Техніка підготовки ораторського монологу

 

Підготовка до будь-якого ораторському монологу починається з визначення його теми і мети.

Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступи має бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу. Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно " розшифровувати " пункт порядку денного " Різне " , " Про різне " - людина матиме можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова та інші..

Приступаючи до розробки тексту, необхідно визначити мету виступу. Промовець повинен чітко уявляти, на яку реакцію він розраховує. Основна мета публічного монологу – повідомлення, вплив. Важливим фактом в процесі підготовки промови є постановка надзавдання і завдань, які допоможуть втілити їх .Оратор може поставити завдання інформувати слухачів, дати певні відомості.

Оцінка аудиторії та обстановки.

Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії, заздалегідь налаштуватися на своїх слухачів, зважаючи на такі чинники: освітній рівень, напрям освіти (гуманітарний, технічний), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення до цієї теми і до оратора.

Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного) складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних поглядів тощо). Чим однорідніше аудиторія, тим більш однакова реакція на виступ.

Знання своїх слухачів, " прицільна " підготовка промови набувають особливого значення під час обговорення якогось важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей.

Слід дізнатися, в якій обстановці проходитиме виступ – у залі, в кабінеті, чи є там кафедра, стіл, мікрофон .

Кафедра допомагає акцентувати увагу на ораторові, за нею треба розміститися вільно, невимушено, встановивши і намагаючись зберігати постійно відстань 20 - 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.

Важливе значення має і розміщення слухачів відносно аудиторії.

Підбір матеріалу. Упорядкування тексту.

Наступний крок докомунікативного етапу - " кодування " - складання тексту - починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а кілька. Джерела матеріалу поділяються на групи:

1. Безпосередні - матеріал, видобуте автором з життя шляхом спостережень, власного досвіду:

. знання, практика; . безпосередні особисті контакти, розмови, інтерв’ю; . уявне створення нових картин, образів, проектів з урахуванням минулого досвіду із елементами творчості.

2. Опосередковані:

. а) офіційні документи; . б) наукова і науково - популярна література; . в) художня література;. г) статті газет і журналів; . д) передачі радіо та телебачення; . е) довідкова література: енциклопедії, словники;

. ж) результати соціологічних опитувань;

Слід пам'ятати, що " живий " досвід добре сприймається слухачами, він переконливий і в нього вірять.

Матеріал публічного виступу може бути теоретичним і фактичним . Насиченість промови тим чи іншим типом матеріалу залежить від жанру. Так, у звітній доповіді потрібно наводити безліч фактів, щоб довести думку та переконати слухачів. Матеріал виступу має бути достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат, цитат, імен.

Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію, логіку викладу, складає, редагує текст.

Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше утримується в пам'яті. Писати слід на окремих аркушах, на одному боці. Досвідчений оратор може обмежитися упорядкуванням тез, конспекту чи розгорнутого плану виступу.

Репетиція є проголошення тексту подумки або вголос, краще це робити перед дзеркалом. Треба знайти таку позу, де ви почуваєтеся легко і зручно, і треба постаратися її запам'ятати; вивчити обличчя - розправити нахмурені брови, мімічні зморшки, що насуваються на лоб; продумати жести, прийоми встановлення контакту. Практика показує, що на хвилину виступу доводиться 20 - 25 хвилин підготовки. Якщо виступ старанно розроблено, то момент зустрічі зі слухачами промовець почувається впевнено. Як стверджують досвідчені оратори, невидима нікому праця – основа впевненості лектора. Розмір його хвилювання зворотньо пропорційна витраченому труду.

У процесі логічно правильних, доказових міркувань, з неминучістю досягається визначеність, ясність, несуперечність і обгрунтованість висновків.

Щоб мова оратора була правильною і доказовою, йому треба знати й систематично спиратися на основні логічні закони.

Закон достатніх підстав. Сутність цього полягає в цьому, що кожна правильна думка має бути обґрунтована іншими думками (аргументами, твердженнями), істинність яких перевірено практикою.

Взагалі ораторові в усьому слід дотримуватися правила: практика - найвищий критерій істини!

Закон тотожності. Суть закону тотожності в тому, що кожна думка в процесі окремо взятого міркування зберігає один і той самий певний зміст, хоч би скільки вона не повторювалася. Закон тотожності слід особливо враховувати за умов спору, дискусії, під час використання недостатньо чітко визначених понять.

Закон винятку третього. Цей Закон формується так: дві думки суперечать одному й тому самому предмету, одне з них істиною є, інше помилкове, і третього просто немає. Сутність цього буде зрозумілою, якщо сказати, що не можна бути одночасно згоден із двома протилежними твердженнями.

У процесі логічного обгрунтування, доказового судження велику роль відіграє добір фактів, прикладів. Важливо, щоб факти, приклади були досить типові, переконливі, розкривали явища системно і всебічно.

Наприкінці оратор підбиває підсумки, коротко повторює ключові думки свого виступу, викладає головну ідею виступу і навіть може закликати слухачів до конкретних дій з її реалізації.

Проголошення промови.

Існує три способи проголошення промови:

. Читання тексту;

. Відтворення з пам'яті з читанням окремих фрагментів (спираючись на текст);

. Вільна імпровізація (експромт).

Виголошують без тексту дипломатичні, урочисті промови, доповіді і співдоповіді офіційного змісту.

Інші види, зазвичай, вимовляють спираючись на письмову основу. Достатньо спрямувати погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібні цифру тощо. Такий виступ справляє враження вільного володіння матеріалом, дає можливість ораторові впевнено спілкуватися зі слухачами.

Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. У цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки з урахуванням великих знань, володіння риторичними навичками.

Майже завжди при публічному виступі ораторові необхідно відстоювати свою думку перед опонентами. При цьому потрібно не виправдовуватися, а звинувачувати; не пояснювати, а декларувати; чути опонента якомога найвигідніше. При спростуванні чужої ідеї треба говорити коротко, не забувати про інтонаційну гаму. Розгромленого опонента необхідно дотискати протягом усієї дискусії. Свою ідею потрібно повторювати якомога частіше , щоб вона відклалася у підсвідомості слухачів.

Після виступу промовець часто відповідає на питання слухачів, полемізує із ними. Така форма спілкування вимагає від оратора швидкої реакції, володіння гумором. Відповідь промовця призначається як запитувачу, так і присутнім.

Методика ораторського мистецтва рекомендує не поспішати з відповіддю, а спочатку переконатися, що питання правильно зрозуміле; відповідати лаконічно, зрозуміло і змістовно, не давати необгрунтованих чи сумнівних відповідей; мати під рукою довідковий матеріал тим, хто хоче отримати більш докладний обгрунтування ваших міркувань.

Посткомунікативний.

Аналіз ораторської промови.

Після ораторського виступу необхідний аналіз. Насамперед для здобуття права знайти, виділити й врахувати надалі недоліки.

Культура проголошення промови перед аудиторією.

Успіх публічного виступу оратора великою мірою залежить від культури мовлення, його багатства, ясності, точності, інформаційної насиченості.

Мовні штампи, канцеляризми, помилки в наголошенні й вимові, багатослівність, демагогія, тавтологія, фразеологічні повтори, інтонаційна одноманітність - ось неповний перелік помилок, які трапляються в публічних виступах сучасних ділових людей. Коротко схарактеризуймо їх.

Штампи в мовленні - це лексично неповноцінні слова, висловлювання, їх іноді справедливо називають " замусолені, заяложені висловлювання " . Вони мало додають до того, що хоче сказати оратор, але дуже перевантажують його мовлення. До мовних штампів можна зарахувати вислови типу " розгорнули роботу широким фронтом " , " нову методику узято на озброєння " тощо.

Канцеляризми - мовні звороти й окреме слово, запозичені з канцелярсько-бюрократичного стилю спілкування, які позбавляють справжнє ділове спілкування його яскравості й образності. До таких виразів належать: " в звітний період " , " зафіксувати число оглядачів,» " налагоджувати роботу " .

Також мало чого спільного мають із мовною культурою вульгаризми - нелітературні й неправильні за граматичною формою слова, висловлювання: " заткнути ковтку " , " дати в лапу " , " пика " , " заткнися " .

Жарґони - наприклад, слова-звороти, запозичені з кримінального світу: " кореш " (друг), " зав'язати " (рішуче покінчити), " пристебнути " (додати).

Багатослівність і демагогія - це типове невміння оратора сформулювати свої міркування лаконічно, короткий і ясно, це відступ від предмета промови, заміна точних і ясних формулювань загальними фразами.

Слова-паразиты - типова хвороба багатьох ораторів: " ця сама " , " ну ось " , " справді ", «значить».

Серед типових помилок ораторської промови найбільше поширення набуло недотримання правильного вимови внаслідок помилкової розстановки наголосів в окремих словах.

2. Прийоми встановлення контакту з аудиторією

Лексико-синтаксичні прийоми.

Найвищий вияв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Ця спільність виникає з урахуванням спільної мисленнєвої діяльності, подібних емоційних переживань. Як в прислів'ї, слово належить наполовину тому, хто це каже, і наполовину тому, хто слухає. Необхідно відчувати аудиторію й уміти коригувати своє мовлення залежно від реакції на нього. Оратор повинен мати широке коло знань з багатьох питань, уміти вести дискусію на кожну тему.

Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на свої слова промовця, зовнішній вияв уваги у слухачів (їх поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, кивки головою, усмішки, сміх, оплески), " робоча " тиша в залі. Контакт - величина змінна. Він можливий повний (з усією аудиторією) і неповний, стійкий і нестійкий у різні фрагменти проголошення промови..

Хоч би якою цікавою була тема, увага аудиторії згодом притупляється. Її необхідно підтримувати з допомогою таких ораторських прийомів:

. Питально-відповідальний прийом. Оратор ставить і питання сам на них відповідає, висуває можливі заперечення, з'ясовує їх і доходить певних висновків.

. Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє залучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати цим їх інтерес.

. Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, що викликає питання: " Чому? " , що стимулює їх пізнавальну активність.

. Прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, розмірковувати

. Покладання на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.

. Показ практичної значимості інформації.

. Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.

. Короткий відступ від теми дає можливість слухачам " відпочити " .

. Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до окремих фрагментів виступу (прийом " тихий голос " ).

. Прийом градації - наростання значеннєвої й емоційної значимості слова. Градація дозволяє посилити, надати їм емоційну промовистість фразі, сформульованій думці.

. Прийом інверсії - мовний зворот, який нібито розгортає звичний, загальноприйнятий хід думок та висловів на діаметрально протилежний.

. Прийом апеляції до власних думок.

 

Перелічені мовні засоби контакту допомагають подолати " бар'єр " , сприяють об'єднанню промовця зі слухачами.

 

Закріплення

 

1. Заповніть таблицю за розділом «Види і форми розумової діяльності» (дається як роздавальний матеріал чи презентація)

 

Мислення-	це найвища форма відображення реальності та свідомої людини; основа розумової діяльності людини
Види розумової діяльності:	аналіз; синтез; абстрагування; узагальнення; конкретизація
Форми розумової діяльності	судження, умовиводи, розуміння, уява
Розумова діяльність пов’язана зі	стресами, вимушеною позою, малорухомістю, погіршенням зору, недостатнім забезпеченням мозку киснем, втомою та перевтомою

 

 

⇐ Предыдущая12345678

Поделиться: