Економіка та політика в перші післявоєнні роки

Економіка та політика в перші післявоєнні роки

Упродовж Другої світової війни, в якій Канада брала участь на боці антигітлерівської коаліції, національний дохід країни виріс у два рази. Канада вийшла на третє місце у промисловому виробництві Західного світу. Зростав вивіз канадських капіталів до Латинської Америки та СІЛА. Індекс промислового виробництва у 1953 р. збільшився майже у два з половиною рази порівняно з довоєнним періодом.

Найвпливовішими партіями Канади в повоєнний час були Ліберальна і Прогресивно-консервативна. Обидві, не відмовляючи державі в регулювальній функції, обстоювали принципи вільного підприємництва. Організаційні принципи обох партій — суто американського типу (відсутність фіксованого партійного членства, не збираються членські внески). До 1948 р. країною правили ліберали на чолі з У. Л. Маккензі Кінгом. Не всі обіцянки, дані партією у 1945 p., були виконані. Проте пенсії значно збільшилися, а в промисловості було взято курс на збільшення видобутку корисних копалин, попит на які, особливо в сусідніх Сполучених Штатах Америки, зростав.

Водночас ліберали трималися курсу на зміцнення незалежності країни, хоча варто зауважити, що залежність Канади від Великої Британії була суто номінальною. У 1947 р. було запроваджене канадське громадянство. У 1949 р. Англія втратила право вносити зміни до конституції країни. Острів Ньюфаундленд був приєднаний до Канади.

Зовнішня політика країни не виходила за рамки зовнішньополітичного курсу західних країн. У лютому 1947 р. США і Канада підписали угоду про військове співробітництво. Продовжувала функціонувати створена під час війни Об'єднана рада оборони США і Канади. 1949 р. Канада стала членом НАТО.

Канада в 50—60-ті роки

У 50—60-ті роки Канада остаточно утвердилася в групі високорозвинутих країн світу. За продуктивністю праці, розмірами національного доходу, обсягом промислової продукції на душу населення вона міцно зайняла друге місце у світі. Упродовж 50-х років виробництво промислової продукції у країні збільшилося на 56,6 %. У 60-х роках валовий національний продукт виріс на 61 %. Швидкими темпами розвивалася добувна промисловість. Канада посідає одне з перших місць у світі з видобутку нікелю, азбесту, уранової та залізної руди, цинку, золота, платини, срібла, міді, свинцю, виробництва алюмінію, газетного паперу, деревини. Активно розвивалися такі галузі промисловості, як нафтохімія, електроніка та авіабудування.

Індустріалізація сільського господарства вела до скорочення кількості зайнятих у галузі, водночас Канада стала другим після США експортером зерна на світовому ринку.

На парламентських виборах 1957 р. ліберали поступилися місцем консерваторам. Уряд Д. Дифенбейкера знизив податки, удосконалив систему соціального забезпечення, надавав допомогу фермерам тощо. З метою зменшення безробіття, було виділено 1 млрд дол. на розширення громадських робіт. Однак девальвація канадського долара на початку 60-х років, економічний спад сприяли поверненню у квітні 1963 р. до влади лібералів. Уряд Лестора Пірсона особливу увагу приділив поліпшенню соціального становища трудящих.

Певне місце в суспільному житті Канади 50—60-х років займала страйкова боротьба робітників, очолюваних Канадським робітничим конгресом (КРК). Як правило, вимоги мали економічний характер.

У 50—60-ті роки Канада зміцнювала "особливе партнерство" зі США. У 1950 р. була підписана канадо-американська угода про принципи економічного співробітництва, в 1951 — про координацію цивільної оборони, у 1951 — 1954 pp. — про будівництво в Канаді трьох ліній радарного попередження. У 1950—1953 pp. під прапором ООН канадські солдати (8 тис. чоловік) брали участь у відсічі агресії Корейської Народно-Демократичної республіки проти Південної Кореї. За умов наростання конфронтації між Сходом і Заходом і загрози воєнного конфлікту Канада в 1958 р. уклала зі США угоду про створення Об'єднаного командування протиповітряної оборони Північноамериканського континенту (НОРАД).

Квебекська проблема

Серйозною політичною проблемою Канади є відносини між двома найбільшими національними групами: англо-канадською (44 % всього населення, 1981) і франко-канадською (27 %). Основна маса франкомовного населення мешкає у Квебеку (84 % всього 6,5-мільйонного населення провінції). Неабияке значення має також конфесійна приналежність: англо-канадці — протестанти, а франко-канадці — католики. Розкол за національною та релігійною ознаками вносить серйозний дисонанс у суспільно-політичне життя країни. Квебекська проблема має не тільки національно-релігійний, а й, насамперед, соціально-економічний характер. Підтвердженням цьому є більш високий життєвий рівень англо-канадського населення, значне переважання англо-канадців над франко-канадцями стосовно обіймання престижних та високооплачуваних посад. У 70-х роках частка франко-канадців в економічній еліті країни становила лише 8,4 %, у той час як англо-канадців — 86,2 %. Щоб зупинити наростання сепаратизму у Квебеку, канадські уряди в 60—70-х роках здійснили низку заходів, спрямованих на поліпшення ситуації. Зокрема, 1968 р. федеральна влада здійснила значні капіталовкладення в економіку Квебеку. У 70-х роках з федеральної скарбниці Квебек отримував на ті чи інші потреби близько 1 млрд дол. на рік. Тоді ж у провінції була створена мережа професійно-технічних закладів і зроблена спроба вирішити мовну проблему (згадаємо, що англо-ка-надці і франко-канадці не є корінними жителями Канади, ті й інші емігрували свого часу з Європи). Прийнятий 7 вересня 1969 р. "Закон про офіційні мови" проголошував, що "англійська та французька мови є офіційними мовами Канади і в плані користування ними мають рівні статус і права ". Однак, відповідно до урядового пояснення, виявилося, що термін "офіційний" має значення лише в розумінні визнання французької мови "як засобу комунікації, а не як вираження якогось національного чи культурного начала ". Закон передбачав виконання державної служби мовою, якій віддають перевагу самі громадяни. Він був частковою поступкою франко-канадцям, певною мірою підвищував статус французької мови, маючи на меті зміцнення канадської федерації. Проте покінчити з кве-бекським сепаратизмом федеральній владі не вдалося. Створена у 1968 р. сепаратистами Квебекська партія відкрито взяла курс на відокремлення Квебеку від Канади. Вона здобула чимало прихильників і в 70—80-х роках постійно формувала уряд франкомовної провінції.

70-ті роки.

Сучасна Канада

Канада — член великої "сімки", високороз-винута індустріально-аграрна країна, значення якої у світовому співтоваристві зростає. Це й зрозуміло. Серед західних країн тільки США випереджають Канаду за обсягом продукції добувної промисловості, проте й вони поступаються своєму північному сусідові за виробництвом та експортом багатьох видів сировини і напівфабрикатів. За рівнем продуктивності суспільної праці і технічної оснащеності виробництва Канада поступається лише США. А в лісозаготівельній, деревообробній і целюлозно-паперовій, азбестовій промисловості, окремих галузях кольорової металургії, будівництві і господарській діяльності в умовах півночі її технологія не має собі рівних у світі.

Для сучасної Канади характерний високий рівень життя населення. Середньорічний дохід на одну людину в Канаді вже у 1986 р. становив 12993 долари. А це головний показник соціальної стабільності. За показниками рівня й тривалості життя, стану здоров'я, грамотності тощо Канада, відповідно до Програми людського розвитку ООН, у 2000 р. сьомий раз підряд вийшла на перше місце серед 174 країн за індексом людського розвитку. Це високе визнання світовим співтовариством успіхів Канади в соціальній сфері.

Завдяки своїй плідній діяльності на міжнародній арені Канада домоглася лідерства в багатьох сферах міжнародних відносин. Саме канадський міністр закордонних справ Л. Пірсон у 1956 р. запропонував утворити спеціальні сили ООН для підтримки миру, за що йому була присуджена Нобелівська премія миру. До середини 80-х років з території Канади була повністю виведена ядерна зброя, розміщена там у 1964 р. Після 11 вересня 2001 р. Канада активно включилася у боротьбу з міжнародним тероризмом. її збройні сили брали безпосередню участь в операції "Незламна воля" в Афганістані.

Складною залишається квебекська проблема. Однак у настроях франкомовних жителів Канади останнім часом проявляються нові, позитивні, нюанси. Так, на додаткових парламентських виборах у березні 1995 р. у Квебеку переконливу перемогу здобув представник Ліберальної партії, а кандидат від сепаратистського Квебекського блоку зазнав поразки. А це означає, що серед франкомовних квебекців зростає кількість противників сепаратизму, що й засвідчив проведений ЗО жовтня 1995 р. референдум з питання незалежності Квебеку. 50,6 % жителів провінції заявили, що хотіли б залишитися у складі Канади.

Економіка та політика в перші післявоєнні роки

Упродовж Другої світової війни, в якій Канада брала участь на боці антигітлерівської коаліції, національний дохід країни виріс у два рази. Канада вийшла на третє місце у промисловому виробництві Західного світу. Зростав вивіз канадських капіталів до Латинської Америки та СІЛА. Індекс промислового виробництва у 1953 р. збільшився майже у два з половиною рази порівняно з довоєнним періодом.

Найвпливовішими партіями Канади в повоєнний час були Ліберальна і Прогресивно-консервативна. Обидві, не відмовляючи державі в регулювальній функції, обстоювали принципи вільного підприємництва. Організаційні принципи обох партій — суто американського типу (відсутність фіксованого партійного членства, не збираються членські внески). До 1948 р. країною правили ліберали на чолі з У. Л. Маккензі Кінгом. Не всі обіцянки, дані партією у 1945 p., були виконані. Проте пенсії значно збільшилися, а в промисловості було взято курс на збільшення видобутку корисних копалин, попит на які, особливо в сусідніх Сполучених Штатах Америки, зростав.

Водночас ліберали трималися курсу на зміцнення незалежності країни, хоча варто зауважити, що залежність Канади від Великої Британії була суто номінальною. У 1947 р. було запроваджене канадське громадянство. У 1949 р. Англія втратила право вносити зміни до конституції країни. Острів Ньюфаундленд був приєднаний до Канади.

Зовнішня політика країни не виходила за рамки зовнішньополітичного курсу західних країн. У лютому 1947 р. США і Канада підписали угоду про військове співробітництво. Продовжувала функціонувати створена під час війни Об'єднана рада оборони США і Канади. 1949 р. Канада стала членом НАТО.

Канада в 50—60-ті роки

У 50—60-ті роки Канада остаточно утвердилася в групі високорозвинутих країн світу. За продуктивністю праці, розмірами національного доходу, обсягом промислової продукції на душу населення вона міцно зайняла друге місце у світі. Упродовж 50-х років виробництво промислової продукції у країні збільшилося на 56,6 %. У 60-х роках валовий національний продукт виріс на 61 %. Швидкими темпами розвивалася добувна промисловість. Канада посідає одне з перших місць у світі з видобутку нікелю, азбесту, уранової та залізної руди, цинку, золота, платини, срібла, міді, свинцю, виробництва алюмінію, газетного паперу, деревини. Активно розвивалися такі галузі промисловості, як нафтохімія, електроніка та авіабудування.

Індустріалізація сільського господарства вела до скорочення кількості зайнятих у галузі, водночас Канада стала другим після США експортером зерна на світовому ринку.

На парламентських виборах 1957 р. ліберали поступилися місцем консерваторам. Уряд Д. Дифенбейкера знизив податки, удосконалив систему соціального забезпечення, надавав допомогу фермерам тощо. З метою зменшення безробіття, було виділено 1 млрд дол. на розширення громадських робіт. Однак девальвація канадського долара на початку 60-х років, економічний спад сприяли поверненню у квітні 1963 р. до влади лібералів. Уряд Лестора Пірсона особливу увагу приділив поліпшенню соціального становища трудящих.

Певне місце в суспільному житті Канади 50—60-х років займала страйкова боротьба робітників, очолюваних Канадським робітничим конгресом (КРК). Як правило, вимоги мали економічний характер.

У 50—60-ті роки Канада зміцнювала "особливе партнерство" зі США. У 1950 р. була підписана канадо-американська угода про принципи економічного співробітництва, в 1951 — про координацію цивільної оборони, у 1951 — 1954 pp. — про будівництво в Канаді трьох ліній радарного попередження. У 1950—1953 pp. під прапором ООН канадські солдати (8 тис. чоловік) брали участь у відсічі агресії Корейської Народно-Демократичної республіки проти Південної Кореї. За умов наростання конфронтації між Сходом і Заходом і загрози воєнного конфлікту Канада в 1958 р. уклала зі США угоду про створення Об'єднаного командування протиповітряної оборони Північноамериканського континенту (НОРАД).

Квебекська проблема

Серйозною політичною проблемою Канади є відносини між двома найбільшими національними групами: англо-канадською (44 % всього населення, 1981) і франко-канадською (27 %). Основна маса франкомовного населення мешкає у Квебеку (84 % всього 6,5-мільйонного населення провінції). Неабияке значення має також конфесійна приналежність: англо-канадці — протестанти, а франко-канадці — католики. Розкол за національною та релігійною ознаками вносить серйозний дисонанс у суспільно-політичне життя країни. Квебекська проблема має не тільки національно-релігійний, а й, насамперед, соціально-економічний характер. Підтвердженням цьому є більш високий життєвий рівень англо-канадського населення, значне переважання англо-канадців над франко-канадцями стосовно обіймання престижних та високооплачуваних посад. У 70-х роках частка франко-канадців в економічній еліті країни становила лише 8,4 %, у той час як англо-канадців — 86,2 %. Щоб зупинити наростання сепаратизму у Квебеку, канадські уряди в 60—70-х роках здійснили низку заходів, спрямованих на поліпшення ситуації. Зокрема, 1968 р. федеральна влада здійснила значні капіталовкладення в економіку Квебеку. У 70-х роках з федеральної скарбниці Квебек отримував на ті чи інші потреби близько 1 млрд дол. на рік. Тоді ж у провінції була створена мережа професійно-технічних закладів і зроблена спроба вирішити мовну проблему (згадаємо, що англо-ка-надці і франко-канадці не є корінними жителями Канади, ті й інші емігрували свого часу з Європи). Прийнятий 7 вересня 1969 р. "Закон про офіційні мови" проголошував, що "англійська та французька мови є офіційними мовами Канади і в плані користування ними мають рівні статус і права ". Однак, відповідно до урядового пояснення, виявилося, що термін "офіційний" має значення лише в розумінні визнання французької мови "як засобу комунікації, а не як вираження якогось національного чи культурного начала ". Закон передбачав виконання державної служби мовою, якій віддають перевагу самі громадяни. Він був частковою поступкою франко-канадцям, певною мірою підвищував статус французької мови, маючи на меті зміцнення канадської федерації. Проте покінчити з кве-бекським сепаратизмом федеральній владі не вдалося. Створена у 1968 р. сепаратистами Квебекська партія відкрито взяла курс на відокремлення Квебеку від Канади. Вона здобула чимало прихильників і в 70—80-х роках постійно формувала уряд франкомовної провінції.

70-ті роки.

12Следующая ⇒

Поделиться: