Національно-визвольний рух у країнах регіону в повоєнний час.

Індонезія. Це — найбільша країна Південно-Східиої Азії. її кордони вздовж екватора простягнулися майже на 5 тис. км. Упродовж 350 років Індонезія була колонією Голландії. Панування гол­ландських колонізаторів негативно відбилося на розвитку краї­ни. Вони перетворили окремі острови на плантації прянощів, не дозволяючи населенню вирощувати інші культури. Це призвело до того, що сільське господарство Індонезії мало однобокий, мо­нокультурний характер.

Поступово в країні склався широкий фронт усіх патріотичних сил, і в серпні 1945 р. індонезійський народ домігся незалежності, 17 серпня було проголошено республіку. Президентом її став один із керівників національної партії Сукарно. З ініціативи Сукарно в 1945 р. в Індонезії було прийнято конституцію. Голландські колонізатори не могли змиритися з утратою такої багатої колонії та почали воєнні дії проти молодої республіки. Колоніальна війна тривала чотири роки, симпатії світової громадськості були на боці Індонезії. Нідерланди змушені були визнати незалежність Індонезії в 1949 р. і зберігали свою владу лише над Західним Іріаном, який увійшов до складу республіки 1963 р.

В'єтнам. Крах японської окупації створив передумови для утворення незалежних держав на території Індокитаю (у В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі), які до війни були колоніями Франції.

Дедалі більшого авторитету у країні набувала патріотична організація В'єтмінь — Ліга за незалежність В'єтнаму, в якій великий вплив мали комуністи. Без жодного спротиву війська ліги увійшли до столиці Ганоя. 2 вересня 1945 р. керівник компа­ртії Індокитаю Хо Ші Мін проголосив створення Демократичної Республіки В'єтнам (ДРВ). Уряд Хо Ші Міна, який не мав конку­рентів у боротьбі за владу всередині країни, заступив уряд імпе­ратора Бао Дая, що втратив контроль над подіями.

Одначе восени 1945 р. за рішенням Потсдамської конференції в Індокитаї висадилися війська французького експедиційного корпусу, які вже до початку 1946 р. захопили значну частину південних і центральних областей В'єтнаму й поновили коло­ніальний режим у Лаосі та Камбоджі.

До кінця 1946 р. французькі війська, розширюючи свої дії у В'єтнамі, захопили столицю ДРВ Ганой. Президент ДРВ Хо Шї Мін закликав до "загальної війни опору", яка тривала до 1954 р.

Підсумки війни підвела Женевська конференція, яка працю­вала з 26 квітня по 21 липня 1954 р. У ній взяли участь міністри закордонних справ КНР, США, Великої Британії, Франції та СРСР, що обговорювали питання про відновлення миру в Індо­китаї. У конференції також брали участь делегації ДРВ, коро­лівських урядів Камбоджі та Лаосу, уряду Південного В'єтнаму.

Одним із основних моментів урегулювання було зобов'язання Франції та інших західних держав визнати незалежність країн Індокитаю. У своїх відносинах із Камбоджею, Лаосом і В'єтна­мом, зазначалось у Підсумковій декларації, кожен із учасників Женевської наради зобов'язувався "поважати суверенітет, неза­лежність, єдність і територіальну цілісність зазначених держав ї утримуватися від будь-якого втручання у їхні внутрішні справи".

2. Американсько-в'єтнамська війна. За умова­ми угод французькі війська відводилися на південь від 17-ї пара­лелі, а потім були евакуйовані з країни. їх практично заступили американські війська.

У жовтні 1955 р. державу Південний В'єтнам було переймено­вано на Республіку В'єтнам. На чолі її став президент Нго Дінь Дьєм, який спирався на підтримку США. Отже, стався розкол В'єтнаму на дві держави — на півночі панував комуністичний режим Хо Ші Міна, на півдні — проамериканський режим Нго Дінь Дьєма.

Новий режим на півдні країни на чолі з президентом-католиком не виявляв толерантності до буддійської більшості населен­ня; всі його супротивники, навіть ліберали, оголошувалися кому­ністами. За безпосередньої підтримки комуністичного В'єтнаму (Демократичної Республіки В'єтнам) на півдні було створено Національний фронт визволення Південно­го В'єтнаму (НФВПВ). "Стежиною Хо Ші Міна" — системою воєнно-стратегічних шляхів, які вели через територію Лаосу і Кам­боджі, — на південь В'єтнаму доправлялися зброя, продовольс­тво, боєприпаси.

Уряд США за цих умов розширив присутність американських радників і військовиків у Республіці В'єтнам до 85 тис.

У серпні 1964 р. стався "Тонкінський інцидент": торпедні катери ДРВ атакували американські військові кораблі у Тонкінській затоці. Адміністрація США схвалила рішення про пряму участь своїх збройних'сил у в'єтнамських подіях. Контингент американських військ у В'єтнамі склав у 1968 р. 500 тис. вояків.

З 1964 р. по 1968 р. США здійснювали систематичні бомбар­дування ДРВ, скинувши на його територію 7,8 млн т. бомб. Авіа­ція СПІА застосовувала напалм, розпорошувала над джунглями отруйні речовини. Біля берегів В'єтнаму постійно патрулював 7-й Тихоокеанський флот США.

СРСР і Китай від 1965 р. подавали в'єтнамським комуністам воєнну, матеріальну і фінансову допомогу.

Становище у Південному В'єтнамі загострювалося. Війна ста­вала дедалі непопулярнішою у самих США, чимраз активніше проти неї виступали, миролюбні сили у всьому світі.

Восьмирічне (1965—1973 рр.) втручання США у в'єтнамські події скінчилося ганебно.

У січні 1973 р. в Парижі мирні переговори завершилися під­писанням угоди про припинення війни і встановлення миру у В'єтнамі, яка передбачала вивід військ США та їхню відмову від втручання у внутрішні справи В'єтнаму. Навесні 1975 р. війська ДРВ провели успішну воєнну операцію з повалення південнов'єтнамського режиму і захопили столицю Сайгон. Виникли всі не­обхідні передумови для об'єднання В'єтнаму в єдину державу. У квітні 1976 р. відбулися загальні вибори до Національних зборів В'єтнаму.

2 липня 1976 р. в'єтнамський парламент проголосив створен­ня Соціалістичної Республіки В'єтнам (СРВ), м. Сайгон було пе­рейменовано в Хошимін.

3. «Червоні кхмери» у Камбоджі та їхня модель комунізму. Камбоджа була однією з трьох французьких колоній Індоки­таю. Незалежність дістала за Женевськими угодами у 1954 р. За політичною системою це було королівство на чолі з принцем Нородомом Сіануком. Протягом 50—60-х рр. країна проводила політику мирного добросусідського співіснування з іншими дер­жавами регіону, отримувала всебічну допомогу від міжнародних організацій та особливих проблем не мала.

Наприкінці 60-х рр. завдяки "стежині Хо Ші Міна", що про­лягала її територією, Камбоджу було втягнуто в американсько-в'єтнамську війну. У 1970 р. внаслідок військового заколоту до влади доступився проамериканський генерал Лон Нол, на тери­торію країни увійшли американські війська. Після об'єднання В'єтнаму цей режим було скинуто, а владу в Камбоджі захопили ліві екстремісти на чолі з Пол Потом — генеральним секретарем компартії Камбоджі, під орудою якого перебували збройні заго­ни "червоних кхмерів".

Здобувши владу, Под Пот і його найближчий прибічник Йєнг Сарі (керівник уряду) встановили у країні одну з найжорстокіших диктатур у сучасній історії людства. Лідери Демократичної Кампучії заявили, що в Кампучії на практиці застосовується "стопро­центна, повна соціалістична революція". Заради цих цілей і під комуністичними гаслами полпотівці перетворили країну на конц­табір, повністю ізольований від зовнішнього світу.

Основною ланкою адміністративного поділу було оголошено комуну, створену на базі села. У кожній такій комуні об'єднувало­ся від ста до тисячі сімей. Будь-яка особиста власність у комуні скасовувалась. А в березні 1976 р. влада скасувала ухвалений ра­ніше дозвіл родинам харчуватися окремо. Близько 40% населення країни, або понад три мільйони душ, було знищено чи загинуло.

На початку 1979 р. в'єтнамські війська під приводом припи­нення кровопролиття окупували країну. Керівництво СРВ вва-жало, Кампучію зоною своїх інтересів. За допомогою в'єтнамсь­ких військ було створено Народну Республіку Кампучію.

Вивід в'єтнамських військ, що завершився восени 1989 р,, різ­ко змінив ситуацію як у країні, так і в усьому регіоні. Почався процес національного примирення. На Паризькій мирній конфе­ренції у жовтні 1991 р. було підписано Угоду про всебічне полі­тичне врегулювання камбоджійського конфлікту, відповідно до якої в Камбоджі було здійснено миротворчу операцію. У травні 1993 р. в країні під егідою ООН було проведено загальні вибори, внаслідок яких було сформовано новий парламент і уряд, створе­но Королівство Камбоджу на чолі з королем Н, Сіануком, при­йнято конституцію.

Одначе досягти справжнього примирення в країні не талани­ло ще багато років. "Червоні кхмери" припинили провокації та опір владі лише після смерті Пол Пота у квітні 1998 р. Проведені в липні 1998 р. загальні вибори визнані світовою громадськістю вільними і справедливими. Вони відкривають шлях до нормалі­зації, політичної ситуації в Камбоджі, хоча економічний стан за­лишається досить складним. За класифікацією ООН Камбоджу віднесено до найбідніших та найменш розвинених країн світу.

 

КРАЇНИ АФРИКИ

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: