Умисне вбивство заручника або викраденої людини (п. 3 ч. 2 ст. 115).

Одна з умов настання відповідальності за умисне вбивство заручника потребує, щоб потерпілий був саме заручником, тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Таким чином, спочатку вчиняється предикатний злочин, передбачений, як правило, ст. 147 КК, як умова наступного злочину, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 115 КК. При цьому необов'язковим є скоєння таких злочинів однією і тією ж особою. Не виключається також, що заручником може стати працівник влади, правоохоронного органу чи їх близькі родичі, особи, які мають міжнародний захист. У такому випадку як предикатні злочини виступатимуть, відповідно, злочини, передбачені статтями 349 і 444 КК самостійно або у сукупності зі ст. 147 КК залежно від можливого кола потерпілих.

Викрадена людина - особа, яка протягом певного часу протиправно позбавлена викрадачем фізичної свободи (волі) та особистої недоторканності в частині права на свободу пересування, вільний вибір місця проживання у результаті її таємного чи відкритого заволодіння шляхом застосування до неї насильства або обману. Таким чином, під викраденою людиною в складі злочину, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 115 КК, переважно слід розуміти потерпілого за змістом ст. 146 КК.

Аналіз абз. 2 п. 7 постанови Пленуму ВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 дає підстави вважати, що з суб'єктивної сторони склад злочину, що розглядається, може бути вчинений тільки з прямим умислом. Особа усвідомлює, що її дії спрямовані на позбавлення життя заручника або викраденої людини, передбачає можливість чи неминучість настання їх смерті і, керуючись мотивами, пов'язаними зі статтями 146,147,349,444 КК, бажає настання смерті саме цих осіб.

 

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) має місце, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним указаного обов'язку, змінити характер останньої, а також із мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув із моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства. Відповідальність за цієї нормою настає незалежно від того, коли були вчинені потерпілим дії, які послужили приводом для вбивства.

Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК), не має значення, чи був винний причетний до злочину, який приховується. Винна особа може переслідувати мету повністю приховати раніше вчинений злочин або лише обставини, які впливають на кваліфікацію та міру покарання. Вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину винний може здійснювати як до, так і в процесі вчинення наміченого злочину. Саме тому за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК слід кваліфікувати випадки вбивства потерпілого, свідка або особи, яка має докази вчинення злочину.

Дії винного, який учинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, не потрібно додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК. Якщо вбивство з метою приховування злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК та за пособництво в тому злочині, який приховувався.

За п. 10 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікується умисне вбивство, поєднане зі зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом. При цьому винний може здійснити вбивство в процесі вчинення цих злочинів або відразу після їх закінчення. У першому випадку вбивство вчиняється для того, щоб подолати опір потерпілої особи чи із садистських мотивів, а у другому - щоб приховати злочин і уникнути відповідальності. У таких випадках дії винної особи слід додатково кваліфікувати за ч. 4 ст. 152 чи за ч. 3 ст. 153 КК. Вбивство і зґвалтування або задоволення статевої пристрасті неприродним способом можуть бути вчинені як однією, так і різними особами (наприклад, у разі вчинення злочину групою осіб).

Особливої уваги потребують випадки вчинення умисних вбивств, вчинених на замовлення. За п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає відповідальність за вбивство, вчинене виконавцем за дорученням замовника. Таке доручення, як роз'яснює Пленум ВСУ, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити або, навпаки, не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (грошову винагороду, передачу прав на майно та ін.) чи нематеріального характеру (звільнення від кримінальної відповідальності, розв'язання різних життєвих проблем тощо.).

Більшість убивств на замовлення вчиняються виконавцем із метою отримання грошової винагороди або інших матеріальних благ, тобто з корисливих мотивів. У таких випадках дії винного кваліфікуються за п. 6 та п. 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Дії замовника вбивства залежно від обставин справи кваліфікуються як пособництво або підбурювання у вчиненні цього злочину з посиланням на відповідну частину ст. 27 та за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо замовник вбивства бажає отримати в результаті смерті потерпілого матеріальні вигоди, то його дії потребують додаткової кваліфікації ще й за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. У разі коли виконавець керувався корисливим мотивом, а замовник якимось іншими спонуканнями (помста, ревнощі, особиста неприязнь, заздрість тощо), то у провину останньому п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не ставиться.

 

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: