Оцінка й управління кредитним ризиком Стр 1 из 3Следующая ⇒ Рис. 13.1. Класифікація ризиків Основними заведено вважати й оцінювати кредитний, валютний, інвестиційний, процентний ризик та ризик ліквідності, хоч усі інші в певні моменти часу і за різних обставин можуть мати і більш істотне значення, ніж вищеназвані. Контроль за банківськими ризиками, їх аналіз та управління ними являє собою один із найважливіших факторів, що визначають прибутковість банку на перспективу. Тому розглянемо принципи методики аналізу основних їх видів. Таблиця 13.1 Фінансовий стан позичальника (клас) Обслуговування боргу позичальником (група) добре слабке незадовільне А стандартна під контролем субстандартна Б під контролем субстандартна сумнівна В субстандартна сумнівна безнадійна Г сумнівна безнадійна безнадійна Д безнадійна безнадійна безнадійна Вартість предмета застави визначається банком під час кредитування за ринковою вартістю. Якщо предметом застави є цінні папери, то їх ринкова вартість визначається відповідно до Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами. Застава оформляється договором застави відповідно до Закону України «Про заставу». Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та процентів за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань (табл. 13.2). Таблиця 13.2 Класифіковані кредитні операції Відсоток вартості забезпечення, що береться до розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією, % гарантії застава Кабінету Міністрів України урядів країн категорії «А» міжнародних багатосторонніх банків банків з рейтингом не нижче, ніж «інвестиційний клас», забезпечені гарантії банків України майнових прав на грошові депозити державних цінних паперів недержавних цінних паперів, дорогоцінних металів, нерухомого майна та інших майнових прав рухомого майна Стандартна 100 100 100 100 100 100 50 25 Під контролем 100 100 100 100 100 80 40 20 Субстандартна 50 100 100 100 100 50 20 10 Сумнівна 20 20 20 20 100 20 10 0 Безнадійна 0 0 0 0 0 0 0 0 За кредитами, класифікованими як «безнадійні», банк формує резерв на всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави. 13.2.3. Факторний аналіз кредитного портфеля на предмет ризикованості в цілому У моніторингу кредитної діяльності ключовою є категорія кредитного портфеля. Кредитний портфель — це сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання прибутку. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі і прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення. Банк може надавати кредити безпосередньо, укладати угоду з позичальником або купувати позику чи частину позики, наданої іншим кредитором через укладання угоди з постачальником. Надання кредиту може відбуватися у формі позик, простих векселів, векселів, строк сплати яких вже настав, рахунків факторингу, короткострокових комерційних векселів, банківських овердрафтів, акцептів та інших подібних зобов’язань. Система показників менеджменту кредитного портфеля включає такі блоки: ¨ загальний стан кредитного портфеля; ¨ характеристика кредитного портфеля з погляду кредитного ризику; ¨ характеристика кредитного портфеля з погляду дохідності. Формули аналізу стану і динаміки кредитного портфеля наведені в табл. 13.3. Таблиця 13.3 Приклад 1 По установі банку маємо такі дані: Тис. грн   Базовий період Звітний період Обсяг кредитного портфеля (КП) 218 320 Обсяг класифікованих кредитів (КРкл) 36 40 Необхідно здійснити факторний аналіз динаміки коефіцієнта, який характеризує частку класифікованих кредитів у загальному обсязі кредитного портфеля: Цей коефіцієнт дорівнює: · у базовому періоді: , або 16,5 %; · у звітному періоді: , або 12,5 %. Зміна цього коефіцієнта у звітному періоді порівняно з базовим становить: · за рахунок динаміки обсягу класифікованих кредитів: ; · за рахунок динаміки кредитного портфеля: Загальна зміна коефіцієнта становить: Таким чином, частка класифікованих кредитів в обсязі кредит­ного портфеля знизилася з 16,5 % до 12,5 %, або на 4 процентні пункти, в тому числі за рахунок динаміки класифікованих кредитів вона зросла на 1,25 п. п., а за рахунок обсягу кредитного портфеля знизилася на 5,25 п. п. Наведена система показників була використана для аналізу кредитного портфеля дирекції банку. Аналіз динаміки кредитного порт­феля дирекції банку свідчить про неоднозначні тенденції (табл. 13.4). Таблиця 13.4 АНАЛІЗ ДИНАМІКИ АНАЛІТИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ ДИРЕКЦІЇ БАНКУ Показники Базовий період (коефіцієнт) Звітний період (коефіцієнт) Темп зростання, % Абсолютний розмір відхилення усього у тому числі за рахунок динаміки чисель- ника знаменника Стан кредитного портфеля
Частка кредитного порт­феля в активах банку	0,06	0,07	116,6	0,01	0,02	–0,01
ВАЛЮТНИЙ РИЗИК, тис. грн Найменування EUR USD RUR Активи
1. Грошові кошти та залишки в НБУ	80	1160	60
2. Казначейські цінні папери	0	0	0
3. Кошти в інших банках	20	3380	420
4. Кредити та заборгованість клієнтів	0	109 520	0
5. Цінні папери на продаж	0	0	0
6. Інвестиційні цінні папери	0	0	0
7. Довгострокові вкладення в асоційовані та дочірні компанії	0	0	0
8. Основні засоби та нематеріальні активи	0	0	0
9. Чистий нереалізований дохід від похідних фінансових інструментів	0	0	0
10. Нараховані доходи до отримання	0	2940	0
11. Інші активи	1350	1500	0
12. Усього активів	1450	118 500	480
Зобов’язання
13. Кошти банків	0	40 950	30
14. Зобов’язання клієнтам	100	66 860	240
15. Інші депозити	0	0	0
16. Боргові цінні папери, емітовані банком	0	0	0
17. Чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів	0	0	0
18. Нараховані витрати до сплати	0	7660	0
19. Інші зобов’язання	0	30	0
20. Усього зобов’язань	100	115 500	270
21. Чиста балансова позиція	1350	3000	210
22. Чиста позабалансова позиція за умовними сумами	–2070	–290	0

В умовах нестійкості фінансового ринку найбільш дієвим методом управління валютною позицією є лімітування. Під лімітом відкритої валютної позиції розуміють установлення кількісних обмежень на співвідношення між відкритою валютною позицією і власним капіталом. Ліміти обмежують обсяг ризику, пов’язаного зі зміною валютного курсу. Уперше в Україні встановлення ліміту відкритої валютної позиції було запроваджено у травні 1995 р. (до цього часу банкам було заборонено мати відкриті позиції) постановою Правління НБУ «Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України» за № 119 від 16 травня 1995 р. Тоді ліміти відкритої валютної позиції встановлювалися кожному банку у від­сотковому відношенні до загального обсягу власних коштів у доларовому еквіваленті.

Тепер норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Н = В_п / К · 100 %,

де Н — норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку;

В_п — загальна відкрита валютна позиція банку за балансовим та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті;

К — регулятивний капітал банку.

Розраховуючи норматив ризику загальної відкритої валютної позиції, уповноважений банк бере за основу суму регулятивного капіталу, яка обчислена за балансом станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів.

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгих відкритих валютних позицій та коротких відкритих валютних позицій банку.

У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку, Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку можуть установлювати певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, пов’язаних з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого й прозорішого механізму контролю за валютними операціями окремих банків.

З метою запобігання порушенням при застосуванні Національним банком вимог чинного законодавства України про валют­не регулювання і валютний контроль Департамент валютного
регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування можуть вносити пропозиції (у межах установленого нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції) щодо встановлення лімітів довгої/короткої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій та неконвертованій валюті за погодженням з органами банківського нагляду на розгляд і затвердження Правлінням Національного банку або Комісією Національного банку.

Ліміт валютної позиції визначається щодня й окремо щодо кожної іноземної валюти. Для визначення нормативу за кожною іноземною валютою береться підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку у даній валюті. У Великобританії, наприклад, для обмеження впливу валют­ного ризику не встановлюється ліміт відкритої позиції, а розраховується показник достатності капіталу банку для проведення валютних операцій.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженими банками подається за формою № 540 «Звіт про відкриті валютні позиції» (табл. 13.10)*. Дані таблиці 13.10 свідчать, що наш умовний банк дотримується нормативів відкритих валютних позицій. Як бачимо, розмір загальної відкритої позиції становить 23,2 % за встановленого нормативу 35 %; розмір відкритої позиції за доларами США (код валюти 840) становить 9,8 %, за встановленого нормативу 27 %; по євро (код валюти 978) — 2,6 %, за нормативу 5 %; по російських рублях (код валюти 810) — 0,76 % за нормативу 3 %.

На розмір відкритої валютної позиції комерційного банку впливають:

· купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

· одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

 

ЗВІТ ПРО ВІДКРИТІ

Код валюти	За балансовими рахунками		За позабалансовими рахунками		Позиції відкриті в іноземних валютах (одиниці)
	активи в іноземній валюті	зобов’язання в іноземній валюті	активи в іноземній валюті	зобов’язання в іноземній валюті	за балансовими рахунками	за позабалансовими рахунками	усього
840	118 500	115 500	898 080	898 370	539	–52	487
978	1450	100	43 730	45 800	240	–368	128
810	480	270	0	0	1220	0	1220
Усього	×	×	×	×	×	×	×

 

Примітка: × — позиції не заповнюються.

· купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

· надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

· погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунка витрат);

· інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів, і навпаки).

У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

¨ купівлю іноземної валюти для виконання зобов’язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов’язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

¨ купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їхніх зобов’язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;

Таблиця 13.10

ВАЛЮТНІ ПОЗИЦІЇ, тис. грн

Курс НБУ	Гривневий еквівалент позицій, відкритих в іноземних валютах, грн				Загальна відкрита валютна позиція банку, грн	Капітал банку, грн	Установлені ліміти, % від капіталу	Загальні відкриті валют­ні позиції, % від капіталу
	за балансовими рахунками	за позабалансовими рахунками	усього
			довгі (+)	короткі (–)
5,5700	3000	–290	2710	0	2710	×	27	9,8
5,6200	1350	–2070	0	–720	–720	×	5	2,6
0,1720	210	0	210	0	210	×	3	0,76
×	×	×	2920	–720	3640	27 500	35	23,2

 

¨ купівлю іноземної валюти для виконання зобов’язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов’язані з виконанням вищезазначених зобов’я­зань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;

¨ купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

¨ залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

¨ з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання здійснюється з відповідного рахунка витрат);

¨ за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;

¨ з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Окрім лімітів, які встановлюються центральними банками, комерційні банки встановлюють для себе також і внутрішні ліміти відкритих валютних позицій, виходячи з можливого рівня ризику з урахуванням стратегії банківських операцій, кваліфікації персоналу та технічних можливостей. Загальні принципи встановлення таких лімітів повинні полягати у тому, щоб вони були більш жорсткими у тих випадках, коли мова йде про довгу позицію, відносно валют за якими очікується падіння курсу, і коротку позицію відносно валют зі зростаючим курсом.

Валютні позиції поділяють на операційні та структурні. Операційні позиції пов’язані зі свідомим ініціюванням спекулятивного ризику. Структурні позиції охоплюють збереження протягом тривалого часу постійних розмірів активів та зобов’язань в іноземній валюті (нерухомість, субсидії іноземним філіалам, цінні папери, номіновані в іноземній валюті). Внутрішні ліміти комерційних банків можуть розмежовувати ці позиції за різною природою їх виникнення, але ліміти, які встановлює центральний банк, як правило, охоплюють ці обидва різновиди валютних позицій.

Слід виділити ще одну відмінність між позиціями залежно від виду операцій: балансові чи позабалансові. Балансові позиції за операціями з іноземною валютою повинні включати в себе активи і пасиви банку в іноземній валюті, зокрема:

· власність банку за кордоном, яка оцінюється в іноземній валюті;

· готівкова іноземна валюта та розрахункові документи, номіновані в іноземній валюті;

· залишки в іноземній валюті на кореспондентських рахунках «ностро» у вітчизняних та іноземних банках;

· залишки в іноземній валюті на кореспондентських рахунках «лоро», відкритими іншими банками;

· строкові депозити в іноземній валюті в інших банках;

· заборгованість за операціями в іноземній валюті з кредитно-фінансовими установами, пов’язана з претензіями за кредитами;

· залишки заборгованості за кредитами в іноземній валюті, виданими клієнтам банку.

До позабалансових операцій в іноземній валюті відносять гарантії, видані банком в іноземній валюті, операції форвард. На позицію в іноземній валюті впливають лише ті позабалансові операції, які пов’язані з купівлею-продажем іноземної валюти за наперед установленим курсом.

Загальний підхід до проблеми обмеження валютного ризику полягає у тому, щоб обмежити розмір відкритої валютної позиції за кожною валютою щоденно на кінець робочого дня. Межі, які застосовуються до позицій на кінець робочого дня, називаються нічними лімітами. Вони існують для управління валютним ризиком протягом періоду, коли банк не працює, а отже, не має позицій реагування на події ринку. У банку, який більш активно проводить операції в іноземній валюті, можуть використовуватися межі на основі принципу «протягом дня» — денні ліміти. Денний ліміт — це гранично припустима величина відкритої валютної позиції протягом робочого дня.

Даний підхід може бути розширено безпосередньою оцінкою потенційних збитків, які може спричинити відкрита позиція. Для прямого оцінювання ймовірних втрат банк може визначити очікуваний розмір збитку, спричинений несприятливою зміною валютного курсу. З цією метою практикується використання деяких припущень щодо потенційно можливої несприятливої зміни валютного курсу. І на основі припущення розраховуються втрати, які мав би банк, здійснивши переоцінку відкритої позиції за цим гіпотетичним курсом. Тоді розмір потенційних збитків підлягає лімітуванню. Цей ліміт може бути виражений як абсолютна величина збитку чи як відсоток, наприклад від прибутку банку.

Для безпосередньої оцінки потенційних збитків дуже важливо, щоб несприятливі зміни валютного курсу, які використовуються у таких обчисленнях, не були «приблизними».

Слід зазначити, що прогнозування поведінки валютного курсу — надзвичайно складний процес, адже на валютний курс має вплив велика кількість факторів. Визначення «правильного» несприятливого руху курсу залежить від характеристик національної та іноземної валюти. Для банків країн з твердою національною валютою оцінка несприятливої зміни валютного курсу може ґрунтуватися на аналізі статистичних даних минулих періодів і побудові на їх основі прогнозів, як правило, короткострокового характеру і з певним ступенем достовірності.

I_max = L_i · V_i / 100,

де I_max — максимально припустимий вплив валютного ризику на прибуток банку;

L_i — ліміт відкритої валютної позиції для і-ї валюти;

V_i — прогнозні зміни курсу і-ї валюти, %.

Для банків країн, де мають місце серйозні та часті урядові інтервенції, оцінка потенційної зміни валютного курсу повинна враховувати, що курс буде часто і в значних розмірах коригуватися. Банки, які містяться у країнах з перехідною економікою, можуть управляти валютним ризиком, розглядаючи групу твердих валют як єдину. Тобто ризик, який виникає від позицій у твердій валюті, що протистоїть позиції в іншій твердій валюті, завжди буде меншим, ніж ризик від позиції у національній валюті, яка протистоїть позиції у твердій валюті. Особливо це має місце коли зобов’язання у твердій валюті фінансують активи у національній валюті. На практиці така процедура спрощує управління позиціями в іноземній валюті, але слід зазначити, що цей підхід не захоплює ризик, який виникає внаслідок перехрещення позицій, виражених у твердій валюті.

Часто перед банками постає проблема: чи потрібно і в яких обсягах треба проводити операції в іноземній валюті для того, щоб не виникали додаткові ризики, пов’язані з цими операціями. Адже для багатьох банків ресурси, які потрібні для правильного управління валютним ризиком, недоступні. Вільний доступ до ринків ліквідних ресурсів дає змогу банкам хеджувати позиції в іноземній валюті легко та ефективно, забезпечуючи основу для розумного управління ризиком. У таких умовах банки можуть тримати відкриті валютні позиції для здійснення своїх операцій (надати клієнтові позику чи прийняти депозит), оскільки вони мають можливість швидко змінити ці позиції, якщо виникне потреба.

До методів усунення валютного ризику відносять фінансові операції, які дають змогу або уникнути ризику, спричиненого зміною валютного курсу, або отримати спекулятивний прибуток від курсових коливань. Процес зменшення ризику можливих втрат називається хеджуванням. Можливі методи хеджування залежно від строків наведені на рис. 13.51.

Рис. 13.5. Методи хеджування валютного ризику

Сутність форвардних, опціонних та ф’ючерсних угод як методів хеджування валютних ризиків полягає у тому, що усі ці угоди передбачають укладання угоди з наперед установленим курсом. Відмінності цих угод полягають лише у механізмі та місці їх здійснення.

Форвардний валютний контракт — це обов’язковий до виконання контракт між банком і його клієнтом на купівлю чи продаж певної кількості вказаної іноземної валюти за курсом обміну, зафіксованим під час укладення контракту для виконання у майбутньому періоді, вказаному у контракті. Особливістю форвардних угод є те, що вони укладаються поза біржею, і не існує їх стандартизації.

Форвардний валютний контракт забезпечує покриття валютних ризиків на період між датами укладання і виконання контракту. Форвардне покриття, як правило, використовується на строк 1, 2, 3, 6 та 12 місяців.

Ф’ючерсний валютний контракт — це контракт на купівлю чи продаж певної кількості валюти на будь-яку дату у майбутньому. У цьому він схожий на форвард, але на відміну від останнього: просто анулюється; укладається на фіксовану суму — «лоти»; про­дається на офіційних біржах; передбачає, що торговці ф’ючер­сами повинні виплатити «грошову маржу» дилерам біржі, щоб гарантувати виконання контракту.

Опціонний валютний контракт являє собою контракт, відповідно до якого банк, купуючи опціон, купує право на купівлю чи продаж валюти за встановленим курсом на деякий момент у майбутньому. У банку немає зобов’язання виконувати опціони, і він може ухилитися від угоди, просто відмовившись від опціону. Тому валютні опціони можна розглядати як інструмент, що дає його покупцеві право, а не обов’язок купити певну кількість валюти. Валютні опціони призначені для зменшення й усунення валютного ризику, і їх доцільно використовувати, коли час і сума валютних надходжень/платежів не визначені. Якщо угода не відбулася, опціон може бути проданий на ринку або виконаний з прибутком (якщо ціна виконання сприятливіша, ніж курс «спот».

Валютний своп — це операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах «спот» з одночасним продажем чи придбанням на умовах «форвард». Тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але різними датами валютування.

Валютні свопи залежно від послідовності виконання операцій «спот» і «форвард» поділяють на репорт і депорт. Репорт — це операція, яка передбачає продаж валюти на умовах «спот» і купівлю на умовах «форвард». Депорт — купівля валюти на умовах «спот» і продаж на умовах «форвард».

Реструктуризацію заборгованості доцільно проводити у випадку наявності заборгованості в іноземній валюті, курс якої має тенденцію до зростання, а її погашення передбачалося здійснити за рахунок надходжень валюти, курс якої має тенденцію до зниження. У такому випадку доцільно взяти кредит у «падаючій» валюті і конвертувати суму кредиту у «зростаючу» валюту.

Паралельні позики являють собою взаємне кредитування банками, які містяться у різних країнах, один одного у національній валюті на однакові строки.

Метод самострахування передбачає віднесення до ціни банківського продукту величину можливого збитку від зміни валютного курсу і використовується для формування страхового фонду.

Існує ще один метод, який можна використовувати і в короткостроковому й у довгостроковому періоді, — це структурне балансування. Його сутність полягає у підтриманні певної структури активів та пасивів, яка дасть змогу покрити збитки, отримані у зв’язку з несприятливими змінами валютного курсу, прибутками, отриманими від цієї ж зміни курсу за іншими позиціями балансу. В основному структурне балансування зводиться до управління грошовими потоками в іноземній валюті.

Хеджування можна розглядати як позицію, яку створюють для захисту дохідності вже існуючої позиції, тобто створення компенсаційної валютної позиції. Ризик двох відкритих позицій визначається так:

                       ,                 (1)

де R — ризик двох відкритих позицій;

X₁ — обсяг відкритої позиції активу зі стандартним відхиленням дохідності S₁;

X₂ — обсяг компенсаційної позиції зі стандартним відхиленням дохідності S₂;

P₁₂ — коефіцієнт кореляції дохідності активів.

Для того щоб визначити, яким же має бути обсяг компенсуючої позиції для хеджування, використовують коефіцієнт хеджування b, який дорівнює: b = Х₂ / Х₁. Отже, обсяг позиції для хеджування Х₂ визначається за формулою:

                                          Х₂ = bХ₁.                                      (2)

Важливо знати, за якого значення b ризик портфеля двох відкритих позицій буде мінімальним, тобто необхідно знайти оптимальний коефіцієнт хеджування. Він визначається за формулою:

                                        B = S₁ P₁₂ / S₂.                                (3)

Це значення було знайдено у результаті розв’язку задачі мінімізації виразу (1). Отже, формула (2) набуває вигляду:

                                      Х₂ = Х₁ S₁ P₁₂ / S₂.                            (4)

Якщо підставити це значення у формулу для ризику портфеля (1), то отримаємо (після скорочення) значення ризику, яке відповідає оптимальному хеджуванню:

                                   .                        (5)

Приклад 1. Коефіцієнт кореляції курсів американського долара і російського рубля становив Р = 0,7, стандартне відхилення курсу російського рубля S₁ = 0,006, американського долара S₂ = 0,03. Який обсяг короткої позиції в американських доларах є оптимальним для хеджування довгої позиції 2 000 000 російських рублів?

Щоб дати відповідь на це питання скористаємося формулою (4):

Х₂ = 2 000 000 · 0,006 · 0,7 / 0,03 = 280 000.

Приклад 2. Якою буде міра ризику курсової вартості портфеля, що складається з довгої позиції 2 000 000 російських рублів і короткої позиції 280 000 американських доларів?

Відповідь знаходимо з формули (5):

Підсумовуючи викладене вище, можна визначити особливості розрахунку валютного ризику:

1. Валютний ризик не існує для операцій, які проводяться в національній валюті.

2. Рівень валютного ризику розраховується лише для строкових операцій.

3. Рівень валютного ризику розраховується як для активів, так і для зобов’язань банку. Для активів валютний ризик коригується на кредитний, а для зобов’язань — на ризик ліквідності.

Формулу для розрахунку валютного ризику під час проведення окремої операції можна подати в такому вигляді:

R = (100 – R₁) · (C + P / 360 · å(N_iC_I),

* Таблиця 13.10 побудована на основі даних таблиці 13.9.

1 Див. детальніше: Шарова Т. Управление валютными рисками. — К., 1994. — 200 с.

Рис. 13.1. Класифікація ризиків

Основними заведено вважати й оцінювати кредитний, валютний, інвестиційний, процентний ризик та ризик ліквідності, хоч усі інші в певні моменти часу і за різних обставин можуть мати і більш істотне значення, ніж вищеназвані. Контроль за банківськими ризиками, їх аналіз та управління ними являє собою один із найважливіших факторів, що визначають прибутковість банку на перспективу. Тому розглянемо принципи методики аналізу основних їх видів.

Оцінка й управління кредитним ризиком

13.2.1. Сутність та напрями управління
кредитним ризиком

Ринкова трансформація економіки України в усіх сферах діяльності, в тому числі банківській, пов’язана зі значними труднощами і суперечностями. Переважної частини невдач, які виникають при цьому, можна було б уникнути за наявності своєчасної та достатньої інформації про механізм формування банківських ризиків. Останні полягають у невизначеності результатів діяльності і можливих несприятливих наслідків. Звідси — актуальність розроблення науково-обґрунтованого методичного забезпечення дослідження ризиків банківської діяльності на різних рівнях управління.

У зв’язку зі специфікою банків особливе місце в системі банківських ризиків посідає кредитний ризик, пов’язаний з кредитною діяльністю банків.

Кредитний ризик — імовірність неповернення позичальником отриманого кредиту та процентів за користування позикою в результаті фінансових ускладнень, фінансового краху чи шахрайства.

Нездатність чи/або небажання боржника виконати свої зобо­в’язання відповідно до строків та умов кредитного договору можуть бути пов’язані з:

Ø нездатністю створити адекватні грошові потоки у зв’язку із непередбаченими змінами у діловому, економічному та/чи політичному оточенні позичальника;

Ø невідповідністю фактичних доходів та прибутків від вкладених інвестицій прогнозним оцінкам, які були використані у процесі структуризації позики, тобто під час визначення розміру, строку та умов повернення позики;

Ø незадовільною ринковою вартістю та/чи недостатньою ліквідністю застави;

Ø недоліками в діловій (технічній, фінансовій, маркетинговій та управлінській) репутації боржника.

Кредитний ризик тісно пов’язаний з іншими ризиками, такими як ризик ліквідності, процентний та валютний. Наявність у кредитному портфелі банку значного обсягу проблемних кредитів та зниження ринкової вартості кредитного портфеля зумовить змен­шення капіталу. Це може спричинити відплив коштів клієнтів та інвесторів банку, що призводить до втрати ліквідності. Для покриття дефіциту ліквідності банк повинен залучати кошти на грошовому ринку в усе більших розмірах та за більшою ціною. Збільшується процентний ризик. Для покриття ліквідності банк змушений продавати ліквідні активи, у тому числі валютні кошти, що змінює валютну позицію банку і збільшує валютний ризик.

Кредитний ризик виникає не тільки стосовно кредитів, а й інших балансових і позабалансових статей, таких як банківська гарантія, акцепт, вкладення в цінні папери.

Згідно зі світовими стандартами з урахуванням економічних умов України можна умовно визначити три моделі поведінки бан­ків на кредитному ринку.

1. Частка кредитів у загальному обсязі працюючих активів банку на рівні до 30 %, де цей банк проводить вкрай обережну кредит­ну політику та забезпечує свою прибутковість проведенням менш ризикованих активних операцій. При цьому банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Таке співвідношення дуже бажане для нового банку, який не має своєї клієнтури та досвіду роботи.

2. Частка кредитів в обсязі працюючих активів на рівні 30—50 % — цей банк проводить зважену кредитну політику. Це характерно для стабільних та надійних банків, які працюють з високим рівнем прибутку, однак старанно обмірковують свою кредитну політику.

3. Частка кредитів в обсязі працюючих активів понад 50 %. Цей банк проводить агресивну політику на ринку. Подібна політика може бути обґрунтована тільки надмірними прибутками і не може бути постійним явищем. Причому чим вища частка та триваліший період, тим вищий рівень ризику.

123Следующая ⇒

Поделиться: