Структура Кримінального кодексу України та його статей. Види диспозицій і санкцій.

Стр 1 из 21Следующая ⇒

Осудність як необхідна умова кримінальної відповідальності. Поняття неосудності та її критерії. Обмежена осудність та її кримінально-правові наслідки.

Осудність особи є однією з обов'язкових умов кримінальної відповідальності за вчинення передбаченого кримінальним законом суспільне небезпечного діяння і водночас однією із загальних ознак суб'єкта злочину. Кримінальний закон не містить визначення осудності особи. Поняття осудності в кримінальному праві випливає з його антитези " неосудності", визначення якої дано в ст. 12 КК. Осудність у її широкому розумінні — це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характер своєї поведінки, розуміє її значення і керує своїми вчинками. Злочинні дії, як і всі інші вчинки людей, визначаються і контролюються свідомістю і волею людини. При вчиненні злочину особа розуміє зміст і значення своєї поведінки та свідомо спрямовує її на досягнення бажаних для неї результатів. Осудна особа завжди має свободу вибору своєї поведінки і спроможна обирати правомірне рішення.

Неосудність, відповідно до ст. 12 КК, — це неспроможність особи під час вчинення суспільне небезпечного діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Отже, поняття неосудності складається із сукупності двох критеріїв — медичного і юридичного.

Обмежена осудність як кримінально-правова категорія є різновидом осудності. КК 2001 р. уперше законодавчо закріпив поняття обмеженої осудності. До цього часу проблема обмеженої осудності мала переважно теоретичний характер. Відповідно до закону (ст. 20 КК) обмежено осудною визнається така особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Вчинення злочину обмежено осудною особою треба визнавати скоєним при пом'якшуючих покарання обставинах, хоча з тексту закону це також не випливає. Правова природа обмеженої осудності полягає у тому, що вона є пом'якшуючою покарання обставиною, яка передбачена самостійною нормою Загальної частини КК України.

До обмежено осудної особи за необхідності суд може застосувати примусові заходи медичного характеру.

Поняття та структура об ’ єкта складу злочину, його значення для визначення характеру суспільної небезпеки діяння. Класифікація об ’ єктів. Точки зору науковців щодо визначення поняття об ’ єкта та його видів.

Об'єкт злочину - те, на що завжди посягає злочин і чому він завдає шкоди чи ставить під загрозу заподіяння шкоди. Об'єктом злочину є правовідносини, які охороняються КК від злочинних посягань. Такі відносини перераховані ч. 1 ст. 1 КК. Це - права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, миру і безпеки людства.

Види об'єктів: а) загальний - сукупність усіх охоронюваних КК правовідносин (перелік їх дано і ч. 1 ст. 1 КК); б) родовий - частина загального об'єкта, що представляє собою групу однорідних чи тотожних правовідносин, на які посягають однорідні чи тотожні злочини (наприклад, основи національної безпеки, життя громадян, здоров'я громадян; в) безпосередній об'єкт - ті правовідносини, яким безпосередньо завдається злочином шкода. Наприклад, при вчиненні вбивства - це життя конкретної особи. Зазначимо, що безпосередній об'єкт може поділятися на основний і додатковий. Наприклад, при вчинені розбою (ст. 187 КК) основним об'єктом є власність потерпілого, додатковим - здоров'я потерпілого. Зауважимо, що додатковий об'єкт може бути обов'язковим чи факультативним. При вчиненні розбою здоров'я потерпілого є додатковим обов'язковим об'єктом. Це пояснюється тим, що здоров'я потерпілого обов'язково пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження при вчиненні розбою. Коли ж додатковий об'єкт пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження не завжди його називають факультативним. Наприклад, при вчиненні хуліганства (ст. 296 КК). Основним безпосереднім об'єктом при вчиненні хуліганства є громадський порядок, який обов'язкового пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження. У той же час. при вчиненні хуліганства може бути пошкодженим чи ставитися під загрозу пошкодження (крім громадського порядку), ще й, наприклад, власність, здоров'я потерпілого, діяльність підприємства. Названі об'єкти, як такі, що не завжди пошкоджуються чи ставляться під загрозу пошкодження, називають факультативними.

Значення об'єкта злочину: є ознакою складу злочину; служить правильній кваліфікації вчиненого злочину; родовий об'єкт злочинів є підставою для побудови Особливої частини КК - у кожному з розділів Особливої частини зосереджені злочини, які посягають на однорідні чи тотожні правовідносини. Наприклад, розділ 2 - злочини, які посягають на життя або здоров'я потерпілих.

Поняття, ознаки та види повторності злочинів. Правові наслідки повторності злочинів. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки».

1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох чи більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32 КК). Вчинення двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.

Повторність злочинів має такі ознаки:

а) особою (групою осіб) вчинено два чи більше самостійних одиничних злочинів. Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер; б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу; в) для повторності не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин; г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.

Види повторності:

1) повторність злочинів, не пов'язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (фактична повторність). її зміст розкривається через аналіз її видів, певний характер злочинів, які створюють її. Це такі види: повторність тотожних злочинів і повторність однорідних злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32 КК говориться про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією ж статтею або частиною статті КК, а в ч. 3 ст. 32 КК - про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.

Кваліфікація повторності тотожних злочинів. Така повторність наявна, якщо злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки чи два заволодіння транспортними засобами).

При цьому, якщо вчинені злочини, крім повторності, утворюють ще й сукупність, вони відповідно до частини другої статті 33 КК повинні отримувати окрему кваліфікацію (наприклад, крадіжка без кваліфікуючих ознак і крадіжка, вчинена повторно, або крадіжка, поєднана з проникненням у житло). Якщо ж злочини, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, поєднані з проникненням у житло, п'ять розбоїв, вчинених організованою групою, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів (п. 7 постанови ПВС України від 4 червня 2010 р. № 7 " Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки" ).

Така кваліфікація відбувається й у випадках, коли злочини, належні до повторності, всі є закінченими чи всі є замахами на злочин або готуванням до нього.

Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбачена в статті Особливої частини КК (наприклад, особа вчинила послідовно два умисних тяжких тілесних ушкодження), розглядається в п. 1 ч. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання.

Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні чи подібні безпосередні об'єкти та вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність, має отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 КК (за ознакою повторності).

2) повторність злочинів, пов'язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.

Цей вид повторності в теорії кримінального права іноді ототожнюють із рецидивом. Це пов'язано з тим, що особа є засудженою за злочин і знову вчиняє злочин. Та законодавець не відмовився від рецидиву, тому потрібно розмежувати цей вид повторності та рецидив. Відмінність полягає в об'єктивних і суб'єктивних ознаках.

При повторності особа вчиняє однорідні чи тотожні злочини, а для рецидиву така умова не є обов'язковою. При повторності особа може вчиняти як умисні (ч. 2 ст. 185 КК) так і необережні (ч. 2 ст. 286 та ч. 2 ст. 286 КК) злочини, а при рецидиві, як відомо, мають бути наявні тільки умисні злочини.

Виникає питання, а як бути з рецидивом, визначеним як кваліфікуюча ознака (ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 201 КК та ін.) певних злочинів. На нашу думку, в ситуаціях, коли законодавець прямо вказує в диспозиції норми на " вчинення діяння особою раніше судимою" - слід говорити про рецидив, у всіх інших випадках буде лише різновид загального рецидиву.

Зрозуміло, що ця проблема потребує законодавчого рішення та можливий такий варіант: залишення двох видів множини сукупності та повторності злочинів.

28. Поняття, ознаки та види сукупності злочинів. Правові наслідки сукупності злочинів.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33 КК).

Ознаки сукупності злочинів:

1) вчинення особою двох чи більше злочинів, причому кожен із них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину; 2) кожен із злочинів, які утворюють сукупність, передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікується за однією, окремою статтею кримінального закону або за різними частинами однієї й тієї ж статті КК. Сукупність не утворюється лише за вчинення двох чи більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність; 3) за жодний злочин, який входить до сукупності, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини особа вчинила до винесення вироку хоча б за один із них. Якщо ж новий злочин вчинений особою після винесення вироку, має місце рецидив.

Види сукупності злочинів: сукупність ідеальна і сукупність реальна.

Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два чи більше злочини. Так, прикладами ідеальної сукупності може бути умисне вбивство особи через підпалу будинку, де перебував потерпілий, тощо. У цьому випадку своєю однією дією особа вчиняє два злочини, передбачені різними статтями КК.

Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостійними діями вчиняє два чи більше злочини. Отже, за реальної сукупності є дві чи більше дії, кожна з яких являє собою самостійний злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство).

Ідеальна сукупність відрізняється від конкуренції норм: а) за ідеальної сукупності вчиняється не один, а два чи більше злочини, кожен із яких підпадає під ознаки окремої статті КК. При конкуренції норм вчиняється один злочин, охоплюваний ознаками різних статей КК; б) при конкуренції норм підлягає застосуванню лише одна норма, що найбільш повно відображає специфіку, особливості вчиненого. За ідеальної сукупності у кваліфікації фігурують обов'язково дві або навіть більше статті КК, залежно від того, скільки злочинів містяться в діянні винного.

При цьому судова практика (п. 11 постанови ПВС України від 4 червня 2010 р. № 7 " Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки" ) виробила такі правила кваліфікації сукупності злочинів та відмежуванні такої форми множинності від конкуренції норм: 1) якщо у складі злочину передбачене діяння, яке у поєднанні з іншими обставинами завжди утворює склад іншого злочину (наприклад, зміст діяння полягає у застосуванні фізичного насильства при вчиненні певного злочину), то питання про його кримінально-правову оцінку необхідно вирішувати з урахуванням того, наскільки охоплюється складом цього злочину таке діяння, а також з урахуванням змісту санкцій відповідних статей (частин статей) Особливої частини КК; 2) у випадках, коли складом певного злочину охоплюється вчинене одночасно з цим злочином відповідне діяння і санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК встановлене за цей злочин більш суворе максимальне основне покарання, ніж за відповідне діяння, таке діяння не утворює сукупності злочинів і окремої кваліфікації не потребує (наприклад, заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження при вчиненні розбою або вимагання охоплюється відповідною частиною статті 187 чи частиною третьою статті 189 КК і окремо за відповідною частиною статті 122 цього Кодексу не кваліфікується); 3) водночас, коли таке діяння виходить за межі складу певного злочину, воно має кваліфікуватись окремо і утворює сукупність злочинів (наприклад, заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, при вчиненні розбою або вимагання кваліфікується за частиною четвертою статті 187 або частиною четвертою статті 189 і частиною другою статті 121 КК). У цих випадках зміст санкцій відповідних статей (частин статей) Особливої частини КК до уваги не береться.

За наявності складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, за ідеальної або реальної сукупності застосовуються дві або більше статей КК - залежно від того, скільки злочинів входить до цієї сукупності. Така кваліфікація обумовлена тим, що складений злочин розглядається самим законом як єдиний, один злочин. За сукупності ж злочинів у діях особи є два чи більше злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

При цьому судова практика (п. 10 постанови ПВС України від 4 червня 2010 р. № 7 " Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки" ) виробила такі правила кваліфікації сукупності злочинів та складеного злочину: 1) якщо у складі злочину передбачене діяння, окремі прояви якого у поєднанні з відповідними обставинами утворюють склад іншого злочину, то такі прояви, як правило, повинні отримувати окрему кваліфікацію. Так, за сукупністю злочинів необхідно кваліфікувати використання завідомо підробленого документа чи самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи при шахрайстві, умисне знищення, пошкодження чи приховування офіційних документів при приховуванні злочину тощо; 2) водночас окремі з таких діянь враховано законодавцем у диспозиції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК. У таких випадках ці діяння окремої кваліфікації не потребують (наприклад, погроза вбивством при вчиненні зґвалтування чи розбою охоплюється відповідними частинами статей 152 та 187 КК).

Практичне значення сукупності злочинів полягає в тому, що вона враховується при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, у вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

Водночас не може бути перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статей 45-48, частини першої статті 97 КК вчинення одним діянням кількох злочинів відповідного ступеня тяжкості (наприклад, спричинення одним діянням умисного легкого тілесного ушкодження і необережного тяжкого тілесного ушкодження не виключає звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статей 45 та 46 КК, а заподіяння при хуліганстві умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження - на підставі статей 47 та 48 КК) (п. 18 постанови ПВС України від 4 червня 2010 р. № 7 " Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки" ).

Особлива частина

Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК). Конституційні положення щодо основних засад життєдіяльності суспільства, держави й людини в Україні.

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України (відповідно до Закону України " Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. національна безпека визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам). Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку, захист конституційного ладу та державної влади в країні. Конституційний лад - це встановлений конститущйно-правовими нормами устрій державних і суспільних інститутів. Державна влада - це сформована на підставі Конституції та законів України система органів, які уособлюють собою владу глави держави, законодавчу, виконавчу і судову владу, а також органів місцевого самоврядування та деяких інших незалежних органів.

Об'єктивна сторона злочину виражається в чотирьох формах: 1) дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади - це, наприклад, створення з вказаною метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань чи груп, захоплення й утримання будівель чи споруд, що належать органам влади, фактичне створення незаконних органів державної влади тощо; 2) змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109 КК) - це умисна угода двох або більше осіб про спільні насильницькі дії, спрямовані на зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади - це завжди активний вплив на невизначену кількість людей, що має публічний характер, наприклад, проголошення таких закликів на мітингу, демонстрації, зборах тощо);

4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109 КК) - це ознайомлення з такими матеріалами інших осіб або створення умов для такого ознайомлення (приміром, поширення книг, розклеювання листівок тощо).

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої з передбачених дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (він може бути з усіченим складом в разі змови про вчинення таких дій або з формальним складом - в усіх інших випадках).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади.

Кваліфікуючими ознаками передбачених у ч. 2 ст. 109 дій (ч. 3 ст. 109 КК), є: 1) вчинення їх особою, яка є представником влади (наприклад, народним депутатом, головою суду, працівником прокуратури); 2) вчинення цих самих дій повторно (тобто хоча б у другий раз, незалежно від того, чи була особа засуджена за перший злочин); 3) вчинення їх організованою групою; 4) здійснення їх з використанням засобів масової інформації (наприклад, по телебаченню, у радіопрограмі, в газеті, в Інтернеті тощо).

Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача(ст. 157 КК). Конституційні положення щодо вільного волевиявлення під час виборів.

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосередній об'єкт злочину: а) виборчі права громадян (ч. 1-3 ст. 157 КК), при цьому додатковим безпосереднім об'єктом злочинів, передбачених ч. 2 і 3 ст. 157 КК, є психічна та фізична недоторканність особи, право власності, нормальна діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, окремих організацій, установ, підприємств; б) нормальна діяльність виборчої комісії чи комісії з референдуму (ч. 4 ст. 157 КК). Потерпілими від цього злочину можуть бути: виборці; кандидати на виборні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування; громадяни, які мають право брати участь у референдумі; довірені особи кандидатів, офіційні представники та уповноважені особи партій (блоків); члени виборчих комісій; члени ініціативних груп референдуму; члени комісій з референдуму; офіційні спостерігачі.

Об'єктивна сторона злочинів, передбачених цією статтею, виражається у формі: 1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, а також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин (ч. 1-3 ст. 157 КК); 2) втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом (ч. 4 ст. 157 КК).

Перешкоджання полягає у будь-яких діях чи бездіяльності, спрямованих на створення перепон зазначеним суб'єктам у здійсненні їхніх прав або в іншій законній діяльності, пов'язаних з проведенням виборів до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування або референдумів. Закон передбачає шість конкретних способів вчинення цього злочину: 1) підкуп; 2) обман; 3) примушування; 4) застосування насильства; 5) знищення чи пошкодження майна; 6) погроза застосування насильства або знищення чи пошкодження майна (перші три з цих способів передбачені ч. 1 ст. 157 КК, інші три - ч. 2 ст. 157 КК. Втручання службової особи у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень характеризується тим, що воно: 1) здійснюється службовою особою з використанням її службового становища; 2) стосується здійснення повноважень виборчої комісії чи комісії з референдуму, установлених законом; 3) вчиняється шляхом незаконної вимоги чи вказівки.

Злочин є закінченим з моменту фактичного перешкоджання здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, а також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин (ч. 1-3 ст. 157 КК) або з моменту фактичного втручання у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом (ч. 4 ст. 157 КК).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (ч. 1 ст. 157 КК), та спеціальний - службова особа (ч. 4 ст. 157 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а для злочину, передбаченого ч. 4 ст. 157 КК, також характерна й спеціальна мета - вплинути на рішення виборчої комісії чи комісії з референдуму.

Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 157 КК (ч. 2 ст. 157 КК), є вчинення його у поєднанні: 1) із застосуванням насильства; 2) знищенням чи пошкодженням майна; 3) погрозою застосування насильства або знищення чи пошкодження майна.

Особливо кваліфікуючими ознаками діяння, передбаченого ч. 1 або 2 ст. 157 КК (ч. 3 ст. 157 КК), є вчинення його: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) членом виборчої комісії; 3) іншою службовою особою з використанням свого службового становища.

10.Голосування виборцем на виборчій дільниці більше ніж один раз (ст. 158¹КК).

Стаття 1581. Голосування виборцем на виборчій дільниці більше ніж один раз

1. Голосування виборцем, який бере участь у виборах або референдумі на виборчій дільниці більше ніж один раз, -

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, вчинене за змовою з членом виборчої комісії або комісії з референдуму, -

карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

11. Крадіжка (ст. 185 КК). Відмінність крадіжки від грабежу. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 10 „Про судову практику у справах про злочини проти власності”.

Стаття складається з п'яти частин, що містять заборонювальні норми, та примітки, яка включає чотири пункти. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності (передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном). Предметом злочину є чуже (тобто, таке, що не передбуває у власності чи законному володінні винного) майно (речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру), наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, предмети домашнього господарства, продуктивна й робоча худоба тощо.

Навпаки, не є предметом крадіжки та інших злочинів, які передбачають відповідальність за незаконне заволодіння майном:

1) природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо). їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до злочинів проти довкілля (статті 240, 246, 248 і 249 КК);

2) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні матеріали (статті 262-267 КК);

3) транспортні засоби (ст. 289 КК);

4) тіло (останки, прах) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого (ст. 297 КК);

5) наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори (ст. 308, 312 КК та ін.);

6) офіційні чи приватні документи (паспорти або інші важливі особисті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки (ст. 357 КК);

7) військове майно (статті 410, 411 КК та ін.);

8) речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою (ст. 432 КК) тощо.

Отже, незаконне заволодіння цими предметами кваліфікується за іншими статтями Особливої частини КК України.

Вартість чужого майна як предмета злочинів проти власності (крадіжки також) є критерієм розмежування кримінально-караного викрадення чужого майна від дрібного викрадення такого майна. Останнє розглядається як адміністративне правопорушення (ст. 51 КУпАП), якщо здійснюється шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (при цьому викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0, 2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, про що йдеться у ч. 3 ст. 51 КУпАП).

Об'єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) передбачає таємне викрадення чужого майна. Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони крадіжки: 1) дія (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, що полягає у заволодінні винним чужим майном; 3) причиновий зв'язок між дією та наслідком; 4) спосіб вчинення злочину, що характеризується таємністю.

Відмінність крадіжки від грабежу в способі вчинення злочину (крадіжка - таємне викрадення, а грабіж відкрите викрадення).

Викрадення вважається таємним, коли воно здійснюється:

1) за відсутності власника чи іншої особи;

2) у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

3) у присутності власника або іншої особи, але сам винний не усвідомлює цього моменту та вважає, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);

4) у присутності власника чи іншої особи, які через свій фізіологічний або психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) чи інші обставини не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки;

5) у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з певних підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо), однак вчинюване за таких обставин викрадення перестає бути таємним, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх " мовчання" про його дії;

6) особою, що не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим або іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винним з метою заволодіти майном чи його утримати, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - залежно від характеру насильства чи погроз - як грабіж чи розбій.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 р. " Про судову практику у справах про злочини проти власності".

Крадіжка є злочином з матеріальним складом. Вона вважається закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (наприклад, сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита. Разом з тим крадіжка буде закінченою тоді, коли винна особа вилучила майно, але була викрита і у зв'язку з цим позбавилася цього майна (наприклад, викинула викрадений предмет).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 185 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб. У статтях 185, 186 та 189-191 КК повторним визнається злочин, учинений особою, що раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину: 1) вчинення його з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185 КК); 3) вчинення його у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК); 4) вчинення його в особливо великих розмірах; 5) вчинення його організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК).

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. Житло - це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Інше приміщення - це різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо). Сховище - це певне місце чи територія, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо. Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).

Якщо незаконне проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища поєднане зі вчиненням крадіжки, кримінальну відповідальність за яку з огляду на вартість викраденого законом не передбачено, вчинене належить кваліфікувати за статтею 162 КК.

У статтях 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визнається з врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинено збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У статтях 185-191 КК у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. У статтях 185-187 та 189-191 КК в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка у 600 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

12. Грабіж (ст. 186 КК). Відмінність грабежу від розбою. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 10 „Про судову практику у справах про злочини поти власності”.

Стаття складається з п'яти частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Якщо при грабежі застосовується насильство, то додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину виступають здоров'я, психічна або фізична недоторканність людини. Предметом злочину є чуже майно.

Об'єктивна сторона грабежу (ч. 1 ст. 186 КК) передбачає відкрите викрадення чужого майна. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони грабежу є: 1) дія (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, що полягає в заволодінні винним чужим майном; 3) причиновий зв'язок між дією та наслідком, а також 4) спосіб вчинення злочину, який характеризується відкритістю.

Викрадення вважається відкритим, коли воно: а) здійснюється у присутності власника або іншої особи і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій; б) вчиняється винним, який помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою; в) було помічене власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжується винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Грабіж є злочином з матеріальним складом. Він вважається закінченим з моменту протиправного вилучення майна і отримання винним реальної можливості розпорядитися чи користуватися таким майном (сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 186 КК) є вчинення його: 1) з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) з погрозою застосування такого насильства; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб.

Зокрема, насильство, що може бути застосоване під час грабежу та кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186 КК, не має бути небезпечним для життя і здоров 'я потерпілого. Під таким насильством слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння (п. 5 ППВСУ " Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 6 листопада 2009 р. № 10). Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Не утворюють насильства при грабежі (ч. 2 ст. 186 КК) викрадення способом " хапка" (хапання) чи " висмикування" відповідного чужого майна (наприклад, сумки, яку тримає у руці потерпілий), оскільки винна особа за таких умов застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

Насильницькі дії при грабежі можуть застосовуватись і для утримання майна, викраденого без застосування насильства. Кваліфікується такий злочин загалом за ч. 2 ст. 186 КК. Якщо ж грабіжник під час затримання залишив вилучене майно та застосував насильство, щоб уникнути затримання, то він відповідатиме за замах на грабіж за ч. 2 ст. 15 КК та відповідною частиною ст. 186 КК, а за наявності заподіяних під час ухилення від затримання тілесних ушкоджень - за відповідний злочин проти життя та здоров'я особи за сукупністю злочинів.

Погроза застосування насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров 'я потерпілого - це психічне насильство, яке полягає в залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186); 3) у великих розмірах (ч. 4 ст. 186); 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою (ч. 5 ст. 186).

Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак грабежу див. у примітці до ст. 185 КК.

Відмінність грабежу від розбою полягає передусім в моменті закінчення злочину, способі вчинення злочину та в характері й ступені насильства. Зокрема, якщо склад грабежу є матеріальним, то розбою - усіченим. Спосіб вчинення грабежу носить відкритий характер, а спосіб вчинення розбою полягає в нападі (як відкитому, так і прихованому, тобто вчиненого, наприклад, із засідки). Насильство (як фізичне, так і психічне), яке може бути застосоване під час грабежу, не повинно бути небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. Навпаки при розбої застосовується насильство, яке є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. При цьому оцінка небезпечності насильства, яке виявляється в погрозі, а звідси й розмежування грабежу і розбою, повинна проводитися не стільки на суб'єктивному сприйнятті небезпечності потерпілим, скільки на об'єктивних критеріях і з урахуванням дійсності, реальності й характеру можливого насильства. Наприклад, показування винним кулака чи замахування ногою є, безумовно, погрозою, але реалізація її у вигляді ударів рукою чи ногою в принципі не містить загрози життю і здоров'ю (грабіж), а демонстрація ножа або пістолета ні у кого не викличе сумніву щодо небезпечності цих предметів для життя і здоров'я потерпілого (розбій).

13. Розбій (ст. 187 КК). Відмінність розбою від вимагання. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 10 „Про судову практику у справах про злочини проти власності”.

Об'єктивна сторона розбою (ч. 1 ст. 187 КК) полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Небезпечне для життя чи здоров 'я насильство - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо (п. 9 ППВСУ " Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 6 листопада 2009 р. № 10).

Погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров'я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки).

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186 КК або за відповідною частиною ст. 187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння будь-якого із цих наслідків. Вказане стосується і випадків застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) під час вимагання.

Злочин є закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном (усічений склад).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою заволодіння чужим майном.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 187 КК) є вчинення його: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину мають місце тоді, коли напад: 1) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187 КК); 2) спрямований на заволодіння майном у великих розмірах; 3) спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах; 4) вчинений організованою групою; 5) поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК).

Слід мати на увазі, що у випадках, коли розбій вчинено разом із злочинами, за які встановлено більш сувору відповідальність, ніж за розбій, або такими, які не охоплюються змістом диспозиції ст. 187 КК (позбавлення життя, наприклад, виходить за межі поняття небезпечного для життя чи здоров'я насильства), кваліфікація відбувається за сукупністю злочинів. Тому умисне вбивство, вбивство з необережності, тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, вчинені під час розбійного нападу, підлягають кваліфікації за відповідною частиною ст. 187 та за п. 6 ч. 2 ст. 115, або ч. 1 ст. 119, або ч. 2 ст. 121 КК.

Відмінність розбою від вимагання. При відмежуванні розбою від вимагання слід виходити з того, що при розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування при вчиненні вимагання майна, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимога передати майно, поєднана з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до потерпілого або до близьких йому родичів у майбутньому, якщо майно не буде передане, кваліфікуються за ст. 189 КК.

14. Вимагання (ст. 189 КК). Відмінність вимагання від розбою. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 10 „Про судову практику у справах про злочини проти власності”.

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину виступають здоров'я, психічна або фізична недоторканність людини, її особиста свобода. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину виступають життя, честь, гідність людини тощо. Предметом злочину є чуже майно, а предметом відносин власності може бути право на майно (документ, що дозволяє отримати у свою власність майно, наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо) й будь-які дії майнового характеру (виконання певних робіт або надання певних послуг, приміром, ремонт квартири, будівництво гаража, примушування відвезти на транспортному засобі в певне місце без матеріальної винагороди тощо).

Об'єктивна сторона вимагання (ч. 1 ст. 189 КК) виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Таким чином, діяння виражається в незаконній вимозі - викладеній у рішучій формі пропозиції винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу чужого майна, права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру.

Спосіб вимагання - це погроза заподіяння потерпілому або його близьким родичам певної шкоди, зміст якої може бути різним. Ст. 189 КК називає чотири види погроз: 1) погроза насильством; 2) погроза обмеженням прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в темниці. При цьому погроза має бути дійсною, а не уявною, сама ж форма погрози вирішального значення не має (вона може бути висловлена усно, письмово, телефоном, через електронну пошту, через інших осіб тощо).

Погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя, макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров'я. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в майбутньому.

Злочин є закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети (формальний склад).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. При цьому винний має на меті незаконно одержати чуже майно, право на нього чи домогтися вчинення потерпілим дій майнового характеру.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 189 КК) є вчинення вимагання: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб;

3) службовою особою з використанням свого службового становища;

4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 5) з пошкодженням чи знищенням майна; 6) що завдало значної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину мають місце тоді, коли вимагання: 1) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи; 2) завдало майнової шкоди у великих розмірах (ч. 3 ст. 189 КК); 3) завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах; 4) вчинене організованою групою; 5) поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189 КК).

Вимагання, поєднане з пошкодженням чи знищенням майна, має місце тоді, коли у зв'язку з пред'явленою вимогою робиться непридатним майно, у збереженні якого зацікавлений потерпілий. Такі дії можуть бути доказом, що підкріплює раніше висловлену вимогу, або вчинками, що безпосередньо супроводжують майнову вимогу. Для кваліфікації вимагання, поєднаного з пошкодженням або знищенням майна, не потрібно, щоби потерпілому цими діями було завдано значної шкоди, і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 194 КК такі дії не потребують. Але якщо знищення або пошкодження майна вчинене шляхом підпалу, вибуху або іншим загально-небезпечним способом, такі дії потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 КК.

15. Шахрайство (ст. 190 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 „Про судову практику у справах про злочини проти власності”.

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Предмет злочину - чуже майно. Предметом відносин власності може бути право на майно (документ, що дозволяє отримати у свою власність майно, наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Об'єктивна сторона шахрайства (ч. 1 ст. 190 КК) полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий (власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої перебуває майно) добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман - це повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин (зрозуміло, що повідомлення потерпілому про такі відомості чи обставини було обов'язковим, що вводить потерпілого в оману). Зловживання довірою - це недобросовісне використання винною особою довіри потерпілого з метою викликати в останнього впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього.

Злочин є закінченим з моменту фактичного одержання винним чужого майна чи права на нього (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 190 КК) є вчинення шахрайства: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) що завдало значної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення шахрайства: 1) у великих розмірах; 2) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК); 3) в особливо великих розмірах; 4) організованою групою (ч. 4 ст. 190 КК).

Незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки - це обманне використання можливостей і засобів такої техніки, пов'язане з умисним уведенням (закладанням) в її електронну систему неправдивих (завідомо помилкових) даних, що надає можливість шахраю отримати певну суму чужих грошей (наприклад, " зламування" коду електронної системи банківських операцій і введення команди на переведення певної суми грошей на поточний рахунок зловмисника). Через такого роду операції відбувається спотворення істинної інформації або вона отримує новий зміст з метою введення в оману потерпілу особу.

Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак шахрайства див. у примітці до ст. 185 КК.

Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.

Якщо при цьому винна особа схилила певну особу до замаху на давання хабара, її дії слід кваліфікувати також за відповідною частиною статті 15 та відповідною частиною статті 369 КК з посиланням на частину четверту статті 27 КК.

Якщо обман чи зловживання довірою при шахрайстві полягають у вчиненні іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 190 КК і статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення, привласнення, пошкодження та підроблення документів, штампів і печаток з метою подальшого їх використання при шахрайстві, використання при шахрайстві завідомо підробленого документа, а також зловживання владою чи службовим становищем потребують додаткової кваліфікації відповідно за статтями 353, 357, 358 та 364 КК.

Окремої кваліфікації за статтею 290 КК при шахрайстві потребують також дії винної особи, яка знищила, підробила або замінила номери вузлів та агрегатів транспортного засобу.

Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї (ст. 362 КК).

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є врегульовані законодавством суспільні відносини, що забезпечують безпеку комп'ютерної інформації та нормальне функціонування ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок обробки інформації в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах чи мережах електрозв'язку.

Предмет злочину: 1) інформація, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації (див. поняття " комп'ютерна інформація" при розгляді ст. 361 КК); 2) носії комп'ютерної інформації - це фізичні об'єкти, поля та сигнали, хімічні середовища, нагромаджувачі даних у інформаційних системах (наприклад, жорсткі магнітні диски чи дискети різних типів, гнучкі магнітні диски, оптичні диски, пристрої з флеш-пам'яттю тощо).

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні двох видів діянь: 1) несанкціоновані зміна, знищення або блокування інформації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах чи комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації (ч. 1 ст. 362 КК); 2) несанкціоновані перехоплення або копіювання інформації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації (наслідком такого діяння є витік цієї інформації) (ч. 2 ст. 362 КК).

Несанкціонована зміна інформації - це вчинена без дозволу власника будь-яка її модифікація, тобто переробка, перекручення, викривлення, порушення цілісності тощо (наприклад, реорганізація бази даних, видалення або додавання записів бази даних, переклад даних з однієї мови на іншу тощо). Несанкціоноване знищення інформації - це вчинене без дозволу власника повне або часткове видалення інформації з її носіїв, внаслідок чого інформація перестає існувати на певному носії в повному чи обмеженому обсязі та стає непридатною для задоволення інформаційних потреб. Несанкціоноване блокування інформації - це вчинене без дозволу власника припинення доступу до інформації в автоматизованих системах. Несанкціоноване перехоплення інформації - це вчинене без дозволу власника збирання та записування інформації, в процесі її обробки в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах та комп'ютерних мережах (наприклад, встановлення реєстраторів інформації, відтворення стертих файлів тощо). Несанкціоноване копіювання інформації - це вчинене без дозволу власника її відтворення у електронному вигляді, перенесення на інший носій інформації.

Злочин є закінченим з моменту настання для власників інформації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах чи комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, одного із зазначених наслідків: несанкціонованої зміни інформації, несанкціонованого знищення інформації, несанкціонованого блокування інформації (ч. 1 ст. 362 КК) або витоку інформації (ч. 2 ст. 362 КК).

Суб'єкт злочину - спеціальний (фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку та має право доступу до інформації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації у зв'язку із займаною посадою або спеціальними повноваженнями).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Кваліфікуючими ознаками діянь, передбачених частинами 1 та 2 ст. 362 КК (ч. 3 ст. 362 КК), є вчинення їх: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної шкоди (згідно з приміткою до ст. 361 КК).

43. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК). Відмінність від перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 „Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень”.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 " Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень"

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми, а також із примітки, що має чотири пункти. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій.

Об'єктивна сторона зловживання владою або службовим становищем (ч. 1 ст. 364 КК) має три обов'язкові ознаки: 1) діяння - використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, яке полягає у певних діях чи бездіяльності суб'єкта; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; 3) причиновий зв'язок між діянням і наслідками.

Зловживання владою - це умисне використання службовою особою, яка здійснює функції представника влади, свого службового становища всупереч інтересам служби. Зловживання службовим становищем - це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних з її посадою. Словосполучення " всупереч інтересам служби" означає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов'язками, діє всупереч їм, не звертає уваги на службові інтереси.

Істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб - це як матеріальна шкода, так і шкода нематеріального характеру. Відповідно до п. 3 прим. до ст. 364 істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в 100 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Істотна шкода, якщо вона має нематеріальний вимір, - це оцінне поняття, яким, зокрема, охоплюється порушення політичних, трудових, житлових та інших прав і свобод людини і громадянина, підрив авторитету і престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадського порядку, створення обстановки, що утруднює установі, організації, підприємству здійснення основних функцій тощо.

Злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний (службова особа). Згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Представники влади - це працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також постановляти рішення, обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їхньої відомчої належності чи підлеглості (наприклад, народні депутати України, депутати Верховної Ради АРК, депутати місцевих рад, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ, працівники міліції та податкової міліції, інспектори державних інспекцій, лісничі, військові коменданти тощо). Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (наприклад, такі функції виконують керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники, особи, які керують ділянками робіт тощо). Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо), які, зокрема, здійснюють начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їхні заступники, завідувачі складів, магазинів, підприємств побутового обслуговування населення, їхні заступники, керівники відділів цих підприємств, відомчі ревізори та контролери тощо.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною (або змішаною) формою вини та спеціальним мотивом (корисливим мотивом, іншою особистою заінтересованістю винної особи або її бажанням задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб).

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 364 КК) є спричинення ним тяжких наслідків. Поняття " тяжкі наслідки" відрізняється від поняття " істотна шкода" більшим ступенем суспільної небезпеки і може полягати у матеріальній, фізичній, моральній шкоді тощо. Відповідно до п. 4 прим. до ст. 364 тяжкими наслідками, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у 250 та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкі наслідки, не пов'язані з матеріальними збитками, - це оцінне поняття, яким, зокрема, охоплюється: повний розвал діяльності підприємства; катастрофа; масове отруєння людей; смерть однієї чи більше осіб; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи декільком особам; наслідки, які суттєво ускладнюють відносини з іншими державними або міжнародними організаціями та підривають авторитет держави або її окремих органів на міжнародній арені тощо.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 364 КК) є вчинення його працівником правоохоронного органу.

Необхідно відмежовувати перевищення влади або службових повноважень від зловживання владою або службовим становищем. В останньому випадку службова особа незаконно, всупереч інтересам служби використовує надані їй законом права і повноваження (ст. 364 КК). Під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти: а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов; в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти (п. 5 згаданої Постанови). Відмінність також полягає в мотивах вчинення цих злочинів.

44. Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК). Відмінність від зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 „Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень”.

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом злочину є охоронювані законом блага людини, здоров'я і гідність особи тощо.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 365 КК) характеризується трьома обов'язковими ознаками: 1) діянням - перевищенням влади або службових повноважень через вчинення активних дій, які виходять за межі наданих суб'єкту прав чи повноважень; 2) наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; 3) причиновим зв'язком між діянням і наслідками.

Перевищення влади - це випадки, коли службова особа, яка є представником влади, при виконанні своїх функцій виходить за межі наданих їй повноважень або діє при цьому незаконними методами. Перевищення службових повноважень - це дії службової особи, яка не є представником влади, коли при здійсненні наданих їй функцій вона виходить за межі своїх повноважень або застосовує при цьому незаконні методи.

Судова практика найбільш характерними випадками перевищення влади або службових повноважень визнає:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти (абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 " Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень" ).

Про поняття істотної шкоди, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, див. п. 3 примітки до ст. 364 КК. Істотна шкода, не пов'язана з матеріальними збитками, є оцінним поняттям (див. аналіз ст. 364 КК).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарань за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 " Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень".

Злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди охоро-нюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний (службова особа - див. п. 1 примітки до ст. 364 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною (або змішаною) формою вини. При цьому діяння може бути вчинене лише умисно, а щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 365 КК) є супроводження його: 1) насильством (фізичним насильством - незаконним позбавленням волі, заподіянням удару, побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчиненням мордування; психічним насильством - створенням реальної загрози заподіяння фізичного насильства або інших насильницьких дій щодо потерпілого чи його близьких родичів тощо); 2) застосуванням зброї (передбачає не тільки заподіяння нею тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу зброєю); 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (дії, що завдають йому фізичного болю і моральних страждань).

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 365 КК) є спричинення ним тяжких наслідків. Про поняття тяжких наслідків, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, див. п. 4 примітки до ст. 364 КК. Тяжкі наслідки, не пов'язані з матеріальними збитками, є оцінним поняттям (див. аналіз ст. 364 КК).

45. Одержання хабара (ст. 368 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2004 р. № 5 „Про судову практику в справах про хабарництво”.

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки, яка має чотири пункти. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій. Предметом злочину є хабар - незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, зокрема вилучене з вільного обігу (гроші, цінності та інші речі), право на майно (документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних або ремонтних робіт тощо). Навпаки, не є предметом злочину послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру (похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 368 КК) полягає в одержанні хабара у будь-якому вигляді (це - прийняття службовою особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу).

Способи одержання хабара можуть бути різними, однак можна вирізнити дві основні форми: 1) просту (полягає у безпосередньому врученні предмета хабара службовій особі, її рідним чи близьким, передачі його через посередника чи третіх осіб); 2) завуальовану (факт одержання хабара маскується у зовні законну угоду і має вигляд цілком законної операції: укладення законної угоди, нарахування й виплата заробітної плати чи премії, оплата послуг, консультації, експертизи тощо).

Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 " Про судову практику у справах про хабарництво".

Злочин є закінченим з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара (формальний склад). При цьому не має значення, чи одержала службова особа хабар для себе особисто чи для близьких їй осіб (родичів, знайомих тощо).

Суб'єкт злочину - спеціальний (службова особа - див. п. 1 примітки до ст. 364 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 368 КК) є вчинення його: 1) у великому розмірі (це такий хабар, що у 200 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян); 2) службовою особою, яка займає відповідальне становище (особи, зазначені у п. 1 прим. до ст. 364, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України " Про державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їхніх структурних підрозділів та одиниць); 3) за попередньою змовою групою осіб, тобто якщо злочин спільно вчинили декілька службових осіб (дві чи більше), які заздалегідь, тобто до його початку, про це домовилися (як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання); 4) повторно (у статтях 368 і 369 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями); 5) у поєднанні з вимаганням хабара (вимагання службовою особою хабара із погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 368 КК) є вчинення його: 1) в особливо великому розмірі (це такий хабар, що у 500 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян); 2) службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (особи, зазначені в ч. 1 ст. 9 Закону України " Про державну службу", та особи, посади яких згідно із ст. 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій).

46. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 КК). Конституційні положення щодо захисту свободи та особистої недоторканності людини. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 „Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства”.

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя в державі. Безпосередній об'єкт злочину - правосуддя в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту чи тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу й особисту недоторканність. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину є честь і гідність особи, її життя та здоров'я, майнові блага. Потерпілі від злочину - підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок і потерпілий.

Об'єктивна сторона злочину виявляється в незаконному: /) затриманні; 2) приводі (ч. 1 ст. 371 КК); 3) арешті; 4) триманні під вартою (ч. 2 ст. 371 КК).

Незаконним вважається здійснення вказаних діянь не на підставах або не в порядку, що регламентується КПК і Законом України " Про попереднє ув'язнення" від 30 червня 1993 р. (наприклад, привід або затримання без складання відповідних процесуальних документів; арешт без рішення судді; тримання під вартою після закінчення передбаченого законом строку затримання чи арешту тощо).

Затримання у кримінально-процесуальному порядку застосовується до особи, котра підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, і полягає в позбавленні її волі на строк до 72 годин. Привід - це захід процесуального примусу, що передбачає примусове доправлення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого чи свідка ОВС та військовою службою правопорядку в ЗС України (щодо військовослужбовців і працівників ЗС України) до органу дізнання, слідчого, прокурора чи в суд. Арешт (взяття під варту) - це запобіжний захід, який застосовується лише у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки (у виняткових випадках цей запобіжний захід може застосовуватись у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більший від трьох років). Незаконне тримання під вартою наявне у випадку порушення строків тримання під вартою або порушення порядку продовження таких строків, а також при триманні під вартою, коли вже немає необхідності в запобіжних заходах узагалі чи в застосуванні саме цього запобіжного заходу.

Злочини, передбачені частинами 1 і 2 ст. 371 КК, є закінченими з моменту вчинення передбачених у них дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину спеціальний - службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо незаконного тримання під вартою - також начальник місця попереднього ув'язнення.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 3 ст. 371 КК): /) спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, самогубства особи чи замаху на самогубство, тяжкого захворювання, позбавлення життя підозрюваного чи обвинуваченого іншими затриманими або ув'язненими тощо); 2) вчинення його з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.

Інші службові особи, що вчинили зазначені дії, відповідають за ст. 365 КК. Приватні особи за вчинення тих же дій відповідають за ст. 146 КК. Завідомо незаконні затримання чи привід, арешт або тримання під вартою в сукупності з притягненням завідомо невинного до кримінальної відповідальності кваліфікуються за статтями 371 і 372 КК.

Структура Кримінального кодексу України та його статей. Види диспозицій і санкцій.

Структурно кримінальне законодавство України складається з двох частин: Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і КК. Кожна частина КК поділяється на глави: у Загальній частині їх 5, в Особливій – 11. Кожна глава має назву та об‘єднує сукупність статей, які теж мають назви. У свою чергу, майже кожна стаття складається з частин, якими є кожен окремий абзац статті. Деякі статті чи їх частини складаються з пунктів, які мають літерні або цифрові позначки. При посиланні на закон вказуються й індекси цих пунктів. Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів буде кваліфікуватися за п.”а” ст.93, призначення покарання за злочин, вчинений за обтяжуючих обставин – у стані сп‘яніння, буде мотивуватися з посиланням на п.11 ст.41, а якщо злочин було вчинено за наявності пом‘якшуючих обставин, наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, то таке мотивування буде з посиланням на п.6 ч.1 ст.40. Деякі статті КК мають дуже специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, які роз‘ясняють певні терміни закону і теж можуть мати частини (абзаци). Наприклад, у ст.81 є примітка, яка в ч.1 вказує критерії визнання вчиненого розкрадання державного або колективного майна повторним, а в ч.2 та ч.3 визначає поняття розкрадання у великому та особливо великому розмірах. Водночас пояснення термінів, що вживаються у кримінальному законі, дається і в окремих частинах (абзацах) певної статті Особливої частини КК. Наприклад, у ч.3 ст.164 дається визначення таких понять, як істотна шкода та тяжкі наслідки, якщо вони були спричинені злочинними діями посадової особи; в ч.4 ст.164 – визначається великій розмір хабара; в ч.5 ст.164 – розкривається поняття повторного злочину, вчиненого посадовою особою, а в ч.6 ст.164 дається визначення понять вимагання хабара. У кінці КК – перелік майна, що не підлягає конфіскації.

Якщо після прийняття КК його доповнюють новими нормами, то вони включаються до КК у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, з о

бов‘язковою вказівкою додаткового цифрового індексу, що теж має порядковий номер.

Кримінально-правова норма, яка і всяка правова норма, має трьохланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми ж Загальної частини санкцій не містять.

Диспозиції в кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, а інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини. Для з‘ясування цих ознак користуються моделлю складу злочину, за якою законодавець описує будь-який злочин. Отже, диспозиції в Особливій частині побудовані за принципом логічної норми. Для опису ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із 4-х видів диспозицій: просту, описову, відсильну, бланкетну. Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту (ст.98 вбивство з необережності). Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст, дає його визначення (ст.56- вичерпний перелік дій, характерних для держаної зради; ч.1 ст.140 - поняття крадіжки індивідуального майна громадян). Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. При цьому використовуються один з варіантів: 1) наступна частина певної статті починається зі слів “ті ж дії…”, а далі вказуються обставини, що збільшують ступінь небезпечності даного злочину (напр. ч.2 ст.177 завідомо неправдивий донос); 2) називається вид злочину, суть якого визначена у першій частині статті, а далі вказуються обтяжуючі обставини (напр. ч.2 ст.140). У деяких статтях дається відсилання до іншої статті КК (напр. ст.215-2 до ст.215). Іноді ж відсилання до іншої статті може стосуватися виключення певних більш небезпечних способів вчинення даного злочину (умисне вбивство за ст.94 вважається таким лише тоді, коли воно вчинене без вказаних у ст.93 ознак). Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів (напр. ст.219 порушення правил при проведенні будівельних робіт, для з‘ясування змісту злочинного діяння у кожному окремому випадку треба звертатися до відповідних нормативних актів, що містять будівельні правила або правила експлуатації будівельних механізмів; ст.109 незаконне проведення аборту – ст.50 Основ законодавства про охорону здоров‘я, де визначається поняття аборту та умови його проведення).

Санкції, що як структурна частина Особливої частини КК використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні. Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду, наприклад, позбавлення волі у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижню межу, але обов‘язково вказуючи його верхню межу (напр. ст.94 від 7 до 15 років – верхня і нижня межі). Якщо ж текстуально нижча межа санкції не вказана, то нижча межа покарання певного виду встановлюється на певної статті Загальної частини КК, яка регламентує даний вид покарання (напр. ч.1 ст.140 – для визначення нижчої межі покарання необхідно звернутися до ст.25 позбавлення волі від 3х місяців, та ст.29 виправні роботи від 2х місяців, це і будуть мінімальні строки для ч.1 ст.140). Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне (напр. ст.126 образа: виправні роботи до 1 року, штраф від 30 до 80 мінімальних зарплат, або громадська догана).

В історії радянського кримінального законодавства відомі інші види санкцій: 1)невизначена – строки покарання не визначались; 2) абсолютно визначена – строк покарання встановлювався конкретно, напр., позбавлення волі на три роки за хуліганство; 3) відсильна – запозичала вид і розмір покарання для певних видів злочинів з інших статей КК.

В окремих випадках, прямо передбачених нормами Загальної частини КК, може відбутися зміна тих обсягів (меж) санкцій, які зазначені в статтях Особливої частини кримінального закону. Така зміна можлива на підставі норм Загальної частини КК за вироком суду або за актом помилування (ч.1 ст.25 КК).

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 447; Нарушение авторского права страницы