Родинно-побутові пісні як вид ліричних пісень

У основі традиційних ліричних пісень лежить віддзеркалення родинно-побутових відносин. Часто вони відображають не тільки життя в сім'ї в епоху патріархальних відносин, але і стосувалися суспільно-громадської тематики.

В кінці ХIX століття, особливо після падіння кріпосного права, відбувається розширення сімейно-побутової тематики ліричної пісні. У пісню все глибше проникають соціальні мотиви. Разом з темою одруження або заміжжя піднімаються соціальні питання, «дається яскрава характеристика соціально-економічних умов життя самих різних шарів суспільства, починаючи від коваля, жебрака і закінчуючи купцем і боярином»Так в пісні «Калину з малиною вода зрозуміла» розповідається про те, як дочці дорікає мати в тому, що та рано її видала заміж, як нелегко їй жити в чужій сім'ї. Через декілька років вона вирішила зозулею полетіти на батьківщину. Мати будить своїх невісток і просить їх подивитися, хто це плаче в саду. У деяких піснях замість невісток в сад збираються піти самі брати зозулі, що прилетіла. Вони по-різному реагують на приліт зозулі, в цьому виявляються властивості характеру кожного з них.

Традиційні пісні з сімейно-побутового плану переходять в план соціально-побутової.

Серед українських ліричних пісень, найбільш поширеними сюжетними лініями є наступні: дівчина сумує в чужій сім'ї по рідних краях, по батечкові і матінці. В деяких піснях вона звертається до солов'я з проханням полетіти на рідну сторононьку і передати звісточку рідним. При цьому ми спостерігаємо варіанти сюжету: дівчина просить солов'я полетіти до милого, а не до батьків; у деяких піснях дівчина просить, щоб соловей повідав батечкові і матінці про її гірке життя, в інших - просить просто побачити рідних, але не засмучувати їх розповідями про її нелегку долю. Крім того, героїня пісень поводиться з проханнями не тільки до солов'я, але і до зозулі, ластівки.

Не менш популярним є сюжет, де сокіл вбиває лебідку. Тут образи символічні: тут соколом переважно виступає молодик, парубок, а лебідка це дівчина, вбиває - означає бере дівчину в дружини або позбавляє невинності.Таким чином, мотиви сюжету в сімейних піснях залишаються традиційні: туга по рідному будинку, нелегке життя в чужій сім'ї, тяжкість сімейного життя. І, нарешті, на тлі картин кріпосного життя яскраво представлена любов української людини до рідної природи.

Та поряд з сумними та інколи тужливими ліричними родинно-побутовими піснями існує такий підвид як весільні пісні.

У весільних піснях йдеться i про свах, i про подруг нареченої, світилок, бояр i боярок, старост i дружб. Співають весiльнi пiснi виключно жінки. Це переважно хори, діалоги. Весiльнi пiснi супроводжують замішування короваю, розплітання коси молодої, одягання їй чіпця. Чоловіки у формі монологів та дiалогiв беруть участь лише у найбільш драматичних епізодах обряду під час нападу бояр та викупу нареченої. Святкуючи перезву, родичі молодої після першої шлюбної ночі йдуть або з відповідними обрядовими піснями на частування до хати молодого.

Найпопулярнішими піснями що виконуються і зараз на деяких українських весіллях є такі весiльнi пiснi: «Де ти, калино, росла?, «Ой думала та гадала», «Приїхали гості», «Ой куди ж ви, сiрi гуси, полинете? », «Ненько моя та рідненька», «Ой пливе човен по росі».

 

Питання жанру балади. Специфіка літературної фольклорної балади

Балада (Прованс, balada, від ballar — танцювати). Первісно - це танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. Пізніше - це невеликий фабульний твір, в основі якого лежить певна незвичайна пригода. Тому баладу часто називали маленькою поемою: «балада так належить до поеми, як оповідання до роману» (Г. Шенгелі). Тепер балада — це епічний жанр казкового, фантастичного чи легендарного змісту: «Це сумовиті лірично-епічні пісні про незвичайні події, життєві конфлікти... з трагічним кінцем».Балада виникла у XII столітті в народному мистецтві Провансу. Балади писали видатні поети Італії Данте й Петрарка. У Франції це був популярний жанр придворної поезії. В Англії дуже поширилися балади про Робіна Гу-да. Улюбленою стала балада в поетів-сентименталістів і романтиків (Берне, Колридж, Гете, Шіллер, Гайне, Гюґо, Жуковський, Пушкін, Міцкевич).

 Українська балада розпочинається з творів П. Гулака-Артемовського («Пані Твардовська», «Рибалка»), Л. Боро-виковського («Маруся»), М. Шашкевича («Погоня»), І. Ва-гилевича («Жулин і Калина»). У другій половині XIX століття до цього жанру зверталися С. Руданський («Верба»), Я. Що-голев («Чумак»), Ю. Федькович («Рекрут»). Значні успіхи в розвитку жанру належать І. Франку («Керманич», «Князь Олег»), Лесі Українці («Калина», «Королівна»). Не цуралися баладного жанру на рубежі XIX—XX століть М. Стариць-кий, П. Грабовський, Б. Грінченко, Дніпрова Чайка, М. Чер-нявський. У літературі нинішнього сторіччя українська балада представлена у творчості М. Йогансена, Є. Плужника, В. Сосюри, Л. Первомайського, А. Малишка, Б.-І. Антонима, 0. Олеся, П. Тичини, Є. Маланюка, І. Муратова, В. Симоненка. В поезії останніх десятиліть до балади зверталися І. Драч, Л. Костенко, Б. Олійник, В. Корж, В. Малишко, І. Жиленко. Антологія української балади репрезентована в книзі «Балади», упорядником якої є С. Крижанівський.

 Жанр балади у світовій літературі ввібрав у себе ознаки всіх трьох її родів — епосу, лірики та драми. Національною особливістю сучасної української балади є домінуючий ліризм, оповідні елементи в ній відійшли на задній план, і вже не хід подій, а драматизм (часом трагізм) внутрішнього світу героя визначають її жанрові особливості.

балада - це старовинна, невеликого розміру, ліроепічна мандрівна пісня західноєвропейського походження, якій властиві драматичний характер, перманентний трагічний фінал; пісня, що викладає яку-небудь подію (історичну, легендарну, побутову), має зосереджено-динамічну композицію, драматично-сконденсований конфлікт, викликає емоційне потрясіння і зворушення, обов'язково послуговується такими допоміжними художніми засобами як елементи чарівного; за загальним типологічним жанровим змістом є близькою до роману, оскільки у ній характер головного персонажа чи персонажів усвідомлюється у його становленні - в прагненні до ідеалу, зазвичай приреченого на поразку.

Між літературознавцями і фольклористами можна відзначити наявність дискусії з приводу усталеності / змінюваності жанру балади. Г. Поспелов, скажімо, називає баладу жанровою формою, котра покликана бути носієм чітко визначеного жанрового змісту [1, с. 16], внаслідок чого виникає уявлення про стабільність і непорушність всередині цього жанру. Розширюють що думку Д. Балашов, говорячи, що змінність, рухливість всередині баладної структури призводить до згасання цього жанру, де першою ознакою такого згасання було " насичення епічної тканини балади ліричними елементами та поява ліро-епічної балади" [2, с. 45], через що " нова балада як творчо продуктивний жанр [...] хилиться до занепаду, Aрунт для творчості у формах баладної поетики повинен зникнути" [3, с. 72], а також Р. Ієзуїтова, вказуючи на те, що " стійкість і повторюваність специфічно застосовуваних художніх засобів у баладі (а такими, на її думку, є сюжетна основа, новелістична побудова, фрагментарна композиція, динаміка дії, лаконізм і концентроване використання художніх засобів. - О. Ч.) не дозволяє погоджуватись із тими дослідниками, котрі розглядають її як відкриту жанрову структуру" [4, с. 162]. Але, ми вже писали про те, що жанр взагалі за своєю сутністю є структурою рухомою, не застиглою на одній якійсь стадії свого розвитку. Процес трансформації не обійшов стороною і баладу, про що свідчать зазначені нами вище дослідження М. Гайдая, а також розвідки Т. Салиги, Ю. Смирнова, С. Страшнова та Є. Тарланова. Цей жанр пройшов усі етапи розвитку - від архаїки до модернізації, і в період шістдесятництва у черговий раз деактуалізувався (навіть деконструювався, набувши при цьому якісно нових рис). Про жанрову модифікацію балади писав ще на початку XX століття Д. Овсянико-Куликовський, аналізуючи творчість Г. Гейне. Дослідник говорив, що поезії Г. Гейне зі збірки " Романцеро" належать до баладних, незважаючи на свою відмінність від звичайного типу балад " оригінальною обробкою, перевагою ліризму над епічним боком та особливим характером цього ліризму, до складу якого входять іронія і сарказм" [5, с. 39].

поняття " балада" стає родовим, моножанровим, статичним, породжуючим нові рухомі утворення, здатні коригуватись залежно від характеру епохи. У приклад можна навести такі різновиди, як алегоричний [2, с. 63]. героїчний, легендарний, історичний, казковий, лицарський (класифікація скандинавського дослідника @рундтвіга; цит. за [4, с. 228]) типи балад; далі - почуттєва балада (активно побутує у XVIII ст.), комічна [3, с. 150, 161], притчева балада-знахідка 70-х років XX століття, яка являє собою " вельми еклектичне утворення, поетична фантазія переказ в якому зв'язані по руках і ногах життєвим нарисом чи злободенною публіцистикою" [7, с. 150], нарешті іронічна та філософська балади [8, с. 21].

У цілому, відкритість жанру мотивується " складністю процесів, що відбуваються в поезії, зокрема, в розвитку жанрів" [8, с. 22], через що важко все багатство структурно-смислових відтінків звести до якоїсь всезагальної формули. Особливо важливою є ця вказівка для другої половини XX століття, для періоду шістдесятництва, де зароджуються передпостмодерні віяння з їх тяжінням до барокової метафоричності, символічності мислення і наданням чільного значення фольклоризації разом з інтелектуалізмом.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: