О. В. Бабкіна, К. Г. Волинка Стр 1 из 3Следующая ⇒ МАУП О. В. Бабкіна, К. Г. Волинка ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА У СХЕМАХ І ВИЗНАЧЕННЯХ Навчальний посібник Київ 2004 ББК 67.0ÿ 73 Á 12 Рецензенти: В. П. Пастухов, канд. юрид. наук, проф. С. Б. Чехович, канд. юрид. наук Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 1 від 27.01.04) Бабкіна О. В. Б12 Теорія держави і права у схемах і визначеннях: Навч. посіб. / О. В. Бабкіна, К. Г. Волинка. — К.: МАУП, 2004. — 144 ñ.: ³ ë. — Á ³ á ë ³ î ã ð.: ñ. 135-141. І8ВМ 966-608-404-Õ Пропонований посібник має оригінальну структуру — складаєть­ся з двох взаємопов'язаних частин: схем і визначень з теорії держави і права. Поданий у вигляді схем теоретичний матеріал сприятиме ці­лісному, логічно послідовному і системному його сприйняттю; розмі­щені після цього визначення розкривають зміст наведених схем. Для студентів, викладачів і широкого загалу читачів, які цікав­ляться теорією держави і права. ББК 67.0ÿ 73 © Î. Â. Á à á ê ³ í à, Ê. Ã. Â î ë è í ê à, 2004 © Міжрегіональна Академія І8ВМ 966-608-404-Х                             управління персоналом (МАУП), 2004 ВСТУП У системі юридичних наук теорія держави і права є базовою методологічною наукою. Мета вивчення теорії держави і пра­ва — здобути комплексні знання щодо державно-правової дій­сності, загальних і особливих закономірностей її розвитку та функціонування, опанувати сутність і соціальне призначення держави і права. У пропонованому навчальному посібнику розкриваються ос­новні фундаментальні положення теорії держави і права; він поєднує визначення основних юридичних понять та категорій і їх структурне відображення у схематичному вигляді. Таке по­єднання теоретичних визначень з їх схематичним відображен­ням сприятиме цілісному, логічно послідовному і системному сприйняттю теоретичного матеріалу навчальної дисципліни " Теорія держави і права", забезпечуватиме ефективну загаль­нотеоретичну підготовку для подальшого засвоєння спеціаль­них і галузевих юридичних дисциплін. Навчальний посібник структурно і системно висвітлює осно­вні положення теорії держави і права: предмет і методологію; суспільство як середовище виникнення, функціонування і роз­витку держави і права; поняття і ознаки держави; функції, форми, механізм держави; поняття і ознаки права; функції права; правове регулювання і його механізм; норми, форми (джерела) права; систему права і систему законодавства; пра­вові відносини; реалізацію права; правову свідомість і правову культуру; законність і правопорядок; забезпечення прав і сво­бод людини і громадянина та ін. Пропоновані схеми з теорії держави і права розкривають не лише зміст основних юридич­них понять і категорій, а й їх співвідношення, взаємозв'язок з іншими суспільними явищами і процесами. Цей навчальний посібник, який є логічним доповненням виданого навчального посібника К. Г. Волинки " Теорія держа­ви і права" (К.: МАУП, 2003) і може бути запропонований як додатковий навчальний посібник, покликаний сприяти якнай­глибшому засвоєнню навчальної дисципліни " Теорія держави і права". СХЕМИЗТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПРАВА СУСПІЛЬНІ НАУКИ, ЩО ВИВЧАЮТЬ ДЕРЖАВУ І ПРАВО Філософія Юриспруденція Соціологія Політологія Історія Економічна теорія Соціальна психологія     СИСТЕМА ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ           Науки, що Історико- теоретичні науки Галузеві науки Прикладні науки Міжгалузеві науки вивчають міжнародне та зарубіжне         право • Теорія • Конституційне • Криміналі- • Господарсь- • Міжнародне держави право стика ке право публічне і права • Адміністративне • Судова • Природо- право • Історія право медицина охоронне • Міжнародне держави • Фінансове право • Судова право приватне і права • Цивільне право психіатрія   право • Історія • Сімейне право • Судова   • Конститу- політич- • Трудове право статистика   ційне право них • Кримінальне • Юридична   зарубіжних і правових право психологія   країн вчень • Цивільне     • Порівняльне   процесуальне     правознавст-   право     во   • Кримінально-         процесуальне         право         • Виправно-         трудове право         та ін.       ЗВ'ЯЗОК ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ	І	ПРАВА	3	ЮРИДИЧНОЮ ПРАКТИКОЮ
ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА						ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

ФУНКЦІЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

онтологічна

• гносеологічна

евристична

методологічна

політична

ідеологічна

практично-прикладна

прогностична

системоутворювальна

комунікативна

навчальна

аксіологічна

МЕТОДОЛОГІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

НАУКА ПРО МЕТОДИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

СИСТЕМА МЕТОДІВ, ПІДХОДІВ,

ПРИНЦИПІВ І ПРИЙОМІВ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ ДЕР­ ЖАВНО-ПРАВОВОЇ ДІЙСНОСТІ

СТРУКТУРА МЕТОДОЛОГІЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
ФІЛОСОФСЬКІ ПІДХОДИ	МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ	ЛОГІЧНІ ПРИЙОМИ	НАУКОВІ МЕТОДИ
• емпіричний • раціональний	• історизму • всебічності • комплексності	• аналіз і синтез • індукція і дедукція • класифікація • узагальнення	• загальнонаукові • часткові • спеціальні • спеціально-юридичні

 

НАУКОВІ МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
ЗАГАЛЬНО-НАУКОВИЙ	ЧАСТКОВІ	СПЕЦІАЛЬНІ	СПЕЦІАЛЬНО-ЮРИДИЧНІ
• діалектичний	• системний	• психологічний	• формально-
	• структурний	• конкретно-	юридичний
	• функціональний	соціологічний	• порівняльно-
	• кількісного і	• статистичний	правовий
	якісного аналізу	• кібернетичний	• державно-
	• порівняльний	• математичний	правового
	• експерименталь-	та ін.	моделювання
	ний		• державно-
	• моделювання		правового
			експерименту
			• судової статис-
			тики
			• тлумачення
			норм права
			та ін.

Розділ 2. СПІВВІДНОШЕННЯ

ВИДИ ВЛАДИ

НЕПОЛІТИЧНА ПОЛІТИЧНА • суспільна первісна • державна • економічна • інших суб'єктів політичної • релігійна системи • голови сім'ї   • корпоративна  

 

СОЦІАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ІНДИВІДУАЛЬНЕ	НОРМАТИВНЕ
здійснюється за допомогою індивідуальних розпоряджень	здійснюється за допомогою соціальних норм

СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ
СИСТЕМИ
• Політичні	інститути та органі-
зації
• Політична	діяльність
• Політичні	відносини
• Політичні	норми
• Політичні	принципи
• Політичні	традиції
• Політична	свідомість
• Політична	культура
• Засоби масової інформації

ОЗНАКИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

автономія індивідів від надмірного втручання

з боку держави

свобода індивідів

відкритість

пріоритет прав і свобод людини й громадянина

політичний, економічний та ідеологічний

плюралізм

 

 

 

 

 

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК СУСПІЛЬСТВА,				ДЕРЖАВИ		І	ПРАВА
СУСПІЛЬСТВО		ПРАВО				ДЕРЖАВА

ШЛЯХИ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ

СХІДНИЙ

ЗАХІДНИЙ

 

АНТИЧНИЙ ЗАХІДНО- I СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ

10

Розділ 6. ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВ

ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВ ЗА ГЕОГРАФІЧНИМ ПОЛОЖЕННЯМ (Ж. БОДЕН)

Північні

Південні

Середні

ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВ ЗА СТУПЕНЕМ ДИНАМІЗМУ (Г. ЕЛЛІНЕК)

Динамічні

Статичні

ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВ ЗА ТИПОМ ДЕРЖАВНОГО РЕЖИМУ

Демократичні

Авторитарні

Тоталітарні

ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВ ЗА СПОСОБОМ ВИРОБНИЦТВА (ХАРАКТЕРОМ СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ФОРМАЦІЇ)

Східного типу

Рабовласницькі

Феодальні

Буржуазні

Соціалістичні

 

14

ВИДИ МОНАРХІЙ

АБСОЛЮТНА (НЕОБМЕЖЕНА)

КОНСТИТУЦІЙНА (ОБМЕЖЕНА)

 

Дуалістична Парламентська

ВИДИ РЕСПУБЛІК

ПРЕЗИДЕНТСЬКА

ПАРЛАМЕНТСЬКА

ЗМІШАНА

15

ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНА

ВИДИ ФЕДЕРАТИВНОЇ ДЕРЖАВИ

НАЦІОНАЛЬНО- ДЕРЖАВНА

ВИДИ МІЖДЕРЖАВНИХ ОБ'ЄДНАНЬ

Особиста унія

Реальна унія

Співдружність

Протекторат

Конфедерація

Співтовариство

 

ВИДИ ДЕРЖАВНОГО РЕЖИМУ

ДЕМОКРАТИЧНИЙ

НЕДЕМОКРАТИЧНИЙ

 

• тоталітарний • авторитарний • фашистський • расистський • військово-диктаторський

Розділ 8. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ

СТРУКТУРА МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ

Система державних організацій

Державні органи (апарат держави)

Державні підприємства

Державні устано­ ви

 

ОЗНАКИ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ

здійснюють від імені держави її завдання і функції в певній сфері

наділені державно-владними повноваженнями

утворюються в порядку, встановленому законом

встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки

мають певну компетенцію

мають певну структуру

джерелом їх фінансування є державний бюджет

ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ

? демократизму

? гуманізму

? поділу влади

? законності

? рівного доступу громадян до державної служби

? субординації та координації

? професіоналізму

? гласності

? відповідальності державних службовців за прийняті
рішення

? неупередженості

? дотримання етичних вимог

17

 

 

 

ЄДНІСТЬ І ПОДІЛ ВЛАДИ
ЄДНІСТЬ		ПОДІЛ
забезпечується тим, що єди­ним джерелом державної вла­ди є народ		забезпечується через розподіл державно-владних повнова­жень між основними гілками влади

ПРИНЦИП ПОДІЛУ ВЛАДИ

ЗАКОНОДАВЧА

ВИКОНАВЧА

СУДОВА

 

здійснюється вищим виборним представни­цьким органом держав­ної влади — парламен­том, основне завдання якого полягає у прий­нятті законів

здійснюється через сис­тему органів державного управління (уряд, мініс­терства, відомства, дер­жавні комітети, органи виконавчої влади на міс­цях, а також президен­том у президентських республіках) з метою забезпечення виконання законів

здійснюється судовими органами загальної і конституційної юрис­дикції з метою вирі­шення суперечок щодо права

КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ
За способом створення	• виборні • призначувані
За територіальним поширенням владних повноважень	• вищі • місцеві
За широтою компетенції	• загальної компетенції • спеціальної компетенції
За принципом розподілу влади	• законодавчі • виконавчі • судові
За часом функціонування	• постійні • тимчасові

18

КЛАСИФІКАЦІЯ СУЧАСНИХ

КОНЦЕПЦІЙ ДЕРЖАВИ ПОЛІТОЛОГІЧНІ І СОЦІОЛОГІЧНІ   ЮРИДИЧНІ • Теорія солідаризму • Теорія правової держави • Теорія держави загального благо- • Теорія соціальної держави денства • Теорія соціально-правової держави • Теорія плюралістичної демократії     • Теорія еліт     • Теорія конвергенції     • Технократична доктрина     • Теорія модернізації (модернізму)     • Теорія національної держави     • Фашистська доктрина    

 

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ
що походять від правової держави	що походять від соціальної держави
• Принцип панування права	• Соціально орієнтована ринкова
• Принцип верховенства правового	економіка
закону	• Всебічне гарантування прав і
• Принцип пріоритетності прав	свобод людини й громадянина
і свобод людини й громадянина	• Гарантований державою достатній
• Принцип поділу влади	життєвий рівень
	• Ефективна система соціального
	забезпечення

19

Розділ 10. ПОНЯТТЯ ПРАВА

КЛАСИФІКАЦІЯ ОСНОВНИХ ПІДХОДІВ ДО РОЗКРИТТЯ СУТНОСТІ ПРАВА

Залежно від того, що розглядалось як джерело правоутворення

Природно-правова теорія

(природа людини і суспільства)

Позитивістська теорія права

(воля держави)

Залежно від того, що розглядалось як базовий елемент права

Нормативістська теорія права

(норма права)

Психологічна теорія права

(правова свідомість)

Соціологічна теорія права

(правові відносини)

Інтегративне праворозуміння

(органічно поєднує основні положення згаданих концепцій, спираючись на

нормативізм)

ОЗНАКИ ПРАВА

є мірою свободи і справедливості

нормативність

регулятивність

загальнообов'язковість

формальна визначеність

забезпеченість можливістю

державного примусу

свідомо-вольовий характер

системність

універсальність

20

ПРИНЦИПИ ПРАВА

ФУНКЦІЇ ПРАВА

ЗАГАЛЬНО- СОЦІАЛЬНІ

СПЕЦІАЛЬНО-ЮРИДИЧНІ

 

Регулятивна

Охоронна

 

регулятивно-статична регулятивно-динамічна

 

       

СПЕЦІАЛЬНИЙ ДОЗВІЛ

 

" Дозволено все, що прямо не заборо нено законом"

" Дозволено лише те, що прямо визна чено законом"

 

СТАДІЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ		ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
І	Правотворчість	Норма права, закріплена в нормативно-правовому акті
II	Настання умов, перед­бачених нормою права	Юридичні факти
III	Конкретизація прав і обов'язків суб'єктів, передбачених нормою права	Правові відносини
IV	Реалізація суб'єктив­них прав та юридич­них обов'язків	Акти правореалізації

23

Розділ 12. НОРМИ ПРАВА

 

СОЦІАЛЬНІ НОРМИ

Норми моралі

 

Норми звичаїв

 

Релігійні норми

 

Корпоративні норми

 

Норми етикету

 

Політичні норми

 

Економічні норми

 

Естетичні норми

 

Норми права

ОЗНАКИ НОРМ ПРАВА, ЩО ВИРІЗНЯЮТЬ ЇХ СЕРЕД ІНШИХ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

загальна обов'язковість

формальна визначеність в офіційних джерелах зобов'язально-надавальний характер

створення спеціально уповноваженими органами у встановленому зако­ном порядку системність забезпеченість можливістю державного примусу

СТРУКТУРА НОРМИ ПРАВА

Гіпотеза

Диспозиція

Санкція

КЛАСИФІКАЦІЯ ГІПОТЕЗ

За будовою • прості • складні • альтернативні За формами вираження • абстрактні • казуальні

24

КЛАСИФІКАЦІЯ ДИСПОЗИЦІЙ
За характером припису	• уповноважнювальні • зобов'язальні • заборонні
За способом викладення	• прямі • альтернативні • бланкетні

 

	КЛАСИФІКАЦІЯ САНКЦІЙ
За	галузевою ознакою	• кримінально-правові • адміністративно-правові • дисциплінарні • цивільно-правові та ін.
За	ступенем визначеності	• абсолютно визначені • відносно визначені • альтернативні
За характером несприятливих для порушника наслідків		• правовідновлювальні • каральні

 

СПОСОБИ ВИКЛАДУ НОРМ ПРАВА
За характером співвідношення правової норми і статті нормативно-правового акта	• усі елементи норми права включаються в одну статтю нормативно-правового акта • елементи норми права викладаються в кількох статтях одного нормативного акта • елементи норми права викладаються в кількох статтях різних нормативних актів • в одну статтю нормативного акта включається кілька правових норм
За особливостями викладу	• прямий • відсильний • бланкетний
За ступенем узагальнення	• абстрактний • казуїстичний

25

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВОВИХ НОРМ
За суб'єктами правотворчості	• створені державою • затверджені на референдумі
За місцем у механізмі правового регулювання	• установчі • регулятивні • охоронні • забезпечувальні • декларативні • дефінітивні • колізійні • оперативні
За предметом регулювання	• конституційні • цивільні • кримінальні • адміністративні • трудові та інших галузей права
За методом правового регулювання	• імперативні • диспозитивні • рекомендаційні • заохочувальні
За часом дії	• постійні • тимчасові
За сферою дії	• загальної дії • обмеженої дії

26

Розділ 13. ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА. ПРАВОТВОРЧІСТЬ

ОСНОВНІ ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА

Нормативно-правовий акт

Судовий (адміністративний) прецедент

Правовий звичай

Нормативний договір

Юридична доктрина

Принципи права

Релігійні норми

Морально-етичні норми

ПРАВОУТВОРЕННЯ

ПРАВОТВОРЧІСТЬ

ЗАКОНОТВОРЧІСТЬ

ПІДЗАКОННА НОРМОТВОРЧІСТЬ

 

ПРИНЦИПИ ПРАВОТВОРЧОСТІ

законності

демократизму

науковості

системності

доцільності

професіоналізму

технічної досконалості

виконуваності

гуманізму

ОСНОВНІ СПОСОБИ ПРАВОТВОРЧОСТІ

Прийняття нормативно-правового акта

СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

ПРАВОВА СИСТЕМА

Метод правового регулювання

(юридичний критерій)

 

метод

 

29

СТРУКТУРА СИСТЕМИ ПРАВА

ГАЛУЗЬ ПРАВА

ПІДГАЛУЗЬ ПРАВА

ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ

КОМПЛЕКСНИЙ ІНСТИТУТ

МІЖГАЛУЗЕВИЙ КОМПЛЕКС

СИСТЕМА ГАЛУЗЕЙ ПРАВА

Конституційне право

Адміністративне право

Цивільне право

Цивільне процесуальне право

Сімейне право

Трудове право

Фінансове право

Земельне право

Кримінальне право

Кримінально-процесуальне

право

Виправно-трудове право

 

НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО   відображає загальноприйняті світові стандарти в галузі прав людини, за­безпечення миру, взаємовигідного співробітництва держав, розв'язання завдань планетарного характеру у сучасному світі визнається пріори­тет міжнародного права над націо­нальним 31 Розділ 15. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА   СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА
У	широкому розумінні		у вузькому	розумінні
Система	нормативно-правових	актів	Система	законів

 

У просторі За кодом осіб 33 СПЕЦІАЛЬНА ОБМЕЖЕНА   поширюється на всіх без винятку суб'єктів (громадян, іноземців, осіб без громадянства, що перебувають на те­риторії держави) поширюється тільки на певні категорії суб'єктів (наприклад, на суддів, народних депутатів, пен­сіонерів) не поширюється на ди­пломатичних представ­ників зарубіжних дер­жав, які є носіями дипломатичного імуні­тету ФОРМИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ОБЛІК ІНКОРПОРАЦІЯ КОНСОЛІДАЦІЯ КОДИФІКАЦІЯ 34 Розділ 16. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ ОЗНАКИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН 1 мають суспільну значущість 1 нерозривно пов'язані з нормами права, виникають і здійснюються на їх основі ■ індивідуалізовані, виникають між конкретними учасника­ ми і сторони правовідносин мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки ? мають свідомо-вольовий характер ? охороняються державою і забезпечуються можливістю державного примусу СТРУКТУРА ПРАВОВИХ ВІДНОСИН СУБ'ЄКТИ ОБ'ЄКТИ ЮРИДИЧНІ ФАКТИ   Учасники правових відносин, які мають су­б'єктивні права і юри­дичні обов'язки Суспільні блага, з приво­ду яких суб'єкти вступа­ють у правові відносини Юридичні підстави ви­никнення, зміни або припинення правових відносин 35 СУБ'ЄКТИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН
ІНДИВІДУАЛЬНІ	КОЛЕКТИВНІ
• громадяни	• держава
• іноземці	• державні органи і установи
• особи без громадянства	• громадські об'єднання
• особи з подвійним громадянством	• адміністративно-територіальні
	одиниці та їх населення
	• виборчі округи
	• релігійні організації
	• промислові підприємства

36

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН
За функціональною спрямованістю норм права	• регулятивні • охоронні
За рівнем індивідуалізації суб'єктів	• відносні • абсолютні • загальнорегулятивні
За галузями права	• конституційні • адміністративні • цивільні • цивільні процесуальні • фінансові • шлюбно-сімейні • трудові • кримінально-правові • кримінально-процесуальні • господарсько-процесуальні та ін.
За кількістю суб'єктів	• прості • складні
За розподілом прав і обов'язків між суб'єктами	• односторонні • двосторонні
За волевиявленням сторін	• договірні • управлінські
За тривалістю	• короткострокові • довгострокові

СТРУКТУРА ПРАВОСУВ'ЄКТНОСТІ

ПРАВОЗДАТНІСТЬ

ДІЄЗДАТНІСТЬ

ДЕЛІКТОЗДАТНІСТЬ

37

ОБ'ЄКТИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

Матеріальні об'єкти — предмети матеріального світу, створені природою або людиною

Нематеріальні особисті блага — життя, честь і гідність, здоров'я, недоторканність, безпека

Продукти духовної та інтелектуальної творчості — твори літератури, мистецтва, живопису, музики, наукові винахо­ди, раціоналізаторські пропозиції та ін. Дії суб'єктів

Цінні папери, офіційні документи — паспорти, дипломи, сертифікати, гроші, лотерейні білети

ОЗНАКИ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ

конкретність соціальне значення об'єктивованість назовні свідчать про наявність або відсутність певних явищ матеріального світу передбачені нормами права зумовлюють юридичні наслідки — виникнення, зміну або припинення правових відносин

 

Розділ 17. ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЯ ОЗНАКИ ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЇ здійснюється на основі правових норм підкріплюється гарантіями з боку держави завжди пов'язана винятково з правомірною поведінкою має вольовий характер   ФОРМИ ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЇ
БЕЗПОСЕРЕДНЯ			ЗА УЧАСТЮ ДЕРЖАВИ
Виконання	Дотримання	Використання	Застосування

ОЗНАКИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

здійснюється тільки відповідними державними органами

або за їх дорученням іншими організаціями

має державно-владний характер, здійснюється від імені

держави або уповноважених нею суб'єктів і є обов'язковим

для всіх адресатів

здійснюється в певних процесуальних формах

завершується виданням правозастосовчого акта

взаємодіє з іншими формами реалізації (виконанням,

дотриманням, використанням)

ВИДИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

ОПЕРАТИВНО-ВИКОНАВЧЕ

ПРАВООХОРОННЕ

39

СТАДІЇ ПРАВОЗАСТОСОВЧОГО ПРОЦЕСУ

Встановлення та аналіз фактичних обставин справи

II

Юридична кваліфікація

 

III

Тлумачення норми права

 

IV

Прийняття рішення у справі

Доведення змісту прийнятого рішення до відома заінтересованих державних органів, посадових та інших осіб і настання фактичних обставин, завдя­ки яким норма права реалізується

 

 

Розширювальне Обмежувальне Офіційне		неофіційне
нормативне	казуальне	• повсякденне • професійне • доктринальне
• автентичне • легальне	• судове • адміністративне

ЗАСОБИ ПОДОЛАННЯ ПРОГАЛИН У ЗАКОНОДАВСТВІ

АНАЛОГІЯ ЗАКОНУ

АНАЛОГІЯ ПРАВА

41

Розділ 18.

Суб'єктивна сторона

Об'єкт

Об'єктивна сторона

ВИДИ ПРАВОПОРУШЕНЬ

ЗЛОЧИНИ

ПРОСТУПКИ

 

• цивільно-правові • адміністративні • дисциплінарні

Окремої особистості

 

Складається з правових цінностей, надбаних суспільством упродовж розвитку. Це сукупність позитивних компонентів правової діяльності в її реальному функціонуванні, реа­лізація досягнень правової думки, юридичної техніки і практики

Охоплює правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до права, впевненість у соціальній цінності права і правового регулювання, знання власних прав і обов'язків та їх виконання, виражених у право­мірній поведінці

РІВЕНЬ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД РІВНЯ:

правової свідомості населення

розвитку правової діяльності суспільства

розвитку системи юридичних актів

Розділ 21. ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК

АСПЕКТИ ЗАКОННОСТІ

Законність як стан дотримання всіма нормативно-правових актів, відповідності суспільних відносин законам та іншим підзаконним актам, їх правомірність

Законність як вимога суспільства і держави точної й неухильної реаліза­ції правових норм всіма і повсюдно

Законність як позитивне ставлення до законів у практичній діяльності й повсякденному житті

Законність як суспільний лад, режим, устрій, що утворюється на основі втілення в життя законів

ЗАКОННІСТЬ

ПРИНЦИП

МЕТОД

РЕЖИМ

суворого, неухильного дотримання і виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин

ОЗНАКИ ЗАКОННОСТІ

це режим державного і суспільного життя, при якому забезпечуються повне й неухильне дотримання і виконання норм права всіма суб'єктами суспільного життя

відповідність усіх нормативно-правових актів Основному Закону — Конс­титуції, а підзаконних нормативно-правових актів — закону у правовій державі заснована на правових законах, що відповідають реальним потребам та інтересам суспільства передбачає реальність права

48

ПРИНЦИПИ ЗАКОННОСТІ

загальності законності

єдності законності

верховенства закону

невідворотності реалізації законності

неприпустимості протиставлення законності й доцільності

єдності права і законності

єдності законності й демократії

забезпечення прав, свобод і законних інтересів особистості

ОЗНАКИ ПРАВОПОРЯДКУ

визначеність у правових нормах

системність

організованість

державна гарантованість

стійкість

єдність

панування закону в суспільних відносинах

забезпечення сприятливих умов реалізації суб'єктивних

прав

ефективна діяльність правоохоронних органів

невідворотність покарання за правопорушення

громадська дисципліна

повна і своєчасна реалізація юридичних обов'язків

 

Міжнародно-правовий

внутрішньодержавний

 

• конституційний • галузевий • індивідуальний • спеціальний

СТРУКТУРА ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ

ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ Й ГРОМАДЯНИНА

ЮРИДИЧНІ ОБОВ'ЯЗКИ

50

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВ І СВОБОД ОСОБИ
За Декларацією прав і свобод людини й громадянина (1789 р.)	• права людини • права громадянина
За суспільним значенням	• фундаментальні • інші
За часом закріплення	• першого покоління • другого покоління • третього покоління
За об'єктом	• громадянські • політичні • соціально-економічні • культурні і духовні

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ОСОБИ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ

ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ОСОБИ

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ

(КОНСТИТУЦІЙНІ, ГАЛУ­ЗЕВІ, МІЖНАРОДНІ)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ІНСТИТУЦІЙНІ

ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНІ УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ОСОБИ

розвинене громадянське суспільство соціально-правова держава

соціально орієнтована високорозвинута економіка, що забезпечує достат­ній життєвий рівень рівноправність усіх форм власності плюралізм політичний, економічний та ідеологічний реальна демократія соціальна стабільність високий рівень правової свідомості та правової культури

51

РЕЛІГІЙНА

ЗВИЧАЄВА

Розділ 6. ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВ

Типологія держав — це поділ існуючих держав і тих, що іс­нували, на певні типи за певними критеріями.

Тип держави — це наукова категорія, збірний образ реаль­но існуючих у конкретний історичний період держав, що скла­дається із сукупності найважливіших, загальних для всіх цих держав ознак.

Формаційний підхід до типології держав базується на відпо­відних економічних чинниках, таких як стан розвитку вироб­ничих відносин, спосіб виробництва, які зрештою визначають певний історичний тип держави.

Історичний тип держави — це сукупність основних ознак держави певної суспільно-економічної формації, що виража­ють її класову сутність і призначення в суспільстві. Поділ сус­пільно-економічних формацій базується насамперед на способі виробництва і формі переважній власності на засоби вироб­ництва. В історії людства розрізняють п'ять суспільно-економі­чних формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, буржуазна, комуністична (перехідною від буржуазної до кому­ністичної є соціалістична), і чотири історичні типи держави: рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична.

Цивілізаційний підхід до типології держави ґрунтується на визначенні типу держави за рівнем розвитку матеріальної і ду­ховної культури суспільства, в основу якого покладено духов­но-моральні чинники. Розрізняють такі види цивілізацій і від­повідні їм типи держави: східні, західні й змішані; стародавні, середньовічні й сучасні; аграрні, промислові й науково-техніч­ні; первинні та вторинні; д©індустріальні, індустріальні й пост-індустріальні; локальні, особливі й сучасні.

67

Розділ 7. ФОРМА ДЕРЖАВИ

Форма держави — це сукупність основних характеристик держави, що розкривають організацію державної влади, її устрій, особливості територіального поширення і методи здій­снення.

Форма державного правління — це організація верховної державної влади, вищих і центральних її органів, що розкри­ває їх структуру, компетенцію, порядок утворення, тривалість повноважень, відносини з населенням, ступінь участі населен­ня в їх формуванні та функціонуванні.

Монархія — це форма державного правління, при якій вищі повноваження державної влади здійснює одноосібно правитель, який отримує владу у спадок, здійснює її довічно і не несе юридичної відповідальності за власні політичні дії.

Абсолютна (необмежена) монархія — це різновид монархіч­ної форми правління, за якої державну (законодавчу, виконав­чу, судову) і духовну (релігійну) владу юридично і фактично здійснює монарх.

Конституційна (обмежена) монархія — це особливий різно­вид монархічної форми правління, за якої влада монарха обме­жена конституцією, існують виборний законодавчий орган — парламент і незалежні суди. Розрізняють конституційну мона­рхію дуалістичну і парламентську.

• Дуалістична монархія — це форма конституційної обме­
женої монархії, при якій влада монарха обмежується
конституцією і парламентом, але монарх фактично збері­
гає багато повноважень у сфері виконавчої влади.

• Парламентська монархія — це форма монархічного
правління, при якій монарх є номінальним главою дер­
жави, посадовою особою, що не має реальних владних
повноважень, а фактичні повноваження державної влади
здійснюють парламент і утворюваний ним уряд.

Республіка — це форма державного правління, для якої ха­рактерні виборність глави держави (поряд з ним функції дер-

68

жавного управління виконують й інші органи влади), колегіа­льність, поділ державно-владних повноважень, відповідаль­ність за політичні рішення, відносна короткостроковість вико­нання повноважень.

• Президентська республіка — це різновид форми держав­
ного правління, що характеризується чітким розмежу­
ванням повноважень між законодавчою і виконавчою
гілками влади. Обидві ці гілки влади у президентській
республіці формуються безпосередньо народом. Главою
виконавчої влади є президент, що поєднує виконавчі по­
вноваження з функціями глави держави, не несе полі­
тичної відповідальності перед парламентом. В уряді міні­
стри кожний окремо підпорядковані президенту.

• Парламентська республіка — це різновид форми держав-

ного правління, що характеризується верховенством па­рламенту в системі органів державної влади, перед яким уряд несе політичну відповідальність. Парламент формує уряд і обирає президента, який виконує переважно пред­ставницькі функції.

• Змішана республіка — це різновид форми державного
правління, що поєднує ознаки президентської і парла­
ментської республік. Розрізняють парламентсько-прези­
дентську і президентсько-парламентську республіки.

Форма державного устрою — це характеристика форми дер­жави, що розкриває особливості територіального поширення державної влади, співвідношення складових держави з її центром.

Унітарна форма державного устрою вирізняється політич­ною єдністю, неподільністю, однаковим юридичним статусом усіх адміністративно-територіальних одиниць, єдиним грома­дянством, єдністю системи законодавства, єдиною судовою си­стемою.

• Централізована унітарна держава не має у своєму складі
автономних утворень.

• Децентралізована унітарна держава характеризується на­
явністю адміністративної автономії.

Федерація — це форма державного устрою, що характеризу­ється наявністю у складі держави суб'єктів федерації — дер-

69

жавних утворень з ознаками суверенності, а також двох рівнів державного апарату і системи законодавства, подвійного гро­мадянства, двох рівнів судової системи. Федерації поділяють­ся на національно-державні та адміністративно-територіальні.

• В основу національно-державної федерації покладено на­
ціональні фактори, і тому така форма устрою існує в ба­
гатонаціональній державі. Для такої федерації характер­
ні республіки, що входять у неї, автономні форми
державності та ін. До її складу можуть входити також
культурні автономії.

• В основу адміністративно-територіальної федерації, як
правило, покладено економічні, географічні, транспортні
й інші територіальні фактори.

Міждержавні об'єднання — це форми добровільного об'єд­нання кількох держав зі збереженням їх суверенітету у повно­му обсязі.

• Особиста унія — це форма міждержавного об'єднання,
що виникає як наслідок здобуття монархом права на ко­
рону іншої держави.

• Реальна унія — це правовий союз держав на основі ство­
рення спільного інституту глави держави — монарха й
інших спільних органів державної влади.

• Співдружність — це форма міждержавного об'єднання,
створеного державами, що мають спільні ознаки, певний
ступінь однорідності, спільність економічних інтересів,
спільні мову, історію, культуру і релігію. Співдружність
націй — це міжнародно-правовий союз, до складу якого
входять Великобританія і суверенні держави — її коли­
шні колонії. Співдружність Незалежних Держав утвори­
лась після розпаду СРСР.

• Протекторат — це правовий союз між державами, за яко­
го одна держава подає зовнішньополітичну і військову
допомогу іншій, певною мірою залежній від неї державі.
Протекторат можливий на початковому етапі відносин
між колишніми колоніями і їх метрополією.

• Конфедерація — це міждержавне об'єднання кількох
держав на договірній основі, створене для досягнення
спільних зовнішньополітичних цілей.

70

• Співтовариство — це форма міждержавного об'єднання,
спрямована на зміцнення інтернаціональних економіч­
них зв'язків держав, що об'єдналися, за допомогою лік­
відації митних кордонів, введення спільної валюти і ство­
рення системи наддержавних органів.

Державний режим — це характеристика форми держави, що вказує на сукупність методів, прийомів, способів і засобів, якими здійснюється влада в державі. В основу типології режи­мів покладено такі критерії: ступінь урахування інтересів на­роду при здісненні державної влади; ступінь участі народу в державному управлінні; ступінь колегіальності у прийнятті офіційних рішень; ступінь політичного та ідеологічного плюра­лізму й існування опозиції владі; ступінь обмеження виявів протиправного насильства з боку держави стосовно громадян; ступінь забезпечення прав і свобод людини й громадянина та ін. Державні режими поділяються на демократичні та недемо­кратичні.

• Демократичний режим — це вид державного режиму, що
ґрунтується на визнанні принципів рівності та свободи,
соціальної справедливості, в якому державна влада здій­
снюється від імені і в інтересах народу, що визнається
єдиним джерелом державної влади, а права людини все­
бічно забезпечені.

До основних недемократичних режимів належать тоталі­тарний і авторитарний.

• Тоталітарний режим — це різновид недемократичного
державного режиму, що характеризується всеохоплюю-
чим контролем держави над суспільством, наявністю
єдиної загальнообов'язкової ідеології, репресивними ме­
тодами здійснення державної влади, однопартійною полі­
тичною системою, центром якої є " вождь", грубими ма­
совими порушеннями прав людини.

• Авторитарний режим — це різновид недемократичного
державного режиму, для якого характерні надмірна кон­
центрація державної влади у політичної номенклатури,
переважне застосування в державному управлінні приму­
сових методів, формальна участь народу в управлінні
державою, боротьба з інакодумцями.

71

Розділ 8. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ

Механізм держави — це цілісна ієрархічна система держав­них організацій, які практично виконують завдання і функції держави. До структури механізму держави входять такі держа­вні організації: державні органи (апарат держави), державні підприємства і державні установи.

Державний орган — це відносно самостійна, структурно відокремлена ланка державного апарату, що створена держа­вою з метою здійснення певного виду державної діяльності, наділена відповідною компетенцією і спирається у процесі реалізації своїх повноважень на організаційну, матеріальну і примусову силу держави.

Державна установа — це державна організація, що здійснює безпосередню практичну діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави в різних сферах: економічній, соціальній, культурній, освітній, охорони здоров'я та ін.

Державне підприємство — це державна організація, що здійснює господарську діяльність з метою виробництва необ­хідної державі продукції, виконує певні роботи і надає послу­ги для задоволення потреб суспільства.

Принципи організації і функціонування механізму держа­ви — це законодавчі вимоги, які покладено в основу форму­вання, організації і функціонування механізму держави. До них належать принципи демократизму, гуманізму, розподілу влади, законності, рівного доступу громадян до державної служби, підзвітності нижчих органів перед вищими, професіо­налізму і компетентності державних службовців, гласності, відповідальності державних службовців за прийняті рішення, неупередженості, дотримання етичних вимог та ін.

Принцип поділу влади — це вимога щодо розподілу держа­вно-владних повноважень між законодавчою, виконавчою і су­довою гілками влади з метою оптимізації їх діяльності й попе­редження можливості надмірної концентрації державної влади в одних руках.

72

Державна служба — це професійна діяльність осіб, які обій­мають посади в державних органах та їх апараті, пов'язана з практичним виконанням ними завдань і функцій держави; ці особи одержують заробітну плату за рахунок державних кош­тів. Державна служба ґрунтується на таких основних принци­пах: служіння народу України; демократизму і законності; гу­манізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого та регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ, орга­нізацій, об'єднань громадян.

Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апа­рату, на яку покладено встановлені нормативними актами слу­жбові повноваження.

Розділ 10. ПОНЯТТЯ ПРАВА

Виникнення права — це процес переходу від мононорм пер­вісного суспільства до нових, ефективніших засобів регулюван­ня суспільних відносин, об'єктивно зумовлений появою відтво-рювальної економіки, змінами в системі суспільних відносин, необхідністю забезпечення еквівалентного обміну між товаро­виробниками і узгодження суспільних інтересів в умовах соці­альної диференціації.

Праворозуміння — це процес і результат розумової діяльнос­ті людини, спрямованої на пізнання права, його сприйняття (оцінку) і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.

Теорія природного права — це напрям праворозуміння, що виходить з існування двох систем права — природного і пози­тивного. Позитивним є право, в якому виражається державна воля, що часто закріплює соціальну несправедливість. На від­міну від позитивного природне право виникає з природи суспі­льства і людини, людського розуму, загальних моральних принципів. Позитивне право повинно ґрунтуватись на ідеях і принципах природного права.

Позитивістська теорія права — це напрям праворозуміння, що розглядає як джерело правоутворення волю держави, вво­дить поняття " суб'єктивне право" як похідне від об'єктивного, встановленого державою, ототожнюючи право і закон. Держа­ва делегує суб'єктивні права і встановлює юридичні обов'язки, закріплюючи їх у нормах права.

Нормативістська теорія права — це напрям праворозуміння, який ґрунтується на уявленні про те, що право — це сукуп­ність правових норм, встановлених державою і формально ви­ражених у законах та інших нормативно-правових актах.

Психологічна теорія права — це напрям праворозуміння, який ґрунтується на розрізненні позитивного права, що офі­ційно діє в державі, та інтуїтивного права, джерела якого міс­тяться в людській психіці як результат " переживання" юриди­чно значущих ситуацій.

76

Соціологічна теорія права — це напрям праворозуміння, що розглядає як основу права реальні суспільні відносини, інтен­сивний розвиток яких зумовлює необхідність пристосовувати право до життєвих потреб конкретних індивідів через процес правозастосування.

Марксистська теорія права — це напрям праворозуміння, що ґрунтується на матеріалістичній філософії і розглядає кла­сове за сутністю право як частину надбудови над економічним базисом суспільства.

Інтегративний підхід до права — це напрям праворозумін­
ня, який враховує всі аспекти права, зокрема природно-право­
вий, психологічний, соціологічний, але ґрунтується на норма-
тивістському     підході.

Широкий підхід до права — це напрям праворозуміння, що базується на ідеї розчинення права в інших правових яви­щах — правовідносинах, правосвідомості, правозастосовних актах, суб'єктивних правах.

Сутність права — це найважливіша внутрішня стійка осно­ва права, що відображає його природу і призначення в суспі­льстві. Право має регулятивну природу; суспільне призначен­ня права — регулювати (впорядковувати) суспільні відносини. Право має загальносоціальну сутність, обстоює інтереси сус­пільства загалом, забезпечує організованість, впорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв'язків на основі узгоджен­ня різних соціальних інтересів. Отже, право має регулятивну загальносоціальну сутність.

Право — це зумовлена рівнем розвитку суспільства загаль­нообов'язкова формально визначена в офіційних джерелах си­стема регулювання суспільних відносин, встановлена і забезпе­чена державою.

Ознаки права — це найсуттєвіші характеристики права, що вирізняють його серед інших засобів регулювання суспільних відносин. До ознак права належать нормативність, загально­обов'язковість, формальна визначеність, забезпеченість можли­вістю державного примусу, свідомо-вольовий характер, систем­ність і універсальність.

77

• Нормативність права виявляється в тому, що права й
обов'язки суб'єктів чітко визначені правовими нормами.
Право за допомогою юридичних норм несе кожному гро­
мадянину і організації інформацію про те, які дії можли­
ві, заборонені або необхідні.

• Формальна визначеність права означає, що норми права
офіційно закріплюються в законах та інших нормативних
актах, підлягають однаковому тлумаченню і реалізації.

• Загальнообов'язковість права виявляється в тому, що всі
громадяни, їх об'єднання, посадові та службові особи ор­
ганів державної влади і місцевого самоврядування, дер­
жава загалом повинні обов'язково виконувати вимоги
норм права.

• Забезпеченість можливістю державного примусу означає,
що в разі порушення правових норм держава неминуче
застосує до правопорушника примусові санкції.

• Свідомо-вольовий характер права виявляється в тому, що
воно регулює лише таку поведінку суб'єктів, яку вони
здатні усвідомлювати, реалізуючи при цьому власне воле­
виявлення.

• Системність права означає, що воно є складним систем­
ним утворенням. Норми права — це не проста сукуп­
ність, сума, а система, якій притаманні внутрішня узго­
дженість, упорядкованість, взаємозв'язки елементів.

• Універсальність права виявляється в тому, що воно здат­
не регулювати різні за природою суспільні відносини, є
універсальним суспільним регулятором.

Принципи права — це основні керівні ідеї, що характеризу­ють зміст права, його сутність і призначення в суспільстві, ви­ражають закономірності права як найзагальніші норми, що ді­ють в усіх сферах правового регулювання і поширюються на всіх суб'єктів. Ці норми або прямо сформульовані в законі, або випливають із загального змісту законодавства. Принципи пра­ва поділяються на соціально-правові (загальносоціальні) та спе­ціально-правові (спеціально-юридичні).

Соціально-правові принципи права — це такі, що відобра­жають систему цінностей, властивих суспільству загалом: до-

78

мінування загальнолюдських цінностей, визнання пріоритету прав і свобод людини й громадянина, єдність загальних і при­ватних інтересів та ін.

Спеціально-правові принципи права — це такі, що відобра­жають основні засади формування й дії права як специфічно­го соціального регулятора. За сферою дії принципи поділяють на загальноправові, міжгалузеві та галузеві.

• Загальноправові принципи права притаманні всім галу­
зям права, відбивають природу права загалом. До них
належать принципи законності, справедливості, юриди­
чної рівності, соціальної свободи, соціального і грома­
дянського обов'язку, демократизму у формуванні й реа­
лізації права, національної рівноправності, гуманізму,
рівності громадян перед законом, взаємної відповідаль­
ності держави й особистості, верховенства права, полі­
тичного, ідеологічного й економічного плюралізму, не­
порушності прав людини.

• Міжгалузеві принципи характерні водночас кільком га­
лузям права: здійснення правосуддя тільки судом, глас­
ність судового розгляду, національна мова судочинства,
незалежність суддів і підпорядкування їх лише закону,
принцип змагальності в цивільно-процесуальному та кри­
мінально-процесуальному праві.

• Галузеві принципи права визначають специфіку конкрет­
ної галузі права: забезпечення свободи праці й зайнятос­
ті — у трудовому праві; індивідуалізації покарання — у
кримінальному праві; рівноправності всіх форм власнос­
ті — в цивільному праві.

Функції права — це найістотніші напрями впливу права на суспільні відносини, в яких розкриваються соціальна цінність, загальнолюдська і класова природа, соціальне призначення права. Розрізняють загальносоціальні та спеціально-юридичні функції права.

• Загальносоціальні функції права розкривають основні
напрями загального впливу права на суспільні відносини
і поділяються на економічну, політичну, культурну, ви­
ховну, оцінну, інформаційну, орієнтаційну та ін.

79

Спеціально-юридичні функції права розкривають основні напрями специфічного регулятивного впливу за допомо­гою юридичних засобів і поділяються на регулятивну (ре­гулятивно-статичну і регулятивно-динамічну) і охоронну:

- регулятивно-статична функція права спрямована на за­
кріплення в нормах суспільно корисних відносин, що
потребують стабільності й непорушності;

- регулятивно-динамічна функція права спрямована на
зміну та вдосконалення існуючих і виникнення нових
суспільно корисних відносин. Регулятивно-динамічна
функція виражається у впливі права на суспільні від­
носини за допомогою сприяння їх розвитку, руху (ди­
наміки);

- охоронна функція права спрямована на забезпечення
нормального здійснення регулятивно-статичної і регу­
лятивно-динамічної функцій права, а також на охоро­
ну права від порушень.

Розділ 12. НОРМИ ПРАВА

Соціальні норми — це певні стандарти, зразки поведінки учасників соціального спілкування, що відображають рівень економічного, соціально-політичного і духовного розвитку су­спільства.

• Норми моралі — це соціальні норми, що регулюють по­
ведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій
добра й зла, справедливості, гідності, милосердя і спря­
мовані на формування загальних принципів, внутрішніх
переконань та установок бажаної поведінки.

• Норми звичаїв — це правила поведінки, що складались
у результаті багаторазового повторення певних дій, ста­
ли звичкою та передаються з покоління в покоління в ус­
ній формі.

• Релігійні норми — це правила поведінки, що поширю­
ються на представників тих або інших напрямів віроспо­
відання і містяться в релігійних джерелах.

• Корпоративні норми — це правила поведінки громадсь­
ких організацій, рухів, об'єднань, асоціацій та інших
утворень недержавного характеру, що містяться у відпо­
відних статутах, програмах, інших документах,
регламентують їх функції, права й обов'язки, умови
вступу і виходу з них.

• Політичні норми — це правила поведінки суб'єктів
політики, учасників політичного процесу, політичних
відносин, які містяться в політичних маніфестах, програ­
мах, рішеннях, заявах, деклараціях, статутах політич­
них партій і рухів.

• Економічні норми — це правила, що регулюють відноси­
ни між галузями промисловості, сільського господарства,
торгівлі, а також грошово-фінансову систему, діяльність
банків, бірж у сфері господарського життя суспільства.

Норма права — це загальнообов'язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санк­ціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних від-

85

носин за допомогою закріплення прав і обов'язків їх учасників та забезпечене можливістю застосування державного примусу.

Структура правової норми — це внутрішня будова, ідеаль­на логічна конструкція правової норми, що характеризується єдністю і взаємозв'язком трьох складових: гіпотези, диспози­ції і санкції.

Гіпотеза — це частина правової норми, яка вказує на кон­кретні життєві обставини (умови), за наявності або відсутності яких реалізується ця норма.

• Проста гіпотеза припускає одну умову, через яку реалі­
зується юридична норма.

• Складна гіпотеза пов'язує дію норми з наявністю двох
або більше умов.

• Альтернативна гіпотеза передбачає наявність двох або
більше умов здійснення правової норми, але для вступу
норми права в дію достатньо однієї з перелічених у ній
фактичних обставин.

• Абстрактна гіпотеза вказує на умови дії норми, акцен­
тує увагу на їх загальних, родових ознаках.

• Казуальна гіпотеза пов'язує реалізацію юридичної норми
з окремими суворо визначеними випадками, які важко або
неможливо відобразити за допомогою абстрактної гіпотези.

Диспозиція — це основний елемент правової норми, що мі­стить певне правило поведінки, за яким повинні діяти учасни­ки правових відносини.

• Уповноважнювальні диспозиції надають суб'єктам право
здійснювати передбачені в них позитивні дії, визначають
певний варіант їх можливої поведінки.

• Зобов'язальні диспозиції покладають на суб'єктів обов'я­
зок здійснення визначених у нормі позитивних дій.

• Заборонні диспозиції містять заборону здійснення визна­
чених у нормі протиправних дій (чи бездіяльності).

• Пряма диспозиція прямо вказує на права й обов'язки су­
б'єктів.

• Альтернативна диспозиція дає можливість учасникам
правових відносин варіювати свою поведінку в межах,
встановлених нормою.

86

• Бланкетна диспозиція містить правила поведінки в най-
загальнішій формі, відсилаючи суб'єкта реалізації до ін­
ших правових норм.

Санкція — це частина правової норми, яка передбачає пев­ні небажані наслідки матеріального, фізичного, психічного та подібного характеру, які настають для особи, що порушила диспозицію цієї норми. Санкції юридичних норм розрізняють­ся насамперед за галузевою ознакою (кримінально-правові, ад­міністративно-правові, дисциплінарні, цивільно-правові та ін.), характером несприятливих для порушника наслідків санкції (правовідновлювальні та каральні) і ступенем визначеності (аб­солютно визначені, відносно визначені, альтернативні).

• Абсолютно визначені санкції точно вказують міру пока­
рання, що повинна бути застосована в разі порушення
певної норми.

• Відносно визначені санкції встановлюють нижню і верх­
ню або тільки верхню межу заходу державного впливу на
правопорушника.

• Альтернативні санкції надають можливість вибрати з кі­
лькох можливих варіантів заходу державного впливу
один, що найбільшою мірою відповідає конкретним об­
ставинам вчиненого правопорушення.

Установчі норми права — це вихідні (відправні) норми права, що визначають основи правового регулювання суспільних відно­син, його цілі, принципи, межі й напрями. До таких правових норм належать норми-начала, що конституційно закріплюють основи економіки і політики, громадянського суспільства і дер­жавного ладу, права і свободи громадян; норми-принципи, що виражають принципи права; визначально-установчі норми, що формулюють цілі й завдання галузей права і правових інститутів. Установчі норми є еталонами, що дають змогу цілі й засоби пра­вового регулювання привести у відповідність до об'єктивних за­кономірностей суспільного розвитку.

Регулятивні норми права безпосередньо спрямовані на регу­лювання суспільних відносин через надання прав і покладан­ня обов'язків на їх учасників. Розрізняють три основних види регулятивних норм: уповноважнювальні, зобов'язальні та забо­ронні.

87

Охоронні норми права встановлюють заходи попередження правопорушень, порядок притягнення до юридичної відповіда­льності, заходи відновлення порушених прав і відшкодування завданих збитків.

Забезпечувальні норми права містять розпорядження, що гарантують здійснення суб'єктивних прав і обов'язків у проце­сі правового регулювання, створюють механізми безперешкод­ної реалізації права. Ці норми містять юридичні гарантії.

Декларативні норми права містять положення програмного характеру, нормативні оголошення і визначають завдання пра­вового регулювання окремих видів суспільних відносин.

Дефінітивні норми права формулюють визначення певних правових понять і категорій.

Колізійні норми права покликані усувати суперечності між правовими розпорядженнями через встановлення пріоритетнос­ті застосування тих або інших нормативних актів у разі виник­нення колізій (суперечностей).

Оперативні норми права встановлюють дати вступу норма­тивного акта в силу, припинення його дії тощо.

Виклад правових норм — це формальне вираження струк­тури правової норми і її змісту у статтях нормативно-правових актів. Розрізняють кілька способів викладу правових норм.

• За характером співвідношення норми права і статті
нормативно-правового акта норма права може бути ви­
кладена одним з таких способів: усі елементи норми пра­
ва включаються в одну статтю нормативно-правового
акта; елементи норми права викладаються в кількох
статтях одного нормативного акта; елементи норми пра­
ва викладаються в кількох статтях різних нормативних
актів; в одну статтю нормативного акта включається
кілька правових норм.

• За особливостями викладу правових норм у статтях
нормативно-правових актів розрізняють прямий, відсиль­
ний і бланкетний способи викладу.

• За ступенем узагальнення розрізняють абстрактний і ка­
зуїстичний способи викладу правових норм.

88

Абстрактний спосіб викладу правових норм характеризуєть­ся узагальненістю, що дає змогу застосовувати викладені в та­кий спосіб норми права до великої кількості подібних випадків.

Казуїстичний спосіб викладу правових норм характеризу­ється деталізацією всіх конкретних підстав реалізації відпові­дних норм права.

Прямий спосіб викладу правових норм — це спосіб, за яко­го правові норми цілком фіксуються у статті нормативного акта.

Відсильний спосіб викладу правових норм полягає в непов­ному викладенні норми права у статті нормативно-правового акта і при цьому робиться посилання на іншу статтю цього ж нормативного акта.

Бланкетний спосіб викладу правових норм полягає в непов­ному викладенні правової норми у статті нормативно-правово­го акта і при цьому робиться посилання на інші нормативні акти.

Розділ 13. ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА. ПРАВОТВОРЧІСТЬ

Форми (джерела) права — це офіційні способи вираження і закріплення змісту правових норм, за допомогою яких норми права набувають публічного характеру, стають загальнообо­в'язковими. Розрізняють нормативно-правовий акт, судовий (адміністративний) прецедент, правовий звичай, нормативний договір, юридичну доктрину, принципи права та ін.

Нормативно-правовий акт — це загальнообов'язковий акт правотворчості, виданий органами законодавчої і виконавчої влади у спеціально встановленому порядку, що містить прави­ла поведінки загального характеру.

Судовий (адміністративний) прецедент — це таке рішення судового (адміністративного) органу, що приймається для вирі­шення конкретної юридичної справи вперше і береться за зра­зок при розгляді аналогічних справ у майбутньому.

Правовий звичай — це правило поведінки, яке в результаті багаторазового повторення в часі й просторі набирає певної стій­кості, закріплюється у практичному досвіді та психології лю­дей, санкціоноване державою шляхом посилання на нього в нор­мі закону або використання його як основи судового рішення.

Нормативний договір — це офіційна угода учасників пуб­лічно-правових відносин, яка встановлює розраховані на неви-значене коло суб'єктів загальнообов'язкові правила поведінки у сфері конституційного права (конституційний договір), між­народного публічного (міжнародний договір) і трудового права (колективний трудовий договір).

Правова доктрина — це літературні джерела права, наукові праці авторитетних учених-правознавців з питань права, на які здійснюється посилання при розгляді юридичної справи за від­сутності необхідного закону, судового прецеденту чи звичаю.

Правоутворення — це процес формування в суспільстві об'єктивно зумовлених загальнорегулятивних начал, які одер­жують юридичне оформлення в офіційних загальнообов'язко-

90

вих нормативних рішеннях уповноважених суб'єктів. Правоут-ворення і правотворчість співвідносяться як ціле і частка, пра-вотворчість є одним з етапів правоутворення.

Правотворчість — це організаційно оформлена процедурна діяльність державних органів зі створення та юридичного за­кріплення правових норм. Правотворчість поділяється на зако­нотворчість і підзаконну нормотворчість.

Принципи правотворчості — це ідейна та організаційна база правотворчості, що визначає сутність, характерні ознаки і за­гальний напрям цієї діяльності.

• Принцип законності означає, що у правотворчості необ­
хідно дотримуватись передбачених у законі процедури
прийняття нормативно-правових актів, компетенції орга­
ну, що приймає такий акт, ієрархії нормативно-правових
актів.

• Принцип демократизму означає врахування соціальних
інтересів і можливості їх вираження у сфері правотвор­
чості.

• Принцип науковості передбачає необхідність наукового
опрацювання найважливіших нормативно-правових ак­
тів, використання досягнень сучасної науки.

• Принцип виконуваності відображає необхідність урахо­
вувати при підготовці нормативно-правових актів усі фі­
нансові, кадрові, організаційні та юридичні умови, наяв­
ність яких уможливлює реалізацію нормативно-правових
актів.

• Принцип системності означає суворе дотримання систе­
ми права, законодавства, будови галузі тощо.

• Принцип гуманізму передбачає спрямованість правотвор-
чого акта на всебічне забезпечення й захист прав і свобод
особи, на максимально повне задоволення її духовних і
матеріальних потреб. Людина, її інтереси і потреби пови­
нні бути в центрі законодавчої діяльності.

• Принцип професіоналізму передбачає участь у прийнят­
ті правотворчих рішень кваліфікованих фахівців
відповідних галузей, що мають професійну підготовку,
великий досвід роботи і глибокі фахові знання.

• Принцип технічної досконалості прийнятих актів пе­
редбачає широке використання вироблених юридичною

91

наукою і випробуваних правотворчою практикою спо­собів і прийомів підготовки й оформлення нормативних текстів, правил законодавчої техніки.

Правотворчий процес — це порядок здійснення юридично процесуально оформлених, юридично опосередкованих значу­щих дій, які мають офіційний характер і пов'язані з підготов­кою, прийняттям та опублікуванням нормативно-правового акта. Правотворчий процес складається з таких стадій:

• передпроектної;

• проектування нормативно-правового акта;

• розгляду нормативно-правового акта у правотворчому ор­
гані;

• прийняття нормативно-правового акта;

• введення в дію, оприлюднення нормативно-правового
акта.

Законотворчість — це процедурно-процесуальна діяльність з підготовки, обговорення і прийняття законів вищими пред­ставницькими органами законодавчої влади (парламентами) або безпосередньо населенням шляхом референдуму.

Закон — це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, покликаний регулювати найважливіші суспільні відно­сини, прийнятий вищим представницьким органом законодав­чої влади (парламентом) або безпосередньо населенням шляхом референдуму в особливому процедурному порядку. Законом ре­гулюються питання, що мають найважливіше державне зна­чення: питання конституційного характеру; принципи орга­нізації, порядок формування і діяльності вищих і місцевих органів державної влади й самоврядування; основні права, сво­боди і обов'язки громадян, гарантії їх забезпечення; основні умови створення й діяльності суспільних і політичних органі­зацій; прийняття державного бюджету; оподаткування; вста­новлення основних положень регулювання економіки; основні питання оборони і міжнародних відносин та ін.

Законодавчий процес — це передбачений Конституцією і законами порядок здійснення законодавчої функції органом законодавчої влади та реалізації ним своїх законодавчих пов­новажень. Законодавчий процес складається з таких стадій:

92

• розробки законопроекту;

• подання законопроекту до Верховної Ради в порядку за­
конодавчої ініціативи;

• розгляду законопроекту у профільних комітетах Верхов­
ної Ради;

• розгляду законопроекту на засіданнях Верховної Ради у
трьох читаннях: обговорення і схвалення основних поло­
жень в основному, обговорення і схвалення постатейно та
прийняття закону;

• прийняття закону і направлення на підпис Президенту;

• оприлюднення закону.

Підзаконна нормотворчість — це діяльність Президента, Уряду та інших органів виконавчої влади з прийняття на ос­нові законів та на їх виконання підзаконних нормативно-пра­вових актів.

Референдум — це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих пи­тань загальнодержавного і місцевого значення.

Юридична техніка — це система вимог, правил і прийомів, що висуваються до процесу створення законів і підзаконних нормативно-правових актів, їх організації і логічно послідовно­го формулювання відповідно до їх сутності й змісту.

93

Розділ 14. СИСТЕМА ПРАВА

Система права — це об'єктивно зумовлена внутрішня струк­тура (будова) права, що виражає узгодженість і єдність юриди­чних норм й одночасно їх поділ на відповідні галузі та інсти­тути. В основу побудови системи права покладено предмет і метод правового регулювання.

• Предмет правового регулювання — це сфера, на яку по­
ширюється правове регулювання. Це — матеріальний
критерій розподілу права на структурні елементи.

• Метод правового регулювання — це юридичний критерій
побудови системи права, під яким розуміється сукупність
прийомів, способів і засобів впливу права на суспільні
відносини.

Галузь права — це найбільша самостійна частина системи права, сукупність правових норм, що регулюють якісно однорід­ні суспільні відносини певного виду на основі певного предмета і методу правового регулювання. Галузь права відбиває вищий рівень системних зв'язків у праві, характеризується певною ці­лісністю, автономністю. У системі права існують такі галузі пра­ва, як конституційне, адміністративне, цивільне, цивільне про­цесуальне, сімейне, трудове, фінансове, земельне, кримінальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове та ін.

Підгалузь права — це відносно відокремлена група право­вих норм, що містить загальні, властиві кільком правовим інс­титутам галузі принципові положення, і регулює певний ас­пект суспільних відносин усередині галузі. Підгалузі права утворюються в межах найрозвиненіших правових галузей. На­приклад, у цивільному праві вирізняють такі підгалузі, як ав­торське, спадкове, зобов'язальне, винахідницьке право; у кон­ституційному — виборче, муніципальне, парламентське право; у фінансовому — бюджетне і податкове право.

Правовий інститут — це порівняно невелика, стійка група правових норм, що регулюють певний різновид суспільних від­носин у межах галузі або підгалузі права. У кожній галузі існує багато правових інститутів: у кримінальному праві — ін­ститути необхідної оборони, крайньої необхідності, неосуднос-

94

ті; у цивільному — інститути позовної давності, дарування, угоди, купівлі-продажу; у конституційному — інститут грома­дянства; в адміністративному — інститут посадової особи; у сі­мейному — інститут шлюбу.

Комплексні утворення в системі права — це вторинні угру­повання правових норм у системі права, які утворились на ос­нові спільного предмета правового регулювання. До них нале­жать комплексні інститути і міжгалузеві комплекси.

Комплексні інститути — це комплексні утворення в сис­темі права, це правові інститути, які належать одразу до кількох правових галузей. Наприклад, інститут опіки та ін­ститут піклування водночас належать до цивільного і сімей­ного права.

Міжгалузеві комплекси — це сукупність правових норм кількох галузей, що регулюють певну сферу суспільних відно­син. До міжгалузевих комплексів належать господарське пра­во, яке об'єднує норми цивільного, адміністративного та фінансового права на основі спільного предмета правового ре­гулювання, а саме господарських відносин.

Конституційне право — це галузь права, система правових норм, що закріплюють основи державного і суспільного ладу, порядок формування і компетенцію органів державної влади, основні права й обов'язки громадян, адміністративно-територі­альний поділ держави, виборчу систему та інші відносини.

Адміністративне право — це галузь права, система право­вих норм, які регулюють відносини, що складаються у сфері державного управління, виконавчо-розпорядчої діяльності дер­жавних органів і їх посадових осіб, громадського порядку.

Цивільне право — це галузь права, система правових норм, які регулюють на засадах автономії і юридичної рівності учас­ників майнові й деякі особисті немайнові відносини між різни­ми організаціями, організаціями і громадянами, між різними громадянами.

Цивільне процесуальне право — це галузь права, система правових норм, які регулюють порядок судочинства і виконан­ня судових рішень щодо спорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та деяких інших відносин.

95

Сімейне право — це галузь права, система правових норм, які регулюють особисті й майнові відносини, що пов'язані зі шлюбом та спорідненістю людей, порядок і умови взяття та ро­зірвання шлюбу, права і обов'язки подружжя, права і обов'яз­ки батьків і дітей, питання опіки і піклування.

Трудове право — це галузь права, система правових норм, які регулюють правові відносини у процесі здійснення праців­никами права на працю, зокрема питання організації та опла­ти праці, укладення трудових договорів, робочого часу, прий­няття на роботу і звільнення, трудових спорів та ін.

Фінансове право — це галузь права, система правових норм, які регулюють відносини у сфері формування і виконан­ня державного бюджету, порядок стягування податків, надан­ня кредитів і позик.

Земельне право — це галузь права, система правових норм, які регулюють відносини з приводу володіння, користування і розпорядження землею, визначають основи землеустрою, збе­реження і розподілу земельного фонду, правовий режим різних видів землі.

Кримінальне право — це галузь права, система правових норм, які визначають поняття злочину і його ознаки, підстави і порядок притягнення до кримінальної відповідальності, види кримінального покарання.

Кримінально-процесуальне право — це галузь права, систе­ма правових норм, що встановлюють порядок судочинства у кримінальних справах, регулюють діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду і їх відносини з гро­мадянами у процесі розслідування, судового розгляду, вирі­шення кримінальних справ і винесення вироків.

Виправно-трудове право — це галузь права, система право­вих норм, які регулюють порядок відбування покарання, під­стави і порядок дострокового звільнення від покарання.

Матеріальне право — це сукупність правових норм, які встановлюють основи правового регулювання шляхом закріп­лення прав і обов'язків суб'єктів.

96

Процесуальне право — це сукупність правових норм, які встановлюють процедури, форми і методи реалізації норм ма­теріального права.

Приватне право — це сукупність правових норм цивільно­го, сімейного і трудового права, які регулюють порядок реалі­зації приватних інтересів індивідів та їх об'єднань на засадах автономії, юридичної рівності й вільного волевиявлення.

Публічне право — це сукупність правових норм конститу­ційного, адміністративного, фінансового, кримінального та де­яких інших галузей права, що виражають державні, міждер­жавні й загальні суспільні інтереси і регулюють відносини між суб'єктами на засадах імперативності та підпорядкування.

Об'єктивне право — це система правових норм, формально виражених у загальнообов'язкових державно-владних розпо­рядженнях.

Міжнародне право — це система правових норм, які утво­рилися внаслідок укладення між державами міжнародно-пра­вових угод, що виражають пріоритет загальнолюдських цінно­стей, встановлюють правові гарантії забезпечення миру, основи взаємовигідного співробітництва держав, розв'язують завдання планетарного характеру, забезпечення прав і свобод людини.

97

Розділ 15. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

Система законодавства — це сукупність діючих у державі нормативно-правових актів, в яких відбиваються внутрішні змістовні та структурні характеристики права і яким прита­манні єдність і внутрішня узгодженість. Система законодавст­ва складається в результаті закріплення правових норм у нор­мативно-правових актах і систематизації цих актів.

Горизонтальна (галузева) будова системи законодавства —

це структура системи законодавства, зумовлена предметом пра­вового регулювання — фактичними суспільними відносинами, на основі яких виокремлюються галузі системи законодавства, що відповідають галузям системи права (конституційне пра­во — конституційне законодавство, трудове право — трудове законодавство, цивільне процесуальне право — цивільне про­цесуальне законодавство та ін.).

Вертикальна (ієрархічна) будова системи законодавства —

це структура системи законодавства, побудована на юридичній силі нормативно-правових актів, зумовлена ієрархією органів державної влади, які приймають відповідні нормативно-право­ві акти. Найвищу юридичну силу має Конституція, прийнята парламентом або в результаті референдуму. На її основі прий­маються нормативно-правові акти парламенту (закони, кодек­си). Наступними за юридичною силою є укази і нормативні розпорядження Президента, постанови уряду, нормативні рі­шення центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Федеративна будова системи законодавства — це структу­ра системи законодавства, зумовлена федеративною формою державного устрою, у межах якої розрізняють два рівні систе­ми нормативно-правових актів: федеральне законодавство і за­конодавство суб'єктів федерації.

Комплексна будова системи законодавства — це структура системи законодавства, яка зумовлена існуванням у системі законодавства комплексних утворень, що складаються на осно­ві певного об'єкта правового регулювання і особливостей дер­жавного управління в цій сфері. До таких утворень належать природоохоронне, транспортне, господарське законодавство.

98

Чинність нормативно-правових актів — це дія нормативно-правових актів, обмежена часом, простором і колом осіб.

Дія нормативно-правового акта в часі — це його регулятив­ний вплив на суспільні відносини з моменту набрання чиннос­ті до припинення, тобто на відносини, що були в період від введення акта в дію до втрати ним чинності.

• Нормативно-правові акти набирають чинності одним з та­
ких способів: у результаті вказівки в тексті нормативно­
го акта на календарну дату, з якої юридичний документ
набирає сили; у результаті вказівки на інші обставини, з
якими пов'язане набуття документом законної сили; у
результаті застосування загальних правил — після закін­
чення певного передбаченого законом терміну з дня їх
офіційного оприлюднення.

• Припинення дії нормативного акта відбувається в резуль­
таті: закінчення терміну, на який було прийнято
юридичний документ; оголошення про втрату норматив­
ним актом юридичної чинності (пряма вказівка на скасу­
вання, що може міститись у спеціальному акті); прий­
няття уповноваженим органом нового юридичного
нормативного документа рівної або вищої юридичної
сили, що регулює це саме коло суспільних відносин; за­
старіння юридичного документа у зв'язку зі зникненням
обставин, що підлягали регулюванню.

• Нормативно-правовий акт не має зворотної сили, діє тіль­
ки відносно обставин і випадків, що виникли після вве­
дення його в дію. Винятком є кримінальне законодавство,
в якому діє правило " Кримінальний закон має зворотну
силу, якщо він пом'якшує або усуває караність діяння".

Дія нормативно-правових актів у просторі — це територі­альні обмеження чинності нормативно-правових актів, коли вони застосовуються на території, на яку поширюється сувере­нітет держави або компетенція відповідних органів. Акти ви­щих органів державної влади поширюються на всю територію держави, акти місцевих органів влади — на території відпові­дних адміністративних одиниць.

Територія держави — це суша, у тому числі надра і конти­нентальний шельф, територіальні води (12 морських миль),

99

повітряний простір у межах державних кордонів. До території держави прирівнюються морські, річкові й повітряні судна, що перебувають під прапором держави. За правилами міжнародно­го права військові судна прирівнюються до території держави без винятків, а цивільні морські й повітряні судна — у водах і повітряному просторі своєї держави, відкритому морі й повіт­ряному просторі.

Розділ 17. ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЯ

Реалізація права — це забезпечені державою процес і ре­зультат втілення положень правових норм у фактичній право­мірній поведінці суб'єктів суспільних відносин.

Виконання норм права — це форма реалізації зобов'язаль­них правових норм, яка полягає у здійсненні суб'єктами по­кладених на них юридичних обов'язків активного характеру.

Дотримання норм права — це форма реалізації заборонних правових норм, що полягає в утриманні суб'єктів від здійснен­ня дій, які забороняються державою.

Використання суб'єктивних прав — це форма реалізації уповноважуючих правових норм, що передбачає як активну, так і пасивну поведінку суб'єктів, які на власний розсуд вико­ристовують або не використовують надані їм повноваження.

Застосування норм права — це спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в особливих формах державно-влад­на діяльність компетентних органів щодо прийняття індивіду­альних правових приписів з метою вирішення конкретних юридичних справ.

Оперативно-виконавче правозастосування — це діяльність уповноважених органів з організації виконання приписів пра­вових норм.

Правоохоронне правозастосування — це діяльність упов­новажених органів, спрямована на охорону норм права від порушень, застосування заходів державного примусу в інди­відуальному порядку, забезпечення виконання примусових заходів.

Процес застосування норм права — це система послідовних дій, однорідні групи яких поєднуються у стадії правозастосу­вання.

• Перша стадія — встановлення і аналіз фактичних обста­
вин справи.

• Друга стадія — вибір певної норми права, що має врегу­
лювати цю справу, і встановлення автентичності тексту
норми права (юридична кваліфікація).

106

• Третя стадія — тлумачення норми права. Під тлумачен­
ням права розуміється певний розумовий процес, спрямо­
ваний на з'ясування змісту норм права та їх роз'яснення
всім заінтересованим суб'єктам.

• Четверта стадія — прийняття рішення у справі на ос­
нові попередніх стадій.

• П'ята стадія — доведення змісту прийнятого рішення
до відома заінтересованих державних органів, посадових
та інших осіб і настання фактичних обставин, завдяки
яким норма права реалізується.

Акт правозастосування — це індивідуальний правовий акт компетентних органів, виданий на основі юридичних фактів і норм права, який визначає права, обов'язки або міру юридич­ної відповідальності для конкретних осіб щодо конкретної юридичної справи.

Тлумачення права — це внутрішній розумовий процес, спрямований на те, щоб усунути незрозумілість і можливі по­милки при застосуванні правових норм, а також щоб правиль­но і всебічно дослідити правову норму, з'ясувати зміст, який законодавець вклав у її словесне формулювання.

Способи тлумачення норм права — це методи і прийоми їх дослідження, за допомогою яких думка інтерпретатора погли­блюється у зміст правової норми.

Текстове (граматичне) тлумачення — це прийом тлумачен­ня, при якому об'єктом дослідження є текст, зовнішня форма вираження норми права у статтях нормативно-правових актів. Інтерпретатор при текстовому тлумаченні вивчає одночасно лексику, синтаксис і структуру змісту тексту норми, засто­совує правила граматики і логіки. При такому тлумаченні потрібно з'ясувати, в яких словах, реченнях формулюються гі­потеза, санкція і диспозиція правової норми.

Систематичне тлумачення — це з'ясування змісту норми права щодо її зв'язку з іншими правовими нормами, залежно від місця в системі нормативного акта і в системі права. Необ­хідність систематичного тлумачення зумовлюється деякою схо­жістю і взаємозв'язком норм, що регулюють суміжні суспіль­ні відносини.

107

Історико-політичне тлумачення — це вивчення історичної обстановки, що склалася при виданні досліджуваної правової норми, і завдань, які ставив перед собою законодавець при її виданні, а також встановлення соціального призначення нор­ми права на основі вивчення суспільних процесів, що зумови­ли її виникнення і дію. При застосуванні історико-політичного тлумачення важливим є використання документів і матеріалів, опублікованих у засобах масової інформації, літературі, що відбивають політику держави з розглядуваного питання.

Логічне тлумачення — це уявні операції зі з'ясування зміс­ту правової норми на основі правил формальної логіки.

Буквальне тлумачення — це тлумачення, при якому справжній зміст правової норми розуміється в повній відпові­дності з її текстовим вираженням.

Розширювальне тлумачення — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми варто розуміти ширше від бук­вального текстового вираження.

Обмежувальне тлумачення — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми варто розуміти вужче від буква­льного текстового вираження.

Офіційне тлумачення — це сформульоване у спеціальному акті роз'яснення змісту і цілей правових норм, що має загаль­нообов'язковий характер і подається спеціально уповноваже­ними на те компетентними органами держави.

Нормативне тлумачення — це офіційне роз'яснення компе­тентним органом правової норми, яке обов'язкове для всіх осіб і органів, що прямо підпадають під юрисдикцію органу, який розтлумачує цю норму, і поширюється на всі передбачені цією правовою нормою випадки, забезпечуючи тим самим однакове і правильне втілення розпоряджень цієї норми.

Автентичне тлумачення — це тлумачення, що безпосеред­ньо походить від органу, який встановив цю правову норму.

Легальне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюється не правотворчими органами, а іншими в силу передбачених за­коном повноважень.

108

Казуальне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюється судовими або іншими компетентними органами з приводу й у зв'язку з розглядом конкретної юридичної справи і є обов'яз­ковим лише при її вирішенні.

Неофіційне тлумачення — це тлумачення, при якому зміст законів та інших нормативних актів роз'яснюється громадсь­кими організаціями, державними і суспільними діячами, уче­ними, іншими суб'єктами і результати цього роз'яснення не є обов'язковими. Таке тлумачення поділяється на повсякденне, тобто таке, що здійснюється громадянами в повсякденному житті; професійне, що здійснюється юристами-практиками при виконанні їх повноважень; доктринальне, що здійснюєть­ся науковцями.

Прогалина в законодавстві — це відсутність конкретної пра­вової норми, необхідної для регулювання суспільних відносин, які входять у сферу правового регулювання. Прогалину в зако­нодавстві можна усунути за допомогою прийняття відповідних нормативно-правових актів; при оперативному вирішенні юри­дичних справ застосовуються аналогія права і аналогія закону. Ці засоби подолання прогалин у законодавстві мають обмежену сферу використання. Вони не застосовуються при притягненні до кримінальної та адміністративної відповідальності, водночас припустимі в цивільному, сімейному, трудовому та інших галу­зях права. Аналогія дозволена всюди, де немає спеціальної за­борони і де законодавець не пов'язує настання юридичних нас­лідків з конкретним законом. У кожному конкретному випадку рішення, що було прийнято за допомогою використання анало­гії закону або аналогії права, має значення винятково для цьо­го випадку. За допомогою аналогії закону і аналогії права про­галина не усувається, а лише долається.

Аналогія закону — це вирішення юридичної справи на ос­нові застосування до відносин, не врегульованих конкретною правовою нормою, норми права, що регулює схожі за змістом відносини.

Аналогія права — це вирішення юридичної справи на осно­ві застосування до відносин, не врегульованих конкретною правовою нормою, і за відсутності норм, що регулюють схожі відносини, загальноправових або галузевих принципів права.

109

130

• Обидві класифікації мають багато спільного і на основі їх
узагальнення можна зробити висновок, що в основу кла­
сифікації правових систем має бути покладено такі чин­
ники: спільність генезису; спільність джерел, форм за­
кріплення і вираження норм права; структурна єдність;
спільність правових принципів; єдність термінології,
юридичних категорій і понять, а також техніки викладу
і систематизації норм права.

Романо-германська правова система — це система права країн континентальної Європи, яка виникла в результаті рецепції римського права. Основні ознаки романо-германської правової системи:

• романо-германська норма права — це загальне правило
поведінки, що має узагальнений і системно-ієрархічний
характер;

• найважливішим джерелом романо-германського права є
нормативно-правовий акт, до інших (неосновних) джерел
права належать правові звичаї, принципи права, юридич­
на доктрина, нормативний договір, з певним застережен­
ням і судова практика;

• в усіх країнах романо-германської системи є писані кон­
ституції;

• у країнах романо-германської правової системи право по­
діляється на публічне і приватне;

• існує послідовний галузевий поділ правових норм;

• основною формою систематизації нормативно-правових
актів є кодифікація.

Англосаксонська (англо-американська) правова система —

це правова система англомовних країн, що ґрунтується на ви­знанні судової практики основною формою правотворчості. Особливості англосаксонської правової системи:

• визнання судового прецеденту основним джерелом права;

• реалізація законів (статутів) не самостійно, а через пре­
цеденти, за їх допомогою;

• наділення судів широкими повноваженнями щодо ство­
рення і перегляду правових норм;

• зв'язаність судових інстанцій прецедентами за принци­
пом субординації;

131

• крім законів і прецедентів джерелами права визнаються
правові звичаї і юридична доктрина;

• відсутній поділ права на публічне і приватне, замість
цього історично склався поділ на загальне право і право
справедливості;

• відсутній чіткий поділ права на галузі;

• основною формою систематизації джерел права є інкор­
порація і консолідація.

Система релігійного права — це вид правової системи, що базується на релігійних нормах. Основними системами є мусульманське і індуське право.

Мусульманське право — це система норм, що виражені в релігійній формі і ґрунтуються на мусульманській релігії — ісламі, яка встановлює, у що мусульмани повинні вірити, що вони повинні робити і чого не повинні. Ознаки мусульмансько­го права:

• норма права розглядається як правило, адресоване мусу­
льманській общині Аллахом, в основу покладено релігій­
ні догми, тому його не можна змінити, скасувати, воно
безперечне й абсолютне, повинне безумовно виконуватися;

• за змістом норми мусульманського права є зобов'язаль­
ними;

• чотири основні джерела: Коран — священна книга ісла­
му; Сунна, або традиції, пов'язані з Мухамедом; Іджма,
або єдина угода мусульманського суспільства; Кійас, або
судження за аналогією;

• джерелом права визнається також юридична доктрина;
звичаї не входять у мусульманське право і не є його дже­
релом;

• архаїчність інститутів, казуїстичність і відсутність систе­
матизації;

• не поділяється на публічне і приватне право чи на зага­
льне право і право справедливості; існують інші принци­
пи інтеграції, що базуються на мусульманській традиції.

Індуське право — це правова система Індії, Пакистану, Бір­ми, Сінгапуру і Малайзії, а також деяких країн східного узбе­режжя Африки, в основу якої покладено норми індуїзму. Озна­ки індуського права:

132

• виправдання ідеї кастового розподілу суспільства;

• визнання основним джерелом права норм релігії індуїз­
му, а також звичаїв;

• закони і судові прецеденти як джерела права виконують
лише допоміжну роль;

• норми мають переважно зобов'язальний характер.

Система звичаєвого права — це форма регламентації суспіль­них відносин, що існує у країнах екваторіальної, південної Африки і в Мадагаскарі, базується на державному визнанні природно сформованих соціальних норм, які ввійшли у звич­ку населення — звичаїв. Міфологічний характер звичаїв, їх множинність і розрізненість не сприяють їх ефективному вико­ристанню для створення національних правових систем за ти­пом романо-германської, англо-американської або мусульмансь­кої. Нині здійснюється систематизація звичаїв, включення їх у галузеві кодекси, інші нормативні акти. Сучасний стан пра­вового розвитку цих країн можна охарактеризувати як склад­ний перехідний період.

Світовий правопорядок — це система суспільних планетар­них відносин, що формуються на основі правових засад і функ­ціонують відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Світовий правопорядок доцільно розгля­дати як певну реальність, результат реалізації різноманітних відносин, взаємодії людей і держав на планеті. Світовий пра­вопорядок — це умова і гарантія ефективного міжнародного співробітництва в різних сферах. Особливо важливим є міжна­родне співробітництво у сфері глобальних проблем людства.

Глобальні проблеми людства — це проблеми, що охоплю­ють населення всієї земної кулі, загальні, які не можуть бути вирішені однією державою. Ці проблеми стосуються інтересів людства, мають загальнопланетарний характер. Нерозв'яза-ність цих проблем створює загрозу для майбутнього людства, перешкоджає прогресу суспільства. Вони можуть бути виріше­ні тільки завдяки зусиллям світового співтовариства. До гло­бальних проблем людства належать такі:

• запобігання світовій ядерній катастрофі;

• забезпечення взаємовигідного міжнародного співробіт­
ництва в економічній, політичній, екологічній, культур­
ній та інших галузях;

133

• подолання розриву в рівні економічного розвитку різних
держав;

• ліквідація енергетичної, сировинної, продовольчої та де­
мографічної кризи;

• дотримання вимог екології, створення умов виживання,
нормального існування;

• використання досягнень науково-технічного прогресу на
благо людства;

• міжнародне співробітництво в боротьбі з міжнародною
злочинністю і тероризмом.

Списоквикористаної

Тарекомендованої літератури

1. Агеева Е. А. Юридическая ответственность в государст-
венном управлений. — Л., 1990.

2. Аграновская Е. В. Правовая культура и обеспечение прав
ë è ÷ í î ñ ò è. — Ì., 1988.

3. Алексеев С. С. Восхождение к праву. — М., 2002.

4. Алексеев С. С. Право: азбука — теория — философия:
Опьіт комплексного исследования. — М., 1999.

5. Алексеев С. С. Теория права. — М., 1994.

6. Алексеев С. С. Философия права. — М., 1998.

7. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. — Львів, 1997.

8. Аннерс 9. История европейского права. — М., 1994.

9. Антологія української юридичної думки. — К., 2002.

 

10. Аппарат государственного управлення: интересьі и дея-
ò å ë ü í î ñ ò ü. — Ê., 1993.

11. Аристотель. Афинская полития. — М., 1937.

12. Аристотель. Политика. Т. 4. // Соч. — М., 1988.

13. Вазшлев В. Т. Юридическая ответственность. — Красно-
ÿ ð ñ ê, 1985.

14. Вайтин М. И. Государство и политическая власть. — Са­
ð à ò î â, 1972.

15. Вережнов А. Г. Права личности: некоторьіе вопросьі тео-
ð è è. — Ì., 1991.

16. Вобровник С. В. Нормотворча діяльність та проблеми сис­
тематизації законодавства // Правова держава. Щоріч­
í è ê. — 1997. — Â è ï. 8.

17. Вобровник С. В. Правове регулювання суспільних відно­
син та реалізація права // Правова держава.— 1996. —
 è ï. 7.

18. Вогінич О. Л. Проблеми реалізації підзаконних норматив­
них актів // Правова держава. — 1996.— Вип. 7.

19. Вогінич О. Л. Співвідношення законів та підзаконних нор­
мативних актів у процесі систематизації законодавства //
Правова ä å ð æ à â à. — 1997. — Â è ï. 8.

135

20. Бошно С. В. Теория права и государства. — М., 2001.

21. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и закон-
í î ñ ò ü. — Ì., 1978.

22. Венгеров А. В. Теория государства и права. — М., 2000.

23. Воєводин Л. Д. Юридический статус личности в Рос-
ñ è è. — Ì., 1997.

24. Вопленко Н. Н. Официальное толкование норм права. —
Ì., 1976.

25. Всеобщая декларация прав человека как международньїй
стандарт правового положення личности в Украине. —
Ë ó ã à í ñ ê, 1999.

26. Гаджиев К. С. Введение в политическую науку. — М.,
1997.

27. Гегель Г. В. Философия права. —М., 1990.

28. Гельвеций К. Об уме. Т. 1. // Соч.: В 2 т.— М., 1973.

29. Генетика, поведение, ответственность / Н. П. Дубинин и
ä ð. — Ì., 1989.

30. Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть. — М.,
1936.

31. Гоббс Т. О гражданине // Избр. философ. пр.: В 2 т. —
Ì., 1960.

32. Головченко В. В. Правореалізація як функція судової вла­
ди // Ï ð à â î â à ä å ð æ à â à. — 1996. — Â è ï. 7.

33. Головченко В. В. Система права і комплексні правові спі­
льності // Правова держава. — 1997. — Вип. 8.

34. Государство и право: теория и практика. — Калинин-
ã ð à ä, 2001.

35. Гревцов Ю. Н. Правовьіе отношения и осуществление пра­
â à. — Ë., 1987.

36. Громадянське суспільство в Україні: Проблеми становлен­
í ÿ. — Ê., 1997.

37. Гроций Г. О нраве войньї и мира. — М., 1956.

38. Гумплович Л. Общее учение о государстве. — СПб., 1910.

39. Давид Р. Основньїе правовьіе системи современности. —
Ì., 1996.

40. Денисов В. Н. Міжнародне право як складова частина
правової системи України // Проблеми гармонізації зако­
нодавства України з міжнародним правом: Матер. наук.-
ï ð à ê ò. ê î í ô. — Ê., 1998. — Ñ. 64-68.

136

41. Денисов Ю. А. Общая теория правонарушения и ответ-
ñ ò â å í í î ñ ò è. — Ë., 1983.

42. Дубин А. ТІ. Диалектика правоотношений. — Саратов,
1983.

43. Завадская Л. Н. Механизм реализации права. — М., 1992.

44. Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копєйчи-
ê î â à. — Ê., 2000.

45. Заєць А. ТІ. Правова держава в контексті новітнього укра­
їнського досвіду. — К., 1999.

46. Законодавство: проблеми ефективності / В. Б. Авер'янов,
В. П. Денисов, В. Ф. Сіренко та ін. — К., 1995.

47. Зивс С. Л. Источники права. — М., 1981.

48. Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучас­
í ³ ñ ò ü. — Ê., 1997.

49. Ильин И.А. О сущности правосознания. — М., 1993.

50. Казимирчук В. ТІ. Право и методи его изучения. — М.,
1965.

51. Кант И. Критика чистого разума. Т. 3. // Соч. — М.,
1964.

52. Карбонье Ж. Юридическая социология. — М., 1986.

53. Карташев В. Н. Юридическая деятельность: понятие,
структура, ценность. — Саратов, 1989.

54. Карташкин В. А. Права человека в международном и
внутригосударственном праве. — М., 1995.

55. Карташов В. Н. Применение права. — Ярославль, 1990.

56. Кашанина Т. В. Происхождение государства и права. Сов-
ременньїе трактовки и новьіе подходьі. — М., 1999.

57. Керимов Д. А. Культура и техника законодательства. —
Ì., 1991.

58. Кистяковский В. А. Социальньїе науки и право. — М.,
1916.

59. Коваленко А. И. Правовое государство: концепции и
ð å à ë ü í î ñ ò ü. — Ì., 1993.

60. Козлихин И. Ю. Идея правового государства: История и
современность. — СПб., 1993.

61. Козлов В. А. Проблеми предмета и методологии общей те-
ории ï ð à â à. — Ë., 1989.

62. Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і прак­
ò è ê è. — Ê., 1996.

137

63. Колодій А. М. Принципи права України. — К., 1998.

64. Комаров С.А. Теория государства и права. — М., 1999.

65. Коментар до Конституції України / В. Б. Авер'янов та
³ í. — Ê., 1998.

66. Конституція України — основа подальшого розвитку за­
ê î í î ä à â ñ ò â à. — Ê., 1997.

67. Кросе Р. Прецедент в английском праве. — М., 1985.

68. Кудрявцев В. Н. Закон, поступок, ответственность. — М.,
1986.

69. Лазарев В. В. Пробельї в праве и пути их устранения. —
Ì., 1981.

70. Локк Д. О. О политическом или гражданском обществе.
Ò. 3. // Ñ î ÷. — Ì., 1998.

71. Лукич Р. Методология права. — М., 1981.

72. Малеин Н. С. Правонарушение: понятие, причини, ответ­
ñ ò â å í í î ñ ò ü. — Ì., 1985.

73. Малинова И. П. Философия правотворчества. — Екате-
ð è í á ó ð ã, 1996.

74. Манов Г. И. Признаки государства: Новьіе прочтения. —
Ì., 1993.

75. Марченко М. Н. Проблеми теории государства и права. —
Ì., 1999.

76. Мельников Ю. В. Дифференциация ответственности и ин-
дивидуализация наказания. — Красноярск, 1989.

77. Міжнародна Хартія прав людини: 36. док. — К., 1991.

78. Молчанов Д. Л. Правовая культура в социальной жизни //
Ï ð à â î â å ä å í è å. — 1991. — ¹ 1.

79. Монтескье Ш. О духе законов // Избранние произведе-
í è ÿ. — Ì., 1955.

80. Нерсесянц В. С. Право в системе социальной регуляции
(История и современность). — М., 1986.

81. Нерсесянц В. С. Философия права. — М., 1997.

82. Общая теория государства и права: Академ. курс: В 3 т. /
Под ð å ä. Ì. Í. Ì à ð ÷ å í ê î. — Ì., 2000.

83. Общая теория права и государства / Под ред. В. В. Лаза-
ð å â à. — Ì., 2000.

84. Оксамитний В. В. Правомерное поведение личности. —
Ê., 1985.

138

85. Омельченко О. Л. Идея правового государства: истоки,
перспективи, причини. — М., 1994.

86. Онищенко Н. М. Правова система: Проблеми теорії. —
Ê., 2002.

87. Основи теории политической системи. — М., 1985.

88. Пархоменко Н. М. Договір в системі права України. —
Ê., 1998.

89. Пеньков С. М. Социальние норми: управление, воспита-
í è å, ï î â å ä å í è å. — Ì., 1990.

90. Платон. Государство. Т. 3; Ч. 1 // Соч. — М., 1972.

91. Поленина С. В. Качество закона и зффективность законо-
ä à ò å ë ü ñ ò â à. — Ì., 1993.

92. Политические проблеми теории государства. — М., 1993.

93. Права человека / Отв. ред. Е. А. Лукашева. — М., 1999.

94. Проблеми общей теории права и государства / Под ред.
Â. Ñ. Í å ð ñ å ñ ÿ í ö à. — Ì., 2001.

95. Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Консти­
туції України (до інтерпретації вихідних положень). —
Õ., 1997.

96. Ранние форми политической организации: от первобит-
ности до государственности. — М., 1995.

97. Решетников Ф. М. Правовие системи стран мира: Спра-
â î ÷ í è ê. — Ì., 1993.

98. Рожкова Л. И. Принципи и методи типологии государс­
тва и права. — Саратов, 1984.

99. Руссо Ж. Ж. Об общественном договоре, или Принципи
политического права — М., 1969.

 

100. Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. — К., 1996.

101. Сальгин Е. Н. Теократическое государство. — М., 1999.

102. СемиткоА. П. Развитие правовой культури как правовой
прогресе. — Екатеринбург, 1996.

103. Синюков В. Н. Функции юридических фактов // Вопр.
теории государства и права. — Саратов, 1988.

104. Скакун О. Ф. Теория государства и права. — Харьков,
2000.

105. Скрипнюк О. В. Соціальна правова держава України. —
Ê., 2001.

106. Скрипнюк О. В. Теоретико-методологічні засади форму­
вання та розвитку громадянського суспільства і правової
держави в Україні. — К., 1995.

139

107. Социальное государство и защита прав человека / Отв.
ð å ä. Å. À. Ë ó ê à ø å â à. — Ì., 1994.

108. Спасов Б. Закон и его толкование. — М., 1986.

109. Сурилов А. В. Теория государства и права. — К.; Одесса,
1989.

110. Тарасюк В. М. Юридична, законодавча та кодифікаційна
техніка // Правова держава. Щорічник наук. пр. — К.,
1997.

111. Татаринцева Е. В. Правовое воспитание. — М., 1990.

112. Теория государства и права / Под ред. В. М. Корельско-
ã î, Â. Ä. Ï å ð å â à ë î â à. — Ì., 1998.

113. Теория юридического процесса. — Харьков, 1985.

114. Титарчук О. А. Звичай і право. — X., 1995.

115. Тиунова Л. Б. Система правових норм и отраслевое
подразделение права // Правоведение. — 1987. — № 4.

116. Тихомиров Ю. Действие закона. — М., 1992.

117. Тихомиров Ю. Курс сравнительного правоведения. — М.,
1996.

118. Тихомиров Ю. А. Теория закона. — М., 1982.

119. Ткаченко Ю. Г. Методологические вопроси теории право-
î ò í î ø å í è é. — Ì., 1980.

120. Токвиль А. Демократия в Америке. — М., 1992.

121. Фандалюк О. В. Правозастосувальні акти-дії. — К., 1999.

122. Филонов В. П. Состояние, причини преступности в Укра-
ине и ее предупреждение. — Донецк, 1999.

123. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. — М.,
1974.

124. Цицерон. Диалоги о государстве и законах. — М., 1966.

125. Черданцев А. Ф. Толкование советского права. — М.,
1979.

126. Четверний В. А. Демократическое конституционное госу­
ä à ð ñ ò â î. — Ì., 1993.

127. Чечот Д. М. Суб^ективное право и форми его реализа-
ö è è. — Ë., 1968.

128. Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняль­
ний à í à ë ³ ç. — Ê., 1995.

129. Шульженко Ф. П„ Андрусяк Т. Г. Історія політичних і
правових вчень. — К., 1999.

140

130. Шульженко Ф. ТІ. Держава та право в світовій політико-
правовій думці. — К., 1997.

131. Щедрова Г. ТІ. Громадянське суспільство, правова держа­
ва і політична свідомість громадян. — К., 1994.

132. Зллинек Г. Общее учение о государстве. — СПб., 1908.

133. Знгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности
и ã î ñ ó ä à ð ñ ò â à. — Ì., 1985.

134. Юридична енциклопедія. — К., 1998-2001.

135. Юридичний словник-довідник. — К., 1996.

136. ß ç û ê ç à ê î í à. — Ì., 1990.

137. Якушик В. М. Государство переходного типа. — К., 1991.

ЗМІСТ

Вступ......................................................................................... 3

СХЕМИ З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА......................................... 4

Розділ 1. Предмет і метод теорії держави і права............. 4

Розділ 2. Співвідношення суспільства, держави і права.... 8

Розділ 3. Виникнення держави........................................... 10

Розділ 4. Поняття, сутність і ознаки держави................... 11

Розділ 5. Функції держави................................................ 12

Розділ 6. Типологія держав............................................... 14

Розділ 7. Форма держави.................................................. 15

Розділ 8. Механізм держави.............................................. 17

Розділ 9. Сучасні концепції держави................................. 19

Розділ 10. Поняття права..................................................... 20

Розділ 11. Правове регулювання.......................................... 22

Розділ 12. Норми права........................................................ 24

Розділ 13. Форми (джерела) права. Правотворчість............ 27

Розділ 14. Система права..................................................... 29

Розділ 15. Система законодавства...................................... 32

Розділ 16. Правові відносини............................................... 35

Розділ 17. Правореалізація................................................. 39

Розділ 18. Поведінка особи у правовій сфері...................... 42

Розділ 19. Юридична відповідальність................................. 44

Розділ 20. Правова свідомість і правова культура.............. 46

Розділ 21. Законність і правопорядок.................................. 48

Розділ 22. Правовий статус особи....................................... 50

Розділ 23. Правові системи сучасності................................. 52

142

ВИЗНАЧЕННЯ З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА............................. 54

Розділ 1. Предмет і метод теорії держави і права.............. 54

Розділ 2. Співвідношення суспільства, держави і права..... 59

Розділ 3. Виникнення держави............................................ 61

Розділ 4. Поняття, сутність і ознаки держави..................... 64

Розділ 5. Функції держави................................................... 65

Розділ 6. Типологія держав............................................... 67

Розділ 7. Форма держави................................................... 68

Розділ 8. Механізм держави.............................................. 72

Розділ  9. Сучасні концепції держави................................... 74

Розділ 10. Поняття права..................................................... 76

Розділ 11. Правове регулювання......................................... 81

Розділ 12. Норми права........................................................ 85

Розділ 13. Форми (джерела) права. Правотворчість............ 90

Розділ 14. Система права..................................................... 94

Розділ 15. Система законодавства....................................... 98

Розділ 16. Правові відносини.............................................. 102

Розділ 17. Правореалізація................................................ 106

Розділ 18. Поведінка особи у правовій сфері.................... 110

Розділ 19. Юридична відповідальність................................ 115

Розділ 20. Правова свідомість і правова культура............ 119

Розділ 21. Законність і правопорядок................................. 122

Розділ 22. Правовий статус особи...................................... 125

Розділ 23. Правові системи сучасності............................... 130

Список використаної та рекомендованої літератури...... 135

143

Ргорозей тапиаі паз ап огі^іпаі зігасіиге - іі сопіаіпз ітео іпіегйерегкіепі рагіз: (Ца^гапіз апі іеїїпіііопз оі іЬе ТЬеогу оі Зіаіе аші Ьате. ТЬеогеіісаі таіегіаі іп < Ца£ гатз аззізіз іо сотріеіе, Іо^ісаі сопзізіепі апі зузіетаіісаі регсерііоп оі іі. ейшііопз аЕіег ипсоуег іЬе сопіепі оі іЬе §іуеп < ііа§гатз.

Іі із теапі іог зіиіепіз, іеасЬегз апі сігсіе оі геаіегз, іпіегезіеі іп іЬеогу оі зіаіе аші Іате.

Навчальне видання

БабкінаОльга Володимирівна ВолинкаКатерина Григорівна

МАУП

О. В. Бабкіна, К. Г. Волинка

123Следующая ⇒

Поделиться: