Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень.

 Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки

^ він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної

логіки;

^ широке використання понятійного, категоріального апарату

науки;

У текст не ґрунтується на образі, не активізує почуттєвий світ

його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення;

^ його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому,

щоб довести, обґрунтувати, аргументувати істину.

Структура наукового тексту

1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання,

гіпотези і методи дослідження.

2. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.

3. Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендаціїдля проведення подальших наукових досліджень.

45. Наукові дослідження здійснюються з метою одержання науковогорезультату. Науковий результат - нове знання, здобуте під час науковихдіяльності та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомленняпро науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, науковоговідкриття тощо.

План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

 План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковомутексті; «порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція». Теза - «положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо,правдивість якого треба довести. // Положення, що коротко і чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїтьперед кимсь. // перев. мн. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо». Теза у широкому розумінні - будь-якетвердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні – деякийтекст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.

Відповідно до мети тези бувають:

^ вторинні;

^ оригінальні.

Конспект (від лат. сопзресіиз - огляд) - стислий писаний виклад змісту чого-небудь,складається з плану й тез, доповнених фактичнимматеріалом, що у сукупності є коротким письмовим викладом змістукнижки, статті, лекції тощо.

Анотування і реферування наукових текстів.

Анотування-процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації,мета якого-отримання узагальненої характеристики документа,що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються длястислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо,а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.Реферування- процес аналітично-синтетичного опрацюванняінформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженнінайвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень,фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на метіскоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження йогоосновного смислового змісту, використовується у науковій, видавничій,інформаційній та бібліографічній діяльності.

48.Основні правила бібліографічного опису,

Оформлювання покликань.

Покликання - уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю. ід час написання наукової роботи дослідник зобов'язаний оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад того чи іншого автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки, на підставі яких розробляють проблеми чи розв'язують завдання, поставлені у статті, монографії тощо. Це дає змогу відшукати потрібний документ і перевірити точність зазначених відомостей, з'ясувати інформацію, обставини, контекст. Відсутність покликань - підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором. Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками в кутових дужках <.. .>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його опускають;

в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;

г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні поклилання на джерела.

Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел, а другою - сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257], у монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік видання, сторінка: [Караванський 2004, 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: [12]; на думку І. Вихованця [42; 44; 46]; «У працях [1-5]»; [Городенська 2009].

Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання - лише в тих випадках, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їх порядкового номера. Наприклад: «рис. 1.1», «див. табл. 1.1.»,

«у формулі 1.1» тощо.

Взірець оформлення покликань:

«Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її соціяльними недугами й екзистенційними потребами, соціокультурними типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й жорстокістю буття, у якому живе українська людина» [5, 13].

Список використаних джерел - важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.

Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:

^ Абетковий.

^ За типами документів: матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу - за абеткою.

^ Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування.

^ За ступенем використання: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях).

Приклади:

1. Шкляр В. Елементал : [роман] / Василь Шкляр. — Львів : Кальварія, 2005. — 196, [1] с. :

портр. — (Першотвір = Individual). — ISBN 966-663-178-4.

2. Матяш І. Б. Діяльність Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині : історія , спогади , арх . док . / І. Матяш, Ю. Мушка. — К. : Києво-Могилян. акад., 2005. — 397, [1] с.

3. Акофф Р. Л. Идеализированноепроектирование: какпредотвратитьзавтрашнийкризиссегодня. Созданиебудущегоорганизации / Акофф Р. Л., Магидсон Д., Эддисон Г. Д. ; пер . с англ . Ф . П . Тарасенко. — Днепропетровск : Баланс Бизнес Букс, 2007. — XLIII, 265 с.

4. Формування здорового способу життя молоді : навч .- метод . посіб . для працівників соц . служб для сім'ї , дітей та молоді / [Т. В. Бондар, О. Г. Карпенко, Д. М. Дикова-Фаворська та ін.] ; Укр . ін-т соц . дослідж. — К. : Укр. ін-т соц. дослідж., 2005. — 115 с.

5. Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря / [авт. тексту В. Клос]. — К. : Грані-Т, 2007. — 119 с.

6. Реабілітовані історією. Миколаївська область / обл. редкол.: Гаркуша О. М. (голова) [та ін.]. — К. : Світогляд ; Миколаїв : [б. в.], 2006— . — (Науково-документальна серія книг

"Реабілітовані історією" : у 27 т. / голов. редкол.: Тронько П. Т. (голова) та ін.). Кн. 3. — 2007. — 655 с.

Словники

Географія : словник-довідник / [авт.-уклад. Ципін В. Л.]. — Х. : Халімон, 2006. — 175, [1] с. : табл . — Алф . покажч . ст .: с . 166—175.

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: