Готування до злочину. Відмінність готування до злочину від виявлення умислу.

Готуванням до злочину, згідно з ч. 1 ст. 14 КК, визнається підшукання або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

 

Готування до злочину має такі основні об'єктивні ознаки:

 

1) підготовчі діяння передують безпосередньому вчиненню злочинного діяння, передбаченого диспозицією норми Особливої частини КК України;

 

2) підготовчі діяння є суспільно небезпечними, тому що створюють умови для заподіяння шкоди суспільним відносинам;

 

3) підготовчі діяння віддалені в часі від безпосереднього вчинення злочину;

 

4) підготовчі діяння віддалені, зазвичай, і в просторі від безпосереднього вчинення злочину;

 

5) підготовчі діяння не охоплюються об'єктивною стороною задуманого злочину, відповідальність за який передбачено нормою Особливої частини КК України;

 

6) підготовчі діяння утворюють лише умови для настання суспільно небезпечних наслідків;

 

7) предмети, засоби, знаряддя, що підшуковувались або були виготовлені чи видозмінені, повинні мати визначене призначення, тобто, за їх допомогою особа планує вчинити конкретний злочин;

 

8) підготовчі діяння не ставлять під реальну загрозу об'єкт злочину. Виникає тільки ймовірність завдання шкоди об'єктові. Підготовчі діяння віддалені від об'єкта злочину проміжками часу;

 

9) особливістю готування до злочину є те, що воно вчиняється, як правило, шляхом дії, хоча можлива й бездіяльність (не включення сигналізації охоронцем банку для полегшення доступу до сховища інших співучасників);

 

10) при готуванні до злочину злочинна діяльність не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного. Якщо умисел на злочин винний повністю реалізував, то скоєне слід кваліфікувати як закінчений склад злочину, стадія готування взагалі не виділяється.

 

Готування до злочину має такі основні суб'єктивні ознаки:

 

1) підготовчі діяння завжди вчиняються умисно. Цілеспрямованість діяння винного визначається бажаними для винного злочинними наслідками, тобто, готування до злочину завжди скоюється з прямим умислом;

 

2) наявність в особи при вчиненні підготовчого діяння найближчої мети - створення можливості для заподіяння суспільно небезпечної шкоди об'єктові кримінально-правової охорони та кінцевої мети - вчинення надалі певного злочину, передбаченого Особливою частиною КК України;

 

 

3) причини, які зумовлюють те, що готування до злочину рідко тягне кримінальну відповідальність: труднощі виявлення готування до злочину (латентність); невеликий ступінь суспільної небезпечності, внаслідок чого такі діяння не є злочинними.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готування до злочину поділяється на такі види: підшукування засобів або знарядь для вчинення злочину; пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; підшукування співучасників; змова на вчинення злочину; усунення перешкод; інше умисне створення умов для вчинення злочину.

 

Підшукування засобів або знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку засобів або знарядь для вчинення злочину тощо. Спосіб підшукування засобів чи знарядь може бути як злочинним, так і незлочинним. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, що полегшують вчинення злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його вчинення (наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування тощо).

 

Знаряддя вчинення злочину - це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Засоби та знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені лише для досягнення злочинної мети (наприклад, виготовлена отрута для вбивства) чи використовуватися й для інших потреб (наприклад, папір та фарби для підробки грошей і для живопису).

 

Пристосування засобів або знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії з виготовлення чи зміни предметів, унаслідок яких вони стають придатними, більш зручними або більш ефективними для відповідного застосування.

 

Підшукування співучасників - це будь-які дії з притягнення, залучення до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача чи пособника.

 

Змова на вчинення злочину - це згода двох або більшої кількості осіб на спільне вчинення злочину.

 

Усунення перешкод - це усунення перепон, які заважають вчиненню злочину.

 

Нарешті, інше умисне створення умов для вчинення злочину -

 

це різноманітні діяння, що створюють можливість для вчинення злочину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо). Слід мати на увазі, що поняттям умисного створення умов для вчинення злочину охоплюються всі зазначені в законі підготовчі діяння, названі законодавцем через їх найбільшу поширеність.

 

 

Відмежування готування до злочину від виявлення умислу:

 

а) під виявленням умислу розуміють прояв у тій чи тій формі (усно, письмово, якось інакше) наміру вчинити певний злочин. Відповідно до ст. 11 КК злочином є передбачене Кодексом суспільно небезпечне, винне діяння (дія чи бездіяльність), учинене суб'єктом злочину;

 

б) при виявленні умислу ще немає власне дії чи бездіяльності, тому виявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину й не тягне за собою кримінальної відповідальності;

 

в) від прояву умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивства, погроза знищення майна, заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку тощо (наприклад, статті 129, 195, 295 КК та ін.). У цих випадках карається не власне умисел, а суспільно небезпечне діяння (погроза чи заклики), навіть якщо особа й не мала наміру надалі реалізувати погрозу чи заклики, бо в такому разі спричиняється безпосередня шкода особистій або громадській безпеці, громадському порядку.

 

Наведене свідчить про те, що прояв умислу на вчинення злочину - з одного боку та погроза вчинити злочин або заклики до вчинення злочину - з другого - це різні поняття. У першому випадку кримінальної відповідальності немає, у другому вона наявна тоді, коли це передбачено певною кримінально-правовою нормою Особливої частини КК.

 

8. Замах на злочин та його види. Добровільна відмова при незакінченому злочину та її відмінність від діяльного каяття.

Замахом на злочин, згідно з ч. 1 ст. 15 КК, є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

 

Об'єктивні ознаки замаху на злочин:

 

1) вчинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину;

 

2) в часі відбувається після готування до злочину;

 

3) є логічним продовженням створення умов для вчинення злочину;

 

4) діяння є суспільно небезпечними, тому що відбувається створення реальної загрози для заподіяння шкоди суспільним відносинам або така шкода завдається частково;

 

5) діяння частково чи повністю (при цьому відсутні наслідки в матеріальному складі злочину) охоплюються об'єктивною стороною задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК;

 

6) діяння безпосередньо наближено до об'єкту злочину. Шкода об'єкту злочину замахом або не спричиняється, або спричиняється лише частково.

 

7) особливістю замаху є те, що він вчинюється шляхом діяння (дії чи бездіяльності).

 

8) при замаху на злочин злочинна діяльність не доводиться до кінця з причин, що не залежать від волі винного;

 

9) замах на злочин охоплює попередні дії по створенню умов для вчинення злочину (готування до злочину).

 

Замах на злочин має такі основні суб 'єктивні ознаки:

 

1) діяння вчинюється з прямим умислом. Раніше КК 1960 р. спеціально не передбачало, що при цьому має місце прямий умисел. Мова йшла про умисні дії без конкретизації виду умислу;

 

2) наявність у особи при вчиненні діяння мети - доведення злочину до кінця, тобто виконання в повному обсязі об'єктивної сторони задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК.

 

 

З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та настання вказаних наслідків. Так згідно п. 4 постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 " Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи" замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).

 

Види замаху: закінчений, незакінчений та непридатний замах.

 

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК).

 

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15 КК).

 

Непридатний замах поділяється на замах при помилці в об'єкті злочину і замах з непридатними засобами.

 

Замаху при помилці в об'єкті злочину властиво те, що безпосередньому об'єкту, на спричинення шкоди якому спрямовано умисел винного, шкода не спричиняється або навіть відсутня загроза спричинення шкоди (постріл у труп). Це відбувається у зв'язку з наявністю помилки в об'єкті злочину. За наявності помилки в об'єкті злочину дії винного слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу.

 

За замаху з непридатними засобами особа, яка здійснює замах, вважає, що засоби, які вона використовує, можуть спричинити злочинний результат (підкладання у машину несправної вибухівки). Але ці засоби є непридатними та об'єктивно не можуть спричинити бажані для винного злочинні наслідки.

 

Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Так, наприклад, згідно п. 23 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3 " Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами", якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використання вогнепальною зброю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК.

 

Відповідальність за замах із неконкретизованим умислом настає за фактично спричинену шкоду.

 

Відповідальність за замах із альтернативним умислом повинен визначатися відповідно до умислу на найбільш тяжкий злочин, але реально, в судово-слідчій практиці, настає за фактично спричинену шкоду.

 

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК).

 

За добровільної відмови особа звільняється від кримінальної відповідальності, а діяльне каяття є, зазвичай, обставиною, що пом'якшує покарання. Добровільна відмова може бути діянням, а діяльне каяття - завжди активна поведінка. Добровільна відмова можлива тільки за незакінченого злочину, а діяльне каяття - і за закінченого злочину. Добровільна відмова можлива від злочинів із прямим умислом, а діяльне каяття - і в необережних злочинах.

 

9. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі. Конституційні положення щодо дії закону про кримінальну відповідальність у просторі.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується, як правило, на двох основних принципах: територіальному і громадянства.

 

Територіальний принцип дії закону про кримінальну відповідальність сформульований у ст. 6 КК і полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України. Такими особами є громадяни України, іноземці (крім тих, стосовно яких питання про кримінальну відповідальність у випадку вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом), а також особи без громадянства.

 

Злочин вважається вчиненим на території України у випадках, коли: 1) він розпочатий і закінчений на території України; 2) він підготовлений за межами України, а діяння, що утворюють його, вчинені на території України; 3) суспільно небезпечні діяння були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України (наприклад, вибухівка закладена в поїзд Москва - Київ у Москві, а вибухнула в Конотопі).

 

Поняття території України визначається нормами державного та міжнародного права. Згідно зі ст. 1 Закону України " Про державний кордон України" державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

 

Поняттям " територія України" охоплюються: 1) суша, море, озера та інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, в т.ч. й над територіальними водами (територіальним морем); 2) військові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або портах іншої держави; 3)невійськові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі; 4) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи аеродромі іншої держави; 5) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та знаходяться поза її межами у відкритому просторі під розпізнавальним знаком України. Територіальна чинність кримінального закону України поширюється і на іноземні невійськові судна, які знаходяться у територіальних водах чи портах України. Згідно п. 5 ст. 28 згаданого Закону України прикордонні війська мають право знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

 

 

Принцип громадянства (національний) означає, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК). Якщо громадянин України або особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні, за вчинений за кордоном злочин зазнали кримінального покарання за межами України, то вони не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за ці злочини (ч. 2 ст. 7 КК). Це положення випливає зі ст. 61 Конституції

 

України, в якій сказано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

 

У кримінальному законодавстві вирізняють іще три додаткові принципи: універсальний (космополітичний), реальний та екстрадиції.

 

Універсальний принцип полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності у випадках, передбачених міжнародними договорами (ст. 8 КК).

 

Реальний принцип полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, підлягають кримінальній відповідальності за вчинені за її межами тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

 

Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без громадянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства, якщо України передасть відповідній договірній державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (принцип екстрадиції). Передача кримінального провадження передбачена Європейській конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р., до якої Україна приєдналася 22.09.1972 р., і яка набрала чинності для України 01.01.1996 р. Згідно ст. 2 Конвенції передача кримінального провадження полягає в тому, що одна держава передає іншій договірній державі " повноваження переслідувати в судовому порядку згідно зі своїм кримінальним законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої договірної держави".

 

Юрисдикція України може обмежуватись і стосовно виконання вироку щодо засуджених в Україні до позбавлення волі за вчинення злочину іноземних громадян певних договірних держав у випадках передачі Україною цих громадян договірній державі для виконання вироку (Конвенція про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 р. - Україна приєдналася 22.09.1995 р., чинна в Україні з 01.01.1996 р., учасники - 37 країн). Підстави для передачі засудженого для відбування покарання у державі, громадянство якої він має: 1) засудження іноземного громадянина українським судом за злочин, вчинений на території України, до позбавлення волі на такий строк який на момент отримання запиту іноземної держави про передачу засудженого становив би не менш як 6 місяців (ч. 2 ст. 2, п. " с" ч. 1 ст. 3 Конвенції); 2) наявність у засудженої особи громадянства договірної держави (п. " а" ч. 1 ст. 3 Конвенції); 3) добровільна згода засудженої особи щодо її передачі для відбування покарання у своїй державі або згода законного представника засудженої особи, якщо вона за віком або станом здоров'я не здатна прийняти самостійне рішення (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, п. " сІ" ч. 1 ст. 3 Конвенції); 4) вчинене засудженим діяння визнається злочином згідно з кримінальним законодавством держави винесення вироку і держави виконання вироку (п. " е" ч. 1 ст. 3 Конвенції).

 

 

Юрисдикція України може передаватись іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання на території цієї держави, засуджених в Україні за вчинення злочину і звільнених від покарання з випробуванням або умовно-достроково звільнених від покарання, для застосування цією державою до переданої особи визначених українським судом заходів, здатних сприяти виправленню і соціальній реабілітації цієї особи, та для здійснення контролю за її поведінкою і для застосування санкції (Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 30.11.1964 р., Україна приєдналася 22.09.1995 р., чинна для України з 01.01.1996 р., учасники 16 країн).

 

Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 22.01.1993 р. враховує при кваліфікації діяння або індивідуалізації покарання судимості за злочин, вчинений на території договірних країн, використання делегованих повноважень іншої договірної держави. Для цього (ст. 79 Конвенції) кожна із сторін щорічно сповіщає учасників Конвенції про обвинувальні вироки, що набули чинності, винесені її судами щодо громадян відповідної договірної сторони, одночасно пересилаючи відбитки пальців засуджених; надає відомості про судимість осіб, засуджених раніше їх судами (на запит).

 

10. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі - це

 

можливість застосування кримінального закону залежно від часу вчинення злочину. Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

 

Порядок набрання чинності законом про кримінальну відповідальність визначено у ст. 94 Конституції України. Відповідно до цієї статті, закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує та офіційно оприлюднює його. У цей же термін Президент України може скористатися правом вето і повернути закон з умотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо за повторного розгляду закон буде прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

 

Офіційне оприлюднення закону про кримінальну відповідальність є опублікування його в газетах " Голос України" й " Урядовий кур'єр", а також у журналах " Відомості Верховної Ради України", " Офіційний вісник України" та " Офіційний вісник Президента України". Днем оприлюднення закону про кримінальну відповідальність є дата першого опублікування його в будь-якому з названих видань (Указ Президента України 10 червня 1997 року № 503/97 " Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" ).

 

Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через 10 днів після дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено законом, але не раніше від дня його опублікування (ч. 1 ст. 4). Зміст цього положення й аналіз опублікованих законів свідчать про те, що новий закон може набрати чинності, по-перше, після 10 днів від дня його офіційного оприлюднення (опублікування); по-друге, від дня оприлюднення закону чи від строку, зазначеного у ньому. Наприклад, новий КК був прийнятий 5 квітня 2001 р., а набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Закони, в яких вказано день набрання ними чинності, застосовуються щодо діянь, учинених у цей день.

 

Припинення чинності закону про кримінальну відповідальність означає, що його норми не можуть застосовуватися до передбачених у ньому діянь.

 

Підставами припинення чинності законом про кримінальну відповідальність є:

 

1) скасування закону про кримінальну відповідальність;

 

2) заміна закону про кримінальну відповідальність іншим законом;

 

3) закінчення строку дії, на який закон був виданий.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: