Властивості Конституції України.

1. Верховенство конституції (найвища юридична сила) - усі нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України. Акт, який не відповідає Конституції, є неконституційним (він або скасовується, або приводиться у відповідність до неї).

2. Програмний характер - Конституція визначає перспективи розвитку держави і суспільства, тенденції та напрями їх розвитку, основні цілі соціального прогресу, містить основні принципи здійснення влади, є орієнтиром розвитку своєї правової системи держави. Такі програмні положення, як правило, викладені в преамбулі конституції.

3. Нормативність - як основний закон держави Конституція України обов'язкова до виконання всіма суб'єктами права і є актом постійної і прямої дії.

4. Установчий характер - у Конституції закріплюються найважливіші права, свободи та обов'язки громадян, система, принципи діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

5. Стабільність - покликана підкреслити усталеність суспільних відносин і означає, що закріплені в ній принципові положення мають діяти протягом тривалого часу. Але суттєва частина її приписів може змінюватися відповідно до потреб розвитку суспільства й держави.

6. Здатність до стимулювання суспільних відносин - Конституція України містить положення, які стимулюють відповідних суб'єктів права до прийняття необхідних нормативних актів, реалізації владних повноважень.

7. Правонаступництво - Конституція зумовлює безперервність процесу історичного розвитку Української держави.

Принцип найвищої юридичної сили Конституції України полягає в тому, що всі закони та інші нормативно-правові акти належить приймати на основі й у відповідності з Конституцією.

Положення Конституції України є нормами прямої дії. У відповідності з цим конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо, їх виконання не може відкладатися з посиланнями на відсутність якихось додаткових.

Недопустимість невідповідності міжнародних договорів положенням Конституції України. Якщо виникає потреба приєднання до такої міжнародної угоди, то це стає можливим лише після внесення відповідних змін до тексту Основного Закону.

 

15.Дайте визначення поняття «конституцыя» та охарактеризуйте його теоретичні основи.

Конституція - це система правових норм певної держави, яка приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини в сфері організації та функціонування органів державної влади, державно-територіального устрою та правового статусу людини і громадянина. Конституція також визначає герб, прапор, гімн і столицю держави. За юридичною формою кон­ституції можуть бути поділені на писані й неписані.

Писані конституції являють собою єдиний нормативний акт, прийнятий у суворо встановле­ному порядку, який має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, параграфи тощо). До цього виду належить абсолютна більшість конституцій, що діють у світі, в тому числі й Консти­туція України.

Неписані конституції скла­даються з кількох законів, що мають самостійне значення і прийняті в різний час і в різному порядку. Вони в своїй сукуп­ності оголошуються конститу­цією держави. Прикладом такої конституції може бути Кон­ституція Великобританії. Вона вбирає ряд законів, перший з яких — «Велика хартія вільностей» — був прийнятий ще в 1215 p., a останній — «Закон про місцеве правління» — з 1985 р. Провідне місце конституції в системі законодавства підкрес­люється її особливою, найви­щою юридичною силою, що знаходить свій вияв у цілому ряді положень.(теоретичних основах)

1. Конституція виступає ба­зисом для поточного законодав­ства. Всі закони та інші нор­мативні акти мають випливати з конституції й не суперечити їй. Це прямо підкреслюється в ч. 2 ст. 8 Конституції України: «За­кони та інші нормативно-пра­вові акти приймаються на ос­нові Конституції України і по­винні відповідати їй».

2. Існує особливий, порівняно з усіма іншими законами, порядок прийняття, зміни та відміни кон­ституції. Про варіанти вияву Цієї властивості йшлося при роз­гляді гнучких та жорстких кон­ституцій.

3. Контроль за додержанням конституції здійснює особливий орган. В Україні — це Кон­ституційний Суд. Тільки до його компетенції належить вирі­шення питань про відповідність законівта інших правових актів Конституції України, Аналогічні органи є практично в усіх де­мократичних державах, хоч і називаються по-різному.

4. Міжнародні договори, які укладає держава, не можуть су­перечити конституції країни. Якщо міжнародний договір су­перечить або не відповідає кон­ституції, його неможливо рати­фікувати (а якщо його рати­фікували, то він підлягає невід­кладній денонсації).

Конституцію, як найваж­ливіший правовий і політичний документ, характеризують окре­мі властивості, що мають певну самостійність, але, взяті в сукуп­ності, можуть дати досить повне уявлення про неї. Таких властивостей кілька.

1. Верховенство конституції, яка визначається її особливим місцем у системі законодавства, безумовною необхідністю для законів і підзаконних актів від­повідати конституційним при­писам.

2. Програмність. Крім за­кріплення справді існуючих суспільних відносин, конституція може визначати основні цілі розвитку держави та суспільства, а також шляхи досягнення цих цілей, тобто містити в собі прог­раму дальшого розвитку країни, сформульовану в найзагальніших рисах. Тай програмні положення, як правило, викладені в преамбулах конституцій. Є вони й у преамбулі Конституції Укра­їни.

3. Нормативність, яка ха­рактеризує конституції як єди­ний юридичний документ, що складається із загальнообов'яз­кових правил (норм), котрі ви­значають поведінку державних органів, громадських об'єднань, громадян та інших суб'єктів.

4. Установчість. Ця влас­тивість конституції полягає у її здатності наділяти певні суб'єк­ти (органи, організації) конкрет­ними правами та обов'язками, чітко окреслювати їхню компе­тенцію.

5. Стабільність покликана підкреслити стійкість визна­чених у Конституції суспільних відносин і означає, що за­кріплені в ній принципові поло­ження мають діяти протягом більш-менш тривалого часу. Але суттєва частина її приписів може змінюватися відповідно до пот­реб розвитку суспільства й дер­жави (наприклад, адміністра­тивно-територіальний поділ, норми представництва в законо­давчих органах тощо).

 

16.Дайте визначення та охарактеризуйте фактичні та юридичні конституції.

У конституційному праві розрізняють фактичну та юридичну конституцію.
Фактична конституція — це реальний наявний суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об’єктивні відносини, які визначають найсуттєвіші економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами, фактичну конституцію складають економічна, політична та соціальна основи суспільства, які органічно взаємопов’язані між собою.
Фактична конституція існує в будь-якому (у тому числі безкласовому) суспільстві й незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні.
Юридична конституція є офіційним визнанням фактичного стану речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин.
Юридична конституція - це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації та функціонування органів публічної влади (органів державної влади і органів місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави.
У визначенні юридичної конституції, на думку автора, слід звернути увагу на такі обставини:
- по-перше, практично в усіх державах світу існують нормативні акти, що іменуються конституціями. Але ніяк не всі ці акти закріплюють такі принципи організації державної влади, взаємовідносин влади з людиною та суспільством, які створюють передумови становлення конституційного ладу (на що, власне кажучи, і спрямовано конституцію). Тому подібні акти з досить великим наближенням можна вважати конституціями - це скоріше «квазіконституції», оскільки вони не встановлюють належної організації державної влади, не забезпечують її обмеженість правом, не гарантують права і свободи людини і громадянина. Такі конституції, а їх яскравим прикладом слугують «радянські конституції» приймаються з метою надання видимості легітимності узурпованій владі, виконують роль своєрідних декорацій недемократичної системи влади;
- по-друге, в юридичній науці паралельно з терміном «конституція» вживається термін «основний закон», причому в багатьох працях ці терміни вживаються як тотожні1. Ця проблема має досить давні історичні корені. Відомо, що нормативно-правовий термін «основний закон» виник у XVI ст. (франц.: «lex fundamental »), коли він з'явився у працях французьких «тираноборців» для позначення акта, який не тільки визначав би устрій держави, статус її головних інститутів, зокрема й монарха, а й мав би бути головним, центральним серед інших нормативних актів. Отож, від самого початку вживання в терміні «основний закон» наголошувалося на формальній ознаці відповідного нормативного акта - його вищій юридичній силі.
Фактична та юридична конституції — цілком самостійні явища, й ототожнювати їх не можна. Проте юридичну конституцію можна вважати похідною від фактичної.
Фактична конституція зазвичай випереджає в часі юридичну. Свідченням того є стан справ в Україні періоду 1991–1996 рр. Юридична конституція України від 1978 р. зі змінами й доповненнями, внесеними в зазначені строки, значно відставала від фактичної конституції, була гальмом розвитку основоположних суспільних відносин. Тому приведення юридичної конституції у відповідність до фактичної була першочерговим завданням конституційного будівництва.
Фактична конституція визначає структурні та функціональні характеристики юридичної конституції, головними з яких є реальністьі відповідність фактичним конституційним відносинам, без чого конституція стає фіктивною. Якщо фактична та юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною, якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна система є фіктивною, нереальною.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: