ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ. Педагогічні основи політичного виховання учнів ПТНЗ шляхом використання методу виховних ситуацій

ПЛАН

ВСТУП …………………………………………………….………………………3

1. ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ Педагогічні основи політичного виховання учнів ПТНЗ шляхом використання методу виховних ситуацій……..………..……4

1.1 Особливості політичного виховання учнів ПТНЗ …..………….……….4

1.2 Метод виховних ситуацій як ефективний метод у процесі політичного виховання учнів ПТНЗ …………………………………………..………………7

Висновки до теоретичного розділу …………………………………………....9

2. ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ. Виховний захід для учнів ПТНЗ за темою «Закон »…………………………………………..……………….…. …10

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………20

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………………21

ВСТУП

Необхідність політичного виховання молоді зумовлюється рядом чинників. По-перше, неповнолітні і молоді члени суспільства перебувають на стадії переходу до соціальної зрілості, до самостійного життя, до здійснення соціальних функцій у повному об’ємі. По-друге, в їх поведінці з’являються вікові особливості інтелекту, волі, емоцій тощо. Саме ці особливості, про які йшла мова вище, і зумовлюють, зокрема, недостатнє вміння визначати істинне значення того чи іншого факту, дати правильну оцінку прикладу який спостерігається, протистояти негативному прикладу мікросередовища, і зумовлюють необхідність політичного виховання молодого покоління у дусі поваги до Закону. Важлива роль у цьому відводиться педагогам, батькам та правознавцям.

Висвітлити всі аспекти політичного виховання, а їх надзичайно багато - педагогічний, ідеологічний, правовий тощо, в одній курсовій роботі дуже складно, тому автор зупинився на таких питаннях: " Методологія та методика політиного виховання", в якому висвітлено основні методологічні засади політичного виховання; та " Зміст політичного виховання молоді та неповнолітніх" проаналізовано зміст, форми та проблеми політичного виховання молоді.

Актуальність і доцільність теми дослідження. Конституція України від 28 червня 1996 року проголосила Україну правовою державою. Одним з головних елементів правової держави є високий рівень правової культури і правосвідомості її громадян. Відсутність стабільності в економічному і політичному житті нашого суспільства призвела до підвищення правового нігілізму серед молоді. На сьогодні рівень правової свідомості учнів не відповідає потребам гармонійного розвитку особистості і вимогам суспільства. У зв’язку з цим формування високого рівня правової культури майбутніх учителів стає обов’язковою умовою їхньої професійно-педагогічної підготовки.

Правомірна поведінка учнів залежить від того, наскільки правові вимоги глибоко вкорінені у свідомість, засвоєні, стали соціальним орієнтиром поведінки. Тому, насамперед, потребує вирішення проблема пошуку шляхів формування високого рівня правової свідомості майбутніх учителів у процесі навчальної діяльності.

Аналіз наукової літератури свідчить, що питання політичного виховання є предметом дослідження не тільки педагогіки, але й кримінології (А.І.Долгова, Ю.І.Новик, А.Р.Ратінов, І.П.Рущенко, В.О.Соболєв, О.Н.Ярмиш), теорії держави і права (М.А.Горбаток, В.А.Кучинський, М.К.Подберезський, О.Ф.Скакун) і правової психології (В.А.Томсинов, Г.Г.Шиханцов).

У педагогіці вчені розробляють різні аспекти правової освіти і виховання. Так, дослідження Д.М.Абашідзе, А.І.Долгової, А.П.Кожевнікової, А.М.Медведєвої, А.Є.Тараса, М.М.Фіцули стосуються питання політичного виховання підлітків у середній школі. Автори пропонують низку заходів позакласного впливу на школярів, педагогічні засоби й прийоми для подолання правопорушень, визначають можливості попередження неправової поведінки учнів шляхом позакласної роботи.

Проблемою формування правової культури майбутнього вчителя, визначення змісту правової освіти у вищих педагогічних навчальних закладах займаються Г.П.Васянович, М.І.Городиський, М.К.Подберезський, Т.М.Почтар, О.С.Саломаткін, Н.М.Яковлева та інші.

Формування високого рівня правової свідомості є одним з головних завдань правового виховання і складовою правової культури. Більшість учених (В.В.Головченко, А.К.Івлєв, А.Р.Ратінов, Н.К.Семерньова, Н.В.Щербакова та ін.), досліджуючи правову свідомість людини, обмежуються визначенням її структури, яка розглядається безвідносно до процесу навчання. Інші ж не тільки розробляють теоретичні аспекти правосвідомості (поняття, структура), але й на практиці вивчають рівень правової свідомості молоді (А.І.Долгова, Н.Ю.Євплова, В.В.Оксамитний).

Загальновідомий у психології та педагогіці закон єдності свідомості й діяльності, згідно з яким свідомість виникає, формується і виявляється у діяльності. Це стосується і правової свідомості. У сучасних умовах одним з основних протиріч навчальної діяльності є протиріччя між спільними умовами навчальної роботи та індивідуальними особливостями засвоєння знань. Ця проблема може бути розв’язана за допомогою вдалого вибору й поєднання форм навчальної діяльності, що якнайкраще відповідатимуть змісту освіти та її цілям.

Хід засобу

І Підготовча частина

План

1.Робот а з підготовки приміщення до заходу.

-знайти необхідне приміщення;

-прибрати приміщення, позтавити стільці, парти;

-зясувати чи вільне приміщення в назначений час;

ІІ Основна частина

1.План проведення заходу

Вступне слово вчителя

1.2 Основна частина

1.3 Заключна частина

Сценарій виховного заходу

Хід заняття

Вступне слово вчителя

Учитель, звертаючись до учнів класу, пропонує поговорити про права людини, підкреслює важливість знання прав особистості і повідомляє, що їхні однолітки за кордоном вивчають свої права і вміють ними користуватись, та наголошує, що в світі існує окремий день присвячений правам людини- це 10 грудня.

Слово вчителя: кожного дня кожен з нас чує права людини передбачають… Що ж таке права людини?

Слово вчителя

„Основні права людини — гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.

Ознаки основних прав людини:

1) можливості (свободи) людини діяти певним чином або утримуватися від певних дій, спрямовані на задоволення потреб, без яких вона не в змозі нормально існувати і розвиватися;

2) можливості, що обумовлені біосоціальною сутністю людини, належать їй від народження і не потребують «дозволу» з боку кого б там не було, у тому держави. Вони не можуть бути «відібрані» за свавіллям влади держави, оскільки не «дані» нею. Це природні невідчужувані права,

3) можливості, які не обмежені територією держави ( поза територіальні ) і не залежать від національної належності людини (наднаціональні): вони належать їй вже в силу того, що вона є людиною. Вони походять від природи людини і покликані формувати та підтримувати в людині почуття власної гідності, її індивідуальність;

4) можливості, що є залежними (у плані здійснення) від можливостей суспільства — рівня його економічного, політико соціального, духовно-культурного розвитку. Зрозуміло, що рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, так само, як і потреби самої людини;

5) можливості, що мають правовий характер, оскільки внесеш до законодавчих актів, які створені в межах держави і на міжнародному рівні. Визнання, дотримання, охорона і захист державами (у результаті угод) основних прав людини, закріплених на міжнародному рівні, є свідченням про те, що вони стали не лише обєктом міжнародного регулювання, але й міжнародними стандартами.

Потреба міжнародного врегулювання прав людини після Другої світової війни обумовлювалася усвідомленням того, що:

• тоталітарний режим — загроза миру, а демократія забезпечує безпечну зовнішню політику;

• масові порушення прав людини державами (геноцид, апартеїд) можуть бути припинені лише у разі захисту прав людини країнами світового співробітництва;

• загальновизнані уявлення про мінімальні стандарти прав людини в національному демократичному суспільстві, які відповідають даному етапу розвитку цивілізації, повинні одержати закріплення в міжнародно-правових актах.

Положення про права людини, що містяться у статтях Статуту ООН (1945), стали основою становлення нового інституту права — міжнародного захисту прав людини і основних свобод. 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила Загальну декларацію прав людини, яка проголосила центральний пункт концепції прав людини — визнання людської гідності кожної особи. З 1948 р. 10 грудня відзначається в усьому світі як День прав людини.

Права людини набули цінності, яка належить усьому міжнародному співтовариству, і отримали обґрунтування в міжнародному праві як правовий стандарт, до якого повинні прагнути всі народи і держави. З моменту визнання цих прав кожна людина набувала певного правового статусу відповідно до міжнародного гуманітарного і, разом із ним, національного права.

Комплекс міжнародних документів (Загальна декларація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийняті ООН у 1966 p., Факультативний протокол до останнього) складають Міжнародний білль прав людини (або Хартію прав людини). Міжнародні пакти про права людини поклали на держави обовязок забезпечити поступове здійснення в них прав усіма необхідними засобами, включаючи законодавчі. До сучасних міжнародно-правових актів належать:

(1) Міжнародний білль про права людини, що проголошує невідємні права і основні свободи людини;

(2) угоди, спрямовані на запобігання і покарання злочинів, що призводять до грубих масових порушень прав людини (Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 жовтня 1968 p., Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 p.);

(3) конвенції, спрямовані на захист груп населення, що потребують особливої турботи з боку держави (Конвенція про права дитини 1989 p., Конвенція про охорону материнства 1952 p., Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 р. та ін.);

(4) конвенції, що мають на меті захист індивіда від зловживань з боку державних органів і посадових осіб. А також документи, що передбачають можливість окремих осіб домагатися розгляду їх скарг (петицій) на свій уряд у міжнародних органах (Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження та покарання від 10 грудня 1984 p., Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни і Додаткові протоколи до них 1977 p., Факультативний протокол та ін.).

Чи може учень працювати у вільний від навчання час (на канікулах), де саме? З якого віку? Що для цього потрібно? Чи знаєте ви, куди звернутись?

Відповідь. Так, може. З 14 років. Для цього потрібна заява батьків, дозвіл школи. Звертатися можна у соціальний відділ для молоді або в інспекцію у справах неповнолітніх.

Які правопорушення найчастіше бувають в нашій школі?

Відповідає кожний учасник.

Ви стоїте на шкільному обліку як схильні до правопорушень. Чи знаєте ви, як треба себе поводити, щоб вас зняли з обліку?

Відповідає кожний учасник, пояснює свою думку.

Що ви розумієте в адміністративному заканодавстві під терміном «гро-мадське місце»?

Відповідь. Вулиці, вокзали, кінотеатри, театри, магазини, установи, бібліотеки, музеї, салони громадських видів транспорту, житлові будинки, подвір’я жи-тлових будинків, школи тощо.

Назвіть кілька прикладів протизаконної поведінки в громадських місцях, свідками яких ви були.

Відповідає кожний учасник.

Розгляд ситуацій

Розглянемо кілька прикладів з нашого шкільного життя.

Перший приклад – ситуація із шкільного життя.

Користуючись тим, що у шкільному коридорі нікого не було, учень порвав чудову фотогазету, що висіла на стіні. Чи порушив цей учень правила поведінки в громадському місці, враховуючи те, що у скоєному вчинку він не признався?

Відповідає кожен учасник, обгрунтовуючи свою думку.

Другий приклад - ситуація із шкільного життя.

Один з учнів школи ненавмисне розбив шибку у вікні коридору. І хоч цього ніхто не бачив, хлопчик сказав про свій вчинок класному керівникові і одно-класникам. Прийшовши додому, схвильований хлопчик розповів про неприємну подію батькам. Тато дістав шибку потрібного розміру, наступного дня учень приніс іі в школу. Техпрацівники допомогли вставити шибку.

Як ви вважаєте, цей вчинок можна вважати порушенням поведінки в гро-мадському місці?

Учні висловлюють свої думки.

Чи є серед ваших знайомих працівники міліції?

Чи міг би ти стати на захист людини, яку б’ють, грабують чи хочуть вбити?

Відповідає кожен учасник.

Що означає “Охороняти природу”?

Відповідь. Не допускати такого впливу на навколишнє середовище, яке погір-шувало б його. Це заходи проти викидів шкідливих газів в атмосферу, шкід-ливих стічних вод у річки, озера, моря. Виправляти помилки, допущені людьми в минуллому: очищати річки і озера, відновлювити ліси, зберігати зникаючі ви-ди рослин і тварин.

Що таке власність неповнолітніх?

Відповідь. Деякі особисті речі – одяг, книги та ін.

У яких випадках підліток може розпоряджатися цінним власним майном, наприклад будинком, дачею, автомобілем?

Відповідь. У випадках спадку, дарування власністю підлітка може бути будь-яке майно. Підліток, як і повнолітній, може володіти, користуватися, розпо-ряджатися цим майном.

Які ви знаєте основні обов’язки батьків і дітей?

Відповідь. Обов’язок батьків – виховувати дітей, піклуватися про їхніх фізичний та моральний розвиток, про підготовку їх до праці. Батьки зобов’єязані утри-мувати своїх неповнолітніх дітей, а в разі потреби – повнолітніх непрацездатних дітей. Обов’язок дітей – піклуватися про батьків. У разі, якщо батьки непра-цездатні і потребують допомоги – повнолітні працездатні діти їх утримують.

Де, коли, у яких випадках кожній людині в її житті можуть стати в нагоді юридичні знання?

Відповідь. Коли людина сама порушила закон, або коли допущено порушення закону по відношенню до неї.

Порівняйте дві галузі знань: медицину і правознавство. Скажіть, що спільне ви бачите між ними?

Відповідь. В обох галузях лікують людей: медицина лікує тіло, а правознавство – розум, вчинки людей.

3. Підсумки бесіди.

Питання до учнів.

Що нового для себе ви дізналися з бесіди “Закон і ми”?

Що повчальне для себе ви почули?

Яку користь принесла для кожного з вас ця бесіда?

ВИСНОВКИ

Отже, формування правосвідомості особистості в нашому суспільстві відбувається як стихійно, так і в результаті ціле направленої діяльності держави, її органів і установ по формуванню правових знань, поваги до права і закону, соціально-правової активності. По-перше, на формування правосвідомості і правової культури впливає весь процес реалізації і застосування правових норм державними органами, процес правотворчості, стан законності і правопорядку, розвиток суспільних правовідносин. Цей процес, в значній мірі, стихійно впливає на формування правосвідомості і правової культури особистості. Практика реалізації правових норм надзвичайно ефективно впливає на формування правових знань, правових орієнтирів, позицій і установок особистості. Вплив може бути негативним, коли норми права застосовують необгрунтовано і несправедливо, і навпаки, коли престиж правоохоронних та інших державних органів високий, цей вплив, як правило, позитивний.

При переході до будівництва правової держави і громадянського суспільства підвищується необхідність формування правосвідомості і правової культури всіх суб'єктів суспільних відносин, оскільки без них неможливо побудувати таку державу і суспільство. За останні роки криза в економіці і в політичній системі негативно позначилась на формуванні правової культури і правосвідомості багатьох суб'єктів суспільних відносин. В ці роки відбувся негативний вплив ідей і культивування західних цінностей, особливо через засоби телебачення, кінотеатри, де пропагандується культ насильства, організованої злочинності, корупції, проституції тошо. Багато людей в умовах економічної кризи залишається безробітними, без засобів до існування, що в значній мірі штовхає їх до правового нігілізму і правопорушень.

На формування правосвідомості і правової культури особистості найбільш ефективно впливає правове виховання населення. Правове виховання — це ціленаправлена, послідовна, систематична діяльність держави і її органів, а також громадських об'єднань і організацій по формуванню певної системи правових знань, вмінь і навиків, правового мислення, правових почуттів — почуття права, законності, почуття поваги до права і закону, почуття поваги до тих соціальних цінностей, які регулюються і охороняються правом і законодавством.

В системі правового виховання можна виділити такі структурні компоненти: 1) цілі правового виховання; 2) принципи правового виховання; 3) форми правового виховання; 4) зміст правового виховання; 5) методи правового виховання. Всі ці компоненти можна назвати як методологія і методика правового виховання.

Правова освіта — найбільш ефективна і результативна форма правового виховання, оскільки вона дає певну систему правових знань. Вона здійснюється в школах, училищах, технікумах, вузах, коледжах, народних університетах правових знань, курсах підвищення кваліфікації працівників різних категорій.

Правова пропаганда — це розповсюдження певних правових ідей, законодавства серед великої кількості населення. Наприклад, правові програми по телебаченню (тележурнал «Людина і закон»), трансляції по радіо, окремі лекції тощо.

Правова агітація — це розповсюдження правових ідей, знань серед невеликої кількості населення. Здійснюється вона, як правило, безпосередньо агітатором. Це можна спостерігати під час виборів, коли відбувається не тільки пропаганда й агітація за того чи іншого кандидата, але й агітація за прийняття певного закону тощо.

Правова просвіта дуже тісно зв'язана із правовим навчанням і пропагандою, але не зводиться до них. Вона має обмежені завдання — дати певні знання з тих чи інших питань права і законодавства, роз'яснити діюче законодавство.