Сутність політики державних закупівель

 

Митний тариф - це не єдиний метод регулювання зовнішньоекономічної діяльності. У сучасній практиці державного регулювання зовнішньої торгівлі поряд з тарифними заходами досить широко застосовуються й інші, не пов'язані з митним оподаткуванням, інструменти зовнішньоторговельної політики, які дістали назву нетарифних.

Нетари́фне регулюва́ння зовнішньоекономі́чної дія́льності— це комплекс державних адміністративних засобів та методів регулювання зовнішньої торгівлі, що являє собою встановлені законодавцем обмежувальні заборонні засоби, які перешкоджають проникненню імпортних товарів на внутрішній ринок України з метою захисту інтересів вітчизняного виробника і споживача.

Однак, нетарифні засоби застосовуються як до імпорту так і до експорту і, таким чином, необхідно говорити про перешкоди для переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України взагалі.

Крім того розширюється сфера застосування нетарифних заходів — з їх допомогою забезпечується захист навколишнього середовища, моралі, релігії і мова вже йде про забезпечення відповідних аспектів національної безпеки та національних інтересів країни.

аким чином, до нетарифних заходів відносяться будь-які заходи неподаткового характеру з боку держави, спрямовані на здійснення впливу на суспільні відносини в зовнішньоекономічній сфері. І сутність нетарифного регулювання ЗЕД полягає в забезпечені належного захисту не лише інтересів держави, а і інтересів окремих суб'єктів цієї діяльності.

Світова організація торгівлі (СОТ) неодноразово наголошувала на необхідності повної ліквідації нетарифних бар'єрів, але більшість країн світу продовжують широко їх застосовувати. На сьогодні нетарифні бар'єри представляють собою найбільш ефективну зброю дискримінації та блокування доступу до ринків збуту. Вони включають велику кількість протекціоністських прийомів (за підрахунками Міжнародної конференції з торгівлі і розвитку ООН (ГОНКТАД) більше ніж 800), починаючи від урядових субсидій, кількісних обмежень, введення санітарних і технічних норм та закінчуючи навмисним ускладненням адміністративних процедур.

Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити, тому що їх вплив не має яскраво вираженого характеру. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади. Згідно з даними ЮНКТАД, у загальному обсязі нетарифних заходів кількісні обмеження становлять до 20 %, стільки ж податкові заходи (внутрішні та прикордонні), дещо менше — технічні норми та правила. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС.

У наш час нетарифне регулювання застосовується лише з такими цілями:

ü захист національної економіки;

ü дотримання міжнародної безпеки;

ü охорона життя та здоров´я людей;

ü виконання міжнародних зобов´язань;

ü підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо.

Крім того, у випадках:

ü - різкого погіршення платіжного балансу країни;

ü - необхідності збільшення надходжень у державний бюджет країни;

ü - великого зовнішнього боргу країни;

ü - значного порушення рівноваги з певних груп товарів на національ­ному ринку;

ü - великої різниці між цінами на національному та світовому ринках;

ü - необхідності здійснення заходів у відповідь на. дискримінаційні дії інших держав;

ü - укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження екс­порту чи імпорту

До переваг нетарифних засобів можна віднести:

ü - просту процедуру їх застосування (встановлення більшої частини нетарифних обмежень відбувається нормативними актами органів ви­конавчої влади);

ü - високу ефективність та оперативність застосування;

ü - відсутність необхідності узгоджувати застосування більшості не­тарифних засобів з іншими державами.

Основним механізмом скорочення використання нетарифних інструментів та жорстокої регламентації правил, і процедур їх використання в інтересах розвитку міжнародної торгівлі є багатосторонні міжнародні форуми та організації, серед яких — СОТ, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, Міжнародна конференція з торгівлі і роз­витку ООН (ЮНКТАД) та Європейська економічна комісія ООН.

Різні міжнародні організації, а також національні установи вкладають неоднаковий зміст у сукупне поняття нетарифного регулювання. Класифікація, розроблена в рамках ГАТТ/ВТО розподіляє всі інструменти, що існують в наш час, у 5 груп:

ü заходи втручання держави в економіку;

ü особливості митних та адміністративних процедур;

ü стандарти та інші спеціальні вимоги до товарів;

ü специфічні торгові бар´єри;

ü імпортні податки та збори;

Ця класифікація має бути доповнена ще однією значною групою нетарифних інструментів: заходи валютно-фінансової політики.

Групи нетарифних інструментів:

Кількісні обмеження

Кількісні обмеження - це адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обороту, що визначає кількість та номенклатуру товарів, дозволених для експорту або імпорту. Кількісні обмеження можуть застосовуватися за рішенням уряду однієї країни або на основі міжнародних угод які координують торгівлю певними групами товарів. Вони є формою державного регулювання умов виходу підприємств на зовнішній ринок і є більш жорстокою формою обмежень порівняно з митом. Мито лише ослабляє конкурентні позиції експортера чи імпортера на ринку, кількісні обмеження обмежують саму можливість конкуренції, оскільки лімітують надходження товару на ринок.

Основними адміністративними методами нетарифного регулювання ЗЕД кількісного обмеження є ліцензування та квотування такої діяльності.

Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:

ü ембарго;

ü квотування (контингентування);

ü ліцензування;

ü "добровільні" обмеження.

Ембарго — економічні санкції, наприклад, торговельне ембарго (заборона державою ввозу в будь-яку країну, або вивозу з якоїсь країни товарів). Країни вводять ембарго на торгівлю з іншою країною, як правило, з політичних мотивів.

Відкрита форма — це повна заборона торгівлі — граничний захід, який застосовується не тільки на основі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на міжнародному рівні, зазвичай у рамках ООН. Незважаючи на те, що повна заборона (ембарго) вводиться з політичних міркувань, наслідки, за суттю, є економічними.

Приклад ембарго: заборона на імпорт з Іраку та Югославії; заборона арабськими країнами імпорту з Ізраїлю; заборона США торгівлі з Кубою.

Різновид ембарго — часткові заборони безумовного характеру на імпорт конкретних товарів, здатних завдати шкоди різним сферам життя держави. Наприклад, Іран забороняв ввозити товари, які підпадають під обмеження релігійних законів; заборона на імпорт свинини та алкогольних напоїв у CAP, Лівії та Пакистані. Ввезення певних товарів часто забороняється з міркувань моралі (порнографія), охорони здоров´я людей (наркотики), захисту рослинного та тваринного світу (отруйні хімікати). Наприклад, законодавство ЄС забороняє імпорт слонової кістки та шкір молодих тюленів. В наш час введено заборону на імпорт хутра, добутого "негуманними методами лову". Поряд з безумовними заборонами існують заборони, прийняття яких викликано недотриманням експортером санітарно-гігієнічних та інших пов´язаних з якістю чи стандартизацією вимог. Наприклад, заборона, що діє в багатьох країнах, на імпорт британської яловичини та фінських яєць.

Крім постійно діючих, використовуються сезонні та тимчасові заборони на ввезення. Сезонні заборони діють стосовно імпорту сільськогосподарських продуктів в періоди достатньої наявності того чи іншого сезонно достиглого продукту. Тимчасові заборони вводяться через вагомі причини, які мають нестабільний та короткостроковий характер прояву. Наприклад, у 1996 році тимчасово був заборонений імпорт породистих коней до ЄС із Росії у зв´язку з випадками захворювання коней кінським сапом. У зв'язку з військовою агресією з боку Росії, в Україні діє з 2015 р. ембарго на більшість російських товарів.

До завуальованих заборон належать обмеження щодо заходу іноземних суден у внутрішні води або щодо продажу окремих товарів у роздрібній мережі країни. Наприклад, у США законодавство про торговий флот вимагає, щоб усі перевезення у прибережній внутрішній торгівлі здійснювались суднами, побудованими у США.

Квотування — це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів процентних або вартісних обмежень (квот).

Квота — це кількісний нетарифний захід обмеження експорту чи імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу.

Квоти можуть бути класифіковані за різними ознаками (рис. 1.)

Рис. 1. Види квот

Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов´язань. Квотування є механізмом успішного ведення торгових переговорів, який дозволяє досягати взаємовигідних домовленостей.

Японія, наприклад, має квоти на імпорт деяких сільськогосподарських продуктів, які в ній не продукуються; може використовувати квоти як "засіб впливу" на переговорах зі збуту японської експортної продукції, а також з метою запобігання залежності від інших країн стосовно необхідних продуктів харчування, запаси яких можуть скоротитись у випадку поганих кліматичних або політичних умов.

Глобальна квота — квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) без зазначення конкретних країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Індивідуальна (розподілена) квота — квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись.

Групові квоти — квоти, які встановлюються щодо товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Імпортні квоти — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено імпортувати на територію країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.

Імпортні квоти — це традиційний протекціоністський захід. Загальні відмінності їх від мит полягають у тому, що:

1)це більш жорсткий спосіб обмеження іноземної конкуренції;

2)використання квот не дає додаткових надходжень до державного бюджету;

3)у випадку застосування квот іноді можна добитися дещо більшої гнучкості системи обмежень;

Експортні квоти — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних та вартісних одиницях.

Експортні квоти встановлюються для забезпечення національних споживачів достатньою кількістю товарів за низькими цінами, для попередження вичерпування природних ресурсів, а також для підвищення експортних цін шляхом обмеження поставок на зовнішні ринки. Такі обмеження завдяки угодам дозволяють країнам — експортерам сировинних товарів (наприклад кави, нафти, міді) контролювати рівень світових цін.

Сезонні квоти встановлюються на суворо визначений період календарного року (як правило на 3 місяці) і застосовуються традиційно відносно сільськогосподарських товарів. Вони вводяться у період дозрівання та збирання врожаю в країні та піку надходження товарів на внутрішній ринок. Це стосується, насамперед, продукції, що швидко псується — овочів, фруктів, квітів.

Тарифні квоти — встановлення кількості товару, яка дозволена до ввезення чи вивезення за особливою, більш низькою ставкою тарифу протягом певного періоду часу. Ці квоти частіше відносять до категорії кількісних нетарифних обмежень, хоча вони мають безпосереднє відношення до мит

Держави — члени ЄС, наприклад, застосовують тарифні квоти стосовно деяких овочів, сиру, казеїну.

До спеціальних видів квот належать:

— антидемпінгові квоти — граничний обсяг імпорту в країну певного товару (товарів), що є об´єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати у країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру;

—компенсаційні квоти — граничний обсяг імпорту в країну певного товару (товарів), що є об´єктом антисубсидійного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

Ліцензування - це система письмових дозволів на експорт чи імпорт, що видаються державними органами. Ліцензування служить двом цілям:

1)кількісному регулюванню торгівлі — коли з видачею ліцензій надаються квоти, і в певний момент часу їх видача припиняється. У такому випадку ліцензування є складовою частиною квотування: ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар в рамках отриманої квоти;

2)контролю за імпортом та експортом. В такому випадку воно є самостійним інструментом державного регулювання.

Класифікація основних видів ліцензій подана на рис. 2

Рис. 2. Види ліцензій

Генеральна ліцензія — дозвіл на експортні, чи імпортні операції з визначеним товаром чи з визначеною країною протягом періоду дії режиму ліцензування щодо цього товару. Генеральні ліцензії зі списками товарів регулярно публікуються в офіційних виданнях. Система генерального ліцензування поширена у розвинених країнах.

Разова індивідуальна ліцензія — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб´єктам зовнішньоекономічної діяльності на період не менший ніж той, який необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції.

В ліцензії зазначається крім експортера (імпортера) та кількості певного товару, також вартість товару, країна його походження, а інколи і митний пункт, через який має пройти товар. Система разових ліцензій поширена у країнах, що розвиваються. Часто ці ліцензії видають лише за умови, що експортер або імпортер візьме на себе певні комерційні зобов´язання.

Наприклад, іноземний постачальник купить товари у країні-імпортері та вивезе за кордон частину продукції, виробленої підприємством-імпортером, або закупить на внутрішньому ринку товар, аналогічний імпортованому, тощо. Часто надання ліцензії обумовлене отриманням валютних дозволів.

Відкрита індивідуальна ліцензія — дозвіл на експорт/імпорт товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Глобальна ліцензія — дозвіл на ввезення/вивезення певного товару без обмеження за кількістю або вартістю у будь-яку країну протягом визначеного строку.

Експортна (імпортна) ліцензія — належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів.

Антидемпінгова ліцензія — належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об´єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів.

Компенсаційна ліцензія — належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об´єктом антисубсидуційного розслідування та/або компенсаційних заходів.

Розрізняють ліцензії, які видаються у дозволяючому та заявному порядку.

Дозволяючі ліцензії видаються залежно від рішення відповідного державного органу. Інколи у видачі ліцензії може бути відмовлено.

Заявні ліцензії передбачають, що ліцензія видається усім особам, які звернулися з проханням про її видачу.

Останнім часом широкого розповсюдження набула практика автоматичного ліцензування, коли імпортер/експортер, який подав заявку на ліцензію, автоматично отримує дозвіл на ввезення/вивезення товару. Автоматичні ліцензії поширені у розвинених країнах і використовуються для контролю за ввезенням товарів, надмірне надходження яких на внутрішній ринок може дуже ускладнити становище місцевих підприємств. Зокрема ЄС шляхом автоматичного ліцензування враховує ввіз взуття та напівпровідників, поставку ПК, Канада — вуглецевої сталі та виробів із спеціальних сталей.

"Добровільне" обмеження експорту — являє собою нав’язане експортеру під загрозою санкції зобов’язання з обмеження експорту визначених товарів в імпортуючу країну.

Особливість цього інструмента полягає в нетрадиційній техніці здійснення кількісного обмеження імпорту. Торговий бар´єр, який захищає країну-імпортера, встановлюється не на її кордоні, а на кордоні країни-експортера за допомогою інструментів експортного контролю. Він реалізується через неофіційну угоду (під загрозою застосування з боку країни-імпортера більш жорстких заходів) про обмеження ввезення окремих товарів на ринок імпортера у вигляді скорочення обсягів щорічного приросту або встановлення мінімальних цін. Найчастіше таке регулювання використовують США та ЄС. Приводом до встановлення самообмеження експорту зазвичай є різке збільшення та суттєве зростання частки імпорту в загальному споживанні товару в країні імпортері. При повільному розширенні експорту, навіть в умовах високого попиту, і при більш рівномірному розподілі поставок по країнах-покупцях менше шансів спровокувати в імпортуючій країні кампанію щодо застосування такого заходу. У наш час відомо понад 100 таких угод. Вони стосуються торгівлі текстильною продукцією, товарами чорної металургії, побутової електроніки, легковими автомобілями, металообробними верстатами тощо.

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

Поделиться: