Поняття типологічної класифікації мов

Типологічна класифікація мов – класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому матеріалі, а в принципах його організації). Поряд із терміном типологічна класифікація мов нерідко як синонімічний вживають термін морфологічна класифікація. Уперше типологічну класифікацію розробили й обґрунтували німецькі мовознавці Фрідріх і Август Шлегелі. Фрідріх Шлегель в 1808р. опублікував працю «Про мову і мудрість індійців», у якій звернув увагу на відмінність у структурах мов і виділив дві групи мов: флективні(які мають флексії) і нефлективні(які не мають флексій). Його брат Август Шлегель доопрацьовував цю класифікацію і виділив три групи мов: аморфні (мови без афіксів), афіксальні та флективні. Віг також поділив усі мови на більш ранні (синтетичні) й пізніші (аналітичні). Кожна мова певним чином організована. За спільними структурними ознаками мови об’єднують у типи. Розробленням типологічної класифікації мов займається типологічне мовознавство. Типологічна класифікація мов – групування мов за особистостями їх структури незалежно від спорідненості. Теоретично типологічна класифікація може ґрунтуватися на будь-якому рівні мови. Нині існують розробки в галузі фонологічної та синтаксичної типології, започатковано створення лексичної типології. Оскільки фонем у мовах надто мало, а лексем надто багато, оптимальне групування мов на основі цих рівнів ускладнене. За синтаксичною побудовою теж важко об’єднати мови в однорідні типи, оскільки синтаксичні ознаки різних мов дуже складні. Найзручнішим для типологічних досліджень є морфологічний рівень. Це зумовлене тим, що кількість морфем у мовах достатня для їх типологічного групування, до того ж морфеми більш стійкі щодо змін порівняно з іншими мовними одиницями. Деякі мовознавці взагалі називають типологічну класифікацію мов морфологічною. Останню крапку над і в цій класифікації поставив В.Гумбольдт. Узявши за основу класифікацію А.Шлегеля, В.Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні. Ця класифікація не втратила своєї цінності до нашого часу.

 Ізолюючі мови. Для них характерні незмінність і морфологічна не розчленованість слів. Ізолюючі мови мають лише один різновид морфем – корінь. Граматичне значення виражається здебільшого з допомогою порядку слів. До ізолюючих мов належать давньокитайська мова веньянь. Ознаки цього типу мов притаманні сучасній китайській мові буйхуавень, в’єтнамській (австразійська сім’я), мові йоруба (конгокордофанська сім’я). Наприклад, китайська фраза во хао означає «я люблю», а хао во – «люби мене». Граматичні значення тут виражені зміною порядку слів та інтонацією.

Аглютинуючі (аглютинативні) мови. В них корінь незмінний і тому внутрішня флексія відсутня. В аглютинативних мовах афікси у межах слова характеризуються високим степенем самостійності, оскільки чітко відмежовуються один від одного і зберігають своє значення незалежно від місця у слові. Вони завжди виражають те саме значення, причому тільки одне, а певне значення, у свою чергу, завжди передається тим же афіксом. Наприклад, у киргизькій мові ата-га – «батькові», ата-лар-га – «батькам», ата-лар-ымыз-га – «нашим батькам». Тут давальний відмінок завжди виражений афіксом –га, а цей афікс завжди виражає тільки давальний відмінок, так само афікс –лар вказує лише на множину, афікс –ымыз – на першу особу. До аглютинативних мов належать, зокрема, тюрські мови, більшість фінно-угорських, японська, мови банту.

Флективні мови. У них корінь змінний, причому ця змінність може виявлятись і як внутрішня флексія, тобто здатність кореня виражати своїм чергуванням граматичне значення. Наприклад, англ. foot – «нога» і feet – «ноги», нім. Mutter – «матері» і Mǘtter – «матері», укр. набрати – доконаний вид і набирати – недоконаний вид. У флективних мовах афікси не самостійні, вони зливаються з коренем і формально, і за змістом. Слово козацький важко поділити на корінь і суфікс, оскільки у звуці [ц] злилися кінцевий приголосний кореня козак- і початковий приголосний суфікса -ськ- ([к]+[с]=[ц]). У слові радість суфікс -ість вказує на іменник. А в похідному від нього прикметнику радісний цей самий суфікс -ість (з утраченим [т]) вже не має іменникового значення і втратив самостійність. До флективних належать індоєвропейські мови і більшість афрізійських.

Інкорпоруючі мови. До них входять складні комплекси, які є водночас і словами, і реченнями. Цей тип мов представлений деякими палеоазійськими та більшістю індіанських мов Америки. Наприклад, у мові мексиканських індіанців ninararwa означає «Я їм м'ясо». Передаючи предикативний, реченнєвий зміст, наведена конструкція залишається словом, яке побудоване шляхом синтаксичного осново складання, а не словоскладання: ni+nara+rwa. Комплексні слова-речення інкорпоруючих мов здебільшого мов здебільшого починається з кореня-підмета, а закінчується коренем-присудком. Між цими межовими морфемами можуть бути компоненти, що виражають зміст другорядних членів рівняння.

20. Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення). До флективних мов належать індоєвропейські та семі-то-хамітські. На відміну від аглюнативних мов, де афікси (приклейки) є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним (у слові столa закінчення -а має три значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стандартним (значення родового відмінка можуть виражатися й іншими закінченнями: eod-u, земл-і, стол-ie, сім-ей), приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається (земл-я, чорний, зв-емо), і органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни (рука, руц-і; роб-ити — робл-ю; киянин — киян-и). Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією (від лат. fusio "сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов — фузійні.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: