Travel show as a lifestyle

Text 1

Travel show as a lifestyle

The “World Inside Out” program’s film crew tells The Day about what Ukrainians have achieved abroad and why they fail to do so at home

A surprisingly small film crew – extreme traveler Dmytro Komarov and mountaineer cameraman Oleksandr Dmytriiev – has made a striking travel program, “The World Inside Out,” now being shown on the 1+1 TV channel, about the countries tourists usually avoid. On coming to a faraway exotic country, these travelers settle in for several months and begin filming only after they have adapted to local ways, customs, and culture, and merged with the natives. The guys said in an exclusive interview with The Day that they had prepared about 100 programs in the five years of painstaking work – the largest number of travel show episodes ever made by the smallest film crew. In this time period, TV viewers have seen, among other things, a unique story of Tanzanian albinos, a cremation at a sacral place on the bank of the river Ganges that flows through the Indian city of Varanasi, and the Indonesian New Guinea province Papua, the world’s wildest and least explored place.

Text 2

The “World Inside Out” program’s film crew tells The Day about what Ukrainians have achieved abroad and why they fail to do so at home

What particularly attracts one in the program is the fact that Komarov and Dmytriiev always try to find… Ukrainians! What helps our compatriots achieve success abroad? Do people in exotic countries know about Ukraine? Where do the travelers, who have seen almost half the world, prefer to vacation in their own country? The Day discussed these and other questions with Komarov and Dmytriiev a day before they went on a new expedition – to Nepal.

Text 3

Dmytro KOMAROV: “There will be several countries on our new itinerary. The first is Nepal. We’ve chosen it for a number of reasons. First of all, we are seeking a ‘model’ of happiness for Ukrainians. Our country is going through hard times today. Some are very depressed and disappointed. We’d like to ‘borrow’ some tentative optimistic model. You see, Nepal is one of the world’s poorest countries. If a Nepali compares his average income to that of a Ukrainian, he will say we are very rich. But most of the Nepalese feel happy. I have already been to that country and mingled with the natives. They do not complain about life and seek happiness in elementary things. We’ll try to find out how they manage to do so. Another reason for our choice is that there was recently an earthquake there. We want to see the way the country is recovering. Besides, a much-talked-of film, Everest, was shown recently. I think Ukrainians will find it interesting to see these places through our eyes in ‘The World Inside Out.’ Everything shown in the film before the base camp is absolutely real.”

Text 4

I know you are also planning to scale Everest itself…

D.K.: “We are sure to go up Everest, but not this time. It is our dream or, to be more exact, goal. Unfortunately, our current schedule makes it physically impossible to prepare for this. It must take us at least two years to get into shape for this kind of expedition.”

Oleksandr DMYTRIIEV: “I’ve heard a lot about Nepal, but I haven’t yet been there. It is my dream to visit that country. All I know is that it’s cold there now. We’ll take more batteries for our photo camera as well as a drone, for we want to show some bird’s eye views. We will be looking for Yeti. We are also planning to tell about the living Goddess Kumari. We will be perhaps lucky to interview her.”

Text 5

Text 6

The program says that you find Ukrainians even in remotest countries. You show how they live and whether they managed to adapt.

D.K.: “Yes, we search for them on purpose.”

Text 7

Text 8

Text 9

Text 10

Text 11

Text 12

Текст 1

Текст 2

Текст 3

Дмитро КОМАРОВ: — У новій експедиції у нас буде кілька країн. Перша — Непал. Ми її обрали через пару причин. Передовсім, шукаємо «модель» щастя для українців. Сьогодні наша країна переживає непростий час... У декого — велика депресія, розчарування. Хочеться «позичити» якусь умовну модель для оптимізму. Розумієте, Непал — одна з найбідніших країн світу. Якщо порівнювати середній дохід українця та непальця, то для них ми тут — дуже багаті люди. Але більшість непальців почувають себе щасливими. Я вже бував у цій країні, багато спілкувався з місцевими. Вони не нарікають на життя і шукають щастя в елементарних речах. Як їм це вдається — ми й спробуємо з’ясувати. Інша причина вибору країни — там не так давно був землетрус. Хотілося б подивитися, як країна відновлюється. Крім того, набув розголосу фільм «Еверест». Думаю, що українцям цікаво буде подивитися ці краї нашими очима у програмі «Світ навиворіт». Все, що показували у фільмі до базового табору, абсолютно реально.

Текст 4

— Знаю, що ви плануєте також піднятися на Еверест...

Д.К.: — Ми обов’язково підемо на Еверест. Але не цього разу. Це наша з Олександром мрія, точніше мета. На жаль, робочий графік не дає можливості фізично для цього підготуватися. Щоб привести себе у фізичну форму для такої експедиції, треба щонайменше два роки підготовки.

Олександр: — Багато чув про Непал, але там ще не був. Мрію відвідати цю країну. Знаю одне — там зараз холодно. Будемо брати більше батарей для фотоапарата. Також — коптер, адже хочемо показати глядачам кадри з неба. Ми будемо там шукати людину-єті. Також плануємо розповісти про живу богиню Кумарі. Може, пощастить взяти у неї інтерв’ю.

Текст 5

— Ви показали українцям багато екзотичних країн і «життя навиворіт» місцевих людей. А де відпочиваєте в Україні і що можете порадити подивитися у нас?

Д.К.: — Номер один мого списку — Карпати. У будь-яку пору року! Якщо цікавить комфортний відпочинок, то це Буковель. Пригодницький — можна піти на Говерлу і спуститися звідти на лижах. Щодо небезпеки та емоцій — це не відрізняється від Кавказу, а місцями в погану погоду може навіть Еверест нагадувати. Шепіт Карпат — село Пилипець, там лавинонебезпечні місця, але неймовірно гарно. Влітку Карпати — це трекінг. Щодо відпочинку на пляжі — улюблений морський курорт Одеса. А загалом у мене є традиція — їхати туди не знаю куди. У вільний час можу прийти на вокзал, запитати, куди прямує найближчий автобус, сісти і поїхати. Якесь невеличке село в Житомирській області, про яке ти ще вчора не знав, може своєю історією вразити і закохати в себе назавжди.

О.Д.: — Я не оригінальний — також Карпати. Захоплююсь скелелазінням, тому люблю відвідувати Буцький каньйон у Черкаській області. Там, до речі, класно зупинитися з наметом, полазити. Також люблю Дениші — село в Житомирській області.

Текст 6

— Привертає увагу в програмі, що навіть у найвіддаленіших країнах світу ви знаходите українців і показуєте, як вони там живуть, чи вдалося адаптуватися...

Д.К.: — Так, ми їх спеціально шукаємо.

— Певно, це нелегко. Як знаходите? До того ж часто показуєте саме успішних українців.

Д.К.: — У нас було буквально кілька випадкових зустрічей. Всі інші — підготовки. Знайти українця за кордоном сьогодні не надто важко. Є клуби земляків, є посольства, є, зрештою, «Фейсбук» та інтернет-форуми. Цікаве джерело пошуку — асоціації слов’янських жінок. Багато де жінки, які вийшли з пострадянських країн, об’єднуються у спільноти. Такі асоціації називаються по-різному. Ще три роки тому вони переважно називалися «Клубом русских жен». Сьогодні за кордоном відбувається самоідентифікація українців. Себе з росіянами українці більше не порівнюють. Тому дедалі частіше можна зустріти власне українські об’єднання. Ми хочемо показати своїм глядачам, як у різних світах живуть українці, як вони плекають свою культуру.

Текст 7

— Привертає увагу в програмі, що навіть у найвіддаленіших країнах світу ви знаходите українців і показуєте, як вони там живуть, чи вдалося адаптуватися...

Щодо того, що показуємо успішних українців — так, цей фактор присутній. Зазвичай зняти себе на відеокамеру дозволяють люди, яким є що показати і розказати. Наприклад, у Мексиці знайшли пані Світлану, і хоча вона небагата, однак відкрила свою справу — скромне, маленьке кафе, де готує українську кухню. Знаєте, цей бізнес їй дає можливість просто вижити. Щодо успішності, то так — у людей, які залишили свою країну, рідних, звичний побут... іншого вибору просто немає. Треба гризти землю, але щось робити. Тому ми зустрічали багатих, навіть дуже багатих українців по всьому світу. Зазвичай ті, що переїхали, докладають неймовірних зусиль, щоб стати успішними.

Текст 8

— Привертає увагу в програмі, що навіть у найвіддаленіших країнах світу ви знаходите українців і показуєте, як вони там живуть, чи вдалося адаптуватися...

О.Д.: — У багатьох є думка, особливо у важкі часи, кинути все і поїхати з країни. Ми знаходимо таких людей і показуємо, як їм важко доводиться жити. Показуємо, що у кожному конкретному випадку багато «підводних каменів». Не потрібно приймати поспішних рішень і кудись бігти... У більшості випадків — у нас краще. До того ж в екзотичних країнах, хоч якими б захопливими вони були, ти навряд чи станеш власником якогось дуже великого бізнесу, бо тебе скоріше... «кинуть». Часто ти юридично не зможеш бути власником справи, тому береш у співвласники місцевих. Трапляються випадки, навіть серед героїв наших програм, коли у людей просто «віджимали» бізнес. Щодо особистого життя, буває, коли вимикаємо камеру, наші жінки майже зі сльозами кажуть — «не ходіть дівчата в Африку гуляти». Треба розуміти, що ти переїжджаєш не просто на постійне місце проживання в іншу країну, цивілізацію, це — інший світ. Ми по-різному думаємо, в різних богів віримо, нас веселять різні анекдоти. Про це треба пам’ятати.

Текст 9

— Чого нам, українцям, для успішності не вистачає вдома? Повернувшись з чергової експедиції, яка може тривати 2—4 місяці, які перші враження відчуваєте?

Д.К.: — Не вистачає доброти і взаємоповаги. Не вистачає взаємовиручки. Спокою. У нас ти заходиш в транспорт і бачиш в очах людей депресію. І одразу згадуєш очі людей в тих країнах, де був, згадуєш, як там живуть і яким елементарним речам навчилися тішитися... У багатьох екзотичних країнах, коли на дорозі хтось когось «підрізав», люди посміхаються і бажають один одному успіху. У нас вибігають і розмахують руками. В тій же Індії, коли ми потрапили в аварію, люди вийшли і почали посміхатися. Більше того — допомогли нам.

О.Д.: — У більшості людей, яких зустрічаємо в експедиціях, позитивне мислення. А коли повертаюся, не вистачає посмішок. Люди завжди в своїх проблемах. Вони замкнуті. Звична «хрущовка» киянина — це палац, порівняно з тим, як живуть люди у світі.

Текст 10

- Чого нам, українцям, для успішності не вистачає вдома? Повернувшись з чергової експедиції, яка може тривати 2—4 місяці, які перші враження відчуваєте?

Д.К.: — Так, нам не вистачає доброти. В Індії на нашому джипі пробилося колесо. Зупиняються допомогти геть усі. У нас домкрату не було — дали. Більше того, відігнали від авто і самі замінили колесо. А ось днями у Києві у мене сів акумулятор. Я міг викликати службу на 100 гривень, яка його підзарядить, але не було часу їх чекати. Думаю — яка проблема? Зараз підніму руку, і хтось стане. І от картина: у мене в одній руці дроти для «прикурювання», іншою — махаю і прошу допомоги. Простояв з дротами двадцять хвилин, пару сотень машин проїхало — ніхто не зупинився. Всі відвертаються, вдають, що не бачать. «Моя хата скраю», певно, їхній девіз.

Текст 11

— Ви працюєте в багатьох цікавих країнах, і, очевидно, у вас запитують — звідки прихали? Чи багато де знають про Україну і головне — що саме знають?

Д.К.: — Ще чотири роки тому, почувши відповідь, що ми з України, люди говорили... Україна — це Росія; Україна — це Горбачов (?); Україна — СРСР... Що далі від цивілізації знаходиться плем’я або поселення, то менше про нас бодай щось знають. Сьогодні знають краще. Якщо чесно, доводиться передовсім дякувати спортсменам. Найперше — це Андрій Шевченко. Його знають скрізь, навіть у найвіддаленіших племенах. Менше, але знають братів Кличків. Показати на карті, де саме знаходиться Україна, мало хто зміг. Однак зараз абсолютна більшість освічених людей у світі знає, що таке Україна і що у нас триває війна. Знають про АТО і Крим. Але проблема в тому, звідки люди черпають новини, чи достовірна в них інформація? На Кубі, наприклад, режим Рауля Кастро... Вмикаєш державний канал, і одразу перша новина — «У нас все добре, повні полички продуктів». І показують один і той же базар. Хоча насправді проблема з їжею величезна! Магазини — порожні. Друга новина — Рауль Кастро щось зробив, і він це зробив дуже правильно і вчасно. Третя новина про те, що у світі щось відбулося, і Рауль це слушно прокоментував. До чого це я? Бо одразу за цим — четверта або п’ята новина майже кожного дня — про Україну.

Текст 12

— Наостанок запитання про кулінарію — як ви їсте всю ту екзотичну живність — павуків, тарганів, змій?..

Д.К.: — Цікаве запитання. Скажу чесно: в роботі продюсера такого проекту з’їсти таргана — це найпростіше завдання. Коли ти знайдеш маловідоме плем’я, перекладача, домовишся про зустріч, про зйомки, поселишся там, організуєш приїзд і попросиш, щоб старійшина племені за стародавнім рецептом підсмажив на відкритому вогні якогось таргана — з’їсти його проблем не буде. У мене логіка така: якщо місцеві люди це їдять, то я також зможу.

— Олександре, Дмитро на камеру працює, зобов’язаний їсти екстравагантні страви. Ви його морально підтримуєте?

О.Д.: — У мене все значно простіше. Я все це жадібно з’їдаю просто тому, що голодний. Я їм абсолютно все, хоча й не на камеру. (Посміхається.)

 

Text 1

Travel show as a lifestyle

12Следующая ⇒

Поделиться: