|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
|
|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО. ( теоретичне заняття - 1 година, практичне заняття – 2 годиниСтр 1 из 9Следующая ⇒
ДИСЦИПЛІНА: АДМІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО Лекційне заняття № 10 ( теоретичне заняття - 1 година, практичне заняття – 2 години, самостійне вивчення - 4 години) Тема № 10. Судові рішення. Мета: дати студентам чітке поняття види судових рішень. Студенти повинні знати питання, які вирішує суд під час прийняття постанови. Студенти повинні орієнтуватися в змісті ухвали. План заняття: 1. Види судових рішень. Законність і обґрунтованість судового рішення. Порядок ухвалення судових рішень, їх форма. 2. Питання, які вирішує суд під час прийняття постанови. Повноваження суду під час вирішення справи. Зміст постанови. Постанова щодо частини позовних вимог. 3. Зміст ухвали. Окремі ухвали суду. 4. Проголошення судового рішення, видача або направлення судового рішення особам, які беруть участь у справі, та особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов'язки. Питання для самостійного вивчення: 1. Додаткове судове рішення. 2. Виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні. Роз'яснення судового рішення. Рекомендована література до теми:
ЛЕКЦІЯ 1. Види судових рішень. Законність і обґрунтованість судового рішення. Порядок ухвалення судових рішень, їх форма. Стаття 161. Питання, які вирішує суд при прийнятті постанови 1. Під час прийняття постанови суд вирішує: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;
5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови; При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. Коментар: Предмет регулювання та цілі статті 1. Стаття визначає алгоритм ухвалення у нарадчій кімнаті рішення щодо вимог позовної заяви, яке викладається у формі постанови. Правильні послідовні відповіді на питання, наведені у цій статті, дають можливість прийняти законну й обґрунтовану постанову у справі. 2. Стаття є лише підказкою для суду при прийнятті постанови; недотримання встановленого у ній порядку вирішення питань проконтролювати неможливо, оскільки діє таємниця нарадчої кімнати, і не тягне за собою жодних наслідків, якщо це не позначилося законності та обґрунтованості постанови. 3. За аналогією, там, де це можливо, визначений цієї статтею алгоритм може бути застосований при постановленні ухвали. Алгоритм прийняття постанови 4. Щоб постанова була обґрунтованою (частина третя статті 159 КАСУ), при її прийнятті суд насамперед повинен вирішити питання факту, тобто відповідно до пунктів 1, 2 коментованої статті вирішити, чи мали місце обставини, що входять до предмету доказування. Поняття предмету доказування роз'яснене у пункті 5 коментарю до статті 70 КАСУ. Пункт 2 коментованої статті вимагає від суду з'ясувати обставини, які є " іншими", тобто не стосуються обґрунтування вимог та заперечень осіб, які беруть участь у справі (пункт 1), але мають значення для справи. Закон наводить приклад таких обставин - пропущення строку звернення до суду. Але потрібно пам'ятати, що пропущення цього строку може бути підставою для відмови у задоволенні позову лише в тому разі, якщо на цьому наполягає одна зі сторін - зазвичай відповідач, і якщо відсутні поважні причини пропущення строку (див. частину першу статті 100 КАСУ). Також цим пунктом охоплюються обставини, на які сторони не посилалися, але суд відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин у справі повинен був визначити їх і перевірити (пункт 4 частини першої статті 7, частина четверта статті 11, частина п'ята статті 71 КАСУ). Наприклад, суд відповідно до частини третьої статті 2 КАСУ повинен перевірити цілу низку обставин прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, вчинення дії, допущення бездіяльності, незалежно від того, чи посилався на них позивач. Для висновку про доведеність чи недоведеність певної обставини суд повинен оцінити належність, допустимість та достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 КАСУ). Ці докази наводяться в описовій частині (пункт 2 статті 163 КАСУ), а результати їх оцінки та встановлені обставини відображаються у мотивувальній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ). 5. Щоб постанова була законною (частина друга статті 159 КАСУ), пункт 3 коментованої статті зобов'язує суд вирішити, яку правову норму (норми) слід застосувати до встановлених обставин (правовідносин). По-перше, суд повинен вибрати необхідну норму (норми), що регулює відповідні відносини, з'ясувати її чинність щодо кола осіб і в часі, а по-друге, перевірити її відповідність нормам з вищою юридичною силою, згідно з правилами статті 9 КАСУ. У разі якщо декілька норм однакової юридичної сили суперечливо регулюють відповідні відносини, необхідно обрати для застосування спеціальну норму, на відміну від загальної норми, що врегульовує те саме, але ширше коло відносин. Якщо неможливо однозначно визначити, яка норма є спеціальною, тоді суд застосовує норму, яка набрала чинності пізніше. Норма є відправним пунктом для встановлення законності вимог та заперечень, заявлених особами, які беруть участь у справі. Законною є вимога, що відповідає нормі права. Така вимога має випливати з правового наслідку, який вимагає норма права. Для того, щоб установити, чи випливає вимога з норми, слід визначити, яка саме норма з усього масиву правових приписів має бути застосованою до відповідних відносин. Для цього слід звернутись до обставин у справі і виокремити ті з них, які мають юридичне значення. У кожній нормі права є частина, котра описує абстрактними правовими поняттями (так званим " юридичним складом" ) обставини, за яких має бути виконана вимога норми (прикладом такої вимоги можуть бути такі формулювання: " сплатити вартість послуг", " дозволити експлуатацію обладнання", " зупинити подальшу діяльність", " відшкодувати завдану шкоду" тощо). Відтак установлюється відповідність між тією частиною норми права, яка описує обставини, наявність яких вимагається нею (" юридичним складом" ), і дійсністю. Така відповідність установлюється шляхом порівняння норми права і встановлених у справі обставин, а звідси й вислів " кидання погляду суддею з норми на факт і знову на норму …". Процес обрання норми права знаходить відображення у мотивувальній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ). Якщо суд з'ясує, що відповідач допустив порушення прав, свобод чи інтересів позивача, які у той чи інший спосіб гарантуються нормою права (не обов'язково лише нормою закону! ), суд повинен задовольнити відповідну позовну вимогу, а за інших обставин - відмовити у її задоволенні (пункт 4 коментованої статті). Одночасно робиться висновок, якого вимагає модальна (наслідкова) складова норми права, - висновок щодо необхідності тієї чи іншої дії чи бездіяльності або прийняття певного рішення, - тобто суд обирає спосіб захисту порушеного права, свободи чи інтересу з урахуванням частини другої статті 162 КАСУ. Це вже знаходить відображення у резолютивній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ). 6. Пункт 5 коментованої статті покладає на суд обов'язок вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до задоволених чи незадоволених судом позовних вимог. Такий розподіл здійснюється за правилами статті 94 КАСУ і відображається у резолютивній частині постанови (пункт 3 статті 163 КАСУ). 7. Пункти 6 і 7 коментованої статті є факультативними, оскільки не у кожній справі можливе негайне виконання постанови чи забезпечується адміністративний позов. Але в будь-якому випадку суд повинен переконатися, чи немає у справі підстав для негайного виконання постанови, визначених статтею 256 КАСУ. Якщо такі підстави є, тоді висновок про негайне виконання постанови відображається в її резолютивній частині як " інші правові наслідки ухваленого рішення" (пункт 3 статті 163 КАСУ). Питання щодо скасування заходів забезпечення адміністративного позову (або заміни одного способу забезпечення адміністративного позову іншим) потрібно вирішувати лише тоді, коли суд вживав ці заходи. За загальним правилом, якщо у задоволенні вимог позивачеві буде відмовлено, вжиті заходи забезпечення адміністративного позову зберігаються до набрання постановою суду законної сили. Проте суд може одночасно з прийняттям постанови постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення адміністративного позову або заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим (частина четверта статті 118 КАСУ). Тобто це питання вирішується не у постанові, а ухвалою, яку може бути постановлено одночасно з постановою. Це пов'язано з тим, що така ухвала завжди виконується негайно (частина п'ята статті 118 КАСУ), тоді як постанова у справі підлягає негайному виконанню дуже рідко. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Коментар: Предмет регулювання та цілі статті 1. Стаття наводить види висновків суду, які він повинен зробити у постанові щодо позовних вимог, а також наводить невичерпний перелік способів захисту порушених прав, свобод чи інтересів та інших видів висновків суду по суті позовних вимог. Таким чином, стаття є підказкою для суду: наводить варіанти відповідей на позовні вимоги і корелюється із положеннями частини третьої статті 105 КАСУ. Висновок суду щодо задоволення адміністративного позову 2. Необхідною складовою постанови суду, а саме її резолютивної частини, є висновок суду щодо задоволення адміністративного позову (пункт 4 статті 163 КАСУ). Так, суд має право залежно від обставин задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково (частина перша коментованої статті). У разі задоволення позову у повному обсязі суд зазвичай зазначає у постанові: " Адміністративний позов задовольнити ". Якщо повністю в задоволенні позову суд відмовляє, тоді у постанові зазначається: " У задоволенні адміністративного позову відмовити". У разі часткового задоволення позову і при одночасній частковій відмові в задоволенні позову суд найчастіше вказує у постанові: " Адміністративний позов задовольнити частково. У задоволенні решти позовних вимог відмовити". 3. Для постанов, якими повністю або частково задовольняються вимоги адміністративного позову, в частині другій коментованої статті передбачено можливий зміст висновку суду по суті вимог, який також повинен бути відображений у резолютивній частині постанови. Висновок суду по суті позовних вимог у разі задоволення позову 4. Висновком суду по суті позовних вимог є обраний судом спосіб захисту порушеного права, свободи чи інтересу особи у сфері публічно-правових відносин. Сучасна законотворча діяльність йде тим шляхом, що зазвичай спосіб захисту визначається у матеріальному праві (ЦКУ, СКУ, ЗКУ тощо). Але оскільки це поки що не характерно для адміністративного законодавства, тому орієнтовний, але невичерпний перелік способів захисту в публічно-правових відносинах наведено у процесуальному законі - у частині другій статті коментованої статті. 5. Зазначений перелік загалом корелюється із способами захисту, які може зазначити у позовній заяві позивач (частини третя і четверта статті 105 КАСУ). Таким чином, зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту прав, свобод та інтересів у цій сфері, і наведений у частині другій коментованої статті перелік є лише ілюстративним матеріалом для змісту як позову, так і відповідної постанови. 6. Пункт 1 частини другої коментованої статті встановлює способи захисту від протиправного рішення суб'єкта владних повноважень. Передусім суд повинен зробити висновок про протиправність такого рішення (нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії) чи його окремих положень. Протиправність може полягати у незаконності чи невідповідності іншому правовому акту з вищою юридичною силою. По-друге, суд повинен скасувати рішення чи окремі його положення, якщо йдеться про правовий акт індивідуальної дії, або визнати рішення чи окремі його положення нечинними, якщо йдеться про нормативно-правовий акт (див. у зв'язку з цим частину одинадцяту статті 171 КАСУ). При цьому суд повинен чітко визначити, з якого моменту рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення вважатимуться скасованими чи нечинними - з моменту їх прийняття, з моменту прийняття правового акта з вищою юридичною силою, який встановив інші правила, чи з моменту набрання постановою законної сили. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення вважатимуться нечинними з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини (наприклад, укладено тисячі договорів), які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб'єктам правовідносин у порівнянні з відвернутою. Ще одним критерієм для визначення моменту, з якого правовий акт доцільно визнавати нечинним, може стати поділ протиправних актів на нікчемні і заперечні136. Нікчемним буде той акт, який для звичайної розумної людини без юридичної освіти є вочевидь протиправним. До нікчемних актів можна віднести, наприклад, рішення міської ради про стягнення одномісячного заробітку всіх працюючих громадян міста до якогось благодійного фонду. Для всіх очевидним є протиправність цього рішення, що грубо порушує право кожного громадянина на оплату праці. Саме тому суд, констатувавши протиправність рішення міської ради, повинен визнати його нечинним з моменту прийняття і зобов'язати благодійний фонд повернути гроші, що були призначені для оплати праці. Заперечним можна назвати акт, відповідність якого нормам права вищої юридичної сили у звичайної розумної людини без юридичної освіти викликає сумніви, а може й не викликати таких. Для прикладу, до заперечних можна віднести правовий акт, що виданий на підставі норми права, яка допускає неоднозначне тлумачення, зміст якого відповідає одному з варіантів тлумачення, але суперечить іншому. Остаточне рішення про те, чи відповідає нормі права такий акт, - за судом. У цьому випадку, виходячи з принципу юридичної визначеності і з необхідності забезпечити стабільність у суспільних відносинах, потрібно надати захист правовідносинам, що склалися на підставі заперечного акта, оскільки не кожен учасник цих відносин міг здогадатися про протиправність акта. Відносини, які виникли на підставі цього акта (наприклад, укладені договори) до визнання його протиправним, можуть бути збережені. Тому результатом розгляду справи про заперечний акт може бути визнання його протиправним і нечинним з моменту набрання законної сили постановою суду. Також може бути вирішено питання про відшкодування шкоди, завданої позивачу дією такого акта. По-третє, суд у будь-якому разі може також зробити висновок про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень щодо конкретної особи (позивача) або щодо всіх, чиїх інтересів стосується це рішення, із зазначенням способу такого повороту виконання (наприклад, зобов'язати відповідача повернути все одержане від позивача на підставі скасованого акта, або переглянути всі рішення щодо відповідальності позивача чи інших осіб, яка застосована на підставі скасованого акта тощо). Це має забезпечити поновлення порушених прав, свобод чи інтересів. Однак поворот виконання пов'язаний з можливим порушенням інших публічних інтересів, тому для його здійснення потрібне додаткове зважування судом приватного інтересу з публічним. Крім того, якщо поворот виконання очевидно не здатний забезпечити поновлення порушених прав, свобод чи інтересів, суд не може його встановлювати (" невиконуване не буде виконане" ), а повинен визначити інший спосіб захисту - наприклад, відшкодування заподіяної шкоди. Скасування чи визнання судом нечинним рішення суб'єкта владних повноважень виключає прийняття ним ще одного рішення ідентичного змісту, у якому повторюється ознака, що стала причиною такого скасування. Це може розцінюватися як умисне невиконання судового рішення. При частковому скасуванні чи визнанні нечинним рішення суб'єкта владних повноважень нескасована його частина зберігає чинність. 7. У разі визнання судом бездіяльності відповідача - суб'єкта владних повноважень протиправною, суд може зобов'язати відповідача вчинити певні дії (присуд до активної поведінки), які зобов'язаний вчинити відповідач, як-от: розглянути певне питання, прийняти відповідне рішення, провести перерахунок пенсії, видати дозвіл тощо. Зобов'язати відповідача до вчинення певних дій можливо й в інших випадках, наприклад, у разі скасування чи визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень. Суд також може зобов'язати відповідача утриматися від вчинення певних дій (присуд до пасивної поведінки), тобто заборонити вчиняти певні дії - як ті, що вчиняються, тобто припинити певні дії, що порушують права, свободи чи інтереси позивача, так і ті, що мали бути вчинені, - з метою запобігання порушенню прав, свобод чи інтересів позивача. 8. Суд може стягнути з відповідача на користь позивача певну суму грошових коштів, наприклад, якщо відповідач всупереч закону не здійснив відповідну виплату. Також грошові кошти можна стягнути на відшкодування шкоди, завданої позивачу відповідачем - суб'єктом владних повноважень, якщо таку вимогу було заявлено одночасно з оскарженням рішення, дії чи бездіяльності відповідача (частина друга статті 21 КАСУ). 9. Задовольняючи позов, суд може визнати наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Цей спосіб захисту можливий, зокрема, у компетенційних спорах, тобто спорах між суб'єктами владних повноважень щодо реалізації компетенції у сфері управління (пункт 3 частини першої статті 17 КАСУ). У разі спору, наприклад, між органом місцевого самоврядування і органом виконавчої влади суд може застосувати саме цей спосіб захисту, визнавши наявність компетенції щодо вирішення певних питань за одним із органів. Хоча, на нашу думку, ця вимога завжди буде поєднана з оскарженням рішення чи дії, якими один орган втрутився в компетенцію іншого. Водночас, на наш погляд, цей спосіб захисту може застосовуватися також при оскарженні рішень чи дій суб'єкта владних повноважень фізичною і юридичною особою. Цей спосіб є превентивним. Наприклад, скасувавши рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень, суд може також констатувати, що відповідач не має повноважень на видання актів з цих питань. Така постанова суду перешкоджатиме відповідачу в подальшому видавати аналогічні акти. 10. У пунктах 5 - 7 частини другої коментованої статті наведено приклади висновків суду у справах, де відповідачем за позовом суб'єкта владних повноважень виступає особа (пункт 4 частини першої статті 17, частина четверта статті 50 КАСУ). Повноваження суду тимчасово заборонити (зупинити) окремі види або всю діяльність об'єднання громадян, примусово розпустити (ліквідувати) об'єднання громадян та підстави для цього передбачено частиною четвертою статті 37 Конституції України, статтями 31 і 32 Закону України " Про об'єднання громадян", статтями 21 і 24 Закону України " Про політичні партії", статтею 18 Закону України " Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Присуд суду про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України можливий з підстав, визначених частиною п'ятою статті 32 Закону України " Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". 11. Згідно з другим реченням частини другої коментованої статті, зазначений перелік способів захисту не є вичерпним. Інші способи захисту можуть міститися у законах (насамперед, у нормах матеріального права, незалежно від їх галузевої належності), що визначають порядок реалізації відповідних повноважень, прав, свобод чи інтересів. Якщо формулювання способів захисту у нормах процесуального права і матеріального права не збігаються, але за змістом є однаковими, тоді, на наш погляд, доцільно застосовувати у резолютивній частині постанови формулювання КАСУ, які є уніфікованими, а поруч у дужках можна використати формулювання відповідної норми матеріального права. Суд може зробити й інші висновки по суті позовних вимог, що гарантуватимуть дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, навіть якщо такі висновки прямо не передбачені законом. 12. Спосіб захисту, обраний судом, не обов'язково має збігатися з тим, що запропонував позивач у позовних вимогах. Суд може змінити чи уточнити його формулювання, а в необхідних випадках і вийти за межі позовних вимог - застосувати спосіб захисту у ширших межах або доповнити іншим способом захисту з метою повного захисту прав, свобод чи інтересів особи, про захист яких вона просить (друге речення частини другої статті 11 КАСУ). Стаття 163. Зміст постанови 1. Постанова складається з: 1) вступної частини із зазначенням: дати, часу та місця її прийняття; найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмета адміністративного позову; 2) описової частини із зазначенням: короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом; 3) мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався; 4) резолютивної частини із зазначенням: висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог; розподілу судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження; Встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).
Коментар: Предмет регулювання та цілі статті 1. Стаття встановлює вимоги до викладу змісту постанови суду першої інстанції. Визначена статтею структура постанови суду сприяє логічній послідовності викладу матеріалу, зрозумілості та очевидності висновків суду, повноті вирішення справи, а також уніфікації всіх постанов у частині оформлення. Структура постанови 2. Згідно з коментованою статтею, постанова суду, тобто судове рішення стосовно вимог адміністративного позову, складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Така розгорнута структура повинна забезпечити зрозумілість постанови, а в разі допущення судом помилок при вирішенні справи - легке їх виявлення. Вступна частина 3. Вступна частина містить основні реквізити постанови, за якими її легко ідентифікувати. У ній має бути зазначено дату (число, місяць, рік), час (година і хвилина голосування рішення або проміжок часу, протягом якого суд перебував у нарадчій кімнаті для прийняття постанови з точністю до хвилин), місце прийняття постанови (назва населеного пункту, де знаходиться суд, що прийняв постанову), точне найменування адміністративного суду відповідно до Указу Президента України про його утворення (місцевого загального суду, окружного адміністративного суду чи Вищого адміністративного суду України, якщо він діє як суд першої інстанції), прізвища та ініціали професійного судді, якщо справу розглядав суддя одноособово, професійних суддів, якщо справу розглядала колегія суддів, і секретаря судового засідання. Прізвище та ініціали секретаря судового засідання не зазначаються у разі розгляду справи у письмовому провадженні, оскільки в цьому випадку судове засідання не проводиться. Далі у вступній частині постанови суд повинен вказати прізвища, імена, по батькові фізичних осіб (при потребі - із зазначенням посади посадової чи службової особи), повне найменування юридичних осіб чи органу, які є сторонами, третіми особами, їх представниками із зазначенням їхнього процесуального статусу. Також у вступній частині зазначається про предмет адміністративного позову, тобто про те, які позовні вимоги заявив позивач (зазвичай в узагальненому вигляді).
Описова частина 4. В описовій частині узагальнено викладається позиція осіб, які беруть участь у справі (сторін, третіх осіб, їхніх представників), і основний зміст доказів, досліджених судом. Тут суд не має права давати своїх оцінок ні позиції осіб, які беруть участь у справі, ні доказам. Мотивувальна частина 5. У мотивувальній частині знаходять своє відображення вирішені судом питання факту (обставин у справі) і права. Мотивувальна частина повинна переконувати в обґрунтованості і законності постанови (про обґрунтованість і законність судового рішення див. статтю 159 КАСУ і коментар до неї). Кожен доречний і важливий аргумент осіб, які беруть участь у справі, має бути проаналізований і одержати відповідь. 6. Тут суд наводить встановлені ним обставини у справі, що необхідні для її вирішення, із посиланням на докази, за якими ці обставини було встановлено, а також мають бути зазначені мотиви, з яких суд не врахував окремих доказів, з посиланням на неналежність, недопустимість, недостовірність, непереконливість тощо та з необхідними поясненнями. Тобто тут відображаються результати оцінки судом доказів (стаття 86 КАСУ). 7. Далі суд наводить правову кваліфікацію встановленим обставинам (тобто робить висновок про те, як врегульовані відповідні правовідносини, які порушення і ким були допущені і які наслідки це за собою тягне) та обґрунтовує вибір способу захисту у справі, якщо позовні вимоги належить задовольнити. При цьому суд повинен вмотивувати вибір положень законів (норм права), якими він керувався, зокрема пояснити, як він долає неповноту законодавства, неясність чи суперечність, якщо такі є. А якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, посилався на положення законів (норми права), але суд їх не застосував, тоді суд повинен навести мотиви такого незастосування. Резолютивна частина 8. У резолютивній частині знаходить відображення присуд суду - тобто відповідь суду на кожну позовну вимогу позивача. Спочатку суд викладає свій висновок про задоволення адміністративного позову повністю чи частково або про відмову в його задоволенні повністю чи частково (див. коментар до частини першої статті 162 КАСУ). У разі задоволення адміністративного позову суд викладає свій висновок по суті кожної вимоги в обсязі, в якому їх було задоволено, шляхом зазначення відповідного способу захисту (див. коментар до частини другої статті 162 КАСУ). У резолютивній частині постанови суд також наводить свій висновок про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до задоволених чи незадоволених судом позовних вимог за правилами статті 94 КАСУ. При потребі суд наводить інші правові наслідки ухваленого рішення, - наприклад, висновок про негайне виконання постанови, якщо для цього є підстави (стаття 256 КАСУ), або у разі відмови у задоволенні позову - висновок про те, що після набрання постановою законної сили вжиті заходи забезпечення адміністративного позову припиняються (частина четверта статті 118 КАСУ), тощо. Наприкінці резолютивної частини постанови суд обов'язково повинен зазначити строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження. Зазвичай для цього використовується така формула: " Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення постанови, якщо протягом цього часу не буде подано заяви про апеляційне оскарження постанови. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, тоді постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги разом з її копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження". Ця формула може бути іншою у справах щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму, оскільки там передбачено особливості набрання постановами законної сили та їх оскарження (див. статтю 177 КАСУ). Підписання постанови 9. Постанова обов'язково повинна бути скріплена підписом судді, що розглядав справу одноособово, або підписами всіх суддів, що розглянули справу колегіально (частина друга статті 160 КАСУ). Це обов'язковий реквізит постанови. Якщо постанову підписано не тим суддею, що розглянув справу, це є безумовною підставою для її скасування в суді вищої інстанції (пункт 3 статті 204, пункт 3 частини третьої статті 227 КАСУ). Скорочений варіант постанови суду 10. Якщо справа виявилася складною (багато суб'єктів, позовних вимог, обставин, доказів, складне законодавство тощо) і вмотивування постанови може зайняти багато часу, суд відповідно до частини третьої статті 160 КАСУ має право відкласти складення постанови у повному обсязі на строк не більше, ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи. Але при цьому він повинен виготовити і проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, скорочений варіант постанови, який включає лише вступну і резолютивну частини. Тобто описова і мотивувальна частини там не наводяться. При цьому, готуючи резолютивну частину постанови, необхідно пам'ятати, що строки для набрання постановою законної сили чи для її оскарження починають перебіг не з дня проголошення короткого варіанта постанови, а з дня складення постанови у повному обсязі (див. частину третю статті 186 КАСУ). Суд може до закінчення судового розгляду справи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, у разі часткового визнання адміністративного позову відповідачем прийняти постанову щодо частини позовних вимог, якщо з'ясовані судом обставини дають можливість без шкоди для справи задовольнити ці вимоги, виділивши їх в окреме провадження. Стаття 165. Зміст ухвали 1. Ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частини із зазначенням: дати і місця її постановлення; найменування адміністративного суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; 2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням: висновків суду; ДИСЦИПЛІНА: АДМІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО Лекційне заняття № 10 ( теоретичне заняття - 1 година, практичне заняття – 2 години, самостійне вивчення - 4 години) Тема № 10. Судові рішення. Мета: дати студентам чітке поняття види судових рішень. Студенти повинні знати питання, які вирішує суд під час прийняття постанови. Студенти повинні орієнтуватися в змісті ухвали. План заняття: 1. Види судових рішень. Законність і обґрунтованість судового рішення. Порядок ухвалення судових рішень, їх форма. 2. Питання, які вирішує суд під час прийняття постанови. Повноваження суду під час вирішення справи. Зміст постанови. Постанова щодо частини позовних вимог. 3. Зміст ухвали. Окремі ухвали суду. 4. Проголошення судового рішення, видача або направлення судового рішення особам, які беруть участь у справі, та особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов'язки. Питання для самостійного вивчення: 1. Додаткове судове рішення. 2. Виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні. Роз'яснення судового рішення. Рекомендована література до теми:
ЛЕКЦІЯ 1. Види судових рішень. Законність і обґрунтованість судового рішення. Порядок ухвалення судових рішень, їх форма. |
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-19; Просмотров: 168; Нарушение авторского права страницы