Роль Конституції в нормотворчій діяльності

Сьогоднішній стан розвитку конституційного законодавства, яке є стрижнем державної правової системи, об’єктивно вимагає негайного системного та професійного вдосконалення сучасної, в широкому сенсі її розуміння, правотворчості. Новітні державницькі та політичні процеси, які спрямовані на конституційне реформування та сучасне оновлення якості вітчизняної законодавчої та нормативної бази, її гармонізація та приведення до міжнародних правових та технологічних стандартів, вимагає не тільки всебічного теоретичного дослідження, системного аналізу етапів законотворчої та відповідних стадій нормотворчої роботи, визначення її аксіологічних параметрів, але й виокремлення, праксеологічного вивчення такого важливого етапу конституційного та нормотворчого процесу, як нормопроектна діяльність.

У першу чергу, мова йде про важливі конституційні чинники, які мають перманентно супроводжувати національне державотворення через його правотворче, законодавче та організаційно-правове забезпечення.

 Звідси, перед конституційною доктриною, українською юридичною наукою та практикою правотворчості виникає важлива онтологічна проблема щодо належного нормотворчого та нормопроектного забезпечення діяльності основних конституційних суб’єктів правотворчості, насамперед, Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органу, Президента України, як глави держави, Кабінету Міністрів України, як виконавчого органу держави та системи інших представницьких та виконавчих органів влади, що знаходяться на її нижчих шаблях.

 Так, профільна юридична діяльність деяких зазначених державних органів підтверджується положеннями Конституції України. Наприклад, відносно Верховної Ради України, ст. 75 Основного Закону, встановлює, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. А в його ст. 91 зафіксоване, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу.

Схожими повноваженнями Конституцією наділяється й Президент України, який на основі та на виконання Конституції і законів України, видає укази і розпорядження, які є обов’язковими для виконання. Також ст. 93, закріплює за главою держави право законодавчої ініціативи, що загалом відповідає усталеній практиці держав-членів Європейського Союзу. Щодо аналогічних повноважень у сфері нормотворчої та нормопроектувальної діяльності Кабінету Міністрів України, ст. 117 Конституції України наділяє Уряд правом в межах своєї компетенції видавати постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання, а ст. 93 Конституції, також закріпляє за Кабінетом Міністрів України право законодавчої ініціативи.

Виходячи з систематичного аналізу закріплених у конституційний спосіб повноважень головних суб’єктів конституційної правотворчої сфери, слід зазначити, що нормопроектну діяльність у сучасному сенсі необхідно розуміти організаційно-правову складову, яка є спрямованою в першу чергу на створення ефективної моделі конституційної нормотворчості, законотворчості та законодавчої роботи.

Визначаючи сутність та конституційне значення нормопроектної діяльності, треба визнати, що як самостійна юридична категорія та правовий інститут, вона є багатоаспектним явищем, на яке спирається динаміка і розвиток конституційних законотворчих та правозастосовних процесів. Саме досліджуючи в такому вимірі нормопроектну діяльність та її методологічні основи, слід підкреслити, що вона є однією з первинних конституційних державницьких функцій в системі уповноважених органів, важливою складовою основних стадій суб’єктної правотворчості, а особливо законотворчості – створення законів.

Виходячи з зазначеного вище визначення, звернемо увагу на те, що сучасна місія закону, не тільки є інформативно-імперативною, а й регулятивною, тобто вона є спрямованою на безпосередньо керування поведінкою громадянина – суб’єкта суспільних відносин. Така реалізація нормативно-правових механізмів законів можлива лише завдяки логічно обґрунтованим, дефінітивно навантаженим, вдало розміщеним та писаним текстам (нормам та правилам), які є ієрархічно пов’язаними у конституційні нормативно-правові та законодавчі акти.

На фоні вітчизняного наукового дефіциту досліджень нормопроектної діяльності, представляється актуальним активізація аналізу теоретико-практичних характеристик нормопроектної діяльності у конституційній площині, яка становить підґрунтя для формування більш якісної системі конституційних нормативно-правових та законодавчих актів, підґрунтя для підвищення якості законодавчого процесу, що фактично виступає опосередкованою формою підвищення якості державного управління.

Отже, аналізуючи визначальну роль та значення конституційного нормопроектування, як самостійного правового інституту, на базі якого народжуються і втілюються нормотворчий і законотворчій досвід конституційних органів державної влади, слід відзначити необхідність дослідження й удосконалення принципів та правових засад організації нормопроектної діяльності, її стадій, проблем и перспектив практичної реалізації.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: