Світові тенденції глобалізації та їхній вплив на вітчизняні організації.

В останнє десятиріччя в процесах глобалізації, поряд з тенденціями інтеграції та універсалізації, простежується й інша тенденція – зростаюча поляризація світу: єдності основних демократій протистоїть світ культурно, етнічно, конфесійно й цивілізаційно роз’єднаних держав, які страждають від внутрішніх та зовнішніх конфліктів.

Глобалізація є найбільш дискутованою і водночас найменш зрозумілою тенденцією сучасного світу. Це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів. В останні десятиліття глобалізація економічних, соціальних, політичних і культурних процесів проглядається все чіткіше. Однак, оскільки країни світу значно відрізняються за масштабами і рівнем соціально-економічного розвитку, результати впливу глобалізації на окремі держави та групи держав також далеко не однакові.

Нове в сучасній глобальній системі – це постійна інтенсифікація структури взаємозв’язків, опосередкованої такими феноменами, як сучасна індустрія комунікацій та новітні інформаційні технології, а також процес глобалізації взаємопов’язаності: технологічної, організаційної, адміністративної і правової, кожна з яких, попри все інше, має власну логіку та динаміку змін.

Політика сьогодні здійснюється з усією своєю звичною невизначеністю, випадковістю та недетермінованістю у світі, пронизаному потоками товарів і капіталу, пересуванням людей, комунікацією через авіаційний транспорт і космічні супутники. Становлення нових форм світової економіки пов’язують, перш за все, з появою глобальних інфраструктур (інформаційних, освітніх, транспортних тощо), в яких перебудовуються відносини між господарськими укладами, заснованими на старих та нових організаціях (переважно економічних і технологічних).

Наприкінці ХХ століття зростаюча вразливість укладів та соціокультурних інститутів, які змінюються й гинуть під тиском інтелектуальних програм різного спрямування, сприяла розвитку тенденції глобальної технологізації. Глобалізація – якісно самостійна, складна система явищ і відносин, цілісна в її системності, але внутрішньо вельми суперечлива. Глобалізація (як глобальний процес) зачепила повною мірою лише такі галузі, як світові інформаційні мережі, банківсько-фінансова сфера, діяльність транснаціональних корпорацій, а в геополітичному плані обмежилась ареалом найбільш розвинених країн. Становленню транснаціональних політичних, економічних і культурних просторів сьогодні протистоять міцні центробіжні тенденції. Створюючи сприятливі умови для кооперації і співробітництва, які „звужуються” під впливом глобалізації, світ водночас стає „вразливішим” для конфліктів і насилля. І хоча глобалізація й демократизація тільки підтверджують теорію „демократичного світу” (демократичні держави не воюють одна з одною), сам процес транзиту, переходу і трансформації внутрішньополітичних режимів може виступати фактором дестабілізації міжнародного порядку.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП), обсяг зарубіжних інвестиційних проектів, міжнародних платежів та ін. Глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки ефективно вона диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах з метою збільшення експорту товарів та послуг і використання місцевих переваг, пов’язаних з ширшим доступом до природних ресурсів та відносно дешевшої робочої с. Загальною передумовою глобалізації компанії є рівень використання комп’ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін ідеями та інформацією між різними країнами.

37.Види планування та їх взаємозв'язок. Складові процесу стратегічного планування.

 

Процес управління розпочинається з планування. Планування передбачає вибір мети, розробку шляху її досягнення та просування цим шляхом. Виокремлюють стратегічне (понад один рік) та оперативне (поточне) планування (до одного року) (рис. 1).

Рис. 1. Види планування та їх взаємозв'язок

Оперативне планування є одночасно логічним продовженням стратегічного планування і способом реалізації стратегії. Тому в американському менеджменті його часто називають плануванням реалізації стратегії.

Стратегічне планування є набором дій і рішень, визначених керівництвом, які приводять до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей.

Стратегічне планування — складний процес, який охоплює такі етапи:

— інформаційне забезпечення стратегічного планування;

— установлення місії та цілей організації;

— вибір методів аналізу факторів внутрішнього і зовнішнього середовища;

— оцінка та аналіз факторів зовнішнього середовища;

— оцінка та аналіз факторів внутрішнього середовища;

— виконання розрахунків, обґрунтувань, проектних рішень;

— формування варіантів стратегій (стратегічних альтернатив);

— вибір стратегії на засадах формування управлінського рішення;

— оцінка стратегії на предмет відповідності встановленим критеріям

Безпосередньо процес стратегічного планування включає три логічні та хронологічні фази:

1. Робота починається з аналізу поточного та майбутнього становища підприємства та середовища (аналіз ситуації)..

2. На цій основі розробляються цілі та шляхи їх досягнення.

3. Визначається комбінація інструментів, що дозволять більш ефективно реалізувати вибрані стратегії.

⇐ Предыдущая1234Следующая ⇒

Поделиться: