Основні поняття та терміни в галузі охорони праці.

Законодавчі засади створення служби охорони праці на підприємствах, в організаціях та установах.

Згідно із Законом України «Про охорону праці», роботодавець створює службу охорони праці для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.

Для цього на основі Типового положення про службу охорони праці з урахуванням видів діяльності та специфіки виробництва, чисельності працівників, умов праці роботодавець розробляє, затверджує своїм наказом і вводить в дію Положення про службу охорони праці підприємства. Цей документ визначає структуру служби охорони праці, чисельність, завдання, функції та права її працівників відповідно до чинних нормативно-правових актів.
Центральні органи виконавчої влади в Положенні про структурний підрозділ з охорони праці також враховують вимоги Типового положення про службу охорони праці. Законом України «Про охорону праці» (ст. 34) встановлено порядок створення та організації роботи структурних підрозділів з охорони праці місцевих органів виконавчої влади.

Об’єднання підприємств розробляють і затверджують Положення про службу охорони праці відповідно до ст. 36 Закону України «Про охорону праці» в межах делегованих їм підприємствами функцій.

На всіх підприємствах, незалежно від форм власності та видів діяльності, служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю (власнику, керівнику).

Порядок створення, права, обов’язки, функції служби охорони праці регламентуються Типовим положенням про службу охорони праці.

Покликання

Роботу служби охорони праці спрямовано на створення здорових і безпечних умов праці, на збереження життя та здоров’я працівників в процесі виконання ними трудових обов’язків.

Діяльність служби охорони праці не дає миттєвих результатів, тим більше виражених в грошах чи інших матеріальних одиницях. Ефективна, довготривала робота з охорони праці зберігає здоров’я та життя працівників - а їх не можна оцінити грошима. Здоров’я та життя працівників - категорія безцінна. А тому й внесок, який в цю роботу вносять працівники служб охорони праці, є також неоціненним.

Збереження життя чи здоров’я однієї людини її родина оцінює дорожче за всі матеріальні цінності, які ця людина створила в процесі трудової діяльності. На мою думку, саме цей підхід має бути покладено в основу організації роботи з охорони праці на підприємстві.

Це підтверджується також Законом України «Про охорону праці», який «пріоритет життя і здоров’я працівників, повну відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці» визначає як основний принцип державної політики в галузі охорони праці (ст. 4).

Право на працю кожного громадянина нашої держави закріплює ст. 43 Конституції України, а абзац 4 цієї статті встановлює право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці. Належне вирішення поставлених Конституцією та іншими чинними нормативно-правовими актами завдань із створення безпечних і здорових умов праці можливе лише за умови створення на всіх підприємствах служби охорони праці.

Залишається надзвичайно важливим, щоб власники (керівники) підприємств всіх рівнів це розуміли й не підходили до вирішення цього важливого питання за залишковим принципом. Відомо, що багато власників (керівників) малих підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю, приватних підприємств дивляться на службу охорони праці як на другорядну. На жаль, часто такі погляди на службу охорони праці змінюються лише після нещасного випадку чи аварії, а також при необхідності одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки, ліцензії, при участі в тендерах.

Хочу звернути увагу керівників всіх рівнів (починаючи з ланкового, бригадира і закінчуючи керівниками галузей) на те, що нещасні випадки та аварії набагато легше попередити (не допустити), ніж ліквідувати їх наслідки.

Коли загинув на виробництві працівник - виправити вже нічого неможливо. То чи не краще систематично займатись профілактичною роботою й попереджувати нещасні випадки та аварії?

Вимоги нормативних документів...

Закон України «Про охорону праці» та Типове положення про службу охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці України від 15 листопада 2004 р. № 255, встановлюють порядок та кількісний склад служб охорони праці на підприємствах.

Зокрема, ст. 15 Закону України «Про охорону праці» та п. 1.4 Типового положення про службу охорони праці передбачають, що служба охорони праці створюється на підприємствах незалежно від форм власності та видів діяльності за чисельності працівників 50 і більше осіб. Якщо на підприємстві працює менше 50 осіб, функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва чи суміщення професій працівники, які мають відповідну підготовку. Якщо ж на підприємстві працює менше 20 осіб - до виконання функцій служби охорони праці можна залучати сторонніх спеціалістів, які мають відповідну підготовку, на договірних засадах.

Ці нормативні документи встановлюють, що служби охорони праці підпорядковуються безпосередньо роботодавцю (власнику, керівнику), а за рівнем заробітної плати керівники та спеціалісти служби охорони праці прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Це мінімальні вимоги, встановлені нормативно-правовими актами, які є обов’язковими для всіх підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та видів діяльності.

Іншими словами, знижувати нормативи, встановлені законодавчими актами до створення служб охорони праці, не можна. Разом з тим, перевищувати ці нормативи чинним законодавством не забороняється. На це необхідна лише добра воля власників (керівників) підприємств, які в своїх штатних розписах можуть передбачати більші за чисельністю служби охорони праці та з більш високим рівнем оплати праці, використовуючи позитивний досвід розвинутих правових держав світу.

Очевидно, що ставлення власника (керівника) до створення служби охорони праці віддзеркалює його ставлення до створення безпечних, здорових умов праці, а власне - до збереження життя та здоров’я підпорядкованих працівників.

Слід відзначити, що службу охорони праці зобов’язані створювати не лише підприємства, а й фізичні особи, які використовують найману працю. Вимоги до створення таких служб ті ж самі, що і для підприємств, установ та організацій.

Закон України «Про охорону праці» (ст. 15) та Типове положення про службу охорони праці (п. 1.8) забороняють ліквідовувати службу охорони праці. Ліквідація служби охорони праці можлива тільки при ліквідації самого підприємства. Що стосується фізичних осіб, то ліквідація служби охорони праці допускається тільки при припиненні використання найманої праці фізичною особою.

На жаль, в житті часто ставлення до цього важливого питання є значно гіршим. Можна згадати чимало підприємств, установ та організацій, де такі служби не створено взагалі або створено за залишковим принципом.

Викладу свою думку з цього приводу. Охорону праці слід розглядати як найважливішу ділянку діяльності підприємства, бо від неї залежить життя та здоров’я його працівників, а відповідно комплектувати цю службу потрібно найбільш кваліфікованими та найбільш високооплачуваними спеціалістами. Чи багато керівників підприємств саме так підходять до вирішення питання створення служби охорони праці? На жаль, не багато. Більше таких підприємств, де до служби охорони праці призначають спеціалістів, які на інших посадах не змогли показати себе з кращого боку і, відповідно, заробітна плата таких спеціалістів є нижчою від середньої на підприємстві.

Вважаю, що це неправильний підхід до комплектування служби охорони праці. Тим більше, що Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 1, частина 1), затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 р. № 336, встановлює конкретні кваліфікаційні вимоги до професійних якостей спеціалістів з охорони праці.

Кваліфікаційні вимоги

Начальник відділу (служби) охорони праці повинен мати повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) і стаж роботи з охорони праці не менше 2-х років.

Провідний інженер з охорони праці також повинен мати повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) та стаж роботи за професією інженера з охорони праці І категорії не менше 2-х років.

Кваліфікаційні вимоги до спеціалістів з охорони праці:

— Інженер з охорони праці І категорії - повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст); для магістра - без вимог до стажу роботи, для спеціаліста - стаж роботи за професією інженера з охорони праці ІІ категорії не менше 2-х років.

— Інженер з охорони праці ІІ категорії - повна вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст) і стаж роботи за професією інженера з охорони праці не менше 1 року

— Інженер з охорони праці - повна вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст) без вимог до стажу роботи.

Спеціалістам з охорони праці також необхідні спеціальні знання та навички, для чого вони повинні:

— пройти навчання і перевірку знань з питань охорони праці в установленому чинним законодавством порядку до початку виконання посадових обов’язків та періодично, не рідше ніж один раз на 3 роки в Головному навчально-методичному центрі Держгірпромнагляду України чи іншому спеціалізованому навчальному центрі, який має свідоцтво (дозвіл) Головного навчально-методичного центру на право виконання цієї роботи;

— пройти навчання та отримати IV кваліфікаційну групу з електробезпеки на право інспектування електроустановок та робіт в електроустановках;

— знати українську (державну) та російську мови (в зв’язку з тим, що в Україні донині є чинними багато нормативних актів з охорони праці Російської Федерації, які видавались російською мовою);

— на рівні користувача володіти комп’ютером.

Бажаною є наявність у таких спеціалістів базової спеціальної освіти з охорони праці.

Працівники (спеціалісти) служби охорони праці повинні відповідати вимогам до особистих якостей та компетенції:

— володіти знаннями в галузі охорони праці в обсязі, достатньому для виконання посадових обов’язків;

— підтримувати свої професійні знання на достатньо високому рівні;

— бути здатними працювати ефективно при мінімумі контролю та самостійно вирішувати проблеми, які заважають виконанню роботи;

— вміти чітко викласти думку в письмовій формі;

— вміти вести ділове листування;

— бути відповідальним, уважним, старанним.

Також бажано, щоб вони:

— були націлені на професійний розвиток;

— уміли працювати в команді;

— були комунікабельними.

Отже, за професійними та особистими якостями спеціалісти з охорони праці повинні відповідати досить високим критеріям. І саме ці критерії мають бути визначальними при створенні та комплектуванні служб охорони праці на підприємствах.

 

 

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, мікроскопічні гриби та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий фактор за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп. Дія окремих несприятливих факторів виробничого середовища може Призвести невиробничої травми - порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів.

Часто травма є наслідком нещасного випадку. Нещасний випадок на виробництві - раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, внаслідок яких заподіяна шкода здоров’ю або спричинена смерть.

Наслідком дії несприятливих виробничих факторів може бути і професійне захворювання - патологічний стан людини, обумов; лений роботою і пов’язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих факторів.

Діагноз професійного захворювання ставиться у кожному випадку з урахуванням характеристики умов праці, тривалості роботи працюючого за даною професією, професійного маршруту робітника, даних попередніх періодичних медичних оглядів, результатів клініко-лабораторних та діагностичних досліджені.

Цей діагноз встановлюється лише тоді, коли саме умови праці зумовили розвиток даного захворювання, тобто є йото безумовною причиною. Окрім професійних, на виробництві зараз відокремлюють трупу так званих виробничо зумовлених захворювань - захворювань, перебіг яких ускладнюється умовами праці, а частота їх перевищує частоту подібних у працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих факторів

 

 

Природна вентиляція

Природна вентиляція відбувається внаслідок різниці температури повітря в приміщенні і ззовні, а також у результаті дії вітру. Різниця температур обумовлює надходження холодного повітря у приміщення й видалення з нього теплого повітря. Під дією вітру з навітряного боку будівлі виникає, підвищений тиск, а з підвітряного – розріджений. Розрідження зумовлює витяжку теплого й забрудненого повітря з приміщення, а на його заміну надлишок тиску зумовлює надходження свіжого повітря.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.

Провітрювання здійснюється завдяки перепадам температури і сили вітру через вікна та кватирки і за рахунок інфільтрації – просочування повітря через вікна, нещільності вікон, дверей і будівельних матеріалів. Площа вікон, кватирок і фрамуг, що забезпечують природну вентиляцію має становити від 2-х до 4% площі підлоги.

Організована природна вентиляція – це аерація. Для аерації у стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря , а у верхній частині – спеціальні ліхтарі для видалення відпрацьованого повітря.

Щоб посилити природну вентиляцію у виробничих приміщеннях встановлюють витяжні труби з дефлекторами на 1,5-2м вище гребня даху в зоні ефективної дії вітру. Вітер, що обтікає дефлектор створює знижений порівняно з атмосферним тиск, внаслідок чого по витяжній трубі вгору рухається повітря з приміщення й видаляється у навколишнє середовище.

Для боротьби з надлишками тепла аерація має перевагу втому, що величезні об’єми повітря(мільйони м /г) подаються і видаляються без вентиляторів і повітропроводів. Аерація дешевша й простіша в експлуатації порівняно з механічними системами вентиляції.

Недоліком природної вентиляції є те , що вона мало ефективна за високих температур зовнішнього повітря, особливо у безвітряну погоду.

Механічна вентиляція

У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється за допомогою вентиляторів. Механічна вентиляція може бути робочою або аварійною, яку проектують на тих виробництвах де можливе надходження у повітря значної кількості шкідливих або вибухонебезпечних речовин.

Аварійна вентиляція вмикається автоматично при досягненні граничної концентрації небезпечних речовин і має забезпечувати 8-12 кратний повітрообмін за годину.

Механічна робоча вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою або комбінованою.

Щоб забезпечити нормальний повітрообмін необхідну кількість повітря визначають відповідно до наявних шкідливих чинників характерних для конкретного виробництва.

Необхідний повітрообмін (м /год) є основною величиною для визначення параметрів вентиляційної системи та вибору необхідного вентиляційного обладнання.

За принципом роботи вентилятори бувають осьові, відцентрові й діаметральні. Вентилятори виготовляються різних розмірів і кожному з них відповідає номер, який показує величину діаметра робочого колеса в дециметрах.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення відповідного мікроклімату у всьому об’ємі приміщення. Цей вид вентиляції має дві системи – припливну й витяжну, які одночасно подають у приміщення чисте повітря у нижню частину, а з верхньої зони видаляють забруднене.

Приймальні пристрої для забору зовнішнього повітря розміщують над покрівлею будівель, якщо відсутні викиди повітря, забрудненого шкідливими речовинами або якщо ці викиди відведені за межі аеродинамічної тіні, яку створює вітер, що набігає на будівлю.

Для приміщень в яких має бути надійний повітрообмін влаштовують припливно-витяжну загальнообмінну вентиляцію. Цей вид вентиляції облаштовують у приміщенні, де виділяється значна кількість шкідливих речовин і де витяжка має бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялися у сусідні приміщення.

У цій системі вентиляції використовують не лише зовнішнє повітря, а й повітря приміщень після його очищення. Повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією. Вона використовується в холодний період року з метою економії тепла, що витрачається на підігрівання припливного повітря. Для рециркуляції використовуються лише повітря тих приміщень, де відсутні виділення шкідливих речовин.

Припливна механічна вентиляція проектується в приміщеннях зі значними тепловиділеннями і невисокою концентрацією шкідливих речовин. Ця система вентиляції забезпечує подачу чистого зовнішнього повітря у приміщення, а видалення забрудненого повітря здійснюється через вентиляційні отвори, фрамуги, дефлектори.

Витяжна загальнообмінна вентиляція проектується там де відсутні викиди шкідливих речовин та невелика кратність повітрообміну, а також у допоміжних, побутових та складських приміщеннях.

Повітря до складу якого входять вибухонебезпечні або неприємнопахнущі речовини видаляють в атмосферу вище рівня аеродинамічної тіні, яку створює будівля. Цього досягають за допомогою високих труб («факельні» викиди).

Загальнообмінну припливно-механічну вентиляцію приміщень без природного провітрювання проектують так, щоб забезпечувати в них не менше двох припливних і двох витяжних вентиляційних установок, з продуктивністю кожної не менше 50% потрібного повітрообміну. Об’єм подаваємого повітря засобами механічної вентиляції має становити не менше 60 м3/год на одного працюючого, але не менше однократного повітрообміну за годину. Дозволяється проектувати по одній припливній і одній витяжній установці тільки тоді, коли вони забезпечені резервним вентилятором, який автоматично включається при зупинці робочого.

Порядок розрахунку вентиляційної мережі є такий:

· вибирають конфігурацію мережі;

· визначають поперечні розміри повітроводів;

· розраховують опір мережі;

· за каталогом підбирають вентилятор і електродвигун

Основним завданням розрахунку вентиляційних систем є визначення кількості повітря (м3/год), необхідного для його надходження або вилучення з приміщення.

Повітрообмін визначають розрахунковим шляхом за конкретними даними про кількість шкідливих виділень (теплоти, вологи, пари, газу, пилу).

Розрахунки повітрообміну для проектування вентиляційних систем мають на меті забезпечення належного санітарно-гігієнічного стану у робочій зоні виробничого приміщення

 

 

Основні поняття та терміни в галузі охорони праці.

Під працею розуміють цілеспрямовану діяльність людини, в результаті якої створюються матеріальні блага, необхідні для задоволення її власних потреб, а також духовні цінності, що слугують суспільству. З фізіологічної точки зору праця - це витрачання людиною фізичної та розумової енергії. Для людини праця є не лише необхідністю, а й потребою. А. П. Чехов казав: "Людина повинна трудитись, працювати в поті чола, хто б вона не була, і в цьому полягає зміст і мета її життя". Відомий також вислів А. Бебеля про те, що "без праці суспільство не може існувати".

Таким чином, праця є умовою існування людини та суспільства загалом. Однак за певних умов, коли в процесі праці мають місце шкідливі та небезпечні чинники, які безпосередньо впливають на працюючу людину, можуть виявлятися негативні наслідки праці. Ось чому поняття "праця" та "охорона праці" є супутніми.

Основну мету охорони праці можна виразити наступною формулою:

ОП = ЗТПЗ + СБНУП + ЗЗП + ППП + ПАС,

де ЗТПЗ - запобігання травматизму та професійним захворюванням; СБНУП - створення безпечних і нешкідливих умов праці; ЗЗП - збереження здоров'я та працездатності; ППП - підвищення продуктивності праці; ПАС - попередження аварійних ситуацій.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити дві групи завдань:

- наукові (аналіз конкретних моделей системи "людина - техніка - виробниче середовище"; виявлення небезпечних і шкідливих виробничих чинників, їх взаємозв'язку, ступеня впливу на людину і т. ін.);

- практичні (розроблення заходів та засобів щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці під час здійснення трудового процесу).

Терміни та визначення основних понять з охорони праці наведені в ДЕСТ 2293-99 та деяких нормативно-правових актах з охорони праці. Розглянемо найважливіші з них.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Здоров'я - стан фізичного та психічного благополуччя людини, в тому числі відсутність хвороб та фізичних вад.

Працездатність - стан людини, при якому сукупність фізичних, розумових і емоційних можливостей дозволяє працюючому виконувати конкретну кількість роботи заданої якості за необхідний інтервал часу.

У житті, а тим більше у процесі трудової діяльності мають місце певні небезпеки, адже абсолютної безпеки не існує. Небезпека - потенційне джерело шкоди. Кількісно оцінити рівень наявної небезпеки можна за допомогою ризику.

Ризик - імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості. На виробництві застосовують таке поняття, як професійний ризик. Професійний ризик - величина ймовірності порушення (ушкодження) здоров'я з урахуванням тяжкості наслідків у результаті впливу чинників виробничого середовища і трудового процесу.

Виробниче середовище - це сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших чинників, що діють на людину під час виконання нею трудових обов'язків.

Виконання трудових обов'язків - трудова діяльність за встановленими нормами, правилами та інструкціями.

Трудовий процес характеризується важкістю та напруженістю праці.

Важкість праці - це характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність.

Напруженість праці - це характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника.

Сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконання нею трудових обов'язків, визначають умови праці. Останні можуть бути безпечними або небезпечними.

Безпечні умови праці - стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників не перевищує гранично допустимих значень.

Гранично допустиме значення виробничого чинника - граничне значення величини шкідливого виробничого чинника, вплив якого на людину в разі його щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності та захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не чинить несприятливого впливу на здоров'я нащадків.

Під час трудової діяльності працівник може зазнавати впливу несприятливих виробничих чинників, які за можливими наслідками такого впливу поділяються на шкідливі та небезпечні.

Шкідливий виробничий чинник (фактор) - виробничий чинник, вплив якого за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може спричинити професійне захворювання, зниження працездатності й призвести до порушення здоров'я нащадків.

Небезпечний виробничий чинник (фактор) - виробничий чинник, вплив якого на працівника за певних умов призводить до травм, отруєння, іншого раптового різкого погіршення здоров'я або до смерті.

Залежно від кількісної характеристики (рівня, концентрації тощо) і тривалості впливу шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним. Небезпечні та шкідливі виробничі чинники (НШВЧ) за своїм походженням та природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні та соціальні.

До фізичних НШВЧ належать: рухомі машини та механізми; пересувні частини виробничого устаткування; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони; підвищена чи понижена температура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації; підвищені чи понижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря; небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена напруженість електричного чи магнітного полів; відсутність чи нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює засліплювальну дію, та ін.

До хімічних НШВЧ належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загальнотоксичні, подразнювальні, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні та такі, що впливають на репродуктивну функцію.

До біологічних НШВЧ належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

До психофізіологічних НШВЧ належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, монотонність праці, перенапруження органів чуття, емоційні перевантаження).

До соціальних НШВЧ належать погані стосунки між членами колективу, невдоволеність роботою, погана організація праці, фізична та (або) словесна образа та її ризик, насильство та його ризик.

Один і той же НШВЧ за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп.

Дія окремих небезпечних чинників виробничого середовища чи трудового процесу може призвести до виробничої травми - порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих чинників.

Виробничі травми класифікують:

- за видом агента, що призвів до травмування, - механічні, термічні, хімічні, променеві, електричні, комбіновані та ін.;

- за виробничими матеріальними причинами (носіями) травми - рухомі частини обладнання, готова продукція, відходи виробництва та ін.;

- за локалізацією травм - травми очей, голови, рук, ніг, тулуба;

- за ступенем тяжкості ушкоджень - легкі, тяжкі, смертельні;

- за технологічними операціями - фрезерування, свердління, вантажно-розвантажувальні роботи, перевезення вантажів та ін.

Часто травма є наслідком нещасного випадку. Нещасний випадок на виробництві - раптове погіршення стану здоров'я чи настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов'язків унаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника.

Наслідком дії шкідливого виробничого чинника може бути і професійне захворювання - патологічний стан людини, обумовлений надмірним напруженням організму або дією шкідливого виробничого чинника під час трудової діяльності.

Діагноз професійного захворювання ставиться у кожному випадку з урахуванням характеристики умов праці, тривалості роботи працюючого за даною професією, професійного "маршруту" працівника, даних попередніх періодичних медичних оглядів, результатів клініко-лабораторних та діагностичних досліджень. Цей діагноз встановлюється лише тоді, коли саме умови праці спричинили розвиток даного захворювання.

Окрім професійних, на виробництві зараз виокремлюють групу так званих виробничо зумовлених захворювань, перебіг яких ускладнюється умовами праці, а частота їх перевищує частоту в працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих чинників.

Важливе значення у своєчасному виявленні та профілактиці професійних і виробничо зумовлених захворювань набувають попередній та періодичні медичні огляди.

Попередній медичний огляд - медичний огляд, який проводиться під час влаштування на роботу для визначення початкового стану здоров'я претендента та його відповідності обраній професії.

Періодичний медичний огляд - медичний огляд працівників, який проводять з установленою періодичністю з метою виявлення ознак виробничо зумовлених захворювань, а також патологічних станів, що розвинулися протягом трудової діяльності та перешкоджають продовженню роботи за певним фахом.

Необхідно зазначити, що існують професії та виробничі ситуації (аварії, роботи в екстремальних умовах та ін.), коли необхідно швидко і правильно знаходити потрібні рішення та вчиняти відповідні дії. Саме для таких професій передбачено проведення професійного відбору.

Професійний відбір - сукупність заходів, метою яких є відбір осіб для виконання певного виду трудової діяльності за їхніми професійними знаннями, анатомо-фізіологічними і психологічними особливостями, станом здоров'я та віком.

Трудова діяльність людини відбувається у певному просторі та часі. Замкнений простір у будівлях і спорудах, призначений для трудової діяльності людей, називається виробничим приміщенням. У такому приміщенні виділяють робочу зону - простір, у якому розташовано робочі місця постійного або тимчасового перебування працівників.

Постійне робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебуває половину або більшу частину свого робочого часу (понад дві години безперервно).

Тимчасове робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебуває менше половини або меншу частину (менше двох годин неперервно) тривалості щоденної праці (зміни).

Для запобігання або зменшення впливу на працівника небезпечних та (або) шкідливих виробничих чинників призначені засоби захисту. Останні поділяються на засоби колективного та індивідуального захисту.

Засіб колективного захисту (працівників) - це засіб захисту, конструктивно та (або) функціонально пов'язаний з виробничим обладнанням, виробничим процесом, виробничим приміщенням (будівлею) або виробничим майданчиком.

Засіб індивідуального захисту (працівника) це засіб захисту, що одягається на тіло працівника або його частину, або використовується працівником під час праці.

Важливим елементом у збереженні життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності є нормативно-правові акти з охорони праці - правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання як для роботодавців, так і для працівників.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом)

 

 

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: