Система прав і свобод людини і громадянина

Суттєвою характеристикою правового статусу особи, його ядром і елементом, який створює систему статусу, є права, сво­боди та обов'язки особи.

Юридичні права та свободи є близькими й по суті тотожними поняттями. Закріплені в Конституції, вони визначають міру можливої поведінки, тобто межу, границі можливих дій, можливість користуватися благами для задоволення своїх потреб та інтересів. Юридичні обов'язки є мірою належної поведінки. Вони визначають вид і міру суспільно необхідної поведінки громадян, висувають обов'язкові вимоги до поведінки, дій особи.

Найбільш ґрунтовно питаннями прав людини в Україні займався М. Драгоманов. Він розглядав їх як основну складову політичної свободи (поруч із розвинутим самоврядуванням); умову успішного розвитку суспільного прогресу. М. Драгоманов створив цілісну концепцію прав людини, яка ґрунтувалася на здобутках західноєвропейської правової культури, основаної на античній традиції, конституційному законодавстві найбільш розвинених демократичних держав того часу і національних правових та історичних традиціях українського народу.

Створений М. Драгомановим конституційний проект " Вольный союз" — " Вільна спілка" — вперше в межах Російської ім­перії не тільки дав ґрунтовний перелік основних прав людини та громадянина, але й визначав гарантії їх реалізації та захисту. Це дало підстави відомому російському політичному діячеві П. Струве пізніше твердити, що М. Драгоманов був першим, хто дав " російській демократії широку й виразну політичну програму. Він перший зрозуміло й чітко пояснив російському суспільству смисл і значення конституційного порядку та, особливо, прав людини".

У своїй концепції прав людини М. Драгоманов зумів органічно поєднати політичні та громадянські права (що їх проголосили французька Декларація прав людини та громадянина й американський Білль про права), соціальні та економічні права, що перебували в центрі боротьби західноєвропейської соціал-демократії, та національні права представників усіх народів без поділу їх на історичні та неісторичні. У розумінні ролі та значення інституту прав людини М. Драгоманов не тільки виявився на рівні своєї епохи, а й зробив великий внесок у скарбницю світової правової думки, переконливо довівши, що права людини становлять єдиний комплекс взаємопов'язаних і взаємозумовлених політичних, громадянських, соціальних, економічних, національних, культурних та інших прав людини. Відсутність будь-яких із зазначених прав не тільки обмежує правовий статус особи, але й негативно впливає на розвиток суспільства загалом.

Конституційні права й свободи громадян України закріплені й гарантовані Конституцією України. Відповідно до принципу повної рівноправності їх надано всім громадянам незалежно від їхньої статі, національності, раси тощо. Вони забезпе­чуються суспільством і закріплюються Конституцією України юридичними, матеріальними, політичними й організаційними гарантіями. Конституційні гарантії прав і свобод громадян України — це передбачені Конституцією умови й засоби, що за­безпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод громадян України. Ці гарантії закріплені в розділі II Конституції України (статті 21—68).

Розміщення цього розділу після розділу " Загальні засади" й перед розділами про органи державної влади підкреслює його важливість і нове співвідношення людини та держави, що встановлюється статтею 3 Конституції України: людина ви­знається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положення Конституції України про права і свободи людини та громадянина повністю узгоджуються з відповідними положеннями ратифікованих Україною міжнародних правових актів — Загальної Декларації прав людини (1948 p.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Євро­пейської конвенції з прав людини (1950 р.) та інших договорів з прав людини Ради Європи.

До конституційних прав і свобод людини та громадянина належать громадянські (особисті), політичні, соціально-еко­номічні та культурно-духовні.

Громадянські (особисті) права і свободи людини та громадянина становлять основу правового статусу; їх закріплено в най­більшій кількості статей Конституції України. До них належать такі права: на життя, свободу і особисту недоторканність; недоторканність житла; охорону приватного життя; таємність листування й телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень; захист приватного життя особи; визначення національності; користування рідною мовою, а також сво­бода пересування й вибору місця проживання, свобода совісті (статті 27—35).

Перелічені громадянські права і свободи в науці конституційного права мають певні особливості: по суті вони є невід'ємними, природними правами людини, тобто кожного, і не пов'язані безпосередньо з належністю до громадянства країни; вони включають право на охорону гідності особи, що покладає відповідні обов'язки на державу та інших громадян і передбачає певну етику й законність поведінкидержавних службовців, їх уважне, чуйне ставлення до людей, що відповідає правовим приписам, а також вимоги до членів суспільства не порушувати права та свободи інших; особливо значущими і найвразливішими є права нанедоторканність особи, житла, приватного життя, таємність листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень. Вони належать до предмета ведення органів внутрішніх справ і тому заслуговують на пильну увагу.

Політичні права пов'язані з наявністю громадянства України та на відміну від громадянських (особистих) прав, адресованих Конституцією України " кожному", належать тільки громадянам. Реалізація цих прав дає змогу громадянам брати участь у політичному житті суспільства, в управлінні державою (статті 36, 38—40). Громадяни, асоційовані як народ, здійснюють владу, а окремий громадянин як індивід бере участь у цьому процесі. Стосовно політичних прав право-суб'єктність у повному обсязі настає з 18 років.

До політичних належить право брати участь в управлінні справами держави (як безпосередньо, так і через своїх пред­ставників). Формами безпосереднього здійснення громадянами політичної державної влади є референдуми, всенародні голосування з питань державного й місцевого життя, усі види участі у виборах до органів державної влади і місцевого само­врядування. Формами впливу громадян на політичну державну владу всіх рівнів є вплив виборців на своїх депутатів, вираз суспільної думки з усіх питань внутрішньої та зовнішньої політики.

До політичних прав належать також право на об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я на­селення, захисту прав і свобод інших людей; право збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи й де­монстрації, якщо про них завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування тощо.

Права та свободи, які належать до групи соціально-економічних, є основою всіх інших прав і свобод. Вони належать до та­ких важливих сфер життя, як власність, трудові відносини, здоров'я, відпочинок, і служать забезпеченню матеріальних, духовних, фізичних та інших соціально-значущих потреб й інтересів особи (статті 13, 14, 41, 42 — економічні; 43—49 — соціальні). їх реальність робить державу соціальною, яка забезпечує належний рівень життя людини, її вільний розвиток.

Самостійною групою конституційних прав і свобод людини та громадянина в системі прав і свобод, передбачених Конституцією України, є культурно-духовні. За змістом це суб'єктивні права людини в культурній (духовній, ідеологічній) сфері, певні можливості доступу до духовних здобутків свого народу й усього людства, їх засвоєння, використання, а також участі в подальшому їх розвитку.

До культурних прав і свобод належать право на освіту, свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (статті 53, 54 Конституції України).

Кожній людині має бути забезпечена можливість користуватися основними правами та свободами. Держава зобов'язана гарантувати реальне здійснення цих прав і свобод усіма доступними їй засобами. Чим вищий ступінь реалізації правового статусу особи, тим більшою мірою обмежується можливість сваволі з боку держави та її органів.

Гарантування прав і свобод людини — це свого роду зовнішній механізм обмеження влади, яка завжди намагається до саморозширення й посилення своєї присутності в усіх сферах людського життя.

Гарантії конституційних прав і свобод людини закріплені Конституцією України (статті 55—57, 59, 64). До них належать права на судовий захист, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, знання кожним своїх прав і обов'язків, правову допомогу, а також неприпустимість обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Основним засобом захисту прав людини в правовій державі повинен бути суд. Однак його діяльність сприяє додержанню законності й забезпечує охорону прав і свобод громадян лише тоді, коли він діє на основі принципів гуманізму, демократиз­му й законності.

Гарантії чинного в Україні правосуддя закріплені Конституцією України (статті 58, 60—63). До них належать принципи, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії; ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази; ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; принцип презумпції невинності, а також загальні принципи, пов'язані з визначенням статусу людини в процесі правосуддя.

Конституція України поряд із найважливішими правами та свободами людини та громадянина встановлює й конституційні обов'язки як громадян, так і кожного, хто постійно проживає чи перебуває на території України. Вони закріплені статтями 65—68. Стаття 65 встановлює обов'язок громадян України захищати свою Вітчизну, її незалежність та територіальну цілісність, шанувати її державні символи, а також обов'язок громадян України відбувати військову службу відповідно до закону. Стаття 66 зобов'язує громадян не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки, стаття 67 — сплачувати податки і збори в порядку й розмірах, встановлених законом.

Дуже важливою є стаття 68 Конституції України, яка встановлює, що кожен громадянин зобов'язаний неухильно до­держуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей; незнан­ня законів не звільняє нікого від юридичної відповідальності. Значення цієї статті поширюється на всі норми й положення Конституції України. По суті йдеться про формування в людей такої правосвідомості, завдяки якій кожне порушення чинних норм права розглядалося б як неординарна подія. Поряд із цим загальним приписом у ряді статей Конституції України міститься заборона здійснення тих чи інших дій, з якими можуть бути пов'язані особливо негативні наслідки для держави, суспільства, окремих організацій і громадян. Так, стаття 37 Конституції України зазначає, що не допускається створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, а в статті 43 наголошується, що використання примусової праці забороняється.

Здійснення прав і свобод людини та громадянина, зафіксованих у Конституції України, потребує реформування всієї системи права.

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться: