У чому ж полягає демократична природа ЗС України ?

По-перше, історичне призначення армії та інтереси її соціального складу збігаються. Тобто, армія створюється народом, складається із його представників і захищає їх інтереси.

По-друге, демократизм нашої армії полягає в тому, що зміст соціально-політичних, організаційних принципів військового будівництва відображає загальний дух розбудови незалежності, правової, демократичної держави.

Крім того, відповідно до ст. 13 Закону “Про Збройні Сили України”, наша армія будується і здійснює свою діяльність на основі демократії і гуманізму, верховенства Закону, загального військового обов’язку громадян України, гарантованого соціально-правового захисту військовослужбовців.

По-третє, демократична природа нашої армії розкривається в повноті прав і свобод, гарантованих військовослужбовцям Конституцією та іншими законодавчими актами.

По-четверте, у структурі ЗС України створені демократичні інституції, діяльність яких спрямовані на посилення соціальної активності і самодіяльності військовослужбовців. У підрозділі до таких інституцій належать: ради військовослужбовців різних категорій, спортивні, творчі та інші самодіяльні організації військових колективів, загальні збори військовослужбовців. Крім того у військових частинах створюються атестаційні комісії, офіцерські збори, суди честі, жіночі ради, житлові комісії тощо.

Практика організаційної діяльності командирів свідчить, що кращих результатів досягають ті підрозділи, в яких створено умови для добрих ділових взаємостосунків між командирами і підлеглими, велика роль надається діяльності громадських організацій, радчих органів на етапі прийняття управлінського рішення. Одним із критеріїв ефективного управління військовим підрозділом є рівень розвитку вміння командира слухати підлеглий особовий склад, радитися з ними, чуйно уловлювати їх настрій, виражати їх інтереси. Переконливим свідченням цього є результати вивчення історичного досвіду запорізького війська.

У запорізькому війську був своєрідний демократичний устрій. Усі важкі справи вирішувала військова рада і в ній брали участь усі козаки. Рада вибирала старшого, судила за великі провини, затверджувала плани воєнних походів. Гетьман мав необмежену владу над козаками під час війни, але після походу у всьому відповідав перед радою.

Великий полководець О.В. Суворов заплакав на колінах перед генеральською радою, яка більшістю схвалила вже прийняте ним рішення – не відступати, а здійснити перехід через Альпи і раптово атакувати противника там, де він не очікує нападу. Учень О.В. Суворова – М.І. Кутузов зібрав підлеглих генералів на відому раду в Філях, щоб прийняти історичне рішення про залишення Москви заради збереження армії й держави.

Всі ці приклади свідчать про те, що одноосібні рішення приймалися та оголошувалися після ради з підлеглими. Саме такі факти і свідчать про наявність дії принципу демократизму при прийнятті рішення командиром підрозділу.

Розвитком реалізації принципу демократизму в управлінні армією є організація діяльності органів державного управління, громадськості щодо організації цивільного контролю над ЗС України.

Необхідність організації цивільного контролю над діяльністю ЗС України обумовлена стрімким розвитком способів, форм, методів та інструментів збройної боротьби, що надає можливість армії вести самостійні, автономні політичні дії, впливати на суверенітет та територіальну цілісність країни.

Отже, організація цивільного контролю за діяльністю ЗС України викликана необхідністю забезпечити національну безпеку держави, з однієї сторони. З іншої – забезпечення прав і свобод військовослужбовців як повноправних громадян України.

Основні завдання цивільного контролю над ЗС України визначені в статті 2 Закону України „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” (№ 975 – IV від 19.06.2003 року). Згідно них цивільний контроль має забезпечувати:

пріоритет політичних підходів до вирішення питань військового будівництва, спрямування діяльності всіх складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів на реалізацію визначених засадами внутрішньої і зовнішньої політики завдань у сфері національної безпеки і оборони, правоохоронної діяльності з метою становлення і розвитку громадянського суспільства та зміцнення конституційного правопорядку в державі, здійснення визначених Конституцією України функцій у сфері національної безпеки, оборони та зміцнення громадського порядку;

дотримання законності в діяльності всіх складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів держави;

підтримання політичної стабільності в суспільстві, створення умов, які унеможливлюють використання ЗС України та інших військових формувань, правоохоронних органів для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності, а також в інтересах окремих осіб, політичних партій, громадських організацій;

попередження та недопущення порушень конституційних прав і свобод, захист законних інтересів громадян України, які перебувають на службі у ЗС України, інших військових формуваннях, утворюваних відповідно до законів України, та у правоохоронних органах, осіб, звільнених з військової служби, а також членів їхніх сімей;

урахування громадської думки, пропозицій громадян та громадських організацій при обговоренні й ухваленні рішень з питань діяльності Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів та посадових осіб у сфері оборони, національної безпеки, зміцнення громадського порядку і законності;

виділення відповідно до законів у необхідних обсягах і раціональне використання бюджетних коштів, спрямовуваних на утримання і функціонування Воєнної ор­ганізації та правоохоронних органів держави, зокрема на реформування Збройних Сил України;

використання за цільовим і функціональним призначенням державного майна, переданого в управління ЗС України та іншим військовим формуванням, а також правоохоронним органам;

своєчасне, повне і достовірне інформування органів державної влади та суспільства про діяльність ЗС України, інших військових формувань, правоохоронних органів, забезпечення відповідності вимогам Конституції і законів України, нормам міжнародного права, реальній військово-політичній і криміногенній обстановці, завданням забезпечення надійної оборони і безпеки держави, зміцнення громадського порядку.

Завдання цивільного контролю над ЗС України реалізуються через дії відповідних органів.

У найбільш загальному вигляді система демократичного цивільного контролю реалізується через керівництво і контроль за діяльністю ЗС України:

- органом законодавчої влади. Парламент приймає концепцію національної воєнної політики (воєнну доктрину); призначає чи затверджує військове командування; затверджує військовий бюджет; визначає повноваження збройних сил у надзвичайних обставинах.

- органом виконавчої влади. Керівництво ЗС України підпорядковується цивільному уряду; керування військовою адміністрацією здійснює один із членів уряду – також цивільна особа

- органом судової влади. Здійснюється контроль за тим, щоб в армії не порушувалися основні права і свободи громадян.

Крім того, вище керівництво ЗС України здійснюється політичними керівниками, що несуть відповідальність перед парламентом і виборцями за їх діяльність.

Також в інтересах вирішення завдань цивільного контролю над ЗС України створюється законодавча база, яка вводить всередині збройних сил певні обмеження, що ускладнюють чи виключають використання армії в антиконституційних цілях (наприклад, заборона участі військовослужбовців у діяльності політичних партій).

Важлива роль в цивільному контролі над діяльністю ЗС України відводиться діяльності громадських організацій, органів місцевої влади.

Особливо велика увага з цього питання приділяється підтримці контактів військовослужбовців з населенням у місцях дислокації підрозділів. Для цього використовуються такі загальноприйняті форми, як запрошення цивільного населення на святкування історичних дат та ювілеїв, що пов’язані з боротьбою за національну незалежність, державотворенням.

Традиційними стали паради військ, марші військових оркестрів, військово-спортивні свята, що проводяться за участю і цивільного населення, демонстрації різної військової техніки.

Для ефективного демократичного цивільного контролю над воєнною організацією держави необхідним є чітке нормативно-правове визначення того, хто і як несе відповідальність за визначення функцій і завдань силових структур на кожному етапі їх розвитку; своєчасне нормативно-правове забезпечення їх діяльності; визначення конкретних параметрів структури і чисельності військових формувань відповідно до змін характеру та рівня безпеки, загроз, ризиків; забезпечення матеріально-технічною базою і ресурсами; розробку довготривалих та короткотривалих програм розвитку та їх реалізацію; соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Таким чином, аналізуючи проблему демократичного і цивільного контролю над оборонною сферою та практику реалізації деяких основоположних принципів в Україні, можна дістати деяких висновків.

Цивільний контроль у демократичній правовій державі виступає, свого роду, регулятором військово-цивільних відносин, при якому основні принципи демократичного суспільства займають головне місце стосовно принципів військової справи.

Здорові військово-цивільні відносини детерміновані, по-перше, привнесенням твердих обмежень на політичну діяльність військових професіоналів і по-друге, чітким розмежуванням юрисдикції між інститутами, котрим суспільство надає право на застосування сили, серед яких роль армії обмежується обороною від зовнішнього ворога. Система цивільного контролю в демократичних державах, при всій своїй подібності, має національні особливості. В Україні, як молодій державі, важливо враховувати, що міцний фундамент цивільного контролю створюється саме в період розбудови державності. В період формування правової бази військово-цивільних відносин Україні важливо використовувати світовий досвід їх нормативного регулювання. Норми виступають важливим засобом унеможливлення втручання військових у політику. Крім того, активне впровадження нормативних взаємин виступає свідченням високої політичної культури суб’єктів військово-цивільних відносин, властивої лише державам з розвиненим рівнем демократії.

Як орган держави, армія повинна провадити і захищати політику держави, а не окремих політичних партій чи угрупувань. Це означає, що збройні сили потрібно виховувати не в дусі відданості якій-небудь партії та її ідеям, а в дусі любові до своєї Батьківщини, до свого народу, його історії і традицій, у дусі пошани до держави, її символів і законів, у тому числі, дусі святості військового обов’язку, визнання вищої цінності загальнолюдських моральних норм.

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: