Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
Предмет, зміст і завдання курсу
У менеджменті функцією цілевстановлення є функція планування, в процесі реалізації якої визначаються цілі та способи їхнього досягнення. Однак ціль не можна ототожнювати з планом або прогнозом (рис. 1.2). Прогноз, як уже зазначалося, визначає напрямок розвитку, ціль - найбільш прийнятний стан системи в межах цього напрямку, а план - шлях досягнення цілі, етапи та окремі «сходинки» руху до них. Мета потребує всебічної якісної оцінки майбутнього стану системи, для якої вона розробляється й має давати закінчене та комплексне уявлення про майбутній стан системи. Встановлення мети це: · початок будь-якого управлінського впливу або дії, основний зміст планів; · основа побудови критеріїв, стандартів, нормативів, що використовуються для оцінки діяльності організації,окремих її підсистем, робіт і виконавців; · одна з основних складових, що застосовуються для виявлення проблем (порівнюються мета та досягнуті параметри системи, для якої встановлено мету, розрив між ними є полем «проблем», які треба розв’язати); · загальний, попередній варіант рішення, що задає джерела та «поле рішень», а також їхній зміст в узагальненому вигляді; · стрижень організаційно - практичної діяльності, оскільки усвідомлення мети допомагає згуртувати персонал і мотивувати його на досягнення результату.
Рис. 1.2. Схема циклу управління підприємством Функції цілей, що випливають з ролі, можна сформулювати так: - виправдовують існування, законність організації; - регулюють поведінку організації та її членів; - сприяють розподілу відповідальності між структурними підрозділами; - зменшують невизначеність, сприяють пристосуванню до середовища; - забезпечують основу для конструювання організації та взаємодію між окремими її підсистемами. Мета в управлінні - це ідеальний образ бажаного, можливого інеобхідного стану об’єкта, відносно якого формулюється мета.Зміст мети в управлінні можна проілюструвати за допомогою кількох характеристик. Визначення мети в управлінні - це логіко-аналітичний та емоційний процес, який має спиратися на наукові засади, що допомагають вибрати характеристики загальної мети. Цей процес складається з послідовності чотирьох взаємопов’язаних робіт: 1) визначення закономірних і необхідних характеристик об’єкта управління, відображення їх у меті; 2) визначення можливих, але небажаних характеристик і стану об’єкта, передбачення заходів, що дають змогу відокремити вплив цих обставин на мету; 3) визначення можливих та бажаних обставин і характеристик та включення їх у мету; 4) розробка заходів щодо обмеження мети від бажаних, але об’єктивно неможливих обставин і стану об’єкта управління. Встановлення цілей - складний та трудомісткий процес, у якому поєднуються знання та досвід осіб, відповідальних за формулювання цілей, а також урахування об’єктивних чинників, що відображають ситуацію у середовищі, стан виробничого потенціалу підприємства та вплив інших об’єктивних факторів. В. А. Винокуров пропонує так відобразити функцію мети: Iit= fi (It-i; Io; Ion; Inp), (1.1) де Iit - значення цільової характеристики i за час t; It-i - значення цільової характеристики i, досягнуте за попередній період t-1; Io - значення цільової характеристики і, встановленої з урахуванням досвіду; Ion - значення цільової характеристики і, встановленої підприємствами-конкурентами у схожій ситуації; Inp - рівень домагань керівників організації за характеристикою і. Це означає, що крім об’єктивних підстав у визначенні цілей важливе значення має питання: хто саме формулює мету? «Мета - це об’єктивно-суб’єктивна категорія, що відбиває як вимоги до фірми з боку конкретного стану економічної системи та її окремих «суботочень», так і суб’єктивні уявлення керівників про цілі розвитку фірми. Суб’єктивне сприймання залежить від низки факторів (про що буде сказано далі), а саме від досвіду роботи, кваліфікації, особистих якостей, конкретної ситуації та ін. Правильно сформульовані цілі мають відповідати таким вимогам: · реальність, конкретність, досяжність - це означає, що метою не може бути лише досягнення бажаного стану об’єкта, абстракція чи благозвучна банальність. Мета - це результат досліджень і передбачень, початковий варіант рішень, у якому потрібно враховувати можливості системи; · вимогливість, орієнтація на високий результат, успіх (а не на процес) - це означає, що в цілях має існувати стимулюючий фактор, який спонукає виконавців, котрі хочуть досягти високих результатів та успіху, докладати додаткових зусиль і використовувати весь виробничий потенціал підприємства; · наукова обґрунтованість, погодженість - це означає, що в меті мають бути враховані об’єктивні закони розвитку середовища та об’єкта управління, збалансовані об’єктивні та суб’єктивні елементи цілеутворення, а всі цілі, що лежать в основі розвитку організації, треба розглядати у взаємозв’язку та взаємодії; · вимірюваність - це означає, що мета має бути представлена кількісно чи іншим способом для оцінки ступеня її досягнення, що дуже важливо під час формування планових документів, стандартів дій або робіт, нормативів тощо. Особливо важливо встановити часові характеристики цілей: · однозначність для сприйняття, ясність - це означає, що, розглядаючи мету як найзагальніший варіант рішення, виконавці повинні розуміти необхідність і доцільність своєї роботи, тоді вони зможуть знецінювати більш досконалі варіанти досягнення цілей; · гнучкість - можливість і необхідність внесення коректив у зміст мети та структуру цілей організації під впливом змін у середовищі; · прийнятність - необхідність урахування звичаїв, потреб, бажань, традицій та цінностей, що склалися в суспільстві; · відображення змісту діяльності - це означає, що процес цілевстановлення задає організації загалом, а також окремим її складовим певний зміст та порядок дій, який має сприяти досягненню цілей. Встановлення цілей у загальному вигляді передбачає проходження чотирьох обов’язкових етапів: 1) виявлення та аналіз тенденцій, що можна спостерігати в оточенні; 2) встановлення загальної мети організації; 3) побудова ієрархії цілей («дерева цілей»); 4) встановлення індивідуальних цілей та задач як інструменту забезпечення їхнього виконання.
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення 1. Причини преходу від розуміння підприємства як «закритої системи» до «відкритої системи»? 2. Що таке стратегічне управління і від яких чиників залежить? 3. Які є основних груп факторів, що визначають мету в управлінні? 4. Які є обов’язкові етапів для встановлення цілей?
Завдання, вправи, тести Завдання 1: 1. Діяльність підприємства - це : а) система зв’язків і відносин, що виникають (зникають) у процесі діяльності підприємства, між існуючими та створюваними (зникаючими) ланками, підрозділами, ступенями системи управління згідно з обраною стратегією розвитку загального управління; б) багатоплановий, формально-поведінковий процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей; в) погоджений у часі та просторі поток ресурсів, а також їх запасів, які допомагають балансувати та підтримувати ці потоки для отримання запланованих результатів діяльності; г) метод, який потребує великих витрат і небажаний з точки зору негативних соціальних наслідків. 2. Стратегічне планування - це : а) багатоплановий, формально-поведінковий процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей; б) найбільш поширений компонент формального планування і, поряд з управлінням за цілями, є головним управлінським інструментом; в) адаптивний процес, за допомогою якого здійснюються регулярна розробка та корекція системи досить формалізованих планів, перегляд змісту заходів щодо їхнього виконання на основі безперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються зовні та всередині підприємства; г) система зв’язків і відносин, що виникають (зникають) у процесі діяльності підприємства, між існуючими та створюваними (зникаючими) ланками, підрозділами, ступенями системи управління згідно з обраною стратегією розвитку загального управління. 3. Стратегічне управління – це: а) багатоплановий, формально-поведінковий процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей; б) розподіл робіт в організації між її частинами у такий спосіб, щоб кожна з них набула певної завершеності в межах одного підрозділу; в) адаптивний процес, за допомогою якого здійснюються регулярна розробка та корекція системи досить формалізованих планів, перегляд змісту заходів щодо їхнього виконання на основі безперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються зовні та всередині підприємства; г) процес поступових, послідовних заходів, незначних реорганізацій, що тривають досить довго. 4. Визначення мети в управлінні - це : а) тип забезпечуючих стратегій стратегічного набору, в яких визначаються стратегії поведінки підприємства, форми та методи постачання, політика створення страхових запасів; б) логіко-аналітичний та емоційний процес, що має спиратися на наукові засади, що допомагають вибрати характеристики загальної мети; в) поняття дуже складне; воно охоплює різноманітні групи працівників незалежно від їхньої ролі в процесі виробництва, від функцій, які вони виконують, кваліфікаційного складу; г) метод, який потребує великих витрат і небажаний з точки зору негативних соціальних наслідків. 5. Встановлення цілей – це: а) складний та трудомісткий процес, у якому поєднуються знання та досвід осіб, відповідальних за формулювання цілей, а також урахування об’єктивних чинників, що відображають ситуацію у середовищі, стан виробничого потенціалу підприємства та вплив інших об’єктивних факторів; б) найвідповідальніший етап, оскільки вона задає напрямок розвитку, основні параметри, яких має досягти організація для її реалізації; в) розподіл робіт в організації між її частинами у такий спосіб, щоб кожна з них набула певної завершеності в межах одного підрозділу; г) тип забезпечуючих стратегій стратегічного набору, в яких визначаються стратегії поведінки підприємства, форми та методи постачання, політика створення страхових запасів. 6. В якому році почався «бум стратегічного планування»: а) у 60-80-х роках; в) у 60-ті роки; б) у травні 1971 року; г) 1973-й рік. 7. Концепція стратегічного управління лежить в основі : а) стратегічної інформації; в) стратегічного набору; б) послідовність дій; г) стратегічного мислення.
|
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-10; Просмотров: 226; Нарушение авторского права страницы