Спеціальність 012 Дошкільна освіта

ПЕРЕДМОВА

Метою викладання навчальної дисципліни «Основи філософських знань» є забезпечення засвоєння здобувачами вищої освіти специфіки філософського осягнення дійсності, ознайомлення із наявними філософськими концепціями, які розкривають поліфонізм та плюралізм філософського мислення, створення умови для формування їх світоглядно-методологічної культури тощо.

Отже, основними завданнями вивчення вступних тем дисципліни «Основи філософських знань» та тем з історії філософії, які презентовані в даній методичній розробці, є:

- формування загальної культури, засвоєння ключових понять навчальної дисципліни;

- формування філософської культури мислення та пізнання;

- формування наукового світогляду;

- набуття навичок науково-філософського аналізу та духовного самовдосконалення;

- свідоме застосування в професійній діяльності філософської методології та знань;

- виховання активної життєвої позиції.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми здобувачі вищої освіти при вивченні зазначених тем повинні:

ü знати :

- предмет, особливості, функції, методи і структуру філософії та релігієзнавства, які складають навчальну дисципліну «Основи філософських знань»;

- історичні особливості виникнення і основні етапи розвитку філософії;

- основні філософські проблеми та існуючі підходи до їх вирішення;

- основні філософські категорії;

- персоналії світових та вітчизняних філософів та їх внесок в розвиток науки.

ü вміти:

- оперувати основними категоріями та поняттями дисципліни;

- надавати характеристику та порівнювати основні періоди історико-філософського розвитку;

- орієнтуватися в історії розвитку вітчизняної філософської думки.

ПЛАН РОЗПОДІЛУ ГОДИН НА ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

(відповідно до навчального плану спеціальності)

№№	Назва теми і форма зняття	Кількість годин

Спеціальність 012 Дошкільна освіта

(база 9 та 11 класів)

1. 2. 3.

Аудиторні: - Лекції - Семінари Самостійна робота Разом

36 40 14 27 81

Спеціальність 013 Початкова освіта

(база 9 класів)

1. 2. 3.

Аудиторні: - Лекції - Семінари Самостійна робота Разом

54 34 20 27 81

Спеціальність 013 Початкова освіта

(база 11 класів)

Аудиторні: - Лекції - Семінари Самостійна робота Разом

36 20 16 18 54

СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Спеціальність 012 Дошкільна освіта (база 9 та 11 класів)

Назви змістових модулів і тем	Кількість годин
	Дошкільна освіта
	усього	у тому числі					усього	у тому числі
	усього	л	п/с	лаб	інд	с.р.	усього	л	п/с	лаб	інд	с.р.
Тема 1. Лекція 1. Філософія та її роль у житті суспільства	3	2	-			1
Тема 2. Лекція 2. Релігія як предмет дослідження	3	2	-			1
Тема 3. Історія філософії:	34	18	8			8
Лекція 3. Філософія Античності	7	4	2			1
Лекція 4. Філософія європейського Середньовіччя і Відродження	6	4	2			-
Лекція 5. Європейська філософія ХVІІ-ХІХ ст.	4	2	1			1
Лекція 6. Німецька класична філософія	4	2	1			1
Лекція 7. Сучасна західна філософія	4	2	-			2
Лекція 8. Російська філософія ХІХ-ХХ ст.	2	1	-			1
Лекція 9. Філософія в Україні	7	3	2			2
Тема 4. Історія релігії	12	6	2			4
Тема 5. Онтологія – вчення про буття. Діалектика як філософська теорія розвитку	15	8	2			5
Тема 6. Проблема людини у філософії	5	2	1			2
Тема 7. Суспільство. Культура. Цивілізація	4	-	-			4
Тема 8. Пізнання і практика	5	2	1			2
Усього годин	81	40	12			27

СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Спеціальність 013 Початкова освіта

Назви змістових модулів і тем	Кількість годин
	Початкова освіта (база 9 класів)						Початкова освіта (база 11 класів)
	усього	у тому числі					усього	у тому числі
	усього	л	п/с	лаб	інд	с.р.	усього	л	п/с	лаб	інд	с.р.
Тема 1. Лекція 1. Філософія та її роль у житті суспільства	4	2	1			1	1	1				-
Тема 2. Лекція 2. Релігія як предмет дослідження	4	2	1			1	1	1
Тема 3. Історія філософії:	34	14	12			8	21	8	8			5
Лекція 3. Філософія Античності	7	4	2			1	4	2	2			-
Лекція 4. Філософія європейського Середньовіччя і Відродження	6	2	4			-	4	2	2			-
Лекція 5. Європейська філософія ХVІІ-ХІХ ст.	4	2	1			1	3	1	1			1
Лекція 6. Німецька класична філософія	4	2	1			1	2	1	-			1
Лекція 7. Сучасна західна філософія	4	-	2			2	2	-	1			1
Лекція 8. Російська філософія ХІХ-ХХ ст.	2	1				1	1	-	-			1
Лекція 9. Філософія в Україні	7	3	2			2	5	2	2			1
Тема 4. Історія релігії	14	8	2			4	9	4	2			3
Тема 5. Онтологія – вчення про буття. Діалектика як філософська теорія розвитку	13	4	4			5	5	2	1			2
Тема 6. Проблема людини у філософії	5	2	1			2	5	2	1			2
Тема 7. Суспільство. Культура. Цивілізація	5	-	1			4	3	-	-			3
Тема 8. Пізнання і практика	4	2	-			2	5	2	1			2
Усього годин	81	34	20			27	54	20	16			18

Функції філософії

Функції філософії:

1. Світоглядна – філософія допомагає у формуванні ціннісних орієнтацій людини, в її соціальному самоствердженні, розумінню природи і сутності людини, визначенні життєвої позиції; допомагає з’ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей.

2. Методологічна – інтеграція наукових знань, обґрунтування понять і теорій, пошук нових законів мислення, пізнання дійсності та ін.

Метод – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, який обумовлено закономірностями відповідного об’єкта;

- Як досліджувати??

3. Пізнавальна – завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань.

4. Аксіологічна

5. Виховна – прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

6. Логічна – сприяє формуванню культури людського мислення, вироблення критичної неупередженої позиції у між індивідуальних та соціально-культурних діалогах.

Структура філософії

Структура філософії:

1. Розділ філософії, у якому розробляється тема людини, називається філософською антропологією.

Антропологія (від грец. людина та вчення) – вчення про людину. Головною проблематикою у філософській антропології є питання природи людини, її походження, буття, сенсу життя, призначення, смерті, безсмертя тощо.

2. Онтологія – вчення про буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії.

3. Гносеологія (епістемологія) – розділ філософії, в якому досліджуються проблеми джерела, форм, можливостей, вірогідності та істинності пізнання і критерії двох останніх.

4. Аксіологія – вчення про цінності, філософська теорія загальнозначущих принципів, які визначають вибір людьми напряму їхньої діяльності, характер їхніх вчинків.

5. Логіка – вчення про форми мислення; досліджує форми, закони і норми правильного мислення; вона посідає одне з провідних місць у філософії, адже припущення логічних помилок може зруйнувати усі доведення та аргументації певної концепції.

6. Соціальна філософія – філософське вчення про суспільство його виникнення, становлення, закони і тенденції розвитку, прогрес і регрес.

7. Етика (мораль, моральність, як форма суспільної свідомості) – це вчення про норми та засади людських взаємин;

8. Естетика (естетичність як специфічний прояв ціннісного ставлення людини до світу і сфера художньої діяльності людей) – досліджує природу людського захоплення красою дійсності, шукає корені та причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм сущого і

9. Філософська культурологія.

10. Історія філософії.

Світогляд. Типи світоглядів

Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також життєві позиції, програми поведінки, дій людей.

Світогляд –переконання, ідеї, уявлення, почуття, опосередковані досвідом особистості, знання – все це формує суб’єктивне бачення світу, подій та явищ; це переконання, які спонукають до практичної дії, до певного способу життя та мислення.

Історичні типи світоглядів:

1. Міфологічний – заснований не на теоретичних розмірковуваннях, а на художньо-емоційному відчутті світу, на суспільних уявленнях, які породжуються неадекватних сприйняттям соціальних та природних процесів та своїй ролі в них.

Міфологія – це вчення про легенди, сказання, оповідання про вчення (вчинки) богів та героїв, у яких відображалося первісні уявлення про світ.

Міф (слово, сказання) містить загальну оцінку світу, формує цінностні орієнтації, норми поведінки і діяльності. На природу переносилися всі людські якості,наприклад, діяти свідомо. Для міфу не існує нічого невідомого, він може пояснити все.

2. Релігійний – форма світогляду, що ґрунтується на вірі в існування богів, надприродного, що є джерелом всього існуючого і є недосяжним для розуміння людини.

Релігія також апелює до почуттів та емоцій, але на відміну від міфу не змішує земне і сакральне. Вона ближче до філософії – погляд у вічність, ціннісне сприйняття життя, пошук вищих цілей і смислів.

3. Філософський – світогляд, що на відміну від релігійного сприймає світ як цілісний, апелює не тільки до емоцій і почуттів, але й до фактів з реального життя, спирається на особистий та суспільний досвід. Цей тип світогляду є динамічним – в залежності від накопичення знань, х якості змінюється ставлення до певних предметів, явищ, подій.

4. Науковий – тип світогляду близький до філософського, але більше орієнтований до дослідження світу на основі фактів, реальних, перевірених даних; нічого не приймає на віру, все потребує доказовості і може змінюватися залежно від нових відкриттів, завдяки винахідництву.

5. Повсякденний

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Дайте визначення предмету філософії.

2. У чому особливість філософії як науки?

3. Назвіть та поясніть основні функції філософії як науки та навчальної дисципліни.

4. Охарактеризуйте структуру філософії.

5. Що таке світогляд? Дайте визначення основним історичним типам світоглядів.

ТЕМА 3. ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Кіренаїки

Засновником киренськой школи був Аристипп з Кірен, невеликого міста в Північній Африці. Згідно Арістіппу і його школі, щастя досяжне тільки в особистому плані. У цьому він схожий на кініків. Кожна людина пізнає лише самого себе. Передати щастя іншому неможливо, воно існує індивідуально, для кожної конкретної людини. Оскільки щастя існує як особисте щастя, а найсильніше враження для людини - це задоволення, насолоду, то завдання філософії полягає в правильному напрямку людини до задоволення. Всі люди прагнуть до задоволень, однак звичайні люди відрізняються від філософа тим, що філософ знає, які блага дійсно приведуть до задоволення, а за які нам доведеться розплачуватися. Люди прагнуть до насолод, не знаючи, що часто за це їм доведеться розплачуватися. Філософ ж слід тільки тим задоволень, які не призведуть в подальшому до смуток.

У житті Аристипп також слідував своїй логіці. Він годувався у місцевого тирана, входив до числа його наближених. Один раз у нього запитали, чому це він ходить до тирана, а не тиран до нього? На що Аристипп відповів: «Я знаю, що мені потрібно, а він не знає». На запитання: «Чому, Аристипп, ти купив курку за 50 талантів, хоча її можна купити за 1 талант?» - Відповів: «Мені потрібніше курка, тобі потрібніше гроші». Про все це можна також прочитати у Діогена Лаертський і більше дізнатися про киренськой школі, яка була першим і єдиним випадком послідовного гедонізму у філософії, тобто вчення про те, що метою життя є насолода (від грец. + hdon) h - насолода).

Елліністично-римська думка (пізня античність)

Епоха еллінізму або пізня античність – останній й найдовший період античної філософії, який умовно закінчується у VІ ст.. н.е. Його відрізняють особливі риси (еклектизм, практичність, етичні мотиви, есхатологічні настрої); презентований 5 автономними школами: стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, перипатетики та неоплатоніки.

Це період відчаю і песимізму, суб’єктивності світогляду. На передній план елліністичної філософії виходить проблема особистості. Особлива увага приділяється етичній проблематиці, а відправною точкою всіх міркувань стає визнання людського щастя найвищим благом. У чому ж полягає сутність щастя? Як його досягти? Відповіді на ці питання шукали дві філософські школи – стоїчна та епікурейська.

Філософи стоїки: Епіктет, Марк Аврелій, Плутарх, Сенека, Цицерон. Стоїки вважали, що у світі немає випадковості, все зв’язано фатальною необхідністю. Щастя і духовний спокій у такому світі можливі лише через пристосування до природи, через життя в злагоді з нею. Крім того, мудра людина повинна звільнитися від власних пристрастей. Єдине знаряддя людини у тяжкій боротьбі життя – байдужість до таких речей, як багатство, фізична краса, соціальний стан, здоров’я. Якщо людина зберегла внутрішню свободу, то навіть загроза смерті не зможе знищити її як особистість. Тому мудрець повинен зберігатистанбезсторонності, апатії (від грецької байдужість).

Школа Епікура – ідеал життя споглядача, філософське вчення Епікура було спрямоване на підтримку спокою, емоційний стан людини – атараксія (від грецької незворушність), яка передбачає звільнення від усіх хвилювань і пристрастей. Якщо стоїки нехтували життєвими радощами, ставились з презирством до задоволень і насолоди, то епікурейці, навпаки, прагнули до обґрунтування цієї позиції. Філософія, як її розумів Епікур, повинна бути практичною системою знань, повинна забезпечувати щасливе життя. Головне – живіть так, щоб «уникнути страху», казав він. Більш за все людину турбує страх смерті, але потрібно правильно поставитись до проблеми смерті, щоб подолати цю проблему. «Людина ніколи не зустрічається зі смертю, - говорив Епікур. – Коли ми є, її немає. Коли вона є, нас вже немає.»

Епікур виступає проти фаталізму, проти ідеї неминучості стоїків, для обґрунтування своєї позиції звертається до атомістичного вчення Демокріта. Але на відміну від нього, Епікур вважав, що атоми не завжди підкоряються механічним законам природної необхідності. Існує випадковість, атоми можуть відхилятися від прямолінійного руху. Вчення про відхилення атомів було пов’язане зі спробою пояснити свободу людських вчинків. Щоб свобода була можлива, згідно Епікуру, її передумови повинні існувати вже у фізичному світі, частиною якого є людина. Навіть релігійні уявлення Епікура були підпорядковані ідеї людської свободи. Він не заперечував існування богів, але вони абсолютно не втручаються у людське життя.

У період пізньої античності виникає філософська школа неоплатонізму.

Основні представники: Плотін, Порукрій, Прокл, Ямвліх. Філософія Плотіна, найбільш відомого неоплатоніка, стала завершенням грецької філософії і переходом до релігійного містицизму.

Центральне поняття неоплатонізму – поняття Єдиного. Єдине розуміється як духовна безособова особа, джерело всього існуючого в світі, абсолютне світло, повнота буття, яке випромінює з себе енергію, «переливає» її «через край», породжуючи тим самим інші три форми буття – спочатку Світовий Розум («Нус»), потім Світову Душу («Софію»), і, нарешті, - природно-космічний світ. Процес випромінювання енергії і породження через це інших форм буття називається «еманацією». Цей процес є процесом деградації, «шляхом униз», переходом від світла до темряви, від абсолютного буття до небуття. Кожна ступінь еманації стає все менш досконалою формою буття, менш освітленою, з меншою мірою повноти і все більш «роздрібленою». Якраз матеріальний світ є найнижчою формою буття, осередком темряви, зла. Але, разом з тим, у процесі еманації у матеріально-природний Космос «входить» Світова Душа. Вона наповнює його красою, сенсом і гармонією. Через осягнення гармонії природного світу людина може почати «шлях догори» - піднесення до Світової Душі і потім – до Всесвітнього Розуму.

Неоплатонізм як релігійно-філософське вчення висуває ідею спасіння людської душі. Кінцевою метою і сенсом життя повинно стати повернення до Єдиного. Шлях до цього – очищення душі від матеріального тягаря і осягнення сутності Єдиного. Причому, оскільки Єдине підноситься над Світовим Розумом, знаходиться за його межами, шлях до спасіння лежить через інтуїцію.

Пізніше найвідоміші представники середньовічної патристики (перш за все Августин) застосовують принцип неоплатонізму для систематизації християнського віровчення.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Назвіть першу філософську школу Давньої Греції
Назвіть проблеми, над якими розмірковували перші філософи.
Як називається період розквіту античної філософії, її зрілості, зародження унікальних філософських концепцій та ідей?
Прокоментуйте вислів Цицерона: «Філософія починається з Фалеса. Він був першим».
Назвіть представників ранньої грецької філософії.
Кому із філософів належить вислів «Все існуюче – число»?
Хто стверджував, що все в світі складається з атомів?
Назвіть представників класичного періоду античної філософії.
Хто такі софісти?
Що означає поняття «майєвтика» у філософії Сократа?
Хто з філософів заснував власну школу – Академію?
Назвіть філософські школи пізньої античності.

Філософія Просвітництва

Якщо Ф. Бекон і Р. Декарт обстоювали позиції емпіризму та раціоналізму, абсолютизували об’єктивний і дедуктивний шляхи пізнання, то синтез двох шляхів пізнання здійснив англійський філософ Т. Гоббс. (1588-1679). Теоретичні знання повинні стати знаряддям для розвитку практики, але вони повинні базуватись на досвіді. Поєднує індукцію і дедукцію. Вважає, що спочатку треба йти шляхом простіших елементарних якостей речей (дедукція), а потім поєднувати їх, синтезувати (індукція).

Т. Гоб б с був представник матеріалізму і номіналізму. Вважав, що існують одиничні речі, а загальні поняття – це лише назви речей.

Гоббс заперечував існування субстанції бо був номіналістом і не визнавав реальності загальних понять.

Висуває механічне тлумачення реальності.

Людина це машина з природними властивостями.

Сенсуалістична філософія Дж. Локка, Дж. Берклі та Д. Юма.

Якщо раціоналізм (один з філософських напрямків) визнавав розум основою пізнання і поведінки, то сенсуалізм представляє напрям в теорії пізнання, за яким чуттєвість є головною формою достовірного знання. Сенсуалізм змикається з емпіризмом, котрий визначає чуттєвий досвід єдиним джерелом достовірного знання.

Основна теза сенсуалізму – «немає нічого у розумі, чого б не було раніше у чуттях». Одним з перших філософів цього напрямку був Дж. Локк.

Дж. Локк (1632-1704) розробив емпіричну теорію пізнання. У своєму творі «Розвідка про людське розуміння» стверджує, що усяке знання про світ засноване на чуттєвому досвіді. Розум відіграє другорядну роль у пізнанні. Розум виступає як «чиста дошка» є «tabula rasa», яку заповнює чуттєвий досвід. Локк заперечує наявність «природжених ідей» у людському розумінні. Усе що розум має, приходить через відчуття. Визначаючи досвід як джерело знань, цей досвід поділяв на внутрішній і зовнішній: внутрішній – це джерело знань про внутрішній світ людини; зовнішній – це джерело постачання інформації про об’єктивний світ. Вони (зовнішній і внутрішній досвід) призводить до виникнення тільки простих ідей. Для отримання складних ідей необхідні розумові дії, - співставлення та абстрагування.

Процес пізнання розділяє на три ступені:

- інтуїтивний, що грунтується на мисленні і узагальненні внутрішнього досвіду;

- демонстративний – узагальнює зовнішній досвід;

- чуттєвий – базується на ідеях, що отримуються чуттями.

Дж. Берклі (1684-1753) виступив з обгрунтуванням суб’єктивного ідеалізму, зрікається самої ідеї про матеріальний об’єктивний світ. Він відкидає існування матерії, стверджував, що речі існують остільки, оскільки вони сприймаються відчуттями. Світ речей – це «ідеї» Бога. Бог «вкладає» у свідомість суб’єктів зміст відчуттів, які виникають при самогляданні світу та окремих речей.

Отже за Берклі існує лише те, що сприймають органи чуття: це і є позиція радикального сенсуалізму.

Цю ж суб’єктивно-ідеалістичну концепцію розвивав Д. Юм (1711-1776). Він стверджував, що людина не може вийти за межі своїх відчуттів і не може встановити, що лежить в основі речей – дух чи матерія, не може довести що між предметами і явищами існує причинно-наслідковий зв’язок. Юм вважав, що людина має справу не із зовнішнім світом, а з потоком своїх відчуттів і уявлень. «Нам нічого не відомо про світ, що нас оточує».

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Які хронологічні межі епохи нового часу?

2. Назвіть основні риси філософії нового часу.

3. Що таке деїзм? Матеріалізм? Атеїзм?

4. Назвіть основних представників даного періоду

5. У чому особливість філософії Ф.Бекона?

6. У чому особливість картезіанської філософії?

7. У чому особливість Просвітництва?

8. Назвіть персоналіх філософів-просвітників.

Філософія марксизму

Макрксизм – засновники К.Маркс (1818-1883), Ф.Енгельс (1820-1895); час створення – 40-і т.. ХІХ т..

Марксистська філософія – складова марксизму, до складу якого, крім філософського вчення входить теорія економічного розвитку суспільства (політична економія) і теорія суспільно-політичного розвитку («науковий комунізм»).

Марксизм – одна з небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об’єктивного світу та місця і ролі в ньому людини, показати взаємозв’язок між матеріальним і духовним, об’єктивним і суб’єктивним, природи і суспільства, розкрити найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і людського мислення. Причому – це спроба пояснити і змінити світ на практиці відповідно до сформульованих ідей.

Предмет філософії – дослідження найзагальніших закономірностей розвитку природи, суспільства, людського мислення і пізнання, що є спільного між ними + людина, практика, відношення «людина-світ».

Філософія використовує знання багатьох наук, але чітко відрізняється від них (праця Енгельса «Діалектика природи», 1873-1886 рр.).

Ідея Енгельса про незмінність основного питання філософії – відношення мислення до буття, отже існує матеріалізм а ідеалізм.

Застосування діалектики не лише при аналізі свідомості (як у Гегеля), а й при аналізі матеріалістичної реальності – природи, економіки, суспільства, політики – діалектичний матеріалізм.

Було зроблено аналіз історії, виділено основні етапи розвитку суспільства – суспільно-економічні формації; причини виникнення та існування держави.

Розуміння людини як істоти і біологічної і соціальної. Людина – носій соціальної активності, творець матеріальних і духовних цінностей. Проблема відчудження – коли все, що створено людиною починає панувати над нею, причина – приватна власність і експлуатація людини людиною, вирішення цієї проблеми можливе через ліквідацію приватної власності і створення суспільної. Комунізм – суспільство вільної праці, соціальної рівності, справедливості і гуманізму.

Характерна риса – захист прав та інтересів пролетаріату та атеїзм.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Назвіть історичні межі німецької класичної філософії.

2. Визначте основні риси та особливості німецької класичної філософії.

3. Хто є родоначальником німецької класичної філософії?

4. У чому особливість філософії І.Канта; Г.Гегеля; Л.Фейєрбаха?

5. У чому сутність поняття «категоричний імператив» І.Канта?

6. Філософію якого філософа називають «діалектичний матеріалізм»?

7. У чому значення і особливість марксизму?

ПЛАН

1. Особливості, представники та течії некласичної філософії XX ст.

2. Ірраціоналістичні та сцієнтичні течії в некласичній філософії XIX ст.

3. Науково-натуралістична філософія XX ст.

4. Антропологічно-гуманістична філософія XX ст..

5. Сучасна постнекласична філософія

Особливості, представники та течії некласичної філософії XX ст.

Існує різниця між класичною та некласичною філософією, а також між модерною та постмодерною філософією. Варто пояснити, що сучаснанекласична філософія пройшла три етапи свого розвитку. Перший – формування некласичної філософії доби модерну XIX ст. Другий – розвиток некласичної філософії доби пізнього модерну (поч. - сер. XX ст.). Третій –становлення постнекласичної філософії доби постмодерну (кін. XX – поч. XXI ст.). Некласична філософія модерну виникає після занепаду раціоналізму Просвітництва та Німецької класичної філософії. Вона шукає нового обґрунтування ідеалам науки, розуму, людини та суспільства. Домінують і протистоять один одному філософський ірраціоналізм та сцієнтизм. У протистоянні класичному раціоналізму вони намагаються позбутися в науці та філософії метафізики, звертаються до реальності світу та людини, говорять про обмеження розуму, відмовляються шукати абсолютні принципи.

Некласична філософія пізнього модерну виникає на поч. XX ст. і проіснувала до другої половини минулого століття. Для неї характерні: остаточна втрата академічності, інтеграція до загальної вищої освіти, публічність, відкритість та різноманітність напрямів, спроби переосмислити класичну філософію на нових засадах, відмова від пошуку абсолютів, центральною залишається проблема людини.

Нарешті окремо виділяється некласична філософія доби постмодерну та глобалізованого суспільства. Для неї, з одного боку, є характернимнеоконсерватизм – нове повернення і переосмислення метафізики та новий пошук абсолютів, ідеалів та початкових принципів. У цьому дусі переосмислювалися Арістотель і Фома, Кант та Гегель, Ґайдеггер і Гартман. З іншого боку відбулася подальша радикалізація некласичної філософії здійснена представниками філософії постмодернізму. Вони виступили проти сучасного культу раціональності – піднесення науки і техніки, закликали здійснювати остаточний розрив з традицією, проголошували почуття вищими за розум, говорили про повернення до дологосного стану свідомості.

Аналізуючи сучасний стан світової філософії, слід мати на увазі, що в існуючих концепціях знайшли специфічне відображення, по-перше, суперечності нинішнього суспільства і, по-друге, об'єктивні тенденції розвитку сучасного світу в цілому: проблеми людини, культури, глобальні проблеми і т. д. Тому основне завдання сучасної філософії − вивчення глибинних зрушень у культурі, динаміки співвідношень між різними її сферами (наукою, технологією, політикою, мораллю та ін.) в усьому її різнобарв'ї та суперечливій взаємодії різних пластів. Сучасна філософія містить у собі широкий спектр проблем і підходів до їх вирішення, насущні проблеми життя і особливо проблему людини.

Отже, можна виділити три ідеї, що мали вплив на філософську думку XX ст. По-перше, людина − це істота, яка володіє даром створювати символи, жодна жива істота на Землі не будує між собою і природою символічного середовища − це здатна робити тільки людина (Е. Кассірер). По-друге, людина, отримавши відносну самостійність від природи, набула можливості саморозвитку (М. Шелер). По-третє, спонтанність людської природи, здатність людини змінювати людське буття ніби знову відтворюють саму людину не тільки духовно й екзистенціально, а й як біологічний вид (Е. Фромм).

Ірраціоналістичні та сцієнтичні течії в некласичній філософії XIX ст.

У момент найвищого розвитку класичної сучасної філософії в її надрах почали діяти тенденції, спрямовані на її заперечення.

При розгляді першої тенденції слід зазначити, що у перші десятиріччя XIX ст. діалектичному вченню Гегеля намагається протиставити своє ірраціоналістичне вчення про світову волю Артур Шопенгауер (1788-1860). За Шопенгауером, сутність особи становить незалежна від розуму воля − сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, яка є проявом космічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого. Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер, а тому ніякі суспільно-політичні перетворення нічого не здатні змінити в житті людини і суспільства. Ірраціоналістично-песимістична філософія А. Шопенгауера була одним із основних джерел «філософії життя», а також попередницею деяких сучасних психологічних концепцій.

При переході до розгляду другої тенденції треба знати, що її виражала позитивістська концепція Огюста Конта (1798-1857). Згідно з його вченням філософія не є наукою із власним об'єктом, що якісно відрізняється від об'єктів конкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук або ж є узагальненою класифікацією всіх наук. Позитивізм як філософський напрям заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, з погляду позитивізму, потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Філософія має бути скасована і замінена або безпосередньо конкретними науками, або ж ученням про взаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову тощо.

Ідеї Конта виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілля (1806-1873) та Герберта Спенсера (1820-1903). Погляди останніх стали тією початковою формою позитивістської філософії, яку назвали «першим позитивізмом». Наприкінці XIX ст. ідеї позитивізму розвивали представники емпіріокритицизму − Ернст Мах (1838-1916) та Ріхард Авенаріус (1843-1896), а в XX ст. виникає неопозитивізм та постпозитивізм.

При розгляді третьої тенденції необхідно зазначити, що вона знайшла прояв в ірраціоналістичних ідеях християнського екзистенціалізму Сьорена К'єркегора (1813-1855), філософські погляди якого сформувалися під впливом німецького романтизму, з одного боку, і були антираціоналістичною реакцією на філософію Гегеля − з іншого. Об'єктивній діалектиці Гегеля К'єркегор намагався протиставити «екзистенціальну діалектику», яка мала б стати засобом збереження спрямованості особисто до Бога, органічного духовного єднання людини з Богом. На шляху до Бога, вважає К'єркегор, людина проходить три якісно відмінні стадії: естетичну, етичну і релігійну, вищою серед яких є остання. Лише на релігійній стадії особистість досягає найглибшого самоосягнення і саморозуміння. Без Бога особистість не зможе витримати суперечностей та страждань - цих невід'ємних характеристик життя. Лише християнство, за К'єркегором, дає основу для правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істинну реальність.

У XX ст. настає епоха антираціоналістичного умонастрою. Виникають форми своєрідного «ірраціоналістичного гуманізму», які апелюють до підсвідомості. Якщо досі істину шукали в розумі, то тепер її вбачають у протилежному − в несвідомому. Ставлення філософії до розуму і раціоналістичних систем стає негативним, оскільки вони не здатні певним чином орієнтувати людину в житті та історії, бо суттєві сторони цих процесів для них закриті. Цей стиль філософствування починає домінувати у західній філософії: «філософію мислення» замінює «філософія життя».

Необхідно мати уявлення, що «філософія життя» як філософський напрям сформувалася у кінці XIX ст. головним чином у Німеччині та Франції. Виникаючи як опозиція класичному раціоналізму, вона звертається до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу. Саме поняття «життя» в руслі цих орієнтацій багатозначне і невизначене: воно трактується у біологічному (Фрідріх Ніцше, 1844-1900); космологічному (Анрі Бергсон, 1859-1941); культурно-історичному (Вільгельм Дільтей, 1833-1911; Геогр Зіммель, 1858-1918; Освальд Шпенглер, 1880-1936) аспектах. Цей поділ дуже умовний, оскільки зазначені моменти співіснують досить часто у рамках однієї концепції.

Основа життя, за концепцією Ніцше, − це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі − волі до влади. Життя для мене, підкреслює Ніцше, тотожне інстинкту зростання, влади, накопиченню сил, зміцненню існування, якщо відсутня воля до влади, істота деградує.

Поняття «життя» використовувалось також для побудови нової картини світу. На початку XX ст. великої популярності набуває вчення французького мислителя А. Бергсона, у якому центральне місце займає поняття «життя», витлумачене як безперервне творче становлення. Для Бергсона життя − це метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування: з послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. Людина трактується ним як творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним. Так Бергсон приходить до елітарної концепції творчості та культури.

У культурно-історичному аспекті інтерпретує поняття життя О. Шпенглер. Життя для нього − це «доля», «душа» культури, яка обґрунтовує ідею катастроф, що, постійно і регулярно повторюючись в історії, призводять до виникнення і смерті замкнутих у собі цивілізацій. У своїй праці «Присмерк Європи» Шпенглер висунув концепцію культури, що визначається як єдність стилістики, втіленої у формах економічного, політичного, духовного, релігійного, практичного, художнього життя. Культура трактується ним як організм, який, з одного боку, характеризується твердою органічною єдністю, а з іншого - відокремлений від інших культурних утворень.

Отже, будь-яка філософська концепція є продуктом своєї епохи, породженням певних соціально-культурних умов та обставин. Проте неможливо вивчати сучасні філософські концепції, не враховуючи їх генетичного розвитку та органічного зв'язку з філософськими концепціями XIX ст. Сучасна некласична філософія має важливе історичне значення: вона є ланкою зв’язку між класичною філософією і теоретичною базою підготовки для сучасних філософських вчень XX ст.

Науково-натуралістична філософія XX ст.

Некласична сцієнтистська філософія створювала нову парадигму неметафізичної науки. Це завдання виконували логічний позитивізм, аналітична філософія, постпозитивізм, неокантіанство марбурзької школи, радикальна епістемологія.

Неопозитивізм встановлює позитивне знання за допомогою процедур верифікації, фальсифікації, конвенціональності. Його представники вдосконалили математичну логіку та мову науки. Завдяки неопозитивізму сучасна філософія розглядає науку як сукупність інтелектуальних засобів покликаних оптимізувати взаємини з дійсністю, а не дати її істину картину. З’ясувалося, що неможливо досягнути мети неопозитивізму – дійти повної відповідності між наукою та фактами, адже наука включає у свій зміст принципи, які неможливо зіставити з фактами.

Представники постпозитивізму довели історико-культурну зумовленість наукового знання. Ними було введено поняття парадигм наукового знання, які змінювали одна одну протягом історії. А неокантіанство в особі Е. Касірера дійшло висновку про символічну природу людської діяльності. Радикальна епістемологія вважає, що людські знання є інтелектуальним конструюванням, які творять реальність на основі внутрішнього структурування інтелекту. А пізній Л. Вітгенштейн визначав мову науки, поряд з мовою релігії, мовою філософії та буденною мовою, однією з мовних ігор.

ПЛАН

1. Філософія давнини (Київська Русь).

2. Філософія епохи Відродження та Просвітництва в Україні.

3. Філософія України другої половини ХІХ- початку ХХ ст.

С\робота:

- розвиток української філософії в Києво-Могилянській академії;

- філософія Г.С.Сковороди;

- українська філософія в діаспорі;

- сучасний стан розвитку філософії в Україні.

ПІСЛЯМОВА

Пропонований опорний конспект лекцій з «Основ філософських знань» повинен сприяти реалізації головної функції гуманітрної освіти сьогодні – сприяти формуванню критичного, самостійного мислення, розуміння існуючих соціально-наукових проблем, адвактного їх сприйняття тощо. Майбутні педагоги повинні бути не тільки професійно підготовленими в обраній галузі, але й культурно компетентними людьми, які знають історію інтелектуальної еволюції людської цивілізації, розвитку науки та суспільства, вміють грамотно спілкуватися, демонструють високий рівень загальної та особистісної культури тощо. Отже, методична розробка повинна сприяти ознайомленню здобувачів вищої освіти із основними напрямками європейської філософської думки та їх авторами, які стали рушійною силою розвитку сучасного світу, базою для сучасної демократії, лібералізму, основних соціальних інститутів: права, освіти, економіки тощо.

ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ

ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

1. Предмет філософії. Особливості та основні питання і напрямки філософії

2. Функції та структура філософії

3. Поняття світогляду. Основні типи світоглядів

4. Виникнення, структура та функції релігії. Особливості релігійного світогляду.

5. Предмет та функції релігієзнавства. Класифікація релігій

6. Виникнення філософії. Перші філософські школи.

7. Загальна характеристика античної філософії. Рання грецька філософія

8. Класичний етап античної філософії

9. Загальні риси елліністично-римської думки. Філософські школи пізньої античності.

10. Філософія європейського Середньовіччя.

11. Загальна характеристика доби Відродження.

12. Характеристика філософії Нового часу. Філософські напрямки доби Просвітництва

13. Роль німецької класичної філософії в розвитку світової філософської думки.

14. Основний зміст марксизму.

15. Російська філософія ХІХ-поч.ХХ ст..

16. Філософія Київської Русі.

17. Доба Відродження в Україні.

18. Філософія в братських школах. Острозька академія.

19. Філософія Г.С.Сковороди

20. Українська філософія ХІХ-поч.ХХ ст..

21. Роль в розвитку та укріпленні філософії на українських землях Києво-Могилянської академії.

22. Українська філософія в діаспорі.

23. Основні напрями сучасної західної філософії.

24. Особливості і види первісних вірувань.

25. Ранні та пізні національні релігії (приклади). Язичництво. Вірування та традиції давніх слов’ян.

26. Загальні риси світових релігій. Буддизм як світова релігія.

27. Історія виникнення, розповсюдження та загальні риси християнства. Напрямки християнства

28. Характеристика ісламу як світової релігії.

29. Нетрадиційні та новітні релігії.

30. Історія запровадження християнства на українські землі. Сучасний стан релігій в Україні.

31. Вільнодумство – історія та сучасність.

32. Поняття буття у філософії.

33. Діалектика – всезагальна теорія розвитку.

34. Матерія; рух, простір та час як атрибути матерії.

35. Принципи, категорії та закони діалектики

36. Розуміння свідомості у філософії. Свідоме і несвідоме. Роль несвідомого у житті людини.

37. Людина, особистість як предмет вивчення у філософії. Біологічне і соціальне в людини.

38. Індивідуальна та суспільна свідомість. Ідеологія.

39. Проблема пізнання у філософії. Наука. Пізнання і практика. Гуманістичний зміст практики.

40. Проблема істини у філософії. Класифікація істин.

41. Поняття людства. Людство и глобальні проблеми. Прогнозування майбутнього.

42. Сенс і направленість людського життя. Життя, смерть та безсмертя.

43. Культура і цивілізація. Підходи до проблеми аналізу цивілізацій.

Базова

1. Абрамович С.А., Релігієзнавство: Підручник. Тілло М.С., Чікарькова М.Ю. – К.: Дакор, 2006.

2. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: курс лекцій. –К.: «Генеза», 1996

3. Біблія – К., 1992

4. Волинка Г.І. Філософія Стародавності і середньовіччя в освітньому контексті: Навч.посіб. – К.: Вища освіта, 2005

5. Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. –К., 1996

6. Горський В.С., Кислюк К.В. Історія української філософії. Підруч. для студ.вищ.навч.закл. –К.: «Либідь», 2004

7. Данильян О.Г., Тараненко В.М. Релігієзнавство: Підручник. – Х.: Прапор, 2006

8. Ерышев А.О. Религиоведение: Учеб. Пособие. –К.: МАУП, 1999

9. Історія філософії України: підручник, -К., 1994

10. Історія релігії в Україні: Навч. Посіб./ За ред.. А.М.Колодного, П.Л.Яворського –К.:Тов-во «Знання», КОО, 1999

11. Калінін Ю.А., Харьковченко Є.А. Релігієзнавство: Підручник – К.: Наукова думка, 2000.

12. Косуха П.Н. Наука про походження релігії. –К., 1976

13. Практикум з філософії: методичний посібник для викладачів та студентів ВНЗ/ Під ред..В.Л.Петрушенка. – Львів: «Новий Світ-2000», «Магнолія плюс», 2003.

14. Петрушенко В.Л. Основи філософських знань: Курс лекцій. Навч.посібник для студентів вищ.навч.закл. освіти І-ІІ рівня акредитації, друге видання, стереотипне. – Львів: «Новий світ-2000», 2002.

15. Релігієзнавство. Підручник/ За ред.. В.І.Лубського, В.І.Теремка. – К.: Академія, 2000

16. Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія: Навч. Посібник. – К., 1996.

17. Філософія. Підручник/Бичко І.В., та ін. –К., 2001

18. Філософія. Підручник. 2-ге вид., перероб, допов./За ред.. М.І.Горлача, В.Г.Кременя –Харків, 2001

19. Філософія. навч.посіб./ За ред.. І.Ф.Надольного. –К.:Вікар, 1997

20. Шевчук М.В. Києво-Могилянська академія. –К., 1981

Допоміжна

1. Бобров В.В. Введение в философию: Учеб.пособ. –М.:ИНФА-М, Новосибирск, 2000

2. Гараджа В.И. Религиоведение. –М.; Аспект-Пресс, 1995.

3. Гордиенко Н.С. Основы религиоведения. –СПб., 1997.

4. История философии: Учебник для вузов / Под ред. В.В. Васильева, А.А. Крото-ва, Д.В. Бугая. –М.: Академический проект, 2005.

5. Канке В.А. Философия: Учебное пособие. –М.: Логос, 2001

6. Кривелев .А. История религий. В 2-х т. –М., 1975, 1976

7. Кунцман П., Буркард Ф.-П., Видман Ф. Философия: dtv-Atlas. –М.: Рыбари, 2002.

8. Марков Б.В. Философия: Учеб. пособие. –СПб.: Изд-во «Бельведер», 2003. Перевезенцев С.В. Практикум по истории западноевропейской философии: Античность, Средневековье, Возрождение/ пособ.для изучающих историю философии. –М,:Учебная литература, 1997

9. Померанц Г.С., Миркина З.А. Великие религии мира. –М., 2006.

10. Пролеев С.В. Античный мир: философия, истоия. Культура. –М.: Академ-Пресс, 2000

11. Радугин А.А. Философия: Курс лекций. –М., 1996

12. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. –СПб., 1996-1997. Т. 1-4.

13. Шаповалов В.Ф. Основы философии от классики до современности. –М., 2000

14. Элиаде М. Очерки сравнительного религиоведения. –М.: Ладомир, 1999.

15. Яблоков И.Н. Религиоведение: Учебное пособие и Учебный словарь – минимум - М.: Гардарика, 1998.

16. Яблоков И.Н. Основы религиоведения. –М.: «Высшая школа», 2005.

Інформаційні ресурси

1. http://www.google.com

2. http://abuss.narod.ru/studing.htm

ПЕРЕДМОВА

- формування загальної культури, засвоєння ключових понять навчальної дисципліни;

- формування філософської культури мислення та пізнання;

- формування наукового світогляду;

- набуття навичок науково-філософського аналізу та духовного самовдосконалення;

- свідоме застосування в професійній діяльності філософської методології та знань;

- виховання активної життєвої позиції.

ü знати :

- історичні особливості виникнення і основні етапи розвитку філософії;

- основні філософські проблеми та існуючі підходи до їх вирішення;

- основні філософські категорії;

- персоналії світових та вітчизняних філософів та їх внесок в розвиток науки.

ü вміти:

- оперувати основними категоріями та поняттями дисципліни;

- надавати характеристику та порівнювати основні періоди історико-філософського розвитку;

- орієнтуватися в історії розвитку вітчизняної філософської думки.

ПЛАН РОЗПОДІЛУ ГОДИН НА ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

(відповідно до навчального плану спеціальності)

№№	Назва теми і форма зняття	Кількість годин

Спеціальність 012 Дошкільна освіта

(база 9 та 11 класів)