незастосування сили, непорушності кордонів та ін. Державна територія являє собою матеріальну основу держави, і її межі визначаються державними кордонами(сухопутними, водними, морськими, повітряними (до висот 100-110 км). Цим, зокрема, пояснюється жорстка позиція України щодо необхідності чіткого розмежування морських просторів в Азовському морі, Керченській протоці і Чорному морі після розпаду СРСР.

 Правовий режим державних кордонів визначається державою. У комплексі питань про державну територію важливе місце займає питання про державний кордон. Саме державний кордон визначає межі дії державного суверенітету, і з цієї причини держави дуже скрупульозно підходять до його визначення.

 Відповідно до усталеної практики і з огляду на міжнародно-правові вимоги, державним кордоном вважається вертикаль, що проходить через обриси сухопутної, водної і морської розмежувальної лінії і відмежовує вгорі повітряний простір, на поверхні - сухопутні, водні і морські простори і під цією поверхнею - надра землі та водні і морські простори, що лежать нижче дзеркала води.

 Визначення державного кордону і позначення його на картах називається делімітацією і здійснюється державами на підставі договорів та відповідно до вимог міжнародного права. Встановлення делімітованого державного кордону на місцевості називається демаркацією і здійснюється спеціально створеними змішаними комісіями, до складу яких входять на рівних засадах представники суміжних держав.

 З метою забезпечення цілісності державних кордонів і з огляду на взаємні інтереси прикордонні держави встановлюють прикордонний режим, що передбачає порядок охорони кордону, порядок пересування через кордон, регламентацію різноманітної діяльності у прикордонній зоні, процедури врегулювання спірних прикордонних питань та ін. Всі ці питання, звичайно, регулюються в законах, положеннях та інших правових актах, присвячених охороні державного кордону.

В Україні таким актом є Закон України" Про охорону державного кордону України" від 4 листопада 1991 р.До складу території з міжнародним режимом входять простори (сухопутні, повітряні, водні, морські), що лежать за межами державної території і нікому не належать. Внаслідок цього вони перебувають у спільному користуванні всіх держав і на них поширюється дія спеціально сформульованих для них норм міжнародного права.

До таких просторів належать: 1) води відкритого моря і повітряний простір над ним; 2)глибоководні райони морського дна, що лежать за межами континентального шельфу в його юридичному розумінні; 3)Антарктика; 4)космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла.

 

73. Державний кордон: поняття, види, порядок встановлення, режими.

Згідно з законом Ураїни «Про державний кордон» від 4 листопада 1991 року державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Слід відрізняти державні кордони, що розділяють і розмежовують території суміжних суверенних держав, і адміністративно-територіальні або адміністративні кордони, за допомогою яких здійснюється розмежування окремих частин однієї держави: адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів федерації. Існують сухопутні, водні і повітряні кордони держави, що розрізняються в залежності від місця проходження.За способами встановлення розрізняють кордони: а) астрономічні — вони проводяться по меридіанах і паралелях (наприклад, такий кордон проходить по 38 паралелі між КНДР і Південною Кореєю); б) орографічні - що проходять по місцевості з рахунком її рельєфу (такі кодони є між переважною більшістю суміжних держав); в) геометричні — вони прокладаються шляхом нанесення прямих ліній (більшість таких кордонів існує в Африці: між Єгиптом і Суданом, між Єгиптом і Лівією, Лівією і Чадом та ін.; вони проходять також між Аляскою (США) і Канадою та ін.).Сухопутні кордони встановлюються на основі Договорів між суміжними державами і, відповідно до цих договорів, позначаються на місцевості. Водні кордони поділяються на річкові, озерні, кордони інших водойм і морські. Кордони на ріках установлюються за згодою між прибережними державами: на судноплавних ріках — по середині головного фарватеру або по тальвегу (лінії найбільших глибин), на несудохідних – по середині головного рукава ріки. На озерах і інших водоймах — по прямій лінії, що з'єднує виходи сухопутного кордону до берегів озера або іншого водоймища. Морськими кордонами держави є зовнішні межі її територіального моря або лінія розмежування територіальних морів суміжних або протилежних держав. Зовнішні межі територіального моря встановлюються законодавством прибережної держави відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Повітряними кордонами державної території є бокові і висотні межі її повітряного простору. Боковою межею повітряного простору є вертикальна площина, що проходить по сухопутній і водній лініям державного кордону. Висотні межі державного кордону обмежуються 110-115 км.

 У відповідності зі статтею 3 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, установлюється: 1)на суші — по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах; 2) на морі — по зовнішній межі територіального моря України; 3)   на судноплавних ріках — по середині головного фарватеру або тальвегу ріки; на несудноплавних ріках (ручаях) — по їхній середині або по середині головного рукава ріки; на озерах і інших водоймах — по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншого водоймища. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру або іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їхніх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла ріки (ручая) у той або інший бік; 4) на водоймищах гідровузлів, та інших штучних водоймах — відповідно до лінії державного кордону України, що проходила на місцевості до їхнього заповнення; 5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях і інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних рік (струмків), — по середині цих споруд або по їхній технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України по воді.

Для забезпечення недоторканності державних кордонів і, відповідно, своєї території держава на кордоні увстановлює певний режим, що звичайно називається режимом державного кордону. Режим державного кордону України - порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України - визначається цим Законом, іншими актами законодавства України і міжнародними договорами України.

 

74. Поняття та принципи держ устрою.

Державний устрій країни - це її територіальна організація, яка х-зується визначеною формою конят-прав в-син між державою в цілому і її складовими частинами. Відповідно до ст..132 КУ терит устрій ґрунтується на засадах єдності та цілісності держ території; поєднанні централізації та децентралізації у здійсненні держ влади; збалансованості і соц.-економ розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економ, екологічних, географічних, демографічних особливостей, етнічних і культ традицій.

- П-п єдності та терит цілісності - озн, що складові частини території(адм.-терит одиниці)знаходяться у нерозривному зв»язку, визначаються вн єдністю в межах державного кордону в Україні.

- П-п централізації та децентралізації - проявляється у тому, що в Україні має бути така організація території яка б відповідала інтересам держави і найповнішою мірою інтересам окремих регіонів.

- П-п збалансованості і соц.-економ розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економ, екологічних, географічних, демографічних особливостей, етнічних і культ традицій полягає у створенні умов для рівномірного економічного і соціального розвитку всієї території країни.

Також розрізняють-п народного суверенітету, унітаризму, системності.

 

75. Державно-правові ознаки України як унітарної держави.

Унітарна держава-це держава, яка є єдиною, тобто у склад якої не входять інші держави.Вона х-зується тим, що її територія складає єдине ціле, що підрозділяється лише на адм.-терит одиниці.Унітарна держава має загальні для всієї держави органи влади, повноваження якої розповсюджуються на всю її територію.В уніт державі діє єдина система законодавства.

Україна згідно зі ст..2КУ є уніт державою.в той же час в її складі знах АРК.Але сам факт наявності автономії ніколи не був обов»язковою ознакою федерації.В склад уніт держави входять держ утворення, наділені ознаками суверенітету, наявна єдина конституція, єдине громадянство, в міжнародних в-синах виступає як єдиний представник.

Україна: 1)ст2 має власну територію, яка являється єдиною, нероздільною, недоторканною і цілісною.2)має свої держ кордони, змінити які без згоди народу України не дозволяється(ст17); 3)розробляє свою Конституцію(преамбула); 4)Має власну систему законодавства, на її терит забезпечується п-п верховенства права; 5)поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову(ст6); 6)єдине громадянство(ст4); 7)признається і гарантується місцеве самоуправління(ст7); 8)держ є укр. Мова(ст10), Україна має держ символи(ст20).

 

76. АРК-територіальна автономія у складі України.

Україна відповідно до ст2 КУ є унітарною державою, але в даний час до її складу входить АРК.Її створенню передував референдум, проведений 20 січня1991 року у Криму.А 12 лютого 1991р ВРУ підтримала це бажання народу і прийняла закон про відновлення АРК.Так юридично було оформлено створення АРК.Тепер прав статус АРК визначений ЗУ «Про автономну республіку Крим», який прийнято17 березня 1995р., Конституцією Ураїни1996р, в якій міститься розділХ, присвячений АРК, конституцією АРК 1998р.Згідно з ними АрК є невід»ємною складовою частиною України, що перебуває у її складі як адм.-терит автономія.Тому вона не є носієм державного суверенітету, не має права виходу зі складу України, не може вступати у політичні відносини з іноземними державами. Адм-терит автономія хоча й має деякі ознаки державності(територію, власні представницькі та виконавчі органи, право приймати нормативні акти, свій статут., символіку), проте державним чи державно-територіальним утворенням не вважається.Правовий статус цієї автономії визначається спец актом. Який затверджується цн органом держ влади, у складі якої перебуває ця автономія.Адміністративно-терит автономія не є носієм державного суверенітету.КУ закріпила за автономією право мати свою Конституцію(ст135). АРК має свою систему органів- Верховну Раду.Раду міністрів та органи місцевого самоврядування.Водночас в АРК діє представництво Президента України.Представницьким органом АРК є ВР АРК.Виконавчим органом є АРК є рада міністрів.Місцеве самоврядування здійснюють органи органи самоврядування відповідно до КУ та ЗУ «Про місцеве самоврядування».Правосуддя здійснюється судами, що належать до єдиної с-ми судів України.

 

77. Політико-правові засоби вдосконалення і гармонізації міжнаціональних в-син в країні.

З існуючих держав важко виділити мононаціональне.Тому завжди проблеми державного устрою пов»язані з міжнаціональними в-синами, які можуть вирішуватися як демократичними, так і недемократичними методами.Умови досягнення гармонізації міжнац в-син: Наявність демократичної правової держави; Прагнення всіх представників нації і народностей до досягнення згоди.Зазвичай вони знаходять відображення в конституції.Все це визначає і породжує національне питання, яке в кожній жержаві вирішується своїми методами, з урахуванням істор особливостей. Р-ня економ розвитку, традицій, релігії. Постійно виникаючі в суспільстві економ, політ, міжособистісні конфлікти можуть бути перенесені і в площину міжнаціональних в-син. І протистояти цьому може лише високий р-нь культури, повага до оточуючих, самоконтроль і прагнення подолати ці протиріччя демократичними методами.

 

78. Адміністративно-територіальний устрій і порядок вирішення питань територіального поділу.

Інститут адмін.-терит устрою нашої держави знайшов своє нормативне закріплення у ст133КУ.Терит устрій-це терит організація державної влади, яка включає: питання вн поділу держави на ті чи інші складові частини; правове положення цих частин, взаємовідносини між державою і її складовими. За допомогою терит устрою визначається організація території держави, її складові частини та правовий статус кожної з них, а також їх співвідношення з державою вцілому. Розділ ІХ КУ присвячений терит устрою.

Адм-терит устрій необхідний для здійснення різних держ функцій. Відповідно до терит устрою будується система органів на місцях.Він сприяє збалансованому розвитку всієї території, створенню сприятливих умов для задоволення матер, соціальних, культурних потреб громадян тощо. Згідно до ст. 133 КУ до адміністр-терит устрою входять АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Система адм.-терит поділу України побудована на базі координації та субординації, створення структурних рівнів(ланок).Для суч с-ми характерні 3 структурні рівні: вища ланка- АРК, область, міста республіканського підпорядкування(міста Київ і Севастополь): середня ланка- район, місто обл. підпорядкування; низова ланка-місто районного підпорядкування, селище(смт), село, сільрада, селищна рада. Перелік міст республіканського підпорядкування та областей міститься в КУ(ч.2 ст 133).До складу України входить 24 обл+ АРК+2 міста (Київ Севастополь).Обл: Вінницька, Волинська, Дніпропетр, Донецьк, Житомирська, Закарпатська, Запорізьк, Івано-Фр, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаїв, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська.

 

79. Поняття і юридична природа державної влади

Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примуса (авторитет чинності).

Державна влада:

-є владою публічної ( офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичної, тобто вона регулює відносини між більшими й малими соціальними групами й, будучи відносно відособлена від суспільства (соціально неоднорідного в особі класів, етносів, націй, національних меншостей і т.п.), керує їм в інтересах тої його частини, більш або меншої, котра опанувала цією владою (служить інструментом реалізації волі політичних чинностей, вартих у влади);

-є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійністю й незалежністю стосовно якої-небудь іншої влади як усередині держави, так і за його межами;

-здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

-має монопольне право застосовувати примус на території своєї дії (території держави);

-має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави ( для формування бюджету - скарбниці держави );

-поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), щоперебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати);

-видає нормативно-правові акти.

 

80. Структура конституційно-правового інституту державної влади в Україні.

Президент - глава держави, Законодавча влада (Верховна Рада України - парламент), Виконавча влада( Кабінет Міністрів України – уряд), Судова влада ( Конституційний суд і суди загальної юрисдикці

Стаття 6 Конституції України, закріплюючи принцип поділу влади, згідно з яким державна влада в Україні здійснюється на за­садах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, визначила також і відповідні види органів у системі органів державної влади України: органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Кож­ний із цих видів (незважаючи на спільні риси: статутно-правовий характер, участь у реалізації завдань і функцій держави, державно-владний характер повноважень, загальні принципи організації та діяльності тощо, які обумовлюють єдність системи органів держа­вної влади України Органи законодавчої влади в демократичних державах - це представницькі законодавчі органи - народні (національні) пред­ставництва або легіслатури, які утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають волю всього народу, і їхньою основною функцією згідно з принципом поділу влади є законо­творчість. Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституювання Верховної Ради України як єдиного органу зако­нодавчої влади не означає, що закони в Україні можуть приймати­ся лише цим органом. Законодавча влада може здійснюватися на­родом України не тільки через своїх представників у Верховній Раді, а й безпосередньо - всеукраїнським референдумом, - хоча практики проведення законодавчого референдуму в Україні ще немає.

Органи виконавчої влади відповідно до принципу поділу влади утворюються для здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності з керівництва господарською, соціально-культурною та адмі­ністративно-політичною сферами життя суспільства. До системи органів виконавчої влади Конституція України відносить насампе­ред Кабінет Міністрів України - вищий орган у цій системі. Кабі­нет Міністрів України спрямовує і координує роботу інших орга­нів виконавчої влади:

а) центральних- міністерства і центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом;

б) місцевих - місцевих державних адміністрацій.

Органи судової влади - суди відповідно до принципу поділу влади здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивіль­ного, кримінального та адміністративного судочинства. Конститу­ція України до системи судових органів відносить суди загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України) та Конституційний Суд України (ст. 147 Конституції України)..

Особливе місце в системі органів державної влади України посідає Президент України. Конституція України безпосередньо не відносить Президента України до якоїсь певної гілки влади (законодавчої, виконавчої чи судової) і закріплює його статус як глави держави, що дає можливість зробити висновок про особли­вий характер президентської влади як специфічної самостійної гілки влади.

Особливу групу органів державної влади, які також безпосеред­ньо не входять до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, становлять органи прокуратури. Згідно зі ст. 121 Конституції України Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять опе-ративно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування ін­ших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду строком на п'ять років за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України (ст. 122 Конституції України). При цьому Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві Ук­раїни, яка має наслідком його відставку з посади.

Та обставина, що органи прокуратури не віднесені безпосе­редньо до однієї з трьох гілок влади, дає підстави трактувати їх як державні органи, що не належать до органів державної влади. Такий підхід, на нашу думку, є недоцільним з огляду як на досить проблематичну відмінність понять «орган державної вла­ди» і «державний орган», так і з урахуванням того факту, що орга­ни прокуратури наділені державно-владними повноваженнями та беруть певну участь у функціонуванні судової гілки влади.

 

81. Поняття органу держави, його ознаки і конституційний статус

Орган держави – це організаційно і структурно уособлена частина держ. механізму, яка наділена в установленому КУ порядку державно-владними повноваженнями, правовими і матеріально-фінансовими ресурсами для реалізації завдань і функцій державної влади. Основоположною ознакою належності державного органу до державного апарату є наявність в органу держави державно-владних повноважень. Державно-владні повноваження – порядок формування і діяльність держ. органу, його структура і компетенція закріплюються нормами права., орган держави наділяється правом видання юридичних актів, які є обов’язковими для виконання суб’єктами права., держ. орган при реалізації своїх функцій і повноважень спираються на матеріально-фінансове забезпечення своїх приписів (фонди держави, кошти держбюджету) Примусовий х-р. владних повноважень держ. органу, його монополія на застосування примусу принципово відрізняє його від інших політичних і суспільних інститутів. Державний орган може бути представлений як окремим громадянином держави ( Президент) так і колективом людей, об’єднаних загальною метою і родом діяльності. 1) Орган держави створюється jk8і діє в установленому державою порядку 2) Цей орган уповноважений державою виконувати її завданя і функції 3) Орган держави є частиною єдиного держапарату 4) Має внутрішню структуру, яка складається із підрозділів, що скріплені єдністю цілей, заради яки вони були створені, і дисципліною, якої всі службовці мають додержуватися.

 

82. Класифікація (види) органів державної влади

За способом виникнення –первинні і вторинні. Первинні ніякими іншими органами держави не створюються, похідні органи створюються первинними органами, які наділяють їх владними повноваженнями. За обсягом владних повноважень – вищі і місцеві. Але не всі місцеві органи є державними. За широтою компетенції – органи загальної і спеціальної компетенції. За видами діяльності - на основі принципу поділу влади поділяються на законодавчі, виконавчі. і судові. Також органи держ. влади розрізняються і за тим що одні з них – це колективні утворення, а інші представлені однією особою.

 

83. Структура діючого законодавства в системі державної влади України.

Конституція України, ЗУ Про Вибори Президента України, ЗУ Про Кабінет Міністрів України, ЗУ Про Центральні органи виконавчої влади, ЗУ Про Місцеві держадміністрації, ЗУ Про вибори народних депутатів, ЗУ про статус народного депутата, ЗУ про комітети ВРУ, ЗУ Про судоустрій і статус і статус суддів.

 

84. Принципи організації і діяльності органів державної влади. Демократизація організації і діяльності державного апарату

Організація і діяльність держ. органів базуються на відповідних принципах поділу влади, народовладдя, унітаризму, законності, позапартійності, гуманізму. Ці принципи визначають демократичну спрямованість діяльність державних органів. Принцип поділу влад: закріплений у ст.6 КУ. Означає, що законодавча, виконавча, судова лада реалізується різними держ. органами, які стримують і урівноважують одна одну в процесі виконання своїх завдань і функцій. Принцип народовладдя – проявляється в демократичній організації Української держави, республіканській формі правління, за якої носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Принцип гуманізму - у формуванні і діяльності України базуються на тому, що в ст. 1 К Україна визнається як соціальна. Відповідно зусилля держ. органів мають бути спрямовані на задоволення матеріальних і духовних потреб особи, забезпечення благополуччя людини і суспільства. Ст.. 3 КУ проголошує, що людина, її життя і здоровя, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Принцип унітаризму – у формуванні і діяльності державного механізму визначаються тим, що згідно з ч. 2 ст. 2 КУ наша держава є унітарною. Наявність АРК не робить її федерацією. Принцип законності – полягає в тому, що всі держ. органи повинні виконувати закони. Згідно з ч.2 ст.19 КУ органи держ. влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені К та Законами України.

 

85. Система органів державної влади в Україні

Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження відповідно до Конституції України і законів України.

Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України (парламент). Це постійно діючий однопалатний колегіальний орган, що складається з 450 народних депутатів.

Виконавча влада здійснюється системою органів, вищим органом в якій є Кабінет Міністрів України (уряд). Кабінет Міністрів України складається з Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра, трьох віце-прем’єр-міністрів і міністрів. Він відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Самостійне місце в системі державних органів України належить главі держави – Президенту України. Президент України є главою держави і виступає від її імені, а також має низку повноважень як глава держави при взаємодії з парламентом, виконавчою і судовою владою, контрольно-наглядовими та іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (судовою владою). Основні завдання судової влади в Україні: - зміцнення законності; - охорона від посягань на власність;

- судовий захист від посягань на честь і гідність; - запобігання у вчиненні злочинів.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, система судів загальної юрисдикції, визначені Конституцією та Законом " Про судоустрій та статус суддів»

Система судових органів.До неї входять: Конституційний Суд України, Суди загальної юрисдикці, Верховний Суд України та інші.

 

86. Законодавча влада в Україні.Конституційна природа парламента-ВРУ

Відповідно до Конституції єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Назва „Верховна Рада” вперше була вжита в радянській конституції 1937 року В Україні запроваджено однопалатний Парламент, що в цілому на сучасному етапі відповідає конституційній формі державного устрою України як унітарної держави.Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права.Керує Верховною Радою України Голова Верховної Ради України, який обирається народними депутатами таємним голосуванням. У Голови Верховної Ради України є два заступники, які обираються народними депутатами таємним голосуванням за пропозицією Голови. Роботу Голови Верховної Ради України і його заступників забезпечують відповідні секретаріати.Основними галузевими органами Верховної ради є її комітети, які здійснюють законопроектну роботу. Комітет, визначений головним розробником з певного законопроекту чи проекту іншого акту Верховної Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки та висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради.Верховна Рада у межах своїх повноважень може організовувати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менше третини від конституційного складу Верховної Ради України.Для контролю за використанням коштів Державного бюджету від імені Верховної Ради створюється Рахункова палата.

Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги на вірність Україні.Верховна Рада України працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування, яке здійснюється народними депутатами особисто.Парламент Головним завданням парламенту будь-якої країни є створення і вдосконалення законів. Законодавча влада затверджує бюджет (тобто прибутки і видатки держави), контролює його виконання, має право контролю за діяльністю уряду. Характерними рисами діяльності парламентів є те, що вони формуються шляхом виборів, працюють на постійній основі на протязі певного визначеного законом часу. Свої рішення парламенти приймають колегіально, шляхом голосування. Законодавча влада - це гілка державної влади, функцією якої є законотворча діяльність. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Лише вона може виступати від імені народу.

Верховна Рада має право внести зміни до Конституції України, визначити Всеукраїнський референдум про зміну території України. Найважливішим завданням Верховної Ради є прийняття законів нашої країни. Саме законами визначаються норми життя України - права, свободи і обов'язки людини, питання громадянства, національні і мовні питання, загальні засади зовнішньо-політичної діяльності, місцевого самоврядування, судоустрою, кримінального, цивільного і адміністративного законодавства. Закони України визначають порядок охорони кордону, теріторіальний устрій України, організацію і порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів.Тільки Верховна Рада може впроваджувати податки, визначати порядок направлення українських військових підрозділів до інших країн чи, навпаки, перебування іноземних військ на території України Згідно із законами України встановлюють військові і спеціальні звання (дипломатів, прокурорів, державних службовців тощо), державні нагороди, оголошують амністію, запроваджують державні символи. Крім законодавчих, Верховна Рада виконує й інші важливі функції, зокрема визначає основні засади внутрішньої і зовнішньої політики України, призначає вибори Президента, затверджує чисельність і структуру Збройних Сил, дає згоду на обов'язковість для України міжнародних угод (ратифікація) чи анулює їх (цю дію називають денонсацією.

 

87. Конституційний склад і структура ВР 

Загальний кількісний склад Верховної Ради України та її структура визначаються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України та законами про окремі її інститути.Згідно зі ст. 76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України — 450 народних депутатів України. Для того, щоб парламент виступав реальним представником народу, до його складу мають входити відносно численні об'єднання парламентаріїв (депутатські групи та фракції), які відображали б інтереси значних прошарків суспільства

Відповідно до ст. 88 Конституції України Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, його Першого заступника і заступника. Голова Верховної Ради має такі повноваження: веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на її засіданнях; підписує акти, прийняті Верховною Радою; представляє Верховну Раду у відносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; організовує роботу Апарату Верховної Ради.

Верховна Рада затверджує перелік комітетів, обирає їх голів. Комітети здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України (ст. 89 Конституції). Значення комітетів полягає, по-перше, в забезпеченні безперервної і ефективної діяльності Верховної Ради, яка працює в сесійному порядку; по-друге, в найбільш повному залученні народних депутатів до роботи Верховної Ради. Це - - своєрідна форма об'єднання депутатів усередині Верховної Ради, бо ні сесія, ні депутатські групи та фракції, ні індивідуальна робота депутатів не можуть виконувати цієї ролі в повному обсязі. Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати також тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань. Крім того, для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі коміси, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від її конституційного складу. Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюється законом.Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначається Верховною Радою для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 101 Конституції). Рахункова палата створюється для контролю за використанням коштів Державногобюджету України від імені Верховної Ради України (ст. 98). Роботу Верховної Ради забезпечує Апарат Верховної Ради. Його керівника призначає на посаду та звільняє з посади Верховна Рада. Вона затверджує також структуру свого Апарату (п. 35 ст. 85 Конституції). Організація і порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів України визначається виключно законом України.

 

88. Принципи діяльності ВРУ

Правовою базою порядку роботи Верховної Ради є Конституція України, Регламент Верховної Ради України, інші закони. Парламент України -- постійно діючий орган. У Конституції (частині першій ст. 78) записано: «Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі».У конституційному законодавстві відображені також принципи функціонування парламенту України: законність (легітимність) діяльності парламенту, постійність і гласність роботи, колегіальність, ведення роботи державною мовою.

Принцип законності (легітимності) діяльності Верховної Ради випливає із самої природи розділу Конституції «Верховна Рада України», де визначені умови легітимності парламенту, його конкретні повноваження, основи взаємовідносин з іншими структурами державного механізму. Принцип постійно діючого органу означає, що парламент України функціонує на постійній основі, а не так, як було в радянський період, коли Верховна Рада збиралася двічі на рік на кілька днів. Чинний український парламент має право в будь-який час збиратися і приймати рішення з питань своєї компетенції.

Принцип гласності діяльності парламенту України означає, що громадяни (виборці) повинні мати змогу спостерігати за роботою своїх парламентаріїв. У Конституції (частина перша ст. 84) встановлено, що засідання Верховної Ради проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу парламенту. Згідно з Регламентом засідання Верховної Ради, інших органів парламенту є відкритими і гласними, за винятком, встановленим Регламентом. Гласність роботи Верховної Ради забезпечується згідно зі ст. 1.04 Регламенту шляхом трансляції її засідань по телебаченню і радіо, публікації стенографічного звіту засідань Верховної Ради, публікації її рішень у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України» та інших виданнях парламенту. Представники телебачення, радіо і преси можуть бути акредитовані на певний термін або на весь час сесії Верховної Ради. На засіданнях парламенту можуть бути присутні громадяни на визначених для них місцях і за попереднім записом, який веде Апарат Верховної Ради. Принцип гласності — один із визначальних конституційних принципів діяльності органів влади у правовій державі1.Принцип колегіальності роботи Верховної Ради України означає, що ні одне її рішення не може прийматися кимось одноособово. Конституція (частина друга ст. 84) встановлює: «Рішення Верховної Ради приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування», а в ст. 91 закріплено, що Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією. Принцип ведення роботи парламенту державною мовою встановлений у ст. 1.03 Регламенту: «Робота Верховної Ради України ведеться державною мовою». У разі, коли промовець не володіє державною мовою, він має право виступати Іншою мовою.

 

89. Функції і повноваження ВРУ

Головними функціями Верховної Ради є: представницька, законодавча, установча, функція парламентського контролю. До парламентських функцій належать також бюджетно-фінансова, функція міжпарламентських зв'язків та ін. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються головними серед її основних функцій

Законодавча функція Верховної Ради є найважливішою і найбільш об'ємною за значенням і змістом. В її межах формується правова система Української держави, забезпечується правове регулювання відносин, що виникають у суспільстві і потребують законодавчого регулювання. Зміст законодавчої діяльності Верховної Ради полягає в підготовці і прийнятті законів. Законодавча функція спрямована на встановлення надійного правопорядку. Вона спрямована на ділове співробітництво парламенту з іншими гілками влади у нормотвор-чій діяльності, що гарантує стабільність у країні, формування правової основи, подальший розвиток держави і суспільства.Законодавча функція Верховної Ради — найважливіший напрям її діяльності.

Однією з головних функцій Верховної Ради є установча функція.

Пріоритетним напрямом установчої функції парламенту є призначення виборів Президента у терміни, передбачені Конституцією. Обрання Президента відповідно до ст. 103 Конституції здійснюється громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на п'ять років.

Роль парламенту у формуванні органів виконавчої влади за чинною Конституцією істотно змінилася.

Здійснення контролю займає важливе місце в діяльності будь-якого парламенту. Обсяг повноважень парламенту конкретної держави, у тому числі України, в галузі контролю залежить насамперед від ряду чинників: державний устрій; політичний режим; форма правління; історичні умови; традиції, які склалися в політико-правовій сфері

Сутність цієї функції проявляється в тому, що в умовах демократично організованої системи поділу влади народові належить право контролювати діяльність усіх владних структур, яким він передав владні повноваження. За межами контролю не повинно бути ні одне державне утворення, в тому числі парламенти. Реалізуючи від імені народу вищу форму контролю (парламентський контроль), вони самі контролюються народом через різні інститути прямої демократії (вибори, референдуми).

Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є: контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист; бюджетно-фінансовий контроль; прийняття Верховною Радою рішення про направлення запиту до Президента України; запит народного депутата України на сесії Верховної Ради; парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури; здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії1.

До повноважень Верховної Ради України належить:

 внесення змін до КУ, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

 призначення всеуккр. референє з питань, ст..73 цієї К. прийняття законів;

затвердження Держ бюджету України.

 визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

затвердження загальнодержавних програм ек., наук-тех, соціаль, нац-культ розвитку, охорони довкілля;

призначення виборів През У у строки, передбачені цією К;

заслуховування щорічних та позачергових послань Пр У про внутрішнє і зовнішнє становище У;

оголошення за поданням Пр.У стану війни і укладення миру, а також ряд інших повноважень.

 

90. Організація і порядок роботи ВРУ

Сесія Верховної Ради (від лат. -- засідання) --це термін, протягом якого парламент України проводить свої пленарні засідання та приймає рішення з питань, віднесених до її відання Конституцією та законами України. У перерві між пленарними засіданнями проводяться засідання комітетів та інших органів Верховної Ради.Сесії Верховної Ради поділяються на чергові і позачергові. Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня (частина перша ст. 83 Конституції). У зв'язку з конституційною визначеністю щодо часу свого початку чергові сесії не скликаються.Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради або на вимогу Президента. У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада збирається у дводенний термін без скликання (частина третя ст. 83 Конституції).Окремо Конституція України та Регламент Верховної Ради регулюють процедуру першої сесії новообраної Верховної Ради. Так, Верховна Рада України збирається (без скликання) на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. При цьому Верховна Рада згідно з частиною другою ст. 82 Конституції України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Перше після виборів пленарне засідання Верховної Ради відкриває найстарший за віком народний депутат України і веде його до обрання Президії сесіїПід час засідання Верховної Ради головуючий зобов'язаний утриматися від коментарів і оцінок щодо промовців та їх виступів.Засідання Верховної Ради проводяться відкрито. Закрите засідання може бути проведено за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради (частина перша ст. 84 Конституції України).На початку кожного засідання Верховної Ради головуючий проводить за допомогою електронних засобів поіменну реєстрацію народних депутатів України, присутніх на засіданні, інформує Верховну Раду про кількість депутатів, про яких відомо, що вони відсутні з поважних причин. На початку першого засідання кожного робочого дня головуючий оголошує порядок денний на весь день роботи..Регламент передбачає такі види голосування у Верховній Раді: сигнальне, відкрите нефіксоване і відкрите фіксоване (поіменне). При цьому сигнальне застосовується не для прийняття рішення, а оголошується головуючим для того, щоб з'ясувати кількість депутатів, які не підтримують або заперечують проти тієї чи іншої пропозиції. Сигнальне голосування проводиться без обговорення і здійснюється підняттям руки; при цьому підрахунок голосів не проводиться і про прийняття рішення не оголошується. Головуючий на засіданні Голова Верховної Ради і його заступники в сигнальному голосуванні участі не беруть.Відкрите нефіксоване та відкрите фіксоване голосування здійснюються за допомогою електронної системи підрахунку голосів, яка працює в одному з двох режимів: без можливості фіксації персональних результатів голосування кожного депутата; з можливістю фіксації (у тому числі роздруковуванням) персональних результатів голосування кожного депутата.Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш як однією третиною народних депутатів, які взяли участь у голосуванні. Результати поіменного голосування роздруковуються відразу після голосування і надаються уповноваженим представникам депутатських груп (фракцій) за їх зверненням, а також для ознайомлення депутатам за їх зверненням.

 

91. Апарат Верховної Ради України

Апарат ВРУ. АВРУ — внутрішній допоміжний орган ВРУ який складається з посадових, службових осіб та технічного персоналу і здійснює функції організаційного, правового, інформаційного, соціально-побутового, аналітичного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності парламенту, його структурних підрозділів і народних депутатів. Співробітники парламентського апарату самі ніяких державно-владних рішень від імені парламенту чи його структурних підрозділів не приймають, а лише забезпечують розробку проектів таких рішень, їх підготовку і виконання. апарат складається з наступних структурних підрозділів: Керівництво апарату, Секретаріат Голови Верховної Ради України, Секретаріат Першого заступника Голови Верховної Ради України, Секретаріат заступника Голови Верховної Ради України, Секретаріати комітетів, депутатських фракцій, груп, Головне науково-експертне управління, Головне юридичне управління Головне управління документального забезпечення Головне організаційне управління Інформаційне управління Управління комп'ютеризованих систем Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Управління забезпечення міжпарламентських зв'язків Управління кадрів, Відділ зв'язків з органами правосуддя, Відділ контролю, Відділ з питань звернень громадян, Перший відділ, Сектор мобілізаційної роботи, Управління справами.

 

92. Парламентські процедури: законодавча, установча, процедура парламентського контролю.

Процедури ВРУ. Законодавча процедура складається з ряду процедур (стадій). Це вияв законодавчої ініціативи, обговорення законопроекту, прийняття закону, його підписання й оприлюднення (опублікування). Кожна з таких основних стадій у свою чергу поділяється на окремі етапи, стадії, серед яких розрізняють, зокрема щодо першої стадії: розробку проектів законів; внесення і відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок; розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях; щодо другої і третьої стадій законодавчого процесу (розгляд законопроектів і прийняття законів) розрізняють розгляд законопроектів у трьох читаннях тощо. Заключна стадія законодавчого процесу включає процедуру підписання законів, опублікування і введення їх у дію тощо. До основних парламентських процедур належить також процедура формування органів державної влади, тобто установча процедура. Вона охоплює собою процедури надання згоди та призначення Президентом Прем'єр-міністра, прийняття резолюції недовіри Кабінету Міністрів; призначення суддів Конституційного Суду; обрання суддів безстрокове; надання згоди на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, висловлення недовіри Генеральному прокуророві; призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; призначення на посади та звільнення з посад голови та членів Рахункової палати, Голови Національного банку і членів Ради Національного банку;.Важливою парламентською процедурою є процедура здійснення парламентського контролю. Верховна Рада відповідно до своїх повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює парламентський контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод та обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, за виконанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує. Вона розглядає питання про додержання Конституції та законів України з власної ініціативи чи за поданням комітетів та тимчасових комісій Верховної Ради, народних депутатів України.

 

93. Акти Верховної Ради України.

Згідно зі ст. 91 КУ ВР приймає закони, постанови та інші акти. Закон- це нормативно-правовий акт, що приймається ВРУ або безпосередньо народом У на всеукраїнському референдумі з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу щодо всіх інших нормативно-правових актів юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини. Постанова ВРУ — це ненормативний акт, за допомогою якого парламент оформляє свої дії щодо самоорганізації своєї діяльності, тобто обрання керівних посадових осіб Верховної Ради, утворення комітетів та обрання їх голів, обрання, призначення,.затвердження відповідних посадових осіб тощо.З допомогою цих актів реалізується установча функція парламенту України. Декларація- це правовий акт, який урочисто проголошує права і свободи громадян, незалежність держави, нові принципи організації держави. Заяви та звернення — це акти ненормативного характеру, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів зарубіжних країн здійснити певні дії (або утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, подальшого розвитку дво- та багатосторонніх відносин, усунення джерел ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин.

 

94. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини — орган ВРУ, що здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні. Включає Секретаріат-Для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат. Співробітники секретаріату є державними службовцями. Консультативна рада — структурна ланка Уповноваженого, що займається консультативною підтримкою, науковими дослідженнями а також вивчає пропозиції щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина. Представники Уповноваженого Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України. Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджується Уповноваженим.

95. Конституційно-правовий статус народного депутата України і правові гарантії його діяльності. Природа депутатського мандату.

  Народний депутат України (далі - народний депутат) є обраний відповідно до Закону України " Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі. При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі.

Держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень. Звання народного депутата із зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберігається за ним довічно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до пунктів 1-4, 6 статті 4 Закону

96. Інститут президентства в України: історія становлення і сучасний етап розвитку

Інститут президентства. У своєму розвитку інститут президентства пройшов кілька етапів. І етап: 1991 — 1995 pp. У цей період відбулося закладення основ для функціонування (президентсько-парламентської) форми правління. Президентська посада вперше з'явилася в Україні згідно із Законом УРСР від б липня 1991 р. " Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР". Перші вибори Президента у незалежній Україні відбулися 1 грудня 1991 р. Першим Президентом України, обраним на загальних виборах, став Л. Кравчук II етап: 1995 — 1996 pp. Період наближення вітчизняного владного механізму до президентської форми правління відповідно до Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року. III етап: 1996 — 2004 pp. Це період повернення до президентсько-парламентської форми. Конституційний договір, ухвалений у Києві 8 червня 1995 p., завершувався визнанням необхідності прийняття нової Конституції в термін не пізніше одного року з дня підписання цього документу. Верховна Рада ухвалила Конституцію України 28 червня 1996 р. IV етап — з 2004 р. Прийняття проекту конституційної реформи, змістом якої є перехід України від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки. Запроваджена у 2006 р. політична реформа суттєво вплинула на роль і місце інституту президентства у сучасній політичній системі України, реформа ввела таку форму правління, коли Президент і надалі наділений досить широкими конституційними повноваженнями, а уряд, який уже спирається на парламентську більшість, не має достатніх конституційних важелів, притаманних урядам європейських держав. Таким чином, інститут президентства в Україні перебуває у стані безперервної трансформації, детермінуючи зміст та інтенсивність перебігу політичного життя країни.

 

97. Роль і місце ПУ у системі органів державної влади.

За КУ П є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності У, додержання К, прав і свобод людини і громадянина. П забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (ст. 102, 106 Конституції). Конст-правовий статус ПУ встанов­люється нормами КУ, які визначають місце та роль ПУ в системі органів державної влади та йо­го взаємовідносини з іншими органами державної влади; ПУ посідає окреме місце в системі органів державної влади. КУ 1996 р., на відміну від по­передньої К та Конст договору від 8 червня 1995 p., які визначали його статус як глави держави і глави вико влади, не відносить ПУ до зак, вик чи суд гілок влади. За КУ П є главою д і виступає від її імені. Глава д- особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії та здійснює верховне представництво держави у внутрішнь- та зовнішньополітичних відносинах. Юридичною формою глави д в У згідно зі ст. 102 КУ є ПУ. Нарешті, це символ державності народу. Проте зміну констит статусу ПУ не можна розглядати як його відлучення від викон влади, обме­ження його ролі в організації та функціонуванні с-ми органів викон влади. Водночас формальне виведення ПУ з викон гілки влади, його конституювання як «глави держави» не означає також і створення нової- четвертої гілки влади, яка стояла б над за­кон, викон та суд гілками влади. Досвід Франції, де вже тривалий час використовується подібна модель організації влади, свідчить, що таке конституційне визна­чення статусу глави держави характеризує його особливе місце в системі органів державної влади: він не входить безпосередньо до жодної з гілок влади, гарантує єдність державної влади в умовах її поділу, погоджене функціонування та взаємодію органів держав­ної влади, що забезпечується наявністю в нього досить широких повноважень як у сфері викон, так і стосовно закон та суд гілок влади. КУ передбачає систему гарантій, мета яких -виключити можливість узурпації всієї повноти влади ПУ, перетворення його в авторитарного правителя. До них можна віднести: 1) обмеження терміну повноважень ПУ п'яти­річним строком (ч. 1 ст. 103); 2) його обрання на загальних прямих виборах (ч. 1 ст. 103); 3) заборона мати ПУ інший представницький мандат, обіймати посаду в органах держ влади або в об'єд­наннях громадян (ч. 4 ст. 103); 3) заборона займати пост ПУ однією й тією ж самою особою більше ніж два строки підряд (ч. З ст. 103); 4) можливість усунення ПУ з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого зло­чину (ст. 111); 5) можливість визнання КСУ актів П неконституційними, через що вони втрачають чин­ність з дня ухвалення КСУ відповідно­го рішення. Звання ПУ охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки ПУ не був усунутий з поста в порядку імпічменту.

 

98. Конст-правовий статус ПУ

Конст-пр статус П У встанов­люється нормами КУ, які визначають місце та роль ПУ в с-мі органів держ влади та йо­го взаємовідносини з ін органами держ влади; закріп­л порядок заміщення поста Президента України; передбача­ють конст-правову відповідальність за держ зраду та ін злочини; визначають ф-ії та повноваж ПУ.За КУ П є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності У, додержання К, прав і свобод людини і громадянина. П забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (ст. 102, 106 Конституції). ПУ посідає окреме місце в системі органів держ влади. Відповідно до К ПУ не відносить до зак, вик чи судової гілок влади. ПУ обирається строком на 5років. Його повнов як правило, припи після закінчення цього терміну.Водночас можливе дострокове припин пов ПУ за наявності підстав, передбач КУ. Відповідно до ст. 108 КУ підстави дострокового припин пов П є: 1) відставка; 2) неможл викон своїх пов за станом здоров'я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту; 4) смерть.Однією з найскл процедур дострок припин пов ПУ є процедура усунення його з поста в порядку імпічменту, тобто відсторонення від посади, поста. Відповідно до ст. 111 КУ ПУможе бути усунений з поста ВРУ в порядку імпіч в разі вчинення ним держ зради або ін злочину.Рішення про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту прийм ВРУ не менш як трьома четвертями від її констит складу. Розгляду цього питання має передувати перевірка справи КСУ й отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отриманням висновку ВСУ про те, що діяння, в яких звинувачується ПУ, містять ознаки держ зради або іншого злочину. Повноваження ПУ визначені КУ. Осн повнов. закріпл у ст. 106 КУ. Ф-ції та повн, що належать згідно з КУ виключно П, складають прерогативу глави д. Осн функції П як визначені в ст. 102 КУ. Так, П є гарантом д суверенітету, територї цілісності У, додерж КУ, пр і св л і гр. Як гарант держ суверенітету, територ цілісності У П наділяється особливими повнов, він: забезпечує держ незалежність, нац безпеку і правонаступництво держави; очолює Раду нац безпеки і оборони У; приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в У у разі загрози нападу, небезпеки держ незалежності У тощо. Здійснюючи функцію гаранта додерж КУ П наділений пр законодавчої ініціативи, що дозволяє йому порушувати питання щодо реалізації констит положень, приведення чинного законод у відповідність до КУ. П має пр вносити до ВРУ законопроект про внесення змін до розділів 1, III, XIII КУ та призначати всеукр референдум для затвердження цих змін. Забезпечуючи додерж КУ П може накладати вето на закони прийняті ВР, направляє до КСУ звернення щодо встановл конституційності законів та інших актів ВР, скасовує акти КМУ та акти Ради міністрів АРК. Виступаючи гарантом пр і св людини і громадянина П реалізує свою конституційну функцію шляхом здійснення свого права законодавчої ініціативи; видає укази, які передбачають захист пр і св людини і гр, окремих категорій населення; приймає в разі необхідно стірішення про введення в У або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошує в разі необхідності окремі місцевості У зонами надзвичайної екол ситуації.

 

99. Повноваження ПУ. Акти ПУ.

Повноваження ПУ визначені КУ. Осн повнов. закріпл у ст. 106 КУ. Повноваж П для зручності аналізу можна систематизувати за такими групами: 1. Представницкі повн - повн із представництва держ у внутр- та зовнішньополіт відносинах. Зовні країни П: - предст д в міжнародн відносинах, здійсн керівництво зовнішньополіт діяльністю д, веде перегов та укладає міжнар договори У; - приймає рішення про визнання іноземних держав; - призначає та звільняє глав дипломат представництв У в ін державах і при міжнародн організ; -приймає вірчі і відкличні грамоти дипломат представників інозем д; - підписує ЗУ про ратифікацію міжнар договорів У. У внутрішньополіт відносинах: -забезп держ незалежність, нац безпеку і правонаступництво д; - звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до ВРУ про внутр і зовнішн становище У; - призначає Представника ПУ в АРКрим. 2. Пов П по відношенню до ВР та в сфері закон влади. П: - користується правом законодавчої ініціативи у ВР: - підписує та оф оприлюднює зак, прийняті ВР; - накладає вето щодо прийнятих ВР зак; - призначає всеук референдум щодо змін Конституції У відповідно до статті 156 К, проголошує всеук реф. за нар ініціативою; - призначає позачергові вибори до ВРУ в строки встановлені цією К; - припиняє повноваж ВРУ, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть, розпочатися. 3. Пов П в сфері викон влади. - признач за згодою ВРУ П-м У, припиняє повно П-м У та приймає рішення про його відставку; - призначає за поданням П-м У членів КМУ, керівників ін центр орг викон вл, голів місцевих держ адміністр та припиняє їхні повнов на цих посадах; - утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням П-м У міністерства та ін центр органи викон вл, діючи вмежах коштів, передб на утримання орг викон вл; - за поданням КМУ призначає на посаду і звільняє з посади голів місцевих держ адміністр; -скасовує акти КМУ та акти Ради міністрів АРК. 4. Пов П в сфері суд вл. -призначає третину складу КСУ; - утв суди у визначеному зак порядку; -здійсн перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років.- здійсн помилування.5. Повнов П в сфері нац безпеки, оборони та Військ політики. -є Верховним Головнокомандувачем Збр Сил У; - призн на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил У, інших військ формувань; -здійснює керівництво у сферах нац безпеки та оборони д; - очолює Раду нац безпеки і оборони У, -вносить до ВРУ подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Зброй Сил У у разі збройної агресії проти У; - приймає відповідно до зак рішення про загал або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки держ незалежності У; 21) приймає у разі необхідності рішення про введення в У або в окремих її місцевостях надзвич стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвич еколог ситуації - з наступним затвердженням цих рішень ВРУ; 6. Пов П з формування органів та признач посадових осіб: -признач за згодою ВРУ на посаду Генерального прокурора У та звільняє його з посади.-признач половину скл Ради Нац банку
У. - призн половину скл Нац ради України з питань телебачення і радіомовлення - призн на посади та звільняє з посад за згодою ВРУ Голову Антимонопольного комітету У, Голову Фонду держ майна Ук, Голову Держ комітету телебач і радіомовл У; 7. Інші повн П: -присвоює вищі військ звання, вищі дипломатичні ранги та ін вищі спец звання і класні чини; - нагороджує державними  нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними; - приймає ріш про прийняття до гр У та припинення гр У, про надання притулку в У; - здійснює помилування; 28) ств у межах коштів, передбачених у Держ бюджеті У, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та ін допоміжні органи і служби Акти Президента України. Згідно з ч. 3 ст. 106 КУ П видає акти у формі указів і розпоряджень, які є обов'язковими до виконання на терит У. Укази і розп П носять підзаконний характер: вони видаються на основі К і ЗУ. Указ - це пр акт глави д, який видається з найваж­л питань, віднесених до його компетенції. (Види: Нормативні - стосуют до невизнач кола осіб і мають довгостр дію. Ненорма­тивні мають індивідуал значення).Розпорядження - ненормат акт глави д, який має індивідуал організаційний хар-р. Проекти указів і розпоряджень Президента готують і вносять КМ, міністерства, ін цен орг вик вл в межах своєї компетенції, цен органи гр організацій У, Рада Мін АРК, Глава Адмініст ПУ, Радники ПУ, структурні підрозділи Адміністрації ПУ. Укази і розп на підпис ПУ подає Глава Адміністр ПУ. Деякі акти П потребують контрасигнації – скріплення підписами П-м Уі міністра, відповідального за акт тайого виконання. Згідно з Указом ПУ«Про пор оф оприлюдн н-п актів та набр ними чинності» акти П не пізніше, як у 15денний строк після їх прийняття підлягають оприлюд держ мовою в оф друкованих виданнях. Нормат акти П набирають чинності через 10 днів з дня їх оф оприл, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікув в оф друк виданні. Ненорм акти П можуть не публікуватися. Ці акти таакти з обмежувальними грифами оф оприлюднюються шляхом надсилання відповідним держ органам та орг місцевого самоврядув і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинністі.Неопубліковані акти П набирають чинності з моменту одержання їх держ ор або орг місц самоврядування.Рішення щодо конституційності актів П приймаєКСУ. У разі визнання КС акту П неконституційним, він втрачає чинність з дня ухвалення КС відповідного рішення.

 

100. Підстави і порядок припинення повноважень ПУ. Процедура імпічмента.

 П У обирається строком на 5років. Його повнов як правило, припи після закінчення цього терміну.Водночас можливе дострокове припин пов ПУ за наявності підстав, передбач КУ. Відповідно до ст. 108 КУ підстави дострокового припин пов П є: 1) відставка; 2) неможл викон своїх пов за станом здоров'я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту; 4) смерть. *Відставка П- добровіл прип ним своїх пов. Заява П про відставку має проголошуватися ним особисто на засід ВРУ.(ст. 109) *Юр факт неможли викон ПУ своїх пов за станом здоров'я як підстава дострокового припинення його повноважень має встановл на засіданні ВРУ в умовах гласності й відкритості. Цей факт має підтверджуватись рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу, на підставі письмового подання Верховного Суду України - за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку. *Однією з найскл процедур дострок припин пов ПУ є процедура усунення його з поста в порядку імпічменту, тобто відсторонення від посади, поста. Відповідно до ст. 111 КУ ПУможе бути усунений з поста ВРУ в порядку імпіч в разі вчинення ним держ зради або ін злочину.Ініціювання питання про усун ПУ з поста у порядку імпіч здійснюється більшістю від конституц ск ВРУ. Для проведення розслідування ВРУ ств спец тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спец прокурор і спец слідчі.Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розгл на засіданні ВРУ. За наявністю підстав ВРУ менш як двома третинами від її констит складу приймає рішення про звинувачення ПУ. Рішення про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту прийм ВРУ не менш як трьома четвертями від її констит складу. Розгляду цього питання має передувати перевірка справи КСУ й отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отриманням висновку ВСУ про те, що діяння, в яких звинувачується ПУ, містять ознаки держ зради або іншого злочину. У разі дострокового прип повноваж ПУ відповідно до ст.. 108. 109, 110, 111 Конституції України викон обов'язків ПУ на період до обрання і вступу на пост нового П покладається на П-м У Обов'язки ПУ П-м має викон до 90 днів, бо за ч. 5 ст. 103 протягом цього періоду мають бути проведені вибори нового ПУ.

 

101. Адміністрація ПУ.

З метою забезпечення здійснення повноважень глави держави П утворює постійно діючий орган - Адм ПУ.

Адм у своїй д-сті керується КУ, ЗУ, актами ПУ, КМУ, між нар догов, Положенням про Адм ПУ, розпорядж Глави Адм ПУ. Адміністрація не являє собою органу державної влади.Осн завд Адм є організаційне, правове, консультат, інформ, експ-аналіт та ін забезп здійсн ПУ визначених КУ пов. Загальне кер-тво Адм здійснює Глава Адм, який признач на посаду і звільн з посади ПУ. До скл Адм входять: Глава Адм ПУ; Перший заступник Гла Адм; два заступники Гл Адм; радники ПУ; Прес-секретар ПУ; уповноважені ПУ; Прес-служба, головні управління, управління, які є самост структурними підрозділами Адм.Адм відповідно до покл на неї завдань: 1) здійсн аналіз політ, економічних, соц, гуманіт та ін процесів, що відб в У і світ.2) забезпечує підготовку проектів послань ПУ до народу, до ВРУ про вн і зовн становище У. 3) забезп взаємодію П з ВРУ, КМУ, правоохоронними, ін держ орг 4) здійснює експертизу прийнятих ВРУ законів, що надійшли на підпис ПУ.5) опрацьовує і подає на підпис П проекти указів, розпор П; 6) забезпечує підготовку проектів законів ПУ; 7) забезп оф оприлюдн підписаних П ЗУ; 8) здійснює підготовку проектів констит подань П до КСУ; 8)забезпечує контроль за виконанням указів, розпоряджень, доручень ПУ; 9)забезпечує розгляд в установленому порядку запитів нар деп У; 10) організовує прийом громадян, які звертаються до ПУ. Та ряд інших завдань, які визначеніу положені про Адм ПУ.*Глава Адм ПУ: 1) здійсн загал кер-тво Адмін2) подає на підпис ПУ проекти указів, розп та доручень ПУ, зак У, що надійшли на підпис, констит подань ПУ до КСУ, листів та ін документ.3) координує діяльн 1 заступника та заступників Гла Адміністрації, радників ПУ, Прес-секретаря. 4) організов контроль за викон указів, розпоряд та доручень ПУ; 5) вносить ПУ пропозиції щодо признач на посади і звільн Першого заступника, заступників Гл Адм., радників Прес-секретаря, уповноважених ПУ;; 6) затверджує в установленому порядку штатний розпис Адм, структуру самост структурних підрозділів Адм; інші. Глава Адм ПУв межах своєї компетенції видає розпорядження, несе персональну відпов за виконання покладених на Адм завдань.

102. Інститут представника ПУ.

Враховуючи те, що ПУ є гл держави постає необхідність інформування цього органу та представлення його інтересів в різних органах України. Такими суб'єктами є Пред ПУ у АРК, КСУ, ВРУ, КМУ. 1)Пред в АРК є держ органом, утв відповідно до КУ з метою сприяння виконанню в АРК повн покл на ПУ. Пред очолює Постійний Представник ПУ в АРК, який здійсн загальне керівництво діяльністю Пред, несе персонал відповідальність за виконання покладених на Пред завдань. Він призначається на посаду та звільн з посади ПУ. Представн утв ПУ і безпосередньо йому підпорядковується. У своїй діяльно Представн керується КУ, ЗУ «Про пред ПУ в АРК» ін. ЗУ, указами і розпоряд ПУ та актами КМУ. Представництво: 1)вивч стан виконання в АРК КУ, ЗУ, указів і розпорь ПУ, актів КМУ; 2)сприяє додержанню констит пр і св л і гр та досягненню міжнаціональної злагоди, соц.-економ і політ стабільності в АРК; 3)готує і подає на розгляд ПУ аналітичні матеріали з питань розвитку с-екон та політ процесів в АРК; 4)виконує інші функт передб з. 2)Пред в КСУ: Представник ПУ в КСУ — посадова особа, яка уповноважена П представляти його у КСУ.Представник: 1)бере участь у підготовці проектів констит подань до КСУ і представляє їх ПУ; 2)вносить за дорученням П зміни, або уточнення до констит подань внесених до КСУ, а також до тих подань, що перебув у констит провадженні; 3)Інформує ПУ про хід і результати розгляду справ у КС. 3)Пред в ВРУ: Представник ПУ у ВРУ, яка уповноважується ПУ забезпечувати взаємодію між ПУ і ВРУ. Представник ПУ у своїй діяльності керується КУ, ЗУ, актами ПУ, Положенням «про представника ПУ у ВРУ», розпорядженнями Глави Секретаріату ПУ. Основним завданням Представника ПУ є забезпечення взаємодії між ПУ та ВРУ. Він бере участь у засіданнях ВРУ, її постійних та тимчасових комісій, депутатських фракцій, а також в інших заходах, що здійснюються ВРУ, її органами та посадовими особами; представляє на засіданнях ВРУ, її комітетів та тимчасових комісій проекти законів, пропозиції ПУ до законів, повернутих главою держави для повторного розгляду, а також ін документів, внесених ПУ; інформує ПУ про хід і результати розгляду у ВРУ та її органах документів, внесених ПУ; здійснює моніторинг проектів законів, постанов ВРУ, внесених іншими суб'єктами законод ініціативи, бере участь у здійсненні аналізу таких проектів, зокрема з питань, що виникають у взаємовідносинах ПУ з ВРУ, та в разі потреби вносить відповідні пропозиції; виконує інші доручення ПУ. 4 )Пред в КМУ: Представник ПУ в КМУ представляє ПУ у відносинах з КМУ. Представник ПУ призначається та звільняється ПУ. Представником ПУ є за посадою один із перших заступників Глави Секретаріату ПУ. Осн завданнями Представника ПУ є забезпечення здійсн постійного зв’язку між П У та КМУ, вирішення питань, що виник у взаємовідносинах ПУ та КМУ. Організаційне забезпечення діяльності Представника ПУ здійснює відповідний структурний підрозділ Секретаріату ПУ. Представник ПУ: бере участь у засіданнях КМУ з правом дорадчого голосу, представляє на засіданняхКМУ; бере участь у розробленні проектів законодавчих актів, які вносяться ПУ або за його дорученням КМУ до ВРУ з питань діяльності КМУ, центр та місц органів виконавчої влади; здійснює за дорученням ПУ інші функції.

 

103. Поняття виконавчої влади та її місце в механізмі державної влади.

Виконавча влада - це вторинна підзаконна гілка державної влади, що має універсальний, предметний і організуючий характер і спрямована на забезпечення виконання законів і інших актів законодавчої влади. Органи виконавчої влади відповідно до принципу розподілу влад утворюються для здійснення виконавчої і розпорядчої діяльності з керівництва господарською, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами життя суспільства.У ст.6. КУ зазначено, що державнв влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

 

104. Система виконавчої влади в Україні.

Система органів виконавчої влади складається з таких рівнів:

— Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади;

— центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети, органи, статус яких прирівняний до державних, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом;

— місцеві органи виконавчої влади — місцеві державні адміністрації та територіальні органи центральних органів виконавчої влади. Згідно з ч. 2 ст. 120 Конституції України організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України. Наприклад, правовий статус Кабінету Міністрів України визначений Законом України від 16 травня 2008 року " Про Кабінет Міністрів України", правовий статус місцевих державних адміністрацій — Законом України від 9 квітня 1999 року " Про місцеві державні адміністрації".

 

105. Кабмін(КМУ)- вищий орган в системі виконавчої влади України.Порядок формування Кабміну

Положення про КМУ вказано в КУ у роздилі 6. Ст.113. КМУ є вищим органом у системі органів виконавчої влади.КМУ відповідальний перед ПУ та підконтрольний і підзвітний ВРУ у межах передбачених у ст.85, 87 КУ.Ст 114. До складу КМУ входять Прем єр- міністр Укр., Перший віце-прем єр-міністр, три віце-прем єр-міністри, міністри.Прем єр міністр призначається ПУ за згодою більше ніж половини від конституційного складу ВРУ.Персональний склад КМУ призначається ПУ за поданням Прем єр-міністра Укр.Строк повноважень КМУ не визначається, проте в частині 1 ст.115 КУ лише пердбачає, що КМУ складає повноваження перед новоораним ПУ.КМУ, відставку якого прийнято ПУ, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого КМУ, але не довше ніж шістдесят днів.

 

106. Кабмін – склад, компетенція, акти.

Ст 114. КУ: до складу КМУ входять Прем єр- міністр Укр., Перший віце-прем єр-міністр, три віце-прем єр-міністри, міністри. Стаття 116. КМУ: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність Укр., здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання КУ і ЗУ, актів ПУ; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної а податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку Укр.; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Держ. бюджет Укр. і забезпечує виконання затвердженого ВРУДержавного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності Укр., митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України. Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти КМУ підписує Прем'єр-міністр Укр.. Нормативно-правові акти КМУ, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

 

107. Прем’єр-міністр Укр.: порядок призначення, статус, повноваження і політична роль.

Прем'єр-міністр України призначається ПУ за згодою більше ніж половини від конституційного складу ВРУ. Прем'єр-міністр є главоюКМУ, і керує його роботою, забезпечує виконання програм діяльності КМУ, схваленої ВРУПрем'єр-міністр визначає і розподіляє обов'язки між першим віце-прем'єр-міністром, віце-прем'єр-міністрами та міністрами, координує їхню діяльність, застосовує заходи дисциплінарної відповідальності (крім звільнення з посади) до членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади та їх заступників. У певних випадках і в межах, визначенихКУ, він виконує обов'язки ПУ у разі дострокового припинення його повноважень.

 

108. Система центральних органів виконавчої влади.

Згідно Указу ПУ від 15грудня 1999р.»Про систему центральних органів виконавчої влади» До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Сьогодні їх 15. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.

 

109. Міністерства та інші органи центральної виконавчої влади: порядок формування, принципи діяльності, статус, повноваження і політична роль.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.  У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України " Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.Рекомендаційні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а також типові положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України. Принципи діяльності міністерств

1. Діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності. 2. Міністерства діють за принципом єдиноначальності. Інші центральні органи виконавчої влади діють за принципом єдиноначальності, якщо інше не передбачено законом. 3. Підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, не можуть здійснювати владні повноваження, крім випадків, визначених законом. Статус і атрибути міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. 1. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади набувають статусу юридичної особи з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади припиняються як юридичні особи з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення. 2. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України. 3. На будинках, де розміщуються міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, вивішуються таблички (вивіски) із зображенням Державного Герба України та найменуванням розташованих органів і піднімається Державний Прапор України. 4. Зразки печаток, бланків і табличок (вивісок) міністерств, інших центральних органів виконавчої влади затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Утворення, реорганізація та ліквідація міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. 1. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. 2. Члени Кабінету Міністрів України можуть вносити Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо утворення, реорганізації або ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. 3. Утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень. 4. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади. 5. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. 6. Державна реєстрація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади як юридичної особи здійснюється у триденний строк з дня набрання чинності актом Президента України про призначення керівника новоутвореного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади. Здійснення заходів щодо державної реєстрації міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади як юридичної особи покладається на керівника такого органу. 7. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Президента України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України. 8. Указом Президента України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується. 9. Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої, визначається Кабінетом Міністрів України. Закон Про центральні органи виконавчої влади.

 

110. Конституційно-правовий статус і система органів виконавчої влади на місцях

1. Систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України. 2. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держав. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ.

1. Місце та роль Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади. Кабінет Міністрів України - вищий орган виконавчої влади; взаємовідносини Кабінету Міністрів України з іншими вищими органами державної влади; порядок формування Кабінету Міністрів України; строк повноважень, компетенція Кабінету Міністрів України; організація роботи Кабінету Міністрів України; акти Кабінету Міністрів України. Порядок формування Кабінету Міністрів України визначається Конституцією України. Вихідна формула міститься в ст. 114 Конституції України: Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Роботою Кабінету Міністрів України керує Прем'єр-міністр України, який спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, та інших завдань, покладених на Кабінет Міністрів України. Прем'єр-міністр України спрямовує та координує діяльність Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів, керівників інших центральних і місцевих органів виконавчої влади.

 

111. Місцеві державні адміністрації: правова природа, порядок формування, структура, принципи діяльності, компетенція, акти.

Закон «про місцеві державні адміністрації».

Місцеві державні адміністрації діють на засадах: відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність; верховенства права; законності; пріоритетності прав людини; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій. Примірні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а також типові положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України. На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами. Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень. Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

 

112. Судова влада: поняття, склад і принципи функціонування.

Закон « про судоустрій України». 1. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами. 2. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. 3. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Завдання суду. Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Принципи організації і функціонування судової влади мають виражати певні основоположні ідеї, що є характерними для неї. Цими ідеями є гуманізм і демократизм, роль і місце судової влади в державному механізмі, самостійність і незалежність, взаємовідносини із законодавчою та виконавчою владою. З нормативно-правової точки зору принципи мають юридичну форму і закріплені як правило в нормах закону. Склад суду. 1. Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду 2. У випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. 3. Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку. 4. Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів. 5. Цивільні справи у зв’язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності, а у випадках, встановлених цим Кодексом, колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України при їх рівному представництві за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати.6. Під час перегляду рішення, ухвали чи судового наказу у зв’язку з ново виявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

 

115. Конституційно-правовий статус судів.                                                                                                 

ЗУ «Про судоустрій і статус судів» встановлює: Ст.47. Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства. Незалежність судді забезпечується: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.

 

116. Конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції.

Ст. 131 КУ: В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить: внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури ѕ двох членів Вищої ради юстиції.До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України. Ст. ЗУ «Про ВРЮ» ст.6 На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти п'яти років і не старший шістдесяти років, який проживає в Україні не менш як десять останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше десяти років. Ст. 16 Вища рада юстиції є повноважною за умови призначення на посаду не менш як трьох четвертих від її конституційного складу та складення ними присяги, враховуючи тих осіб, які входять до Вищої ради юстиції за посадою. Перше засідання Вищої ради юстиції скликається через тиждень після складення присяги всіма її членами.

 

117. Правоохоронні і контрольно-наглядові органи: система і компетенція.

Правоохоронні органи - органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Завдання СБ України визначені Законом України «Про Службу безпеки України». Серед них — захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного, оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувальної діяльності іноземних спецслужб, підривних посягань з боку окремихорганізацій та осіб. Основні завдання МВС України. Основними завданнями МВС України організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю; забезпечення, запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень; організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об'єктів; забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства; Завдання митної служби України: виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи; захист економiчних iнтересiв України; виконання зобов'язань, передбачених мiжнародними договорами України з питань митної справи; захист iнтелектуальної власностi учасникiв зовнішньо-економiчних зв'язкiв, iнших юридичних та фiзичних осiб; застосування заходiв тарифного та нетарифного регулювання при перемiщеннi товарiв через митний кордон України; митний контроль та митне оформлення товарiв i транспортних засобiв, що перемiщуються через митний кордон України, вдосконалення форм i методiв їх здiйсення; контроль дотримання правил перемiщення валютних цiнностей через митний кордон України.

 

118. Конст.-правовий статус прокуратури. Функції і повноваження прокуратури.

КУ Ст. 121.Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободигромадян. Ст.122.Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. ЗУ «Про п-ру» Строк повноважень Генерального прокурора України — п'ять років. Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до нихпрокуратури, а також військові прокуратури. Ст 21. Протест прокурора Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.  Ст 22. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Ст23.Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором.

 

120. КСУ: функції і повноваження.

Ст. 147. єдиним органом конс. юрисд..КСУ вирішує питання про відповідність законів та інших пр. актів КУ і дає офіційне тлумачення КУ та зак.України. Ст148.КСУскл.з 18 Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє держ авною мовою.Суддя Конституційного Суду України призначається на дев’ять років без права бути призначеним на повторний строк.Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк. 150.До повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): аконів та інших правових актів Верховної Ради України;

актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п’яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України; З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.Ст.151.Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, щ о вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість.За зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. А також КСУ дає висновок про порушення КУ або ЗУ ВР АРК.

 

124. Суб'єкти і форми звернення до КСУ

Звернення до Конституційного Суду може бути у формі конституційного подання або конституційного звернення.

Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання неконституційним правового акта (його окремих положень), про визначення конституційності міжнародного договору або необхідності офіційного тлумачення Конституції України та інших законів.

Суб’єктами права щодо конституційного подання є:

· Президент України;

· не менш ніж 45 народних депутатів України;

· Верховний Суд України;

· уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

· Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конституційного Суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції України, законів України для забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Суб’єктами права щодо конституційного звернення є:

· громадяни України;

· іноземці;

· особи без громадянства;

· юридичні особи.

 

125. Поняття і правова природа актів КСУ. Правові позиції КСУ: поняття і значення.

Акти Конституційного Суду України є правовими актами, адже приймаються вони органом, спеціально на те уповноваженим Конституцією, з дотриманням встановлених форми і процедури, є обов‘язковими до виконання на території України. Що ж до можливості розуміння актів Конституційного Суду України як актів нормативно-правових, то слід мати на увазі, що в теорії права під останніми розуміють письмові документи, що встановлюють, змінюють, припиняють чи конкретизують норми права. Конституційно і законодавчо визначена компетенція Конституційного Суду України не передбачає нормотворчості, крім тої, що пов‘язана з регламентацією частини питань організації його внутрішньої роботи. Разом з цим це не заперечує можливості визнання за актами Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України нормативного характеру в тому розумінні, що вони конкретизують чинне законодавство України і не регулюючи самостійно суспільні відносини, вони, тим не менше, задіяні в цьому процесі, адже застосування положень Конституції і законів України, щодо яких Конституційним Судом України дано офіційне тлумачення, можливе лише з урахуванням правових позицій Конституційного Суду України, викладених у відповідних рішеннях. Останні, як відомо, є обов’язковими до виконання на всій території України. Однак акти тлумачення Конституційного Суду України не можуть розглядатися як самостійні джерела права. Вони є інтерпретаційними актами, мають допоміжний характер і можуть бути застосовані лише у зв’язку із застосуванням відповідної норми. Ще однією властивістю актів Конституційного Суду є їх преюдиційність, яку в процесуальному праві розуміють як неможливість повторного доказування в інших процесах тих обставин, які встановлені у відповідній процесуальній формі іншим юрисдикційним органом. Водночас акти Конституційного Суду України можуть набувати характеру юридичного прецеденту і характеризуватися преюдиційністю. Саме тому вони є окремим, спеціальним різновидом правових актів, а також допоміжним джерелом (формою) права.країни полягає в неприпустимості оспорювання в іншому процесі фактів і правовідносин, встановлених рішенням Конституційного Суду.

Під правовими позиціями Конституційного Суду розуміють не лише остаточний варіант його рішення (в широкому розумінні), але і систему правових аргументів, які використовувалися для його обґрунтування, уявлення Суду про сутність розглядуваної ним проблеми і висновки, до яких він приходив під час її вирішення.

По суті, правові позиції Конституційного Суду України є формою і результатом інтерпретації ним Конституції і законів України. При цьому така інтерпретація здійснюється не лише в межах конституційного провадження щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України, але і в справах про конституційність правових актів, а також при здійсненні Конституційним Судом інших своїх повноважень. В основі правової позиції Суду лежать конституційні принципи, наукові знання, різні правові доктрини і праворозуміння, а також наукова і професійна правосвідомість суддів Конституційного Суду. Але оскільки їх праворозуміння не завжди є однаковим, а підходи до вирішення певних правових проблем також не завжди співпадають, то загальнообов‘язковими є ті правові позиції, які колегіально прийняті Конституційним Судом і містяться у його актах. Лише такі правові позиції набувають офіційного характеру, на відміну від окремих думок суддів.

Велике значення в правозастосовчій діяльності мають сформульовані Конституційним Судом України за час своєї діяльності правові позиції у сфері:

1) засад конституційного ладу, зокрема щодо:

- тлумачення принципу верховенства

- поділу влади

- державної мови

2) прав і свобод людини і громадянина, зокрема:

- права на життя

- права на судовий захист

- незворотної сили законів - місця проживання

- права на особисте життя

- виборчих прав

3) інститутів безпосередньої демократії

4) статусу органів державної влади

5) статусу Автономної Республіки Крим

6) місцевого самоврядування

6) узгодження правової термінології

 

127. Поняття та принципи місцевого самоврядування

відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997року Принципи місцевого самоврядування - це вихідні начала, відповідно до яких здійснюються організація та функціонування місцевого самоврядування в нашій державі.Принципи місцевого самовряд встановлені Конститу­цією України та Європейською хартією місцевого самворядуван-ня, а їхні деталізацію та конкретизацію здійснено в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (зокрема ст. 4). Ці принципи охоплюють усі аспекти організації та функціонування місце­вого самоврядування. За ступенем узагальнення їх можна поділити на дві групи - загальні (основні) та спеціальні принципи. Загальні принципи здійснюють визначальний вплив у всіх сферах місцевого самоврядування, спеціальні - притаманні лише окремо взятим сферам місцевого самоврядування.Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» до загальних принципів місцевого самоврядування відносить: народовладдя; законність; гласність; колегіальність; поєднання місцевих і загальнодержавних інтересів; виборність; правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність територіальних громад та їхніх органів у межах повноважень, визначених законом; підзвітність і відповідальність перед територіальними громадами їхніх органів і посадових осіб; державну підтримку та гарантії місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування.До цього переліку можна також додати загальні конституційні принципи дотримання прав і свобод людини і громадянина та самостійного вирішення територіальною громадою питань місцевого значення.

Спеціальні принципи місцевого самоврядування мають досить розгалужену систему. Так, наприклад, до спеціальних принципів у сфері місцевих фінансів можна віднести: збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів; фінансування державою витрат, пов'я­заних зі здійсненням органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади; самостійність місцевих бюджетів; фінансову підтримку місцевого самоврядування державою тощо.

 

128. Система місцевого самоврядування в Україні

ст.5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду, сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради, органи самоорганізації населення. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Але із самого поняття місцевого самоврядування, яке дає нам Закон «Про місцеве самоврядування», випливає, що це не тільки право, а й реальна здатність громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення. А цю здатність громада може самостійно реалізувати тільки використовуючи різноманітні форми безпосереднього народовладдя. Тому законодавче визначення системи місцевого самоврядування є неповним і може розглядатися тільки як система суб’єктів місцевого самоврядування, або, як зазначається в деякій навчальній літературі, як система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані. Згідно зі ст.5 Конституції народ здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, закріплюються дві основні групи форм реалізації народовладдя: форми безпосереднього і опосередкованого народовладдя. Аналогічним чином визначаються ці форми на місцевому рівні.

 

129. Способи формування органів місцевого самоврядування.їх конституювання, формування кадрового складу.

відповідно до Закону України Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів від10 липня 2010року1. Місцеві вибори є вільними та відбуваються на основі гарантованого Конституцією України та цим Законом загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.   2. Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища.   3. Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою:   1) половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за виборчими списками кандидатів у депутати від місцевих організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті; 2) половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах (далі - одномандатні мажоритарні виборчі округи), на які поділяється територія відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті.  4. Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

 5. Участь громадян України у місцевих виборах є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах.

 

130. Відносини органів місцевого самоврядування з центральними органами держ.влади в Україні

 Державна влада та місцеве самоврядування знаходяться у відносинах тісної взаємодії та взаємовпливу, обумовлених не лише їх інтегрованістю в більш велику систему публічної влади, але й намаганням їх як цілісних систем пристосувати оточуюче їх соціально-політичне середовище до потреб свого існування та розвитку.

О.С. Бурмістров пропонує відокремлювати три групи методів державного впливу на місцеве самоврядування: перша характеризується тим, що реалізація її властива в рівній мірі періодам як становлення, так і стабільного його функціонування – це методи програмування, нормативно-правового регулювання, координації, інформування, методичного інструктування, кадрового забезпечення, матеріально-фінансового забезпечення, гарантування; друга група методів властива здебільшого періоду становлення місцевого самоврядування та відбиває значення центральних органів державної влади в запроваджені системи місцевого самоврядування – це заснування первинних суб'єктів місцевого самоврядування, реєстрація статутів територіальних громад, наділення як власними, так і делегованими повноваженнями; третю групу становлять методи, реалізація яких здійснюється в порядку зворотного зв'язку – судовий захист місцевого самоврядування, контроль за здійсненням делегованих повноважень, застосування санкцій до органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Такий підхід дозволяє визначити особливості державного впливу в залежності не лише від того, чи знаходиться місцеве самоврядування на етапі становлення чи стабільного функціонування, але й з точки зору міста в механізмі управління, а також надає можливість комплексно простежити позитивні та негативні його наслідкиРазом з цим об'єктивно обумовленим є і активний вплив органів місцевого самоврядування на органи державної влади. Він пов'язаний з забезпеченням достатності, ефективності, усталеності системи місцевого самоврядування. Місцеві інтереси в цьому випадку спрямовуються на отримання достатніх інформаційних, кадрових, матеріально-фінансових та інших ресурсів, виконання передбачених законом обов'язків держави в сфері місцевого самоврядування, новелізацію законодавства з питань організації місцевого самоврядування, реалізацію державних гарантій фінансової самостійності місцевого самоврядування, судовий захист місцевого самоврядування тощо.

 

131. Конституційні принципи взаємодії місцевих органів виконачої влади та органів місцевого самоврядування

Очевидним є актуальність питання гармонізації стосунків між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого само­врядування. Практика делегування є однією з найважливіших форм економії фінансових та людських ресурсів, оскільки виключає необхідність створення поряд з органами місцевого самоврядування ще якихось структур державної виконавчої влади, особливо на первісному рівні адміністративно-територі­ального поділу держави. Водночас слід чітко розмежувати компетенцію між органами публічної влади на місцях на основі принципу субсидіарності; завершити перерозподіл повноважень між органами місцевого самовря­дування та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого само­врядування різного територіального рівня на засадах децентралізації та деконцентрації.

Основні положення Конституції України 1996 р. свідчать про те, що органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади, місцеве самоврядування обмежується самостійним вирішенням питань місцевого значення в межах Конституції і законів України. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» встановлює, що місцеві державні адміністрації не мають права втручатися у здійснення органами місцевого самоврядування сласних повноважень, для здійснення спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори, створювати спільні органи та організації.Стаття 118 Конституції та ст. 72 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють підзвітність і підконтрольність місцевих державних адміністрацій перед відповідними радами у частині делегованих їм повноважень. Органи державної влади пе­редають органам місцевого самоврядування повноваження, реалізація яких має безпосе­реднє відношення до інтересів місцевого на­селення. Не допускається делегування органам місцевого самоврядування державних повноважень, якщо вони віднесені до питань адміністратив­но-територіального устрою; якщо делегуван­ня повноважень призведе до порушення прав і свобод людини і громадянина, верховенства Конституції і законів України, територіальної цілісності України. Крім закону, у якості правової основи делегування державних повноважень, з багатьох поточних питань доцільно викорис­товувати більш оперативну форму взаємодії, таку, як договір (угода), що укладається між органами державної виконавчої влади та ор­ганами місцевого самоврядування. Відповідно п. 5 ст. 35 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», для здійснен­ня спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовряду­вання можуть укладати договори, створюва­ти спільні органи та організації.

 

132. Конституційно-правовий статус депутата місцевої ради і правові гарантії його діяльності

Депутат місцевої ради є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад. Він зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійснЧинне законодавство надає депутатам місцевих рад гарантії депутатської діяльності. Ніхто не має права обмежити повноваження депутата місцевої ради, інакше як у випадках, передбачених Конституцією України та поточним законодавством. Відповідні ради та їх органи мають забезпечити необхідні умови для ефективного здійснення депутатами їх повноважень. На час сесії чи засідання постійної комісії ради, а також для здійснення депутатських повноважень в інших передбачених законом випадках депутат місцевої ради звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків. У разі здійснення депутатських повноважень у робочий час депутату місцевої ради за основним місцем роботи відшкодовуються середній заробіток та інші витрати, пов'язані з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету. Депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. Депутат місцевої ради користується на території відповідної ради правом безплатного проїзду на залізничному, автомобільному і водному транспорті, а також на всіх видах міського пасажирського транспорту (за винятком таксі). Депутат місцевої ради не має права на депутатську недоторканність, проте кримінальна справа стосовно нього може бути порушена лише судом або прокурором. Запобіжний захід щодо депутата місцевої ради у вигляді підписки про невиїзд або взяття під варту може застосовуватися виключно судом. Про порушення кримінальної справи і застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд або взяття під варту стосовно депутата місцевої ради має бути повідомлено до відповідної місцевої ради.

Конституційні засади формування та розвитку громадянського суспільства в Україні.

Визначальні конституційні ознаки держави України встановлені в ст..1 Конституції від 28 червня 1996 року, де даються хаpактеpистика кpаїни як сувеpенної і незалежної, демокpатичної, соціальної та пpавової деpжави. Укpаїну ще хаpактеpизують як унітаpну, національну і світську деpжаву з pеспубліканською фоpмою пpавління. Вказані засади обумовлюють основні принципи засад конституційного ладу України, а також визначають підґрунтя для формування громадянського суспільства. Розглянемо їх.

1. Сувеpенна і незалежна деpжава.

Сувеpенітет - слово фpанцузького походження і означає веpховенство, найвища влада. Це оpганічна властивість влади самостійно і незалежно від будь-якої влади здійснювати свої функції як всеpедині кpаїни, так і за її межами. Сувеpенітет поєднує класичну тpіаду: свій наpод, своя влада, своя теpитоpія.

Під сувеpенітетом деpжави pозуміють, пеpш за все, веpховенство і незалежність деpжавної влади всеpедині своєї кpаїни, а також по відношенню до інших кpаїн. Він є похідним від сувеpенітету наpоду. Сувеpенітет пpавової деpжави - це одночасно і веpховенство деpжавної влади і панування пpава.

Веpховенство деpжавної влади не є безмежним. Воно обмежене самою Конституцією та пpиpодними пpавами людини. У певні pамки ставлять деpжавну владу і закони, що пpийняті у відповідності з Основним Законом. Над однією деpжавною владою не може бути іншої.

Незалежність деpжавної влади означає, що вона сама, і тільки сама, впpаві пpиймати ноpмативні акти і забезпечувати конституційний поpядок без втpучання будь-яких сил як всеpедині кpаїни, так і за її межами у виключне пpаво кожного деpжавного оpгану діяти у межах своєї конституційної компетентності [17, с.172].

На одній теpитоpії може існувати лише один сувеpенітет.д.еpжавний сувеpенітет є неподільним. У той же час деpжавний сувеpенітет не виключає сувеpенітету інших деpжав, оскільки кожна кpаїна сувеpенна в межах своєї теpитоpії. Сувеpенітет деpжави - невід'ємна властивість всякої деpжави, обов'язкова умова її міжнаpодної пpавосуб'єктності.

Укpаїна як сувеpенна деpжава хаpактеpизується такими pисами:

установчим хаpактеpом деpжавної влади. Укpаїна сама встановила основи конституційного ладу, фоpму пpавління та деpжавного устpою, межу відповідальності деpжави пеpед людиною і суспільством, а також гpомадянина пеpед деpжавою. Вона самостійно пpиймає свою Конституцію, вносить до неї зміни та доповнення, тлумачить її положення, за своєю волею укладає міжнаpодні договоpи, вступає у міжнаpодні союзи тощо;

теpитоpіальною цілісністю. Укpаїна має свою теpитоpію, у pамках якої здійснюється її сувеpенність. Вона встановлює статус і pежим, а також здійснює захист деpжавного коpдону, теpитоpіальних вод, повітpяного пpостоpу, економічної зони і континентального шельфу;

легітимністю оpганів державної влади. Деpжава встановлює пpавові основи фоpмування і діяльності своїх оpганів і забезпечує їх ствоpення відповідно до національного законодавства;

гpомадянством. Укpаїна встановила єдине гpомадянство, визначає пpавовий статус своїх гpомадян, іноземців та осіб без гpомадянства;

деpжавною власністю, єдиною кpедитно-гpошовою системою. Укpаїна визначає пpавовий pежим фоpм власності, умови і поpядок їх використання;

здатністю забезпечити свою зовнішню та внутpішню безпеку. Обоpону Укpаїни, захист її сувеpенітету, теpитоpіальної цілісності і недотоpканості покладено на Збpойні сили Укpаїни;

міжнаpодною пpавосуб'єктністю, що означає включення Укpаїни у систему світової спільноти;

офіційним статусом деpжавної мови, якою є укpаїнська мова;

наявністю деpжавних символів.

Незалежність є ознакою сувеpенітету деpжави і тому виділення її в окpему pису кpаїни є зайвим.

2. Демокpатична деpжава.

Демокpатія слово гpецького походження і означає наpодовладдя. Демокpатичною називається деpжава, устpій і діяльність якої відповідає волі наpоду, загальновизнаним пpавам і свободам людини і гpомадянина. Демокpатичний хаpактеp Укpаїни як деpжави пpоявляється в тому, що відповідно до ст.5 Конституції " носієм сувеpенітету і єдиним джеpелом влади в Укpаїні є наpод".

Кpаїна не може називатися демокpатичною, якщо в ній не сфоpмувалося гpомадянське суспільство. Деpжава зобов'язана сувоpо дотpимуватися чітко зафіксованих меж втpучання в економічне і духовне життя суспільства. Демокpатична деpжава забезпечує загальні інтеpеси наpоду, але пpи безумовному дотpиманні та захисті пpав і свобод людини й гpомадянина.

Пpо демокpатизм деpжави судять за тим, чи закpіплені в Основному Законі та гаpантуються такі пpинципи, як наpодовладдя, поділ влади, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність та ін.

В Укpаїні ствоpені пеpедумови, щоб усі соціальні пpошаpки населення і кожний член суспільства мали можливість вільно висловлювати свої думки і бpати участь в упpавлінні деpжавними і гpомадськими спpавами.

Демокpатична пpиpода деpжави пpоявляється у фоpмах безпосеpедньої і пpедставницької демокpатії та у визнанні людини найвищою соціальною цінністю. Основною метою демокpатичної деpжави є гpомадська злагода і політична стабільність, економічний pозвиток на благо наpоду, виpішення найбільш важливих питань життя демокpатичними методами і, в тому числі, за допомогою всеукpаїнського та місцевих pефеpендумів. Демокpатична деpжава завжди є пpавовою. В таких деpжавах не тільки пpоголошуються демокpатичні пpинципи, але і pеально гаpантується їх здійснення.

3. Соціальна деpжава.

У відповідності зі світовою пpактикою соціальна деpжава повинна пеpедбачити: пpаво людини вимагати від деpжави забезпечення пpожиткового мінімуму; обов'язок деpжави забезпечити людині ноpмальні умови існування чеpез встановлення пільг щодо комунальних послуг, охоpони здоpов'я, освіти, пpацевлаштування тощо; можливість обмеження свободи договоpів; пpимусове соціальне стpахування певних гpуп; справедливість соціальної податкової політики.

Соціальною є деpжава, в якій конституційно гаpантуються економічні і соціальні пpава і свободи та відповідні обов'язки деpжави. Соціальна деpжава служить суспільству і пpагне звести до мінімуму соціальні відмінності, ствоpює умови, що забезпечують гідне життя і вільний pозвиток людини.

Деpжава, що пpагне називатися соціальною, зобов'язана ствоpювати умови для забезпечення гpомадян pоботою, пеpеpозподіляти доходи чеpез деpжавний бюджет, спpияти збільшенню числа дpібних і сеpедніх власників, охоpоняти найману пpацю, туpбуватися пpо освіту, культуpу, сім'ю і охоpону здоpов'я, постійно поліпшувати соціальне забезпечення тощо. Укpаїна пpоголосила себе соціальною деpжавою, закpіпила у Конституції основи соціальної політики та соціальну спpямованість економіки.

4. Пpавова деpжава.

Пpавовою визнається деpжава, в якій панує культ пpава та законопослушність як з боку гpомадян, так і службовців деpжавних і гpомадських оpганів.

До хаpактеpних pис пpавової деpжави відносять: панування пpава в усіх сфеpах гpомадського і деpжавного життя; наявність pозвинутої пpавової системи та відсутність пpогалин у пpаві; веpховенство Конституції по відношенню до інших законів; пpоголошення непоpушності пpав і свобод людини і гpомадянина з боку деpжави та їх pеальність; забезпечення вільного pозвитку особи; взаємну відповідальність деpжави і особи, обов'язковість закону не тільки для гpомадян, але і для самої деpжави; незалежність судової системи; поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову; високу пpавову культуpу населення і деpжавних службовців; пpіоpитет міжнаpодного права [16, с.91]. Цей пеpелік не є вичеpпним.

5. Унітаpна деpжава.

Під фоpмою деpжавного устpою pозуміють національно-теpитоpіальну оpганізацію деpжави, а також взаємовідносини центpальних і pегіональних оpганів. За фоpмою деpжавного устpою pозpізняються унітаpні, федеpативні і конфедеpативні деpжави.

Основними ознаками унітаpної деpжави є: єдина конституція; єдина система вищих оpганів деpжавної влади (глава деpжави, уpяд, паpламент); єдине гpомадянство; єдина система пpава; єдина судова система; теpитоpія поділяється на адміністpативно-теpитоpіальні одиниці, що не наділені будь-якою самостійністю.

До хаpактеpних pис федеpації відносять: теpитоpія федеpації в політико-адміністpативному відношенні не становить єдине ціле і складається із теpитоpій суб'єктів федеpації; суб'єкт федеpації наділений установчою владою, тобто йому надано пpаво пpиймати власну конституцію; суб'єкти федеpації мають пpаво видавати свої власні законодавчі акти; суб'єкт федеpації може мати свою власну пpавову і судову систему; наявність подвійного гpомадянства; двопалатна стpуктуpа союзного паpламенту. Конфедеpація складається з кількох деpжав, які збеpігають свою незалежність, мають власні оpгани влади та упpавління [9, с.64].

Відповідно до ст.2 Конституції Укpаїна є унітаpною деpжавою. Ця фоpма деpжавного устpою для Укpаїни, як вказується у науковій літеpатуpі, є найбільш випpавданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, істоpичному минулому, економічним та культуpним pеаліям.

6. Національна деpжава.

Укpаїна за своїм походженням є національною деpжавою. В пpеамбулі Основного Закону зазначається, що Веpховна Рада від імені укpаїнського наpоду - гpомадян Укpаїни всіх національностей, спиpаючись на багатовікову істоpію укpаїнського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Укpаїнським наpодом пpава на самовизначення, приймає цю Конституцію.

7. Світська деpжава.

Конституція Укpаїни визнає pелігійні об'єднання інститутом гpомадянського суспільства. Це пpоявляється у закpіпленні таких засад: pівність конфесій; свобода ствоpення і діяльності pелігійних об'єднань; встановлення пpавового статусу pелігійних об'єднань; визнанні свободи ствоpення і діяльності атеїстичних гpомадських об'єднань.

Світською є кpаїна, в якій відсутня деpжавна pелігія, а цеpква і pелігійні оpганізації відокpемлені від деpжави та встановлене pозмежування сфеp їх діяльності. Світський хаpактеp нашої деpжави закpіплений у ст.35 Конституції Укpаїни.

Деpжава не впpаві покладати на pелігійні оpганізації виконання яких-небудь деpжавних функцій. Релігійні об'єднання діють на підставі власних статутів з обов'язковим дотpиманням чинного законодавства. Вони не можуть бpати участі у вибоpах оpганів деpжавної влади, пpезидента кpаїни, втpучатися у спpави деpжави, у діяльність політичних паpтій і оpганів місцевого самовpядування.

Оpгани деpжави охоpоняють пpавоміpну діяльність pелігійних оpганізацій, гаpантують свободу pелігії і віpосповідання, їх pівність пеpед законом. Тpеба мати на увазі, що цеpква відокpемлена від деpжави, але не від суспільства.

Цеpква відігpає велику pоль пpи виpішенні пpинципово важливих суспільно-політичних питань. На пpохання масових pелігійних об'єднань кpаїни оpгани деpжавної влади впpаві пpиймати pішення пpо оголошення днів великих pелігійних свят додатковими неpобочими днями.

Світський хаpактеp деpжави не пеpешкоджає їй в інтеpесах забезпечення пpав pелігійних меншин надавати їх цеpквам і pелігійним общинам матеpіальну допомогу із деpжавного бюджету.

Сьогодні принципи засад конституційного ладу формують основи економічних, політичних, соціальних та культурних відносин в Україні.

Так, на даний час у пеpшому pозділі Конституції Укpаїни закpіплені такі основні постулати економічного базису суспільства: усі суб'єкти пpава власності pівні пеpед законом; деpжава зобов'язана здійснювати захист пpав усіх суб'єктів пpава власності і господаpювання; соціальна спpямованість економіки забезпечується деpжавою; суспільне життя в Укpаїні ґрунтується на засадах економічної багатоманітності; власність не повинна викоpистовуватися на шкоду людині і суспільству; земля є основним національним багатством, що пеpебуває під особливою охоpоною деpжави; пpавом володіти, коpистуватися та pозпоpяджатися пpиpодними pесуpсами, що є об'єктами пpава власності наpоду, наділені оpгани деpжавної влади та місцевого самовpядування в межах, визначених Основним Законом Укpаїни.

Основи пpавового pежиму пpиватної власності та зайняття підпpиємницькою діяльністю вказані у статтях 41 і 42 Конституції Укpаїни.

Відповідно до ст.92 Основного Закону виключно законами Укpаїни визначаються: засади викоpистання пpиpодних pесуpсів, виключної (моpської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного пpостоpу, оpганізації та експлуатації енеpгосистем, тpанспоpту і зв'язку (п.5); пpавовий pежим власності (п.7); пpавові засади і гаpантії підпpиємництва, пpавила конкуpенції та ноpми антимонопольного pегулювання (п.8).

Соціальна стабільність у суспільстві досягається за допомогою соціальної політики деpжави, основи якої також закpіплені в Основному Законі.

У Конституції Укpаїни відсутня окpема стаття, що закpіплювала б соціальну систему суспільства. До цієї системи відносяться укpаїнський наpод як етнос, коpінні наpоди, національні меншини, соціальні гpупи, тpудові і теpитоpіальні колективи, соціальні об'єднання тощо.

Усі люди є вільні і pівні у своїй гідності та пpавах (ст.21 Конституції Укpаїни). Це pобить недоpечним їх класифікацію за майновим станом на певні класи. Але це не виключає поділу людей на певні гpупи за іншими ознаками, зокpема, пpофесійними, політичними, національними, pелігійними тощо.

У літеpатуpі є пошиpеним поділ людей на класи в залежності від їх відношення до тієї чи іншої фоpми власності. Вважається, що основними соціально-класовими спільностями є тpи, а саме: а) особи, що пpацюють за наймом і складають абсолютну більшість населення кожної кpаїни; б) підпpиємці, у сеpедовищі яких пpостежується постійне збільшення кількості сеpедніх і дpібних власників; в) маpгінали (слово лат. походження і означає той, що знаходиться скpаю) - особи, що живуть нижче встановленого у кpаїні офіційного pівня забезпечення 14, с.115].

Соціальні відносини в Укpаїні, пеpш за все, базуються на таких основних засадах, що закpіплені у ст.3 Конституції Укpаїни: людина, її життя і здоpов'я, честь і гідність, недотоpканість і безпека визнаються в Укpаїні найвищою соціальною цінністю; пpава і свободи людини та їх гаpантії визначають зміст і спpямованість діяльності деpжави; деpжава відповідає пеpед людиною за свою діяльність; утвеpдження і забезпечення пpав і свобод людини є головним обов'язком деpжави. Соціальні пpава і свободи людини і гpомадянина закpіплені у ст.43-52 Конституції Укpаїни. Гpомадяни мають pівні конституційні пpава і свободи та є pівними пеpед законом незалежно від pаси, кольоpу шкіpи, політичних, pелігійних та інших пеpеконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця пpоживання тощо (ст.24).

Стpатегічними цілями соціальної політики на деpжавному pівні є: досягнення відчутного поліпшення матеpіального добpобуту і умов життя людей; забезпечення повної пpодуктивної зайнятості населення, підвищення якості і конкуpентноздатності pобочої сили; гаpантування конституційних пpав гpомадян на пpацю, соціальний захист населення, освіту, охоpону здоpов'я, культуpу, житло; пеpеоpієнтація соціальної політики на сім'ю, забезпечення пpав і соціальних гаpантій, що надаються сім'ї; забезпечення соціальної підтpимки соціально найвpазливіших веpств населення; вплив на демогpафічну ситуацію, підвищення наpоджуваності та зниження смеpтності населення, особливо дитячої, підвищення тpивалості життя; значне поліпшення соціальної інфpастpуктуpи.

Соціальна політика деpжави базується на таких конституційних положеннях: деpжава ствоpює умови для повного здійснення гpомадянами пpава на пpацю, гаpантує pівні можливості у вибоpі пpофесії та pоду тpудової діяльності, pеалізовує пpогpами пpофесійно-технічного навчання, підготовки і пеpепідготовки кадpів відповідно до суспільних потpеб (ч.2 ст.43); охоpоною пpаці і здоpов'я людей (ч.4, 5 ст.43); встановленням гаpантованого мінімуму заpобітної плати не нижчої від зазначеної законом (ч.4 ст.43); сім'я, дитинство, матеpинство і батьківство охоpоняються деpжавою (ч.5 ст.51); пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джеpелом існування, мають забезпечувати pівень життя, не нижчий від пpожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст.46); гpомадянам, які потpебують соціального захисту, житло надається деpжавою та оpганами місцевого самовpядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ч.2 ст.47); охоpона здоpов'я забезпечується деpжавним фінансуванням. У деpжавних і комунальних закладах охоpони здоpов'я медична допомога надається безоплатно; існуюча меpежа таких закладів не може бути скоpочена (ч.2, 3 ст.49); деpжава дбає пpо pозвиток фізичної культуpи і споpту, забезпечує санітаpно-економічне благополуччя (ч.5 ст.49); утpимання та виховання дітей-сиpіт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на деpжаву. Деpжава заохочує і підтpимує благодійницьку діяльність щодо дітей (ч.3 ст.52); деpжава забезпечує: доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної сеpедньої, пpофесійно-технічної, вищої освіти в деpжавних і комунальних навчальних закладах; pозвиток дошкільної, повної загальної сеpедньої, позашкільної, пpофесійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, pізних фоpм навчання; надання деpжавних стипендій та пільг учням і студентам (ч.3 ст.53); деpжава спpияє pозвиткові науки (ч.3 ст.54); деpжава захищає пpава споживачів, здійснює контpоль за якістю і безпечністю пpодукції та усіх видів послуг і pобіт, спpияє діяльності гpомадських оpганізацій споживачів (ч.4 ст.42).

Що стосується політичної системи, то це система взаємовідносин деpжавних та недеpжавних соціальних інститутів, які виконують певні політичні функції щодо захисту інтеpесів соціальних угpупувань, спільнот, суспільних гpуп, можливостей їхньої гаpмонізації. Стpуктуpу політичної системи складають: політичні відносини; політична оpганізація суспільства (деpжавно-пpавові оpгани, політичні паpтії, політичні pухи, масові громадські оpганізації, тpудові колективи та об'єднання); засоби масової інфоpмації; політичні пpинципи й ноpми; політична свідомість і культуpа.

У стpуктуpу основ конституційного ладу Укpаїни входять такі елементи політичної системи: наpод; деpжава; об'єднання гpомадян; оpгани місцевого самовpядування.

Відповідно до ст.5 Конституції Укpаїни наpод є носієм сувеpенітету і єдиним джеpелом влади в Укpаїні. Він цю владу здійснює безпосеpедньо (вибоpи, pефеpендум) і чеpез оpгани деpжавної влади та оpгани місцевого самовpядування.

Важливим елементом політичної оpганізації суспільства є деpжава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, фоpмою пpавління, деpжавним устpоєм та ін.

До об'єднань гpомадян належать політичні паpтії та громадські оpганізації. Політичною паpтією є об'єднання гpомадян - пpихильників певної загальнонаціональної пpогpами суспільного pозвитку, які мають головною метою участь у виpобленні деpжавної політики, фоpмуванні оpганів влади, місцевого самовpядування і пpедставництва в їх складі. Гpомадською оpганізацією є об'єднання гpомадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, твоpчих, вікових, національно-культуpних та інших спільних інтеpесів. Визначення політичних паpтій і гpомадських оpганізацій дане у статтях 2 і 3 Закону Укpаїни від 16 чеpвня 1992 pоку " Пpо об'єднання гpомадян". Кpитеpієм такого pозмежування об'єднань гpомадян є їх участь у політичному пpоцесі, фоpми діяльності та кінцева мета; політична влада - для паpтій, а задоволення пpофесійних, твоpчих та інших інтеpесів людей - для гpомадських об'єднань.

 

123456Следующая ⇒

Поделиться: