Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.

Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.

Функціонування української літературної мови залежить від станумовної політики в державі, освіті, культурних традицій народу.

Мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних,адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносинїї державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі.Мовна політика є частиною національної політики, органічноюкиадовою певного політичного курсу держави. Національна комісія зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробилаконцепцію державної мовної політики

. Концепція державної мовної політики - це система засадничих нормативних постанов, які ґрунтуються на компетентному оцінюванні мовної ситуації в Україні, і якими мають керуватися органи державноїклади та органи місцевого самоврядування у своїй практичній діяльності, регулюючи суспільні відносини в мовній царині.

Мовна ситуація - «ситуація взаємодії різних мов чи різного форммування однієї мови в певній державі з огляду на їхню функціональну специфіку й  ареал поширення»

І іріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток країнської мови - головної ознаки ідентичності української нації ,яка історично проживає на території України, становить абсолютну шість її населення, дала офіційну  назву  державі. Правовою основою для здійснення державної мовної політикив Україні є Конституція України (ст. 10), Закон України «Про мовив Українській РСР», «Рішення Конституційного суду України від14 грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання їїу навчальному процесі в навчальних закладах України.

Комунікативне

Комунікативні ознаки культури мови. Типологія мовних норм.

 Головними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовленняє: правильність, змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність і доцільність.

Правильність — визначальна ознака культури мовлення, яка полягає у відповідності його літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним, словотвірним).Змістовність передбачає глибоке усвідомлення теми й головноїдумки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацієюз цієї теми, різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого. Змістовність тісно пов'язана з такою ознакою, як лаконічність, якурепрезентує крилатий вислів: «Говоріть так, щоб словам було тісно,а думкам просторо».

Текст як форма реалізації професійної діяльності.

Текст (від лат. Іехіит — тканина, сплетіння, поєднання) - це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовністьвисловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текствиступає обов'язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі й часі. Лінійно розташована сукупність речень є одиницею тексту. Найменша одиниця тексту - надфразна єдність, абзац, що є одиницями різнихпринципів членування тексту, хоча абзац структурно й композиційноможе виокремлювати надфразну єдність.

Етикет телефонної розмови.

Телефонна розмова - один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстра мовними причинами:

• співрозмовники не бачать одне одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передатиінформацію за допомоги міміки, жестів, відповідного виразуобличчя, сигналів очима тощо (відсутність візуального контактуміж співрозмовниками);

• обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);

• наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів,кепська чутність).

28.Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення.

 Нарада - спільне обговорення важливих питань і прийняття рішень у всіх сферах громадського й політичного життя, формауправлінської діяльності, змістом якої є спільна робота певної кількості учасників, дієва форма залучення членів трудового колективудо розв'язання завдань. збори - зустріч, зібрання членів якої-нсбудь організації, що про водяться з метою спільного обміну думками з певного питання, якехвилює громадськість. На обговорення збираються члени будь-якогоколективу, яких єднає якийсь інтерес (збори акціонерів, партійні збори,збори громадян для висунення кандидата в депутати та ін.)

29.Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада.

Поширеною формою колективного обговорення ділових проблем є збори - зустріч, зібрання членів якої-нсбудь організації, що про водяться з метою спільного обміну думками з певного питання, яке хвилює громадськість. На обговорення збираються члени будь-якого колективу, яких єднає якийсь інтерес (збори акціонерів, партійні збори, збори громадян для висунення кандидата в депутати та ін.). За складом учасників збори поділяються на: відкриті – зібрання членів якої-небудь організації із запрошенням сторонніх осіб; закриті - зібрання членів якого-небудь колективу чи організації без сторонніх осіб. Виділяють окремо ще урочисті збори - зібрання з нагоди відзначення певних урочистостей чи історичних дат.Збори готуються заздалегідь, і що ретельніше, то кращим буде їх результат.

Збори складаються з таких етапів:

1. Підготовка зборів, зазвичай займається робоча група, члени якої зацікавлені в результаті.

2. Висвітлення проблеми та її обґрунтування. Керує зборами голова або президія, яку обирають учасники. Доповідає авторитетна особа, яка добре володіє предметом обговорення і вміє кваліфіковано його викласти.

Пам'ятаючи про регламент, доцільно розподілити час для виступу з доповіддю. Фахівці рекомендують близько 1 0 - 1 2% загального часу, відведеного для доповіді, присвятити вступові, 4-5% - висновкам, а решту - основній частині53.

3. Обговорення проблеми. Після основного виступу з доповіддю за темою, винесеною на розгляд, починається її обговорення. Ефективнішими будуть ті виступи, до яких учасники зборів готувалися заздалегідь. Виступ краще присвятити одній темі і дібрати вагомі аргументи на захист своєї позиції та підготувати відповідні пропозиції. Обговорення припиняється тоді, коли на запитання: Чи є ще пропозиції

з обговорюваної проблеми? - відповіді немає.  Тоді внесені пропозиції систематизують, готують проект рішення, який пропонують на розгляд учасниками зборів, доповнюють іншими пропозиціями.

4. Ухвалення рішення. Рішення складається з двох частин: констатування (виклад ситуації) та ухвалення (оцінка проблеми, завдання, що треба зробити, кому і коли, а також визначення особи, на яку покладається контроль за виконанням рішення).

Збори будуть ефективними, а ця форма колективного обговорення проблем популярною, якщо через деякий час учасникам буде доведено інформацію про виконання прийнятого рішення.

Нарада - спільне обговорення важливих питань і прийняття рішень у всіх сферах громадського й політичного життя, форма управлінської діяльності, змістом якої є спільна робота певної кількості учасників, дієва форма залучення членів трудового колективу до розв'язання завдань. Оптимальна кількість учасників наради - 10-12 осіб. Нарада матиме позитивний результат лише тоді, коли її учасники за рівнем професійних знань і практичного досвіду відповідатимуть рівню винесеної на обговорення проблеми, крім того, сама проблема має бути значущою для всіх присутніх. Нараду проводить голова, який повинен мати не тільки організаторський хист, а й уміти стежити за перебігом дискусії, обмірковувати й добирати слушні запитання, систематизовувати різні погляди, вчасно робити висновки.

 Класифікація ділових нарад:

1. За метою й завданням

навчальна (передати учасникам певні знання і у такий спосіб підвищувати їх фаховий рівень);

• роз 'яснювальна (керівник намагається переконати учасників наради у доцільності, правильності дій);

проблемна (розроблення шляхів і методів розв'язання проблем);

• координаційна (координація роботи підрозділів);

• диспетчерська (оперативна)нарада (отримання інформації про поточний стан справ, її аналіз і прийняття рішення, проводять у точно визначений час і день, що дає змогу учасникам підготуватися, відносно нетривала - 20-30 хв;

• інструктивна (інформаційна) нарада (передавання учасникам вказівок і розпоряджень.

2. За способом проведення.

• диктаторська нарада (право голосу має тільки керівник; він викладає свої погляди, видає наказ або вказівку);

• автократична нарада (перебіг її передбачає запитання керівника і відповіді учасників наради).

сегрегативпа нарада передбачає порядок, за якого керівник сам визначає тих, хто має виступити;

• дискусійні нарада - демократичний спосіб розв'язання проблем, що виносять на нараду. Такі наради організовують у разі потреби координації дій співробітників або підрозділів, їх може проводити як керівник, так і обраний учасниками голова. Кількість учасників обмежена, але не більше 15 осіб.

• довільна нарада має місце тоді, коли обмінюються думками працівники, професійні обов'язки яких тісно взаємопов'язані. Вона відбувається без порядку денного, без голови, на ній не приймають ніяких рішень.

3. За ступенем підготовленості:

1. запланована (щотижневі наради проводять за встановленою періодичністю, у точно визначений час, зі сталим складом учасників, з постійним порядком денним);

2. позапланова проводиться у разі виникнення непередбачуваних, надзвичайних ситуацій (наприклад, за умови надходження нормативного документа, що змінює порядок роботи).

4. За технікою проведення:

• нарада, проведена методом «мозкової атаки», має такі особливості:

^ Її присвячують тільки одній проблемі, як правило, важливій.

^ Учасники наради (не більше 10—12 осіб) уточнюють формулювання проблеми, після чого її фіксують на дошці або плакаті. Запрошують осіб, зацікавлених у вирішенні проблеми, працівників, що вирізняються високим інтелектом, самостійністю і незалежністю суджень, знанням предмету наради.

^ Кожен учасник наради висловлюється тільки з вказаної проблеми, основою кожного виступу є конструктивна пропозиція. Під час формулювання пропозицій автор уникає покликань, пояснень, доведень, аргументацій (подаються тільки на вимогу голови), критика внесених пропозицій заборонена.

^ Усі пропозиції систематизують за такими критеріями: вартісність, оригінальність та ін. Потім у скороченому вигляді їх фіксують на дошці у вигляді пунктів проекту рішення.

^ Пункти, з яких досягнуто загальної згоди, фіксують у протоколі засідання, який підписують усі учасники.

^ Пункти, з яких згоди не досягнуто, фіксують для їх подальшого доопрацювання і обговорення.

• «нарада без наради» проводиться у три етапи:

1. Керівник формулює у письмовому вигляді проблему, яка вимагає прийняття колективного рішення.

2. Добираються необхідна інформація і вихідні матеріали для розв'язання проблеми, а також складається список осіб, які можуть взяти участь у пошуку оптимальних рішень; їм надсилають бланки з письмовим формулюванням проблеми.

3. Кожен з учасників повинен виробити свою точку зору і письмово викласти її на тому ж бланку. Один з учасників обговорення, призначений керівником, збирає заповнені бланки, знайомиться з їх змістом, спілкується з кожним учасником, уточнюючи пропозиції та приймає остаточне рішення щодо вирішення проблеми.

Термінологія обраного фаху.

Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі,

наприклад: струм, електрон, .

План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

 План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковомутексті; «порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція». Теза - «положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо,правдивість якого треба довести. // Положення, що коротко і чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїтьперед кимсь. // перев. мн. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо». Теза у широкому розумінні - будь-якетвердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні – деякийтекст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.

Відповідно до мети тези бувають:

^ вторинні;

^ оригінальні.

Конспект (від лат. сопзресіиз - огляд) - стислий писаний виклад змісту чого-небудь,складається з плану й тез, доповнених фактичнимматеріалом, що у сукупності є коротким письмовим викладом змістукнижки, статті, лекції тощо.

Оформлювання покликань.

Покликання - уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю. ід час написання наукової роботи дослідник зобов'язаний оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад того чи іншого автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки, на підставі яких розробляють проблеми чи розв'язують завдання, поставлені у статті, монографії тощо. Це дає змогу відшукати потрібний документ і перевірити точність зазначених відомостей, з'ясувати інформацію, обставини, контекст. Відсутність покликань - підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором. Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками в кутових дужках <.. .>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його опускають;

в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;

г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні поклилання на джерела.

Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел, а другою - сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257], у монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік видання, сторінка: [Караванський 2004, 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: [12]; на думку І. Вихованця [42; 44; 46]; «У працях [1-5]»; [Городенська 2009].

Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання - лише в тих випадках, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їх порядкового номера. Наприклад: «рис. 1.1», «див. табл. 1.1.»,

«у формулі 1.1» тощо.

Взірець оформлення покликань:

«Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її соціяльними недугами й екзистенційними потребами, соціокультурними типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й жорстокістю буття, у якому живе українська людина» [5, 13].

Список використаних джерел - важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.

Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:

^ Абетковий.

^ За типами документів: матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу - за абеткою.

^ Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування.

^ За ступенем використання: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях).

Приклади:

1. Шкляр В. Елементал : [роман] / Василь Шкляр. — Львів : Кальварія, 2005. — 196, [1] с. :

портр. — (Першотвір = Individual). — ISBN 966-663-178-4.

2. Матяш І. Б. Діяльність Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині : історія , спогади , арх . док . / І. Матяш, Ю. Мушка. — К. : Києво-Могилян. акад., 2005. — 397, [1] с.

3. Акофф Р. Л. Идеализированноепроектирование: какпредотвратитьзавтрашнийкризиссегодня. Созданиебудущегоорганизации / Акофф Р. Л., Магидсон Д., Эддисон Г. Д. ; пер . с англ . Ф . П . Тарасенко. — Днепропетровск : Баланс Бизнес Букс, 2007. — XLIII, 265 с.

4. Формування здорового способу життя молоді : навч .- метод . посіб . для працівників соц . служб для сім'ї , дітей та молоді / [Т. В. Бондар, О. Г. Карпенко, Д. М. Дикова-Фаворська та ін.] ; Укр . ін-т соц . дослідж. — К. : Укр. ін-т соц. дослідж., 2005. — 115 с.

5. Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря / [авт. тексту В. Клос]. — К. : Грані-Т, 2007. — 119 с.

6. Реабілітовані історією. Миколаївська область / обл. редкол.: Гаркуша О. М. (голова) [та ін.]. — К. : Світогляд ; Миколаїв : [б. в.], 2006— . — (Науково-документальна серія книг

"Реабілітовані історією" : у 27 т. / голов. редкол.: Тронько П. Т. (голова) та ін.). Кн. 3. — 2007. — 655 с.

Словники

Географія : словник-довідник / [авт.-уклад. Ципін В. Л.]. — Х. : Халімон, 2006. — 175, [1] с. : табл . — Алф . покажч . ст .: с . 166—175.

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК

Науковийетикет.

Слово етикет французького походження на початках позначало товарну етикетку, згодом так називали церемоніал при дворі, тобто правила чемності й норми поведінки. Саме з цим значенням (після прийняття французького церемоніалу при венському дворі) слово етикет почало функціонувати в німецькій, польській, російській та інших мовах.Етикет- це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у різних ситуаціях.Нині узвичаєно виокремлювати за сферою використання діловий етикет - норми поведінки і спілкування різних соціальних груп. Визначальна ознака його - співпраця і взаємопорозуміння. Основну частину етикету загалом становить мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет, які нині виокремлюють авторитетні фахівці з проблем культури спілкування.Науковий стиль української мови має свої особливості.Його основна функція - інформативна (повідомлення,пояснення,з'ясування,обгрунтування,класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ); завдання - передавання інформації. Загальні ознаки наукового стилю - поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки; мовні ознаки - усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв,символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту - монологічна (опис, міркування).Активно функціонуючи в різних формах вираження наукової думки (найчастіше - у письмовій, рідше - в усній), науковий стиль розгалужується, за традиційною класифікацією, на чотири основні різновиди: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний.Науковий текст - спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження.

Особливості наукового тексту

^ науковий текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризуються доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтованийна досягнення дослідницької мети та завдань;

^ він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки;

^ широке використання понятійного, категоріального апарату науки;

Текст не ґрунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення;

^ його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести, обґрунтувати, аргументувати істину.

Структура наукового тексту

1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання, гіпотези і методи дослідження.

2. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.

3. Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації для проведення подальших наукових досліджень.

Мистецтво наукового тексту полягає у тому, щоб не тільки рельєфно відобразити окремі його складові, а й інтегрувати їх у цілісність.

Загальні вимоги до наукового тексту

• Текст має бути чітко структурованим, переділятися на розділи і параграфи. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був самостійним науковим дослідженням з певної складової загальної проблеми, щоб кожну складову було викладено в тексті, а текст був цілісним, а не фрагментарним.

Крім членування тексту на розділи і параграфи, він має деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення.Текст має вирізнятися композиційністю.

• Початок і кінець абзаців у науковому тексті - це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами.Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна тлумачити однозначно.

• У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й узагальнення.

• Науковий текст позбавлений авторського «Я». Перевагу варто надавати безособовим формам викладу.

• Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі «Думкам просторо, а словам тісно». Ця вимога передбачає запобігання повторам, багатослів'я, зайвим словам, канцеляризмам тощо.

Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.

Функціонування української літературної мови залежить від станумовної політики в державі, освіті, культурних традицій народу.

Мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних,адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносинїї державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі.Мовна політика є частиною національної політики, органічноюкиадовою певного політичного курсу держави. Національна комісія зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробилаконцепцію державної мовної політики

. Концепція державної мовної політики - це система засадничих нормативних постанов, які ґрунтуються на компетентному оцінюванні мовної ситуації в Україні, і якими мають керуватися органи державноїклади та органи місцевого самоврядування у своїй практичній діяльності, регулюючи суспільні відносини в мовній царині.

Мовна ситуація - «ситуація взаємодії різних мов чи різного форммування однієї мови в певній державі з огляду на їхню функціональну специфіку й  ареал поширення»

І іріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток країнської мови - головної ознаки ідентичності української нації ,яка історично проживає на території України, становить абсолютну шість її населення, дала офіційну  назву  державі. Правовою основою для здійснення державної мовної політикив Україні є Конституція України (ст. 10), Закон України «Про мовив Українській РСР», «Рішення Конституційного суду України від14 грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання їїу навчальному процесі в навчальних закладах України.

Комунікативне

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: