Охарактеризуйте систему підзвітності, підконтрольності та підпорядкованості Кабінету Мінистрів України.

Відповідно до Конституції України, Кабінет Міністрів забезпечує суверенітет та економічну незалежність України, внутрішню та зовнішню політику держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента; розробляє і здійснює загальнонаціональні (загальнодержавні) програми економічного, науково-технічного розвитку держави; управляє об'єктами державної власності; розробляє проект Державного бюджету і забезпечує його виконання (після затвердження Державного бюджету України), подає Верховній Раді звіт про його виконання; здійснює заходи, спрямовані на забезпечення обороноздатності України, національної безпеки держави, безпеки громадського порядку, а також заходи боротьби зі злочинністю; організовує митну справу, забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, а також політики у сфері соціального захисту населення, освіти, науки й культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина. На Кабінет Міністрів України покладено також обов'язок спрямовувати і координувати роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (ст. 116 Конституції України). Кабінет Міністрів України виконує інші функції, визначені Конституцією та законом України.

Розпорядництво одного органу управління відносно інших виявляється насамперед у обов'язковості для них його нормативно-правових актів. У свою чергу, воно обумовлено підпорядкованістю тих чи інших органів тому, хто розпоряджається. Так, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови й розпорядження, які є обов'язковими до виконання міністерствами та іншими органами виконавчої влади, роботу яких він спрямовує й координує.Підконтрольність означає, що всю діяльність органів або якийсь її обсяг перевіряють вищі органи або орган, спеціально створений для здійснення контролю чи нагляду.Підзвітність виражається в обов'язку органу інформувати про свою роботу вищий орган, який, керуючись даними звітів, оцінює діяльність підзвітного в цілому чи за окремими напрямами. Так, місцеві державні адміністрації підзвітні й підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

 

 

84.Після парламентських виборів 26 березня 2006 р. вступили в дію принципи конституційної реформи, започаткувався новий формат відносин між Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та Президентом України. Відповідно до ст.113 модифікованої Конституції України Уряд відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України. Водночас КМУ підконтрольний і підзвітний в організаційному і кадровому відношенні лише Верховній Раді України, але у межах, передбачених Конституцією України. У своїй діяльності Уряд керується Конституцією, законами України, а також указами Президента та постановами ВРУ, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Право ВР України формувати більшість складу уряду та відправити уряд у відставку шляхом прийняття парламентською більшістю резолюції недовіри (ст.ст. 114, 115 Конституції) і відсутність у Президента подібних прав в Основному законі означає про залежність уряду насамперед від парламенту.З метою ефективного законодавчого забезпечення державної політики і гармонізації діяльності всіх гілок державної влади, системного та оперативного виконання зобов’язань, визначених Угодою про створення Антикризової коаліції від 7 липня 2006 р., КМУ схвалив ряд нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення механізму співробітництва коаліції депутатських фракцій і Уряду в нових політичних умовах та їх спільної діяльності.Насамперед, всистемі урядових органів було створено інститут Міністра в КМ України та заступника міністра в міністерствах у зв’язках з Верховною Радою України та іншими органами державної влади. Порядок підзвітності та підконтрольності КМУ визначено у Постанові КМ України «Про співробітництво Кабінету Міністрів України з Верховною Радою України» від 7.09.2006р. № 1284. Постанова відзначає, що одним із пріоритетів КМ України є «забезпечення результативної співпраці з ВР України», на членів Уряду покладено персональну відповідальність за забезпечення взаємодії з депутатськими фракціями, комітетами, депутатами, за оперативне реагування на їхні запити і звернення. Цією ж Постановою було персонально розподілено членів Кабінету Міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади стосовно роботи з конкретними комітетами Верховної Ради, депутатськими фракціями, представлення позиції Уряду на пленарних засіданнях парламенту.

 

 

85. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.Отже, місцеві державні адміністрації здійснюють місцеве управління, під яким розуміють управлінську діяльність у місцевій територіальній одиниці, що здійснюється центральною владою або адміністрацією вищестоящого територіального рівня управління. Організація, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначаються Законом України " Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 р. із змінами. Організаційно-процедурні питання внутрішньої діяльності місцевих державних адміністрацій регулюються їх регламентами, що затверджуються головами відповідних місцевих державних адміністрацій з урахуванням вимог Закону України " Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Типові регламенти місцевих державних адміністрацій затверджуються Кабінетом Міністрів України.

 

86. Місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно чи під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України та законів України. На підставі статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, зокрема Законом України " Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. Відповідно до Конституції України він визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу й відповідальності органів місцевого самоврядування.

 

 

87. За Конституцією України місцеве самоврядування є правом територіальної громади (жителів села чи добровільного об´ єднання у сіль-ську громаду жителів декількох сіл, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції та законів України. Перед-бачено, що територіальні громади (сільська, селищна, міська чи об´ єднана громада декількох сіл - наприклад, трьох сіл, які входять до складу однієї сільської Ради) здійснюють місцеве самоврядування, тобто право вирішувати питання місцевого життя як безпосередньо, так і через обрані громадою органи (ст. 140).Прикладом безпосереднього здійснення місцевого самоврядування може бути вирішення на сільському вічі чи референдумі питання місця спорудження у селі будинку нової школи. Те ж саме питання як реалізацію громадою свого права на розв´ язання місцевих проблем можна прийняти на сесії сільської Ради. Останнє теж буде прикладом реалізації місцевого самоврядування, однак уже через представницький орган - сільську Раду.Конституція України до органів місцевого самоврядування відносить сільські, селищні та міські Ради. Районні та обласні Ради Конституція України називає органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

 

88. Місцеве самоврядування в Україні забезпечується низкою гарантій, які являють собою конституційно-правові засоби забезпечення організації і діяльності місцевого самоврядування. Гарантії — найважливіша умова повного й ефективного здійснення органами місцевого самоврядування визначених законом їх завдань, функцій і повноважень.Основоположні гаранти місцевого самоврядування викладено у Конституції України, інші — у Законі України " Про місцеве самоврядування в Україні".Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. Захист прав місцевого самоврядування в ряді випадків передбачається і галузевим законодавством. Зокрема, в суді розглядаються справи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які настає в разі невиконання рішень органів самоврядування. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією та законами України.Органи та посадові особи місцевого самоврядування підзвітні, підконтрольні перед відповідними територіальними громадами.Територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони: порушують Конституцію або закони України; обмежують права і свободи громадян; не забезпечують наданих їм законом повноважень.

 

 

89. Для гарантування верховенства конституції як основного закону держави існує конституційна юрисдикція (конституційний контроль), сутність якої полягає в юридичній перевірці судом законів та інших нормативноправових актів на відповідність Конституції і визнанні їх, у разі неконституційності, нечинними. В Україні конституційний контроль здійснює Конституційний Суд України. Згідно зі ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.Основи його статусу визначені Конституцією України (розділ VІІІ «Правосуддя» і розділ ХІІ «Конституційний Суд України»). Конституційний Суд України — це орган судової влади. Він має правосудну природу і за характером своєї діяльності здійснює правосуддя — конституційне правосуддя у певній, визначеній законом формі — у формі конституційного судочинства.

 

90. Відповідно до Конституції Конституційний Суд України (далі — КСУ) складається з вісімнадцяти суддів (ч. 1 ст. 148). Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають (в рівній кількості) по шість суддів Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 148). Акти Президента України про призначення суддів Конституційного Суду України скріплюються підписами Прем’єрміністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання (ч. 4 ст. 106). Порядок призначення суддів визначений Законом України «Про Конституційний Суд України» (ст. ст. 6–8). Згідно з цим законом Президент України проводить консультації з Прем’єрміністром України та Міністром юстиції України щодо кандидатур на посади суддів цього суду. Призначеною на посаду судді КСУ вважається особа, про призначення якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем’єрміністра України та Міністра юстиції України.У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався Президентом України, Президент України у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України вносить Голова Верховної Ради України. Також таке право мають не менше 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури, і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кан­дидатури на посаду судді Конституційного Суду України, внесеної у встановленому порядку.Призначеними на посади суддів КСУ вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але це повинно бути більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

 

91. Повноваження Конституційного Суду України визначаються лише Конституцією України, а порядок організації й діяльності та процедура розгляду ним справ — як Конституцією, так і законами України, зокрема, Законом України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України».Конституційний Суд України приймає акти, що регламентують організацію його внутрішньої роботи. На цей час діє Регламент Конституційного Суду України від 5 березня 1997 р. (з відповідними змінами), який визначає питання його внутрішньої діяльності.Згідно з Конституцією України до повноважень КСУ належать: 1) вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів ПУ; актів КМУ, правових актів АРК.2) надання висновку: про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість (ч. 1 ст. 151); про відповідність вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроектів про внесення змін до Конституції України (ст. 159); про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.3.перевірка справи про усунення Президента України з посади у порядку імпічменту і надання висновку щодо додержання конституційної процедури її розслідування і розгляду.4) офіційне тлумачення Конституції України та законів України).Поняття законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України та правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

 

92. основні засади судочинства в Україні - це сукупність принципів, що нормативно визначають сутність і зміст судочинства загалом та встановлюють особливості здійснення цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства в Україні.Принципи здійснення правосуддя в Україні отримали нормативне закріплення в ст. 129 Конституції України, Главі 2 " Засади здійснення правосуддя в Україні" Закону України " Про судоустрій України" та інших нормативно-правових актах.У найбільш загальному вигляді систему принципів здійснення судочинства визначає ст. 129 Конституції України. Основними засадами судочинства в Україні за Конституцією є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду. Конституційні принципи судочинства розвиваються і деталізуються в статтях 5-17 Закону України " Про судоустрій України" та інших законах України та підзаконних нормативно-правових актах.Усі принципи судочинства України умовно можна поділити на три групи: 1) загальні конституційні принципи правосуддя; 2) спеціальні міжгалузеві принципи, що визначають загальні засади судоустрою і правового статусу суддів судів загальної юрисдикції; 3) галузеві принципи цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства.Перша група принципів визначає загальні засади здійснення правосуддя в Україні та реалізації права людини і громадянина на судовий захист своїх прав, свобод і законних інтересів. Правовий статус суддів ґрунтується на принципах незалежності, недоторканості, незмінюваності суддів, їх соціального і правового захисту.

 

 

93. Прокуратура - це державний орган, що здійснює нагляд за точним виконанням законів, законності й забезпечує притягнення до суду правопорушника. Разом із тим діяльність органів прокуратури завжди пов’язана з реалізацією контрольної функції. Прокуратура України - єдина централізована система органів державної влади, на які Конституцією та законами України покладено здійснення функцій з підтримання державного обвинувачення та представництво інтересів громадян або держави в суді, нагляд за додержанням законів органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами. За своїм конституційно-правовим статусом прокуратура в Україні не належить до жодної з гілок влади і, таким чином, посідає особливе місце в державному механізмі України як орган державної влади, який виконує тільки їй притаманні функції та повноваження, покладені на нього Конституцією та законами України. Як і у будь-якого органу державної влади в Україні, формування органів прокуратури і порядок діяльності повинні відповідати загальним засадам, визначеним Конституцією та законами України. До основних принципів організації та діяльності органів прокуратури належить принцип централізації системи органів прокуратури, відповідно до якого прокуратура в Україні становить єдину систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. Важливим елементом у здійсненні повноважень органами прокуратури є гарантії незалежності, встановлені ст. 7 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до яких забороняється та тягне за собою відповідальність, передбачену законом, будь-яке втручання органів державної влади й органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, а також вплив на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття неправомірного рішення.

 

 

94. Автономія - це відносна самостійність територіальних утворень у здійсненні державної влади або місцевого самоврядування у межах певної держави. Згідно зі ст.34 Конституції України Автономна Республіка Крим (АРК) є невід’ємною складовою частиною України. АРК має власну Конституцію, яку приймає Верховна Рада АРК і затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України. Верховна Рада АРК 21 жовтня 1998 року прийняла Конституцію АРК, а 23 грудня 1998 року її затвердила Верховна Рада України не менш як половиною від її конституційного складу. На території АРК без обмежень діють Конституція і закони України, Конституція АРК, ратифіковані міжнародні договори та інші нормативно-правові акти.Відомо, що до 1994 року АРК обирала свого президента, Верховна Рада АРК уповноважена була приймати закони. Це пов'язано з тим, що початково в проектах нових конституцій планувався федеративний державний устрій незалежної України. Проте Конституційний договір від 8 червня 1995 року постановив унітарність України.

 

95. Відповідно до ст.154, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І „Загальні засади”, розділу III „Вибори. Референдум” і розділу XIII „Внесення змін до Конституції України”, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції.

 

96.Реформування Конституції за своєю суттю є творчим процесом національного державотворення.Щоб забезпечити участь інститутів громадянського суспільства у конституційному процесі, було створено Громадський конституційний комітет для координації інформаційних та організаційних кроків у впровадженні конституційної реформи. Результатом його роботи стали оприлюднені Зелена й Біла книги, які відтворюють бачення політичними силами напрямів трансформації конституційних положень. 27 грудня 2007 року главою держави було підписано Указ «Про Національну конституційну раду» на чолі з Президентом України. На цей орган було покладено завдання — підготувати консолідований проект майбутньої Конституції України на основі нових концептуальних пропозицій щодо її змісту та за наслідками експертного й всенародного обговорення. На думку глави держави, пріоритетними напрямами реформування Конституції є:

— посилення конституційних гарантій прав і свобод громадянина, реального забезпечення захисту цих прав і свобод, у тому числі через суд;

— розширення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії;

— підвищення ефективності функціонування державного механізму;

— реформування територіального устрою держави і місцевого самоврядування;

— визначення зовнішнього курсу України у процесах світової та європейської інтеграції

Реформування Конституції є достатньо складним правотворчим процесом. Він передбачає уточнення конституційно-правової фіксації питань, які є найважливішими для нашого суспільства на сучасному етапі розвитку. Це насамперед питання виборчих прав громадян, удосконалення діяльності судової системи, пошуку оптимальної для нашої держави моделі реалізації на практиці доктрини поділу влади тощо. У цій статті ми спробуємо проаналізувати сутність кожного зі згаданих питань реформування Конституції.

 

⇐ Предыдущая20212223242526272829

Поделиться: