Методика навчання молодших школярів орфографії

Методика навчання молодших школярів орфографії

Засвоєння орфографії забезпечується вмілим використанням методів теоретичного вивчення рідної мови. Добір методів, прийомів і вправ для кожного конкретного випадку при вивченні орфографії має бути винятково дбайливим, враховувати вікові особливості дітей, рівень їхнього розвитку й те, які психічні якості учнів удосконалюються: пам’ять, увага, сприйняття тощо.

Зв'язний виклад учителя як метод навчання орфографії використовують для теоретичного обґрунтування тих написань, які своєю складністю вимагають або затрати великих зусиль учнів, або просто непосильні для самостійного усвідомлення. Насамперед слово вчителя потрібне для з'ясування правопису слів, зв'язаних з чергуванням голосних у коренях слів (чергування о — а, е — й та ін.), окремих правил правопису іншомовних слів, написань через дефіс тощо. Звичайно, слово вчителя має місце й тоді, коли подаються історичні довідки до правопису слів, що не підлягають правилам, чи до написань, які відбивають складні фонетичні процеси.

Доступні для самостійного опрацювання всьому колективові класу теми варто вивчати шляхом роботи з підручником.

Вивчення орфографії має носити проблемний характер, щоб постійно зацікавлювати учнів, спонукати їх до творчої праці, шукати й знаходити розв'язання тих чи інших поставлених завдань. Знаходять своє застосування при вивченні орфографії й алгоритми, за допомогою яких обґрунтовується правильне написання.

Метод вправ сприяє виробленню орфографічних умінь і навичок, реалізації принципу свідомості й автоматизму. Необхідно також завжди враховувати, якому принципу українського правопису підлягає те чи інше написання, що забезпечить вибір опори для навчання, добір методів і прийомів, відбір тренувальних вправ для успішного опрацювання і засвоєння учнями матеріалу.

Коли, наприклад, вивчаються написання за морфологічним принципом правопису, тоді необхідний тісний зв'язок орфографії з будовою слова, словотвором, словозміною, а також з розвитком уміння в дітей знаходити опорну форму й визначати семантику морфем. Фонетичні написання потребують чіткого усвідомлення звукового складу слова і повної відповідності між написанням і вимовою.

Для успішного навчання орфографії велике значення має якість дидактичного матеріалу. Цікаві, різноманітні за змістом речення й тексти зміцнюють орфографічні навички і разом з тим підвищують рівень знань і загальний розвиток учнів. Засвоєння орфографії успішніше тоді, коли воно здійснюється на широкій лексичній базі.

Для засвоєння орфографії використовуються різноманітні види вправ, які можна об'єднати в такі групи: 1) списування, 2) диктанти, 3) орфографічний розбір, 4) робота з орфографічним словником, 5) довільне письмо — добирання слів з орфограмами, 6) вправи з розвитку мовлення (переклади, перекази, твори), які включають і орфографічні завдання.

Методика класного читання.

Типи уроків читання

1) уроки ознайомлення з новим твором;

2) уроки узагальнення вивченого.

Урок ознайомлення з новим твором характеризується:

1) повторним домашнім завданням;

2) вивчення нового матеріалу;

3) закріплення;

4) оцінки і підсумок уроку.

Уроки ознайомлення з новим твором мають мету розширити знання учнів з певної теми, познайомити з письменником, його твором. В залежності від мети ми вибираємо методи і прийоми роботи. Уроки узагальнення мають мету повторити, узагальнити певну тему, поліпшити якості читання, удосконалювати вміння логічно і граматично правильно висловлювати свої думки. Це останнє стосується всіх уроків, бо означає розвивати мовлення.

На кожний урок визначаємо мету уроку. Мета є триєдина:

1) виховна; 2) навчальна; 3) розвиваюча.

Основні етапи читання:

1) підготовка учнів до сприймання твору. Для доброго сприймання твору потрібна підготовча робота. За темою, яка буде розкрита у виучуваному творі. Це може бути розповідь учителя, бесіда з учнями, розповідь учнів на основі життєвого досвіду. Для того щоб збудити дітей можемо застосовувати гру, картину, загадки, прислів’я, приказки, бесіда за прислів’ям, лінгвістичні ігри.

Лінгвістичні ігри: добирання епітетів до слів, опис предмета і відгадування його.

2) Перше читання і перевірка прочитаного перед читанням ставимо завдання, яке включає розуміння змісту і бажання наслідувати вчителя.

3) Повторне перечитування.

Після повторного йде читання за частинами, вибіркове, читання ланцюжком.

Учити дітей аналізувати. В процесі повторного перечитування ставити питання і завдання. Повторне перечитування має на меті допомогти учням аналізувати твір за будовою, тобто композиційний аналіз. Про композицію твору учні повинні знати, що кожний твір має початок, основну частину і закінчення. Щоб привчити дітей аналізувати твір за будовою. Учитель ставить питання: чим починається твір?, з яких позицій починається твір?, як розгортаються події?, чим завершується твір? На основі оповідань учні переконуються, що вступна і заключна частини значно менші від основної.

Під час повторного читання продовжується робота над словом. Після прочитання речення, якщо є така потреба зупиняємося, щоб вияснити зрозумілість усіх слів. Незрозумілим не можна залишати жодного слова. Який вид обрати при повторному читанні залежить від жанру твору і від підготовки класу.

4) Аналіз зображувальних засобів. Застосування цілісного аналізу.

Аналіз змісту частин пов’язується із розбором художніх засобів. Не виключається також, що через аналіз художніх засобів розкривається зміст твору. Роботу над зображувальними засобами необхідно проводити разом з читанням уривків так, щоб відобразити художність і смисл, функцію зображувальних засобів. Цілісним є такий аналіз твору, коли твір аналізується в єдності змісту і форми.

5) Навчання складати план прочитаного. Цей елемент передує переказу. Але на деяких уроках можуть мінятися місцями. Не до кожного твору можна складати план. Учимо дітей складати план до тих творів, які легко поділяються на композиційно завершені частини. Головне завдання тут полягає в тому, щоб діти могли поділити твір на частини і підібрати заголовки до цих частин. На першому етапі, коли вчимо дітей складати план добре виправдовує себе робота з малюнками, так званий малюнковий план. Є кілька видів роботи з малюнковим планом:

1) учитель показує ілюстрації і пропонує розмістити їх в порядку такому як побудовано твір;

2) учитель показує декілька ілюстрацій і пропонує дітям прочитати ті частини твору, які відповідаються за змістом поданих ілюстрацій. Тут можемо використати малюнки, які є до творів у підручниках;

3) передати у малюнках (власних) частини твору. Щоб обмежити кількість малюнків наперед встановлюємо кількість частин, підбираємо пункти плану.

Коли учні навчились складати план, добирати заголовки до малюнків, то продовжуємо цю роботу, виділяючи окремі частини так, як поділив їх автор (іде мова про ті оповідання, які складаються з деяких частин). Якщо оповідання на частини не поділене, то вчимо дітей називати вступну частину, основну і заключну.

Вимоги до плану:

1) усі його пункти повинні передавати логіку подій;

2) мають бути спрямовані на розкриття головної думки

Звертаємо увагу дітей, що у плані можуть бути і питальні і розповідні речення, що пункт плану може бути речення з підмета і присудка, а також привчаємо дітей підбирати для пунктів плану речення з текстів, або частину цих речень.

6) Переказ прочитаного. Уся попередня робота спрямована на те, щоб учні могли передати і сприйняти зміст тексту.

Узагальнююча бесіда. Узагальнююча бесіда спрямована на виявлення ідеї та задуму твору. Її не треба затягувати. Вона має складатися з декількох питань. Є півні особливості бесіди у відповідності до жанру твору. Наприклад: байка – бесіда будується за мораллю, ліричний твір – після аналізу художніх засобів визначається задум автора.

Працюючи над оповіданням і казкою ставимо питання на виявлення ідеї твору, а також 2 – 3 питання за змістами твору та враженнями від прочитаного. Якогось шаблону у проведенні бесіди немає. Як її провести, які і скільки питань поставити підкажуть нам попередні етапи роботи над твором. Важливу роль у підсумку відіграє завершальне слово вчителя.

Маємо удосконалити набуті навики читання. При цьому маємо звернути увагу на:

1) темп (швидкість);

2) правильність читання;

3) свідомість читання;

4) результат читання.

Види читання:

1) голосне (контроль, свідомість);

2) мовчазне.

Форми голосного читання:

1) індивідуальне;

2) ланцюжкове читання (виробляється увага, контроль індивідуального читання);

3) хорове читання (всі разом);

4) читання в особах (коли діти добре вміють читати);

5) вибіркове (коли аналізуємо твір).

Різні прийоми голосного читання:

1) виразне читання тексту вчителем (емоційне значення);

2) читання мовчки (застосовується тоді, коли діти навчилися вже читати, здійснюється поетапно:

Види читання застосовуються паралельно : 2 – 3 класи – голосне; 4 клас – мовчазне супроводжуючи голосним.

Методика вивчення байок

Робота над байкою починається з 2 класу, бо байка має алегоричний зміст. Для того щоб діти могли зрозуміти зміст байки треба використати їх знання про тварин. Діти люблять їх і знають, що вони можуть розмовляти. Наша потреба пояснювати, що все це відбувається не насправді, а в байці. Повинні звернути увагу дітей, що байка – невеликий віршований твір, поняття „алегорія” не вводиться, розкриваємо зміст байки, повторне перечитування, вчимо дітей висловлювати своє ставлення до героїв і наштовхуємо дітей, що у байці є алегоричні образи. На основі навчання доводимо головну думку. Вивчаємо байку строфами. Заучуємо напам’ять за програмою. Етапи роботи над байкою:

1) підготовча робота до сприймання;

2) читання байки вчителем (прослуховування грамплатівки);

3) коротка бесіда над усвідомленням;

4) повторне читання (читання в особах, вибіркове);

5) переказ і відповідь;

6) узагальнення і робота над навчанням.

Методика розвитку мовлення

У дітей молодшого шкільного віку активно удосконалюються навички усного мовлення: розширюється словниковий запас, вони оволодівають все складнішими граматичними структурами.

Основними чинниками становлення грамотності молодших школярів є:

1) збагачене писемним мовленням оточення (наявність дитячих книжок, журналів тощо; сімейні читання вголос; письмо під диктування батьків; можливість ознайомитись із значенням незрозумілих слів, фраз під час самостійного читання);

2) збагачене усним мовленням середовище (зразки мовлення дорослих; розмови з дорослими, однолітками в сюжетно-рольових іграх; можливість збагачення словникового запасу; доступ до необхідної інформації про значення слів);

3) набуття досвіду (ігри; повсякденне життя; дослідження природи);

4) досвід символічної репрезентації (театральні вистави; малювання і живопис; музика і танці);

5) експериментування з писемним мовленням (написання повідомлення, листа);

6) проба сил у читанні (читання напам'ять; читання з контекстними підказками; пошук писемної форми почутого слова).

Опанування письма і читання у початкових класах відкриває додаткові можливості для подальшого розвитку лексичного, граматичного і стилістичного аспектів мовлення дитини. У молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається внутрішнє мовлення, яке є важливим механізмом розумової діяльності. Виявляється воно під час розв'язування різноманітних завдань, мисленого планування, запам'ятовування тощо.

Методика навчання молодших школярів орфографії

Засвоєння орфографії забезпечується вмілим використанням методів теоретичного вивчення рідної мови. Добір методів, прийомів і вправ для кожного конкретного випадку при вивченні орфографії має бути винятково дбайливим, враховувати вікові особливості дітей, рівень їхнього розвитку й те, які психічні якості учнів удосконалюються: пам’ять, увага, сприйняття тощо.

Зв'язний виклад учителя як метод навчання орфографії використовують для теоретичного обґрунтування тих написань, які своєю складністю вимагають або затрати великих зусиль учнів, або просто непосильні для самостійного усвідомлення. Насамперед слово вчителя потрібне для з'ясування правопису слів, зв'язаних з чергуванням голосних у коренях слів (чергування о — а, е — й та ін.), окремих правил правопису іншомовних слів, написань через дефіс тощо. Звичайно, слово вчителя має місце й тоді, коли подаються історичні довідки до правопису слів, що не підлягають правилам, чи до написань, які відбивають складні фонетичні процеси.

Доступні для самостійного опрацювання всьому колективові класу теми варто вивчати шляхом роботи з підручником.

Вивчення орфографії має носити проблемний характер, щоб постійно зацікавлювати учнів, спонукати їх до творчої праці, шукати й знаходити розв'язання тих чи інших поставлених завдань. Знаходять своє застосування при вивченні орфографії й алгоритми, за допомогою яких обґрунтовується правильне написання.

Метод вправ сприяє виробленню орфографічних умінь і навичок, реалізації принципу свідомості й автоматизму. Необхідно також завжди враховувати, якому принципу українського правопису підлягає те чи інше написання, що забезпечить вибір опори для навчання, добір методів і прийомів, відбір тренувальних вправ для успішного опрацювання і засвоєння учнями матеріалу.

Коли, наприклад, вивчаються написання за морфологічним принципом правопису, тоді необхідний тісний зв'язок орфографії з будовою слова, словотвором, словозміною, а також з розвитком уміння в дітей знаходити опорну форму й визначати семантику морфем. Фонетичні написання потребують чіткого усвідомлення звукового складу слова і повної відповідності між написанням і вимовою.

Для успішного навчання орфографії велике значення має якість дидактичного матеріалу. Цікаві, різноманітні за змістом речення й тексти зміцнюють орфографічні навички і разом з тим підвищують рівень знань і загальний розвиток учнів. Засвоєння орфографії успішніше тоді, коли воно здійснюється на широкій лексичній базі.

Для засвоєння орфографії використовуються різноманітні види вправ, які можна об'єднати в такі групи: 1) списування, 2) диктанти, 3) орфографічний розбір, 4) робота з орфографічним словником, 5) довільне письмо — добирання слів з орфограмами, 6) вправи з розвитку мовлення (переклади, перекази, твори), які включають і орфографічні завдання.

123Следующая ⇒

Поделиться: