Практичне заняття 3. Творчість С.Жадана

 

С.Жадан у літературному процесі сучасності.

Поетичний світ С.Жадана: теми, мотиви, образ ліричного героя, характерні особливості віршування.

Проаналізуйте наступні тексти:

 

«жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

(..)

Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.

 

Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.

 

Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.

 

Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала Тишу.

 

Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
Хай забуває про все.
Хай забуває навіть про мене.
Лише про мене хай забуває в останню чергу.

 

* * *

Вони сіли за стіл, накритий на всіх,
поскидавши шкірянки й важкі піджаки.
Відімкнули мобільники, поклавши їх
біля себе, на стіл, де темніли пляшки.

Охорона вийшла. Й свіжа імла
за вікном стояла, як океан,
і торкалася вікон густого тепла,
мов жіночі пальці відкритих ран.

Він усім наливав, хто сидів за столом.
Наливав по вінця, як самому собі.
І токайські вина, ямайський ром
відбивали світел вогні голубі.

Наливав і думав: коли тепер
ми іще зберемось без жодних справ?
Ще усі живі й ніхто не помер.
Я їх сам знаходив і вибирав.

(...).

Молоді й веселі, неголені й злі,
вони правлять світ, як я їх учив.
Я їх знаю всіх, хто при цьому столі
глушить ром і мадеру, яка гірчить.

Я підтримую кожного словом своїм,
я дарую впевненість та благодать,
я годую їх і наливаю їм.
Але хто із них усіх мене здасть?

Хто та сука, яка мене закладе?
Хто прикличе зраду на цей поріг?
Хто зламає слова осердя тверде
й підведе під мінтовські волини всіх?

... Наймолодший із них, із рубцем на щоці,
той, що паленим джином запивав кокаїн,
нервував за столом, як усі курці,
що не можуть курити свій нікотин,

і кричав йому: бос, ну що за діла?
Ми усіх порвемо, нам підкаже шлях
наша вдача, яка нас завжди вела,
наша зброя і кулі в наших тілах!

Але він наливав йому і говорив:
кожна вдача рано чи пізно мина.
Ти їм перший зілл’єш, як натиснуть згори,
всі рахунки, адреси та імена.

(...)

... За вікном унизу протікала ріка,
віддаляючи їхні співи і плач.
І вогонь від далекого маяка
золотив покрівлі сусідніх дач,

золотив оливкове чорне гілля,
золотив машин тоноване скло,
золотив усе, що дала земля,
золотив усе, що буде й було,

їхні рухи і погляди, їхні слова,
всі навколишні стіни, дерева, мости.
Бо нічого не зміниться, і тільки трава
буде кожного року інакше рости.

Охорона стояла коло дверей,
насторожена і перемучена вже,
і дивилась на тіні між теплих дерев,
розуміючи, кого стереже.

Ті, в кімнаті, скінчивши свою сівбу,
добивали зі столу останні пляшки,
й, увімкнувши кожен свою трубу,
рахували пропущені за ніч дзвінки.

Й на плечах їхніх німби, прозорі, як сіль,
вже запалювалися, мов аварійні вогні,
щоби їх помітно було звідусіль -
серед тиші, в тумані, на глибині.

 

* * *

Білі люди – жорстокі люди,
чорна шкіра їм ріже око.
Вони мурують для чорних споруди,
й готують для чорного там мороку.

(...)

Навіщо нас споряджали в дорогу
й вирощували емігрантські мрії
наші жінки, що забули тривогу -
легкі від голоду та малярії?

Чи не краще було залишатись удома
і помирати на власних пляжах,
де кожна дюна чимось відома,
і кожна хвиля щось та й важить?

- Знаєш, ми з тобою не перші,
хто рвався на північ фурами й човнами
в темних ранах і рваній одежі, -
відповідає чорному чорний.

Всі ми йшли за піском і травою,
за сонцем, що рухалось, як медуза,
де небо так низько висить над тобою,
аж в ньому іноді видно Ісуса.

Всі ми знаходимось в цих лещатах,
і, додому вертаючись хіба що на ніч,
горбатимося, як раби у штатах,
на ліберальну білу наволоч.

Тому що білі забули сором,
і якщо вже потрапив до їх павутини,
клали вони з великим прибором
на всі конвенції з прав людини.

Іх не хвилюють наші втрати,
вони звикли тримати нас в чорному тілі.
Але пророки були сомалійські пірати -
за це їх і розпинали білі.

І Матір Божа в зимових гетрах,
курячи люльку, гріючи нерви,
палила багаття на площах гетто,
розігріваючи дешеві консерви.

І нехай позбавляють нас нашого простору,
і вогнем заливають наші повстання -
це для нас із тобою чорні апостоли
редагували свої послання.

Машини їхні – давно несправні,
і промови їхні – хитрі й противні.
І ріки на півночі течуть насправді
так само впевнено, як і ріки на півдні.

Головне – тримай при собі свою віру,
свою любов і свою упертість.
Спаситель – він не зважає на шкіру,
він зважає на солідарність і чесність.

(...) (Джерело: http://bukvoid.com.ua/library/sergiy_zhadan/novi_virshi/2.html)

 

Сергій Жадан. Із кн. «Життя Марії»

«Наші діти, Маріє, ростуть, ніби трава:

чорні робочі долоні, стрижена голова,

зранку стоять на зупинках, неприкаяні,

як пірати – тимчасова адреса, країна напівжива.

 

Мають свої страхи, шанують свій закон,

не потребують змін, сміються із заборон.

Які можуть бути зміни в тому, чого не існує,

 і які заборони можуть бути під час похорон?

 

А ось твій, Маріє, син говорить дивні слова,

бачить різні знамення, чинить різні дива,

стверджує нам уперто, що сила в любові,

так ніби саме з любові росте трава.

 

Говорить, що жодні закони не мають ваги,

 що всі наші страхи примарні, наче сніги,

що вороги між нас лише тоді й виникають,

коли ми самі поводимось, як вороги.

 

Але ми самі знаємо своїх ворогів.

Знаємо, скільки їх снує вздовж берегів,

скільки їх працює на наших заводах,

скільки їх звертається до наших богів.

 

Хто їх привів, скажи, на наші поля?

З якого дива їх терпить наша земля?

Чому наші діти, скажи, повинні дивитись

до аусвайсів їхніх – хто вони й звідкіля?»

 

А ось твій син чомусь завжди поміж чужих,

 пояснює їм, із яких важелів і пружин

складається небо над нами цієї ночі,

виховує їхніх дітей, сміється до їхніх дружин.

 

Не може, каже, бути чужих там, де така пітьма,

де півроку тривають дощі, а півроку – зима,

чужими нас, каже, робить наша погорда,

вона сама нас знаходить і вбиває сама.

 

І тому наші діти просять переказати йому:

хай забирається звідси в свою пітьму,

і хай із ним забираються всі ці чужинці,

всі, хто вірить йому, невідомо чому.

 

Хай забирає всі їхні книги, сувої, листи,

хай забирає ромів і виводить їх за мости,

муфтіїв і рабинів, книжників і провидців –

хай виводить звідси, якщо має куди їх вести.

 

Інакше ми пустимо в небо важкі дими,

спалимо їхні базарні будки й молільні доми,

їхні гіркі синагоги й ламкі мінарети,

всі ті чорні місця, яких не розуміємо ми.

 

Хай їх виводить і сам забирається теж,

хай не чекає початку нових пожеж,

хай пам’ятає, що всіх, хто залишиться з нами,

ми все одно топитимемо вздовж узбереж.

 

Хай забирає звідси всіх цих людей,

хай тішить їх якоюсь із власних ідей.

Хай повернеться згодом, щоб врятувати

якщо не нас, то хоча би наших дітей.

Джерело: http://www.books-xxi.com.ua/Zhadan.pdf

 

 

Проза С.Жадана: жанрове розмаїття й особливості індивідуального стилю.

Роман «Ворошиловград»

«Ворошиловград» С.Жадана у літературній критиці

Символіка назви твору «Ворошиловград»

Концепція часу й місця дії, мотив дороги,

Мотив дому / бездомності в романі,

Сучасне й минуле, реалістичні картини й фантастичні,

Образ бензозаправки

Герман Корольов та інші чоловіки, його друзі й вороги,

Світ жінок очима чоловіка,

«Історія і занепад джазу в Донецькому басейні»,

Особливості стилю, мови роману.

Підтвердіть / спростуйте слова В.Бушанського: «попри ліризм, "Ворошиловград" - справжній чоловічий роман».

Можливі інші судження студентів про цей роман та інші прозові твори С.Жадана

 

Література

Жадан С. Ворошиловград – Ел. Ресурс: http://libruk.in.ua/templates/protostar/html/reader/reader.php?voroshilovgrad

Жадан С. Ворошиловград. - Харків: Фоліо, 2010. - 441 с.

С.Жадан. Жінка з чорним як земля волоссям та інші вірші читає автор (https://www.youtube.com/watch?v=UuWxSptUl3U), (https://www.youtube.com/watch?v=g9mbWtQJLdAhttps://www.youtube.com/watch?v=g9mbWtQJLdA), (https://www.youtube.com/watch?v=uMUU9z-tBFM), (https://www.youtube.com/watch?v=VDVLTD1lYs4).

Жадан С. Immigrant song. - Критика, число 9-10 (155-156). - С. 35-37.

Гундорова Т. Ворошиловград і порожнеча / Тамара Гундорова // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://litakcent.com/2011/02/08/voroshylovhrad-i-porozhnecha/

Коцапев О. Безнадійні віра і любов Сергія Жадана (http://litakcent.com/2011/04/08/beznadijni-vira-i-ljubov-serhija-zhadana/)

Трофименко Т. «Ворошиловград» земний і небесний /Тетяна Трофименко (http://www.telekritika.ua/daidzhest/2010-10-20/56762?theme_page=120&)

Гундорова Т. Післячорнобильська література. Український літературний постмодерн. – К.: Критика, 2005.

«Ворошиловград»: відкуки німецьких критиків (http://litakcent.com/2013/02/15/voroshylovhrad-vidhuky-nimeckyh-krytykiv/)

Сайт: «http://zhadan.info/»

 

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: